Індивідуальне завдання
з дисципліни: Політологія
тема роботи: Особливості становлення і розвитку демократії всучасній Україні
2010
Вступ
Демократія(від грецького demokratia: demos – народ і kratos – влада, правління) — формаорганізації влади, за якої рішення приймаються більшістю чи від імені і вінтересах більшості.
Основніетапи і фактори, що визначали процес формування та розвитку демократичноїдержави, були спільними й у становленні та розвитку громадянського суспільстваі правової держави. Розвинене громадянське суспільство і правова державаскладають основу сучасної демократії. Становлення сучасної демократії пов’язанез утвердженням у процесі капіталістичного розвитку нового, у порівнянні зСередньовіччям, світогляду, в основі якого лежить ідея вроджених невідчужуванихправ людини. Така нова система світогляду утверджувалась у процесі реалізації увсіх сферах суспільного життя ліберального вчення. Саме тому сучасна демократіячасто йменується ліберальною демократією. І хоча сучасна демократія незводиться цілком до лібералізму, його роль, як домінуючої ідеології, щовизначає ключові принципи організації і здійснення державної влади, у всіхсучасних розвинених країнах залишається незмінною.
1.Поняття тароль демократії у політичному процесі
Одиніз найважливіших критеріїв зрілості суспільства — ступінь його демократичності(рівень демократії). У його демократизації суб'єкти політичного процесувбачають мету, умову, ефективний засіб оновлення суспільного життя, радикальнутрансформацію політичної системи, гарантію незворотності цього процесу. Адже всоціальному розвитку демократія є найефективнішим способом реалізаціїсуперечностей, вдосконалення й гармонізації суспільства.
Проблемадемократії та її ролі в суспільно-політичному житті є однією з центральних уполітології, яка ще з античних часів розглядала демократію як органічну ознакуцивілізованості суспільства.
Виникладемократія разом із появою держави. Вперше це поняття згадується в працяхмислителів Давньої Греції (Демокріта). У класифікації держав, запропонованійАристотелем, воно означало «правління всіх», на відміну від аристократії(«правління обраних»), і монархії («правління одного»).
Кожномуісторичному типові держави, кожній суспільно-економічній формації відповідаласвоя форма демократії. У рабовласницькій демократії (Афіни, республіканськийРим) раби були вилучені з системи громадянських відносин. Тільки вільнігромадяни користувалися правом обирати державних чиновників, брати участь ународних зборах, володіти майном тощо. За феодалізму елементи демократії почализароджуватися у формі представницьких установ, що обмежували абсолютну владумонархів (парламент в Англії, Генеральні штати у Франції, кортеси в Іспанії,Державна Дума в Росії, Військова Рада в Запорозькій Січі). Великий прогрес урозвитку демократії започаткували утвердження капіталізму й перемога буржуазнихреволюцій в Англії, Франції, інших країнах. Ліквідація кріпацтва і скасуванняфеодальних привілеїв зумовили появу комплексу демократичних інститутів іпроцедур, більшість із яких використовується й нині.
Життярозвінчало міф про «соціалістичну демократію», яка нібито була вищим типомдемократичного устрою суспільства. За часів «тоталітарного соціалізму» сталосяне розширення і збагачення змісту демократії, а навпаки — різке його збіднення,звуження і згортання (репресії, обмеження прав і свобод та ін.). Демократизмсуспільства був фальшивим і декоративним, хоча пропаганда й нав'язала значнійчастині населення ілюзію народовладдя. Розпочатий у роки хрущовської «відлиги»процес демократизації суспільного життя було спершу загальмовано, а потім івзагалі згорнуто. Непослідовним виявився курс на демократизацію і вперебудовний період. Значною мірою труднощі переходу до демократичних форморганізації нашого суспільства зумовлені дією тоталітарних і авторитарнихтрадицій.
Дляутвердження демократії необхідна висока політична культура населення, і саме впроцесі демократизації така культура формується. Утвердитись повністю й відразудемократія не може. Для цього необхідно здійснити комплекс заходів у різнихсферах суспільного життя, змінити існуючі соціально-політичні структури,сформувати демократичний тип політичної культури.
Демократія— явище, що постійно розвивається. А осмислення поняття «демократія», їїорганічних ознак дає можливість оцінити напрям розвитку певної політичноїсистеми, її відповідність демократичним ідеалам і цінностям.
