Зміст
Вступ
І. Стимулювання навчальноїдіяльності як наукова проблема
1.1 Організація діяльності як педагогічна проблема
1.2 Методи стимулювання навчальноїдіяльності
ІІ. Методика стимулюваннянавчальної діяльності молодших школярів в практиці сучасної початкової школи
2.1 Загальнахарактеристика стимулювання навчальної діяльності молодших школярів у практиціроботи вчитель початкових класів
2.2 Методика експериментальногодослідження та його результативність
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Вступ
Вумовах кардинальних змін соціально економічних відносин та інтеграції Українидо загально європейського освітнього простору фахова освіта спрямовується назабезпечення професійно творчої самореалізації особистості, зростаннясоціальної значущості у престижності знань, формування інтелектуальногопотенціалу нації як найвищої цінності суспільства. Розв’язання вказаних завданьпевною мірою залежить від вибору і застосування методів та прийомів, уміньоскільки вони дають змогу учням оволодіти новими знаннями, уміннями, навичками,максимально розвинути потенціал творчих здібностей, забезпечити потребуособистості впізнанні оточуючого світу.
Якість навчання і виховання зумовлюється багатьмапедагогічними чинниками. Проте найактивніша діяльність усього педагогічногоколективу приречена на невдачу, якщо учні байдужі до навчання, коли фактичнізнання не збуджують їхньої фантазії, не впливають на почуття, не викликаютьрадості пізнання.
У молодшому шкільному віці провідним видом діяльності єнавчальна діяльність, яка не просто розвиває дитину, зміцнює її психічніпроцеси, але й визначає склад її особистості, ті моральні еталони, мотиви і потреби,які істотно впливають на весь життєвий шлях людини.
Спочатку у дітей початкових класів формується інтерес досамого процесу навчальної діяльності. Тільки потім їм стає ясно, що учіння — цесерйозна справа, яка вимагає посидючості й уваги. Після виникнення інтересу дорезультатів навчальної діяльності формується інтерес до її змісту, виникаєпотреба набути знання. Інтерес дітей до навчання — велика рушійна сила, якавідкриває розум і серце дитини для благотворного впливу науки. Завдяки інтересудитяча думка послідовно проникає в суть явища чи предмета, наполегливо відшукуєзв'язки і досягає радісного осяяння, коли невідоме відкривається в усійлогічній цілісності і красі. Саме в цей період відбувається інтенсивнеформування мотивів учіння у молодших школярів.
Навчальні мотиви, які закладаються в цьому віці, можутьзберігатися упродовж всього шкільного життя і навіть визначати ставленняособистості до процесу пізнання на все життя. Саме тому психолого-педагогічнанаука постійно звертається до проблеми мотивації учіння, до пошуківпедагогічного впливу на розвиток і виховання суспільно-цінних мотивів і мотивівобов'язку.
Сучасний період розвитку України значну наукову цінністьмає звернення вчених практиків до корисного досвіду визначення методів стимулюваннянавчальної діяльності, який було накопичено у вітчизняні педагогічні думці.
Дослідження видатних вітчизняних педагогів (М.Данилова, Ю.Бабанського, О.Савченко, Т. Шамової, Г. Щукіної, О. Киричука, Ш. Амонашвілі, ВСухомлинського ) розкрили важливість різних способів стимулювання навчальноїдіяльності учнів. Обґрунтування доцільності використання різних форм методів тазасобів для формування знань та вмінь і навичок. Важливим засобом досягненняідеалів стимулювання навчальної діяльності є адекватним використаннядидактичних методів, тобто специфічних способів досягнення мети. Процеснавчання реалізується шляхом взаємодії діяльності учителя і діяльності учня.Учитель здійснює різноманітні спроби, які допомагають учням засвоїти навчальнийматеріал, сприяє активізації навчального процесу. Учень сприймає осмислюєзапам’ятовує цей матеріал. Проте аналізпрактики роботи вчителів початкових класів свідчить про те, що проблемастимулювання навчальної діяльності молодших школярів ще не знайшла достатньогорозв'язання. Враховуючи актуальність даної проблеми та недостатнє її вирішенняв педагогічному досвіді, ми вибрали темою нашого дослідження «Стимулюваннянавчальної діяльності молодших школярів».
Об'єктомдослідження є процесстимулювання навчальної діяльності учнів початкових класів, а предметомдослідження – педагогічніумови стимулювання навчальної діяльності молодших школярів.
Метадослідження — теоретично обґрунтувати і експериментально перевірити педагогічніумови стимулювання навчальної діяльності молодших школярів.
Гіпотезадослідження: ефективність засвоєння знань значно підвищиться за умов використаннясистеми методів стимулювання навчальної діяльності прийомів емоційногостимулювання, створення ситуації успіху в навчанні, сприятливогоморально-психологічного мікроклімату, заохочення.
У відповідності до поставленої мети та гіпотези дослідженнявизначені завдання дослідження:
1. Розкрити основні поняттядосліджуваної проблеми.
2. Проаналізувати ефективність різнихметодів стимулювання навчальної діяльності молодших школярів.
3. Вивчити стан проблеми стимулюваннянавчальної діяльності молодших школярів у масовому педагогічному досвіді.
4. Визначити педагогічні умовистимулювання навчальної діяльності молодших школярів.
5. Визначити вплив експериментальноїметодики на результативність навчального процесу.
Методологічноюосновою дослідження є: положення теорії пізнання про активну роль особистості узасвоєнні знань, Національна доктрина розвитку освіти, Державний стандартпочаткової загальної освіти, наукові праці з педагогіки, положення та висновки,що стосуються проблеми стимулювання навчальної діяльності молодших школярів (М.Данилова, Ю. Бабанського, О. Савченко, Т. Шамової, Г. Щукіної, О. Киричук, Ш.Амонашвілі, В. Сухомлинського ).
Для розв'язання поставлених завдань і перевірки гіпотезивикористано адекватні авторському задуму методи дослідження:
теоретичні(порівняння, аналіз, синтез,систематизація, класифікація та узагальнення теоретичних даних, представлених упедагогічній, психологічній та методичній літературі, вивчення та узагальненняпередового педагогічного досвіду);
емпіричні(анкетування вчителів початкових класів,педагогічні спостереження, педагогічний експеримент, якісний і кількіснийаналіз результатів експерименту).
Практичназначущість дослідження полягає у розкритті різних способівстимулювання навчальної діяльності молодших школярів і у можливості їхвикористання у практиці роботи вчителя початкової школи.
Апробаціяроботи проходила на засіданні методичногооб'єднання вчителів початкових класів Яблунівської загальноосвітньої школи І — III ступенів Густинського району.
Дипломна робота складається із вступу, двох розділів,висновку, списку використаних джерел, додатків. Обсяг роботи 112 ст.друкованого тексту
Розділ І. Проблема стимулювання навчальної діяльності якнаукова проблема
1.1 Організація діяльності якпедагогічна проблема
На уроках різнихтипів учитель використовує фронтальну, індивідуальну і групову форми навчальноїроботи.
Фронтальною формоюорганізації навчальної діяльності учнів називають такий вид діяльності науроці, коли всі учні класу під безпосереднім керівництвом вчителя виконуютьспільне завдання. При цьому педагог проводить роботу зі всім класом в єдиномутемпі. У процесі розповіді, пояснення, показу і под. він прагне одночасновпливати на всіх присутніх. Уміння тримати в полі зору клас, бачити роботукожного школяра, створювати атмосферу творчої колективної праці, стимулюватиактивність учнів є важливими умовами ефективності цієї форми організаціїнавчання.
Найчастіше їївикористовують на етапі первинного засвоєння нового матеріалу. За умовпроблемного, інформаційного і пояснювально-ілюстративного викладу, якийсупроводжується творчими завданнями різної складності, ця форма дозволяєзалучити до активної навчально-пізнавальної діяльності всіх учнів.
Суттєвим недолікомфронтальної форми навчальної роботи є те, що вона за своєю природоюзорієнтована на середніх учнів. На абстрактного середнього учня розрахованіобсяг і рівень складності матеріалу, темп роботи. Учні з низькими навчальнимиможливостями за таких умов не спроможні одержати знання: вони потребуютьбільшої уваги від учителя, і більше часу на виконання завдань. Якщо ж знизититемп, то це негативно позначиться на сильних учнях. Останніх задовольняє незбільшення кількості завдань, а їх творчий характер, ускладнення змісту. Томудля максимальної ефективності навчальної діяльності учнів на уроці поряд ізцією формою використовуються інші форми організації навчальної роботи.
Індивідуальна формаорганізації роботи учнів на уроці передбачає самостійне виконання учнемоднакових для всього класу завдань без контакту з іншими учнями, але в єдиномудля всіх темпі. За індивідуальної форми організації роботи учень виконуєвправу, розв'язує задачу, проводить дослід, пише твір, реферат, доповідь тощо.Індивідуальним завданням може бути робота з підручником, довідником, словником,картою і под. Широко практикується індивідуальна робота в програмованомунавчанні.
Індивідуальна формароботи використовується на всіх етапах уроку, для вирішення різних дидактичнихзавдань: засвоєння нових знань і їх закріплення, формування і закріплення уміньі навичок, для повторення і узагальнення пройденого матеріалу. Вона переважає увиконанні домашніх робіт, самостійних і контрольних завдань в класі.
Переваги цієї формиорганізації навчальної роботи в тому, що вона дозволяє кожному учневіпоглиблювати і закріплювати знання, виробляти необхідні вміння, навички, досвідпізнавальної творчої діяльності.
