МІНІСТЕРСТВООСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
Київський національнийекономічний університет ім. Вадима Гетьмана
Кафедра теорії держави таправа
Курсова робота
На тему:
„ Роль західної політичноїдумки у формуванні політико-правової культури України”
Київ-2008
план
вступ
І. Політико-правова думка ЗахідноїЄвропи як базис виникнення і розвитку договірної концепції походження держави
1.1 Історичне підґрунтя розвиткуполітико-правової думки Західної Європи
1.2 Суть, поняття концепційпоходження держави, їх види
1.3 Модель держави, яка утворилася внаслідок„суспільної угоди”
ІІ. Договірна концепція походженнядержави в політико-правовій думці Західної Європи
2.1 Обґрунтування прихильниківдоговірної концепції походження держави
2.2 Критичне пояснення договірної концепціїпоходження держави
2.3 „Суспільна угода” в сучасномурозумінні
ІІІ. Роль західної політичної думки уформуванні політико-правової культури України
3.1 Предмет та сутність „суспільноїугоди” в дослідженнях вітчизняних вчених
3.2 Вплив західної думки щододоговірної концепції походження держави на державотворчі процеси в Україні
Висновки
Перелік використаної літератури
Вступ
Темапредставленої роботи звучить як „Договірна концепція походження держави вполітико-правовій думці Західної Європи”. Дослідження даної теми дуже важливе,адже в сучасних підручниках з теорії держави і права недостатньо детальнорозглянуто концепції походження держави, що обумовлює нерозуміння їх значеннядля становлення і розвитку держав.
Актуальність темиполягає в тому, що основні ідеї договірної концепції держави вполітико-правовій думці Західної Європи стали фундаментом для розвиткудемократії, що безумовно вплинуло на державотворчі процеси не тільки в ЗахіднійЄвропі, а й далеко за її межами. На основі цього автор роботи наголошує нанеобхідності в Україні врахування досвіду західних держав для створення івдосконалення власної демократичної правової держави.
Метою роботи євивчення шляхів розвитку сучасної держави згідно із думками щодо договірноїконцепції походження держави в працях класиків (Дж.Локка, Ж.-Ж.Руссо,Б.Спінози, Т. Гоббса та ін. ), в дослідженнях сучасних вчених. Більш детальномета представленої роботи конкретизується в її завданнях:
1. Вивчитиісторичну ситуацію в Західній Європі, на фоні якої виникла договірна концепціяпоходження держави.
2. Визначитимісце договірної теорії серед інших теорій походження держави.
3. Розглянутидумки прихильників договірної теорії та її критичне обґрунтування.
4. Вивчитисучасне розуміння даної концепції, думки щодо неї в роботах українських вчених.
5. Визначитивплив договірної концепції походження держави на державотворчі процеси вУкраїні, основні напрями її розвитку згідно із постулатами цієї концепції.
Об’єктом даногодослідження виступає вплив політико-правової думки Західної Європи на процесрозвитку демократичних засад державотворення.
Предметом даногодослідження є саме договірна концепція походження держави в політико-правовійдумці Західної Європи.
В дослідженнівикористовувались як загальнонаукові методи: аналіз, синтез, абстрагування, — так і спеціальні: історичний, метод правового прогнозування, порівняльний.
Методологічноюосновою представленої роботи є принцип порівняння класичного і сучасного,поєднання теорії і практики.
Теоретичноюосновою дослідження стали наукові праці Дж.Локка, Ж.-Ж.Руссо, Т.Гоббса,Б.Спінози, Г.Гегеля та інших прихильників і критиків договірної теоріїпоходження держави, праці та статті сучасників (В.Гусєва, Дж.Роулза), історичніпраці та нариси, думки сучасних політичних діячів.
Новизною роботи єрезультат правового абстрагування щодо моделі держави за уявленнямиприхильників договірної теорії та визначення необхідності врахування думок іідей цих мислителів для розвитку демократичної правової держави.
І. ПОЛІТИКО-ПРАВОВАДУМКА ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ ЯК БАЗИЗ ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТКУ ДОГОВІРНОЇ КОНЦЕПЦІЇПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ
1.1 Історичнепідґрунтя розвитку політико-правової думки Західної Європи
Виникненняконцепцій походження держави завжди мало своє підґрунтя. Так і створеннядоговірної концепції походження держави також мало свій історичний базис. Томує доцільним розглянути історичний фон в Західній Європі у V-XVII століттях,адже саме цей період часу характеризується виникненням і розвитком двохпротидіючих теорій походження держави: теологічної (теократичної) і договірної.
Занепад ЗахідноїРимської імперії (476 р.) завершив період історії Стародавнього світу і поклавпочаток історії середньовіччя. В країнах Західної Європи періоду ранньогосередньовіччя поступово формується станово-феодальний устрій. До IX-X ст.Західна Європа розділилась на велику кількість феодальних держав, майже незалежних від центральної влади королів і імператорів. Склалася ієрархічнаструктура землеволодіння, пов’язана з відносинами сюзеренітету і васалітету, атакож становий устрій. Особливе місце у феодальному суспільстві Західної Європипосідала католицька церква. Світобачення середніх віків було богословським,теологічним світобаченням. «Идеологическое господство религии и церквиобусловило то обстоятельство, что основные направления политико-правовойидеологии феодального общества Западной Европы выступали в религиозномоблачении»[1].
В XI-XII ст. повсій Європі розповсюджується перша хвиля руху єретиків, які серйозно розхиталивіру в святість феодального устрою. Різка критика станового устрою і його ідеологіїзі сторони єретиків вимагала нового ідеологічного пояснення феодалізму. Таквиникла теократична концепція походження держави, прихильниками якої були ФомаАквінський, Августин Блаженний. Першим критиком цієї теорії став італійськиймислитель і богослов Марсилій Падуанський (між 1275 і 1280—1343). Він вважав,що основною причиною війн, невдоволень, що заважають впорядкованому, спокійномуспівіснуванню є невірні уявлення про співвідношення церкви і держави,божественного і людського законів.
