МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИУКРАЇНИ
РЕФЕРАТ
здисципліни “Педагогіка вищої школи”
на тему ''Освіта Українияк складова світового і європейського простору''
Харків 2011
ВСТУП
Двадцять перше сторіччя актуалізувало перед людством стратегію новоїсвітової системи розвитку, яка орієнтована на демократію, толерантність іринкові відносини. У цих умовах значно зростає роль освіти — однієї зпріоритетних галузей сучасного духовного виробництва.
У «Національнійдоктрині розвитку освіти України» позначено, що освіта є стратегічною основоюрозвитку особистості і суспільства, нації і держави. У книзі Міністра освіти інауки України В.Г. Креміня “”Освіта і наука України: шляхи модернізації (Факти,роздуми, перспективи), що сконцентрувала виступи автора на сесіях Академіїпедагогічних наук, наукових конференціях, перед науковцями, вчителями, бесіди зжурналістами так підкреслена ця думка: «Освіта – основа розвитку особистості,суспільства, нації та державі, запорука майбутнього України. Вона євизначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та науковоїжиттєдіяльності суспільства. Освіта відтворює і нарощує інтелектуальній,духовний та економічний потенціал суспільства. Освіта є стратегічним ресурсомполіпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміненняавторитету і конкурентоспроможності держави на міжнародній арені.
Система освітикожної країни є унікальним явищем, пов’язаним з матеріальним і духовним життямсуспільства, тому ініціаторами змін у системі освіти виступають зміни, щостосуються загальноцивілізаційних тенденцій: зміни у виробництві, культурі,поведінці. І хоча в окремих країнах були часи, коли на розвиток освіти впливалипевні власні, групові або ідеологічні інтереси та критерії, в стратегічномуплані вони вимушені рахуватися з реальними суспільними процесами.
Суттєві зміни в освіті
Врезультаті посилення процесу глобалізації економіки, політики, культури,взаємозв’язку й взаємозалежності держав світу:
· освітастає ключовим фактором сталого розвитку демократії та миру в кожній країні йміж країнами;
· освітазабезпечує світову соціальну інтеграцію, позитивно впливає на усуненнягендерних, класових, національних відмінностей;
· освітадопомагає долати соціальні, економічні, політичні бар’єри в суспільстві,забезпечувати рівний доступ для набуття певного соціального статусу;
· освітаготує фахівців за певними міжнародними стандартами;
· освіта єоднією з послуг, тому ринок освіти поширюється, мобільність студентів заостанні 25 років зросла на 300%.
Побудова«суспільства знань» (Knowlege-society або суспільство), яке формує новийосвітній рівень громадян, впроваджує інтелектуальну складову у виробництво тасоціальну інфраструктуру, підтримує інноваційний розвиток. Концепція«суспільства знань» заснована на тому, що його основними характеристиками єстворення нових міждисциплінарних знань, які генерують наукові інститути;підготовка високоякісного людського капіталу, яку здійснює освіта; створеннядодаткових багатств за допомогою економіки знань. «Суспільство знань»перетворює масове виробництво і ринкове використання знань на самостійний виддіяльності, приводить до формування нових інститутів державного управління,суттєво змінює структуру праці, трудових відносин, соціального захисту ізайнятості населення.
Нова освітняпарадигма «суспільства знань» передбачає доступність інформації та знань,зростання особистої участі громадян у продукуванні різноманітних змін в роботі,стилі життя, власному розвитку, а масовість вищої освіти створює умови длятого, щоб кожна людина змогла через освіту бути креативною, готовою добудь-яких змін. Нова освітня парадигма пропонує розглядати вищу школу якструктуру, що пов’язує між собою економіку, соціальну сферу, духовневиробництво, готуючи суб’єктів цих процесів, наділяючи їх відповіднимиінтелектуальними, професійними, соціальними і духовними якостями. Бажаноюмоделлю сучасної освіченої людини стає творча особистість, здатнасамостійно мислити на основі здобутих знань, впроваджувати інновації йздійснювати організацію власного життя, керуватися пріоритетамивідповідальності в своїй діяльності, життєвому виборі. Про важливість такогорозуміння місії вищої освіти в побудові суспільства свідчать, зокрема, освітніреформи в провідних країнах світу, перехід на обов’язкову вищу освіту в Японії.Пошуки нових векторів розвитку вищої освіти, яка відповідатиме новій освітнійпарадигмі, знайшли відбиття у Великій хартії університетів (1988).
