Міністерствоосвіти і науки України
Тернопільськийнаціональний педагогічний університет
імені ВолодимираГнатюка
Кафедра рідноїмови та методики її викладання
ДИПЛОМНА РОБОТА
«Робота надудосконаленням орфоепічних навичок молодших школярів»
Підготувала:
студентка V курсу
факультету підготовки
вчителів початковихкласів
Процюк Оксана Миколаївна
Науковий керівник:
кандидат філологічнихнаук, доцент
Одинцова ГалинаСтепанівна
Тернопіль-2009
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні передумови вивченняорфоепії сучасної української літературної мови
1.1 Орфоепія як самостійний розділмовознавства
1.2.Основні одиниці орфоепії
Розділ 2. Методика вивчення орфоепії впочаткових класах
2.1 Система засвоєння орфоепічних знань упочаткових класах
2.2 Робота над наголосом
2.3 Робота над вимовою звуків
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Вступ
Одним із пріоритетнихзавдань, визначених Національною доктриною розвитку освіти в Україні, єстворення передумов для виховання компетентної особистості, здатної творчомислити, гнучко реагувати на зміни в умовах перебудови всіх сфержиттєдіяльності суспільства. У зв’язку з цим нині відбувається модернізаціянаціональної системи освіти та вироблення новітніх концепцій виховання людини.
Відповідно до мети і завдань початкової освіти сучаснийшколяр повинен «вільно і досконало володіти рідною мовою як засобомспілкування, вираження власної думки, творчості» [12, 28]. При цьому успіхнавчання школярів залежить від уміння виконувати логічні операції, що сприяютьформуванню інтелектуальних можливостей людини, – «абстрагувати, порівнювати,аналізувати, виділяти головне, встановлювати причиново-наслідкові зв’язки тощо»[14, 2]. Засвоїти ці прийоми роботи можна за умови, коли «дидактичний матеріална уроці пропонують у вигляді таких завдань, які розвивають творче начало,пізнавальну самостійність і активність учнів».
Науковцями доведено, що «процес мовно-мовленнєвого розвиткушколярів інтенсифікують лінгвістичні засоби рідної мови, які передбачаютьурахування функцій мови» [4, 31], а також «розвивальні методи і прийоминавчання, спрямовані на вдосконалення лінгвістичної кмітливості, лінгвістичноїінтуїції, нестандартного мислення, інтелектуальної гнучкості» [13, 43].
Чиннапрограма для середньої школи [59] визначає для вивчення школярами такийтеоретичний і поняттєвий мінімум із орфоепії: органи мовлення, звуки мовлення,голосні і приголосні звуки, тверді, м’які, пом’якшені, глухі та дзвінкіприголосні звуки (парні й ті, що не мають парних звуків), наголос, наголошенийі ненаголошений звук (голосний), склад, уподібнення приголосних звуків.
Формуваннявідповідних умінь у школярів початкових класів безпосередньо залежить відповноти і точності орфоепічних знань. Так, учні повинні вміти ділити слово насклади, визначати в словах наголошені і ненаголошені, відкриті й закритісклади, виділяти у слові звуки, співвідносити їх із буквами, визначати звуковезначення букв у слові, виконувати повний і частковий фонетичний розбір слів,характеризуючи кожен звук у слові, розрізняти наголошені і ненаголошеніголосні, дзвінкі і глухі, м’які і тверді приголосні, правильно і чітковимовляти всі звуки мовлення, наголошувати слова в усному мовленні, знаходитиневідповідність між вимовою і написанням слів, удосконалювати власне та чужемовлення.
Значенняі місце орфоепії у шкільному курсі української мови обумовлене тією „роллю, якувідіграє її звукова сторона. Звуки є матеріальним засобом реалізації лексичнихі граматичних значень, будівельним матеріалом для слів і словоформ” [7, 12].Усі мовні значення — і лексичні, і граматичні — виражаються за допомогою звуківі поза звуковою формою не існують.
Орфоепія— складова частина загальної структури мови, одна з її систем. Таке розумінняорфоепії дає можливість побудувати вивчення лексики і граматики на орфоепічнійоснові, здійснюючи цим самим принцип випереджаючого навчання усного мовлення, івивчати теоретичні відомості з орфоепії «не ізольовано, а як перший рівеньцілісної структури рідної мови». Розкрити учням роль у мові звукової сторони,показати зв'язок орфоепії з лексичними і граматичними явищами — важливе теоретичнезавдання вивчення орфоепії в школі, бо «без знайомства з орфоепічною системоюмови неможливе її теоретичне чи практичне вивчення» [50, 61].
Длятого, щоб своєю мовою впливати на слухачів, недостатньо однієї якості і чистотидикції, необхідна ще й правильність вимови окремих слів. Можна ясно і чітковимовляти окремі звуки і слова, але якщо вимова їх не відповідає орфоепічнимнормам, то мова в цілому не забезпечить легкості і швидкості розуміння змісту,який вона виражає. Тому орфоепія має важливе значення в техніці мовлення учнів.Це система загальноприйнятих правил, що визначають єдино правильну літературнувимову. Якщо дикція — це правильна роздільна вимова окремих мовних звуків, тоорфоепія — правильна вимова цих звуків.
Сучасні„норми української орфоепії — це єдині для всіх фонетичні закони літературноїмови” [27, 125]. Вони історично склалися на основі вимови полтавсько-київськихговірок. На жаль, ще не в усіх учителів та учнів мова бездоганна. Багатьомвластиве серйозне порушення орфоепічних норм, відхилення від них під впливомпевних причин.
Унауково-методичній літературі існує велика кількість спроб класифікувативідступи від норм літературної мови та вимови і порушення принципукомунікативної доцільності, що призводять до виникнення у мовленні школярівпомилок та недоліків (М. Кожина, Т. Ладиженська, В. Мельничайко, М. Пентилюк,Т. Чижова та ін.). Учені зазначають, що „знання цих відхилень учителю необхіднедля правильного й раціонального планування роботи з формування техніки усногомовлення” [26, 82].
Зважаючина вікові особливості учнів молодших класів і особливості лінгвістичногоматеріалу, який вони засвоюють на уроках рідної мови, формування системизагальнонавчальних умінь має здійснюватися на основі аналізу, синтезу,виділення головного, порівняння, узагальнення, систематизації, конкретизації,експериментування, аналогії, моделювання, постановки і розв’язання проблеми.
Вивченняорфоепії української мови має велике значення на усіх етапах шкільногонавчання. Особливо важливим є засвоєння такого матеріалу в початкових класах.Молодші школярі повинні опановувати новий матеріал, володіти основнимиорфоепічними поняттями. Працюючи над вивченням звуків і наголосу у початковихкласах, учні також набувають навичок самостійної роботи над новим матеріалом,удосконалюють свою вимову. Однак вікові психологічні особливості дітеймолодшого шкільного віку зумовлюють специфіку подачі навчального матеріалу тайого засвоєння. Цей факт слугує причиною того, що чи не найважливішу роль узасвоєнні матеріалу відіграє зацікавленість учнів, зрозумілість та доступністьпропонованого навчального матеріалу.
Проблемузасвоєння орфоепічних знань на уроках рідної мови у початкових класахрозглядали А. Багмут, В. Бадер, О. Бондаренко, М. Вашуленко, В. Зівако, С. Непийвода,Л. Кацюк, М. Львов, О. Передрій та інші вчені. Проте дана проблема залишаєтьсядо кінця нерозв’язаною, оскільки методистами окреслено лише загальні вимоги довивчення елементів орфоепії початкових класах. Практично відсутнє методичнезабезпечення вивчення орфоепічного матеріалу. Саме згадані вище чинники роблятьпроблему вивчення орфоепії актуальною для сучасної початкової школи.
Важливість формування орфоепічних навичок на всіх рівнях тавікових етапах мовно-мовленнєвого розвитку молодшого школяра обумовлює вибір темидипломної роботи: «Робота над удосконаленням орфоепічних навичок молодшихшколярів».
Метадипломноїроботи – обґрунтувати особливості формування орфоепічних навичок молодшихшколярів на уроках української мови.
Об'єктдослідження – орфоепія як самостійний розділ мовознавства.
Предметдослідження – методичне забезпечення процесу формування орфоепічних навичокна уроках рідної мови в початкових класах.
Длядосягнення мети роботи необхідно виконати такі завдання:
1) проаналізувати наукову літературу з проблеми дослідження;
2) охарактеризувати орфоепію як самостійний розділ мовознавства;
3) виявити шляхи засвоєння орфоепічних знань у початкових класах;
4) розробити систему вправ для опрацювання наголосу та роботи надвимовою звуків як елементів орфоепії.
При написанні роботи були використані такі методипедагогічного дослідження: а) аналіз тематичної літератури; б)спостереження; в) бесіди; г) теоретичне узагальнення.
Практична значущість дипломної роботи випливаєз актуальних завдань удосконалення навчально-виховного процесу у планіформування орфоепічних навичок молодших школярів. Матеріали дослідження можутьвикористовувати учителі початкової школи для ефективної реалізаціїрозвивального потенціалу уроків рідної мови, доповнення навчального матеріалупідручників та інших педагогічних та освітніх цілей.
Структура дослідження. Дипломна роботаскладається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел,додатків.
