Різновиди шкільних уроків фізичної культури

Різновиди шкільних уроків фізичної культури
Уроки фізичної культури мають багато характеристик. Кожна з них може бути покладена в основу їх класифікації. Ми розглянемо різновиди шкільних уроків, які найчастіше трапляються у практиці роботи школи (див. рис. 1).
Усі уроки за характером їхнього змісту можна розділити на дві великі групи: предметні та комплексні.
У змісті основної частини предметних уроків передбачається навчаль­ний матеріал з одного розділу програми (легкоатлетичні, гімнастичні вправи і т. ін.). Такі уроки проводяться переважно у старших класах. Методика їх проведення наближається до методики тренувальних занять із відповідного виду спорту.
У молодших і середніх класах предметні уроки проводяться тільки з лиж­ної підготовки і плавання, оскільки матеріал цих розділів програми поганопоєднується із вправами інших розділів. Не сприяють включенню в ці уроки матеріалу з інших розділів і умови їх проведення.
Детальну характеристику й особливості методики проведення та органі­зації уроків гімнастики, легкої атлетики, ігор студенти отримають на заняттях із відповідних спортивно-педагогічних дисциплін.
Комплексні уроки передбачають включення матеріалу з різних розділів програми. На жаль, ці уроки на сьогоднішній день ще не застосовуються належним чином, що пояснюється низкою причин:
• труднощами в організації і методиці їх проведення (предметні уро­ки за організацією легші);
• труднощами у доборі матеріалу, організації його взаємодії;
• структурою діючої шкільної програми, матеріал якої викладено за видами спорту;
• підготовкою студентів у вузі, оскільки навчальна практика зі спор­тивно-педагогічних дисциплін формує відповідну орієнтацію на предметні уроки (функції навчити студентів проводити комплексні уроки мусить взяти на себе методика фізичного виховання або від­повідний спецкурс):
• пропагандою предметних уроків через методичні рекомендації, на­укові дослідження;
• підміною процесу фізичного виховання процесом вузької фізичної підготовки.
Поодинокі публікації з питань методики комплексних уроків за останні роки (Г. Мейксон, Ю. Копилов, М. Рахімов, А. Хан) дещо однобічно тракту­ють необхідність таких уроків. Включення різних видів навчального матеріалу в один урок ними обґрунтовується лише тим, що дітям (при цьому йдеться лише про учнів молодших класів) протипоказаний одноманітний навчаль­ний матеріал. Він швидко втомлює дитячий організм, не сприяє підвищенню емоційності і зацікавленості дітей. Це, поза сумнівом, вагомий аргумент на користь поєднання різних фізичних вправ в одному уроці, але, на нашу дум­ку, далеко не головний. Головним є те, що комплексне застосування методичних та психолого-педагогічних засобів створює єдине збагачене пе­дагогічне середовище, яке має енергетичний ефект, — ефективність комплексного впливу значно перевищує сумарну ефективність тих са­мих засобів у випадку їх окремого застосування.
Теоретичні дослідження і вивчення практичної діяльності вчителів пере­конують, що необхідність комплексних уроків визначається потребами:
• формувати стійкі навички основних рухових дій (переважно при­кладних: біг, стрибки, метання, акробатичні вправи тощо), що по­требує тривалого часу і певної системи;
• систематично створювати передумови навчання;
• ефективно, різнобічне впливати на розвиток рухових якостей (ком­плексне виховання якостей — комплексне застосування засобів);
• успішно розв'язувати оздоровчі завдання фізичного виховання (до­свід учителів В. Авраменка, В. Похлєбіна);
• уникнути шаблонів у змісті занять І в методиці їх проведення;
• ефективно підвищувати працездатність учнів;
• різнобічне впливати на їхній організм.
Комплексні уроки відкривають можливості для забезпечення міжпредметних зв'язків. Вони дозволяють уникнути традиційного «спортивного» принципу добору та розміщення навчального матеріалу, що позитивно по­значається і на успішності оволодіння руховими діями, і на вдосконаленні фізичних якостей.
Комплексний урок—це цілісне, логічно завершене заняття, яке в системі зв'я­зане з попередніми і наступними уроками, на кожному з яких вирішуються конкретні завдання в чотирьох напрямках: засвоєння знань, оволодіння руховими діями; ви­ховання вмінь самостійно займатись, удосконалення фізичних якостей.