XVI ст. –століття великих духовних, культурних, політичних, релігійних змін і зрушень вжитті Європи. В більшості країн (Франція, Іспанія, Австро-Германія, Англія іін.) створювалися великі і могутні дворянські монархії. Одночасно падаєполітичний авторитет католицької церкви. Релігійні рухи, що вимагаливідновлення апостольської церкви, в ХVI ст. прийняли масовий характер, охопилимайже всю Західну Європу, переросли в багатьох країнах в релігійні війни.Реформація, почавшись в Німеччині, захопила більшість країн Західної іЦентральної Європи. В цьому ж сторіччі спільною для всіх західноєвропейськихкраїн стала культура Відродження, основною ідеєю якої був гуманізм, поверненнядо творів Античності. Гуманітарні науки вивчали не Бога з його іпостасями, алюдину, її відносини з іншими людьми. Стверджувалася ідея природної, моральної,правової, релігійної рівності людей, ідея, що лежала в основі новихполітико-правових концепцій. Після тривалої перерви держава знову почаларозглядатись як суспільне явище. Так зароджуються нові теорії розуміннясутності держави та її виникнення, серед яких була і договірна концепціяпоходження держави.
Теорія договірногопоходження держави різко протистояла феодальним концепціям «боговстановленої»влади. «Спочатку люди об’єдналися в державу не за божою волею, — писав Гроцій,- а добровільно, переконавшись на досвіді в безсиллі окремих сімей протинасилля, звідки веде своє походження громадянська влада»[2].
Ідея договірногопоходження держави виникла в історії політико-правової думки задовго до Гроція;в практиці середньовіччя договори між феодалами, між феодалами і містами булиформою, джерелом права, в тому числі і публічного права. Але тільки в Гроціядоговір про створення держави розглядається як вихідне поняття теорії держави,тривалих відносин влади і підвладних. «Начиная с Гроция почти все теоретическиепостроения XVII-XVIII вв., объясняющие сущность, причины, способы созданиягосударства, исходили из этой (договорной) посылки»[3].
Отже, безперечно,договірна теорія була великим кроком вперед у пізнанні держави, так як поривалаз релігійними уявленнями про походження держави і державної влади.
1.2 Суть іпоняття концепцій походження держави, їх види
Концепція (лат.conceptio) – система поглядів на процеси і явища в природі і суспільстві[4].Наразі існує безліч концепцій походження держави, які виникали і виникають якспосіб пояснення цього процесу.
Проблемавиникнення держави і права залишається в науці дискусійною. По-перше, в основіцієї складної проблеми лежать різноманітні ідейні, філософські погляди і течії.По-друге, історична і етнографічна науки дають все нові знання про причини виникненнядержави і права.
Сучаснаматеріалістична наука пов’язує процес виникнення держави і права (особливо вєвропейських країнах) головним чином з розвитком виробництва, з переходом відпривласнючої до виробляючої економіки. Держава виникає на етапі виробничоїекономіки під впливом поділу праці, появи патріархальної сім’ї, військовихзавоювань, заборони інцеста і інших факторів як нова організаційна формасуспільства на зміну первісному устрою. І все ж зародження держави і правакриється не тільки в матеріальному виробництві, але і в розвитку самої людини.
Концепціїпоходження держави стали виникати разом із самою державністю, відображаючирівень розвитку економічного ладу і суспільної свідомості. Серед теоретиківдержави і права немає і не було не тільки єдності, а й спільності поглядів повідношенню до процесу походження держави і права. В світі завжди існувало ііснує безліч різноманітних теорій, які пояснюють процеси виникнення держави іправа. Це досить природно і зрозуміло, бо кожна з них відображає аборізноманітні погляди і думки різних груп населення, націй, представниківфілософських доктрин на даний процес. Розкрити всі теорії неможливо через їхбагатоманітність, тому зупинимось лише на деяких з них, найбільш відомих іпоширених.
Теологічнатеорія, заякою держава вічна та існує завдяки божественній волі, через що кожнийгромадянин зобов’язаний упокорюватися їй та бути смиренним.
Ця теорія єоднією з найдавніших. Ще у законах царя Хамурапі (XVIII ст. до Р.Х.) говорилосяпро божественне походження його влади: „боги поставили Хамурапі правити„чорноголовими”; „людина є тінню бога, раб є тінню людини, а цар дорівнює богу”[5].
Після РіздваХристового ідею божественності державної влади продовжувало розвиватихристиянство. „Усяка душа хай буде покірна вищій владі, – говориться в посланніапостола Павла до римлян, – тому що немає влади не від Бога; влади, що існують,від Бога встановлені”[6].
Широке поширеннятеологічна теорія одержала в часи феодалізму, однак і тепер ця концепціярепрезентує офіційну доктрину Ватикану, а також деяких мусульманських країнСходу.
Патріархальнатеорія, заякою держава уподібнюється до великої сім’ї, яку, як батько (латинською — pater),очолює правитель.
Теорія булашироко поширена у Древній Греції і рабовласницькому Римі, пізніше відродилась уперіод середньовічного абсолютизму. Біля її витоків стояв Аристотель, якийрозглядав державу як природну форму людського життя, поза якою існування людининеможливе. Будучи істотами суспільними, люди прагнуть до об’єднання тастворення патріархальної сім’ї. Збільшення числа таких сімей, гуртування їх уроди призводять до утворення держави. Саме тому Аристотель стверджував, щодержавна влада є продовженням батьківської влади.
Патріархальнатеорія була зручна для обґрунтування монархічної форми правління, оскількивлада монарха розглядалась як природне продовження влади батька (патріарха), щопіклується про членів своєї родини і забезпечує їхню слухняність.
Договірнатеорія, заякою держава виникла в результаті угоди між людьми, також сягає глибинистоліть. Ще у Древній Греції софісти вважали, що держава виникла в результатідоговірного об’єднання людей з метою забезпечення справедливості. Але якщо упоглядах грецьких філософів ця теорія лише зароджується, то у працях блискучоїплеяди мислителів XVII-XVIII ст. Г.Гроція, Т.Гобса, Дж.Локка, Ж.-Ж.Руссо таінших вона одержала повний свій розвиток.
Її прихильникивиходили з того, що державі передує природний стан людини, який вонихарактеризували по-різному. Джон Локк вважав, що додержавний період – це„золотий вік”, у якому люди володіють усіма природними правами та свободами.Для Гобса – це стан «війни всіх проти всіх». Потім заради миру і добробутуукладається суспільний договір між кожним членом суспільства і створюваноюдержавою, за яким люди передають частину своїх прав державній владі і берутьзобов’язання підкорятися їй, а держава зобов’язується охороняти невідчужуваніправа людини: право власності, волю, безпеку. „Угода людей, – на думку Руссо, –основа законної влади”[7]. Суверенітет належитьнароду в цілому, а правителі – це лише уповноважені народу, які зобов’язанізвітувати перед ним і змінюватися за його волею. Якщо ж умови угодипорушуються, то народ отримує право на революцію.