Проте ця формаорганізації має й недолік: учень ізольовано сприймає, осмислює і засвоюєнавчальний матеріал, його зусилля майже не узгоджуються із зусиллями інших, арезультат цих зусиль, його оцінка стосуються і цікавлять лише учня та вчителя.Цей недолік компенсує групова форма діяльності учнів.
Групова формаорганізації навчальної діяльності передбачає створення невеликих за складомгруп у межах одного класу. Вирішення конкретних навчальних завдань здійснюєтьсязавдяки спільним зусиллям членів групи. Групи можуть бути стабільними читимчасовими, однорідними чи різнорідними. Найбільш ефективними, як свідчатьдослідження, є групи чисельністю 4-5 учнів, які мають різну успішність.
При груповій форміроботи навчальна діяльність не ізолює учнів один від одного, не обмежує їхспілкування, взаємодопомогу і співробітництво, а навпаки, створює можливостідля об'єднання зусиль діяти погоджено і злагоджено, спільно відповідати зарезультати виконання навчального завдання. Водночас завдання в групівиконуються таким способом, що дозволяє враховувати й оцінювати індивідуальнийвнесок кожного члена групи.
Контакти й обміндумками в групі істотно стимулюють розвиток мислення учнів, сприяють розвитку івдосконаленню їх мовлення, поповненню знань, розширенню індивідуальногодосвіду.
Найбільш ефективноюгрупова форма організації навчання є на етапах закріплення, поглиблення ісистематизації знань. Вона дозволяє учням за короткий час актуалізуватитеоретичні знання, оперативно перевірити засвоєння навчального матеріалу кожнимчленом групи, здійснити систематизацію знань.
Групова навчальнадіяльність учнів може бути:
— однорідною, коливсі групи, на які поділений клас, виконують одне й те саме письмове чипрактичне завдання;
— диференційованою- різні групи в класі виконують різні завдання;
— кооперативною —кожна група працює над виконанням частини спільного для всього класу завдання;
— парною — навчальна діяльність відбувається в мікрогрупах у складі двох учнів;
— індивідуально-груповою — коли кожен член групи виконує частину завдання групи.
Успіх роботи вгрупах залежить від уміння вчителя комплектувати групи, організовувати роботу вних, розподіляти свою увагу так, щоб кожна група і кожен її учасник відчувализацікавленість педагога у їх успіху, в нормальних і плідних між особовихвзаєминах.
Одниміз важливих питань, яке потребує глибокого осмислення і вивчення, є визначенняспособів, що забезпечують стимулювання навчально-пізнавальної активності.
Важлива рольінтересу в становленні особистості молодшого школяра. Дитина реалізує свійінтерес у процесі основної діяльності, тому що найсильнішим мотивом у навчанніє саме пізнавальний інтерес, який активно взаємодіє із системою цінніснихорієнтацій, цілями, результатами діяльності, відображає всі складовіособистості: інтелект, волю, почуття. За певних умов інтерес є засобом живого,захоплюючого навчання, визначає інтенсивний і зосереджений розвитокпізнавальної діяльності, переростає в стійку рису характеру.
В умовахспонтанного розвитку пізнавального інтересу для більшості школярів характернанеусвідомленість і нестійкість інтересів, схильність до репродуктивноїдіяльності, обмеженість знань програмного змісту, відсутність ініціативи іпрагнення до самовизначення. Це негативно впливає на особисті досягнення внавчанні.
Завжди є постійноюувага дослідників (Л.Виготський, О.Дусавицький, О.Киричук, Н.Морозова, Г.Щукіната ін.) до різноманітних аспектів формування пізнавальних інтересів.Встановлено, що пізнавальний інтерес активізує всі психічні процеси людини, нависокому рівні розвитку збуджує до постійного пошуку. Вчені відзначають, щопізнавальні інтереси активізують розумову діяльність, впливають на зміни успособах її здійснення тощо.
Сучасні психологирозглядають "інтерес", як позитивне емоційне ставлення до об'єкта,зосередження уваги на ньому. При цьому вони розрізняють "інтересситуативний", що виникає в процесі виконання певної дії і згасає з їїзавершенням, та "інтерес стійкий", що є відносно постійною рисоюособистості і важливою умовою творчого ставлення людини до роботи, щовиконується, та сприяє розширенню її кругозору, збагаченню знань.
Пізнавальнийінтерес — це емоційно усвідомлена, вибіркова спрямованість особистості, яказвернена до предмета й діяльності, пов'язаної з ним, що супроводжуєтьсявнутрішнім задоволенням від результатів цієї діяльності. Цей інтерес має пошуковийхарактер, підвищує можливості розумового розвитку учня (В.Ф.Паламарчук), сприяєусвідомленій самостійності (О.Я.Савченко), викликає продуктивну роботу(В.І.Лозова), змінює способи розумової діяльності(Г.І.Щукіна), є умовоюрозвитку творчої особистості (М.І.Алексєєва).
Характернимиособливостями інтересу є його усвідомленість, емоційність, особлива вольоваспрямованість до пізнання. Наявність взаємозв'язку між інтересом ірізноманітними психологічними функціями призводить до такого висновку: якщо мибажаємо сформувати пізнавальний інтерес, організовуючи пізнавальну активністьучнів, необхідно сформувати в них ті психологічні функції, які пов'язані зінтересом.
Пізнавальнийінтерес у навчальній діяльності виступає як результат взаємодії об'єктивної ісуб'єктивної сторін інтересу. Він виражає прагнення учнів до знань ісамостійної творчої роботи, тому вважається педагогами одним із найбільшзначущих і надійних факторів, які інтенсифікують пізнавальну діяльністьшколярів.
Навчання спираєтьсяна інтереси дітей, воно ж і формує їх, тому інтерес є передумовою навчання ійого результатом. Пізнавальний інтерес може виступати і як засіб навчання, і якмета педагогічної роботи в плані розвитку загальної пізнавальної активності.Така потрійність прояву інтересу як мети, засобу і результату навчання тавиховання складає головну особливість педагогічного аспекту проблеми формуванняпізнавальних інтересів учнів.
Стимул,в загальному розумінні, — це сукупність факторів, що спонукають людину (абогрупу людей ) до діяльності. Отже, поняття стимулу включає особисті тасуспільні потреби людей, а також всі об'єкти, на які вони спрямовані, всізасоби їх задоволення. При цьому самі потреби відіграють роль внутрішніх, аоб'єкти потреб — зовнішніх стимулів людської діяльності. Суттєво, що людинаспонукається до діяльності не окремими стимулами, а їх системою, внаслідок чогопроцес формування спонукаючи сил активності і становить собою кількісні іякісні зміни системи різних стимулів.
Питаннюстимулювання навчально-пізнавальної активності учнів присвяченанезначна кількість психолого-педагогічних досліджень. Слід зазначити,що ця проблема нерозривно зв'язана з теорією навчання та вихованняпідростаючого покоління. У процесі свого розвитку вона змінюваласьу відповідності з вимогами часу, суспільства, обставин. Під поняттям “ стимул ” навчально-пізнавальної активності мибудемо розуміти фактори, якими можуть виступати певні обставини, зовнішніумови, ті або інші нормативні документи, що спонукають індивіда /або групулюдей/ творчо діяти під час учіння, а сам процес стимулюваннянавчально-пізнавальної активності розглядаємо як складну, комплексну,багатогранну систему прийомів і методів, зумовлених соціальними цілями,психолого-педагогічною суттю навчально-пізнавальної діяльності школярів, індивідуальнимиособливостями в їх особистісних якостях. Аналіздосліджень з даної проблеми дає можливість виділити ті шляхи і засоби, якіавтори вважають визначальними у стимулюванні навчальної діяльності учнів.
Таблиця1.1
Різніпідходи до визначення шляхів та способів стимулювання навчальної діяльностіучнів
№
п/п Автор Шляхи і способи стимулювання навчальної діяльності учнів 1 Л.Аристова [4] Розвиток самостійності в навчанні. Формування перетворювального ставлення до діяльності. Проблемний зміст навчальної діяльності. Поєднання індивідуального і колективного навчання. Керівництво активністю пізнання засобами вчителя. 2. І.Бутузов [12]
Формування потреби в знаннях. Розвиток розумових задатків учнів. Постановка і організація розв'язання теоретичних і
практичних завдань при подоланні інтелектуальних утруднень. Виховання суспільно-політичних мотивів учіння. 3. М.Данилов [20] Формування потреби в знаннях. Виховання інтересу до навчання, відповідального ставлення до нього. Аналіз життєвих явищ і практичних завдань. Організація спеціального повторення пройденого матеріалу як базис для утворення нового. Розкриття перед учнями плану викладу нових знань, ряду питань, логічно тісно пов'язаних між собою. Оголошення теми нового уроку, що супроводжується коротким розкриттям її значення в теорії і на практиці. Самостійні роботи учнів практичного характеру. 4. Т.Генінг [16] Організація практичних робіт. Використання індивідуальних карток-завдань. Залучення «сильних» учнів до висловлювання основних думок, а «слабших» — висловлювання деталей. Різні види бесід. Створення ситуації успіху. Постановка проблемних питань, завдань. Варіативність проблемних ситуацій. Використання захоплюючого матеріалу, наочності, ТЗН. Опора на життєвий успіх учнів. 5. Н.Литвиненко [34] Формування позитивного ставлення до навчання. Виховання мотивів і стимулів учіння. Озброєння учнів раціональними прийомами пізнавальної діяльності. Поступове здійснення принципу індивідуалізації навчання. Дидактично обґрунтоване поєднання різних методів навчання. Залучення учнів до самостійності і пошукової діяльності шляхом створення проблемних ситуацій. Використання програмованого навчання. 6. Г.Муртазін [50]
Вивчення і встановлення психологічних особливостей учнів. Диференціювання завдань. Керівництво з метою цілеспрямованого спонукання процесів відчуття, сприймання, уяви, пам'яті і мислення під час пізнавальної діяльності. Формування соціально-ціннісних мотивів учіння. Спонукання інтересу до навчання. Використання між предметних зв'язків. Проблемне навчання. Привчання учнів самоосвіти, навчання їх алгоритмам дій.