Розділ1. Теоретичні передумови вивчення орфоепії сучасної української літературноїмови
1.1Орфоепія як самостійний розділ мовознавства
Важливе значення в техніці мовлення учнів має орфоепія, тобто„система загальноприйнятих правил, що визначають єдино правильну літературнувимову” [27, 124]. Якщо дикція — це правильна роздільна вимова окремих мовнихзвуків, то орфоепія — правильна вимова цих звуків.
Для того, щоб своєю мовою впливати на слухачів, недостатньооднієї якості і чистоти дикції, необхідна ще й правильність вимови окремих сліві звуків. Можна ясно і чітко вимовляти окремі звуки і слова, але якщо вимова їхне відповідає орфоепічним нормам, то мова в цілому не забезпечить легкості ішвидкості розуміння змісту, який вона виражає.
Орфоепія(від лат. оrthos – прямий, правильний, рівний і epos – слово, мова) – це „сукупністьправил літературної вимови звуків і словосполучень” [50, 60]. В орфоепії такожвивчаються правила наголосу.
Щостосується історичного аспекту орфоепії, то початок теоретичної нормалізаціїукраїнської мови, теорії і практики її культури пов'язані з укладенням першихграматик, риторик і словників, тобто з описом з навчальною метою системиукраїнської мови, її норм. Це відбулося тоді, коли почався процес формуваннянової української літературної мови (XVII—XVIII ст.).
Елементарнівідомості про українську мову з'являються з чисто практичних потреб —ознайомити з українською мовою людей, що її не знали. Тому ці відомостістосувалися того, як треба читати літери або їх сполучення в українськихтекстах. Такі зауваження знаходимо уже в першій українській граматиці (1643) І.Ужевича (розділи «Коментар до літер», «Про частини мови»), першій друкованійукраїнській граматиці О.Павловського, потім у фольклорних збірниках М. Цертелєва,М. Максимовича, І. Срезневського, А. Метлинського [64].
В науково-теоретичному плані особливу роль відіграла статтяВ. Науменка «Обзор фонетических особенностей малорусской речи» (1889), в якійзагалом правильно визначені основи орфоепічних норм української мови. Доситьвагомими для розвитку теорії й культури української мови були статті ізауваження Б. Грінченка, міркування Є. Тимченка, А. Кримського, І. Нечуя-Левицького,П. Залозного, Р. Шерстюка та ін.
На початку ХХ ст. проблеми нормалізації української мовистали надзвичайно актуальними. Вони були прямо пов'язані з підвищенням ролікультури мови, проте у численних статтях, що стосувалися культури українськоїмови, про орфоепію навіть не згадувалося [67]. Тільки у 30-ті роки теоретичнообґрунтовуються основні особливості української вимови. Їх знаходимо у науковихпрацях О. Синявського, М. Йогансена, І. Трояна, в навчальних посібниках М. Наконечного,П. Горецького і О. Шалі. Ці теоретичні праці сприяли формуванню і усталеннюорфоепічних норм, проте практично єдиних літературних норм ще не існувало.
На цей же час припадає вироблення принципів, які повиннібули, на думку вчених, лягти в основу дальшого унормування українськоїлітературної вимови. По-новому ставиться сама проблема лінгвістичної основи, наякій повинна розвиватися українська орфоепія. Як вважають учені, орфоепічнанорма не може орієнтуватися на вузьку діалектну базу, при встановленні її слідзважати і на вимову у селах і містах [68]. Орфоепічні норми мають бути легкимив засвоєнні і далеко не відходити від правопису.
У 50—60-ті роки зростає науковий інтерес до питань культуримови і зокрема орфоепії. Порівняно глибоко науково обґрунтовано розглядаютьсяці питання М.Наконечним у розділі «Курсу сучасної української літературноїмови» [50]. В останні десятиліття культура української мови стала самостійноюнауковою дисципліною, яка має свій предмет і об'єкт дослідження, мету ізавдання, методику і прийоми наукового дослідження й опису матеріалу.
Сьогодні вченими України вже чимало зроблено в теоретичнійрозробці проблематики культури мови як окремої галузі лінгвістики. Серцевиноюнауки про культуру мови є вчення про її нормативність, «правильність». Самецьому питанню присвячена праця М. Пилинського «Мовна норма і стиль». Значнуроль у закріпленні норм української літературної мови відіграє Академічнаграматика української мови «Сучасна українська літературна мова» [75].
У центрі уваги дослідників стоїть функціональний підхід допроблем нормативності. Саме тому постає тепер питання лінгвістичного виховання,вироблення мовного чуття, вміння якнайкраще користуватися мовою.
Теоретичнізасади української орфоепії найбільш повно і досконало розроблені науковцямиІнституту мовознавства імені О. Потебні АН України. Втілені вони всловнику-довіднику «Українська літературна вимова і наголос» за ред. М. Жовтобрюха.Важливу роль у справі усталення й закріплення норм наголошування відігравсловник наголосів М.Погрібного. також велику користь принесла нова його робота«Орфоепічний словник», який об'єктивно відбиває орфоепічні норми і системунаголошування сучасної української літературної мови.
Одномуз питань української орфоепії (наголошування слів і їх форм та тенденції у їхнаголошуванні) присвячена монографія В. Винницького «Наголос у сучаснійукраїнській мові» [16].
Востанні десятиріччя з'явилося чимало робіт, що стосуються методики розвиткуусного мовлення учнів, у тому числі робіт, що стосуються вироблення йзакріплення орфоепічних норм українського літературного мовлення. Це насампередпідручники з української мови та окремі методичні розробки.
Великукористь для вчителів мають посібники Н. Тоцької [69], Л. Симоненкової [64] таМ. Вашуленка [15]. Систему методів і прийомів розвитку усного мовлення учнів науроках української мови в 1—4 класах висвітлено у навчальних і методичнихпосібниках. Питанням методики вивчення орфоепії присвячені й численні статті вжурналі „Початкова школа”, „Початкове навчання і виховання”, „Розкажіть онуку”та ін.
Сучасні норми української орфоепії — це єдині для всіхфонетичні закони літературної мови. Вони історично склалися на основі вимовиполтавсько-київських говірок. На жаль, ще не в усіх учителів та учнів мовабездоганна. Багатьом властиве серйозне порушення орфоепічних норм, відхиленнявід них під впливом певних причин.
Вивченнялітературної норми на сучасному етапі розвитку мови проводиться на різних рівнях— орфоепічному, граматичному, лексичному, фразеологічному та ін. [8].
Поняття мовної норми існує вже понад сто років і за цейперіод зазнало істотних змін. Норма мови — основне поняття культури мови, якеносить суспільний характер. В.Бойко визначає мовну норму як „реальний,історично зумовлений і порівняно стабільний мовний факт, що відповідає системімови і становить єдину можливість або найкращий для даного випадку варіант,відібраний суспільством на певному етапі його розвитку із співвідносних фактівнаціональної мови в процесі спілкування” [7, 12].
Автор розрізняє: 1) загальномовні норми, 2)функціонально-стилістичні норми мови, 3) функціонально-стилістичні нормимовлення, 4) ситуативно-стилістичні норми мовлення [7, 12-13]. До першої групивін зараховує найзагальніші норми вимови, словозміни, синтаксису, словотвору,загальновживану лексику і фразеологію, до другої – мовні засоби, що диференціювалисяу функціонально-стилістичному відношенні на рівні мови. Норми мовлення є базоюдля формування функціонально-стилістичних норм мови. За словами автора, «умові немає нічого, чого б не було у мовленні, навпаки, у мовленні немає нічого,чого хоча б у зародку не було б у мові» [7, 14].
Орфоепія української мови, як і будь-якої іншої мови, маєсвої правила; вони склалися історично на основі вимови, властивоїсередньонаддніпрянським (київським і полтавським) говорам, хоч, зрозуміло, наних мали вплив й інші українські говори [11]. У процесі історичного розвиткуукраїнська орфоепія шліфувалась і удосконалювалась.
Орфоепічні норми – це норми вимови. Літературній вимовіпритаманні деякі стилістичні особливості. Своєрідність їх залежить від змістумовлення, його призначення та умов. Є стилі вимови в монолозі і діалозі, умовленні ораторському й побутовому, поетичному і прозовому. Правильне уживаннязвука – найменшої одиниці мовлення – важливий елемент у досягненні мелодійностімови. Які б доцільні та вишукані слова не були дібрані, однак неграмотновимовлений звук зіпсує всі намагання висловитися влучно.
У «Словнику лінгвістичних термінів» Д. Ганич та І. Олійникподають нормуяк «закріплені в практиці зразкового використаннямовні варіанти (в галузі вимови, слововживання, граматичних та інших мовнихзасобів), які найкраще і найповніше з числа існуючих в мові виконують своюсуспільну функцію» [3, 9].
Таким чином, нормативним у мові є все, що: 1) відповідаєсистемі мови, не суперечить її законам; 2) не веде до стилістичного істильового дисонансу; 3) увиразнює, уточнює контекст, дає додаткову і вичерпнуінформацію; 4) не містить елементів норми інших мов.
Б.Головін визначає орфоепічні норми як норми вимови, щорегулюють вибір акустичних варіантів фонеми або фонем ([злочи'неиц']),а не ([злач'ін'єц]). Серед орфоепічних норм виділяються акцентологічні норми,або норми наголошування, що регулюють вибір варіантів розташування іпереміщення наголошеного складу серед ненаголошених (кілометр, а не кілометр,старий, а не старий) [39, 18].