Теоріянасильства, прихильникиякої стверджують, що держава виникла в результаті завоювання слабких ібеззахисних племен сильнішими та організованішими. Яскравими представникамитеорії були Л. Гумплович та К. Каутський.
„Саме у племенах,у їхній взаємній боротьбі, – пише Л. Гумплович, – ми можемо визнати головні, основнічастини, дійсні наріжні камені держави, – у племенах, що помалу перетворюютьсяв класи і стани. З цих племен створюється держава. Вони і тільки вони передуютьдержаві”. Водночас обґрунтовувалось, що держава більш необхідна слабкимплеменам, ніж сильним. Будучи інструментом організації та управлінського впливузавойовників, вона стає могутнім засобом захисту завойованих від можливихзазіхань з боку інших сильних племен.
К. Каутськийнамагався довести, що при подальшому розвитку суспільства державатрансформується в інструмент загальної гармонії, в орган захисту і забезпеченнязагального блага як сильних, так і слабких.
Оскільки теоріяпроповідувала культ насильства, завоювання, експлуатації, поневолення однихнародів іншими, вона була сприйнята офіційною ідеологією нацистської Німеччини.
Психологічнатеорія, заякоювиникнення держави пояснюється властивостями людської психіки,потребою індивіда жити в колективі, його прагненням до пошуку авторитету,вказівками якого можна було б керуватися у повсякденному житті, природнимбажанням людини владарювати і підкорятися. Для обґрунтування своєї ідеїприхильники цієї теорії посилаються на історичні приклади залежності людськоїсвідомості від авторитету вождів, релігійних і політичних діячів, царів,королів та інших лідерів.
Марксистськатеорія, представникамиякої є видатні мислителі К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін, вказує на те, щодержава є результатом зміни соціально-економічних відносин, способу виробництва,підсумком виникнення класів і загострення боротьби між ними. За цією теорією,держава виступає засобом гноблення людей, підтримки панування одного класу надіншими. Зі знищенням класів держава має відмерти.
Марксистськатеорія походження держави є однією з найсильніших та науково послідовних. Разоміз тим, помилковим є її підхід до розуміння держави як засобу насильства одногокласу над іншим, оскільки, як можна переконатися на прикладі сучасних держав, зчасом класи відмирають, але держава продовжує існувати як засіб досягненнязагального добробуту.
Інші теорії таконцепції.Середальтернативних теорій виникнення держави також вирізняють іригаційну теорію. Цютеорію пов`язують з іменем німецького вченого К. Віттфогеля. В своїй праці„Східний деспотизм»” він пояснює виникнення держави необхідністю побудовигігантських іригаційних споруд в аграрних районах. І дійсно, в першихмістах-державах – Месопотамії, Єгипті, Індії, Китаї діяли процеси створеннявеликих іригаційних систем. У зв`язку з цим сформувався прошарок управлінців,які знали як підтримувати роботу цих споруд, забезпечувати судоходство,розподіляти воду, ремонтувати споруди та інші. Ці роботи, на думку Віттфогеля,потребували жорсткого централізованого управління, розподілу і т.п. Ця теоріявідображала деякі реальні процеси, які мали місце у східних регіонах, але вдійсності процеси виникнення держави і ведення іригаційний робіт йшлипаралельно, хоча створення держави було первинним, оскільки саме держава булаздатна вести такі гігантські роботи як побудова зрошувальних систем.
Серед іншихтеорій походження держави заслуговують на увагу космічна і технократична.Прихильники космічної теорії пояснюють виникнення держави завезенням на землюполітичної організації суспільства з космосу іншими цивілізаціями. Суть цієїконцепції можна знайти в літературі останніх десятиліть, де розповідається пророль космічних цивілізацій в житті земної цивілізації. Суть технократичноїтеорії виникнення держави начебто полягає в необхідності здійснювати управліннятехнічними засобами та знаряддями праці.
Таким чином, всвіті завжди існувало безліч різноманітних теорій, пояснюючих процес виникненняі розвитку держави. Це цілком природно, бо кожна з них відображає думки іпогляди різних груп, прошарків, націй і інших соціальних спільнот на данийпроцес. В основі цих поглядів завжди знаходились різні економічні, фінансові,політичні і інші інтереси. Договірна теорія відрізняється від інших тим, щовиникла як протест на релігійний гніт, на сковування філософської думки і втілилав собі ідеал держави, створеної на засадах демократизму, свободи прав людини.
1.3 Модельдержави, яка утворилася внаслідок „суспільної угоди”
Договірнаконцепція походження держави пов’язана з поняттям „суспільної угоди”. Якою маєбути суспільна угода?
На думку маркізаде Сада, це суспільство, де все підкоряється нестримній пристрасті. А для неївиправдані грабунок, насилля, адюльтер, содомія та, нарешті, вбивство[8].Кожний урівнюється в правах чинити так, як підказує йому його чуття.Використовуючи інших, кожний має бути також і у їхньому розпорядженні.
Але, з іншоїсторони, „чи не найголовнішим чинником є суспільна угода щодо побудовинаціональної демократичної держави. Угода нації, що дала цій державі назву, зусіма без винятку етносами, які в цій державі живуть. Угода не формальна, авзаємовідповідальна, з гарантією рівних прав та рівних обов’язків тих, хтодомовляється”[9].
Ідея демократії,її загальнолюдська сутність усвідомлюються й реалізуються людьми упродовжусього історичного розвитку. Проте жодний з етапів цього руху не можепретендувати на завершеність. Демократії, які існують нині в західному світі,тією чи іншою мірою ґрунтуються на принципах класичної ліберальної демократії,що сформувалися у XVIII ст.
Згідно зМонтеск'є, головна мета держави — примирити суперечності, що виникли між людьмиу суспільстві, і скерувати їх у русло правової форми вирішення спорів міжприватними особами, використовуючи загальну силу, якщо окремі індивіди незахочуть підпорядковуватися створеному правопорядку[10].Поділяючи концепцію суспільного договору, мислитель, разом з тим, розглядаєдержаву не як довільну, а як історично необхідну умову, що визначаєтьсяоб'єктивними факторами суспільного розвитку. Ідеал держави для мислителя — цевільна держава, яка базується на концепції розподілу влади. Мета теоріїрозподілу влади — гарантувати безпеку громадян від свавілля і зловживаннявлади, забезпечити їхню політичну свободу, зробити право справжнім регуляторомвідносин.
