Вступ
Углибоку давнину дитячі ігри виникли як стихійне наслідування дій дорослих. Вігрових вправах і змаганнях підростаюче покоління готувалося до праці, полювання,війни, виконання норм поведінки, тобто гра мала важливі соціальні функції. Зрозвитком суспільства, нагромадження знань, засобів матеріальної і духовноїкультури, прискорення темпів життя, гра поступово втрачала свою навчальнуфункцію. Вона починає вважатися не серйозним заняттям, стає переважно привілеємдітей із заможних класів, обслуговує лише дозвілля. У школі з її традиційнимбажанням уникати будь — якої стихійності, з поглядами на дитину як наслухняного виконавця, до тепер для гри не було місця.
Майбутніпедагоги навчалися за схемою: у дитячому садку — діти граються, а в школі — вчаться, щоб підготуватися до життя, а після школи працюють. Різке розмежуваннявидів діяльності за місцем перебування людини, ніби узаконило в свідомостіпедагогів однобічність поведінкової і пізнавальної сфер школяра. Сучаснапсихологія вивчає, що гра охоплює всі періоди життя людини. Це — важлива формаїї життєдіяльності, а не вікова ознака. З грою людина не розлучається всежиття, змінюються лише її мотиви, форми проведення, ступінь вияву почуттів таемоцій. Розробкою теорії дитячих ігор, зіпсуванням ролі структури і значеннягри для виховання і навчання дітей займалися психологи Ж. Піаже, А.С.Виготський, Д.В. Ельконін та інші.
А.С.Макаренко вважав дитячі рольові ігри такими ж важливими для розвитку дитини, якдля дорослого справжню працю. Однак, зазначав він, що тільки та гра єпедагогічно цінною, в якій дитина активно діє, будує, комбінує людськівідносини. За цих умов вона може грати в різні ролі — бути командиром, виконавцем,творцем, знаходити умови для виявлення своїх здібностей та життєвої активності.
Величезніможливості дає застосування ігор під час екскурсій на природу. Розкрити переддітьми різноманітність і красу навколишньої дійсності, привернути увагу до малопомітних,але істотних ознак легше, якщо залучати дітей до активного емоційногосприймання.
Самецьому сприяють сюжетні ігри та ігри-вправи з природнім матеріалом. їх мета — навчити дітей знаходити потрібний предмет за допомогою аналізатора — (дотику,смаку, запаху), оперуючи істотними ознаками; описувати предмети й знаходити їхза описом; знаходити ціле за частиною і частину за цілім; групувати предмети замісцем.
Дітидуже добре сприймають ігри на природничу тематику: " Загадай — мивідгадаємо", " Знайди дерево за насінням", Магазин".Широкі можливості є для проведення ігор — занять та ігор — вправ. Так, длярозвитку усного мовлення й логічного мислення дітей, доцільно проводити такіігри: «З якого дерева листя?», «Знайти такий самийпредмет», «Чиї це інструменти?».
Головніумови ефективності застосування дитячих ігор — органічне включення в навчальнийпроцес; захоплюючі назви; наявність справді ігрових елементів, зокрема зачинів,римування; обов'язковість правил, які не можна порушувати; використання лічилок.
Колиякусь гру використовують надто часто, виникає небезпека втрати інтересу дітейдо неї, бо зникає новизна. У цьому разі, лишаючи незмінними ігрові дії, в змісттреба вносити щось нове: ускладнювати правила, змінювати предмети, включатиелементи змагання, починати гру з несподіваної лічилки або ігрового зачину.
Метакурсової роботи:
1.Дослідження теоретичних основ гри як методу організації діяльності школярів.
2.Пошук і розробка методики проведення творчих ігор.
Завдання курсової роботи:
1.Науково осмислити можливості використання ігор у вихованні молодших школярів.
2.Підготувати методичні рекомендації для вихователів із впровадження унавчально-виховний процес творчих ігор.
Цимипитаннями у своїх працях займалися такі відомі педагоги як: Бондаренко А.К.«Дитячі ігри», Усова А.П. «Роль игры в воспитании детей»,Ельконин Д.В. «Психологія ігри», Меджерицкая Д.В. «Вихователюпро дитячу гру» та багато інших.
Розділ І. Гра як вид діяльності дітей молодшого шкільного віку
§ 1. Гра — активна форма пізнання навколишньої дійсності
Психологічнідослідження О. Леонтьєва, О. Запорожця, Д. Ельконіна, А. Люблінськоїта інших показали, що грі притаманні риси, характерні для будь — якоїдіяльності.
