Зміст
Вступ
1. Проблеми виховання в системі поглядівВ.О.Сухомлинського та К.Д.Ушинського
1.1 Місце педагога всистемі освіти за В.О.Сухомлинським
1.2 Сухомлинський пророзвиток мислення школярів
1.3 Проблема вихованняхарактеру людини в педагогічній спадщині К.Д.Ушинського
2. Застосування ідей Сухомлинського таУшинського в процесі навчання дітей початкової школи
2.1 Моральне іестетичне виховання молодших школярів
2.2 Ідея народностівиховання за Ушинським
2.3 Використанняспадщини В. О. Сухомлинського в системі сучасногородинного виховання
Висновки
Література
/>Вступ
У наш час реформаційних перетворень в усіх сферах життясуспільства, формування громадянського, ринкового, конкурентного середовища проблемавиховання сильного характеру людини, здатного долати труднощі, характерупідприємливого, морального, практичного постає особливо гостро. З огляду на цедля педагогіки актуальним с вивчення, узагальнення та систематизація усьогопедагогічного досвіду, пов'язаного з цією проблематикою. Тому доцільно будезвернутися до витоків сучасної вітчизняної педагогічної думки і проаналізуватитворчість видатних українських педагогів В.О.Сухомлинського та К.Д. Ушинського.
Актуальність. Творчість Сухомлинского таУшинського з кожним роком залучає усе більш пильну увагу світової наукової іпедагогічної громадськості як у нашій країні, так і за рубежем. Розроблена нимпедагогічна система не тільки збагатила педагогічну науку новаторськими ідеямиі положеннями, внесла вклад як у теорію, так і в практику утворення івиховання, але і стала значним, революційним етапом у розвитку вітчизняноїпедагогічної думки.
Мета роботи –проаналізувати проблему виховання в педагогічній та літературній спадщиніпедагогів.
Предмет дослідження– педагогічна спадщина В.О. Сухомлинського та К.Д. Ушинського.
Об`єктдослідження – можливості використання педагогічних ідей В.О.Сухомлинського таК.Д.Ушинського в сучасній школі.
Завдання:
1. Проаналізуватипроблеми виховання в системі поглядів В.О. Сухомлинського та К.Д.Ушинського.
2. Проаналізуватиможливості використання ідей видатних педагогів в сучасній школі.
Практичне значення. Погляди і педагогічні надбання В.ОСухомлинського та В.К.Ушинського набувають великої актуальності в наш час.Сучасні пошуки в освіті відображають вимоги, які демократичне суспільствоставить до своїх громадян. Мета цих пошуків — максимальний розвиток особистостіу розумно організованому, правовому суспільстві, коли держава і людина служатьодин одному. У розвиненому демократичному суспільстві відбувається певнагармонізація привілеїв і зобов'язань людини і держави. Сьогодні пропагуютьсярізні концепції виховання. Велику увагу привертають ті, що спираються нанаціональну ідею і базуються на етнічних засадах. Це виховання на традиціяхнароду, з урахуванням базових потреб характеру, де біологічний і географічнийчинники відіграють велику роль. Друга тенденція — орієнтація на світовийпедагогічний процес — полікультурне виховання — виховання в дусі відкритості,толерантності, діалогу культур. Об'єднуючою ідеєю процесу вихованняпідростаючого покоління, має стати ідея національної консолідації і ідеяреального гуманізму.
/>1. Проблеми виховання в системі поглядів В.О.Сухомлинського та К.Д.Ушинського/>1.1 Місце педагога в системі освіти заВ.О.Сухомлинським
В сучасних умовах виключно важливе значення маєметодологічне, теоретичне обґрунтування цілей сучасної шкільної освіти.
Актуальність розгляду цієї проблеми зумовлена і тим, що убагатющій спадщині вченого, здається, не залишилось жодної галузі педагогіки,які він залишив поза увагою. Різноманітність і вичерпність розкриття різнихпедагогічних галузей зумовлює наше прагнення розібратися у цьому феномені. Що жяк вчений-теоретик він вважав головною метою освіти, а які цілі похідні.
З часом відчутніше виявлялось розуміння Сухомлинським,виховання, як процесу розгортання вроджених властивостей дитини у спеціальноорганізованому соціумі.
Наприкінці 60-х років у світогляді вченого відбувався перехідвід суто інтернаціоналістичної педагогіки до акцентування на національну,українську, від войовничого атеїзму до опори на народну культуру педагогіки.Утвердження ідеалів комуністичного виховання відбувалось на основі розкриттятаких загальнолюдських цінностей, як добро, честь, совість, повага, відданістьБатьківщині тощо.
У контексті цього особливий інтерес має розгляд однієї зостанніх праць вченого «Проблемами виховання всебічно розвиненоїособистості», що була підготовлена як доповідь докторської дисертації. Як Сухомлинськийрозумів сутність поняття «всебічний розвиток»? "… Це створення індивідуальноголюдського багатства, яке поєднує в собі високі ідейні переконання, моральніякості, естетичні цінності, культуру матеріальних і духовних потреб. Міркуватипро всебічний розвиток не можна без винятково важливого застереження: справжнійвсебічний, розвиток — це гармонія того, що людина дає суспільству і того, щовона одержує, споживає. Повне задоволення людських потреб немислиме безрозвитку найважливішої потреби — потреби працювати. Виховання всебічнорозвиненої особистості не означає, що кожна людина тільки кимсь виховується.Активність прагнень особистості до ідеалу—необхідна умова, перетворення в життяі соціального, і педагогічного, аспектів ідеї всебічного розпиткуособистості...[17].
Як бачимо, Сухомлинський визначає три рушійні, сили розвиткуі виховання: саму індивідуальність, тобто її природу, спеціально організованийсоціум, і власну активність людини. Застерігаючи примітивне розуміння сутностіцього поняття деякими педагогами, він підкреслював, що ідея всебічного розвиткунесумісна з верхоглядством і всезнайством. «Виховання всебічно розвиненоїособистості — це вміння розібратися у великій кількості найскладніших і немовбинепомітних на перший погляд залежностей бути мудрим вихователем — означаєнасамперед розуміти причинно-наслідкові зв'язки в сьому, що ми повсякденнобачимо, робимо, чого ми чекаємо» В. Сухомлинський висловив виключноважливу ідею, що гармонія виховання визначається чимось провідним, яке впливаєна всі інші якості виховання. Цим провідним компонентом є моральність, томустрижнем всебічнорозвинутої людини є її духовність. Нерівність розумовихздібностей розуміється частиною педагогів як перешкода всебічному вихованню.Сухомлинський оптимістично і гуманно розглядає цю проблему як розвиток духовнихсил у найслабшого вихованця. Моральність — це та сфера, де він може виявитисебе. «Цією сферою і є моральний розвиток. Тут жодній людині не закритадорога до вершин, тут справжня і безмежна рівність, тут кожний може бутивеликим і неповторним [19] „Усе, що робитьсяв школі, повинно мати глибокий моральний смисл“ [19].
Далі Сухомлинський визначає проблеми — цілі виховання. Передусімставлення учнів до навчання, гармонія особистого щастя і суспільного блага,уміння підкоритися громадському обов'язку.
Наступне — це виховання потреб, культура бажань. Значноюмірою це визначається тим, писав Сухомлинський, як у житті встановлюєтьсягармонія між задоволенням матеріальних потреб і становленням, розвитком потребдуховних.
Василь Олександрович відмічав, що може бути добреналагоджений навчально-виховний процес, а духовного життя по суті немає, тодівідбувається „Збагачення розуму при зубожінні душі“.
Засвоєння міцних, глибоких, осмислених знань, вироблення навсе життя невикорінного людського бажання знати більше, ніж я знаю сьогодні, —така шоста проблема реалізації ідеї всебічного розвитку особистості [23].Нарешті він вказує, що все виховання вимагає високої педагогічної культурисім'ї, виховання у дітей моральної зрілості, дорослості.
У працях „Духовний світ школяра“, „Народженнягромадянина“, „Як виховати справжню людину“ В.Сухомлинськийстворив ідеал справжньої людини, яка може бути нашим сучасником: відданістьрідній землі, рідному народові, обов'язок перед ними, любов до рідної мови,повага до старших, любов до матері і батька, бережливе ставлення до природи,доброта, працелюбність тощо.
Ідеал справжньої людини визначений Сухомлинським на засадахзагальнолюдських цінностей і народної педагогіки./>1.2 Сухомлинський про розвиток мислення школярів
Школа стоїть на позиціях розвивального навчання і робитьбагато, щоб підготувати творчу, мислячу особистість. Тому виховання активноїжиттєвої позиції особи органічно пов'язане з формуванням її мислення, розвиткомта удосконаленням усіх якостей розуму.
В.Сухомлинський, зокрема, писав „мислення — це дискретнаробота мозку: мозок вмить відключається від однієї думки і переключається наіншу, потім знову повертається до першої і т.д.“ [17]. Ця особливістьмозку і є механізмом мислення, вважав він.
В.Сухомлинський рекомендував учителям навчати учня умінняаналізувати свої думки, а також вивчати мислительну діяльність учня, щобправильно керувати нею. „Це переключення відбувається вмить і від йогошвидкості залежить здатність зберігати і осмислювати в свідомості об'єктпізнання“.
Розумовий розвиток, вважав В.Сухомлинський, був би неможливийбез спеціальної його спрямованості та розвитку розумових сил і здібностейдітей. Над цим учителі Павлиської школи розпочинали працювати задовго до вступудітей до школи. Водночас звертали увагу на те, як міркують діти, якпроявляється дискретність роботи їхнього мозку.