Демократія такожпершочергового значення надає проблемі розподілу влади. Однією з засадліберальної демократії є принцип згоди і громадянського консенсусу. В йогооснові лежить ідея «суспільного договору». Люди, вважав Б. Спіноза,свідомо поступаються частиною своєї природної свободи і згоджуються підкорятисяверховній владі і сукупній могутності всіх, яка незмінно перевищує силу кожноїокремо взятої людини. Дж. Локк підкреслював, що добровільна політичнаспільність людей покликана забезпечити природні права, рівність і свободу,захист особи та її власності. Більше того, як підкреслював Ж.-Ж. Руссо, згодалюдей основа всякої законної влади. Відображенням цього є суспільний договір:кожна людина віддає свою особу під вище керівництво загальної волі і так стаєїї учасником. Суверенітет належить народові. Якщо природна свобода обмеженасилою окремого індивіда, то громадянська свобода, яка виникає на ґрунтісуспільного договору, обмежена загальною волею суверена. Люди стають рівними всилу права і згоди. Із двох попередніх принципів випливала вимога здійснення поділувлади. Свобода і рівність учасників договору забезпечують об'єднання народу вєдине ціле — колективну особу, інтереси якої не можуть суперечити інтересамокремої особи. В результаті суспільного договору, утворюється асоціація рівнихі вільних індивідів, або республіка. Демократія на засадах громадянськогоконсенсусу не виключає протиборства.
Суспільною угодоюміж владою і суспільством в сьогоднішніх умовах є конституція і конституційнізакони. „Так от тільки та суспільна угода, щодо якої діє природний, постійнооновлюваний процес узгодження, що перебуває під охороною судової влади, єконституцією”[11].Договірна концепція походження держави поклала початок розвиткові демократизмуі легітимності, відродженню прав людини.
політичнаправова держава договірна
ІІ. ДОГОВІРНАКОНЦЕПЦІЯ ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ В ПОЛІТИКО-ПРАВОВІЙ ДУМЦІ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ
2.1 Обґрунтуванняприхильників договірної концепції походження держави
Деякі ідеї продоговірне походження держави виникли ще в давні часи (ранній буддизм, вченняЛао-Дзи), мали місце в античній філософії (твори Епікура, Тіта, Лукреція Кара).Але все ж таки авторами договірної теорії походження держави прийнято вважатиголландського вченого Гуго де Гроот Гроція (1583-1645), англійських мислителівТ. Гоббса і Дж. Локка, французьких вчених Ж.-Ж. Руссо і П. Гольбаха, Н.Макіавелі, Ш. Монтеск’є.
Класичнеобґрунтування договірна теорія отримала в працях Ж.-Ж. Руссо. Виходячи зісторичного досвіду він прийшов до висновку, що правителі стали дивитись надержаву як на свою власність, а на громадян як на рабів. Вони стали деспотами,людьми, які пригнічують народ. Деспотизм, за Руссо, це вищий прояв суспільногорозшарування: нерівності бідних та багатих як наслідок приватної власності,сильних і слабких як наслідок влади, господ та рабів як наслідок замінизаконної влади владою зловживання. Ця нерівність стає причиною нової від`ємноїрівності – перед деспотом всі рівні, тому що кожен рівен нулю. Але це вже нестара природна рівність первинних людей, а рівність як викривлення природи.Руссо вважає, що в інтересах створення правомірного державного устрою івідновлення справжньої рівності і свободи потрібно заключити вільний суспільнийдоговір. Питання про те, чим э суспільний договір, яким повинен бути його змісті призначення, рівно як і багато аналогічних питань отримали найбільш яскраве ізмістовне втілення в ланці трактатів Руссо і особливо в його відомій праці «ПроСуспільний Договір». Головна задача цього договору полягає в тому, щоб «знайтитаку форму асоціації, яка захищала і охороняла б загальною сукупною силоюособистість і майно кожного учасника і в якій кожен, поєднуючись із усіма,підкорювався б тільки самому собі і залишався б таким саме свободним яким вінбув раніше». Обґрунтовуючи договірну теорію Руссо відмічає: «Кожен з нас віддаєсвою особистість і всю свою могутність під владу загальної волі і ми разом приймаємокожного члена як нероздільну частину цілого». Влада монарха є похідною не відбожественного провидіння, а від самих людей. Ця теза була найбільш яскраво іповно розвинута Полем Гольбахом (1723 – 1789) в його праці «Священна зараза абоприродна історія забобонів».
Голландськийюрист і громадський діяч Г. Гроцій стосовно походження держави зауважував, „щолюди об’єднуються в державу добровільно, задля особистого захисту іпротистоянню насильству, та зобов’язуються виконувати цей договір, а такожнорми права, що встановлюються для підтримання правопорядку"[12].Мислитель обстоював ідею мирного співіснування народів, зауважуючи, о основоюїхніх відносин мають бути виключно право і справедливість, виконання договорів,але додавав, що договір може бути розірваний в особливих випадках, таких як:«крайняя необходимость», «большой и явной опасности»,«царь, проникнутый чисто враждебным духом, замышляет гибель всегонарода»[13].
Видатнимфундатором державно-правових учень нового часу був англійський учений ТомасГоббс (1588-1679). У своїх працях „Філософські засади вчення про громадянина”,„Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної і громадянської” вінприходить до висновку, що „держава утворюється за взаємною угодою людей завдякизлиттю окремих сил і воль в єдину Міць і Силу, носієм якої є суверен”[14].„Суверен — держава — єдина особа, що їй шляхом взаємного договору множина людейпередала своє природне право робити все, для того, щоб ця особа була в змозівикористовувати силу й засоби всіх їх так, як вирішить за необхідне для їх мирай захисту. Кожний визнає себе відповідальним за те, щоб, кожний підкорив своюволю і судження волі суверена”[15]. Суверен володіє сувороювладою, правом оголошення війни і укладання миру, здійснює правосуддя. Отже,договірна теорія виникнення і сутності держави, розвинута Гоббсом, виключалапринцип народного суверенітету, що проголошував народ джерелом і остаточнимвласником влади. На відміну від радикальних представників теорії суспільногодоговору (Мільтон в Англії, Руссо у Франції), які підкреслювали пріоритетністьнароду щодо їх правителів, Гоббс твердо стояв на позиціях відмови підданих відсвоїх прав (крім права самозахисту) на користь носія верховної влади. Крім того,Гоббс вважав, що суверен має виконувати обов’язки верховного пастиря забожественним правом, навіть функції священика. Таким чином, „Гоббс пропонувавпроект держави, яка є: засобом приборкання пристрастей у досягненні мирногостану (1-а ступінь); засобом сходження до Царства Божого через спокуту,розкаяння, хрещення, спасіння (2-а ступінь)”[16].