М. Пентилюк у підручнику «Стилістика і культурамови» визначає орфоепічні норми як такі, що регулюють правильнулітературну вимову звуків і словосполучень, наголос у словах. Норма фіксуєтьсяу словниках, довідниках, правописі, пропагується навчальними посібниками,методичними журналами, окремими часописами [65, 13].
У науково-методичній літературі існує велика кількість спробкласифікувати відступи від норм літературної мови та вимови і порушенняпринципу комунікативної доцільності, що призводять до виникнення у мовленнішколярів помилок та недоліків (М. Кожина, Т. Ладиженська, В. Мельничайко, М. Пентилюк,Т. Чижова та ін.), які зазначають, що знання цих відхилень учителю необхіднедля правильного й раціонального планування роботи з формування техніки усногомовлення.
Усі помилки, що спостерігаються у мовленні учнів, можнаподілити на мовні, тобто такі, що пов'язані з порушенням норм у використаннімовних одиниць, та мовленнєві, тобто такі, що викликані недотриманням законівпобудови тексту як одиниці зв'язного мовлення (недотримання точності мовлення,бідність використовуваних мовних засобів, невиразність, порушення принципукомунікативної доцільності) [28, 69-70].
Недотримання виразності – один з найтиповіших недоліківусного мовлення учнів початкових класів. Усунення його досягається внаслідоквикористання тих мовних засобів, які допомагають якнайповніше передатиемоційно-експресивне забарвлення. Та це стає можливим завдяки відборустилістично забарвлених, мовних одиниць, а також внаслідок використанняінтонаційних засобів мовлення (темпу, сили, голосу, логічного наголосу, тембру,підвищення чи зниження голосу). Невміння користуватися цими засобами з метоюнадати висловлюванню потрібної виразності вважається недоліком в усномумовленні молодших школярів, оскільки за програмою ознайомлення з цимиінтонаційними властивостями передбачено в кожному класі.
Тільки в усному мовленні зустрічаються орфоепічні таінтонаційні помилки, а також порушення евфонії (милозвучності) та нормнаголошення української мови. Зокрема, помилки, що виникають через порушеннянорм орфоепії — літературної вимови голосних і приголосних — становлять групуорфоепічних, серед яких розрізняють:
§неправильну вимову ненаголошених [е], [и];
§неправильну вимову ненаголошеного звука [о] перед складом з [у];
§глуху вимову дзвінких приголосних перед глухими та в кінці слів[каска], [дуп];
§м'яку вимову приголосного [р] в кінці складу і в кінці слова[зв'ір'];
§м'яку вимову шиплячих звуків [н'іч'], [ч'асто];
§роздільну вимову дж, дз у словах типу дзвінок, джміль[37, 26].
До групи усних помилок відносять ті, що пов'язані порушеннямнорм наголошування. Окремо серед недоліків усного мовлення виділяють невмінняучнів робити логічний наголос, паузи між частинами речення, реченнями,абзацами, невміння дотримуватися потрібної сили голосу, швидкості, невміннянадавати голосу емоційного забарвлення, відповідно до ситуації спілкування. Усіці різновиди об'єднують у групу інтонаційних мовленнєвих недоліків.
На побутовому рівні в поняття орфоепії входить виразна ічітка вимова всіх звуків мови, що полегшує слухове сприйняття мовлення. Протедля актора і вчителя початкових класів це – базовий інструмент його професійноїдіяльності. Бездоганна «стерильна» вимова стає основою, на яку педагог накладаєіндивідуальні мовні характеристики свого персонажа, розроблені відповідно дотрактування образу і загального рішення спектаклю [33, 12]. При необхідності вмові персонажа може з'являтися акцент або прононс, «окання», шепелявість і т.ін.
Проте, поза сумнівом, подібними виразними засобами повноюмірою здатна користуватися лише людина, котра досконало володіє артикуляцією іголосовим апаратом. Яскравість розробленої мовної характеристики і особливостейдикції персонажа робить його особливо виразним. Відповідно фахівці зі сценічноїмови з легкістю визначають школу актора за особливостями його вимови.
Відомий російський педагог В. Галендєєв стверджує, що вимова кожноїлюдини індексує практично всю її біографію – від побутових умов формування(включаючи штучне або материнське годування в дитинстві; технічніхарактеристики будинку, в якому росла людина, – цегляний, панельний; і т.д.) доінтелектуального і культурного рівня [48, 13].
Правильна вимова звуків – одна з найважливіших сторінкультури мовлення. Щоб забезпечити легке сприймання змісту твору дітьми,учитель повинен мати не тільки добре розвинуті якості голосу, а й бездоганнудикцію, тобто чітку правильну вимову кожного мовного звука. При неправильній орфоепіїнавіть добре поставлений голос і вміле використання засобів виразності незабезпечать успіху читцеві, тим більше вади його вимови можуть призвести донегативних наслідків, оскільки дітям молодшого шкільного віку властиве мовненаслідування.
Недоліки вимови бувають різного характеру, і виникають вонивнаслідок певних органічних (вроджених) і неорганічних (набутих) вад мовногоапарату [49]. Неорганічні вади можуть мати той самий характер вимови, що йорганічні (гугнявість, шепелявість, гаркавість, сюсюкання тощо). Однак причиниїх пояснюються насамперед неправильним засвоєнням засобів артикуляції окремихзвуків або недбалим користуванням мовним апаратом чи окремими його складовимичастинами.
Недоліки вимови властиві багатьом дітям. Виправленням їхповинні займатися не тільки медичні установи, а й учителі. Неорганічні вадивимови можна ліквідувати за допомогою певного комплексу тренувальних вправ.Органічні недоліки вимови не можна виправити лише виконанням вправ. Проте деякіз них можуть бути усунені завдяки медичному втручанню. У дитячому віці це ще невикликає особливих труднощів, та значно складніше виправити недоліки в дорослоїлюдини. Тому й не бажано, щоб люди з природними дефектами вимови потрапляли напедагогічну роботу. Вчитель, як і артист, диктор, повинен бездоганно володітимовним апаратом.
Як відомо, українська мова відзначається милозвучністю, якадосягається завдяки використанню спеціальних мовних засобів, або ж навпаки,відсутністю збiгy приголосних у певних позиціях. Оскільки молодші школярі неотримують елементарних відомостей про засоби вираження евфонії, а „практично їмдоводиться будувати зв'язні усні висловлювання, у яких необхідно дотримуватисяі певних закономірностей у використанні приголосних звуків” [57, 12], учителевіслід принагідно виправляти недоліки, що призводять до виникнення такихвідхилень.
Щоб забезпечити легке сприймання змісту твору дітьми, учительповинен володіти поряд із добре розвинутими якостями голосу й дихання ще йбездоганною, тобто чіткою і правильною вимовою кожного мовного звука [64, 21].При неправильній орфоепії навіть добре поставлений голос і вміле використаннязасобів виразності не забезпечать успіху читцеві, тим більше вади його вимовиможуть призвести до негативних наслідків, оскільки дітям молодшого шкільноговіку властиве мовне наслідування.
Психологи вважають, що „орфоепічні навички є навичкамирозумовими” [17, 263]. На початковому етапі розвитку дитини (в дошкільномувіці) формуються вимовні навички. Вони здійснюються в процесі наслідування.Проте у ранньому дошкільному віці вимовні навички є неусвідомленими. Нанаступних стадіях оволодіння мовленням, як вказує О.Гвоздев, відбувається „підвпливом оточення” [19, 27]. Саме в цей період важливо розвивати у дітеймовно-слухову увагу.
До школи діти приходять уже із сформованими вимовниминавичками, які, на жаль, не завжди відбивають норми літературної вимови, тобтоне є орфоепічними. Саме тому „в початкових класах слід проводити велику роботу,щоб вони стали орфоепічними” [26, 51]. Така перебудова, як правило, дужетривала, бо старі зв'язки не руйнуються, а лише загальмовуються. Підкерівництвом учителя налагоджуються нові зв'язки, які тільки в результатідовготривалої роботи можуть стати постійними. Саме тому у 1—4 класах требаорганізувати роботу так, щоб заняття з орфоепії стали систематичними, і тількитоді можна сформувати орфоепічні навички.
Учені виділяють такі основні дії (операції): фізичні —зовнішні, інтелектуальні — внутрішні, які учень виконує в процесі спілкування:активна вимова і сприймання мовних одиниць, розуміння мовних одиниць і вміннязіставляти свою вимову з орфоепічною, запам'ятовування [36, 48]. Оскількипроцес вироблення навичок пов'язаний із розумовими операціями, то, природно,він повинен бути педагогічно сформованим.
Дослідники вважають, що вироблення орфоепічних навичок вучнів проходить три етапи [48, 11-12]. У період формування орфоепічних уміньпереважають аналітичні прийоми навчання. Це значить, що учень повинен умітисприймати потрібний звук на слух, вимовляти його як окремо, так і в мовномуоточенні. Далі йде процес переростання орфоепічних умінь в орфоепічні навички.В даній ситуації укладання мовних органів для учнів є звичним. Тепер же учнінавчаються вимовляти потрібні звуки у будь-яких позиціях. Ці звуки вонивимовляють уже вільно, але увага ще зосереджується на цьому процесі. Привиробленні навичок застосовуються як аналітичні, так і імітаційні прийоми.Третій етап — це процес автоматизації орфоепічних навичок. Основним прийомом єімітаційний. Учні відтворюють уже орфоепічне звучання слів легко, автоматично.