Активне формування мислення учнів потребує від учителяглибокого проникнення у взаємозв'язки навчання та розвитку дитини, проблемногонавчання, оптимізації навчально-виховного процесу. В.Сухомлинський стверджував,що обов'язково має бути об'єктивний зв'язок між будовою навчання та характеромзагального розвитку учня. Упродовж багаторічної праці ним була сконструйованасистема початкового навчання, високоефективна для загального розвитку школяра.Вона дала змогу успішно формувати особистість молодшого школяра з високимрівнем розвитку мислення, практичних дій, спостережливості.
Дидактика В.Сухомлинського ґрунтується — на тому, що дитинунеобхідно навчити думати, спостерігати. Так, у роботі Павлиської школи особливемісце займали уроки мислення та уроки серед природи. Як радив великий педагог,перші наукові істини дитина має пізнавати з навколишнього світу, щоб джереломдумки була краса і невичерпні скарби природних явиш. Саме в природі вбачавВ.Сухомлинський джерело розвитку дитячого розуму.
На таких уроках учитель звертає увагу на різноманітні об'єктиі ставить перед школярами запитання, спонукаючи, їх досліджувати незнайоме [17].
»Якщо думка пов'язується із спостереженням, —:зазначав Василь Олександрович, — у дитини виробляється певний стиль розумовоїдіяльності: зусилля думки спрямовуються на ті сторони явищ, у яких є щосьприховане, з першого погляду незрозуміле".
Діти вчаться розглядати предмети і явища, створюють образи вуяві. Це допомагає сприймати інформацію, а відтак відбувається розумовий розвиток.Бо саме в ці роки дитина навчається думати, опановує рідну мову, у неїрозвивається, зв'язне мовлення.
Мислення учнів, способи його пробудження і розвитку єважливим чинником навчання і життєдіяльності. У сучасному наукознавствімислення розуміється як категорія філософії і психології; у педагогічнихсловниках і підручниках з педагогіки ми не відшукаємо спеціального розділу,присвяченого педагогічному тлумаченню поняття «мислення» взагалі і «дитячогомислення» зокрема, способів його формування.
Працюючи над проблемою дидактичних засад розвитку мисленняучнів, потрібно шукати в теорії та історії педагогіки і практиці підтримкипереконанню, що мислення є такою ж важливою категорією педагогіки, як і іншихнаук, що традиційно займалися його дослідженнями.
І таку підтримку можна знайти у педагогічних працяхВ.О.Сухомлинського: кожним рядком своїх творів, всією системою навчання йвиховання видатний педагог стверджував велику роль педагогіки у дослідженні ірозвитку мислення учнів.
До проблеми мислення, його сутності і способів розвиткуВ.О.Сухомлинський звертався неодноразово у багатьох своїх працях; конкретнепрактичне втілення, погляди педагога на цю проблему знайшли відображення всистемі спеціальних «уроків мислення».
Вивчаючи погляди В.О. Сухомлинського на проблему дитячогомислення, можна дійти висновку, що він розглядав його в навчанні як складовубільш широкої проблеми — розумового виховання [17]. У рамках цієї проблеми і розглядалось мислення дитини — відйого соціальної суті до програми розвитку в роки шкільного навчання.
Важливою закономірністю мислення учнів В.О.Сухомлинськийвважав і його зв'язок з працею і природою: «Діти стають дослідниками,думка постійно зв'язана з найтоншими трудовими операціями рук і цей зв'язок(рука розвиває мозок) відіграє справді рятівну роль для тих, ком; дуже важковчитися і хто був би приреченим, якби не спеціальна скерованість навчання —розвивати розум...» [17].
Головною умовою розвитку, фундаментальних механізмів мислення(дискретності, рефлексії) є те, щоб перед дітьми відкривалось якомога більшенезрозумілого. У дитини виникає багато запитань: чому?
Спираючись на ці погляди, можна визначити мислення учнів унавчанні як загальну здібність особистості, що забезпечує операційну основу удосягненні цілей, навчання.
Дуже плідним для формування педагогічної теорії мислення єположення В. О. Сухомлинського про енергію думки.
Це положення підкреслює значну роль мотивів навчання, радістьрозумової праці, задоволення від процесу мислення — важливі чинники будь-якого навчання.
Мислення учня у навчанні завжди цілеспрямоване,підпорядковане мотивам, організоване змістом освіти. Його процес та результатзначною мірою залежать від попереднього досвіду, стереотипів, методів і формнавчання. Мислительний процес завжди результативний, підпорядкований законузворотного зв'язку. У цю структуру мислення слід додати важливий компонент:умови навчання, власне, те, що Л. М. Толстой визначав, як дух школи, аВ.О.Сухомлинський — як багате, різноманітне інтелектуальне життя школи.
Онтогенетичні погляди на проблему мислення у процесі навчаннявідображені у характеристиках дитячого мислення в різні періоди розвитку учня.
Отже, керуючисьпорадами В.Сухомлинського щодо розвитку особистості учня у навчально-виховномупроцесі, вчителям бажано у своїй роботі більше уваги приділяти індивідуалізаціїта диференціації. Адже саме цей дидактичний принцип дає змогу вчителеві успішнонавчати кожну дитину, формувати її особистість та розвивати пізнавальніздібності.
Свої «уроки мислення» В.О.Сухомлинський проводив у «Школірадості під блакитним небом». Ця знахідка видатного-педагога, на жаль, незнайшла в сучасній школі ґрунтовного продовження.
Що ж собою являли «уроки мислення»? Під часпрогулянок або в спеціальному «зеленому класі», де діти сиділи натраві босоніж, педагог спрямував їхню увагу і мислення на безліч проблем знавколишнього середовища.
«Уроки мислення» проходили і у «Школі радостіпід блакитним небом» і в кімнаті казок. Василь Олександрович домагався,щоб увесь навчально-виховпнй процес був пройнятий напруженою роботою думки. Длясвоїх уроків мислення педагог розробив цілу програму. Так з’явилась «Книгаприроди», в якій окремі факти, явища мали свої сторінки і назви: «Живеі неживе», «Неживе пов’язане з живим», «Усе в природізмінюється», «Сонце— джерело життя», «Як подорожує краплинаводи», «Пробудження природи навесні», «Природа чекає назиму», «Ліс зберігає вологу», «Зелений листок— комора сонця»та ін.
Цей перший етап розвитку мислення дитини у школі — етапобразного, конкретного мислення — є найбільш відповідальним у житті людини, цедобре розумів видатний педагог. Саме в дитинстві людина опановує скарбомрідного слова, навчається думати і з цим надбанням вирушає у Країну знань.
Василь Олександрович дуже цінував знання, освіченість, алезавжди підкреслював, що знання без творчої думки і корисної праці нічого неварті. Знання є фактором розумового розвитку, якщо вони перетворюються на міцніпереконання особистості, духовний її скарб.
Видатний педагог планував узагальнити свої спостереження іроздуми щодо розвитку мислення учня на всіх його вікових етапах. Є багатосторінок у його книгах, присвячених отроцтву. На жаль, про розумове вихованнястаршокласника Василь Олександрович не встиг докладно написати, хоча його «Листидо сина» та інші праці містять цінні думки з цього приводу.
Педагог радив пов'язувати урочні заняття з навколишнімжиттям, щоб духовне життя дітей було насиченим і повноцінним, щоб вони невтрачали дарма час і не шукали гострих пригод. Треба простягнути незримі нитівід уроку до позаурочних інтересів, запитів.
Цей підхід В. О. Сухомлинський називав єдністю двох програмнавчання — обов'язкової та необов'язкової.
Тому оволодіння «другою програмою» — сама сутьсамоствердження підлітків та багатогранного духовного життя колективу,постійного обміну духовними скарбами.
Найвищою майстерністю дидакта у Павлиській школі вважалосьсамостійне здобування знань шляхом активної пізнавальної діяльності учнів. Упедагогічній майстерні колективу школи було багато перевірених методів іприйомів розвиткового і виконавчого навчання. Це і проблемні запитання, і «вузликина пам'ять», і твори учнів за власними спостереженнями, і організаціярізноманітних обрядів, присвячених традиціям суспільного і народного життя.
Мислення не само пособі цікавило видатного педагога, а якзнаряддя пізнання, інтелектуальної праці, духовного пошуку. «Дуже важливо,— зауважував Василь Олександрович щодо учнів старшого шкільного віку, — щоб уюнацькі роки абсолютну більшість знань вихованці набували самостійно, щобпедагог був насамперед керівником їхньої самостійної праці» [24].
Діалог культур триває безперервно. Нескінченна ріка часу неседо майбутнього найцінніший досвід людства. В умовах побудови нової школи ми звдячністю вдивляємось у скарби, що залишив нам у спадок В. О. Сухомлинськнй. Ушколах нового типу — ліцеях, гімназіях, комплексах, авторських і приватнихшколах та і й шкільному компоненті освіти масових шкіл — є місце для уроківмислення.
Таких уроків В.О. Сухомлинський залишив безліч: відсоціальних, філософських, методологічних — до суто педагогічних, методичних,психологічній, звернених як до всього суспільства, так і до кожного учня, але,на жаль, далеко не всі з них знайшли гідне застосування в вітчизнянійпедагогічній науці. Тож, я вважаю, сучасним дослідникам варто звернутися допедагогічних надбань Василя Олександровича, пристосувати їх до сучасних умов іпродовжувати розвивати їх.