Об'єктивний систематичний контроль за якістю знань. 7. Н.Носков [40] Усвідомлення учнями необхідності навчання. Застосування учителем на уроках різних дидактичних прийомів. Розвиток в учнів навчальних інтересів. Самостійна робота їх. 8. М.Осипова [42] Озброєння учнів знаннями основ наук. Втілення в практику навчання різних методів і прийомів роботи. Широке використання в практиці роботи вчителя індивідуальних і колективних форм роботи. Формування позитивного ставлення до навчання. Організація вільного часу учнів. 9. І.Редковець [51] Вибір змісту матеріалу, який вивчається, як джерело безпосередніх мотивів учіння. Формування мотивів учіння: безпосередніх і опосередкованих. 10. І.Родак [52] Орієнтація в процесі навчання на творчу активність. Формування відтворюючої і творчої активності. Навчання учнів робити логічні висновки. 11. О.Сауліна [56] Формування системи взаємовідносин між інтересами і потребами. Педагогічна майстерність учителя, яка проявляється в процесі навчання. Врахування вікових і індивідуальних особливостей учнів у процесі навчання. Виховання вольових якостей, необхідних для процесу самостійного пізнання. 12. Я.Скоромохов [55] Розкриття і постановка перед учнями мети і завдань учіння, озброєння їх вміннями самостійного пізнання. Формування відповідального ставлення до учіння. Використання досвіду учіння у процесі навчання. 13. М.Терьохін [51] Зміна мети і умов застосування знань учнями. Організація самостійної пошукової діяльності. 14. І.Харламов [64] Формування морально-вольових якостей особистості, необхідних в процесі пізнання. Індивідуальний підхід до учнів. Правильна методика завдання домашніх завдань. Організація самостійної роботи учнів. Проблемне навчання. 15. Т.Шамова [66] Удосконалення методів викладання і учіння з метою підвищення активності учнів. Індивідуальний підхід до учнів в процесі пізнання. Формування позитивного ставлення до змісту і процесу учіння школярів. Виділення провідних ідей навчального матеріалу. Вивчення передового педагогічного досвіду. Наявність єдності в пізнавальній діяльності вчителя і учнів, що забезпечуються за допомогою засобів, що сприяють включенню кожного учня в діяльність на досягнення конкретної навчально-виховної мети (методи, прийоми і форми організації навчально-пізнавальної діяльності учнів) Удосконалення підручників.
Уряді досліджень стверджується, що поведінка людини може набирати тієї чи іншоїформи в залежності від оточуючого середовища, до того ж стимули в цьому процесі виступають якзовнішні спонукаючі фактори, а мотиви — яквнутрішні.Цієї позиції дотримуються і сучасні дослідники, наприклад, К.Платонов. На йогодумку, стимул — це вплив зовнішнього світу, який створює духовну потребу,формує моральну мету або мотив діяльності людини. Мотиви трактуються яквнутрішні збудники діяльності людини, думка, почуття, в яких проявляєтьсясоціальна суть особистості. Відносно індивідуальної свідомості стимулиутворюють сферу зовнішніх причин, які спонукають особистість до дії в бажаномунапрямку, мотиви — сферу внутрішніх суб'єктивно – усвідомлюваних причин. Отже,мотиви — це особистісна сторона стимулів як зовнішніх, що йдуть від суспільствадо особистості, спонукань, поштовхів [46].
Зовнішністимули, на думку М.Басова, діляться на зовнішньо фізичні та зовнішньосоціальні. До зовнішньо фізичних стимулів відносяться стимули, котрі виникаютьу дитини при спогляданні квітки, метелика, сонячного променя, тобто обставин,які викликають у дитини почуття захоплення, радості, посмішки. Внутрішніспонукаючі фактори діляться на органічні, викликані станом та потребамиорганізму, а також стимули минулого досвіду індивіда, що виникають під впливомспогадів, навіювань або дій.
Зовнішністимули (вимоги учителя, класу, товариша, оцінка, схвалення, зауваження і т.д.)в навчальному процесі діють через внутрішні спонукаючі фактори. Якщо учнікеруються тільки, або в основному, зовнішніми стимулами, то учіння будевимушеним, примусовим [ 6].
Аналіз психолого-педагогічної літератури дає можливістьговорити про існування внутрішніх і зовнішніх умов становлення і розвитку навчально-пізнавальноїактивності. Розглянемо спочатку внутрішні психолого-педагогічні умови, до якихналежать: а) психофізіологічні; б) рівень розвитку вищих психічних функцій; в)мотивація на навчально-пізнавальну діяльність; г) рівень соціального розвитку.Загальноприйнято, що вихідним і основним видом спонукання виступають потреби, якпсихофізіологічне явище.
Психофізіологічніоснови потреби глибоко розкриті в роботах П.Гальперіна. Потреба, — пише він, — як психофізичне утворення стає джерелом і основою цілеспрямованості.Цілеспрямованість відсутня серед фізичних процесів і її взагалі нема в світі дотих пір, поки в організмі не виникає активна суперечність — потреба діяти, алене так, як організм уміє, не автоматично, а якось по-іншому, причому ще невідомо як. І одна із передумов виходу з цієї суперечності- утворення психічного відображення ситуації, зокрема потреби" [15, с 62].
Такимчином, психологічною основою формування потреби, зокрема пізнавальної, єусвідомлення суперечності, наприклад, між новим фактом і наявним запасом знань.
Ю.Шаровзробив висновки, що основні ознаки потреби в широкому її розумінні якпсихофізіологічного явища є:
- потреби є певний вид відносин організму, особистості зоточуючим середовищем;
- потреби відображають нестаток чи відсутність факторів,необхідних для нормального функціонування організму (прагнення позбутися віднадлишку того, що заважає нормальному функціонуванню організму, також єпотреби);
- потреби як стан характеризуються напругою організму;
- потреби є основним збудником організму, особистості доактивної діяльності, спрямованої на її задоволення [67, с 56].
Даліавтор стверджує, що під час опанування наявними знаннями про природу ісуспільство у людства народжується потреба в пізнанні невідомого, прагненнядізнатися про щось нове, в процесі творчої трудової і наукової діяльностіздобуваються нові знання, які стають об'єктом потреби і знову викликаютьдіяльність інтеріоризації (опанування суспільним досвідом, перетвореннязовнішніх умов у внутрішній стан [67, с 69].
Крімпсихофізіологічних, до внутрішніх умов становлення навчально-пізнавальноїактивності відноситься рівень розвитку вищих психічних функцій: уваги, пам'яті,мислення, мовлення.
Розвитокнавчально — пізнавальної активності в значній мірі визначається якісними такількісними змінами, що відбуваються в психологічних особливостях людини, авони в свою чергу залежать від рівня розвитку вищих психічних функцій.
Процеспізнання починається з уваги. Увага забезпечує виявлення нового, раптового,цікавого. Вона є вікном, через яке учень дивиться в світ знань, відкриває в нихнове, і нібито не помічає того, що вже стало звичним. Увага — найпершийпідсвідомий процес, з яким народжується дитина, завдяки якому вона дивуєтьсяновизні оточуючого світу і досліджує його [38, с 5]. Саме завдяки наявностідовільної уваги людина здатна активно, вибірково “ добувати ” із пам'ятіпотрібні їй відомості, виділяти головне, істотне, приймати правильне рішення,розв'язувати завдання, які виникли в процесі діяльності. Педагогіка іпсихологія довгий час прагнули розвинути довільну увагу як її вищу форму",необхідну для засвоєння навіть непотрібного або неосмисленого матеріалу.Набагато важливіше завдання полягає в тому, щоб, забезпечити збереження ірозвиток мимовільної уваги, яка досягає вищих форм, коли стає інтелектуальноосмисленою. Осмислення є важливим компонентом пам'яті, яка значну роль відіграєв навчально-пізнавальній активності. Пам'ять дитини мимовільна і завждиосмислена. Запам'ятовується те, що зрозумів, що стало особистісним надбанням.Ніякі актуальні дії немислимі поза процесами пам'яті, так як проходженнябудь-якого, навіть найелементарнішого психічного акту обов'язково передбачаєутримання кожного даного його елемента для зчеплення з наступним. Для проявунавчально-пізнавальної активності, навіть низького рівня, необхідневикористання досвіду, раніше набутих знань, які зберігаються в пам'яті. Чимбагатша пам'ять, тим вона розвиненіша, тим кращих успіхів можна досягти впізнанні нового. Як мимовільна, так і довільна пам'ять особливе значення маютьдля навчально-пізнавальної активності. Відомо, що мимовільно ми запам'ятовуємобагато і надовго. Іноді на все життя, а особливо те, що для нас має важливе значення,що викликає в нас інтерес і емоції, активну розумову роботу [48]. Протеголовний акцент в організації пізнавальної діяльності повинен бути зроблений нарозвиток мислення учнів. Пам'ять учнів повинна розвиватися разом з мисленням,служити основою для розвитку мислення.