Гра- активна форма пізнання навколишньої дійсності. Різноманітність її формвводить дитину в коло реальних життєвих явищ. Дитина пізнає якості івластивості предметів, їх призначення, способи використання, засвоює зв'язки івідносини між людьми, правила і норми поведінки, пізнає саму себе, своїможливості і здібності. Дослідження даної проблеми (О. Усова, Р. Жуковська, Т. Макарова,П. Саморукова та інші) показали, що місце гри у пізнанні світу інше, ніж праціі навчання. У ній здійснюється практичне дійове освоєння раніше одержанихзнань. Інтерес дитини до тієї чи іншої гри поступово вичерпується в мірузасвоєння знань і умінь, що її складають, тому вона розвивається, з'являютьсянові сюжети, ролі. Гра — діяльність свідома і цілеспрямована. У кожній грі є значуща для дитиниціль. Навіть найпростіша гра — дія з предметами, спрямована на якусь мету. Чимменша дитина, тим більший наслідувальний характер мають ігрові дії. Поступоворівень усвідомлення зростає. Щоб досягти мети, дитина відбирає необхіднізасоби, здійснює певні дії та вчинки, вступає у різноманітні стосунки зтоваришами. Діти домовляються про тему і зміст гри, розподіляють ролі, повноюмрою планують свою діяльність. Усе це свідчить про її цілеспрямованість,свідомий характер.
Крімзагальних рис, гра має специфічні функції, зумовлені психологічними особливостямицього виду діяльності, характерними саме для неї.
Гра- це вільна, самостійна діяльність, що здійснюється за особливою ініціативоюдитини, де значною мірою реалізується бажання виявити свій задум, по-своємудіяти, змінювати реальне життя. Гра вільна від обов'язків перед дорослими. Вонаявляє собою своєрідний прояв самодіяльності та самостійності. Граючи, дитинавиходить із власних безпосередніх потреб та інтересів, на що вказував видатнийпсихолог О.Запорожець. Воля і самостійність дитини виявляється у виборі гри чиїї змісту; у добровільності об'єднання з кимось для гри; у вільному входженні вгру і виході з неї.
Одназ особливостей гри — наявність творчої основи. Вона завжди пов'язана зініціативою, вигадкою, кмітливістю. У дослідженні О. Усової, Р. Жуковської відзначено, що у цьомупроцесі активно працює уява дитини, емоції, почуття. Прояви ініціативи ітворчості різноманітні. В одних іграх творчість пов'язана з побудовою сюжету івибором змісту, ролі, в інших виявляється у виборі способів дії, в їхваріативності (хованки, ігри у доміно, м'яч, тощо). Багато ігор вимагаютьуміння погоджувати дії партнерів, виходячи з цього, швидко змінювати тактикусвоєї поведінки чи способи дій (рольові, рухливі ігри). Як зазначає В. Аванесова,значна творча гра — робота відбувається і в дидактичних іграх, які мають наметі розвиток пізнавальної активності, допитливості, швидкості розумових дій,ініціативи у прийманні рішень.
Творчий елемент завжди глибоко індивідуалізований, він єносієм індивідуальності кожного гравця, тому гра є засобом розвитку творчості,формування здібності дітей.
Важливариса творчої гри — її емоційна насиченість. Більшість дослідників відзначаютьсилу і природність почуттів, які переживає дитина і які пов'язані звиконуваними ролями: турбота, ніжність " матері", відповідальність«лікаря», справедливість «вихователя», тощо. У колективнихіграх виявляються дружба, товариськість, взаємна відповідальність. Дитиніприносить задоволення досягнення результату, подолання труднощів. У більшостіігор мають місце елементи емоції.
Важливачастина розробки проблеми теорії гри — її виховні можливості та педагогічнацінність.
Вихідніположення зарубіжних теорій щодо походження суті, значення гри для дитинипоширюються і на проблему використання її як засобу розвитку дитини молодшогошкільного віку. Сучасні теорії "ігротерапії", методологічною основоюяких є фрейдизм, вважаються цінними на тій підставі, що доводять, що задопомогою гри нормалізуються стосунки дитини з навколишньою дійсністю. Гра знімаєнегативізм, ліквідує егоїзм, вередування, тощо. Дійсно, гра «покращуєприроду дитини», як стверджують представники цієї течії. Разом з тим, слідшукати значні можливості гри як засобу виховання, а не просто«втілення» небажаних проявів поведінки дитини.
Дослідженнявиховних можливостей гри йде двома різними напрямками: визначення можливостейгри як форми організації життя дітей та вивчення місця гри у педагогічномупроцесі. Саме ці найважливіші проблеми дають можливість педагогам ефективновикористовувати гру як засіб виховання, правильно здійснювати педагогічнекерівництво.