Видатним теоретиком природного права був голландський філософ-матеріаліст Бенедикт (Барух) Спіноза (1632-1677). Він був прибічником ідеї суспільного договору, але ця ідея розуміється ним доволі своєрідно, зокрема у його працях «Богословсько-політичний трактат» (1670) і «Політичний трактат» (1677). Ця своєрідність полягала в тому, що держава розглядалась не як факт стародавньої історії, а як відносини, постійно існуючі між підданими і верховною владою. Між ними існує рівновага сил, порушувати яку небезпечно. У природному стані, вважав Б. Спіноза, люди мали право робити все на власний розсуд, однак реалізація цього права залежала від фактичної сили кожної людини. За відсутності у природному стані будь-якого спільного для всіх права неможливі самозбереження людей, їх безпечне існування, досягнення ними своїх бажань. Необхідність у самозбереженні штовхає людей до переходу з допомогою спільного договору від природного до громадянського стану, тобто до суспільства й держави, які Б. Спіноза не розрізняв. Як і Г. Гроцій Спіноза вважав, що загальне невдоволення може покласти кінець суспільній згоді, перетворити громадянський стан у стан ворожості. Рішенням цієї проблеми Спіноза вважав порядок, при якому «дела верховной власти будут упорядочены таким образом, что ничто, имеющее отношение к общему благу, не предоставлялось бы безусловно чьей-либо совестливости»[17].
Чільне місцесеред авторів державно-правових концепцій того часу посідав англійський філософДжон Локк (1632-1704). Він погоджувався з тим, що в додержавному стані панувавприродний закон. Але цей стан відрізняється від гоббівської „війни всіх противсіх”. Закон природи, вважав він, як вияв природної розумності світоустроювимагає миру і збереження всього людства. Джон Локк виходив з того, що всякемирне утворення держав мало у своїй основі згода народу. Говорячи у відомійроботі «Два трактати про правління» з приводу того, що «здержавами відбувається те саме, що і з окремими людьми: вони звичайно не маютьніякого уявлення про своє народження і дитинство», Дж. Локк разом з тимдокладно розвивав ідеї щодо того, що «об'єднання в єдине політичнесуспільство» може і повинне відбуватися не інакше, як за допомогою«однієї лише згоди». А це, на думку автора, і є «весь тойдоговір, що існує чи повинний існувати між особистостями, що вступають удержаву». „Під державою я… маю на увазі не демократію чи будь-яку іншуформу правління, але будь-яке незалежне співтовариство”[18].
Отже, різнімислителі по-різному обґрунтовували договірну концепцію походження держави, алеспільною є думка про необхідність поділу влади в державі, який має бутидобровільним і здійснюється на засадах суспільної угоди.
2.2 Критичнеосмислення договірної концепції походження держави
У XVIII ст.продовжують побутувати соціально-утопічні погляди на розвиток суспільства,втілюючись у теоріях утопічного соціалізму Жана Мельє (1664— 1729), Мореллі,Леже-Марі Дешан, які своєрідно трактували природне право, заперечувалисуспільний договір і вважали необхідною народну революцію для зміни існуючогодержавного устрою.
Так, наприклад,вчення Георга Гегеля про державу було спрямоване проти теорії договірногопоходження держави, природних, невідчужуваних прав людини, проти ідей і цілейбуржуазно-демократичної революції. Гегелівська формула „все дійсне розумне”виправдовувала феодально-абсолютистський устрій Прусської держави. Якщоідеологи революційної буржуазії (Локк, Руссо та ін.) розвивали вільні відрелігії погляди на державу, то Гегель відроджував релігійно-теологічне вченняпро неї. Він зображує державу як втілення вищих цінностей, створює культдержави, підкоряючи їй людину повністю.
Помітними всоціологічній спадщині минулого є і погляди англійського медика, філософаБернарда Мандевіля (1670—1733). Він вважав, що в суспільне життя людинаперейшла зі стадії дикості. Але ця стадія не була гоббсівським «природнимстаном» війни всіх проти всіх. Навпаки, Мандевіль стверджував, що людина відприроди не хижак. Вона боязлива, любить мир і спокій, ніколи не вступала б уконфлікти, якби могла мирно одержувати те, що їй необхідно. У цих якостяхлюдини Мандевіль вбачав запоруку і передумову їх суспільного існування,вважаючи, що грубо помиляються ті, хто способи збагачення, досягненняблагополуччя і щастя приватних родин бачив такими ж, як і суспільства в цілому.«… Під суспільством я розумію державу, в якій людина або скорена переважаючоюїї силою, або виведена зі свого дикого стану шляхом переконання, сталаслухняним створінням, яке може знайти мету, працюючи на інших, і де під владоюодного керівника держави або якоїсь іншої форми правління кожний членсуспільства підкоряється цілому, а всіх їх завдяки хитромудрому керуваннюзмушують діяти заодно»[19].
Взагалі, з одногобоку, договірна теорія була крупним кроком вперед у пізнанні держави, тому щовона поривала з релігійними уявленнями про походження державності, права іполітичної влади. Ця концепція має глибокий демократичний зміст, обґрунтовуєприродне право народу на зміщення влади негідного правителя, на повстання. Зіншого боку, слабким місцем в даній теорії є схематичне, ідеалізоване іабстрактне уявлення про первинне суспільство, яке, нібито, на певному етапісвого розвитку усвідомлює необхідність згоди між народом і його правителями.Очевидна недооцінка в походженні держави об’єктивних факторів(соціально-економічних, військово-політичних) і переоцінка в цьому процесіфакторів суб`єктивних.