Для сучасної практики характерна і своєрідна вульгаризація ідей комплекс­ності, коли цей складний процес підміняється випадковим набором фізичних вправ. Насправді процес планування засобів для комплексних уроків надзви­чайно відповідальний і полягає в наступному:
• визначенні стрижневого матеріалу на певну серію уроків;
• доборі допоміжних вправ з метою повторення вивченого матеріалу, його закріплення і вдосконалення;
• раціональному використанні засобів задля підготовки учнів до засво­єння матеріалу наступної серії уроків (переважно для випередосуючо-го виховання фізичних якостей, але не виключені і підвідні вправи);
• передбаченні характеру взаємодії елементів змісту уроку задля ви­користання позитивної взаємодії і мінімалізації негативної (пере­нос, післядія, втома, відновлення);
• визначенні місця розміщення допоміжного матеріалу (він може ви­користовуватися не тільки в основній, як вважають деякі автори, а й у підготовчій і навіть у заключній частинах уроку);
• визначенні порядку вивчення окремих груп вправ (розділів) програми.
Підібраний для комплексного уроку допоміжний матеріал може бум пред­ставлено окремо (у чистому вигляді) або як фрагмент гри, естафети чи індивідуальних завдань на уроці.
Отже, підібраний матеріал повинен поєднуватись органічно. Наприклад, прискорення, різні способи бігу і стрибків будуть виглядати природно на уроці, де переважно вивчаються (стрижневий матеріал) спортивні ігри, а штрафні кидки баскетбольного м'яча не порушать логіки гімнастичної естафети. Впра­ви з набивними м'ячами на уроках з гімнастичним «стрижневим матеріалом» сприятимуть засвоєнню ігрових прийомів володіння м'ячем, а на ігрових уроках повторення акробатичних елементів — засвоєнню запланованих ігро­вих прийомів.
Питома вага комплексних уроків у шкільному навчанні поступово змен­шується, й у старших класах переважають (але не цілком) однопредметні уроки. Отже, заняття в молодших класах мають загально-підготовчий (роз­виваючий) характер і тільки в середніх класах (IV—VIІ) — яскраво виражений комплексний характер.
Залежно від переважного розв'язання завдань на уроці розрізняють: навчальні, тренувальні, контрольні та змішані (комбіновані) уроки.
На навчальних уроках увага вчителів та учнів зосереджується на тех­ніці виконання вправ. Виявивши помилки, вживаємо заходів щодо їх усунення, забезпечуємо страховку і навчаємо дітей прийомів самостраховки. Усе це позначається на організації і методиці уроку. Тут широко використовуються взаємонавчання, широкий арсенал прийомів активізації учнів, повідомляються теоретичні відомості тощо.
Тренувальні уроки проводяться переважно з метою вдосконалення вивче­ного матеріалу і розвитку фізичних якостей. Тут ширше використовується груповий метод організації діяльності підлітків. На таких уроках зростає обсяг та інтенсивність навантажень, що потребує високого рівня індивідуалізації і внутрішньої дисципліни дітей. Уроки доцільно проводити у природних умо­вах. Учитель створює різноманітні ситуації, що посилює інтерес до занять, робить їх ефективнішими. Рекомендуємо широко використовувати в навчаль­ному процесі ігровий і змагальний методи.
Контрольні уроки розв'язують переважно завдання контролю за ходом засвоєння вправ, виховання фізичних якостей, а також проведення вихідних і підсумкових тестувань для вивчення рівнів фізичного розвитку і фізичної під­готовленості учнів. Водночас контрольні уроки мають великий навчальний і тренувальний ефекти. Відомо, що для вдосконалення фізичних якостей не­обхідно висунути до учнів підвищені вимоги, тобто виконувати вправи, незважаючи на втому, докладаючи максимальних зусиль. Такі умови і створю­ються на контрольних уроках. Щодо навчального ефекту цих уроків, то тут треба мобілізувати активність дітей, їхнє бажання з'ясувати незрозуміле, уточ­нити деталі, дійти до суті того, що вивчається. Часто на контрольних уроках деякі учні засвоюють більше (у силу своєї активності), ніж на навчальних. Цьому значною мірою сприяє атмосфера взаємодопомоги, що панує на заняттях.