Побудова і функціонування суспільства означає необхідністьвисокого рівня взаємодії між державним, комерційним і громадським секторами таперетворення їх на надійних партнерів, спроможних розв’язати будь-які проблемита провести в вищій освіті необхідні реформи. Їх можна узагальнити за такимиосновними напрямами:
1) організаційнай інституціональна диверсифікація вищої освіти і перехід в обмежений термін відконцентрованої освіти до моделі «освіти протягом життя», в якійвикористовуються модульні технології, простежується зв’язок між усіма ступенямиосвітньої системи, декларується доступність освіти для всіх бажаючих;
2) адаптаціядо потреб економіки і ринку праці через радикальне оновлення навчальнихпрограм, підвищення ролі наукових досліджень у вищих навчальних закладах ззапровадженням їх результатів у навчальний процес, застосуваннямміждисциплінарних програм, зростанням ролі міжнародних освітніх програм;
3) формуванняціннісних орієнтирів, що можуть об’єднувати учасників освітнього процесу, черезвпровадження академічного етносу виховання студентів на основі громадянськості,захисту суспільних цінностей, розуміння, інтерпретації, збереження і розвиткунаціональних, регіональних, світових культур в умовах плюралізму;
4) взаємозв’язокз ринком праці на принципах партнерства та активної взаємодії академічногоспівтовариства з економічними партнерами в технічному розвитку, викладанні,організації навчання, створенні нових освітніх установ, формуванні новоїпрофесійної структури;
5) рух відпоняття кваліфікації до поняття компетенції та розгляд якості освіти якзагального чинника всіх освітніх реформ.
Розширенняумов для індивідуального розвитку особистості, її самореалізації у світі.
Модельосвіченої людини у ХХІ ст. була запропонована ЮНЕСКО:
Вмітижити. Вміти діяти. Вміти жити разом. Вміти бути.
Освічена людина – це творча особистість, яка на основі здобутих знань здатнасамостійно мислити, здатна до інновацій і організації власного життя, яка керуєтьсяу своїй діяльності мотивами відповідальності.
Нова професійна структура, зміни сучасного ринку праці
Характерніознаки вищої професійної освіти ХХІ ст.:
· демократизація,рівний доступ до освіти, її безперервність, співучасть викладача і студента восвітньому процесі;
· диверсифікація– наявність широкої мережі різнорівневих навчальних закладів, які забезпечують багатоваріантнуза змістом, методами, формами, термінами особистісно зорієнтовану освіту;
· інтернаціоналізація– академічна мобільність студентів і викладачів, міжнародне визнання документівпро освіту, вчені звання і ступені;
· прогресивність– перетворення освіти на ключовий компонент діяльності з розвиткунауково-технічного прогресу, економічного зростання та забезпечення зайнятостінаселення;
· інформатизація– широке впровадження ІКТ.
РозвитокУкраїни у третьому тисячолітті визначається в контексті європейської інтеграціїз орієнтацією на побудову громадянського суспільства, що передбачає:
1) усоціально-політичній сфері – перехід від тоталітаризму до демократії;
2) векономіці – від адміністративно-командної системи планового господарства досоціально зорієнтованої ринкової економіки;
3) у життікожної людини – від споживацьких, споглядальних позицій до функційсамодостатнього суб’єкта господарської діяльності.
Такізміни в суспільстві, економіці, життєвому устрої потребують відновленнясоціальних пріоритетів самої особистості, формування особистістю нових життєвихстратегій, компетентності. Чим могутніший життєвий потенціал людини, тим легшеїй перебороти кризові ситуації, опанувати конструктивно-перетворювальнупозицію. Виникають нові вимоги до інтелектуального рівня суспільства, йоговдосконалення шляхом освіченості, професіоналізму, багатосторонності,комунікабельності. Високий рівень освіченості нації сприяє більшійсприйнятливості та дієвості економічних і соціальних реформ, формуваннюправової й екологічної культури під час проведення соціальної та технологічноїдіяльності, створює умови для прогресивної індивідуальної активностіособистості в суспільстві.
Високоосвічена молодь – головний стратегічний резерв соціально-економічних реформв Україні, без якого неможливий подальший розвиток суспільства. Прагнучи набутистатусу розвиненої країни, Україна підтримує розвиток багатоступеневої системиосвіти, зростання інтелектуального потенціалу суспільства: адже, за прогнозамиЮНЕСКО, рівня національного добробуту, що відповідає світовим стандартам,досягнуть лише ті країни, працездатне населення яких на 40-60% будуть становитиособи з вищою освітою.