Вироблення, формування й закріплення орфоепічних навичок вучнів 1—4 класів вимагає того, щоб ці процеси були навчальними. Тому природнимповинно бути визначення орфоепічної мети на кожному уроці [59]. Тільки за такихумов можна не лише виробити і сформувати орфоепічні навички, а й закріпити їх. М.Лабащук зазначає: «У розвитку усного мовлення мусить бути така ж система ітакий мовний режим, як у писемному. Неправильно сказане слово повинно викликатив учнів таку ж реакцію, як і неправильно написане» [41, 37].
Така робота повинна проводитись упродовж вивчення всьогокурсу української мови. Звичайно, найбільша увага цим питанням має бутиприділена при вивченні розділу «Фонетика».
У процесі теоретичного вивчення фонетики й орфоепії слід першза все застосовувати пояснювально-ілюстративний (слово вчителя, пояснення звикористанням підручника) і частково-пошуковий (бесіда, спостереження надмовою) методи. Вчені вказують на особливе значення спостережливості. Так, І. Синицявідзначає: «Важливим, нерідко вирішальним у розвитку мовлення учнів є їхнямовна спостережливість, увага до слова. Вправляння у спостережливості замовленням може бути на кожному уроці. Від спостереження за мовленням іншихучням легше перейти до спостереження за власним мовленням» [7, 12]. Зіставленняартикуляції різних звуків в українській мові, порівняння діалектної вимови злітературною допоможе усвідомити специфіку кожного звука. Належне місце вроботі над фонетикою й орфоепією мають зайняти наочні й технічні засоби (схеми,що показують положення мовних органів при вимові голосних і приголосних; різнітаблиці, на яких демонструється співвідношення дзвінких і глухих, твердих ім'яких чи слова з певними звуками; магнітофонні стрічки й платівки із записамизразкової вимови тощо).
Різноманітною має бути і система тренувальних вправ зфонетики й орфоепії. Найголовніші з них такі: фонетичний розбір, різні видисписування (з фонетичним і орфоепічним завданням), навчальні диктанти(вибірковий, словниковий, творчий, диктант-переклад), робота з орфоепічнимсловником, виразне читання текстів, вивчення напам'ять спеціально підібранихтекстів з метою удосконалення орфоепічних навичок [11, 54-55]. Зрозуміло, щовибір методів навчання має бути усвідомлений, їх так треба поєднувати на уроці,щоб результати були якнайкращими.
Необхідно, щоб праця над фонетикою і орфоепією проводиласявпродовж вивчення всього шкільного курсу української мови, зокрема у зв'язку звивченням лексики, орфографії і граматики та роботою з розвитку мовлення.Вивчення словотвору в межах різних частин мови, відмінювання немислиме беззв'язку з фонетикою і орфоепією.
1.2Основні одиниці орфоепії
Орфоепіяу своїй структурі містить правила літературної вимови звуків і словосполучень,а також правила наголосу.
Звукові одиниці мови реально існують і функціонують неізольовано, а в мовному потоці, в певному зв'язку одна з одною. Аналіз умовсполучуваності голосних і приголосних звуків, утворення груп приголосних,різних комбінацій їх і місця в слові, як і вивчення частотності фонем, маєвелику теоретичну й практичну вагу.
Предметом нашого дослідження є «звукова субстанція мовлення»та особливості її артикуляції. До вивчення звукового сигналу підходятьбагатоаспектно, адже звук генерується, передається і приймається. Мовленнєвакомунікація являє собою процес, модель якого можна зобразити у наступнійпослідовності: суб’єкт, що говорить, – канал зв’язку, по якому передаєтьсяінформація, – об’єкт, що приймає дану інформацію [41]. Кожна людина виступає якв ролі суб’єкта, так і в ролі об’єкта мовлення.
Оскількизвуки ми вимовляємо й чуємо, то ці два їх аспекти – вимова (артикуляційний аспект)та сприйняття (акустичний аспект) і складають сутність звука. Якщо говорититочніше, то останній аспект включає до свого складу два різних явища – власнеакустику, тобто характеристику звука як фізичної величини, як коливанняпружного середовища, і фізіологію – сам аспект сприйняття, при якому коливання,що лягають на барабанну перетинку вуха, перетворюються в слухові узагальненнямозку [43]. Вимова звука – це не тільки робота апарату мовлення, а й корегуючадіяльність артикуляторних узагальнень мозку.
Звуком називається«коливальний рух різноманітних тіл з наступним поширенням цих коливальних рухіву навколишньому середовищі» [61, 17]. Джерелом мовних звуків служать коливанняголосових зв'язок у гортані й тертя повітряного струменя об стінки мовного апарата.
Звукмови відрізняється від інших звуків тим, що він, по-перше, є носієм найменшоїодиниці мови — фонеми, яка має структурне значення, по-друге, відображений усвідомості носіїв мови як такий звукотип, котрий характеризується певнимнабором акустичних, анатомо-фізіологічних і психофізичних (психоакустичних)ознак [67, 56]. Цей набір ознак набуває соціального статусу і закріплюється всвідомості носіїв мови як орфоепічна норма.
Звукиподіляються на тони й шуми. Тони виникають внаслідок періодичних коливаньповітряного середовища, а шуми — внаслідок неперіодичних коливань [61].У чистому вигляді як тони, так і шуми зустрічаються рідко. Як правило, до тонузавжди більшою чи меншою мірою прилучається шум, а до шуму — незначний елементтону. Тому різкої межі між тонами й шумами немає. Проте мовні звукирозрізняються залежно від того, що лежить у їх основі — тон чи шум,— івідповідно поділяються на дві групи: голосні і приголосні. Голосні — цезвуки, в основі яких лежить тон. Приголосні — це звуки, в основі якихлежить шум, до якого може долучатися й голос (при утворенні сонорних абодзвінких приголосних).
Звуки(тони і шуми) розрізняються за інтенсивністю, висотою, спектром і тривалістю[76, 267].
Інтенсивністьзвуказалежить в основному від амплітуди коливань голосних зв'язок, яка, в своючергу, обумовлюється силою, з якою тисне на голосові зв'язки чи інші перепонина його шляху видихуваний струмінь повітря. Чим більша амплітуда коливання, тимбільша інтенсивність (сила) звука. При цьому останню як об'єктивнухарактеристику звука слід відрізняти від гучності.
Під гучністюрозуміють сприйняття інтенсивності звука слуховим апаратом людини. Залежністьміж інтенсивністю й гучністю звука визначається висотою. Звуки, однакові за силою,але різні за висотою, можуть сприйматися як звуки різної гучності.
Висота звукавизначається швидкістю коливань за одиницю часу. Звуки людської мови за своєюприродою складні. Внаслідок коливань голосових зв'язок утворюється основний тон,який завжди найнижчий. Його висота залежить передусім від довжини голосовихзв'язок і ступеня їх напруженості. Зміни висоти основного тону в мовленніхарактеризують його мелодику.
Тони,які виникають у гортані, можуть резонуватися (викликати вторинні коливання) унадгортанних порожнинах (ротовій, носовій, глотковій), внаслідок чого виникаютьдодаткові тони (парціальні, складові тони, обертони). Вони в ціле число разіввищі за основний тон, тому вони звуться гармонічними складовими тонами [8, 34].
Додатковітони, що виникають у надгортанних порожнинах, при вимові різних звуківнеоднакові силою, висотою й областю їх концентрації.
Сукупністьосновного тону і додаткових тонів складає його спектр, що є дужеістотною в лінгвістичному відношенні характеристикою звука, оскільки з якісногобоку різниця між окремими звуками визначається саме на основі їх спектра.
Лінгвістичний(соціальний, фонологічний) аспект має на увазі вивчення ролі звукової сторонимови з погляду її смислових функцій. Наприклад, звуки [н] і [н']здатні розрізняти слова (пор. стан і стань), а звуки [а], [у],[и] можуть розрізняти і слова, і форми слів (пор. лак, лук, лик; книга,книгу, книги) й под. Такі одиниці, що служать для розрізнювання слів і формслів, називаються фонемами.
Вивченнямовних звуків виключно з погляду анатомо-фізіологічного або фізично-акустичногонеможливе. Воно обов'язково (свідомо чи несвідомо) враховує значення звуків дляспілкування, тобто включає й лінгвістичний, або функціональний (ще інакше —соціальний), аспект [35, 17].
Дослідженнязвуків у плані перших трьох аспектів ведеться природничими методами(анатомо-фізіологічними й акустичними). Дослідження функцій звукових елементіву процесі комунікації здійснюється за допомогою мовознавчих (лінгвістичних)методів дослідження [61]. Ці аспекти, відрізняючись завданнями і методамидослідження, перебувають у щільному, нерозривному зв'язку і взаємно доповнюютьодин одного.
Лінгвістичнозвуками називають „найменші одиниці мовного потоку, з яких в мовіскладаються слова” [69, 25]. Звуки мови на письмі позначаються так:[a],[с], [д'], [м], [н]. Окремо взяті звуки (на відміну від слова та речення) немають ніякого значення ([о], [у], [п], [с], [д], [і], [к], [м]), але з нихтворяться слова та їхні значущі частини. Наприклад, з наведених звуків легкоскладається слово підсумок, у якому виділяються три значущих частини під+ сум + ок.