Якщодля вчителя розвиток пам'яті стає самоціллю, то це неминуче веде до зубріння,коли учні змушені запам'ятовувати неосмислені знання, велику кількість фактів.У цьому випадку знання не можуть стати інструментом дій, стати джереломактивної діяльності учнів. Мислення лежить в основі пізнання. У своєму життікожен індивід стикається з новими невідомими властивостями предметів.Попередніх знань виявляється мало для їх пізнання. 1 в ці безкрайні глибининевідомого спрямовано мислення, яке є головним компонентомнавчально-пізнавальної діяльності.
Протебудь-яке, навіть найбільш розвинуте, мислення завжди зберігає зв'язок зчуттєвим пізнання, тобто з відчуттями, сприйманнями і уявленнями. Черезвідчуття і сприймання мислення безпосередньо зв'язане з зовнішнім світом і єйого відображення.
Тачуттєва картина світу, яку щоденно дають наші відчуття і сприймання, необхідна,але недостатня для його глибокого, всебічного пізнання. В цій чуттєвій картині,яка безпосередньо спостерігається нами в дійсності, майже не розчленованіскладні взаємодії різних предметів, подій, явищ і т.п., їх причин і наслідків,взаємо переходів один в одного. Оскільки в межах тільки чуттєвого пізнаннянеможливо до кінця розчленувати такий загальний, сумарний безпосередній ефектвзаємодії суб'єкта з об'єктом, який пізнається, необхідний перехід відвідчуттів і сприймань до мислення. В процесі мислення відбувається дальше,глибше пізнання зовнішнього світу, що відображається на навчально — пізнавальної активності [48, с 322 — 324].
Такимчином, мислення починається там, де виявляється вже недостатнім або навітьбезсильним чуттєве пізнання. Мислення продовжує і розвиває пізнавальну роботувідчуттів, сприймань і уявлень, виходячи далеко за їх межі. За рахунок цьогопроявляється вищий рівень навчально-пізнавальної активності — творчий рівень.
Людськемислення — в яких би формах воно не відбувалося — неможливе без мовлення.Будь-яка думка виникає і розвивається в нерозривному зв'язку з мовою. Чимглибше і ґрунтовніше продумана та чи інша думка, тим чіткіше і ясніше вонавиражається в словах, в усній та писемній мові. І навпаки, чим більшеудосконалюється, відшліфовується словесне формулювання якоїсь думки, тимчіткішою і зрозумілішою стає сама думка. Формулюючи свої роздуми вголос дляінших, людина водночас формулює їх і для себе. Таке формулювання, закріплення іфіксація думки в словах означає членування думки, допомагає затримувати увагуна різних моментах і частинах своєї думки і сприяє глибшому розумінню. Дякуючицьому, стає можливим розгорнуте, послідовне, систематичне судження, тобто чіткеі правильне зіставлення один з одним усіх основних думок, що виникли в процесімислення. Велику роль у цьому процесі може мати і так звана внутрішня мова:розв'язуючи задачу, людина міркує не вголос, а про себе, якби розмовляючи зсобою. Таким чином, людське мислення нерозривно зв'язане з мовленням [45].
Наступноювнутрішньою умовою становлення і розвитку навчально-пізнавальної активності ємотивація на навчально-пізнавальну діяльність. Діяльність зумовлена потребами особистості. Якщонема потреби, нема і діяльності.
Проте потреба — це тільки передумова діяльності, готовністьдо діяльності, але сама по собі вона ще не надає діяльності певноїспрямованості. Останнявикликається предметом, що відповідає потребам, тобто мотивом. Особливою рисоюмотиву є така його характеристика, як усвідомленість. Спонукання може бутиусвідомленим і неусвідомленим. Мотиви ж — це усвідомлені спонукання, які є властивістю особистості. Наступною важливоюхарактеристикою мотиву (крім предметності і усвідомленості), яка допомагаєзрозуміти, яким чином процеси мотивації здійснюють регуляцію діяльності, єзахопленість. Саме ця властивість мотиву пояснює, чому потреба ізрізноманітності оточуючих нас предметів «вибираєсаме той, а не інший».
Джерелобажання вчитися — в самому характері дитячої розумової праці, в емоційномузабарвленні думки, в інтелектуальних переживаннях. Найбільш прийнятими засобамипостійно підтримувати бажання вчитися є система навчальних занять, яка виховуєзвичку до самостійного мислення. Будь-яка діяльність протікає більш ефективно ідає більш якісні результати, якщо в особистості є сильні, яскраві мотиви, яківикликають бажання діяти з повною віддачею сил, долати труднощі, настирливопросуватися до накресленої мети. Все це має пряме відношення до навчальноїдіяльності, яка протікає більш успішно, якщо в учнів сформоване позитивнеставлення до учіння, пізнавальний інтерес, потреба в знаннях, уміннях,навичках, якщо в них виховане почуття обов'язку, відповідальності, інші мотивиучіння, які спонукають до навчально-пізнавальної діяльності.
Мотиви взагалі здійснюються залежно від соціальнихустановок особи, які в свою чергу визначаються соціально-політичним,економічним, духовним станом суспільства. Надто дійовим фактором, який сприяєформуванню в учнів потреби в учінні і спонукає їх навчально-пізнавальнуактивність, є особистість учителя, його ерудиція і майстерність викладання.Коли вчитель досконало і глибоко володіє наукою, в процесі навчання оперує цікавимидеталями і фактами, він вражає учнів своїм кругозором, захоплює їх своєюосвіченістю. В цьому випадку спрацьовує механізм наслідування і в учнів виникаєвнутрішнє прагнення до учіння. Повага до вчителя сприяє зміцненню в учнівпочуття власної гідності, появі доброзичливості до вчителя, що звичайно,спонукається його предметом. Вимогливість такого вчителя дозволяє переживатинедоліки в своєму навчанні і поведінці (внутрішня суперечність) і викликаєпрагнення до їх подолання. Якщо ж між учителем і учнем складаються негативнівідносини, це надтонегативне позначається на пізнавальній діяльності останнього. Професор М.Єфремоввідзначає, що в подібних випадках зразу ж вступає в силу закон гальмуваннянавчальної активності. Іноді внутрішніми мотивами навчально-пізнавальноїактивності виступають почуття обов'язку,відповідальності перед батьками. Коли між дітьми і батьками складаються добрістосунки і діти бачать чесну, сумлінну працю батьків, якими вони гордяться іяких поважають, у них виникає почуття гордості, прагнення не підвести їх, неосоромитись перед ними, виправдати їх довір'я або реабілітувати себе в їхніхочах.
Миохарактеризували внутрішні психолого-педагогічні умови становлення і розвиткунавчально-пізнавальної активності, які виникають у залежності від зовнішніхумов і які виступають її стимулами.
Вдослідженнях Г.Щукіної стимули навчальноїдіяльності, взалежності від джерела виникнення, класифікуються таким чином:
1. Стимули, джерелом яких є процесдіяльності (проблемність, практичні роботі, різні форми самостійної роботи).
2. Стимули, джерелом яких є зміст діяльності(новизна матеріалу, ступінь складності змісту, його практичне значення).
3. Стимули, джерелом яких є стосунки міжучителем і учнем [71,с 122- 184].
Наоснові аналізу психолого-педагогічної літератури із теми дослідження намивизначено 4 групи стимулів.
1. Формуваннямотивів навчально-пізнавальної діяльності.
2. Змістнавчального матеріалу.
3. Організаціянавчальної діяльності.
4. Характер міжособистісного спілкування в контактномупервинному колективі.
Формуваннямотивів навчально-пізнавальної діяльності — це створення в школі умов дляпрояву внутрішніх спонукань (мотивів, цілей, емоцій) до пізнання нового,усвідомлення їх учнем і дальшого саморозвитку ним своєї мотиваційної сфери.Вчитель при цьому не займає позицію холоднокровного спостерігача за тим, якстихійно розвивається і складається мотиваційна сфера учнів, а стимулює їїрозвиток системою продуманих прийомів [36].
Загальнийшлях формування мотивації учіння полягає в тому, щоб сприяти перетвореннюнаявних в учня, що починає вчитися, широких спонукань в зрілу мотиваційну сферузі стійкою структурою, тобто з домінуванням і перевагою окремих мотивів івибірковістю, що створює індивідуальність особистості [36, с 56].
Аналіз психолого-педагогічної літератури дає можливість встановити, щоформування позитивних мотивів навчально-пізнавальної діяльності сприяють захопленість викладанням, досліди,парадоксальні факти, незвичайна форма подачі матеріалу, що викликає здивуванняв учнів, емоційність мови вчителя; пізнавальні ігри, ситуації суперечки ідискусії, аналіз життєвих ситуацій, розв'язання суспільного і особистогозначення учіння і використання набутих у школі знань у майбутньому житті.
Використовуючирізні прийоми формування мотивації учіння, вчителю треба пам'ятати, щозовнішні, навіть сприятливі, умови роблять вплив на мотивацію учіння небезпосередньо, а тільки через призму внутрішнього ставлення до них самого учня.Тому треба передбачати систему засобів (ситуацій, завдань, вправ), спрямованихна формування окремих аспектів цієї внутрішньої позиції учня, його відкритого,активного, стійкого і усвідомленого ставлення до дій вчителя.
Роботавчителя прямо спрямована на зміцнення та розвиток мотиваційної сфери і включаєв себе такі види впливів:
- актуалізація уже закладених в учня раніше позитивнихмотиваційних установок, які треба не руйнувати, а зміцнити і підтримати;
- створення умов для прояву нових мотиваційних установок(нових мотивів, цілей) і появу у школярів нових якостей (стійкості,усвідомленості, дійовості і ін.);
- корекція дефектних мотиваційних установок, змінавнутрішнього ставлення дитини як до наявного рівня своїх можливостей, так і до перспективиїх розвитку [36, с 56].