Векторсучасної політики і стратегії держави в розвитку національної системи освітиспрямований на її подальшу адаптацію до умов соціально зорієнтованої економіки,трансформацію та інтеграцію в європейське й світове співтовариство.
Концептуальніоснови і державні пріоритети розвитку освіти в Україні розглядаються передусімз позицій її ролі й місця в забезпеченні життєдіяльності суспільства,безпосереднього взаємозв’язку зі сферою праці. З цією метою проводиться активнасистемна робота:
· зістворення умов для визначення освітніх проблем розвитку країни та її регіонів уконтексті політичного бачення та ухвалення рішень на державному рівні;
· розв’язанняз залученням сфери освіти проблем, що виникають на ринку праці;
· наданнясистемі освіти більшої гнучкості й широких можливостей для одержаннягромадянами професійної підготовки.
Підходиі практичні дії щодо розвитку системи освіти в Україні базуються на концепціїпобудови незалежної демократичної держави, пріоритетами якої є:
· доступ доосвіти та професійної підготовки всіх, хто має необхідні здібності, мотивацію йадекватну підготовку;
· використанняосвіти та професійної підготовки для захисту соціальних інтересів суспільства йстратифікації його членів за ролями і статусами;
· зменшеннямонопольних прав держави в освітній сфері за рахунок створення на рівноправнійоснові недержавних навчально-виховних, професійно-технічних і навчальнихзакладів;
· формуваннярізноманітної інвестиційної політики в галузі освіти;
· забезпеченнявсебічної готовності громадян до одержання освіти будь-якого рівня та створенняумов для задоволення освітніх і професійних потреб особистості з можливістювдосконалення здобутих знань протягом усього життя, в тому числі шляхомперепідготовки й підвищення кваліфікації.
Основними шляхами реформування системи освіти визначено:
· створенняв суспільстві атмосфери загальнодержавного сприяння розвитку освіти;
· подоланнядевальвації загальнолюдських і гуманістичних цінностей, відриву віднаціональних джерел;
· забезпеченнярозвитку освіти на основі нових прогресивних концепцій;
· впровадженняпередових технологій і науково-методичних досягнень;
· відхідвід основ авторитарної педагогіки, підготовку нової генерації педагогічнихкадрів;
· інтеграціюосвіти і науки, активне залучення до навчального процесу наукового потенціалувищих навчальних закладів і науково-дослідних установ, мотивацію суб’єктівнавчання, до участі в наукових дослідженнях і розробках;
· використаннянових методів викладання для вдосконалення навчального процесу.
Суттєвий вплив нарозвиток вищої освіти України мало приєднання у 2005 р. до Болонського процесута участь у формуванні Європейського простору вищої освіти.
У рамкахБолонського процесу сформульовано шість головних завдань:
1. Трициклове навчання.Пропонується ввести цикли навчання: перший – до одержання першого академічногоступеня бакалавра, другий – одержання академічного ступеня магістра, третій –отримання наукового ступеня. При цьому тривалість навчання на першому циклі маєбути не менше 3 і не більше 4 років, навчання протягом другого циклу – 1-2роки, отримання докторського ступеня – 2-3 роки (за умови загальної тривалостінавчання 7-8 років).
2. Кредитна система.Пропонується запровадити в усіх національних системах освіти систему облікутрудомісткості навчальної роботи в кредитах. За основу необхідно взяти ECTS(Європейська система перезарахування кредитів – залікових одиницьтрудомісткості), зробивши її накопичувальною системою, що працює в рамкахконцепції «навчання протягом усього життя».
3. Контроль якості освіти.Передбачається організація акредитаційних агентств, незалежних від національнихурядів і міжнародних організацій. Оцінка буде ґрунтуватися не на тривалості абозмісті навчання, а на знаннях, уміннях і навичках випускників. Одночасно будутьвстановлені стандарти транснаціональної освіти.
4. Розвиток мобільності.На основі виконання попередніх пунктів очікується істотний розвиток мобільностістудентів. Крім того, ставиться питання про розширення мобільностівикладацького складу та іншого персоналу з метою взаємного збагаченняєвропейським досвідом. Передбачається зміна національних законодавчих актів усфері працевлаштування іноземців.
5.Працевлаштування випускників. Одним із найважливіших положень Болонського процесу єорієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання та вміннявипускників мають застосовуватись і практично використовуватись на користьусієї Європи. Всі академічні ступені й інші кваліфікації мають бути затребуванієвропейським ринком праці, а професійне визнання кваліфікацій стане спрощеним.Для забезпечення визнання кваліфікацій планується повсюдне використання Додаткадо диплома, рекомендованого ЮНЕСКО.