Проблемагри як форми організації життя дітей розроблена у дослідженнях О. Усової.Розглядаючи етап розвитку ігрового колективу, вона встановила наявністьреальних стосунків, тобто таких, що існують між людьми, які виховуються водному колективі та ігрових, які регламентуються змістом гри. Педагог такожвказала на можливість виникнення якостей, необхідних дитині для входження доігрового колективу: встановлення зв'язків з дітьми, що граються, підпорядкуваннясвоїх дій ролям, контроль і виконання правил гри, тощо.
Вімперичній психології при дослідженні гри, так як і при аналізі інших видівдіяльності в цьому, господарював функціонально — аналітичний підхід. При цьомугра досліджувалась як проявлення вже досить зрілої психічної діяльності. Однідосліджували гру (Ушинський К.Д., Дж. Селлі, Бюллер К.) як проявлення уяви абофантазії, другі (Сікорський А.І., Дж. Дюї) пов'язували гру із розвиткоммислення.
Отжеу сучасній педагогіці гра розглядається як вид діяльності дитини, в якійпоєднуються риси, характерні для будь — якої соціальної діяльності(цілеспрямованість, усвідомленість, активна участь) та специфічні, притаманнілише грі (свобода і самостійність, самоорганізація дітей, наявність творчої основи,обов'язкове почуття радості й задоволення).
§ 2.Класифікація ігор
Немаєбільш різноманітного явища у шкільній педагогіці, як гра, багата як за змістом,характером, так і за формою. Протягом двох сторіч наукова педагогіка прагнеякнайменше класифікувати дитячі ігри.
Одназ перших класифікацій належить К. Грасу. Він поділяє ігри на дві групи: експериментальніабо ігри спеціальних функцій.До першої групи належать сенсорні, моторні, інтелектуальні, афективні ігри,вправи волі. До другої групи належать різні ігри, у яких вправляються частковіздібності, необхідні для застосування у різних сферах життя (суспільного,сімейного).
Відомийнімецький психолог В. Штерн поділяє ігри на два види: індивідуальні тасоціальні. При цьому він спирається на вихідне положення своєї теоріїконвергенції про необхідність розвивати внутрішні сили дитини, її здібності іодночасно враховувати вплив середовища, в якому дитина перебуває. Штерн вважає, що зовнішній фактор соціального оточення дає лиш матеріал для гри, вибірякого визначається інстинктивно.
Сучаснийамериканський дослідник К. Гарвей виділяє такі види ігор:
1.Ігри з рухами і взаємодією, що найбільш яскраво відображають надлишок енергіїта емоційний настрій дітей; ,
2Лгриз предметами, що починаються з маніпуляції, далі — практика і тренування доповного удосконалення.
3.Мовні ігри — створення дітьми римованих творів, які не мають точного смисловогозмісту (пісеньки, лічилки, приказки, жарти);
4. Ігри з правилами;
5.Ритуальні ігри, засновані на рухах, ігрових предметах, мові, соціальнійумовності.
С.Русова наголошує на значенні народних ігор як прадавнього результативногозасобу виховання і навчання дітей. Народні ігри — багата скарбниця народноїмудрості, досвіду поколінь у ті часи, коли не існувало наукової педагогіки.
Використанняїх у педагогічному процесі — сьогодні чи не найактивніша проблема, адже мипрагнемо створити найефективніші умови для навчання і виховання дітей молодшогошкільного віку.
К.Д.Ушинський закликав звертати увагу на народні ігри, розробляти це багатеджерело, організовувати їх і творити з них найкращий і могутній виховний засіб.Та народні ігри до цього часу не мають наукової класифікації і використання восновному за призначенням: з розвитку мови дітей, на ознайомлення з природою,життям і працею дорослих тощо.
Усучасній педагогіці прийнята така класифікація ігор: ігри творчі та ігри зправилами. До першої групи належать сюжетно — рольові ігри (сімейні, побутові,суспільні), будівельно-конструктивні на теми літературних творів (драматизації,інсценування).
Додругої групи належать рухливі (великої, середньої, малої рухливості); сюжетні,ігри з предметами; за переважанням одного основного руху; з бігом, стрибками,тощо; ігри -естафети та дидактичні ігри (словесні, друковані). Окрему групу становлятьнародні ігри: забави, рухливі, дидактичні, обрядові.
Данакласифікація є досить умовною. Не слід вважати, що у творчих іграх відсутніправила, а ігри з правилами включають елементи творчості. Без правил не можливабудь — яка спільна діяльність.