Педагоги-дослідники розробили декілька програм розвиткузагальнонавчальннх умінь, що мають міжпредметний характер і забезпечують інтелектуальнийрозвиток учнів усіх вікових категорій (Н.С. Лошкарьова, В.Ф. Паламарчук, О.ЯСавченко, О.В. Почупайло). Ці програми дають можливість цілеспрямовано,систематично розвивати мислення учнів на всіх ланках навчання: від постановкимети заняття до оцінювання результатів.
Крім того, у багатьох школах функціонують спеціальні «урокимислення», є і варіанти: уроки творчості, ерудиції, спілкування,самопізнання, уроки-діалоги культур та ін. Розробляють програми таких занять,як правило, вчителі-майстри, новатори.1.3Проблема виховання характеру людини в педагогічній спадщині К.Д. Ушинського
До питання виховання характеру у спадщині К.Ушинськогозверталося чимало вчених минулого й сучасності. Можна відзначити праціП.Пелеха, Г.Костюка, М.Тереховоі, М.Гусака, Б.Мітюрова, В.Струмінського таінших. Проте жоден дослідник не охоплював цю проблему в цілому. Увагазосереджувалася переважно на структурі характеру (з точки зору «матеріалістичноїпсихології»), або ж торкалася окремих аспектів його виховання.
К.Ушинський вбачав мету виховання у розвитку характерулюдини. Саме тому він у своїй творчості присвятив велику увагу вивченню якпсихологічної сутності характеру, так і педагогічній концепції його виховання.Однак, як відзначає П.Пелех, з огляду на ранню смерть К.Ушинського, його вчення про характер є неповним інезавершеним [4]. Проте К.Ушинський з його надзвичайно критичним іспостережливим розумом сказав про характер те, що й на сьогодні є актуальним істановить великий інтерес. Його «характерологія» доволісистематизоване, глибоке, насичене прикладами вчення, в якому, однак, присутніокремі суперечливі моменти.
Аналізуючи теорію виховання характеру в педагогічній спадщиніУшинського, слід, на нашу думку, насамперед з'ясувати його погляди щодо змістута структури характеру. Одразу ж треба зазначити, що Ушинський, як, до речі, йінші педагоги, постійно балансує між дуже вузьким розумінням характеру,репрезентованим його «чуттєвою серцевиною», і широким, що сягає межпоняття «особистість». У цьому відчувається навмисне бажання уникнутикатегоричності. Чи ж не тому, що обидва підходи для педагогіки є прийнятними ібажаними? Адже ж це дає можливість компактно, цілісно підходити до вихованняособистості, а не зупинятися на окремих компонентах її характеру [1].
Під характером людини К.Ушинський розумів її відносно стійкііндивідуальні звички та навички в думках, схильностях, бажаннях і вчинках [7]. Таоскільки вони взагалі позначаються на діяльності людини, він ще дефініціюєхарактер як суму тих особливостей, якими відрізняється діяльність однієї людинивід діяльності іншої, незалежно від змісту цієї діяльності (вона розумна чинерозумна, моральна чи аморальна). Учений-педагог проводить чітку розмежувальнулінію між інтелектом і характером: «Найвищий розвиток розуму… можесполучатися з найнікчемнішим характером, і, навпаки, найпосередніший розвитокрозуму не заважає людині мати сильний і добре організований характер» [8].Правда, він не заперечує той факт, що розум може впливати на діяльність характеру,оскільки саме інтелектуальна активність людини утворює постійні складовіхарактеру — переконання, які набирають емоційного забарвлення і впливають навчинки людей.
Проте видатний педагог наголошує, що саме в характеріпроявляється особливість дії волі. Зіставляючи характер і волю, він доходитьвисновку, що сила волі, спрямована на організацію характеру, дуже швидко можедосягнути блискучих результатів і переробити розрізнений характер на цілісний,але вона може цього і не зробити та залишити характер у безладі [8].
Натомість невід'ємними складовими характеру К.Ушинськийвважав почування і бажання. На його думку, навіть ступінь сили характерузалежить від більшої чи меншої кількості, сили і рівня організації почувань ібажань.
Отже, в поняття характеру, за Ушинським, «не входять нірозумовий, ні моральний стан людини» [8], хоча в його структурі маютьмісце певні інтелектуальні, а також вольові та емоційні чинники. Причому вонистановлять не механічну сукупність, а нероздільну єдність, в якій відбуваютьсявзаємопроникнення і боротьба цих складових елементів.
Окрім структури характеру, К.Ушинський зосереджувався і напроблемах його організації, від якої, власне, залежить сила чи слабкістьхарактеру. Адже саме багатство почувань і бажань, переконань і звичок нестановить саме яктаке сильнийхарактер. Ознакою сильного характеру є гармонійна організація його складових,внаслідок чого утворюються справжні добре злагоджені системи почувань і бажань,переконань тощо. З цього міркування Ушинський робить висновок, що категорія «силахарактеру» включає два складові поняття: власне «сила характеру»і "єдність характеру". Ці два явища, хоч і зумовлюють одне, але незавжди є тотожними. Для підтвердження він наводить спостереження за так званими«дикими характерами», для яких притаманна вроджена сила прагнень(особливо тілесних) і багате практичне життя почуття і волі, що, безумовно,виробляють сильний характер — широкі та сильні маси почуттєвих слідів. Водночасці структурні одиниці характеру не є єдиними, цілісними, не об'єднані в єдинумогутню систему.
Отже, під силою характеру Ушинський розумів його цілісність,єдність, згрупованість, більш чи менш повну організацію, а під слабкістю — йогорозрізненість, розірваність, неповноту організації, що, між іншим, може поєднуватисяз великою силою волі [8].
На формування характеру, за К.Ушинським, впливає три фактори:1) природжені особливості організму; 2) враження життя (утому числі йвиховання); 3) особиста воля людини [8].
З'ясовуючи роль вроджених особливостей організму у формуванніхарактеру, Ушинський виділяє питання про вплив на нього загального стануорганізму, особливостей харчового процесу, будови органів мозку, особливостейнервової тканини і патологічних станів організму. Він приходить до висновку, щоз усіх цих питань більш-менш вивчене тільки питання про вплив особливостейнервової! тканини на формування характеру, і через те зупиняється на ньомутрохи детальніше. Відзначаючи роль особливості діяльності нервової системи,К.Ушинський зауважує: «Однак неважко переконатися, що ці відмінності увластивостях нервової системи відіграють велику роль у відмінності людськиххарактерів і що ці властивості часто передаються спадково від батьків дітям...»[7].
Другий фактор формування характеру — вплив вражень життя. Надумку Ушинського, виховний вплив життя в усьому своєму обсязі, в якому школіприпадає тільки одна його частка, та й то не найзначніша, дуже змінює природнізадатки характеру [8]. Якщо нервова система зумовлює форму душевних процесів,то життя дає їм матеріал, а властивості матеріалу, відзначає Ушинський,змінюють дуже часто і саму форму.
Цікаво звернути увагу на такий момент. Ушинський говорить непро вплив життя, а про вплив вражень життя, підкреслюючи, що суспільнузумовленість людських характерів треба розуміти не тільки як зовнішній процес,а й як процес внутрішній. Вплив зовнішнього середовища по-різному виявляється урізних людей, створюючи різні враження і відповідно формуючи різні характери.
Ці два чинники формування характеру — біологічний ісуспільний, на думку Ушинського, не залишаються між собою ізольованими, алевзаємно впливають один на одного, і з цього взаємовпливу виникають характери [6].
Аналізуючи проблему виховання характеру у творчостіУшинського, можна вивести ряд необхідних умов, які б максимально сприяли «організаціїхарактеру», плеканню його сили.
По-перше, необхідною умовою формування сильного характеру є оптимальнесередовище, «яке не було б надто вузьке для дитини, але за межами якогостояло б міцне, неподатливе життя, що безцеремонне відштовхує дитину, коли вонахоче переступити призначену їй межу. Тоді характер дитини, зміцнівши іорганізувавшись усередині відведеної йому сфери, буде не без зусиль поширюватиїї межі. Таке життя являтиме безліч прикладів удачі, невдачі, успіху та неуспіху,залежних від самої дитини, а це найкращі засоби, щоб зосередити почуттєві масиуявлень в один сильний характер» [8].
По-друге, важливим життєвим чинником виховання характеру є наявністьбагатовікових традицій. «Ушинський переконаний, що виховання, яке непройняте традицією, не може плекати сильних характерів [9]. Аналізуючи йогоміркування про вплив традицій на виховання характеру, можна виділити два рівнівиховної дії традицій: 1) народні традиції в цілому та освітні традиції народузокрема (народність у вихованні). Система виховання, яка вийшла не з народнихтрадицій, на думку К.Ушинського, „як би хитро вона не була обдумана,опиниться безсилою і не буде діяти ні на особистий характер людини, ні нахарактер суспільства“ [6]; 2) освітні традиції навчального закладу.Найбільш яскравим прикладом, що підтверджує вплив традицій закладу освіти нахарактер вихованців, К.Ушинський вважав єзуїтські школи, підкреслюючи, що ціліпокоління в Європі були під впливом єзуїтського виховання [5]. Розглядаючивітчизняні школи, він відзначав, що духовні школи, порівняно зі світськими,мають значно більший виховний вплив на характер учнів. Причину цього КостянтинДмитрович вбачав у тому, що „духовні школи… мають свою самостійнуісторію, мають свою педагогічну традицію, словом, мають виховний характер івиховну силу, які продовжують різко відбиватися і хорошими й поганими своїмисторонами на характері вихованців, покоління за поколінням“ [9]. Багатоважить дух закладу, але цей дух, на думку Ушинського, живе не в стінах, не напапері, а в характері більшості вихователів і звідти вже переходить у характервихованців [3].