Звукиутворюють зовнішню, звукову оболонку слів і тим самим допомагають відрізнитиодне слово від іншого. Слова розділяються за кількістю звуків, з яких вонистворені, набором цих звуків та їх послідовністю. Звуки мовивиникають за допомогою мовного апарату, до якого належать гортань зголосовими зв'язками, ротова та носова порожнини, губи, язик, зуби тапіднебіння [76].
Заспособом творення звуки поділяються на голосні та приголосні.
Голоснізвуки – це звуки людської мови, основу яких становить голос. Привимові голосних звуків струмінь повітря, вийшовши з легень і проходячи погортані, спричинює вібрацію зімкнених напружених голосових зв'язок. Після тогояк струмінь повітря вже у вигляді звукової хвилі з періодичними коливаннямипроходить крізь ротову порожнину, він вільно виходить назовні. Ротова порожнинавідіграє при цьому роль резонатора, який за рахунок руху нижньої щелепи тапереміщення язика в горизонтальній та вертикальній площині змінює свої розмірита форму, що є вирішальним при творенні голосних різної якості.
/>Голосних звуків шість:[і], [и], [е], [у],[о], [а].
Голоснізвуки можуть бути переднього і заднього ряду, низького, середнього і високогопідняття, огублені і неогублені, ненаголошені і наголошені.
За місцем творення (мається на увазі рух язика угоризонтальній площині ротової порожнини) голосні звуки поділяються на голосні передньогоряду ([е], [и], [і]) і голосні заднього ряду ([а], [о],[у]).
В залежності від ступеня підняття язика, тобто від йогоруху у вертикальній площині, розрізняють голосні низького ([а]), середнього([е], [о]) і високого ([і], [и], [у]) підняття:
За участю губ голосні поділяються на огублені (лабіалізовані[о], [у]) і неогублені (нелабіалізовані [і], [и], [е], [а]).
Залежно від місця наголосу в слові голосні звуки можуть бути наголошеними([і] – місто) і ненаголошеним ([і] – містечко).
Напочатку слів голосні в українській мові виступають порівняно рідко, але всередині слова вони трапляються частіше [7]. Так, після твердих приголоснихвиступають звуки [а],[о], [у], [е], [и]: тато, той, туман, тесля, тиша.Після м’яких приголосних також виступають п’ять голосних, але в дещо іншомускладі – [а],[о], [у], [е], [и]. Отже, після твердих і м’яких можуть виступатиі виконувати смислорозрізнювальну функцію чотири голосні — [а], о], [у], [е].
Приголоснізвуки – це звуки людської мови, основу яких становить шум з більшою чименшою частиною голосу, або тільки шум.
Привимові приголосних звуків голосові зв'язки можуть бути напруженими і вібруватипід тиском повітряного струменя, утворюючи музикальний тон (голос), а можутьбути розслабленими, не замкненими і вільно пропускати видихуване повітря [39].Характерні для приголосних шуми виникають переважно у ротовій порожнині приподоланні струменем повітря різноманітних перешкод, утворюваних на його шляхуактивними і пасивними мовними органами.
В українській мові 32 приголосних звуки: [б], [п], [д], [д' ],[т], [т'], [ґ], [к], [ф], [ж], [з], [з' ], [ш], [с], [с'], [г], [х], [дж],[дз], [дз' ], [ч], [ц], [ц'], [в], [й], [м], [н], [н'], [л], [л'], [р], [р']. Якістьприголосних залежить від умов їх творення. При утворенні приголоснихвидихуваний струмінь повітря (з участю або без участі голосу) зустрічає на своємушляху перепону, яка являє собою зближення або повне зімкнення активних іпасивних мовних органів. У результаті подолання відповідної перепони виникаєхарактерний шум, що визначає якість того чи іншого приголосного. Приутворенні приголосних загальне напруження мовних органів відсутнє, вонозосереджене лише в ділянках, що є фокусом творення звука.
Вукраїнській мові приголосні класифікуються за такими ознаками: 1) за участюголосу й шуму в їх творенні; 2) за місцем творення (за активним і за пасивним мовниморганом); 3) за способом творення; 4) за наявністю або відсутністю пом'якшення(палаталізації); 5) за наявністю або відсутністю носового забарвлення(назалізації) [56]. Акустичні особливості приголосних звуків, як правило,залежать від артикуляційних умов їх творення.
За участю голосу й шуму приголосні поділяють насонорні й шумні.
Сонорними (лат. sоnоге— звучно, голосно) називаються приголосні, що складаються з голосу й шуму зперевагою голосу. Цих звуків в українській мові дев'ять: [в], [й], [м], [н],[н' ], [л], [л' ], [р], [р']. При артикуляції сонорних мовні органи хоча йзближуються в основному таким же способом, як і при творенні шумнихприголосних, проте щілина при цьому утворюється досить широка, і повітрянийструмінь, проходячи крізь неї, не створює сильного шуму, властивого шумнимприголосним.
Шумниминазиваються приголосні, що складаються зголосового тону (або голосу) й шуму з перевагою шуму або з одного тільки шуму,чітко локалізованого. До шумних в українській мові належать:[б],[п], [ф], [д], [т], [ з], [ш] тощо.
Шумні приголосні, взалежності від того, у якому стані перебувають голосові зв’язки в моменттворення, поділяються на дзвінкі і глухі./>Якщо голосовізв’язки більш напружені, тоді творяться дзвінкі шумні приголосні звуки: [б],[д], [д'], [ґ ], [ж], [з], [з'], [г], [дж], [дз], [дз' ]. При розслабленихголосових зв’язках творяться глухі шумні звуки: [п], [т], [т'], [к], [ш],[с], [с'], [х], [ч], [ц], [ц'].
Дзвінкі та глухі приголосні утворюють так звані акустичні пари (дзвінкийзвук – глухий):[б]-[п], [д]-[т], [д' ]-[т' ], [ґ ]-[к], [ж]-[ш], [з]-[с],[з'] — [с'], [г]-[х], [дж]-[ч], [дз]-[ц], [дз' ]-[ц']. Глухий звук[ф] вукраїнській мові співвідносного дзвінкого звука не має. Дзвінкі приголосні укінці слова та в кінці складу вимовляються дзвінко. Усі сонорні приголоснізвуки належать до дзвінких і не мають парних глухих.
За активним мовним органом приголосні поділяються на губні([б], [п], [в], [м], [ф]), язикові ([д], [д' ], [т], [т' ], [з], [з' ],[с], [с' ], [дж], [дж], [ц], [ц' ], [р], [р' ], [л], [л' ], [н], [н' ], [ж],[ч], [ш], [дж], [й] та глоткові [г].
Приголосні розрізняють за наявністю або відсутністю палаталізації(або за твердістю і м'якістю).Палаталізація звуків, або пом'якшення,виникає внаслідок додаткового підняття передньої і середньої спинки язика внапрямку до твердого піднебіння. Ця додаткова артикуляція наближається доартикуляції голосного[і]. Коли до основної артикуляціїприголосних приєднується додаткова і-подібна артикуляція, то об'ємротового резонатора помітно зменшується і власний тон приголосного підвищується[66, 54].
Заознакою твердості чи м'якості приголосні розмежовуються на тверді ([б],[п], [д], [т], [ґ ], [к], [ф], [ж], [ш], [з], [с], [г], [х], [дж], [ч], [дз],[ц], [в], [м], [н], [л], [р]) і м'які ([д' ], [т' ], [з' ], [с' ], [дз'], [ц' ], [й], [л' ], [н' ], [р]). Окремі приголосні за ознакою “м’якість-твердість” утворюють пари:[д]-[д' ], [т]-[т' ], [з]-[з' ], [с]-[с' ],[дз]-[дз' ], [ц]-[ц' ], [н]-[н' ], [л]-[л' ], [р]-[р'].
Враховуючи слухове сприйняття, приголосні діляться також на свистячі([з], [з' ], [с], [с' ], [ц], [ц' ], [дз] [дз' ]) і шиплячі ([ж], [дж],[ч], [ш]). Зовсім невелику групу складають носові приголосні ([м], [н],[н' ]), у творенні яких бере участь носова порожнина [67].
Окремо треба сказати про звук [ґ], що третім виданнямУкраїнського правопису було повернуто в українську абетку [75]. Звук [ґ]вживається у словах: ґанок, ґоґель-моґель, ґудзик, ґрунт, ґречний, ґрати (іменник),ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґранчак та ін.
Звуки[ґ] та [г] легко розрізняються на слух: [г] — гортаннийщілинний, глухіший; [ґ] — задньоязиковий проривний, дзвінкіший. Різницюв роботі мовних органів при вимові цих звуків можна відчути на дотик, прикладаючипальці до гортані.
Голоснів українській мові у наголошеній позиції звучать чітко і виразно (голос,сила). Так само чітко і виразно вимовляються і голосні [а], [і], [у] вненаголошених складах (співати).
Ненаголошений[е] при вимові наближається до [и], так само як і ненаголошений[и] наближається до[е]. Особливо помітно це у випадку, коли [и]чи [е] знаходяться перед наголошеним складом (заметіль).
Голосні[е], [и] майже не змінюються у кінці слова і у складі з побічнимнаголосом (пити, куля).