Головнаознака, що дозволяє розділити ці дві великі групи ігор, та, що у творчих іграхактивність, творчість дітей спрямована на виконання задуму, розвиток сюжету, ав іграх з правилами — на вирішення завдань і виконання правил.
§ 3. Творча гра, її значення й особливості використання в навчально–виховномупроцесі
Молодшийшкільний вік — це період інтенсивного фізичного і психічного розвитку,формування здібностей, характеру, активного оволодіння соціально виробленимиправилами і нормами поведінки.
Особливемісце посідають ігри, що створюються самими дітьми, їх називають творчими, томущо ігрова діяльність має яскраво виражений самодіяльний і творчий характер.
Творчіігри — це такі ігри, в яких виявляються образи, що містять в собі умовнеперетворення навколишнього. Головною ознакою, центром творчої гри є наявністьуявлюваної ситуації, яку створює дитина замість реальної і діє в ній, виконуючипевну роль, відповідно до тих знань, які вона при цьому надає оточуючимпредметам.
Утворчій грі все «нібито», «умисно», але в цьому умовномуоточенні, що створюється уявою, багато справжнього: ігрові дії гравців завждиреальні, їх почуття дуже щирі.
Завдякиігровій уявлюваній ситуації дитина вчиться мислити про реальні речі і дії. Зцією особливістю пов'язане і виникнення задуму в грі. Поява задуму, пошукизасобів для його реалізації мають зв'язок із розвитком творчої уяви і означаютьперехід до творчої діяльності.
Відображення оточуючої дійсності відбувається шляхомприйняття на себе певної ролі. Однак дитина наслідує образи не повністю черезте, що не має реальних можливостей для дійсного виконання операцій прийнятоїролі. Тому у творчій грі вона виконує символічні дії («нібито»),реальні предмети замінює ігровими або умовно тими предметами, яким приписує необхідніфункції: наприклад, кубик — «чашка», полиця — «коник» таін.
Умолодшому шкільному віці формуються індивідуальні та спільні ігрові інтереси,що виражаються у безпосередньому емоційно — пізнавальному відношенні до гри чиігрового предмета, прагненні дитини виразити те, що вона пізнала, потребізайматися цією діяльністю.
Ігровіінтереси сприяють розширенню досвіду дитини, її розумовому розвитку збагаченнюі поглибленню знань, формуванню моральних уявлень.
Показникамирозвинутого ігрового інтересу можна вважати:
— тривалу зацікавленість дитини грою: розвитком сюжету і виконання ролі;
— бажання дитини приймати на себе певну роль;
— наявність улюбленої ролі;
— небажання закінчувати гру;
— активне виконання дитиною всіх видів робіт (ліплення, малювання, зведення споруд,тощо) з виготовленням іграшок і атрибутів, пов'язаних з метою гри;
— бажання ділитися з однолітками і дорослими своїми враженнями після закінченнягри.
Творчійгрі притаманні специфічні мотиви. Дітей спонукає до гри прагнення пізнаватинове, брати участь у житті дорослих, прагнення до наслідування, самостійності,бажання зводити споруди з різних матеріалів, радість усвідомлення своїхможливостей.
Мотивизмінюються з віком дітей, визначаючи зміст ігор. Якщо дитину дошкільного вікуспонукає до гри дія з привабливими для неї предметами, то для дітей молодшогошкільного віку основною спонукальною причиною є відтворення стосунків в яківступають одне з одним дорослі, що зображуються в грі. У дослідженні І. Власовоїпоказано, як змінюються мотиви вибору гри, коли у дітей виховується інтерес дорізних професій, розуміння значення праці. Дошкільників приваблює зовнішнясторона ролі, тоді як діти молодшого шкільного віку обирають сюжет гри і роль,керуючись своїми інтересами, мріями про майбутню власну діяльність.
Педагогічнацінність творчої гри полягає і в тому, що в самому процесі, крім взаємин,визначених змістом, взятою на себе роллю чи правилами, між дітьми виникаютьстосунки іншого типу — реальні, дійсні, коли діти домовляються" про гру,розподіляють ролі, контролюють виконання правил, тощо. У творчих іграх дітивідтворюють взаємини, пов'язані з роллю, з позиції власного досвіду, який можебути і негативним, або ж ухиляються від небажаних для себе дій чи виконують їх,керуючись егоїстичними інтересами.
Творчагра є школою моралі, але не моралі в уявленні, а моралі в дії. Моральні якості,сформовані в грі, впливають на поведінку дітей у повсякденному житті. Водночасморальні норми і правила, засвоєні в процесі спілкування дітей один з одним і здорослими, набувають подальшого закріплення в грі.