Сила впливу традицій, встановлених у навчальних закладах,значною мірою ґрунтується на силі наслідування, яке властиве дитячій природі. Уновому середовищі товаришів дитина, завдяки своїй схильності до наслідування,швидко засвоює правила поведінки, прийняті в цьому середовищі. Навіть „зіпсованадитина, вступивши в такий заклад, де старші класи вже добре витримані,надзвичайно швидко виправляється“ [9].
По-третє, виховання сильного, життєздатного характеру у молоді залежитьвід особистості вихователя. „Тільки особистість може діяти на розвиток івизначення особистості, тільки характером можна утворювати характер“ [6], а»… вихователь із слабким, невстановленим характером, мінливим напрямкомдумок і дій, ніколи не розвине сильного характеру у вихованця..." [9].
По-четверте, необхідно дозволити дитині жити «практичним життям серцяі волі». На жаль, цьому часто перешкоджають вихователі, які постійнимиморальними сентенціями і всілякими обмеженнями заважають дитині «почуватиі бажати». «Найбезхарактерніші люди, — стверджує Ушинський, — виходять з тих родин, де батьки й вихователі, не розуміючи властивостей душілюдської, безперестанно втручаються в життя дитини і не дають їй вільно ніпочувати, ні бажати» [8]. Критикуючи за ці недоліки сучасне йомувиховання, Ушинський відзначає цікавий парадокс: міцний, усталений характердіти виносили із середньовічної школи з її жорстокою педагогічною системою,котра, здавалося б, мала їх ламати. Він пояснює це тим, що, незважаючи насуворі правила і жорстокі покарання за їх порушення, схоластична медіальнашкола не дуже придивлялася до життя дитини, не копирсалася в її душі, і дитинажила спокійно, хоч і в тих вузьких рамках, які були їй поставлені. Тому, надумку Ушинського, «сучасна школа і сучасне виховання… повинні залишитирозумний простір для самостійного життя серця й волі дітей, у якому тільки йможуть бути накопичені матеріали для майбутнього характеру» [5].
По-п'яте, в навчально-виховному процесі не можна робити наголос лише нарозвитку інтелектуальних можливостей учня. Це буде великою помилкою, бо «людинабільше людина в тому, як вона почуває, ніж у тому, як вона думає» [8]. Дужечасто трапляється, наголошує К.Ушинський, що характер людини залишився слабкимі нерозвиненим, а елементи характеру перебувають в цілковитому безладі саметому, що людина жила переважно в розумовій сфері, залишаючи осторонь «сердечнежиття».
По-шосте, Ушинський у своїх творах формує закономірний взаємозв'язокміж категоріями «прагнення» — «діяльність» та «свобода»- «перешкода». Зауважимо, що коли якийсь компонент випадає із цьогоряду, то руйнується увесь механізм формування характеру.
Змістом діяльності, безумовно, є праця. Тож, умовою вихованняхарактеру, навіть метою педагогічної діяльності, Ушинський вважав необхідність «дати працюлюдині, працю… вільну, що сповнює її душу, і дати засоби для виконання цієїпраці...» [9].
Незалежно від того, яка це праця — фізична чи розумова, інезалежно від співвідношення цих видів праці в житті людини, вона, завжди важкаі серйозна, обов'язково цілеспрямована, є добрим засобом виховання «діяльниххарактерів». У праці людина бере на себе певні навантаження, долаєтруднощі, а це обумовлює гарт характеру, формує його силу. К.Ушинськийпідкреслював чотири особливості праці, що мають вирішальне значення длявиховання: а) праця повинна бути вільною, рабська праця не виховує характеру;б) вона повинна узгоджуватися з християнською моральністю; в) праця повинна забезпечуватипостійне прагнення робити все якнайкраще, тобто бути творчою; г) вона повиннабути важкою, неприємною і обтяжливою, але приваблювати своїми неочікуваниминаслідками. Такі особливості праці виховують у людини риси позитивні [1].
По-сьоме, необхідною умовою є наявність ефективних засобів виховання, аголовне — коригування характеру (формування переконань, звичок, навичок),Ушинський детально аналізує один із них — звичку. «Тільки звичка відкриваєвихователеві можливість вносити ті чи інші свої принципи в самий характервихованця, в його нервову систему, в його природу» [9]. Звичка, відзначаєУшинський, укорінюється повторенням якої-небудь дії доти, поки в нервовійсистемі не встановиться нахил до цієї дії. Він радить на початковому етапіформування звички інтервал повторюваності цих дій зробити частішим, але ненастільки частим, щоб це привело до перенавантаження нервової системи. З оглядуна останнє, слід також час від часу робити перерви у процесі творення звички.
Важливим є те, що звички, сформовані цілеспрямованимивиховними діями у молодшій школі, повинні обов'язково враховуватися в старшихкласах задля наступності й послідовності у формуванні характеру. Коли ж учительстарших класів залишить без уваги звички, виплекані в початковій школі, або взагалібереться викорінювати їх протилежними звичками, то цим «тількирозхитуються, а не створюються характери» [9].
По-восьме, виховуючи характер, слід особливу увагу приділяти юнацькомуперіоду життя людини. «В огні, що оживляє юність, — пише Ушинський, — гартуєтьсяхарактер людини. Ось чому не слід ні гасити цього вогню, ні боятися його, нідивитися на нього як на щось небезпечне для суспільства, ні обмежувати йоговільного горіння, а тільки дбати про те, щоб матеріал, який у цей часвливається в душу юнака, був доброї якості» [7].
Розглянувши умови виховання характеру у творчості Ушинського,слід повернутися до останнього з трьох факторів його творення — особистої волілюдини. Формування характеру — це не середня математична лінія між впливамиприроджених особливостей темпераменту і впливами випадковостей життя. Ушинськийриторично запитує: «Невже людина сама не бере участі в утворенні власногохарактеру, з якого потім, як математичні висновки, випливають всі її бажання,рішення і вчинки?» [8]. Детально розглянути це питання він обіцяв у третійчастині своєї «Антропології», яка, на жаль, не побачила світу черезпередчасну смерть автора. Проте натяки на його вирішення, щоправда незначні,трапляються в різних місцях творів К.Ушинського.
Воля, як влада душі над тілом або як «бажання, щоперетворюються в душі в акт влади», з допомогою досвіду формує в людинівнутрішнє психічне середовище, яке дає їй самостійність щодо впливів на неїзовнішнього світу. Пізнаючи закономірності об'єктивного світу і власноїприроди, людина панує над собою і вдосконалює свій характер (самовиховання).Характер, вироблений самовихованням, Ушинський називає сократівським абоштучним [7].
Підсумовуючи вищесказане, слід зазначити, що вченняК.Ушинського про характер є цілісним, систематизованим, хоч і не завершеним.Воно стало відгуком на ті процеси, які перетворювали феодально-самодержавнетіло Російської імперії в більш модернізований, динамічний організм, що увідповідності до нових умов вимагав нових людей, здатних боротися, працювати, винаходити,творити. Запропоновані Ушинським педагогічні постулати виховання особистостісправили значний вплив на українську педагогічну думку. Неабияку цінність длясучасної педагогіки у сфері виховання характеру становлять: 1) погляди наструктуру характеру, які дають просте, але чітке уявлення про нього, формуютьцілісне бачення характеру, що є вкрай важливим для практики виховання; 2)обгрунтування необхідності виховання характеру як з точки зору гармонійногорозвитку особистості, так і з погляду потреб суспільства; 3) аналіз шляхів таумов виховання характеру, які дають у розпорядження педагогам розмаїттяпедагогічного інструментарію (діяльність і цілеспрямована праця, свобода йсамостійність, активність та ініціативність, дисципліна, народні традиції, перешкодита їх подолання); 4) ряд практичних порад методичного змісту (цілеспрямоване,виважене, продумане, поступове, але наполегливе формування переконань,звичок-навичок, які переходять у нахили) тощо.
/>2. Застосування ідей Сухомлинського та Ушинського в процесінавчання дітей початкової школи/>2.1 Моральне і естетичне виховання молодших школярів
Важливою соціально-педагогічною проблемою всебічного розвиткуособистості В.Сухомлинський вважав виховання потреб, культури, бажань, шо єморальним сенсом шкільного життя. У сучасній школі ця проблема набуваєнеабиякої ваги через те, що значна частина дітей сповідує низькоморальніпотреби та бажання. Це в свою чергу сприяє розбещенню вихованців, якимипоповнюється наше суспільство. Запобігти такому злу можна завдякибагатогранному духовному життю школи. Щоб сформувати культуру бажань,необхідно, вважав Сухомлинський, навчити школярів азбуки моральної культури. [25, с. 75].
У науково-методичній праці «Як виховати справжню людину»йдеться про моральний ідеал, який увібрав в себе найкращі риси менталітетуукраїнського народу. В ній розкриваються конкретні принципи, істини, повчання,настанови, рекомендації тощо. Подаються вони у вигляді чотирнадцяти Законівдружби, правил «Десять не можна», «Дев'ять негідних речей»та ін. Тут розкриваються зміст і методика роботи щодо виховання у дітей любовідо Батьківщини і громадянства, ставлення до людей, батьків, рідних, близьких іобов'язку перед ними, розуміння життя, добра і зла в ньому, виховання високихморальних якостей і норм поведінки. У цій праці вперше у вітчизняній педагогіціавтор глибоко розкриває суть таких понять як людяність, патріотизм,відповідальність, гідність, терпимість, тактовність та ін. На конкретнихприкладах подається методика утвердження у юних душах почуття совісті, сорому,справедливості, скромності, щедрості, милосердя.