6. Підвищенняконкурентоспроможності європейської системи освіти. Однією з головних задач, яку необхіднорозв’язати в рамках Болонського процесу, є залучення в Європу більшої кількостістудентів з інших регіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейськоїсистеми гарантії якості освіти, кредитної системи накопичення тощо, сприятимепідвищенню інтересу громадян Європи та інших країн до вищої освіти.
Згідно з Бергенським комюніке (2005)програма дій з формування Європейського простору вищої освіти до 2010 р.передбачає:
· впровадженнястандартів і директив щодо забезпечення яко-сті освіти;
· впровадженнянаціональних систем кваліфікацій;
· надання івизнання спільних наукових ступенів, зокрема ступінь доктора наук;
· уможливленнягнучкого шляху здобуття вищої освіти, передбачаючи визнання раніше здобутоїосвіти;
· забезпеченняавтономності вищих навчальних закладів, їх стабільне фінансування;
· трицикловенавчання, кожний рівень сприяє успішному працевлаштуванню, подальшому засвоєннюзнань, умінь і навичок, затвердженню активної громадянської позиції тих, хтонавчається;
· наднаціональнасистема кваліфікацій, узгоджений пакет європейських стандартів і керівнихпринципів забезпечення й визнання ступенів і термінів навчання.
Важливим крокомна шляху входження України до Загальноєвропейського простору вищої освіти сталаПрограма дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищоїосвіти і науки України (затверджена Наказом МОН України від 23.01.2004 р.№ 49). Головною метою Програми стали такі дії: вжиття заходів длявходження національної системи освіти і науки в Європейський простір з реалізацієюпевних вимог, критеріїв і стандартів: запровадження навчання протягом життя;мотивоване залучення студентів до навчання; сприяння привабливості йконкурентоспроможності Європейського простору вищої освіти і науки для іншихрегіонів світу.
Для реалізаціїконцептуальних основ Болонської декларації в Україні необхідно: вдосконалитидворівневу систему вищої освіти; ухвалити прозорі й зрозумілі градаціїдипломів, ступенів і кваліфікацій; використовувати єдину систему кредитних одиницьі додатка до диплома; врахуватиєвропейську практику організації акредитації та контролю якості освіти; підтримувати ірозвивати європейські стандарти якості; усувати перешкоди для розширеннямобільності студентів, викладачів і дослідників; впровадити сучасні підходи інтеграціївищої освіти і науки в справі підготовкимагістрів і аспірантів; забезпечити подальший розвиток автономності йсамоврядування всистемі вищоїосвіти.
У цілому реформування вищої освіти в Україні передбачає:
· перехіддо динамічної ступеневої системи підготовки фахівців, що дасть можливістьзадовольнитиможливості особив отриманні певного освітньо-кваліфікаційногорівня щодо її здібностейі забезпечити їїмобільність на ринку праці;
· формуваннямережі вищих навчальних закладів, яка за формами, програмами і термінаминавчання задовольняла б потребикожної людини і держави в цілому;
· підвищенняосвітнього і культурного рівня суспільства, створення умов для навчання протягомвсього життя;
· запровадженняв системі вищої освіти України передового досвіду розвинених країн світу та її інтеграція в світовий освітній простір;
· пошукрівноваги між масовою фундаментальною й елітарною освітою, з одного боку, і вузькою спеціалізацією та професійною досконалістю, з іншого.
Реалізація цієї програми дій дає можливість провести системнумодернізацію системи освіти; наблизити якість вищої освіти до вимог істандартів, напрацьованих Європейським співтовариством; впровадити в Українізагальноєвропейську систему наукових ступенів; ввести систему кредитів, суміснуз Європейською кредитно-трансферною системою навчання; сприяти мобільностігромадян України, які навчаються або надають освітні послуги.
Література
1. Проневідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти вУкраїні: указ Президента України // Освіта України. – 2009. – 4 лип.
2. КонституціяУкраїни, 1996.
3. АндрусьО. Модульно-проектувальний комплекс: освітні завдання та методологічна основа[текст] / О. Андрусь // Вища освіта України. – 2009. – № 1. – С. 97-101.
4. Про вищуосвіту: закон України. – К.: Книга, 2007. – 97 с.
5. Пронаукову і науково-технічну діяльність: закон України, 2007.
6. Національна доктринарозвитку освіти України у ХХІ ст. – К.: Шк. світ, 2001. – 21 с.