Творчагра тісно пов'язана з дитячою працею, яка виникає і розвивається на її основі.В грі часто поєднуються образотворча, конструктивна та інші види діяльності, щоне тільки збагачує її, але й сприяє вихованню у дітей інтересу до праці,прагнення самим брати в ній участь, турботливого ставлення до інших. Творча грає важливим засобом розумового виховання, формування фундаментальних психічнихпроцесів (сприймання, мислення, мовлення, пам'яті, уяви).
Творчагра широко використовується і як засіб естетичного виховання, оскільки дітивідображають оточуючий світ через ролі, образи. Творчі ігри сприяють розвиткухудожнього смаку. При цьому яскраво виявляються і розвиваються здібності домузики, декламування, танців.
Доскладу творчих ігор входять сюжетно-рольові ігри, ігри — драматизації, ігри натеми літературних творів, будівельно-конструктивні ігри.
§4. Шляхи педагогічного керівництва творчими іграми
Педагогічне керівництво іграми передбачає знання основнихвікових та індивідуальних особливостей розвитку дитини, формування їїособистості, а також знання розвитку ігрової діяльності в усі вікові періоди.Л. Семушина виділяє основні вміння, якими повинен володіти вихователь,здійснюючи керівництво іграми дітей:
1)аналітичні — вміння аналізувати і діагностувати рівень розвитку ігровоїдіяльності дітей. Слід враховувати групу дітей в цілому і кожну дитину окремо.Таку оцінку вихователь може зробити лише на підставі постійних спостережень заіграми дітей;
2)проектувальні (конструктивні) — вміння проектувати рівень розвитку ігровоїдіяльності дітей, якої б вихователь бажав би досягнути як для колективу вцілому, так і для окремих дітей;
3)організаторські та комунікативні — вміння організувати дітей, провести щирийінтерес до дитячої гри, включитись у неї на головних або другорядних ролях,впливати на її хід пропозицією, порадою, питанням.
Грав процесі свого розвитку проходить ряд вікових етапів, кожний з яких вимагаєспецифіки змісту педагогічного керівництва. Разом з тим, на кожному етапі впливвихователя має спільні риси.
Поперше: це планомірна педагогічно активна організація практичного досвідудитини, коли на основі життєвих вражень вона засвоює зміст дій людей,призначення предметів. Дитина повинна бути активним учасником пізнаннядійсності, а не стороннім спостерігачем.
По-друге:вихователь організовує навчальні ігри (ігри — зайняття, ігри — інсценування,показ зразка ігрових дій, ігри — драматизації), в процесі яких виділяє длядітей головне в подіях, в яких вони беруть участь або які спостерігають. Уцьому процесі дитина вчиться проводити свій реальний життєвий досвід в ігровийумовний план, ставити ігрові задачі і вирішувати їх.
По- третє: вихователь своєчасно змінює ігрове середовище, підбір ігровихпредметів та ігрового матеріалу, зміст відроджує в пам'яті дитини недавнівраження, отримані при ознайомлені з оточуючим, спрямовує на самостійневирішення ігрової задачі, спонукає до різних способів відтворення дійсності.
По- четверте: в процесі гри вихователь організовує з дітьми спілкування,спрямовуючи на формування прогресивних для кожного вікового періоду ігровихспособів дій. Створюючи проблемні ситуації вихователь непрямими прийомами (порадою,запитанням, підказкою) впливає на задум гри, розвиток сюжету, ускладнення способіввідображення дійсності.
Керуючисьіграми дітей молодшого шкільного віку, вихователь повинен сприяти сталостізадуму гри, розвитку його у повний сюжет. Його рольова участь в іграх даєможливість об'єднати декількох дітей для спільної гри, збагатити задум таігрові дії, а його запитання, звернені до дитини як до персонажа, сприяютьстановленню сюжетно — рольової гри.
Керівництвоіграми дітей полягає у збагаченні змісту ігор, формуванні різних способіврольової поведінки, вміння підтримувати дружні стосунки.
Застосовуючирізноманітні прийоми (запитання, пораду, коротенькі бесіди про зміст гри, щомає відбутися, про розподіл ролей у ній, тощо), вихователь поступово формує удітей уміння організовувати спільні ігри. У цьому віці взаємини дітейконцентруються навколо ролі і виконання правил, що випливають з неї. Томуособливо важливо, що ці правила відповідали справжнім людським стосункам іпочуттям.