Практично всідореволюційні і більшість сучасних теоретиків права договірну концепціюпоходження держави не вважають науковою. Відомий російський вчений, юрист М.М.Коркунов в лекціях по загальній теорії права в 1894 році писав, що ця теорія вчистому її виді є тепер вже абсолютно не доцільною, тому що вона прямопротилежна і історичним і психологічним даним. Але разом з тим необхідновизнати і те, що договірна концепція походження держави має велике теоретичне іпрактичне значення стосовно можливості людей впливати на становленнядержавно-правових інститутів.
2.3 „Суспільнаугода” в сучасному розумінні
Договірнаконцепція походження держави була і є предметом дослідження багатьох вчених.Наразі існує безліч обґрунтувань цієї теорії. Наприклад, погляди Дж. Ролза,автора «Теорії справедливості», перебувають в річищі традиції суспільної угоди.Обґрунтовуючи договірний характер своєї теорії справедливості, дослідникповертає договірну теорію (яка далі й далі відходила на другий план піднатиском прагматичних та аналітичних поглядів) до життя. Йому надзвичайноімпонує те, що ідея суспільного договору дає змогу об'єднати (шляхом згоди,компромісу як процедури вирішення проблеми) різноманітні, часом навіть відмінніінтереси та цінності. Вона є також, вважає Ролз, більш адекватною, ніжутилітаризм, котрий прагне лише до зиску, цивілізованою формою суспільства.
Суспільну угодумислитель розглядає як домовленість, але досить широку, тобто таку, що євитоком політичних прав та обов'язків громадян, механізмом справедливогообстоювання їхніх інтересів та основою принципів справедливості. Описуючиосновну "ідею справедливості", він наголошує: "… ми мусимо уявитисобі, що ті, хто бере участь у соціальній співпраці, разом, у спільнійсоціальній дії виберуть принципи, які визначають їхні основні права таобов'язки, а також розподіл соціальних благ"[20].Підписуючи цю суспільну угоду, люди повинні раз і назавжди вирішити між собою,що є справедливим, а що — несправедливим, а ті принципи, що їх вони виберутьперші як принципи справедливості, мають бути головними для подальшої критики тареформування суспільних інститутів.
Ролз не забуває зазначити,що в його теорії справедливості початкова рівність усіх індивідів відповідаєприродному станові, а сам суспільний договір (як і в інших концепціяхсуспільного договору) — це не реальний історичний, а гіпотетичний контракт.Тому його життєздатність залежить від головної в даному разі ідеї, яка полягаєв тому, що за відповідних гіпотетичних умов можна досягти бажаної домовленості.Перш ніж описувати конкретно саму гіпотетичну ситуацію суспільної угоди талюдей, які беруть участь у цій процедурі, Ролз докладно розглядає попередніумови цього процесу. Ось найголовніші з них: по-перше, співробітництво людей єможливим та необхідним; по-друге, самі учасники угоди дотримуються принципураціонального вибору; по-третє, при цьому вони прагнуть здобути певні пріоритетніблага, які є конче потрібними для отримання будь-яких інших індивідуальнихблаг.
Ролз, як і Гоббс,припускаючи спроможність індивідів як моральних осіб до чуття справедливості,вважає, що така шанована комунітаристами вкоріненість в певній спільноті можестати принциповою перешкодою в заснуванні справедливої процедури досягненнясправедливих домовленостей щодо основних суспільних інституцій. Звичайно,наголошує, розписуючи своє розуміння, Ролз, методологічний сенс принципу«запони незнання», жодна людина не виступає абстрактною складовою,простим елементом добровільної схематичної суспільної кооперації. Вонанародилася в певній сім'ї, в певному суспільстві.
Окремо вартотакож зауважити, що саме Ролз не лише перетворив теорію «суспільноїугоди» в засаду своєї «справедливості як чесності», але й вийшовза межі її обмеженої історичної інтерпретації, по-справжньому (хоча й частково,про що скажемо далі) усвідомив її справжній методологічний, теоретико-легітимаційнийсенс.
Для послідовноговиокремлення та набуття поняттям «суспільної угоди» фундаментальногозмісту недостатнім є принципове розуміння її як такої, якій притаманна правоваскладова. А в цій важливій ролі, як справедливо зазначають численні дослідники «Теоріїсправедливості» Ролза (О.Гьофе, В.Керстінг, Ю.Ніда-Рюмелін), суспільнійугоді властиві такі риси: право її учасників вільно вибирати можливістьдолучатися до угоди, а також наявну у них можливість вільно та взаємнопередавати одне одному певні права й обов'язки, і те, що після досягненняугоди, її дотримання стає правовим обов'язком кожного учасника.
Отже, цей вимірсуспільної угоди має, окрім правової, ще й соціально-онтологічну вкоріненість.Адже, домовляючись про принципи справедливості, учасники гіпотетичного"ідеального" консенсусу не просто роблять свій вибір на засадахпевних моральних обмежень. Вони виходять із того, що справедливість — це непросто дарунок солідарних з ними громадян чи владних структур, а засадничийпринцип нашого суспільного буття, той спосіб функціонування соціальнихінституцій (якщо вони, звичайно, претендують на демократичність) та взаємин міжгромадянами, якого вони не просять, а вимагають.
ІІІ. РОЛЬЗАХІДНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ У ФОРМУВАННІ ПОЛІТИКО-ПРОВОВОЇ КУЛЬТУРИ В УКРАЇНІ
3.1 Предмет тасутність „суспільної угоди” в дослідженнях вітчизняних вчених
Процесстановлення політико-правової думки в Україні було дуже складним,національно-релігійне поневолення негативно впливало на цей процес, гальмувалойого розвиток. Та все ж таки в українських землях зародилася національнаполітико-правова ідеологія. Цьому сприяло те, що в XV-XVI ст. в Україні черезПольщу почали проникати з Заходу ідеї Реформації, спрямовані проти феодальноголаду і католицизму, який контролював майже всі сфери життя. Ці ідеї знаходиливияв у демократичній інтерпретації Біблії, у вимозі громадянської рівності, укритиці духовенства. Прихильниками договірної концепції походження державистали багато українських вчених.
Так, в серединіXVI ст. ідеї природного права, суспільного договору розробляв Станіслав Оріховський-Роксолан(1513—1566), якого сучасники називали українським (рутенським) Демосфеном. Вінобґрунтував положення, згідно з яким королівська (державна) влада дана неБогом, а виникла внаслідок договору між людьми, які підкоряються королюдобровільно. Перед законом як гарантією розвитку та існування держави рівнівсі, навіть королі. На думку С. Оріховського, природне право (закон) важливішевід законів, які регулюють відносини у суспільстві і які за необхідності можназмінити.