Такимчином, формування мотивів навчально-пізнавальної активності включає кількаблоків. роботу з мотивами, ціляли, емоціями, навчально-пізнавальною діяльністю.Всередині кожного з блоків проводиться робота по актуалізації і корекціїпопередніх мотивів, стимуляції нових мотивів і появі у них нових якостей.
Перейдемодо розгляду іншого стимулу навчально-пізнавальної активності
- змістунавчального матеріалу. Навчаннястимулює навчально-пізнавальну активність школярів перш за все своїм змістом.Він по-різному засвоюється учнями і впливає на їхній розвиток в залежності відметоду навчання, що визначає спосіб і характер їх взаємодій з навчальнимматеріалом. Зміст навчання передбачає розвиток творчого мислення, пізнавальноїпотреби, інтересу до пошуку шляхів пізнання, допитливості, уміння аналізувати,узагальнювати, виділяти головне, самостійно робити висновки, спостерігати,порівнювати, що закладено в основу розвитку пізнавальної активності, яка сприяєформуванню в учнів загально пізнавальних інтересів взагалі. Поряд зтеоретичними знаннями в зміст навчального матеріалу входять уміння і навички,які вимагають від учнів пізнавальної діяльності, репродуктивної, творчої,логічного планування і т.д.
Уміння як складні комплексні дії формуються під час залучення учнів довиконання творчих завдань. Підбираючи завдання до уроку, продумуючи план роботиз учнями, вчитель повинен звернути увагу на вироблення в учнів умінь працюватинад умовою задачі, виділяти головне, аналізувати, порівнювати, синтезувати,узагальнювати. Лише за таких умов можна надіятись на результативністьнавчально-пізнавальної активності.
Кращих результатів у стимулюванні навчально-пізнавальної активності можнадосягти, якщо в її основу покласти поступове ускладнення завдань відповідно допізнавальний можливостей кожного учня.
Змістнавчального матеріалу дає можливість сформувати ще такий невід'ємний компонентнавчально-пізнавальної активності, як уміння самоконтролю. Він полягає увстановленні ступеня засвоєння навчального матеріалу, в умінні самостійнознаходити допущені помилки, неточності, визначати способи усунення виявленихпрогалин.
Оцінкаправильності своїх дій, корегування, внесення необхідних поправок спонукає учнядо логічного мислення, аналізу. З самоконтролем пов'язане формування такихособистих якостей учня, як вимогливість і самокритичність, уміння контролюватисвої дії, вчинки, передбачити їх наслідки. Вміле використання вчителем змістунавчального матеріалу дає змогу навчити учнів контролювати свої дії, критичноїх оцінювати, що знайде своє відображення на їхній навчально-пізнавальнійактивності.
Навчаннявпливає на стимулювання навчально-пізнавальної активності і своєю організацією.
Утеорії і практиці школи особливо актуальні думки Л.В.Виготського про те, щоправильно організоване навчання при наявності надто складних взаємовідносин міжнавчанням та розвитком має йти попереду нього і бути джерелом розвитку. Йогопсихологічні погляди успішно розвивали такі вчені-педагоги й психологи, якВ.Ананьєв, П. Гальперїн, В. Давидов, Л. Занков, А. Кабанова – Міллер, О. Киричук,А. Леонтьєв, Н. Тализіната ін.
Увирішенні даної проблеми ефективним засобом стимулювання навчально-пізнавальноїдіяльності є проблемне навчання і самостійна робота. Виділення саме цихспособів стимулювання, як основних, пов'язано з тим, що проблемність лежить в основіпізнавальної активності, а самостійна робота є формою реалізації проблемногонавчання, отже, істотними ознаками пізнавальної активності є, по-перше, високаінтелектуальна орієнтовна реакція на зміст матеріалу, який вивчається, наоснові пізнавальної потреби, що з'явилася, і, по-друге, виконання учнями рядупослідовних і взаємозв'язаних пізнавальних дій (чи то самостійно, чи то вслідза діями вчителя), спрямованих на досягнення певного пізнавального результату.
Пізнавальнапроблема може бути розв'язана учнем з різним ступенем самостійності учнів і нарізних рівнях пізнавальної активності. Найнижчий ступінь пізнавальноїсамостійності учнів буде в тому випадку, коли вчитель сам повідомляє новівідомості, розв'язуючи тим самим поставлену пізнавальну проблему. Без такогошляху у шкільній практиці неможливо обійтися. По-перше, тому, що не завждинавчальний матеріал дозволяє організувати самостійний пошук учнів, по-друге,тому, що у відведені строки навчання неможливо пройти весь історичний шляхпошуку істини, яким ішло людство. Проте у вчителя завжди є можливістьвикористати різні прийоми, які б забезпечили пізнавальну діяльність учнів упроцесі його розповіді. Вона, перш за все, пов'язана з цільовою установкою;усвідомленням мети пошуку; визначення шляхів пошуку; встановлення головного,істотного в змісті. У процесі розповіді вчителя учні одержують завдання:виділити головну думку, зробити самостійно узагальнення, порівняти, зіставити іін.
Іншийшлях — це показ зразка розв'язування проблеми. Учитель міркує, ставить питання,дає сам відповіді, тобто показує, як та чи інша проблема розв'язується.
Іншимстержневим засобом стимулювання навчально-пізнавальної активності є самостійнаробота. Ще К.Ушинський говорив, що «самостійність»голови учня становить єдино міцну основу будь-якого плідного учіння"
[64,с 226]. Єдиного визначення самостійної роботи нема. Проте в практиці навчаннянайчастіше використовується визначення Б.Єсипова, бо в ньому закладені вказівкивчителя про те, як повинна бути організована самостійна робота.
Самостійнаробота учнів, що здійснюється в процесі навчання, — це така робота, якавиконується без безпосередньої участі вчителя, але за його завданням, вспеціально виділений для цього час; при цьому учні свідомо прагнуть досягтипоставленої в завданні мети, застосовуючи свої зусилля і виражаючи в тій чиіншій формі результат розумових або фізичних сил [21].
Основнафункція самостійної роботи полягає в тому, щоб забезпечити організаціюнавчально — пізнавальної діяльності учнів для опанування знаннями і способамидіяльності, формування світогляду, розвиток інтелектуальних і моральних силучня. Самостійна робота може виконувати ці функції, якщо зміст завдань та їхметодичний апарат будуть відповідати певним вимогам. Т.Шамова виділяє триосновні вимоги до змістовно-логічної (внутрішньої) сторони самостійної роботи:
1/зміст завдань повинен строго відповідати конкретним дидактичним цілям навчанняі виховання;
2/зміст і методичний апарат завдань повинні забезпечити навчально-пізнавальнуактивність усіх ступенів пізнавальної самостійності;
3/ вроботі повинні використовуватися всі можливості для введення варіативнихзавдань, які забезпечують максимально успішний процес самостійної роботикожного учня [66, с 88].
Нанашу думку, третю вимогу не можна реалізувати як в самостійній роботі, так іпри проблемному навчанні без диференційованого підходу.
Аджеможна скласти оригінальні завдання для самостійної роботи, які б відповідалиусім вказаним вимогам, але виникають труднощі для успішного її проведення.Часто це буває із-за неврахування умов, за яких можлива організація ізабезпечення успішного проходження самостійної роботи.
Вартовиділити три основні умови. Перша полягає в тому, що мета самостійної роботиповинна бути усвідомлена і прийнята кожним учнем, що виконує роботу. Друга — самостійна робота буде проходити успішно, якщо учні підготовлені до їївиконання, тобто мають певний запас знань, володіють способами самостійного їхздобуття і застосування до конкретної дійсності. Третя — забезпеченняіндивідуально — диференційованого підходу в організації самостійної робота.
Ю. Кабанськийвважає, що є всі підстави говорити про наявність спеціальної групи методівнавчання — методів стимулювання та мотивації навчально — пізнавальноїдіяльності школярів, які мають зовнішній вплив — вплив педагога і внутрішній — розвиток у школярів позитивних мотивів учіння. „Є методологічні суттєвіпідстави для виділення названих методів в особливу групу, тому що в будь-якійдіяльності може бути три важливих компоненти: організаційно-дійовий,стимулюючий та контрольно-оцінюючий" [4, с 93 — 100].
Такимчином, є необхідність спеціально розглядати методи стимулювання учіння школярівяк окрему групу методів навчання.
1.2 Методистимулювання навчальної діяльності молодших школярів
Озброєннявчителя методами стимулювання навчальної діяльності молодших школярів значноюмірою сприятиме підвищенню ефективності навчально-виховного процесу.Найпоширеніші методи цієї групи — методиемоційного стимулювання навчальної діяльності, створення ситуації успіху внавчанні, сприятливого морально-психологічного мікроклімату, заохочення таін.
Щоб реалізувати метод емоційногостимулювання навчальної діяльності,
необхідностворювати ситуації зацікавленості, пізнавальної новизни, використовувати ігрита ігрові ситуації тощо.
Метод забезпечення успіху в навчанні — метод, якийпередбачає допомогу вчителя відстаючому учневі, розвиток у нього інтересу дознань, прагнення закріпити успіх. Цей метод ефективний у роботі з учнями, якімають проблеми з навчанням. Учитель надає такому учневі допомогу доти, поки вінназдожене однокласників і отримає першу хорошу оцінку, яка піднімає настрій,пробуджує усвідомлення власних можливостей і на цій основі прагнення закріпитиуспіх. Уважно спостерігаючи за навчальною діяльністю кожного учня, вчитель можесвоєчасно прийти на допомогу тому, кому вона потрібна. Так запобігають появіпрогалин у знаннях окремих учнів і водночас усувають причини незадоволення йнебажання вчитися. Забезпечення успіху в навчанні ефективніше, коли в учнів зміцнюютьвіру у власні сили, пробуджують почуття власної гідності.