Засвоєння дітьми азбуки моральної культури дає їм змогуолюднювати свої вчинки, опановувати духовні цінності свого народу, розумітимету і сенс життя.
Народна філософія і народна педагогіка — невичерпне джерелонауково-педагогічної думки та практичної діяльності В.О.Сухомлинського.
Педагог був переконаний, що виховання духовності школярівнемислиме без процесу усвідомлення народних зяичаїв. обрядів та традицій, авиховання національної свідомості учнів — без формування у них емоційногоставлення до народних джерел, В. Сухомлинський уважно вивчав історико-культурніі педагогічні традиції українського народу, а також мав глибокі енциклопедичнізнання з людинознавства і народознавства. Ці знання про людину, народ і націюпедагог зумів використати у роботі з формування складного і багатогранноговнутрішнього світу дитини.
Важливе місце в системі педагогічних поглядів та практичнійдіяльності В. О.Сухомлинського посідає використання народної міфології —важливого засобу морально-етичного виховання школярів та формування творчоїособистості. Особлива роль тут відводиться народній казці — яка охоплює дітейоригінальністю свого змісту, високим польотом творчої фантазії, знайомить дітейз духовними надбанням народу. «Казка — це духовні багатства народноїістини, пізнаючи яку, дитина пізнає серцем життя народу». — писав В. О.Сухомлинський у книзі «Серце віддаю дітям». Педагог стверджував, щоголовне в народних казці те, що в них закладені глибокі філософські істини,послухавши і сприйнявши які діти замислюються над проблемами життя. [22].
Діти знаходять глибоке задоволення в тому, що їхня думка живеу світі казкових образів. «П'ять,десять разів,— пише В.О. Сухомлинський, — дитина може переказувати одну і ту саму казку і щоразу відкривати в нійщось нове. В казкових образах перший крок від яскравого живого — конкретного доабстрактного» («Серце віддаю дітям»).
Наші діти водночас шукають відповідь на сто і більше запитаньрізного змісту: як женуть зорі і чому плаче дощ? Звідки взялася дівчинка і як улелеки з'явились червоні чобітки? Що чує стрибунець? Чому павуки хотіли закритисонце? Чому півень встає раніше за всіх? Щоб дати відповідь на всі ці запитанняв ранньому дитячому віці треба звернутись до мудрої і благородної народноїказки, яка вмить і виховує.
Діти Педагога знали і переказували різноманітні казки,створені народом і окремими авторами; самі складали казки.
Талановитий педагог гостріше інших розумів небезпекуперевантаження дитячої особистості розумовими та фізичними видами діяльності ізв'язане з ним передчасне вмирання дитинства. Він всіляко розширював, піднімавстелю дитячості свідомості шляхом творення казки.
У школі В. О. Сухомлинського всі до одного вчителі — талановиті. Він розробив разом із ними систему підготовки школярів до створеннявласних казок через уроки-роздуми. Мета яких познайомити дітей із навколишньоюдійсністю, з природним, тваринним і рослинним світом.
Легендами, розкриваючи їх зміст — характеризуючи героїв,підводив дітей до основного — розуміння глибоких народних істин, закладених указках. Через конкретні і яскраві образи казкових героїв у дітей пробуджуютьсяпоняття доброти, ніжності, милосердя, справедливості, ненависті до зла; дитинавчиться мислити, пізнавати життя. Іншими словами початковий етап вихованнядитини, усвідомлення нею дійсності і розумом, і серцем відбувається задопомогою казки. «Діти розуміють ідею лише тоді. — пише В. О.Сухомлинський, — коли її втілено в яскраві образи». [там само, с. 277].
Далі продовжується все глибше входження дитини в життяказкових героїв, розуміння їх внутрішніх переживань. Вони живуть їхнім життям,інсценізують картини і ситуації життя, малюють, вирізають із паперу своїхулюблених героїв. Завершується цей процес найцікавішим для дітей видомпоетичної творчості — створенням власних казок-оповідань.
«Павлинські казки» відомі всьому світу. Цеунікальний експеримент у педагогічній практиці. Тут була створена кімнатаказки, зародились драматичні гуртки, появився ляльковий театр. І все це можливелише тоді, стверджує педагог, коли слово входить у життя дитини, як глибокоособистий інструмент творчості і використовувати його треба саме в порудитинства і раннього отроцтва.
Як бачимо, В. О.Сухомлинський розглядав казку, як мудрий витвір народу, могутній виховний засібі важливий інструмент, за допомогою якого, успішно формується духовністьдитячої особистості.
«У світі єне тільки потрібне, корисне, але і красиве. Відтоді, як людина стала людиною, зтієї миті, коли він задивився на пелюстки квітки і вечірню зорю, він ставвдивлятися в самого себе. Людина осягла красу… Краса існує незалежно віднашої свідомості і волі, але вона відкривається людиною, їм осягається, живе вйого душі… Світ, що оточує людину — це, насамперед, світ природи з безмежнимбагатством явищ, з невичерпною красою. У природі вічне джерело прекрасного.» [17].
Спираючи нарозуміння прекрасного як природного початку, що існує незалежно від людини, Алевідбивається його пізнанням, В.О.Сухомлинский будує систему естетичноговиховання, що, на його думку, повинна бути в центрі уваги школи і родини. Свійідеал естетичного виховання талановитий педагог вбачав у тім, щоб кожна дитина,побачивши прекрасне, зупинився перед ним у здивуванні, зробив його часткоюсвого життя. Пізнання прекрасного, переживання радості в зв'язку з йогостворенням збагачують людини, множать його сили, цементують світогляд. Аджесвітогляд базується не тільки на сумі знань, але і на морально- естетичному,емоційному світі людини, у тому числі і на почутті прекрасного.
В.О.Сухомлинскийподіляв думку про те, що успіх виховання багато в чому визначається розвиткомемоційно-почуттєвої сфери.
Настільки жвелике значення в эстетическом вихованні Сухомлинский додавав живопису імузиці. Мистецтво, відкриваючи ока на світ рідної природи, як би набудовуєструни душі на ту хвилю, що передає звучання краси світу, будячи почуттяпрекрасного і доброго. «Як у живому, трепетному слові рідної мови, так і вмузичній мелодії перед дитиною відкривається краса навколишнього світу. Алемелодія, — пише В.О.Сухомлинский, — доносить до дитячої душі не тільки красусвіту. Вона відкриває перед людьми людська велич і достоїнство. У хвилининасолоди музикою дитина почуває, що він дійсна людина».
Прилучаючи дітейдо світу прекрасного, Сухомлинский завжди використовував ряд психологічнихмоментів і педагогічних заповідей. Насамперед, виховання прекраснимґрунтувалося на позитивних емоціях. Там, де починається хоч найменший примусдитячої душі, про эстетическом виховання не може бути і мови. Заплакана чидитина розстроєний чимось школяр не сприймає вже нічого, навіть самого тричіраспрекрасного, котре його буде оточувати і пропонуватися. Прекрасне тількитоді може сприйматися і бути прекрасним, коли дитина емоційно підготовлена доцього з завмиранням серця, із трепетом душі чекає зустрічі з ним.
Світ прекрасногодля дитини починається в родині. «Тонкість відчуття людини, емоційна сприйнятливість,вразливість, чуйність, співпереживання, проникнення в духовний світ іншоїлюдини — усе це осягається насамперед у родині». [18].
Для дитининайбільш дорогою, близькою, прекрасною істотою є мати. Мати — це не тількитепло, затишок, увага. Це — світ сонця, любові, добра, ласки, увесь світ уруках матері. І від того, який він, цей світ, залежить, якої виросте людина.
При недолікуматеринської уваги розвиток дитини завжди затримується — психічно, фізично,інтелектуально, емоційно. Деякі психіатри думають, що кілька місяцівпозбавлення материнського впливу досить для того, щоб у психіці дитинивідбулися зміни, що уже не можна цілком усунути в майбутньому. ДляСухомлинского культ матері — це результат серйозних роздумів про необхідністьзв'язку поколінь, про передачу духовної культури.
«Учительськапрофесія, — писав Сухомлинский, — це людинознавство, постійне, що неприпиняється проникнення в складний духовний світ людини. Чудова риса — постійно відкривати в людині нове, дивуватися новому, бачити людини в процесійого становлення — один з тих коренів, що харчують покликання до педагогічноїпраці. Я твердо переконаний, що цей корінь закладається в людині ще в дитинствій отроцтві, закладається й у родині, і в школі. Він закладається турботамистарших — батька, матері, учителя, — які виховують дитини в дусі любові долюдей, поваги до людини». Саме так формувався педагогічний талант самогоВ.О.Сухомлинского, джерело якого — любов до дітей, глибока віра в можливістьвиховання кожної дитини так, щоб не потрібно було потім виправляти допущені враннім дитинстві помилки. Терпимість до дитячих слабостей, розуміння найтоншихспонукальних мотивів і причин дитячих витівок, чуйність, турбота про дитину — усю цю мудрість Сухомлинский виніс із власного дитинства.