Виникненнядержави спричинене двома факторами: вродженим людським недоліком, який вимагаєвзаємної допомоги, і вродженою схильністю людей до зближення, яка ніби «клеїть»їх, в'яже одним вузлом. Обов'язок держави щодо громадянина — гарантуватикожному право на існування. Вона повинна дбати про освіту громадян, «адже ніхтонічого не зробить корисного навіть у самому незначному мистецтві, якщо не будевчитися», сприяти розбудові нових шкіл. Обов'язки індивіда перед державою щевищі, його діяльність має спрямовуватися передусім у руслі інтересів держави.
Суспільні поглядиС. Оріховського відіграли етапну роль у розвитку вчення про державу відсередньовічних концепцій до теорій держави і права XVII— XVIII ст. Щодобагатьох положень він випередив таких мислителів, як: Г. Гроцій, Т. Гоббс, Ж.Боден та ін. В Україні і Росії його ідеї розвивали діячі Києво-Могилянськоїакадемії, зокрема Феофан Прокопович (1681—1736).
Філософ ОрестНовицький (1806-1884 рр.) багато уваги приділяв філософському обґрунтуваннюдержави, прав і свобод особи та ін. В записках, проектах законодавчих реформОрест Новицький проявляє великі знання теорії держави і права, їх філософськеобґрунтування, посилається на вчення філософів Заходу: Бентама, Блекстона,Гегеля, Монтеск'є, Сея та ін., вносить в їх ідеї свої корективи, створюючивласну політико-правову концепцію і її теоретичне обґрунтування. Походженнядержави пояснював договірною теорією.
Одним з відомихтоді письменників, філософів Феофан Прокопович (1681-1736 pp.) пропагувавперетворюючу діяльність Петра 1, виступав прихильником прогресу та науки, ученняКоперники і Галілея. Значне місце в творчості Феофана Прокоповича належитьпроблемам держави, абсолютної монархії, співвідносин світської та церковноївлади. В реформаційній діяльності Петра І вбачав прогресивність. Сутьрозробленої теорії просвітницького абсолютизму полягала в обґрунтуванніпріоритету світської влади, підпорядкуванні церкви державі, секуляризації,тобто перетворення церковних і монастирських маєтностей у світські. Модифікуючитеорію природного права і суспільного договору, пристосовуючи її до умовУкраїни, Росії, Феофан Прокопович орієнтується на інтереси купців,мануфактурників, дворянства, а інтереси народу інтерпретує.
Таким чином,договірна концепція походження держави, розвинута мислителями Західної Європизнайшла своїх прихильників і в Україні. Просвітницька інтерпретація суспільногодоговору та природного права притаманна відомим українським вченим ігромадським діячам (Феофану Прокоповичу, Оресту Новицькому, СтаніславуОріховському, Михайлу Щербатому), які вважали, що держава утворилась згідно здоговором, відповідно до якого „люди поступились частиною свободи і вигоди, щобіншими частинами безпечно користуватись”[21]. Просвітителівбачали суспільний ідеал у здійсненні свободи, рівності і права на власність.
3.2 Впливзахідної думки щодо договірної концепції походження держави на державотворчіпроцеси в Україні
Рівень політичної і правової культуригромадян України є чи не найважливішим чинником її державотворення іполітичного реформування.
Проголосивши головною метоюполітичного реформування України побудову на її теренах правової демократичноїдержави, лідери цієї держави, представники реформаторські налаштованихполітичних сил в більшості своїй залишаються обтяженими старими стереотипами,вони не завжди дають собі звіт, а що власне це означає.
На жаль, прагнучи інтегрувати Українув загальноєвропейський простір, прилучити її до плодів західної цивілізації, мине завжди розуміємо ті засадничі принципи, на яких збудовано цю цивілізацію іякі було закладено в підмурівок західних демократій[22].
Звичайно, запозичення західногодосвіду не може бути єдиним способом формування нашої політичної і правовоїкультури. Особливу роль тут відіграють популяризація і поширення того комплексуполітичних і філософських ідей, завдяки яким цей досвід усвідомлювався ітеоретично осмислювався. Звернімо увагу, що зараз не стільки йдеться про досвідсучасного політичного життя Європи, про необхідність засвоєння всієї сучасноїполітичної думки, що саме по собі надзвичайно важливо, скільки про дослідженнятих історичних процесів, які привели до побудови сучасних демократичних держав,а також про засвоєння і популяризацію тих здобутків класичної політичноїфілософії, завдяки якій ця побудова набувала осмислених і теоретичнообґрунтованих форм.
Праці таких відомих європейськихмислителів, як Т.Гоббс, Дж. Локк, Ш. Мотеск’є, Ж. Ж. Руссо, Вольтер особливоважливі, оскільки ці мислителі стали співучасниками та ідейними натхненникамитих революційних перетворень, що ними були охоплені західноєвропейські країни вXVII — XVIII ст. На сторінках цих праць обговорювалися, критично аналізувалисяі теоретично обґрунтовувалися принципово нові уявлення про сутність іпоходження держави, її функції і межі юрисдикції, про характер суспільнихвідносин між людьми та їх відношення до державної влади. Політико-правовітеорії Дж.Локка, Ш. Монтеск’є, Ж.Ж.Руссо „обстоювали ідею народовладдя,демократичні принципи державного устрою, утверджували цінності правовоїдержави, або той тип державного управління, який в англосаксонській традиціїотримав назву rule-of-law”[23]. Ідеї іпринципи, сформульовані класиками політичної філософії, тисячу раз повтореніїхніми прихильниками і адептами, не тільки визначили конституційні засадибільшості європейських країн, вони сформували відповідну політичну культуру,створивши основу сучасного політичного мислення. Ідеї, що їх так палкообстоювали на сторінках свої творів філософи, стали узвичаєними формами суспільногоі політичного життя сучасної Європи (в тому числі і України), перетворилися наочевидності, що не потребують свого доведення. Західна культура увібрала в себеідеї обов’язку, природних прав людини, справедливості, толерантності, якіперестали бути лише філософськими істинами, а стали практикою повсякденногожиття. Однак, не зважаючи на це, вони й далі пропагуються і поширюються усуспільстві, а філософські праці, в яких вони були вперше сформульовані,безперервно перевидаються і вивчаються. Тим більше це потрібно робити вУкраїні, для багатьох громадян якої ці ідеї далеко не очевидні, для яких вонище потребують обґрунтування і відповідної аргументації.