Поняття«демократія» використовується не тільки для характеристики історичних типівдержавно-політичного устрою, а й на означення політичного процесу звідповідними методами і процедурами, що забезпечують участь народу в управліннідержавою, всіма суспільними справами. Вживається воно і стосовно організації тадіяльності окремих політичних і соціальних структур у різних сферах суспільногожиття (виробнича, партійна, профспілкова, учнівська, управлінська демократія).
Розрізняютьпряму (безпосередню) і представницьку демократію.
Пряма(безпосередня) демократія — порядок, за якого рішення ухвалюються на основібезпосереднього і конкретного виявлення волі та думки всіх громадян.
Однієюз форм прямої демократії є вибори на основі загального виборчого права.Добровільно беручи участь у них, громадяни в демократичному суспільстві маютьможливість безпосередньо впливати на формування органів влади різних рівнів.
Виявомпрямої демократії є референдуми, які проводять з метою ухвалення закону абоінших рішень на основі волевиявлення народу щодо найактуальніших питаньдержавної політики і суспільно-політичного життя загалом. Генетичне такіпроцедури сягають своїм корінням у плебісцити Римської республіки, народнізбори (віче, рада) Києва, Новгорода, Пскова, Запорозької Січі, на якихзагальним голосуванням вирішувалися важливі проблеми. Власне референдум бувуперше проведений у Швейцарії 1449 p. щодо її фінансового становища. Відтодіреферендуми стали поширеними в європейських країнах. Всенародні голосування підчас референдумів мають як законодавчу силу, так і консультативний характер, аїхні результати в демократичному суспільстві завжди мають непересічне значення.
Формоюпрямої демократії є всенародні обговорення законопроектів, які ефективновикористовуються в багатьох країнах. Проте процедура таких обговорень може матий пропагандистський характер, оскільки сотні тисяч зауважень і пропозиційгромадян здебільшого беруться до уваги лише на рівні уточнень, окремихпоправок, не торкаючись концепції законопроектів. Останнім часом увійшло впрактику проведення опитувань суспільної думки і врахування їх результатів дляухвалення рішень.
Представницькадемократія — порядок розгляду і вирішення державних і громадських питаньповноважними представниками населення (виборними або призначеними).
Самеінститути представницької демократії відіграють першочергову роль у процесіухвалення рішень. Особливо вагоме значення в системі цієї демократії маютьпарламенти, склад яких формується через загальні вибори і яким громадяниделегують свої повноваження для здійснення функцій вищої законодавчої влади.Крім парламентської форми як великого надбання цивілізації носіямипредставницької демократії є й інші виборні органи влади.
Усучасних демократичних суспільствах формування державної політики на всіхрівнях відбувається в основному в представницьких установах і закладах, депрацюють професійні політики та управлінці. Політологи навіть виокремлюютьпрофесійну демократію. Це зумовлено притаманними сучасній цивілізаціїпроблемами, розв'язання яких часто неможливе засобами прямої демократії.Надійним інструментом вироблення оптимальних рішень на основі виявлення волінароду є поєднання різних форм прямої та представницької демократії.
2.Основніознаки демократичної організації суспільства
Відкритеріїв (ознак, показників) демократії залежить не тільки оцінка зрілостісуспільства, а й визначення напрямів його подальшої демократизації. Кожна новаісторична епоха вносила корективи до критеріїв демократії. Не вщухають гострісуперечки щодо них і нині. Однак загальноприйнятий і найважливіший серед них —можливість громадян брати реальну участь в управлінні, у вирішенні державних ігромадських справ. Суспільство не може бути демократичним, якщо його громадянипозбавлені таких можливостей.
Історичнийдосвід багатьох країн свідчить, що всі намагання кардинально обновити суспільнежиття були приречені на невдачу, якщо вони не підкріплювались активнимзалученням різних категорій громадян до вироблення рішень та їх втілення вжиття. Тільки створюючи сприятливі умови для розкриття творчого потенціалугромадян і подолання їх соціальної інертності, суспільство одержує могутнійімпульс саморозвитку шляхом залучення до демократичного процесу головної діючоїсили історії — народу.
Надзвичайноважливе значення при цьому має відродження ідеї самоуправління, яку вколишньому СРСР впродовж тривалого часу паплюжили як ворожу й ревізіоністську.Декларуючи «залучення широких народних мас до управління справами країни»,партійно-державне керівництво ігнорувало досвід західних демократій у розвиткуреального самоуправління (США, Іспанія, Ізраїль, та ін.). Нині більшістьполітологів вважає, що демократія зможе дати адекватну сучасній цивілізаціїорганізацію політичного життя, тільки реалізуючи принцип самоуправління.
