--PAGE_BREAK--Методи активного навчання: [9]
· Неімітаційні
1. Проблемна лекція.
2. Евристична бесіда.
3. Пошукова лабораторна робота, частковопошуковий демонстраційний метод.
4. Дослідний метод.
5. Самостійна робота з навчальною програмою, книгою, дидактичним матеріалом.
6. Самостійна робота з книгою.
7. Дискусії
8. Проблемний виклад.
9. Самостійне розв’язування розрахункових і логічних задач
· Імітаційні
неігрові та ігрові:
1. Аналіз конкретних виробничих ситуацій.
2. Розв’язування ситуаційних задач.
3. Вправи-дії за інструкціями (лабораторна робота, практична робота, екскурсія).
4. Виконання індивідуальних завдань.
Розглянемо класифікацію методів активного навчання для ВУЗу запропоновану А.М. Смолкіним. [1]** Він розрізняє імітаційні методи активного навчання, тобто форми проведення занять, у яких учбово-пізнавальна діяльність побудована на імітації професійної діяльності.
Імітаційні методи діляться на ігрові й неігрові. До ігрового ставляться проведення ділових ігор, ігрового проектування й т.п., а до неігрових — аналіз конкретних ситуацій, рішення ситуаційних завдань й інших.
Схематично дану класифікацію можна представити в такий спосіб.
Активні методи навчання
неімітаційні
Імітаційні
ігрові
Неігрові
проблемна лекція, лекція вдвох, лекція із заздалегідь запланованими помилками, лекція прес-конференція;
евристична бесіда;
навчальна дискусія;
самостійна робота з літературою;
семінари;
дискусії
ділова гра;
педагогічні ситуації;
педагогічні завдання;
ситуація інсценування різної діяльності
колективна розумова діяльність;
ТРИЗ робота;
Також існують і інші класифікації активних методів навчання.
Так, Павленко О.О. поділяє активні методи навчання на: [7]*
1. Проблемний метод, який реалізується в:
· Проблемній лекції;
· Проблемному семінарі;
2. Змагальні методи:
· Оціни рішення;
· Захист теми;
· На індивідуального переможця;
· Реклама;
· Економічний КВК;
· Економічний Брейн-рінг.
3. Імітація майбутньої виробничої індивідуальної діяльності:
· Аналіз конкретної економічної ситуації;
· Метод інциденту;
· Імітаційні вправи.
4. Колективна імітація майбутньої виробничої діяльності:
· Ділові ігри;
· Рольові ігри;
· Метод «мозкової атаки»;
· Метод Case Studies.
Отже, мотивація навчальної діяльності студентів неможлива без застосування активних методів навчання, оскільки знання, дійсно, потрібно вміти здобувати. Знання – це скарб, а вміння вчитися – ключ до нього. Якщо викладачі навчать своїх студентів самостійно здобувати знання, аналізувати набутий досвід, результативно ним користуватися, то в результаті суспільство отримає висококваліфікованих спеціалістів.
1.2 Місце та сутність змагальних методів у системі активних методів
До активних методів, що пов’язані зі стимулюванням і мотивацією навчально-пізнавальної діяльності належать методи, спрямовані на формування позитивних методів учіння, що стимулюють пізнавальну активність і сприяють збагаченню учнів навчальною інформацією.
До них належать методи формування пізнавальних інтересів учнів. Вони викликають позитивні дії та настрій-образність, цікавість, здивування, моральні переживання. Пізнавальний інтерес на початковій стадії формується під впливом емоційних чинників.
Найпоширенішими серед даної групи є:
· Метод створення ситуації новизни навчального матеріалу;
· Метод опори на життєвий досвід учнів або студентів;
· Метод пізнавальних ігор. [2]
Стимулом до навчання є цікавість, евристичність, яскравість подачі вчителем матеріалу. Тому можливий варіант пропускати через практику те, що вивчили. Навіть якщо тема є суто теоретичною, її можна опрактикувати через, скажімо, гру в цілій аудиторії, в групах, парах. Це можна легко реалізувати через імітаційні ігрові методи навчання.
Через ігри взагалі й рольові ігри зокрема проходять практично всі люди. Важко знайти дівчинку, яка хоч раз у житті не грала в «дочки-матері», «школу» чи «лікарню», хлопчика, що не був ані доблесним воїном, ані відважним індіанцем, ані хоча б просто водієм чи льотчиком. Гра для дітей — це спосіб пізнання світу і свого місця в ньому, і тому вона необхідна для розвитку їхньої особистості. Однак поширена думка, що потреба в грі у людини, коли вона дорослішає, зменшується, помилкова. Ця помилкова думка набуває свого апогею, якщо ми визначимо гру як будь-яку діяльність, мета якої — сама ця діяльність.