ВИСНОВОК
Отже, договірнаконцепція походження держави пояснює, що держава виникла в результаті угоди міжлюдьми. Ще у Древній Греції софісти вважали, що держава виникла в результатідоговірного об’єднання людей з метою забезпечення справедливості. Але якщо упоглядах грецьких філософів ця теорія лише зароджується, то у працях блискучоїплеяди мислителів XVII-XVIII ст. Г.Гроція, Т.Гоббса, Дж.Локка, Ж.-Ж.Руссо таінших вона одержала повний свій розвиток.
Теоріядоговірного походження держави різко протистояла феодальним концепціям«боговстановленої» влади. «Спочатку люди об’єдналися в державу не за божою волею,- писав Гроцій, — а добровільно, переконавшись на досвіді в безсиллі окремихсімей проти насилля, звідки веде своє походження громадянська влада»[24].Договірна теорія була великим кроком вперед у пізнанні держави, так як поривалаз релігійними уявленнями про походження держави і державної влади.
Класичнеобґрунтування договірна теорія отримала в працях Ж.-Ж. Руссо. Але ідеїдоговірної держави мале місце і в політико-правовій думці України.Просвітницька інтерпретація суспільного договору та природного права притаманнавідомим українським вченим і громадським діячам (Феофану Прокоповичу, ОрестуНовицькому, Станіславу Оріховському, Михайлу Щербатому), які вважали, щодержава утворилась згідно з договором, відповідно до якого „люди поступилисьчастиною свободи і вигоди, щоб іншими частинами безпечно користуватись”[25].Просвітителі вбачали суспільний ідеал у здійсненні свободи, рівності і права навласність.
Ідея«суспільного договору» ( принцип згоди і громадянського консенсусу),яка основою договірної концепції виникнення держави, є однією з засадліберальної демократії. А згода людей, як вважав Ж.-Ж.Руссо, основа всякої законноївлади. Свобода і рівність учасників договору забезпечують об'єднання народу вєдине ціле — колективну особу, інтереси якої не можуть суперечити інтересамокремої особи. В результаті суспільного договору, утворюється асоціація рівнихі вільних індивідів, або республіка. Ці прогресивні думки мали величезний впливна державотворчі процеси багатьох країн.
Праці такихвідомих європейських мислителів, як Т.Гоббс, Дж. Локк, Ш. Мотеск’є, Ж. Ж.Руссо, Вольтер особливо важливі, оскільки ці мислителі стали співучасниками таідейними натхненниками тих революційних перетворень, що ними були охопленізахідноєвропейські країни в XVII — XVIII ст. На сторінках цих працьобговорювалися, критично аналізувалися і теоретично обґрунтовувалися принциповонові уявлення про сутність і походження держави, її функції і межі юрисдикції,про характер суспільних відносин між людьми та їх відношення до державноївлади. Політико-правові теорії Дж.Локка, Ш. Монтеск’є, Ж.Ж.Руссо „обстоювалиідею народовладдя, демократичні принципи державного устрою, утверджувалицінності правової держави, або той тип державного управління, який ванглосаксонській традиції отримав назву rule-of-law”[26].Ідеї і принципи, сформульовані класиками політичної філософії, тисячу разповторені їхніми прихильниками і адептами, не тільки визначили конституційнізасади більшості європейських країн, вони сформували відповідну політичнукультуру, створивши основу сучасного політичного мислення.
Перелік використаної літератури
1. АзаркинН.М. История юридической мысли России. – М., 1999.
2. АлексеевС. Право // Теория права. – М., 1995.
3. БаскинМ.П. Монтескье. – М., 1965.
4. БарихинА.Б. Большой юридический энциклопедический словарь. – М.: Книжный мир, 2004.
5. БернардМандевиль. Басня о пчелах, или пороки частных лиц — блага для общества. М.,2000.
6. Великийенциклопедичний юридичний словник за ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Юрид. думка,2007. – 992с.
7. В’ячеславЛипинський. Історико-політична спадщина і сучасна Україна / Ред. Я. Пеленський.– Київ- Філадельфія, 1994. – Т.1
8. ГегельГ.В.Ф. Основи філософії права. – К., 2000.
9. Гоббс Т.Левіафан. – К., 2000.
10. ГроцийГуго. О праве войны и мира. — М.: Госюриздат, 1957.
11. ГусєвВ.І./ Роль західної політичної філософії Нового часу у формуванніполітико-правової культури України. – К.,2005.
12. Историяполитических и правовых учений. Учебник/ Под ред. О. Э. Лейста. — М.:Юридическая литература, 1997.
13. Локк Дж.Два трактата о правлении // Антология мировой философии: Сб. философскихтекстов–К., 1991. – Т.1.-Ч.ІІ.
14. ЛютийТ.В. Нігілізм: Анатомія Ніщо. — К.: Видавець Парапан, 2002.
15. МакиавеллиН. Государь. – М., 1990.
16. МаманчукО.І. Актуальні проблеми політичної історії України: Монографія / О.І. Маманчук.– К: КНЕУ, 2005., — 309с.
17. МонтескьеШ.Л. О духе законов // Антология мировой философии: Сб. философских текстов–К.,1991. – Т.1.-Ч.ІІ.
18. НерсесянцВ.С. Гегелевская философия права: история и современность. – М., 1974.
19. Оріховський-РоксоланС. Напучення польському королю // Історія філософії України: Хрестоматія. –К.,1993.
20. Роулз Дж.Теория справедливости. — Новосибирск, 1995.
21. РуссоЖ.-Ж. Об общественном договоре, или принципы политического права // Антологиямировой философии: Сб. философских текстов–К., 1991. – Т.1.-Ч.ІІ.
22. СергійДацюк. Українська демократія: перемога оптиматів над популярами. – К., 2006.
23. СпинозаБ. Политический трактат // Избранные произведения.- М., 1957. – Т.2.
24. ШульженкоФ.П. Історія політичних і правових вчень: Підручник / Ф.П. Шульженко. – К.:Юрінком Інтер, 2004. – 464с.
25. ШульженкоФ.П. Соціально-правова держава в Україні: проблеми становлення і модернізації:Монографія. – К: КНЕУ, 2007. – 392с.