Крімцього вихователю необхідно звернути особливу увагу на формування у дітей умінь- спільно будувати і розвивати сюжет, розуміти партнерів по грі і узгоджуватисвої дії з їхніми. Для вирішення цього питання доцільно організувати:
1)спільний переказ знайомої казки або оповідання; в якому діє правило черговості.Керівництво вихователя полягає у визначенні моменту зміни розповідача інагадуванні подальшого ходу подій, якщо діти забили його;
2)спільне придумування казки або оповідання, які у подальшому використовуються якігрові сюжети. Такі ситуації слід організовувати з парою дітей, враховуючи прицьому їхні симпатії і рівень ігрової діяльності.
3)після того, як діти запам'ятали сюжет, вихователь може запропонувати розігратийого. Це є необхідною умовою для накопичення досвіду елементарної рольовоїповедінки. При цьому вихователь спирається на знання дітей, вчить по — різному комбінуватиїх (фантазувати, уявляти, тощо).
Педагогічнацінність гри значною мірою залежить від забезпечення можливості«дограти», вирішити ігрову задачу. Як вважає О. Усова, кінець гри, які казки, повинен бути емоційним. Для дітей має виховне значення переключення вігровій формі від гри до навчання.
§ 5. Сюжетно-рольова гра та її виховні можливості
Длядітей молодшого шкільного віку навколишня дійсність, і особливо, світ дорослихє надзвичайно привабливим. У дитини з'являється потреба дяти так, як дорослі,робити все «самій». Однак вона не може включитися до«дорослої» життєвої ситуації (Л. Виготський), їй бракує відповіднихумінь, знань і навичок. Суперечності між прагненням все зробити самій іреальними можливостями спонукають дитину здійснювати свої бажання у формірольової гри.
Результатидосліджень (Р. Жуковська, Т. Марокова та ін.) свідчать про те, що дитинаперетворює засоби дій дорослих на зміст власних, створюючи спеціальні ігровіумови, відтворюючи діяльність дорослих та їхні взаємини.
Розвитокрольової гри виявляється, насамперед, у виникненні нових сюжетів. Сюжет — це таобласть дійсності, що відтворюється в грі. Сюжети ігор дітей надзвичайнорізноманітні і відображають конкретні умови їх життя (соціально — історичні,побутові, тощо).
Залежновід сюжету ігри поділяються на три групи:
1)побутові (відображають побут сім'ї, дитячого садка);
2)на теми праці;
3)із суспільною тематикою.
Нарозвиток сюжетів великий вплив справляє ознайомлення дітей з навколишньоюдійсністю. Сюжети будуть тим різноманітніші, чим багатші знання дітей пронавколишній світ.
Протягоммолодшого шкільного віку, з одного боку, урізноманітнюються сюжети ігор, зіншого — виявляється тенденція до збільшення тривалості одного й того ж сюжету.Діти можуть збагачувати гру новим змістом, надавати їй іншого спрямування,завдяки поглибленню і розширенню знань, розвитку мислення, уяви.
Підзмістом гри розуміють те, що відтворюється дитиною як центральний характерниймомент діяльності і стосунків між дорослими. Дитина відображає в грі предметнутрудову діяльність дорослих (приготування їжі, ремонт квартири) або стосункиміж людьми і суспільну суть їх діяльності (лікар уважно вислуховує своїх пацієнтів,призначає лікування). Конкретний характер взаємин між людьми, що відтворюютьсяв грі, може бути різним. Це і співпраця, взаємодопомога, турбота один проодного, але це можуть бути і моменти ворожості і грубості, жорстокості та ін.,що залежить від конкретних соціальних умов життя і виховання дитини. Отже,.одні і ті самі сюжети, що розігруються дітьми, можуть бути різними за змістом.
Угрі дитина щиро передає свої почуття, переживання. У зв'язку з розвиткомігрового задуму дитячі почуття стають більш усвідомленими, складними. Гра є ізасобом формування почуттів. І. Сєчєнов дав фізіологічне обґрунтування значеннягри для формування почуттів дитини, довів, що ігрові переживання залишаютьглибокий слід в її свідомості.
Длявиконання задуму діти користуються різними способами: словом, власними діями,предметами-замінниками, зведенням споруд, тощо.
Д.Ельконіну структурі рольової гри виділяє такі компоненти:
— ролі, що беруть на себе діти в процесі гри;
— ігрові дії, за допомогою яких діти реалізують обрані ролі;
— ігрове використання предметів, при якому реальні предмети замінюються ігровими;
— реальні стосунки між дітьми, що виражаються в різних репліках, зауваженнях, задопомогою яких регулюється весь хід гри.1
Заспостереженнями О. Усової, ролі можуть здійснюватися в різних формах: простих,-рухах, міміці, розмові без супроводу дією, в діях, що супроводжуютьсявідповідними мовними висловлюваннями. Крім цього, роль може виконуватисядитиною «за себе», " за ляльку" або одночасно «засебе» і «за ляльку».