«Чисті» навчальні, тренувальні або контрольні уроки у практиці фізичного виховання школярів трапляються рідко. У більшості занять присутні елемен­ти навчання, тренування і контролю. Тому завжди пам'ятайте: під кожною конкретною назвою уроків розуміють лише переважне розв'язання завдань навчання, тренування або контролю. Результати аналізу практики свідчать, що в молодших класах переважно навчальні уроки становлять 70-80% за­гальної кількості занять, у середніх — близько 60%, у старших — 25-35%. Отже, зі збільшенням віку учнів питома вага навчальних уроків у роботі з ними знижується, а питома вага тренувальних занять, навпаки, збільшуєть­ся, досягаючи в Х-ХІ класах 60%.
Якщо на уроках однаковою мірою розв'язуються різні завдання, такі уроки називають змішаними або комбінованими. Ця категорія уроків трап­ляється найчастіше в усіх класах, бо створює найсприятливіші умови для засвоєння матеріалу шкільної програми.
Деякі особливості змісту і методики проведення уроків із дітьми різного віку та стану здоров'я
У сучасній школі можна виділити три рівні (етапи) фізичного виховання: початкове навчання або базовий етап ({-IVкласи), освітній етап ^-ІХ кла­си), результативний етап спеціальної спрямованості (Х-ХІ класи).--PAGE_BREAK--
На всіх рівнях фізичне виховання здійснюється комплексно. Учні отри­мують необхідні знання, розвивають фізичні здібності, засвоюють техніку рухових дій, набувають умінь самостійно займатися фізичними вправами. Але на кожному рівні на перший план висуваються ті або Інші завдання, що відповідають біологічним та психологічним можливостям дітей певного віку. Так сьогодні працює багато вчителів, досягаючи належних результатів.
Показовим у цьому плані є досвід роботи вчителя фізичної культури Одесь­кої СШ №31, заслуженого тренера України А. Цуніцького.
Аналізуючи тенденції розвитку методичної думки вчителів-практиків та вчених-методистів, можна передбачити, що така вікова диференціація буде поглиблюватись і далі. Тому морфологічні, функціональні та психологічні
особливості дітей різного віку (у процесі їх фізичного виховання) з декларо­ваного рівня будуть переводитись у площину практичної реалізації.
На початковому етапі (І-ІУ класи) серед освітніх завдань великого зна­чення набуває збагачення рухового досвіду дітей та вдосконалення їхніх психомоторних здібностей, що полегшує процес опанування складних вправ у майбутньому. Система умовних зв'язків, сформована в цьому віці, відріз­няється міцністю, і це є підставою для формування у дітей потягу до самостійних занять. Треба також привчати дітей дотримуватися правил осо­бистої гігієни.
Серед оздоровчих завдань на перший план висуваються: формування постави, сприяння розвитку організму, виховання спритності та швидкості.
Початкова школа — відповідальний етап у формуванні людської особис­тості. Діти молодшого шкільного віку переважно відверті, відкриті, великий вплив на них справляє авторитет вчителя. Фізичні вправи можуть бути ефектив­ним засобом формування навичок правильної поведінки, взаємин, патріотичних почуттів, якщо у процесі їх виконання залучати до активної діяльності дітей як помічників, готувати їх як суб'єктів процесу фізичного виховання, виховува­ти в них почуття відповідальності за власний фізичний стан.
У роботі з учнями молодших класів застосовують різноманітні засоби, але головними з них є вправи основної гімнастики, акробатичні вправи, ходьба і бігу різних варіантах з подоланням перешкод, човниковий біг, вправи з м'я­чами, танцювальні рухи, рухливі ігри, плавання, пересування на лижах. Заохочуйте учнів до застосування в позаурочний час нетрадиційних для уроків засобів, а саме: «класики» і скакалки, ігри з м'ячами, катання на вело­сипедах і самокатах тощо.