Метод пізнавальних ігор — спеціально створеназахоплююча розважальна діяльність, яка має неабиякий вплив на засвоєння учнямизнань, набуття умінь і навичок. Гра у навчальному процесі забезпечує емоційнуобстановку відтворення знань, полегшує засвоєння навчального матеріалу, створюєсприятливий для засвоєння знань настрій, заохочує до навчальної роботи, знімаєвтому, перевантаження. За допомогою гри на уроках моделюють життєві ситуації,що викликають інтерес до навчальних предметів.
Наприклад, навчальна гра на уроці — КВК, як правило,нагадує телевізійну гру і може бути проведена за схемою: розминка — домашнєзавдання — індивідуальна робота — конкурс «Вгадай» — конкурс майстрів мистецтва- конкурс оповідачів — конкурс капітанів. Це повторювально — узагальнювальнийурок. Завдання мають репродуктивний і продуктивний характер, але подаються вгумористичній формі. Для проведення такого уроку з учнів класу формують двікоманди, а також обирають журі.
Розминка передбачає складання розповіді на вивченутему. Форма розповіді може бути гумористичною й водночас такою, щоб у ній бралиучасть усі члени команди. Інсценізація домашнього завдання може охоплювати окремийпараграф або весь матеріал теми. Для індивідуальної роботи пропонуютьдвом-трьом членам з кожної команди цікаве завдання. Його виконання оцінюють заправильністю, повнотою та естетичністю пояснення. Під час конкурсу «Вгадай»учні розгадують загадки, тести, розв'язують різні завдання. Для конкурсумайстрів мистецтва від кожної команди обирають по 3 — 4 учні, які виконуютьроль художника, поета, співака. Кожен з них має виконати свій номер, який зазмістом розкриває тему КВК. У конкурсі оповідачів обом командам пропонуютькартинку, за якою потрібно скласти розповідь. Конкурс капітанів передбачаєрозв'язування задач і аналіз картини.
Метод створення ситуації інтересу в процесі викладаннянавчального матеріалу — використання цікавих пригод, гумористичних уривківтощо, якими легко привернути увагу учнів. Особливе враження справляють на учнівцікаві випадковості, несподіванки з життя й дослідницької діяльності вчених.
Метод створення ситуації новизни навчального матеріалу— передбачає, що у процесі викладання вчитель прагне на кожному уроці окреслитинові знання, якими збагатилися учні, створює таку морально-психологічнуатмосферу, в якій вони отримують моральне задоволення від того, щоінтелектуально зросли хоча б на йоту. Коли учень відчує, що збагачує свій багажзнань, свій словниковий запас, свою особистість, він цінуватиме кожну годинуперебування в школі, намагатиметься ефективніше працювати над собою.
Метод опори на життєвий досвід учнів — полягає в тому,що у повсякденному житті за межами школи вони щодня спостерігаютьнайрізноманітніші факти, явища, процеси, події, які можуть базуватися на певнихзакономірностях, з якими учні знайомляться під час вивчення шкільних предметів.Наприклад, спостерігаючи за процесом зведення будівлі, вони бачать, як задопомогою важелів пересувають важкі предмети, як подають на висоту цеглу аборозчин за допомогою простого пристрою, не підозрюючи, що ці механізми діють наоснові певних принципів (принцип дії важеля, принцип дії рухомого і нерухомогоблоків). «Відкриття» на уроці наукових основ протікання процесів, які учніспостерігали в житті чи самі брали в них участь, викликає інтерес дотеоретичних знань, формує бажання пізнати суть спостережуваних фактів, явищ, щооточують їх у житті. Тому, готуючись до уроку, вчитель повинен визначити, що вновому навчальному матеріалі може бути відоме учням, на що можна буде спертися.
Методи стимулювання обов'язку і відповідальності внавчанні
Ці методи передбачають пояснення школярам суспільноїта особистої значущості учення; висування вимог, дотримання яких означаєвиконання ними свого обов'язку; заохочення до сумлінного виконання обов'язків;оперативний контроль за виконанням вимог і в разі потреби — вказівки нанедоліки, зауваження.
Почуття відповідальності виховують залученням слабшихучнів до повторного виконання зразків роботи (варіантів) сильніших (наприклад,можна запропонувати учневі розв'язати виконану вже задачу раціональнішимспособом або задачу, розв'язану сильним учнем, повторити оригінальнеобґрунтування історичного явища та ін.); закріпленням усталених способів діяльності(постійним ускладненням їх); повторним залученням школярів до аналізу складнихзавдань; підтриманням емоційно-творчої атмосфери на уроці; вмінням учителявисувати вимоги і перевіряти їх виконання (повторно, в системі, засобамибагаторазових відповідей на одне й те саме запитання, кооперуванням,порівнянням)
Цьомусприяє використання цікавих вправ для усної лічби з математики, завдань накмітливість, розгадування ребусів, кросвордів, загадок на уроках українськоїмови, природознавства, прикладів, що викликають здивування учнів.
Зцією метою можна використовувати для усних обчислень вправи, Доліт укосмос", “Кращий обчислювач”, “Швидка лічба”, кругові приклади, лічбуланцюжком та ін. Наведемо приклади завдань для вправи “Швидка лічба”(математика, 2 клас. Тема “Додавання і віднімання двоцифрових чисел з переходомчерез десяток"):
1. Знайдітьсуму чисел 25 і 37.
2. Першийдоданок 18, другий — 34. Обчисліть суму.
3. Число45 зменшіть на 17.
4. Зменшуване23, від'ємник — 15. Обчисліть різницю.
5. Наскільки 45 більше від 26 ?
6. Наскільки 34 менше за 42 ?
7. Знайдітьрізницю чисел 55 і 38.
Великіможливості для створення ситуації зацікавленості першокласників на урокахматематики є у розв'язуванні завдань на кмітливість.
Наприклад:
1. Дві драбини довжиною 10 м і 8 м зв'язані в одну із спільною частиною 6 м. Якої довжини утворилась драбина?
2. Горіло 7 свічок. 4 з них погасло. Скільки свічокзалишилося?
3. Чи можна розділити порівну троє яблук між двома татамиі двома синами, не розрізуючи яблук? Поясніть.
Створенню ситуації зацікавленості, пізнавальної новизни сприяє навчальнийматеріал з усіх предметів, але найбільше таких можливостей є на уроках читання,мови, природознавства. Так, наприклад, вивчаючи тему “Іменник”, можнавикористати таку казкову ситуацію.
— Колись,дуже давно,— розповідає вчитель,— коли люди вже вміли говорити, але ще не вміличитати й писати, було на світі велетенське царство і правила ним цариця Граматика.Слова постійні метушились, поспішали, бігли то на промову, то в суперечку, то впоезію, і кожне займало своє місце в реченні. Та ось одного разу сталася великабіда в царстві. Слова одне поперед одного доводили, що вони найважливіші, бопотрібні людям. Назрівав бунт. Але мудра цариця Граматика не могла допуститиворожнечі в своєму царстві, адже всі слова були потрібні людям. Вона скликалавсе своє царство і наказала словам вишикуватись у такому порядку: першими маютьпостати перед нею слова, що дають імена всім предметам. Вони відповідають напитання хто? або що? Другими мали стати слова, які означують предмет івідповідають на питання який? яка? яке? які? Далі – слова, які означають діюпредметів, і т, д.
Велика правителька поділила всі слова на 10 частин мови. І це був дужесправедливий поділ.
—Пригадайте, як стала називатися перша частина слів, що давала імена предметам.(Іменник). І сьогодні ми поговоримо про іменник.
—Діти, ви знаєте, що іменники шикувались найдовше, і я розкрию вам секрет — чому? А тому, що іменник — це найчисленніша частина мови. Коли придумали букви,навчилися читати й склали словник української мови з 11 томів, у якомуналічується 135 000 слів. Половина з них — іменники. Ось яка велика зачисельністю ця частина мови.
Створюють зацікавленість, на уроках природознавства проблемні ситуації,тобто, коли перед учнями ставляться певні проблеми. Так, вивчаючи тему “Умовижиття рослин”, учитель запитує у вихованців: “Як ви вважаєте, що необхідно дляжиття рослин?” До розв'язання проблеми він залучає учнів, котрі на основіпроведених дослідів та власних спостережень доходять висновку, що для життярослин потрібні вода, поживні речовини, повітря.
Важливимзасобом збудження інтересу є використання в навчальному процесі ігрових ситуацій,сюжетно-рольових ігор. Гра дає змогу вчителеві тактовно і непомітно допомогтислабшому учневі, для якого він добирає завдання простіші — у грі цього ніхто непомітить. Завдяки цьому діти, що відчувають труднощі в навчанні, поступовозасвоюють навчальний матеріал.
Так,наприклад, проводячи гру “Підбери ляльці одяг”, яка сприяє закріпленню вміннявиконувати аналіз слів, учитель може запропонувати слабшому учневі дібратитакий одяг, у назві якого два склади, а сильнішому — три склади.
У 4класі, вивчаючи тему “Іменник”, учитель може провести гру “Утвори слова”. Вінпропонує класові утворити іменинники з букви, що входять до певного слова. Однабуква в утвореному слові може зустрічатися стільки разів, скільки воназустрічається в основному слові. Учні записують у зошиті утворені слова.