Збігаючисьв основному, демократизація і самоуправління мають і певні відмінності. Відомо,що розвиток демократії не завжди означає поглиблення самоуправління. Наприклад,можливість обрання найдостойнішого представника з декількох кандидатів, що єважливою: процедурою демократизації виборчої системи, може нічого не дати длярозвитку реального самоуправління, якщо водночас не зростатиме рольпредставницьких органів. Те саме можна сказати і про виборність керівників навиробництві зі збереженням за ними монополії на основні управлінські функції.
Якслушно зауважив Р. Дарендорф (ФРН), демократія не може бути «правлінням народу»в буквальному розумінні. Народовладдя й самоуправління передбачають,насамперед, свободу вибору народом компетентних керівників, а також можливістьнароду впливати на них і в разі потреби замінювати їх достойнішими йкомпетентнішими. Але головним при цьому є створення умов для управління всімасправами суспільства не тільки від імені народу і не тільки в інтересах народу,а й здійснення цього управління самим народом. Іншими словами, йдеться проперехід до політичної організації, яка робить управління суспільством ідержавою безпосередньою справою самих громадян. Лише за таких умов відбуваєтьсяінверсія суб'єктно-об'єктних відносин, тобто з’являється можливість бути нетільки об'єктом, а й суб'єктом управління, влади, що і є суттю самоуправління.. Першочергове значення має впровадження самоуправлінських засад в економіці,яка є вирішальною сферою життя суспільства. Саме тому розвиток демократії навиробництві є важливою підоймою, здатною забезпечити широку та активну участьлюдей і в інших сферах суспільного життя. Для цього необхідно, щоб кожнийтрудовий колектив став осередком самоуправління, а кожний трудівник — реальнимвласником (індивідуальним або колективним).
Самоуправлінняне може розвиватися тільки на суто громадських засадах. «Чисте» самоуправліннянавряд чи зможе колись, навіть у віддаленій перспективі, заступити державніформи і механізми управління, існуючи поряд з ними і в них, переплітаючись іпоглиблюючи завдяки цьому демократизм усієї політичної системи. Це, звісна річ,не виключає повернення державою суспільству, невластивих їй функцій, оскількидержавна монополія на них зумовила глибоку кризу економічного і соціальногожиття.
Важливезначення, з огляду на зазначене вище, має підвищення статусу і розширенняповноважень місцевих органів влади, що є загальновизнаним показникомдемократизму суспільства. Якщо для тоталітарної чи авторитарної державихарактерна безправність місцевої влади, то в демократичному суспільствіздійснюється ретельно продуманий і раціональний розподіл компетенцій таповноважень різних рівнів влади. Внаслідок такого розподілу місцеві органи вдемократичних країнах мають реальні права самоуправління. Центральна влада невтручається у сферу компетенції місцевої влади, хоча за федеративної моделідержавного устрою неухильно дотримується принципу верховенства федеральнихзаконів над рішеннями місцевих органів влади. Прерогативою місцевої влади єтакі важливі сфери суспільного життя, як освіта, охорона здоров'я, підтриманняправопорядку, будівництво доріг тощо.
Середголовних критеріїв демократичності суспільства — наявність фундаментальних праві свобод людини. Нормою сучасної політичної культури стає розумінняпріоритетності (верховенства) прав людини над будь-якими іншими правами таінтересами (класовими, партійними, національними та ін.), розуміння цих прав ісвобод як абсолютної цінності, без якої демократія неможлива. Справжній демократизмвимагає усунення дистанції між проголошеними правами та їх реальним втіленням.Звісно, проблема прав людини є вічною, оскільки ніколи не настане такий час,коли права та свободи особи досягнуть абсолютної досконалості.
3.Становленняі розвиток демократії в сучасній Україні
Стрижнемдержавотворчого процесу протягом першої половини 90-х років XX ст. бувконституційний процес, що мав забезпечити утвердження стійкої системи державноївлади, національної правової системи, законності й правопорядку. Розгортанняконституційного процесу ускладнювалось сповільненим виробленням науковообґрунтованої моделі майбутнього суспільно-політичного устрою, протистояннямгілок влади та непримиренною боротьбою навколо питань законодавства різнихполітичних сил (статус Республіки Крим, державна мова, державна символіка,приватна власність, розподіл владних повноважень та ін). Узгоджувальнимкомісіям усе ж вдалося дійти згоди і 28 червня 1996 р. Конституція булаприйнята.
ОсновнийЗакон проголосив Україну демократичною, соціальною, правовою державою. Людина,її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека були визначенінайвищими цінностями.