Виконуючироль, дитина підкоряється певним правилам поведінки, що витікають з прийнятоїролі. Вони встановлюються самими дітьми і є правилами внутрішньогосамообмеження, самовизначення.
Розділ II. Аналіз результатівдослідницько-експериментальної роботи
§ 1. Дослідження виховних можливостей гривченими
Вихідні,положення зарубіжних теорій щодо положення, суті, значення гри для дитинипоширюється і на проблему використання її як засобу розвитку дитини молодшогошкільного віку. Так, З.Фрейд розглядав гру як засіб вираження дитиноюінстинктів, бажань, прагнень, які вона не може реалізувати у безпосередньомужитті. А. Адлер вважав, що в грі дитина самоутверджується, задовольняючи своєпрагнення до влади і могутності, яке дорослі пригноблюють. Сучасні теорії"ігротерапії вважаються цінними на підставі, що доводять — за допомогоюгри нормалізуються стосунки дитини з навколишньою дійсністю. Гра змінюєнегативізм, ліквідує егоїзм, вередування, тощо.
Питанняпро виховні можливості гри розглядається у роботах А. Виготського та вченихйого школи (О. Запорожець, Д. Ельконін, О. Усова та ін.). Вони вважають, щофункцію засобу виховання гра виконує лише тоді, коли спрямовується дорослим,коли нею керують.
Питаннявиховних чинників змісту дитячих ігор досліджувала Д. Меджерицька. Вонапоказала, відображення дитиною в грі взаємин дорослих і явищ суспільного життя- шлях більш глибокого пізнання навколишньої дійсності, вираження прагненнябрати участь у житті дорослих. Колегами школи Д. Меджерицької розроблено такі проблеми,як формування ігрового колективу під впливом повноцінної ігрової діяльності (В.Воронова), виховання організованості дітей у творчій ігрі (А. Матусик),виховання інтересу до праці дорослих (І. Власова), до школи (В. Гелло) та ін.
Важливийнапрямок досліджень — місце гри у педагогічному процесі. Н. Мчедлідзе визначає,що гра виступає у різних функціях: як засіб виховання; одна з форм організаціїнавчання; форма організації виховання; метод і прийом навчання дітей.
Значеннязмісту ігор та його розвиток у молодшому шкільному віці досліджено у роботах Р.Жуковської та її учнів. У книзі " гра та її педагогічне значення"вона детально розглядає ігри з лялькою як вид побутових ігор, ігри з іграшками- тваринами, соціально-виробничі ігри, ігри на теми літературних творів,драматизації. Вплив їх на формування у дітей інтересу до явищ навколишнього життя дослідили Л. Беляєва,М. Богомолова, Г. Григоренко.
Новийсучасний напрям досліджень — роботи, присвячені проблемі гри як діяльності тастосунків, що складаються у ній(Н. Михайленко, Н. Короткова).
Сучаснаукраїнська наукова школа гри професора Л. Артемової досліджує проблемиформування суспільної спрямованості дитини у грі, розвитку моральних відносин утворчих іграх та ін. Встановлено, що гра містить значно більше можливостей дляформування моральних відносин школярів, ніж будь — яка інша діяльність,оскільки мотиви її мають велику спонукальну силу і дітям зрозумілеспіввідношення мотиву і мети гри. Встановлено фактори, які сприяють засвоєннюдітьми зразків моральної поведінки: прагнення до спілкування з однолітками,суспільні інтереси і мотиви.
§ 2. Використання народних ігор у вихованні школярів молодшого шкільноговіку
Проблемаширокого використання народних ігор у педагогічному процесі школи — це одна зактуальних проблем духовно — культурного відродження. С. Русова наголошує назначенні народних ігор як прадавнього результативного засобу виховання дітей.Поряд з усною народною творчістю, традиціями, пізнанням природи і мистецтвавони є нескінченим джерелом пробудження в дитини духовних сил, патріотичнихпочуттів, формування характеру і світогляду. Народні ігри — багата скарбницянародної мудрості, досвіду поколінь у ті часи, коли не існувало науковоїпедагогіки. К.Ушинський звертає увагу на народні ігри, закликає розробляти цебагате джерело, організовувати їх і творити з них найкращий і могутній виховнийзасіб. Проте їх використання поки що обмежене. Це пояснюється тим, що педагогимало обізнані з народною скарбницею.