За такого підходу до ігор, у які грає більшість дорослих, можна зарахувати і театр, і кіно, і політику, і багато чого іншого. [13]
Гра — вид активної діяльності дітей, що полягає здебільшого у відтворенні ними навколишнього життя, дій дорослих і стосунків між ними. Гра соціальна за своїм походженням, за своєю природою, а отже, і за своїм змістом. У них формуються і виявляються потреби дитини пізнати навколишній світ, впливати на нього. Ігри розвивають інтелектуальні, моральні, вольові, емоційні та фізичні якості, формують особистість у цілому. Педагогічні можливості гри помічені давно. Роль гри в людських взаємовідносинах підкреслювали ще Платон і Монтень. Значення гри в навчанні відмічав Ян Амос Коменський. Сьогодні вчені стверджують, що гра — це діяльність, яка полягає в інтеракції між окремими учнями або групами учасників, об’єднаними для реалізації певних цілей. Гра є дидактичною (навчальною) грою. [13]
До основних понять, що характеризують ігри, належать: об’єкт, який моделюється; процес, що моделюється; сценарій, у якому описуються правила гри, об’єкт і предмет; засоби гри; регламент, учасники ігрового процесу.
Обов’язковими елементами гри є:
1. Дидактична задача (спрямованість на формування визначеного кола вмінь, уточнення і систематизацію визначеного кола знань, розвиток визначених властивостей мислення, виховання певних якостей особистості).
2. Ігрове ситуаційне завдання, пов’язане з роллю, що виконує учень. Моделювання процесу праці повинне відповідати тим професійним функціям, що існують у житті.
3. Наявність ролей. Кожен учень перебирає на себе певну роль відповідно до умов гри. Роль має відповідати тій посаді, що він збирається виконувати у трудовій діяльності.
Останнім часом при викладанні економічних дисциплін стали часто використовувати метод змагань (змагальні методи) – це економічний КВК, економічний «Брейн ринг», економічне змагання, яке включає декілька різноманітних завдань змагального характеру. Певний період часу метод змагань прагнули не використовувати, вважали, що метод змагань породжує конкуренцію і це є не дуже позитивним для процесу навчання. На нашу думку це не зовсім є правильним. В економіці існують поняття «здорова» та «нездорова конкуренція». На відміну від «нездорової», «здорова» конкуренція сприяє ефективному розвитку підприємства. Те ж саме можна сказати і про змагальні методи. Змагальні методи навчання дають змогу позмагатися 2-3 мікрогрупам між собою. Зрозуміло, що виграє та мікро група, яка не тільки добре підготувалася до занять, а й працює злагоджено на загальний успіх. В результаті виграють у мікро групі всі: «Твій успіх йде на користь мені, а мій – на користь мені», ті, хто навчаються усвідомлюють, що всі члени групи приречені на загальну долю: «Або ми потонемо, або випливемо разом». Вони розуміють, що тільки швидко і спільно об’єднавши зусилля можна перемогти, а це дає змогу виробляти у них швидку реакцію, вміти працювати спільно і злагоджено, досягаючи загальної мети – перемогти. [6]
У змагальних методах студенти одержують максимальну свободу інтелектуальної діяльності, виступають активними перетворювачами дійсності.
Існує поширена класифікація змагальних методів. [7]
До них відносять:
· Оціни рішення;
· Захист теми;
· На індивідуального переможця;
· Реклама;
· Економічний КВК;
· Економічний брейн-ринг.
На звичайному семінарі студент насамперед несе індивідуальну відповідальність за свою підготовку. Зі свій рівень знань. Він поставлений у такі умови, що в результаті інтереси колективу його майже не цікавлять. У цьому певне криється одна із причин «пасивного» поводження студентів на семінарських заняттях.
Метод змагань виконує три основні функції: пізнавальну, виховну і контрольну, що сприяє в кінцевому результаті отриманню більш тривких знань. І саме головне, на наш погляд, отримані знання про економічні, політичні, соціальні процеси, що відбуваються у світі, в економіці країни перетворюються в переконання, а це саме той результат, що і повинний бути отриманий у ході викладання економічних дисциплін.