Що лежить наповерхні, найчастіше не помічається. Здавалося б, чого простіше, але ми,видимо, дотепер не усвідомлюємо повною мірою роль того впливу, що робить наформування майбутньої людини обстановка в родині в ранньому дитячому віці. Алеж те, якої виросте людина, багато в чому визначається тим, хто тримав дитину наколінах, вів його за руку, пік пісні і розповідав казки.
Праця і культура,уся життєдіяльність сучасної людини з кожним роком усе більше залежать відрівня його духовності, моральної позиції. Навчання не дає бажаних результатів,якщо вчитель ставить перед учнем на перше місце ціль: «Вивчити,запам'ятати!». Чим у більшій мірі на перше місце висувається ця задача,чим більше вона захоплює внутрішні сили учня, тим далі відходить на задній планзадача морального виховання. Шкода зубріння величезний — вона мимоволі знищуєосновні ідеї навчального предмета. Уповати тільки на формальне завчання готовихформул, на просте збільшення ідейного чи морального змісту в досліджуванихпредметах і тим самим сподіватися, що ми вирішимо всі задачі по формуваннювсебічно розвитий особистості, було б занадто великим спрощенням. Подібневиховання впливає лише на логічну, абстрактну систему мислення, не торкаючисьобласть почуття й емоцій людини.
Велике лихо,вважав Сухомлинский, якщо вихователь не уміє вибирати зі скарбниці мови саме тіслова, що необхідні, щоб знайти шлях до серця дитини, якщо в процесі вихованнянорм моралі і моральності ми не викликаємо позитивних емоцій, подібних тим, щоз'являються в людини від зіткнення з чимось близьким і дорогої. Слово повиннебути ємним, мати глибокий сенс, емоційне фарбування, воно повиннео залишатислід у думках і душі вихованця. Адже якщо слова, нехай навіть самі потрібні ікрасиві, про високу мораль не викликають емоцій, не хвилюють, те вони так ізалишаться порожніми звуками, благими побажаннями. У тім полягає майстерністьвихователя, щоб розмова з вихованцем викликав в останнього власні думки,переживання, спонукуючи до активної діяльності.
У виховній роботіважливо і зміст матеріалу, і тон розмови, і час цієї розмови, і зовнішнійвигляд учителя, і манери його поводження. Слово вчителя знаходить відзвук усерцях учнів і стає їхнім особистим надбанням лише тоді, коли «мудрістьвихователя залучає, одухотворяє вихованців цілісністю, красою ідейно-життєвихпоглядів, морально-етичних принципів». Діти дуже добре почувають фальшслів, якщо вони не відповідають моральному переконанню вихователя. Вонинехтують того, хто намагається видати темне за світле, прикрити похмуре темнимисловами. Сухомлинский підкреслював: «Корінь багатьох лих виховання саме втім, що найчастіше вихованця призивають випливати за прапором, у той час, якцей прапор ніхто не несе».
Саме в цьомуВ.О.Сухомлинский бачить вище призначення педагога.
Потреби — великийдвигун людської історії, людської особистості. Про первинні, матеріальніпотреби Василь Олександрович пам'ятав завжди. У листі до сина, розповідаючи пророки своєї юності, згадуючи важкі 30-і роки, Сухомлинский зауважував:«Важко, дуже важко… опановувати знаннями, коли в шлунку порожньо».
Поки люди живутьу суспільстві, де задоволення їхніх перших життєвих потреб залежить тільки відзаробітку, матеріальний стимул не може втратити для них значення, і томубудувати розрахунок тільки на моральних стимулах значило б відриватися віджиття. У нашій літературі ще можна зустріти негативне відношення до тієї ролі ізначення матеріальних потреб, що вони грають у житті людей. Прагнення людини доматеріального благополуччя, поліпшенню житлових умов і т.д. Іноді вважаєтьсячимось невартим, ганебним, тим більше якщо мова йде про працівника науки, чимистецтва педагогіки.
Для ВасиляОлександровича це не було чимось ганебним. Виховання культури потреб — дужеважлива проблема всебічного розвитку особистості. Задача полягає не тільки втім, щоб виховати різнобічні матеріальні і духовні потреби. Значно складнішедомогтися гармонійного розвитку матеріальних і духовних потреб, і особливотого, щоб у житті людини була діяльність, спрямована на становлення ізадоволення потреб вищого порядку — потреб духовних. Багаторічна педагогічнадіяльність приводить В.О.Сухомлинского до оптимістичного переконання, щоматеріальні запити далеко не завжди ставляться молоддю на перший план.
Таким чином,В.О.Сухомлинский, не заперечуючи важливості матеріальних потреб, пріоритетвіддавав потребам якісно іншого порядку, розуміючи, що не хлібом єдиним живалюдина. Перша з таких потреб — потреба пізнання. Життя людини було б похмурої йобмежений, якби в нього не було незгасної спраги пізнання, бажання сьогоднізнати більше, ніж знав учора. У самій глибині людської істоти є невикоріннапотреба почувати себе відкривачем, дослідником природи і самого себе. Уранньому віці ця потреба особливо сильна. В.О.Сухомлинский бачив важливувиховну задачу в тім, щоб постійно підтримувати, збільшувати бажання дітей бутивідкривачами, реалізуючи і розвиваючи цей природний початок спеціальнимиприйомами і методами. Ці прийоми і методи повинні надихати людини, робити думкубільш допитливої, розкріпачувати внутрішні сили. Відчування сили знань, щопіднімає людини, — дуже сильний стимул інтересу до знання. «Ще Аристотель,- писав Сухомлинский, — відзначав, що мислення починається з подиву, тобто спонуканнямдо пізнання може бути саме пізнання як відкриття невідомого, результат — »природним продуктом життєдіяльності". [21].
Спрямованістьособистості людини, його устремлінь залежить багато в чому від навколишньоїдійсності, духовності суспільства, характеру, цілей і засобів виховання йутворення. В.О.Сухомлинский добре це розумів. І він не обмежувався аналізомтільки матеріальних потреб і потреб пізнання. Вищою потребою людини він вважав«потребу людини в людині як носії духовних цінностей; виникнення, розвитокцієї потреби на основі духовної спільності людей, їхнього прагнення володіннюдуховними цінностями». Тому головна задача народного вчителя, на думкуСухомлинского, зробити так, щоб найважливішою необхідністю кожного вихованцябула його потреба в іншій людині.
Матеріальніпотреби, потреба в пізнанні, і, нарешті, потреба в іншій людині, у спілкуванніз іншими людьми — така ієрархія потреб. Яка добре просліджується в роботахВ.О.Сухомлинского в міру розвитку його філолофсько-педагогічних поглядів.Головний зміст виховання для Сухомлинского в тім, щоб взаємне людськеспілкування і духовне збагачення були джерелами повноти і багатогранності.
В узвишші потреббачив Сухомлинский шлях до рішення багатьох проблем, у тому числі і тих, що такгостро сьогодні. Культурна людина терпима до до людей інших національностей, доінакомислення, не агресивна. І тому чим богаче і повніше задовольняютьсяматеріальні потреби, тим тонше повинна бути людська натура, тим гостріше вонаповинна сприймати світ, щиросердечний стан інших людей. Без такого витонченогосприйняття навряд чи досяжна головна мета виховання і розвитку — людське щастя.2.2Ідея народності виховання за Ушинським
Однією з найважливіших соціальних і педагогічних проблем Ушинський вважав ідею народності виховання, яку він трактував досить широко. Термін «народність» він розумів, як історію того чи, іншого народу, його ісгорианий розвиток, географічні й природні умови/в яких живе народ, економічні, соціальні, культурні, національні та інші особливості народів Спільною особливістю всіх народів Ушинський вважав виховання людей У статті «Про народність у суспільному вихованні» він дав високу оцінку всім народам Росії, народність вважав основою виховання підростаючого покоління в дусі патріотизму, любові до батьківщини та свого народу.
Народність виховання в Ушинського не має нічого спільного з поняттям народності як прояву великоросійського шовінізму, патріархальності й релігійності; у нього це важливий засіб всебічного вивчення історії своєї батьківщини, засіб патріотичного виховання підростаючого покоління.
У виховуванні патріотичних почуттів дітей і молоді велике значення, на думку Ушинського, мають традиції з історії боротьби російського народу проти його зовнішніх ворогів у період Вітчизняної війни 1812 року, Кримської війни 1853—1856 рр. та ін. Але треба, зауважував він, щоб ці традиції послідовно використовувалися в процесі виховання і повсякденному житті, а не тоді тільки, коли батьківщині загрожує небезпека.
Ідея народності виховання в Ушинського свідчить про його боротьбу за розвиток російської національної педагогіки і школи, а також про критичне використання позитивного досвіду зарубіжної педагогіки. Розвиток освіти і виховання на основі народності повинен сприяти підготовці патріотів Росії, які б сумлінно виконували свої громадські обов'язки і поважали інші народи.