Торкаючись особливостей методики, варто звернути увагу на необхідність:
• урізноманітнювати виконання вправ під час їхнього багаторазового повторення;
• надавати перевагу цілісному методу розучування;
• використовувати підвідні вправи, допомогу та проводку;
• не допускати великих перерв під час навчання;
• багаторазово використовувати різноманітні способи показу;
• практикувати короткі паузи між показом і безпосереднім виконан­ням вправи дітьми;
• пропонувати показ вправи учнем та інші способи демонстрації;
• не забувати про предметні орієнтири, а також про образне мовлення;
• подавати різноманітні сигнали під час засвоєння темпу і ритму вправ;
• рекомендувати прийоми поєднання вправ з речитативами, перед­усім під час колективних дій;
• широко використовувати оцінку діяльності учнів і тестування;
• короткі навантаження чергувати з достатніми для відпочинку паузами;
• змінювати характер праці (біг, стрибки, ігрова діяльність, гімнастика);
• на початкових фазах навчання фізичних вправ слід більше часу від­водити на повільне їх виконання та виконання в полегшених умовах;
• використовувати велику кількість різноманітних рухових дій та їх часте чергування;
• практикувати короткі інтервали між попередньою і виконавчою ко­мандами під час навчання стройових дій;
• надавати перевагу фронтальному методу організації занять. На цьому етапі слід уникати:
• великих навантажень на хребет, сильних поштовхів і струсів тіла, перенапруження суглобо-зв'язкового апарату та м'язів;
• вправ із надмірним обтяженням;
• завищених, надто ущільнених навантажень на серцево-судинну систему.
Мета освітнього етапу (У-ІХ класи) — формувати уявлення про приро­ду, суспільство, людину, шукати сферу застосування природних здібностей дитини, сприяти професійній орієнтації. Розв'язанню цих завдань сприяє і наш предмет. Вирішальний аспект фізичного виховання школяра на цьому етапі — цілеспрямоване формування і закріплення (на грунті глибоких знань і переконань) мотивації піклування про власне здоров'я, працездатність; ви­роблення навичок організації режиму повсякденної фізичної активності. Учні повинні усвідомити, що культура ставлення до власного здоров'я і рівня фізичної підготовленості є складовою частиною загальної культури особи і значною мірою визначає її соціальний і моральний статус.
Як свідчить досвід учителів, освітній етап доцільно розділити на два пе­ріоди: У-УП і УШ-ІХ класи. Але для дівчат і хлопців можливі відхилення від такого поділу. У ці періоди по-різному розв'язуються освітні завдання. Якщо на У-УП класи лягає основне навантаження щодо засвоєння нових, складних (переважно прикладних) фізичних вправ, то на УШ-ІХ класи при­падає вдосконалення рухів і розширення діапазону їх застосування. Чому в деяких учителів дівчата УП-УПІ класів без інтересу відвідують уроки фі­зичної культури? Відповідь однозначна: вони соромляться своїх невмілих, неспритних рухів. Якщо в цей час почати розучувати нові вправи, то це ще більше сковуватиме їх.
У цьому віці закладаються основи свідомого ставлення учнів до влас­ної фізичної підготовки, розвитку І виховання фізичних якостей, відбувається поступовий, планомірний перехід від їх удосконалення на уроці до здійснен­ня в позаурочний час.
Учні отримують широкий асортимент знань, умінь і навичок для їх засто­сування у самостійних заняттях, посилюється практична спрямованість навчання (правила самоконтролю, запобігання травм), уроки мають яскраво виражений навчальний характер. Учні готуються до виконання обов'язків інструктора, судді, помічника вчителя на уроках.
В організації занять перевага надається груповому й індивідуальному методам.
Оздоровчі завдання спрямовані на забезпечення гармонійного розвитку ор­ганізму шляхом згладжування негативних явищ, пов'язаних з періодом статевого дозрівання й акселерації. Актуальним стає питання боротьби із зайвою вагою.
У навчально-тренувальному процесі вчитель терпляче та наполегливо вихо­вує в учнів витримку, вміння володіти своїми емоціями. Найкраще це досягаєть­ся у процесі гри. На цьому етапі на зміну груповим приходять командні та спортивні ігри, які вимагають дотримання свідомої дисципліни, виконання певних правил, позитивно впливають на формування вольових та моральних якостей. У випадку порушення дисципліни та правил не варто поспішати з по­караннями. Треба також мати почуття міри у використанні заохочень.