Бувздійснений експеримент з учнями молодшого шкільного віку в школах м. Івано-Франківська(у дослідженні брало участь 90 учнів). На першому етапі експерименту ставилосязавдання з’ясувати, наскільки школярі знають народні ігри. З цією метою, крімцих ігор, учням пропонувалися й інші ігри.Види ігор: Отримані резулььтати: К-ть виборів % Ігри з правилами 58 60 Творчі ігри 78 82 Народні ігри ЗО 32
Вивчення результатів дослідження засвідчило, що школярінайбільше використовують творчі ігри, дещо менше ігри з правилами і дуже малонародні ігри.
Наступниметапом експерименту було з’ясуваннярівня опанування школярами народними іграми. їм ставилися запитання: " Яківи знаєте народні ігри?", " Як вони проводяться?", " Які зних подобаються і чому?".
Констатуючийексперимент та його результати засвідчили, що учні слабо знають народні ігри,мають недостатні знання з методики їх проведення, а це дозволяє зробитивисновок, що ці ігри не займають належного місця в освітньо-виховному процесі,а тому і не мають можливості давати бажаний результат.
Проведенедослідження дозволяє зробити такі висновки:
1)Одним із ефективних шляхів національного і духовного розвитку підростаючогопокоління є використання народних ігор.
2).Ефективність використання народних ігор прямо залежить від іншої систематизаціївідповідно до вікових особливостей учнів.
Висновки
Працюючинад курсовою роботою, я опрацювала ряд літератури і цим збагатила, удосконалиласвої знання з даного питання.
Яв своїй курсовій роботі намагалася підсумувати твердження вчених, які працювалинад цим питанням, довести, що саме у сучасній педагогіці гра розглядається якдосить важливий вид діяльності (Цілеспрямованість, усвідомленість, активнаучасть) та специфічні, притаманні лише грі (свобода і самостійність,самоорганізація дітей, наявність творчої основи, обов'язкове почуття радості йзадоволення). Гра має соціальну природу. Це соціальне явище, яке виникає впроцесі історичного розвитку й трудових дій. За змістом гра відображає реальнудійсність, удосконалюється з розвитком відносин " людина — суспільство".
Застосовуючиігри на практиці у школі з молодшими школярами, я дійшла до висновку, що самеігри роблять заняття цікавими, емоційними, діти пізнають якості і властивостіпредметів, їх призначення, засвоюють зв'язки і відносини між людьми, правила інорми поведінки, пізнають саму себе, свої можливості і здібності.
Отже,пишучи курсову роботу, я зрозуміла, що гра є дуже важливим методом виховання,який повинен використовувати кожен вчитель, працюючи з дітьми молодшогошкільного віку.
Список використаної літератури
1. Аникеева Н. П. Воспитание игрой: Книга для учителя. – М.: Просвещение,1987.
2. Болотина Н.И.Дидактическая игра – одно из средств активизации познавательной деятельностидетей шестилетнего возраста // Начальная школа. – 1987. – № 12. –С. 42-44.
3. Жорник О.Використання дидактичних ігор у навчанні // Рідна школа. – 2000. – № 4. –С. 63-64.
4. Жуковская Р.И.Игра и ее педагогическое значение. – М., 1975.
5. Игры и упражненияв обучении шестилеток: Пособие для учителя. [Сборник / Под ред. Н.В.Седж]. –Минск.: Нар. асвета, 1985. – 136 с.
6. Кларин М.В. Играв учебном процессе // Сов. педагогика. –1985. – № 6.–С. 57-61.
7. КозловаО. А. Роль современных дидактических игр в развитии познавательных интересов и способностей младших школьников // Начальная школа. –2004. – № 4. – С. 24-28.
8. Колондій В. Ігрина уроках математики // Рідна школа. – 1999. – № 3. – С. 38-44.
9. Копосов П. Місценачальної гри у методичній системі сучасної дидактики // Рідна школа. – 2000. –№ 11. – С. 65-66.
10. Непомнящая Н.И.Игра и творчество как формы жизни личности // Развитие личности, 2001 –№ 7 – С. 19-24.
11. Рижук В.І. Гра як метод навчання й виховання // Початкове навчаннята виховання. – 2005. – № 16-18. – С. 20-25.
12. Сердюк В.Дидактичні ігри з молодшими школярами // Початкова школа. – 1998. –№ 8. – С. 28-30.
13. Сорокіна О. Навчання граючись // Рідна школа. – 2000. – № 7. –С. 64-69.
14. Шафранська О.Дидактичні ігри на уроках української мови в 2 класі // Початкова школа. –2003. – № 6. – С. 6-8.