Народ, на його думку, є джерелом усіх багатств матеріальної і духовної культури, а тому треба вивчати історію, географію, економіку, мову, літературу, мистецтво та інші науки. Народна творчість (поезія, пісні, музика, образотворче мистецтво та ін.)— джерело культури народу. Однією з ознак народності є і мова, найкращий виразник духовної культури кожного народу. У своїй статті «Рідне слово» Ушинський у барвистих і хвилюючих тонах писав про значення рідної мови: «Мова народу — кращий, що ніколи не в'яне і вічно знову розпускається, цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко за межами історії. У мові одухотворяється весь народ і вся його батьківщина; в ній втілюється творчою силою народного духу в думку, в картину і звук, небо вітчизни, Її повітря, її фізичні явища, її клімат, її поля, гори, долини, її ліси й ріки, її бурі і грози — весь той глибокий, повний думки й почуття, голос рідної природи, який лунає так гучно в любові людини до її іноді суворої батьківщини, який відбивається так виразно в рідній пісні, в рідних мелодіях, в устах народних поетів. Проте в світлих, прозорих глибинах народної мови відбивається не тільки природа рідної країни, але й уся історія духовного життя народу. Покоління народу проходять одне за одним, але результати життя кожного покоління залишаються в мові — в спадщину потомкам. У скарбницю рідного слова складає одне покоління за другим плоди глибоких сердечних рухів, плоди історичних подій, вірування, погляди, сліди пережитого горя і пережитої радості,— одним словом, весь слід свого духовного життя народ дбайливо зберігає в народному слові. Мова є найважливіший, найбагатший і найміцніший зв'язок, що з'єднує віджилі, живущі та майбутні покоління народу в одне велике, історично живе ціле. Вона не тільки виявляє собою життєвість народу, але є якраз саме це життя. Коли зникає. народна мова,— народу нема більше».
Висока оцінка Ушинським рідної, зокрема російської, мови і його боротьба за створення шкіл, де б навчання проводилося рідною мовою народів Росії, мала не тільки велике педагогічо-методичне значення, але й політичне. Його виступи в цьому питанні були використані прогресивними силами Росії для боротьби проти русифікаторської політики царського уряду щодо народів, які жили на окраїнах Росії./>/>2.3 Використання спадщини В. О.Сухомлинського в системі сучасногородинного виховання
Книга В.Сухомлинського «Батьківська педагогіка» не дає готових рецептів длябатьків, але кожний наведений у ній приклад, вислів, розповідь чи епізод учатьпас, як треба виховувати справжню людину — борця за квітучу Україну, якобережно треба підходити до душі дитини, щоб провести її через дитинство досправжнього людського щастя. Хай поради видатного педагога залишаться в нашійпам’яті навічно: без батьківської мудрості нема виховуючої сили сім’ї.Батьківська мудрість стає духовним надбанням дітей;
сімейні стосунки,побудовані на громадянському обов’язку, відповідальності, мудрій любові йвимогливій мудрості батька й матері самі стають величезною виховуючою силою. Усім’ї шліфуються найтонші грані людини-громадянина, людини-трудівника, людини — культурної особистості.
Із сім’ї починаєтьсясуспільне виховання. У сім’ї, образно кажучи, закладається коріння, з якого виростаютьпотім і гілки, і квітки, і плоди. Сім’я — це джерело, водами якого живитьсяповноводна річка нашої держави.
На моральному здоров’ї сім’ї будується педагогічна мудрість. «Тринещастя є в людини: смерть, старість і лихі діти», — говорить українська народнамудрість. Старість — невідворотна, смерть — невмолима. перед цими нещастяминіхто не може зачинити двері свого дому. А від лихих дітей дім можна вберегти.як від вогню. І це залежить не тільки від батьків твоїх, а й від дітей.
Бути хорошимидітьми — означає не допустити, щоб старість батька й матері була отруєна твоєюпоганою поведінкою, Найбільше вражає серце батька й матері синівськаневдячність, байдужість сина, дочки до того, як відбивається на здоров'їбатьків їхня праця, поведінка… Бережіть здоров’я батьків.
До кінця днівсвоїх людина мусить залишатися сином… навіть тоді, коли вже немає серед живихйого матері і батька… Будь здатним посиновньому ставитися до людей, які єтвоїми батьками й матерями. Вмій відчувати найтонші душевні рухи матері йбатька.
На мій погляд,жоден педагог світу не сказав так мудро і переконливо про сімейне виховання,про роль батька і матері у ньому, як Василь Олександрович Сухомлинський. Великусправу зробила б Українська держава для виховання майбутніх поколінь, якби «Батьківськапедагогіка» В. О. Сухомлинського стала надбанням кожної української сім’ї.
Сучасні вчені тежзаймаються питаннями сімейного виховання. принципи національного виховання юнихпоколінь дають можливість надати процесу роботи з батьками наукового штибу,виявляють свою роль у спрямуванні всієї навчально-освітньої і виховної системина засвоєння дітьми національної духовної культури, активізації на цій основіорганізації педагогічної просвіти батьків.
Ідеал родинного щастя в українськійнародній педагогіці яскраво висловив великий наш поет І. Котляревський:
Де згода в сімействі,
Де мир і тишина
щасливі там люди,
блаженна сторона...
Вдумаймося в оце велике й багатограннепоняття — згода в сімействі. У чому вона полягає? «У глибокомублагородстві, красі людських взаємовідносин», — писав В.О. Сухомлинський. «Ще в ранньому дитинстві людина повиннапройти велику школу тонких, сердечних, людяних взаємовідносин. Ці відносини —найголовніше моральне багатство сім'ї».
«Наморальному здоров'ї сім'ї будується педагогічна мудрість школи», —відзначав великий педагог.
У процесіродинного виховання потрібна правильна і цілеспрямована організація впливу надитину, спрямована великим педагогічним знанням. А тому В.О.Сухомлинський нетільки проповідував потребу педагогічної освіти батьків, а й практично їїздійснював.
А щобпо-справжньому організувати виховання в родині, треба максимальновикористовувати кращі здобутки народної педагогіки.
«Справжньоюшколою виховання щедрості, душевності і чуйності є сім'я: ставлення до матері,батька, дідуся, бабусі, братів, сестер є випробуванням людяності», — писавВ.Сухомлинський.
А справжнєвиховання приходить з належним оволодінням батьками сучасних педагогічнихзнань, вивчення власних родоводів, традицій своєї родини.
З метою підвищенняефективності занять в школі слід використовувати бесіди і відкриті уроки, кудизапрошуються батьки, бабусі, дідусі. Інші члени родини. «Всі шкільніпроблеми стоять і перед сім'єю, усі труднощі, які виникають у складному процесішкільного виховання, сягають своїм корінням у сім'ю».
В.Сухомлинськийбув переконаний, що успіху у вихованні поколінь можна досягнути тількиспільними зусиллями сім'ї і школи.
На уроках тихогочитання, де присутні батьки і діти, необхідно звертати увагу на особливостіпоетичного мовлення, на багатозначність слова сім'я. Сім'я — це «сім я»,і фантазувати з дітьми на тему семи, цих своєрідних «родин» уприроді: семи барв веселки, семи днів у тижні, семи нот у музиці і т.д.,складаю з дітьми міні-твори, казочки, оповідання.
Все на світінароджується з маленького зерняти, з насінини. І наша сім'я народжується змалого сім'ячка. Це — любов моїх тата і мами. Вони кажуть, що я для нихнайдорожчий, бо найменший, а мені дорогі всі сім «я» в нашій родині—дідусь та бабуся, тато, мама, мій братик і сестричка.
Семеро добрихлюдей, що люблять одне одного, разом дружно трудяться. А ще пам'ятають, що всіми одного роду. Бо на одній землі народилися, одним рідним словом освятилися.
Розмову просім'ю, родину, родинні традиції, любов і повагу між її членами не завершую науроках, а продовжую на родинних зустрічах і святах.
Родинне свято —подія в класі. Це підсумок великої роботи усіх членів родини: батьків, матерів,бабусь і дідусів, дітей і вчителя. Якщо ми хочемо, щоб наші діти виростали справжнімилюдьми, вміли відчувати найтонші душевні рухи рідних людей, їх потрібновиховувати ще змалку, «З перших днів перебування дитини в школі мипробуджуємо в неї добрі почуття — сердечність, чуйність до внутрішнього світуіншої людини. Чим менша дитина, тим легше пробудити в неї добрі почуття»,— писав В.О. Сухомлинський.
Особливовагомий вклад у виховання дітей вносять представники старшого покоління —бабуся і дідусь. У душах онуків вони на все життя залишають помітний слід. Хібаможна уявити дитинство без бабусиної чи дідусевої казки!
«Найближчоюлюдиною в роки ранньої юності, — згадував В.О. Сухомлинський, — була для менебабуся Марія — чудова людина, якій я зобов'язаний усім, що увійшло в мою душугарного, чесного, мудрого».
На святі «Літана зиму повернули» бабусі й дідусі діляться з онуками своїми секретамикулінарії, народної медицини, розповідають їм легенди, бувальщини,бабусі-поетеси пишуть для них вірші. А діти, у свою чергу, дарують їм пісні,танці, ніжні й теплі слова.
Згадали і тихдідусів і бабусь, які пішли у вічність. Вшанували їх пам'ять хвилиною мовчання.«Треба утверджувати в дитячих серцях не тільки життєрадісні почуття, а йпочуття печалі. Навчити радіти і насолоджуватися щастям — справа неважка.Набагато складніше виховати чуйність до горя, печалі. А без цієї чуйності неможе дорожити людина й щастям», — писав В.О. Сухомлинський.
Багатооповідань, переказів присвятив педагог цим мудрим порадникам — бабусям ідідусям.
Активна допомогастарших членів сім'ї— бабусь і дідусів аж ніяк не дає підстави батькамсамоусуватися від своїх прямих обов'язків як вихователів. У батька і матерімісія особлива. У сім'ї ж, де між батьками панують згода, доброзичливість,поступливість, взаємна допомога, турбота і співчуття, діти постійно відчуваютьтепло домашнього вогнища, вони пишаються своїми батьками і загалом почуваютьсящасливими.