Ненаголошенийзвук [о], як і наголошений, теж вимовляється голосно, ніколи неперетворюючись на [а], як у російській мові.
Удієслівних формах 3-ї особи однини і множини теперішнього часу буквосполучення -тьсявимовляється як [ц']: сміється — [с'м’ійец': а]. Буквосполучення -шсявимовляється як довгий м'який [с’]: смієшся – [с'м’ійе'с': а].
Дзвінкі приголосні [б], [д], [д’], [ґ], [ж], [з], [з’], [г],[дж], [дз], [дз’], як правило, зберігають свою дзвінкість.
Зокрема,це відбувається: на кінці слова (ніж, гедзь); в середині слова переднаступним глухим приголосним, найчастіше на межі кореня і суфікса (дiжка,жабка); виняток – дзвінкий приголосний [г], який в окремих випадкахчергується з глухим [х] перед глухими[т'] і [к]: [н'і'хт'і],[вохки'й]; у кінцевих дзвінких приголосних префіксах роз-, без-,через- та інших перед глухим приголосного кореня (розповідати).
Дзвінкий[з] чергується з глухим [с] тільки у префіксі з- переднаступним глухим кореня (крім[ш] і [ч]) — [с'ц'іпити],[схот'іти]. У випадку знаходження дзвінкого свистячого [з] передшиплячими [ш] і [ч] він чергується з глухим шиплячим [ш] (зшити).
Глухіприголосні в середині слова перед дзвінкими вимовляються дзвінко: [п р о' з'б а]. Приголосні шиплячі звуки [ж], [ч], [ш] перед наступнимисвистячими [ц'], [с'] чергуються відповідно зі свистячими [з'], [ц'],[с']: [кни'з'ц'і]. Нормативним для української мови є чергування[у]та[в]; [і] та[й] у мовному потоці, яке залежить відкінця попереднього і початку наступного слова [наш учи'теил'].
Більшістьбукв позначає один звук. Але буква може передавати і два звуки. Наприклад, букващ передає сполучення двох звуків [ш]+[ч]; букваї завждипозначає два звуки [й] та [і]. З іншого боку, для позначенняодного звука можуть вживатися дві букви (напр., букви дж і дзпередають кожна свій звук: [дж] і [дз] (джміль, їжджу, дзеркало, дзиґа)[74, 16].
Буквия, ю, є можуть передавати по одному звукові — [а], [у], [е], коливживаються для позначення м'якості приголосних: люди — [л'у'ди],давнє — [д'а'вн'е], а також два звуки, коли виступають: напочатку слова: юшка — [йу'шка], єдність — [йе'д'н'іс'т'];на початку складу після букви, що позначає голосний склад: палає — [па-ла'-йє];після апострофа: в'яне — [вйа'не]; після м'якого знака: портьєра- [портйе'ра].
М'якістьприголосних передається за допомогою букв ь таі (сталь,тісто, хіба). Твердість приголосних на письмі непозначається, а для роздільної вимови вживається апостроф.
Звуковіяк лінгвістичній одиниці властива автономність. Відриваючись від конкретноїморфеми, звук набуває „певної самостійності, незалежності, автономності” [76,28]. Саме тоді, коли звук пориває з лексичним або граматичним значенням, вінперестає бути словом чи морфемою і стає самостійною звуковою одиницею, якаоб'єктивно існує поряд з іншими одиницями — морфемою, словом, реченням, хоч неоднакова з ними за своєю роллю. Автономність звуків виявляється передусім утому, що носії мови легко членують на фонеми будь-яке незнайоме їм слово або,навпаки, складають нові слова, наприклад абревіатури, замінюють незнайомі звукизапозичених слів звуками рідної мови. Свідченням автономності звукової системиє також можливість зображення звуків у вигляді літер у звуковому письмі.
Виразність і чистота вимови звука досягаються насампередзавдяки правильності артикуляції, тобто чіткістю постановки органів мовлення іїх рухів під час вимови звуків. Тому роботу над усуненням недоліків вимови слідрозпочинати з виправлення неправильно завчених раніше рухів органівартикуляції.
Проаналізуємо особливості артикуляції голосних звуків [46,27-29].
А — нелабіалізований, чистий голосний заднього ряду, низькогопіднесення. Артикуляція ненапружена. При вимові нижня щелепа опущена, ротнастільки широко розкритий, що між зубами можна вставити два пальці, покладеніодин на одного. Губи активної участі не беруть. Вони притиснені до зубів, невипинаються вперед і не розтягуються в сторони.
Язик помітно відтягнений назад. Спинка язика своєю задньоючастиною також відтягнена назад до стінки глотки. Дещо відтягнений від нижніхзубів назад і кінчик язика.
М'яке піднебіння зімкнене із задньою стінкою глотки.
О — лабіалізований голосний заднього ряду, середнього ступеняпіднесення, артикуляція ненапружена. Губи при вимові витягнені вперед ізаокруглені, рот напіввідкритий. Язик займає трохи вище положення, ніж привимові а. Спинка язика спрямована більше до м'якого піднебіння, ніж дозадньої стінки глотки. Кінчик язика відтягнений від нижніх зубів сильніше, ніжпри а. М'яке піднебіння сильно підняте вгору закриває вхід у носовупорожнину.
У — лабіалізований голосний заднього ряду, високого ступеняпіднесення. Артикуляція ненапружена. При вимові нижня щелепа опущена, алеменше, ніж при вимові а, зуби відходять від передніх зубів і дужевитягуються вперед, утворюючи між губами й зубами невелику порожнину, довжинаякої більша, ніж при вимові о. Віддаль між губами зовсім невелика.Положення язика дуже високе, тіло його спрямоване вгору до м'якого або навітьдо задньої частини твердого піднебіння, а кінчик відтягнений від передніх зубіві зігнутий униз та назад більше, ніж при вимові інших голосних заднього ряду.М'яке піднебіння підтягнене вгору і закриває прохід у носову порожнину.
Е — нелабіалізований голосний переднього, на межі з середнім,ряду пониженого ступеня піднесення. Артикуляція ненапружена. При вимові куточкигуб трохи розтягнені в сторони й притиснені до зубів. Положення язика нижче,ніж при вимові інших голосних переднього ряду, спинка язика основною своєюмасою просунена вперед, ближче до середньої частини твердого піднебіння, кінчик— відтягнений від нижніх зубів, а корінь — відсунений назад більше, ніж привимові інших голосних переднього ряду. М'яке піднебіння зімкнене з задньоючастиною глотки.
И — нелабіалізований голосний переднього ряду, високогопіднесення. Артикуляція ненапружена. Губи при вимові розтягнені дещо більше,ніж при вимові є, й притиснені до зубів. Рот розкритий настільки, що міжзубами можна вставити кінчик мізинця. Положення язика вище, ніж при вимові є,але трохи нижче, ніж при і. Передня частина спинки язика опукла,основною своєю масою просунена вперед. Кінчик язика вільно опущений вниз, акорінь відсунений від задньої стінки глотки значно більше, ніж при є. М'якепіднебіння зімкнене з задньою частиною глотки.
І — нелабіалізований голосний переднього ряду, високогопіднесення. Артикуляція напружена, м'язи мовних органів при його вимовіскорочуються й поверхня їх стає твердішою, що позначається і на тембріголосного, на його більшій виразності. При вимові губи розтягнені в сторонизначно більше, ніж при и та є, і утворюють вузьку щілину. Рот розкритийнастільки, що між верхніми й нижніми зубами можна вставити кінчик мізинця. Усямаса язика (передня й середня частини) переміщується виразно вперед, допередньої частини твердого піднебіння або до верхніх зубів та альвеол. Тілоязика зібране спереду і має виразно випуклу форму. Віддаль найвищої точки язикавід твердого піднебіння невелика. Кінчик язика спадає вниз безпосередньо занижніми зубами або ж упирається в нижні зуби. М'яке піднебіння закриває вхід уносову порожнину.
Артикуляція приголосних має свою специфіку [58]. Так, Б,М, П — губні. При артикуляції спочатку утворюється зімкнення нижньої губи зверхньою, потім, під натиском повітря, що видихається, відбувається«вибух»: губи розмикаються, нижня губа натискає на верхню івідштовхується від неї. Нижня щелепа при цьому опускається, язик при цьомуучасті не бере. При п, б м'яке піднебіння підняте й не пропускає повітряв носову порожнину. Голосові зв'язки при творенні п ненапружені й недрижать, а при творенні дзвінкого б губи напружені й дрижать.
М — губний сонорний. Артикулюється, як і шумнийдзвінкий б, з тією лише різницею, що при його творенні тон переважає надшумом, а м'яке піднебіння опускається й відкриває прохід до носової порожнини.
В — губно-зубний щілинний. При творенні нижня губа зближуєтьсяз верхньою, але не змикається з нею: між губами залишається вузенька щілина,через яку проходить струмінь видихуваного повітря. Язик нерухомий. М'якепіднебіння підняте й закриває прохід у носову порожнину,
Ф — губно-зубний. Твориться при зближенні нижньої губи ззубами, при цьому щілина виникає між різцями і нижньою губою. Язик у ротілежить спокійно. М'яке піднебіння підняте й закриває прохід у носову порожнину.