Щобдемократія стала у суспільстві новою діючою системою влади, важливо щоб люди нетільки розуміли сутність її основних принципів, а й були згідні жити згідно зцими принципами – самостійно, без постійної опіки, всесильної влади, з усієюповнотою відповідальності.
Нашакраїна не дуже багата демократичними традиціями. По суті, протягом всьогоперіоду радянського тоталітаризму в Україні не розвивалися елементи особистихсвобод і правової держави, демократичної свідомості суспільства та особистості.На сьогоднішньому етапі важливо не прискорювати штучними засобами процесдемократизації суспільного життя, проте не варто і гальмувати його схожимиметодами. Демократія має визрівати на національному ґрунті поступово іпослідовно, її межі повинні бути обумовлені логікою розвитку посткомуністичногосуспільства, його трансформацією.
Основнимипередумовами формування демократичного суспільства в Україні є:
— розширення економічної свободи;
— радикальна зміна інститутів суспільства, усієї системи цінностей й психологіїлюдей, які породила тоталітарна система;
— підвищення рівня політичної дисципліни і політичної культури громадян;
— встановлення ефективного контролю суспільства над політикою можновладців;
— подолання економічних проблем.
Динамізмдемократичних процесів в Україні залежить від рівня:
— політичної активності громадян;
— економічної, соціальної й політичної стабільності суспільства;
— співвідношення політичних сил;
— розвитку національної ідеї та правосвідомості.
Сучаснамодель демократії – плюралістична. Це система представницького правління, заякою парламентарі обираються народом і є відповідальними перед ним.
Сучасноюполітичною наукою та всією громадсько-політичною думкою сформовано чіткі засадидемократичної політики:
— оптимальне поєднання класового й загальнолюдського, універсального йнаціонального;
— гуманістична спрямованість, подолання технократизму, насильства, злочинності;
— демократизм і моральність у здійсненні політики;
— громадянськість і патріотизм.
Підчас вироблення та реалізації політики важливо враховувати такі основні чинники:
— конкретно історичні умови розвитку соціуму, геополітичні умови й географічнерозташування держави;
— рівень участі чи відчуження населення щодо влади й державно-суспільних справ;
— спрямованість національної ментальності, рівень розвитку політичної та правовоїсвідомості;
— етнонаціональний і демографічний чинники суспільного розвитку;
— відповідність політичних ідеалів і завдань історичній традиції, політичнимцінностям певного суспільства, а також принципам гуманізму й соціальноїсправедливості;
— реальна міжнародна ситуація і ставлення до держави світової громадськості.
Висновки
Важливоюпередумовою демократії є високий рівень політичної та правової культурисуспільства, як і його культури взагалі. Зокрема, сучасна демократія передбачаєінтелектуальну, моральну і психологічну компетентність громадян у прийняттіполітичних та правових рішень. Важливим засобом формування такої компетентностінароду є його реальна систематична участь у прийнятті конкретних рішеньполітичного і правового характеру. Це також означає, що демократична державанесе відповідальність за те, щоб усі її громадяни мали змогу отримати освіту,яка б дозволяла їм брати участь у суспільно-політичному житті.
Такимчином, демократія набуває реального характеру лише тоді, коли вона ґрунтуєтьсяна відповідних їй формах свідомості та культури суспільства, а їїжиттєздатність безпосередньо залежить від психологічної готовності громадянвідстоювати її принципи перед лицем тих, хто посягає на неї. Влада державиреально простягається настільки далеко, наскільки громадяни усвідомлюють себезалежними від неї. Тому усвідомлення громадянами їх особистої чи суспільноїсвободи обумовлює відповідне обмеження державної влади.
Усучасній демократії політичні права доповнюються соціальними правами, якіпередбачають надання всім членам суспільства визначеного законодавством мінімумусоціальних благ. Вводиться принцип соціальної відповідальності приватнихкорпорацій; так само державні соціальні програми стають невід’ємною частиноюдержавної практики.
Списоклітератури
1. Білоус А. Політико-правовісистеми: світ і Україна. – К.,2003.
2. Бодуен Ж. Вступ до політології. – К., 2005.
3. Брегеда А. Ю. Політологія: Навч.-метод,посібник для самост. вивч. дисц. – К., 1999.
4. Гаєвський Б. Українська політологія. – К.,2001.
5. Гелей С., Рутар С. Основиполітології. -Львів, 2006.
6. Гелей С.Д., Рутар С.М. Основиполітології. Навч. посібник. – К., 2003.
7. Потульницький В. Історіяукраїнської політології. – К., 2001.
8. www.google.com.ua