Батьки для дітей— найближчі й найдорожчі в усьому світі люди. Вони для них перші і найголовнішівзірці чуйності й турботливості.
Сухомлинськийвважав напрочуд важливим завданням сім'ї і школи формування у вихованцівморальної готовності до батьківства і материнства.
«Адже черездва десятиріччя наш малюк приведе до школи свого сина і буде разом з намиміркувати про те, як його краще виховати», — писав він.
Могутня духовнасила виховання закладена в тому, що діти вчаться дивитися на світ очима батька,вчаться у батька поважати, шанувати матір, бабусю, жінку. Людину. Хіба можутьдіти залишитися байдужими до мам, коли на святі «Мій тато» вони разомз батьками співають пісні, дарують квіти, довідуються, що в результаті великогокохання мами і тата народилися вони — доньки і сини.
«Слово! Якау ньому велика сила. Як добитися того, щоб слово виховувало?» — запитувавВ.Сухомлинський. Лише одне добре слово може творити чудеса.
Отже, виховнапозаурочна робота повинна будуватися на ідеях видатних педагогів.
/>Висновки
Вирішенняназрілих проблем на зламі тисячоліть потребує виховання в людиниінтелектуально-особистісних якостей, які б сприяли розвитку в неї високогорівня професіоналізму. Сучасні соціально-економічні перетворення в українській державі, духовневідродження нації потребують активізації процесу розвитку особистості. Провіднамісія при цьому покладена на систему освіти. Підготовка вчителя здійснюєтьсявідповідно до поглядів відомих педагогів, таких як Сухомлинський В.О.,Ушинський К.Д. ідеї якого знаходять впровадження і в сучасній системі освіти,навчання, виховання і підготовки педагогів.
Основноюпроблемою підготовки вчителя до роботи в початковій школі є аналіз того, яксаме відбувається процес самовдосконалення як формується професійнаспрямованість. Серед факторів саморуху до вершин майстерності виділяютьсуб'єктивні (мотиви, спрямованість здібності, професійні дії й уміння)об'єктивні (середовище, яке сприяє продуктивності); суб'єктивно-об'єктивні(пов'язані з іншими людьми) Пріоритетна роль при цьому відводиться суб'єктивнимфакторам, зокрема вмінню вибрати власний шлях і власні вершини, до яких требапрагнути.
Ідея ВасиляСухомлинського не ставити оцінки в початковій школі, щоб не відбивати бажання удитини вчитися, вже сьогодні в нас втілена в систему роботи початкової школи.Сьогодні в багатьох школах з’явилися уроки мислення, уроки на природі, створенодитячі садочки і школи, які працюють за системою Василя Сухомлинського. Заразнам здається неймовірним, що Сухомлинського звинувачували в тому, що вінвідстоював «буржуазні» концепції любові до кожної дитини.
Ушинський К.Д.відстоював право кожного народу мати свою національну школу, використаннянаціонального виховання дитини, навчання рідною мовою. Виховна системаК.Ушинського базується на мудрості народної педагогіки. Значення К.Д.Ушинськогов розвитку педагогічної думки колосальне. Він став основоположником, творцем глибокої,стрункої педагогічної системи. Педагогічні ідеї великого педагога нині успішновтілюються під час розбудови самостійної України, у відродженні та розвиткунаціональної школи, освіти, української системи виховання, українськогопедагогіки.
Погляди ВасиляСухомлинського й сьогодні щодо цінності особистості, значення моралі,духовності, формування культури почуттів, значення сім’ї та родинноговиховання, культивування почуттів високої любові між юнаком та дівчиною,патріотизму і громадянськості залишаються актуальними й привертають до йоготворчості тих, хто хоче, щоб молоде покоління українців жило в нормальному,громадянському, демократичному суспільстві.
В основі родинної педагогіки видатного педагога В.О.Сухомлинського чітко вирізняються ідеали, суттю своєю вкорінені в глибини життянароду, його свідомості, праці й творчої діяльності. На цих засадах імає відроджуватись українська сім’я та виховання підростаючих поколінь.Такий підхід забезпечить повноцінний розвиток суспільства і людини в ньому.
/>Література
1. АндрееваЕ.К. От экологического воспитания к пониманию ноосферы (к изучениюпедагогического наследия В.А. Сухомлинского // Советская педагогика. – 1988. -№9. – с. 23 — 28.
2. БезлюднаН. Розвиток мислення у спадщині В. Сухомлинського // Початкова школа. – 1998.-№ 4. – с. 54-57
3. БорисовскийА.М. В.А. Сухомлинский: книга для учащихся. – М.: Просвещение, 1985. – 279 с.
4. В. ДеркачПримножуючи спадщину Павлиського Добротворця. // Початкова школа—Київ: №9, 2000
5. ВишневськийО.І. Теоретичніоснови сучасної української педагогіки. — Дрогобич: Коло, 2003. — 528 с.
6. Гусак М. Питання трудового виховання впедагогічній системі К.Д. Ушинського // Педагог-демократ К.Д. Ушинський. —Львів: Вид-во Львівського університету, 1959, — С.70-74.
7. Данилова Г.С. Акмеологічний підхід встановленні та професійному розвитку методиста системи післядипломної освіти //Рідна школа. — 2002. —№12. — С.38 — 40.
8. Данилова Г.С. Методичні служби України:проблеми управління, професійна підготовка. — К.: ІЗМН, 1997. — 256 с.
9. ДемченкоІ. В.О. Сухомлинський про творчий розвиток молодших школярів // Рідна школа. –2002. -№ 12. – с.18 – 22.
10. КалмиковГ. Педагогіку В.О. Сухомлинського в життя // Рідна школа. – 2002. – № 7. –с.19-25
11. Л.Калкіна. Щира розмова// Все для вчителя — Київ: № 25, вересень, 2003
12. ЛуцюкА.М. Проблема педагогічної майстерності вчителя у творчій спадщині В.О.Сухомлинського – К., 1996. – 134 с.
13. Мамчур Л.Твори-мініатюри та казки у методичній спадщині В.О. Сухомлинського// Початковашкола. – 1998. -№ 6. – с. 11 — 14.
14. МітюровБ. К.Д.Ушинський про вимоги до вчителя // Педагог-демократ К.Д. Ушинський. — Львів:Вид-во Львівського університету, 1959. — С.54-59.
15. НевмержецкийА.А. Проблема мировоззренческой направленности учебного процесса впедагогическом наследии В.А. Сухомлинского. – К., 1987. – 230 с.
16. НовгородськаЮ. В.О. Сухомлинський про роль учителя у формуванні творчої особистості //Рідна школа. – 1999. – № 7-8. – с.75-76
17. ПаламарчукВ.Ф. Уроки мислення у педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського і в сучаснійшколі // В.О. Сухомлинський і сучасність. – Чернігів, 1996. – вип. 2. – с.89-98
18. ПелехП.М. Темпераменті характер // Психологічна спадщина К.Д. Ушинського / За ред. Г.С. Костюка. — К.: Рад. школа, 1963. — С.163-175.
19. Психологія:Підручник /Заред. Ю.Л.Трофімова. — К.: Либідь, 1999. — 556 с.
20. РодчанинЕ. Г., Зязюн И. А. Морально-етичні погляди В.О. Сухомлинського. – К., 1980. –335 с.
21. РозенбергА.Я. Системний підхід у педагогіці В.О. Сухомлинського // Педагогіка іпсихологія. – 1998. -№ 3. – с. 5-13
22. СавкаВ.В. Матеріали для вчителя по вихованню дітей в позаурочний час на основітворів В.О. Сухомлинського//Все для вчителя – Київ: № 3, січень, 2003, с.21
23. СавлукА.К. З досвіду впровадження спадщини В.О. Сухомлинського в практику //Початкова школа. – 1995. -№ 9. – с. 15-17
24. СавченкоО.Я. Внесок В.О. Сухомлинського в теорію розвиваючого навчання // Європейськапедагогіка і В.О. Сухомлинський як сучасний педагог-гуманіст. – К., 1993. –с.23-27
25. СавченкоО.Я. Товариство послідовників ідей В. Сухомлинського // Початкова школа. –1998. -№ 6. – с. 71-77
26. СавченкоО.Я. Цілі освіти у педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського // В.О.Сухомлинський і сучасність. – Чернігів, 1996. – вип. 2. – с. 32-35
27. СкрипникМ.І. Уроки мислення В. Сухомлинського // Педагогіка і психологія. – 1996. -№ 3.– с. 71-77
28. СухомлинскийВ.А. Сердце отдаю детям – К., 1978
29. СухомлинськийВ.О. Батьківська педагогіка – К., 1978. – 581 с.
30. СухомлинськийВ.О. Казки школи під голубим небом. – К., 1991
31. ТереховаМ, До питанняпро виховне значення традицій у педагогічній спадщині К.Д. Ушинського //Педагог-демократ К.Д. Ушинський. — Львів: Вид-во Львівського університету,1959. — С.75-82.
32. Ткачук Л.В.О. Сухомлинський про складові успіху в навчанні. // Початкова освіта. – 2001.-№ 19. – с. 2-6.
33. УшинськийК.А. Твори вшести томах. -Т.4-й. — К.: Рад. школа, 1952. — 520 с.
34. УшинськийК.Д. Твори вшести томах. — Т.5-Й. — К.: Рад. школа, 1954. — 430 с.
35. УшинськийК.Д. Твори вшести томах. — Т.6-й. — К.: Рад. школа, 1955. — 616 с.