На останньому етапі (Х-ХІІ класи) школярі готуються до вступу в дорос­ле життя, практичного використання в ньому набутих у школі знань, умінь і навичок (для виховання фізичних якостей, зміцнення здоров'я, організації дозвілля, регулювання рухової активності).
Старшокласники завершують курс фізкультурного всеобучу. Учитель стає для них наставником у розв'язанні питань організації самостійних занять фізич­ними вправами. Уроки фізичної культури для старшокласників лише зумовлюють завдання, які треба вирішити. Тут їм надається допомога в досягненні макси­мального результату у вивчених раніше вправах, підвищенні функціональних можливостей, рівня фізичного розвитку і фізичної підготовленості.
У заняттях з юнаками-старшокласниками вправи є також засобом під­готовки до військової служби (гімнастика, боротьба, легкоатлетичний біг, стрибки, кидання, подолання перешкод тощо).
Дівчатам більш відповідають ритмічна і елементи художньої гімнастики, вправи з рівноваги, танцювальні рухи.
Велике значення у вихованні дівчат, майбутніх жінок і матерів, мають гімнастичні вправи. Вони, як засіб фізичного виховання, повинні, на думку Ж. Руссо, забезпечити дівчатам прекрасну будову тіла, розвинути грацію і силу, підготувати до легких пологів і народження здорового потомства. Адже здоров'я матерів є одним з вирішальних факторів, які зумовлюють здоров'я народжених ними дітей. У свою чергу, здоров'я жінок дітородного віку формується протягом всього попереднього періоду життя і, особливо, у підлітковому віці. Проте у по­передні роки увага підліткової медичної служби зосереджувалося на хлопчиках-підлітках. Цей пріоритет був зумовлений їхньою майбутньою військовою службою. 1 тільки останнім часом почали усвідомлювати важливість збереження здоров'я дівчаток як майбутніх матерів, змістилися акценти на збереження їхнього соматичного і репродуктивного здоров'я.
Прекрасними засобами фізичного виховання старшокласників є спорт і туризм.
Найбільш характерні риси методики роботи зі старшокласниками — широка самостійність як у доборі засобів, так і в організації занять. Уроки набувають інструктивних функцій.
Після визначення завдань самостійної роботи учня інструктують. На від­міну від завдань, у яких викладено те, що треба зробити, чого досягти, під час інструктування учнів ознайомлюють зі способами діяльності, спрямо­ваними на вирішення поставлених завдань.
Інструктування — це система рекомендацій і вказівок, які розкривають порядок і спосіб досягнення мети, вирішення завдань.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Письмово викладене інструктування називають інструкцією, яка може мати такий вигляд :
Інструкція з вивчення техніки стрибка в довжину з розбігу способом «зігнувши ноги » для учнів 9 класів (За В. Новосельським)
1. Підбери довжину розбігу так, щоби розбігшись 12-15 м, поштов-ховою ногою потрапити на брусок для відштовхування.
2. Біжи прямолінійно (по лінії) з прискоренням так, щоб останні кро­ки перед відштовхуванням були найшвидші.
3. Під час бігу зберігай прямий, трохи нахилений тулуб, не розстав­ляй широко ноги.
4. Якнайшвидше сильно відштовхнись від бруска, допомагаючи собі рухом вперед-вгору злегка зігнутих рук і махової ноги; згрупуйся в польоті, приєднуючи поштовхову ногу до махової.
:5. Перед приземленням різко вистав гомілки ніг вперед і м'яко призем­лись, стараючись не впасти назад. Інструкцію треба засвоїти, а такою вона вважатиметься, якщо учні зможуть усно безпомилково відтворити її зміст. Усні та письмово викладені інструкції бажано максимально ілюструвати адекватними рисунками, фотографіями, кінокільцівками, макетами тощо.
У ході або по закінченні вправи використовують поточну інструкцію для додаткових вказівок, враховуючи стан виконання вправи та допущені помил­ки. Наприклад, говорячи про кут вильоту після відштовхування, рекомендують пострибати «високо-далеко» через перешкоду тощо.
Націлюючи учнів на самостійну роботу, роблять заключне інструктуван­ня, в ході якого демонструють правильне виконання окремих рухів, аналізують індивідуальні й типові помилки, їхні причини і способи усунення.