Д, Н, Т — шумні зімкнені передньоязикові. При творенніїх губи пасивні, кінчик та передня частина язика змикаються з верхніми зубамита альвеолами. Тильна частина кінчика язика при цьому щільно притискається донижніх зубів. Голосові зв'язки при творенні д, н вібрують. Сонорний нмає носове забарвлення, бо м'яке піднебіння опущено і повітря проходитьодночасно через ротову й носову порожнини.
С, З — шумні щілинні. При вимові губи напіввідкриті йрозтягнуті. Зуби розтулені на віддаль 1-1,5 мм. За загальною конфігурацієюязика с, з дещо подібні до зімкнених т ід. Істотнарізниця полягає в тому, що при їх артикуляції виникає не зімкнення, а щілина.Передня спинка язика утворює жолобок, причому кінчик язика впирається в нижнірізці, а спинка торкається іклів та різців. М'яке піднебіння підняте й закриваєпрохід до носової порожнини. Голосові зв'язки при творенні с перебуваютьу напруженому стані, а при творенні з дрижать.
Ц, дз — шумні передньоязикові африкати—складаються здвох елементів (зімкненого й щілинного). При вимові ц утворюється зімкненнятипу т, а при вимові дз — типу д, але воно не завершується«вибухом», як під час артикуляції звичайних зімкнених, а плавнопереходить у щілинний елемент типу с або з. Отже, артикуляція цвідбувається на місці утворення т і с, а дз — на місціутворення д і з. Кінчик язика притискається до нижніх зубів, апередня його частина утворює на зубах і початку альвеол зімкнення, але плавнопереходить у щілину.
Ш, Ж — шумні щілинні передньоязикові. При артикуляціїнижня щелепа трохи переміщується вперед, губи теж. Зуби зближені на відстань1-1,5 мм. Кінчик язика разом із прилеглою до нього спинкою потовщується івідтягується назад порівняно з артикуляцією с із.
На язиковій спинці утворюється ширший канал, ніж при вимові сі з. Повітряний струмінь спрямований по каналу на передні різці;розбиваючись об їх краї, він викликає специфічний шум. При вимові шголосові зв'язки не вібрують, а при вимові ж — вібрують, але струміньповітря слабший, ніж при ш.
Ч, дж — шумні передньоязикові африкати. Вони починаютьартикулюватися з елемента зімкнення типу т ід, який плавнопереходить у щілинний елемент типу ш, ж. Елементи зімкнення утворюютьсяне на місці звичайних т, д, тобто не на зубах і початку альвеол, азначно вище, на твердому піднебінні, там, де утворюються шиплячі ш, ж.
Р — передньоязиковий, належить до так званих вібрантів(дрижачих). При його творенні рот розкритий, губи пасивні; краї задньої ісередньої частини спинки язика впираються у верхні бокові зуби; передня частинаязика розплющується для утворення вільних рухів; кінчик разом з передньоюспинкою піднімається вгору і торкається твердого піднебіння на задній частиніальвеол, де під натиском видихуваного повітря вібрує.
Й — середньоязиковий щілинний. При артикуляції середня спинкаязика піднімається до твердого піднебіння, внаслідок чого між твердимпіднебінням і середньою частиною язикової спинки виникає щілина. Кінчик язикаопущений униз і тримається біля нижніх зубів.
Л — боковий передньоязиковий сонант. При артикуляції рот трохирозкритий. Губи набувають положення залежно від наступного голосного. Подібнодо змичних т, д, н, при л кінчик язика утворює змичку на площі,починаючи від внутрішньої поверхні зубів верхньої щелепи і далі на твердомупіднебінні. Крім того, краї язика опускаються з одного або з двох боків іутворюють біля бокових зубів щілину, крізь яку проходить повітряний струмінь.
К — шумний задньоязиковий. Артикулюється задньою спинкоюязика, що, піднімаючись до м'якого піднебіння, утворює з ним зімкнення. Нижнящелепа трохи опускається. Кінчик язика направлений униз. Голосові зв'язкирозімкнені. Струмінь повітря сильний. Типовою для української літературної мовиє така артикуляція к, при якій зімкнення утворюється на рівні останніхкутніх зубів, язикове тіло посунене назад, а кінчик язика знаходиться занижніми зубами. Так артикулюється і шумний задньоязиковий зімкнений г,тільки зімкнення задньої спинки язика з м'яким піднебінням відбувається нарівні останніх кутніх зубів. Контактна смуга, що утворюється при вимові, трохивужча від контактної смуги, що утворюється при вимові к.
X — шумний задньоязиковий щілинний. Артикулюється задньоюспинкою язика; піднімаючись до м'якого піднебіння, утворює щілину за останнімикутніми зубами. Язикове тіло відтягнене назад, а кінчик язика знаходиться занижніми зубами.
Г — фарингальний глотковий, або фарингальний. При вимові гартикуляційний апарат перебуває у такому самому положенні, як і при вимові х,тільки корінь язика відтягнутий назад трохи більше, ніж при х. Малийязичок займає положення, схоже з положенням х. Голосові зв'язки зімкнутій вібрують. Струмінь повітря слабший, ніж при х.
Ґ — передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний вукраїнських словах, так і в давньозапозичених, і українізованих: аґрус, ґава,ґазда, ґанок, ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґеґати, ґедзь, ґніт (у лампі),ґоґель-моґель, ґрасувати, грати (іменник), гранчастий, ґречний, ґринджоли,ґрунт, ґудзик, ґуля, джиґун, дзиґа, дзиґлик тощо та похідні від них, а також упрізвищах Ґалаґан, Ґудзь і под.
Йотовані ї, є, ю, я утворюються сполученням двох звуків:м'якого приголосного й і наступного голосного (й+і = ї; й+е = є; й+у = ю; й+а =я). Вони артикулюються як і відповідні голосні, але перед цим треба боки язикаприкласти до ясен верхніх бокових зубів [56, 154].
Всебічневивчення орфоепічної структури української мови передбачає також дослідженнянаголосу.
Наголос – це «вимова одного із складів з більшою силою»[58, 138]. Наголос завжди падає на голосний звук в складі, напр., чудо'во,бi'гати, вече'ряти. Голосний звук і склад, на який падаєнаголос, називається наголошеним; усі інші голосні і склади – ненаголошеними(у слові вi'-тер складві- наголошений). Наголошенийсклад вимовляється з більшою силою, ніж усі інші. Наголошеними можуть бутирізні за порядком склади (рi'ч-ка, пе-ре'-рва). Наголос може переміщуватисяз однієї частини слова на іншу при зміні форми цього слова (нога' — но'ги).
Піднаголосом переважно розуміють „виділення одного складу слова за допомогоюартикуляційних засобів, властивих мові,— м'язової напруженості мовного апарата,збільшення сили видиху, зростання тривалості” [50, 68]. Акустично наголосвиявляється у зростанні інтенсивності, тривалості, в змінах частоти основного івласного тону голосного.
Вукраїнській мові наголошені голосні характеризує передусім більша тривалість і тембр,а часом і більша сила. Тому український наголос за його фонетичною природоювизначається як якісний, кількісний і силовий (динамічний). Враховуючи відносноневелику різницю в тривалості між наголошеним і ненаголошеним складами, українськийнаголос визначають як несильно концентрований
Вчені(А.Багмут, О.Бондаренко, А.Грищенко) визначають такі функції наголосу:
а)видільна – наголос виділяє склад в межах слова, синтагми, фрази;
б) конститутивна– наголос організовує послідовність складів, об’єднуючи їх в єдине ціле йостаточно надаючи цій єдності рис слова;
в) смисло-і форморозрізнювальна – властива вільному наголосові і полягає врозрізненні смислу чи слів, які, крім наголосу, нічим не відрізняються (замóк-зáмок),або форм одного й того ж слова (вíкна-вікнá) [9, 19].
Наголосналежить до суперсегментних одиниць мови, оскільки „він не виявляється яксамостійне явище, а нашаровується на інші, сегментні (лінійні) одиниці — звукий склади, виступаючи з ними в нерозривній єдності” [27, 134]. Отже, наголосхарактеризує не тільки окремі голосні, а й цілі склади.
Кожнесамостійне слово має наголос. Службові частини мови, як правило, не маютьнаголосу. Вони приєднуються до самостійних, утворюючи разом з ними так званефонетичне слово, наприклад: думай же, ходив би, я і ти. Склад і голоснийу складі, на який падає наголос, називаються наголошеними, а всі інші —ненаголошеними. Наголос на письмі, звичайно, не позначається, але в словникахнаголос позначається спеціальним знаком (наприклад, перо`) [34, 13].
Багатоскладовіслова, а особливо складні, крім основного наголосу, можуть мати ще й додатковий(і не один), що характеризується меншою силою. Він також позначається припотребі спеціальним значком, наприклад: військо'возобов'я'заний,а'ерофо'тозніма'ння. Деякі складні слова (вони, звичайно, пишуться черездефіс) мають два головні наголоси, наприклад: воє'нно-стратег'ічний.
Вукраїнській мові наголос вільний, різномісцевий і рухомий, тобто він можепадати на будь-який склад слова і змінювати своє місце у формах того самогослова: ді'ло, робо'та, молода', випереджа'ти, перепідгото'вка, перекваліфіка'ція:рука' — ру'ки, бі'гти — ви'бігти, сми'рний — смирні'ший, будува'ти —буду'ю. Наголос в українській мові може під час змінювання словапересуватися: голова' — голови — голови' — голі'в, каза'ти — ка'жеш — кажу'[42].