Перевіркупроводять так: один із учнів читає утворені слова, а решта підкреслюють олівцему своїх зошитах слова, що вже прочитані. Після цього діти зачитують тільки тіслова, які ще не зустрічалися. Виграє той, хто утворить найбільше слів.Наприклад, з букв, що входять до слова радіостанція, можнаутворити такі слова: станція,стан, танці, рація, ціна, надія, рана, сотня, цар, дар, дотація, радіація,нація, сорт, отара, Дон, Діана.
Емоційно стимулює навчальну діяльність і мова вчителя. Образна,захоплива, логічно побудована, вона викликає у школярів інтерес до знань,забезпечує атмосферу піднесення, високої працездатності. Цьому сприяє такожвживання вчителем заохочувальних, приязних слів, доброзичливий тон.
Для створення ситуації успіху в навчанні використовуютьтакі прийоми як формування загально навчальних умінь і навичок, актуалізаціяопорних знань, утвердження гуманних стосунків між учителем і учнем, своєчасноїпедагогічної допомоги з боку вчителя, впевненості у можливості учнів подолатитруднощі та ін.
Формування таких загально навчальних навичок, як вміння слухати поясненнявчителя, розмірковувати, виділяти головне, дотримуватися певної послідовностіпри виконанні роботи, використання вмінь і навичок контролю й самоконтролюполегшує процес засвоєння молодшими школярами нового навчального матеріалу, тимсамим створюючи ситуацію успіху для слабо підготовлених школярів.
Відтворенняй уточнення опорних знань, умінь і навичок, усунення, за необхідності,допущених прогалин сприяє свідомому й активному сприйманню і засвоєнню новогоматеріалу, тобто створенню ситуації успіху у навчанні. Так, наприклад, прививченні теми “Множення на двоцифрове число” (математика, 2 клас), опорними єтакі знання і вміння: 1) розклад числа на розрядні доданки; 2) табличні випадкимноження, 3) множення на одноцифрове число. Аби виявити рівень засвоєння цихзнань і вмінь, доцільно завчасно, за 2—3 уроки до вивчення нового матеріалу,провести короткочасну самостійну роботу;
1. Кожнез чисел 237, 435, 746 розкласти на суму розрядних доданків .
2. Обчислити:4 • 7; 5 • 9; 7 • 6; 9 • 4; 8 «7; 9 • 8; 8 -6;
3. Виконатиобчислення:
34 •4 26 • 6
27 — 3 34 • 8
43 •5 43 • 7
Якщо під час виконання цієї самостійної роботи виявлено прогалини взнаннях і вміннях учнів, то на наступних уроках, використовуючидиференційований підхід, їх необхідно ліквідувати.
Створеннюситуації успіху в навчанні сприяє також своєчасна допомога з боку вчителядітям, що відчувають труднощі у виконанні завдання. Класовод, стежачи за виконаннямучнями завдання, помітив, що окремі з них не можуть його розв'язати. Він можедопомогти їм інструкційно: дати картки з теоретичними довідками, пам'ятками, зізразком виконання завдання; частково допомогти у виконанні завдання:використати картки з допоміжними вправами, виконанням певної частини,додатковою конкретизацією, репродуктивними запитаннями тощо.
Ш.Амонашвілівважає, що створенню ситуації успіху у навчанні сприяє встановлення гуманнихвідносин між педагогом і учнями. “Школяр постійно повинен відчувати, що з нимрахуються, цінують його думку, довіряють, радяться. Одночасно зміст навчання, узв'язку з яким організовується таке виховне середовище, повинно створюватиумови, для того щоб забезпечити школяру можливість висловити свою думку, даватипоради, будувати гіпотези, вибирати” [2, с 181].
Він наводить такі ситуації вільного вибору і самостійного прийняттярішень. Ось деякі з них.
1. Учням пропонується самим вибрати собі домашнє завданняз будь-якого предмета або групи предметів. У таких випадках, звичайно, педагогзвертається до них у такій формі: „ Домашнє завдання я вам сьогодні не дам.Якщо хто хоче, нехай сам задасть собі завдання, а завтра покаже нам." Надругий день педагог зацікавлено виясняє, хто яке завдання виконав і чому, схвалюєзусилля дітей і т.п.
2. Дітям пропонується придумати тему, з якої вони будутьписати в (класі твір. Запропоновані теми записують на дошці і весь клас вибирає3-5 тем, потім за ними пишуть невеликі твори, розповіді, казки. Інший варіантцього прийому: педагог сам дає декілька формулювань тем на вибір і пояснює, щоучні, якщо захочуть, можуть придумати свою тему для твору.
3. За просьбою педагога учні дома складають математичнізадачі і приклади, з яких потім вибирають декілька варіантів для колективного ісамостійного розв'язання у класі. Як правило, у таких випадках педагог говоритьдітям: “Ми зараз займемося розв'язанням задачі, яку склала для вас Лія. Ви небоїтеся взятися за розв'язання цієї задачі? Тоді приступимо до справи і нехайЛія перевіряє, чи правильно ми розмірковуємо”. Або: “Ось вам варіанти складенихі вибраних вами задач. Розв'яжіть їх письмово. Якщо виникнуть труднощі, топершим ділом звертайтесь до тих, хто складав задачі, а потім — до мене”.
4. Пропоную вам два вірші про весну різних авторів, — звертається педагог до учнів. — Давайте виберемо, який із них вивчитинапам'ять. Учитель читає обидва вірші, учні обговорюють їх. Звичайно, длязаучування частина дітей вибирає один вірш, а частина — інший, пояснюючи свійвибір.
5. На дошці записують декілька варіантів задач длясамостійного розв'язання, одночасно педагог повідомляє учням: „У мене на столів пакетах лежать більш складніші задачі. Якщо хто хоче, може вибрати".Інший варіант цього прийому може носити такий вид: педагог обходить клас іпропонує учням вибрати пакети, в яких лежать складніші та легші задачі длясамостійного розв'язання.
6. “За затвердженим планом на вивчення цієї теми миповинні затратити пять уроків, — говорить учитель. — Можливо, ми з вамипостараємося вивчити її, причому ґрунтовно, за чотири уроки. Тоді в нас у класізалишиться ще один урок. А раніше ми зекономили шість уроків. У кінці року мивсі разом подумаємо, вивченню якого матеріалу ми присвятимо час, що залишився”.Звичайно, учні приймають таку пропозицію педагога, а в кінці навчального рокуза рахунок зекономлених таким чином 6-7 уроків влаштовуютьнавчально-пізнавальні “конференції”, готують доповіді, проводять конкурси,ранки і т.д.
Формування в учнів впевненості в подоланні труднощів значною мірою сприяєстворенню ситуації успіху в навчанні. П. Амонашвілі писав, що “ важливопереконувати клас в цілому і кожного учня зосібна, що всі вони здібні і можутьдолати труднощі у навчанні. Перед колективним розв'язанням новогонавчально-пізнавального завдання, поясненням нового складного навчальногоматеріалу потрібно обов'язково застерегти школярів про можливі труднощі івисловити надію, що всі вони зможуть їх подолати, водночас пояснивши, як діяти,на що особливо звернути увагу...” [2, с 177]. Даючи завдання, вчителі маютьпереконати учнів, що вони успішно виконають його:, Де завдання не буде для тебеважким, ти справляєшся і з складнішим", “Я вірю, що в тебе вийде, тількидавай робити ось так”, “Так, я так і думав: звичайно, ти можеш!” тощо.
Важливуроль у створенні ситуації успіху в навчанні має сприятливийморально-психологічний мікроклімат, що допомагає позбутися почуттяневпевненості, боязні, тривоги. Доброзичлива атмосфера сприяє встановленнюгуманних стосунків між педагогом і учнями. Сприяє цьому функціональна музика науроках.
Можливостідля різноманітного використання музики є на уроках художньої праці, “Я іУкраїна, фізкультури, ритміки, музики, а також під час виконання самостійнихзавдань та на інших уроках,
Науроках художньої праці близько 80 відсотків часу відводиться на практичнуроботу. Виконання учнями практичних завдань доцільно проводити в супроводіфункціональної музики. Залежно від теми уроку можна дібрати музичні творирізних жанрів. Так, на уроках художньої праці в 2 класі можна виконувати практичнізавдання, слухаючи такі твори. Теми уроків з художньої праці:
1. Стелися,барвінку.
2. Українськіритми. Малювання українських орнаментів.
3. Лісовіфантазії. Виконання композицій з природних матеріалів.
4. Золотийкилимок. Малювання осіннього листопаду.
Музичнітвори відповідно до тем.
1. В.Вериківський. “Веснянки”. Сюїта для симфонічного оркестру.
2. Г.Майборода. “Гуцульська рапсодія”.
3. 3.К.Сен-Санс.„У лісі".
4. Б.Лятошинський. Хоровий цикл без інструментального супроводу на слова О. Пушкіна“Осінь”.
Зрозуміло, що такі можливості є не на всіх уроках з художньої праці, аджеокремі заняття проводяться не в класі, а на навчально-дослідній ділянці, всаду.
Емоційність сприймання навчального матеріалу інтегрованого курсу „Я іУкраїна" значно підвищиться, якщо, вивчаючи такі теми як рідна країна,природа навколо нас, використовувати відповідні музичні твори.
На деяких уроках читання можна використовувати музику в поєднанні зіншими засобами навчання: а) слухання музики служить підготовкою учнів довивчення нового матеріалу, настроює їх на відповідну тему; б) прослуховуваннямузичного твору відбувається в ході або після опрацювання того чи іншого твору;в) використання музичних творів на уроках узагальнення і систематизації знань,умінь і навичок учнів; г) синхронне слухання оповідання і відповідногомузичного твору та ін.