Для окремих учнів інструктування проводять після уроків у формі індиві­дуальних консультацій.
У ході засвоєння вправи кращим учням доручають інструктувати своїх товаришів.
Для частини підлітків завдання фізичного виховання на заключному, третьому етапі, будуть розв'язуватися в умовах спеціальних середніх навчальних закладів. Це висуває додаткові вимоги до їх підготовки. Перед­усім йдеться про забезпечення учнів знаннями про роль тих або інших фізичних вправ залежно від обраної професії, рухового арсеналу учнів, що прискорить процес опанування професійними руховими діями. Мають зна­чення також знання про використання вправ для зниження негативного впливу професійної діяльності на організм учнів, спрямована підготовка функціо­нальних систем і органів для забезпечення високої продуктивності професійної діяльності. Отже, все це вимагає значного посилення професій­но-прикладної підготовки учнів ССНЗ та СПТУ порівняно з їхніми однолітками — учнями загальноосвітньої школи. Особливістю методики фі­зичного виховання учнів ССНЗ і СПТУ є широке впровадження в цей процес різноманітних тренажерів, що дають змогу відбити специфіку професій, здій­снити програмований контроль за ходом процесу фізичного вдосконалення.
Отже, специфіка фізичного виховання учнів ССНЗ та СПТУ, з одного боку, дає змогу краще і швидше опанувати відповідну професію, а з іншого, — озброює цю категорію молоді такими знаннями, вміннями і навичками, які в майбутньому вони використовуватимуть у професійній діяльності. Це легко побачити, порівнюючи особливості фізичного виховання учнів педаго­гічних і медичних училищ. Для одних фізичні вправи є, перш за все, засобом виховання, для інших — засобом лікування.
Розглядаючи особливості фізичного виховання залежно від віку підлітків, ще раз наголошуємо на необхідності пам'ятати: загострення уваги вчителя на тих чи інших завданнях на певному віковому етапі підготовки не означає, що інші завдання в цей період не розв'язуються. Тим більше, що вчитель повинен забезпечити наступність у вирішенні освітніх, оздоровчих та вихов­них завдань від І до XIIкласу. Кожен урок — лише крок на довгому шляху, що веде до мети — впровадження фізичної культури в побут нації.
Великої уваги потребують учні спеціальної медичної групи. Розпові­даючи їм про користь фізичних вправ для організму здорової людини, на переконливих прикладах показуйте роль фізичної культури у боротьбі з хво­робами (недугами). Такі знання допоможуть дітям усвідомити, що заняття фізичними вправами спроможні відновити їхнє здоров'я і працездатність, що, у свою чергу, сприятиме піднесенню ефективності занять.
Оцінюючи засоби фізичного виховання названої категорії дітей, треба, пе­редусім, усунути ті вправи, які протипоказані за тих чи інших захворювань. Зазвичай, важливого значення набувають навчання раціонального дихання і ко­рекція постави (відповідні вправи). Обов'язковою умовою є індивідуальний підхід і систематичний контроль стану організму.
За зорових та слухових дефектів і враженої нервової системи організм дитини розвивається у несприятливих умовах не тільки через порушення цих функцій, а й унаслідок вимушеної гіпокінезії. Це особливо помітно у сліпих і хворих церебральним паралічем. Гіпокінезія погіршує стан організму і сприяє прогресуванню захворювання. Утворюється замкнуте коло: хвороба призводить до обмеження рухливості, а це, відповідно, погіршує перебіг хво­роби. Патологічний стан може бути розімкнутий лише своєчасним і систематичним застосуванням обгрунтованих навантажень.
Закономірності навчання і виховання дітей із відхиленнями в розвитку вивчає спеціальна наука — дефектологія. З її основами повинен бути добре ознайомле­ний кожен, хто працює з названою категорією дітей. На факультеті фізичного виховання Одеського університету готують фахівців із цього профілю. Для під­готовки студентів до проведення занять з учнями, віднесеними за станом здоров'я до спеціальних медичних груп, на старших курсах факультетів фізичного вихо­вання інших вищих педагогічних закладів освіти України вивчається предмет «Методика фізичного виховання учнів спеціальних медичних груп».