«Оціни рішення». У грі бере участь група, що розбивається на дві команди. З раніше пройденого матеріалу студентам однієї із команд пропонується для розбору невелика ситуація. Додатково членам команди вручають картки, що містять одне-два питання і націлюють на висвітлення різноманітних сторін тієї проблеми, що поставлена в ситуації. Картки – завдання мають за мету забезпечити комплексний розгляд і розв’язання ситуації. Студенти можуть із урахуванням своїх інтересів і пізнань розподілити ці картки між собою за своїм вибором. Кожний член команди готує відповіді на питання, які поставлені в картці. Підготувавши відповіді, команда проводить їхнє колективне обговорення, в ході якого аналізується запропонована ситуація. Інша ситуація вирішується аналогічно іншою командою. Рішення, запропоновані тією або іншою командою, обговорює група експертів, що складається із студентів на чолі із викладачем. Якість рішення оцінюється в балах.
«Захист теми». Група розбивається на дві команди. Із допомогою викладача студенти однієї команди готують 3-4 проблемних питання або невеличкі ситуації із вивченої теми для іншої команди. Гра складається із питань (ситуацій) і відповідей однієї команди іншій. Питання задають студенти, обрані командою. У відповідях беруть участь усі члени іншої команди, заробляють бали для своєї команди. Якщо відповідь здається членам іншої команди непереконливою, вони можуть її спростувати, але за заперечення правильної відповіді нараховується штрафний бал. Потім друга команда задає питання першій. Виграє команда, що набрала більшу кількість балів. Оцінює судейська колегія, що складається із декількох студентів і викладача. Цей варіант змагального методу можна використовувати для тематичного чи підсумкового контролю знань.
«На індивідуального переможця». Дошка ділиться на три частини. До кожної із них виходить студент. За декілька хвилин потрібно написати відомі формули, заповнити таблиці, скласти схему із певної економічної теми. Виграє той, хто швидше і вірніше впорається із завданням. Або, на дошці пишуться економічні терміни, головні для теми, яка вивчалася, кожний по черзі дає їм визначення. Виграє той, хто припустив менше помилок і набрав більшу кількість балів.
«Реклама». Перед парою студентів (один із однієї команди, інший із другої) ставиться товар і кожний із них, через визначений проміжок часу, робить товару рекламу, характеризує якість даного товару. Експертна група оцінює за п’ятибальною системою представлені реклами і нараховує бали. Виграє команда, що набрала більше балів.
«Економічний КВК», «Економічний брейн-ринг» — методика проведення і застосування за аналогією із телевізійним змаганнями.
Змагання інтенсивно стимулює пізнавальний процес, розвиває мотиви навчальної діяльності, мислення, уяву, рефлексію, саморегуляцію, розвиває загально-навчальні уміння та навички, створює умови для застосування знань, умінь та навичок у практичній діяльності, виховує самостійність, волю, здатність до співпраці, колективність, комунікабельність, особисту позицію. Змагальні методи передбачають використання спеціально створеної захоплюючої розважальної діяльності, яка має неабиякий вплив на засвоєння учнями знань, набуття умінь та навичок. Змагання у навчальному процесі забезпечує емоційну обстановку відтворення знань, полегшує засвоєння навчального матеріалу, створює сприятливий для засвоєння знань настрій, заохочує до навчальної роботи, знімає втому та перенавантаження. Ці методи сприяють створенню емоційно-піднесеної атмосфери, засвоєнню матеріалу за допомогою насиченої форми його відтворення.
Змагальні ігри можуть бути основною або допоміжною формою навчального процесу. Розвиваючий ефект досягається за рахунок імпровізації, природного вияву вільних творчих сил учнів, а також поєднання викладення знань, змагання та бажання перемогти. У виховному значенні гра-змагання допомагає учням подолати невпевненість, сприяє самоствердженню, найповнішому виявленню своїх сил та можливостей.
Важливим стимулом до навчання тих, хто навчається, є створення ситуації успіху. Якщо студент відчуває, що витрачені ним на навчальний процес зусилля не залишилися непоміченими й були оцінені належним чином, то він і надалі працюватиме. Для деяких студентів навіть можливість участі у спільній діяльності групи вже є ситуацією успіху. А якщо їм було відведено роль виступаючого, то це стає для них дуже потужним стимулом до подальшого активного навчання. В таких моментах доцільна знову ж таки групова робота, де учасникам відведено певні ролі. Зростає рівень відповідальності перед групою за обсяг своїх знань та вміння їх презентувати.
Тобто, реалізувати такий стимул найпростіше, напевно, використовуючи метод змагання. Адже саме так студент зможе показати свої здібності, вміння грати та вигравати у суперників і грати в команді. А оскільки першочергову роль у створенні ситуації успіху відіграє все-таки оцінка, то можна запровадити у практику так зване накопичення балів за період гри-змагання чи надання можливості групі, яка в результаті отримала перемогу, отримати найвищий бал. Це додасть наснаги студентам і ще й змусить їх більш відповідальніше поставитися до завдання.
продолжение
--PAGE_BREAK--