Ефективністьфізкульт – хвилинок значно підвищиться, якщо їх проведення супроводжуватимузикою. Тут доцільно використовувати музичні твори “Ой лопнув обруч”, “Ой улузі калина", “Ой минула вже зима" та ін.
Науроках математики під час самостійного розв'язування прикладів, задач, а науроках української мови під час написання творчих робіт (описи, перекази,привітання тощо) доцільно використовувати музичні твори композиторів-класиків.
“Позитивніемоції дітей, що виникають у процесі навчання, відіграють величезну роль увихованні бажання вчитися. Завдання вчителя полягає в тому, щоб постійнорозвивати в дітей позитивне почуття задоволення учінням, щоб з цього почуттявиник і утвердився емоційний стан — пристрасне бажання вчитися” [61, с 7].
В обстановці доброзичливості, довір'я учні охоче й легко сприймаютьнавчальний матеріал. Учителі початкових класів шкіл області вміловикористовують такі прийоми співробітництва вчителя і учнів: 1) учительпропонує дітям самим вибрати собі домашнє завдання і на наступний урокперевіряє, хто яке завдання виконав, хвалить за старанність; 2) дає завданнявихованцям самостійно придумати тему написання твору. Із запропонованих темучні вибирають 2—3 і пишуть невеличкий твір; 3) класовод пропонує учням вибратидля самостійної роботи пакети, в яких є складні й легкі завдання; 4) під часвиконання окремих складних завдань учитель звертається до учнів з проханнямдопомогти йому у розв'язанні цього завдання; 5) учитель пропонує учням скластицікаві математичні завдання для колективного чи самостійного розв'язання їх укласі. Школярі вибирають кілька варіантів. Навпроти кожного варіанту на дошцізаписують прізвище й ім'я того, хто його склав; 6) при виникненні труднощів підчас розв'язання завдання педагог пропонує учням знайти відповідь спільнимизусиллями, порадивши їм заглянути в довідники, енциклопедію, книги на цю тему;7) вчитель звертається до учнів з проханням дібрати гарний вірш на певну тему.Потім цей вірш вони вивчають у класі; 8) на дошці записано розв'язання задачі,в якому допущено помилку. Класовод пропонує знайти помилку і вказати, в якийспосіб її можна виправити.
Стимулюванню навчальної діяльності учнів сприяє також використання методузаохочення, який виражається в різних видах позитивного оцінного судження.
Погодження — це оцінне судження, в якому педагог висловлює свою згоду зтим, що робить учень. “ Ти правильно виконуєш завдання ”,— каже класовод.
Підбадьоренням педагог висловлює емоційну підтримку успіху учня під часвиконання завдання. “ Так і продовжуй ”.
Схваленням учитель визначає переваги певних якостей особистості.Наприклад, здібностей до тих чи інших видів діяльності, працьовитість. “Молодець, ти сьогодні вже добре читав ”.
Заохочувати дитину потрібно не тільки за результати діяльності, а й застаранність, працьовитість, ініціативу. Однією із форм такого заохочення єперспективна завищена) оцінка-бал, яка використовується з метою допомогтидитині набути впевненості в собі. Учитель тимчасово відступає від об'єктивних критеріїв,оцінює старанність дитини і ті незначні зрушення на краще в знаннях і вміннях.
Якщо школяр завжди відповідає, наприклад, на оцінку “7”, а цього разу відповів дещо краще, проте до “8” ще не дотягнув, то, як виняток, аби заохотитивихованця, можна поставити “8”. Зрозуміло, що це не вплине на загальну картинууспішності учня, а стане важливим стимулом у навчанні, зміцнить віру дитини в своїсили і можливості, спонукатиме її працювати старанніше.
Вокремих випадках, як заохочення, педагог може використати відстрочену оцінку,тобто не ставить учневі негативної оцінки, якщо він не засвоїв матеріал, а даєйому змогу ще попрацювати і повторно опитує його через певний час.
Заохоченнюсприяє і показ позитивних результатів навчальної діяльності учня. Це може бутивиставка кращих учнівських зошитів, робіт з художньої праці.
Такимчином, знання та вміле використання різноманітних методів стимулюваннянавчальної діяльності молодших школярів значною мірою сприятиме підвищеннюінтересу до знань, його результативності.
Дійовимметодом стимулювання в учінні є створення в навчальному процесі ситуації успіхуу школярів, особливо в тих, яким важко дається навчання. “ Організовуючи урок,працюючи з дітьми, намагаюсь так управляти їх діяльністю, щоб кожен(обов'язково кожен ) відчув окриляючу силу успіху ”, — ділиться з цього приводуС.Лисенкова в своїй книзі “ Методом опережающего обучения ” [35 с, 3].
“Великийпозитивний вплив на школярів має дружн, оптимістичне ставлення педагога до їхнавчальних успіхів і невдач. Учитель повинен щиро радіти кожному їх успіху,висловлюючи гордість за свій клас, за свого учня” [2, с 183].
Ш.Амонашвілінаводить такі прийоми позитивного впливу на учнів.
Післяперегляду робіт учнів учитель, зайшовши в клас, натхненно говорить: “Діти, яхочу всім вам подякувати за радість, яку ви мені зробили… Знаєте, ваші роботипереглядали вчителі в нашій учительській...! вони здивувалися: “ невже вашімалюки здатні на таке ”? Я був впевнений, що всі ви в мене здібні, але такогоуспіху не чекав".
Своющиру радість він виражає і у ставленні до окремих школярів, їх просування унавчанні. При цьому треба вчити дітей радіти за досягнення своїх однокласників,переживати як спільну радість: “ Сьогодні, діти, я всіх вас порадую: ваштовариш, за якого ви так переживаєте, виявляється, має великі здібності.Подивіться, як він розв'язав задачу!… Давайте поздоровимо його з успіхом ібудемо чекати більшого!”
Позитивневисловлення педагогом своїх розчарувань через невдачі школярів знову ж такиповинно ґрунтуватися на вірі в його майбутні успіхи. Воно повинно носити формуобнадійливого співчуття, в якому одночасно закладена думка про те, що педагогпереживає його невдачу як свою і готовий прийти йому на допомогу.
Такеспівчуття можна виразити по-різному, в залежності від індивідуального значеннядля школяра своєї невдачі. Наприклад: “Ну що ж, попробуємо ще раз !”, “Тинепереживай, це буває… Давай попробуємо разом !”, “Як же так? Це, напевно,випадково так сталося! Давай вияснимо причину !”, “Ти цього обов'язководосягнеш, тільки потрібно бути уважним і зосередженим… Якщо потрібна буде моядопомога, то скажи !”, “Ти б це зміг зробити, але, напевно, я не зовсім добретобі пояснив, пробач, будь ласка !...”
Вчителям не слід забувати слова В.О.Сухомлинського: “А успіх — є бажаннявчитися”. Бажання вчитися залежить ще й від міжособистісного спілкування.
Секрет заохочування дітей до навчання полягає в умінні педагогаспівробітничати з ними. Ш.О.Амонашвілі наводить такі приклади такогоспівробітництва.
Педагог записує на дошці дійсно трудну задачу і звертається до учнів зпросьбою: “ Може, ви поможете мені розв'язати цю задачу? Вчора вечером япробував розв'язати її, але, напевно, пропускаю дещо і відповідь не виходить. Язайму у вас всього декілька хвилин, а потім продовжимо наш урок". Педагогвдумливо прислухається до кожної поради учнів, часом задає питання, ніби“виясняє” для себе дещо, відкидаючи деякі пропозиції: “Я це вже пробував інічого не вийшло!” Сам теж розмовляє в слух і дає можливість побачитинеточність, помилку в його підході. Все завершується тим, що педагог знаходитьрозв'язок задачі і дякує учням за надану допомогу: так-так, я уже зрозумів..., звичайно,саме так мені потрібно було діяти. Велике вам дякую за допомогу. Теперпродовжимо наш урок!
Таким чином, вміле використання вчителем наведених способів стимулюваннянавчальної діяльності молодших школярів позитивно впливає на мотивацію їхнавчальної діяльності.
Розділ II. Методика стимулювання навчальної діяльності молодших школяріву практиці сучасної початкової школи
2.1Загальна характеристика стимулювання навчальної діяльності молодших школярів упрактиці роботи вчитель початкових класів
З метоювивчення проблеми стимулювання навчальної діяльності молодших школярів умасовому педагогічному досвіді нами проаналізовано методичні посібники длявчителів початкових класів, журнальні публікації, проведено спостереження тааналіз уроків учителів початкових класів.
Намипроаналізовано ряд підручників для початкових класів. Аналіз даних підручниківдав можливість зробити висновок про те, як саме зміст сприяє стимулюваннюнавчальної діяльності учнів. Наприклад, аналіз підручника «Буквар»(авториМ. Вашуленко, Н.Скрипченко) показав, що подано 66 різноманітних ілюстрацій, яківчитель може використовувати для проведення розповідей, бесід. Створеннюситуації зацікавленості сприяють завдання, вірші, загадки, творчі завдання,яких в підручнику вміщено в достатній кількості. Так, наприклад, при вивченнібуква “я” стимулюючу роль відіграє загадка:
Ябагато підіймав,
бовелику силу мав,
безутоми я трудився,
будівельникамзгодився.
Упідручника з математики для першого класу (автор М.Богданович ) подано цікавізавдання, схемі, таблиці, які сприяють створенню ситуацій зацікавленості науроках математики.
Наприклад, завдання № 2
1. Заповнити цікаві квадрати