Наголос— це надсегментна одиниця мовлення. Наголос є властивістю складу. Носієм жейого виступає голосний звук. Наголосом є „виділення складу за допомогою сили,висоти та тривалості його вимовляння” [39, 24]. Відповідно говорять про силовий(динамічний, експіраторний), музичний (тоновий, мелодичний) та кількісний(квантитативний) наголос залежно від того, який акустичний параметр йоговизначає [61, 82-83].
Зазвичайприйнято вважати, що український наголос, як і наголос фактично в усіхслов’янських і більшості індоєвропейських мов, є силовий, заснований на силівидиху, м’язової напруги. Про це говорить П.Коструба, при цьому зазначаючи, щоукраїнський наголос, бувши в своїй основі силовим, має ознаки часокількісного ітонічного.
ОднакН.Тоцька, характеризуючи склад, говорить, що він найбільше визначаєтьсятривалістю, проте значною мірою і силою, і мелодикою [69].
Залежновід того, з якою сегментною одиницею співвідноситься наголос, його поділяють насловесний (тактовий), синтагматичний і фразовий.
Наголосв українській мові виконує подвійну функцію [7, 13]. По-перше, він об'єднуєзвукові комплекси в окремі слова. Наприклад, звуковий комплекс вищезазна'ченийз одним наголосом сприймається як одне слово, а комплекс ви'щезазна'чений, що має два наголоси, позначає два слова. Так само: давноочі'куваний,нижчезга'даний, передба'чити і давно' очі'куваний, ни'жче зга'даний,пере'д ба'чити. По-друге, наголос виступає як засіб розрізнення слів тасловоформ. Наприклад, подані парами слова ви'года (користь) і виго'да(зручність), за'хват (захоплення) і захва'т (пристрій, ширинаробо-чого ходу), лі'карський (від лікар) і ліка'рський (від ліки),похідни'й (від похід) і похі'дний (який походить відчогось) — різні, на що й вказує наголос. У різних відмінках стоять слова ру'киі руки', ві'кна і вікна', різний вид мають дієслова наси'патиі насипа'ти.
Наголособ'єднує звуки в слові і необхідний для розпізнавання слів та їх форм: р`адій—рад`ій,`обід—об`ід, атл`ас—`атлас, прикл`ад — пр`иклад; хат`и — х`ати; копч`ений —к`опчений, насип`ати, — нас`ипати, виліт`ати — в`илітати [28, 73].
Можливетакож варіативне наголошення — це об'єктивний результат розвиткуакцентологічної системи мови, показник переходу від однієї норми до іншої.Разом з тим не можна не відзначити, що деякі акцентні варіанти виконують дуже тонкустилістичну, художньо-зображальну функцію. Наприклад, форми в`исоко,гл`ибоко слід вважати загальновживаними, а вис`око, глиб`око —власне поетичними; у формі вол`ошковий посилюється відносна ознака, а уформі волошк`овий — якісна.
Незважаючина зміну місця наголосу в багатьох словах у зв'язку зі словозміною ісловотворенням, в українській мові наголошування характеризується сталоюсистемою і яскраво вираженими закономірностями [23]. Нормативне наголошування єнеобхідною ознакою культурного й грамотного мовлення. Різноманітне поєднанняненаголошених складів з наголошеним, а також ненаголошених між собою є базою,на фоні якої формується ритмічна структура слова.
Задопомогою наголосу іноді розрізняються лексичні значення слів (за'мок — замо'к, му'ка — мука') та їхні граматичні форми (стi'ни – називнийвідмінок множини і стіни' – родовий відмінок однини). Більшість слів вукраїнській мові має один наголос.
Системанаголошування в українській мові досить складна. Тому у випадках сумніву щодонаголосу слід звертатися до словників. Разом із тим спостерігаються й деякізакономірності в наголошуванні слів.
1. Віддієслівнііменники середнього роду на -ання, у яких більше двох складів, маютьнаголос, як правило, на суфіксі: навча'ння, завда'ння, запита'ння, чита'ння,визна'ння, вида'ння, пізна'ння, посла'ння.
Але єй відхилення від цього правила: обла'днання (набір механізмів тощо), не'хтування,бі'гання, ко'взання.
2. Наголосу багатьох іменниках жіночого роду із суфіксом -к(а) у множиніпереходить на закінчення: вказі'вка — вказівки', учи'телька — учительки',ла'стівка — ластівки', го'лка — голки', пи'санка — писанки'. Але: ро'дичка—ро'дички, сусі'дка — сусі'дки, верхі'вка — верхі'вки.
3. Убагатьох двоскладових прикметниках наголос падає на закінчення: вузьки'й,кружни'й, легки'й, липки'й, мілки'й, низьки'й, нови'й, нудни'й, пісни'й,різки'й, сипки'й, скучни'й, стійки'й, стічни'й, страшни'й, тверди'й, тісни'й,тонки'й, трудни'й, тяжки'й, черстви'й, чітки'й, чутки'й, шкільни'й.
Уприслівниках, утворених від названих вище прикметників, наголос падає на першийсклад: ву'зько, ле'гко, мі'лко.
4. Удієсловах перший склад закінчень -емо, -имо, -ете -ите не наголошується:несемо', несете' (а не «несе'мо» «несе'те»); ідемо',ідете' (а не «іде'мо», «іде'те»); пі'демо, пі'дете;бу'демо, бу'дете; гурко'чемо, гурко'чете.
5.Треба запам'ятати наголос у словах, в яких найчастіше допускаються помилки: аге'нт,бюлете'нь (множина: бюлете'ні), кулінарі'я, ви'падок, діало'г, докуме'нт,моноло'г, ім'я', катало'г, некроло'г, експе'рт, кварта'л, кіломе'тр,компромі'с, кропива', мережа', одина'дцять, озна'ка, о'птовий, пеня', пере'пис,пере'пустка, предме'т, при'ятель, при'ятелька, руко'пис, середи'на, спи'на,співробі'тник, ти'тульний, цеме'нт, чергови'й, чотир-на'дцять, шофе'р [39,58-59].
Отже,орфоепія стосується насамперед усної форми мови (мовлення), тобто вона вчить,як мають вимовлятися ті чи інші звуки в певних фонетичних позиціях, у певнихсполученнях з іншими звуками, в окремих граматичних формах, у групах слів,подекуди і в поодиноких словах. Традиційно правила літературної вимовирозглядаються в системі голосних, приголосних, сполучень приголосних, наголосу.
Розділ2. Методика вивчення орфоепії в початкових класах
2.1Система засвоєння орфоепічних знань у початкових класах
Значенняі місце орфоепії у шкільному курсі української мови обумовлене тією роллю, якувідіграє її звукова сторона. Звуки є матеріальним засобом реалізації лексичнихі граматичних значень, будівельним матеріалом для слів і словоформ. Усі мовнізначення — і лексичні, і граматичні — виражаються за допомогою звуків і позазвуковою формою не існують.
Орфоепія— складова частина загальної структури мови, одна з її систем. Таке розуміння орфоепіїдає можливість побудувати вивчення лексики і граматики на орфоепічній основі,здійснюючи цим самим принцип випереджаючого навчання усного мовлення, і вивчатитеоретичні відомості з фонетики не ізольовано, а як перший рівень цілісноїструктури рідної мови. Розкрити учням роль у мові звукової сторони, показатизв'язок орфоепії з лексичними і граматичними явищами — важливе теоретичнезавдання вивчення мови в школі, бо «без знайомства з орфоепічною системою мовинеможливе її теоретичне чи практичне вивчення» [15, 9].
Вивченняорфоепії сприяє засвоєнню учнями норм усного і писемного мовлення. В цьомувиражається її тісний зв'язок з орфографією, фонетикою та графікою.
Практичнізавдання орфоепії на уроках рідної мови в початкових класах можна сформулюватитак:
1.Розвиток звукової культури учнів.
2.Формування і удосконалення прийомів звуко-буквеного розбору.
3.Формування умінь визначати орфограми на основі звукового аналізу [37, 26-27].
Формування вимовних навичок у дитини здійснюється в процесінаслідування і проходить кілька етапів [67, 102-103]. У ранньому віці врезультаті послідовного засвоєння комплексів рухів таких органів мовногоапарату, як дихальне горло, голосові зв'язки, язик, нижня щелепа, губи тапіднебіння, у дітей розпочинає формуватися звуковимова. Усі ці компоненти рухівкоординуються зі слуховими враженнями та уявленнями. Поступово між окремимислуховими уявленнями про звуки мовлення і відповідними артикуляційними рухами встановлюютьсятісні взаємозв'язки.
При цьому слід пам'ятати, що „формуючись у процесінаслідування, орфоепічні навички дітей раннього віку ґрунтуються нанеусвідомленій основі. Вони підпорядковані процесу безпосереднього пізнанняречей і явищ навколишнього світу” [68, 114]. Раннє розуміння дитиною слівбазується не на звучанні, а на загальному сприйнятті ритміко-мелодійноїструктури слова чи фрази. А тому навіть окремі недоліки у вимові при збереженнізагальної ритміко-мелодійної структури слова (кількості складів, наголосу) невпливають істотно на розуміння його змісту. На наступних стадіях оволодіннямовленням у процесі наслідування дитина засвоює вимовні особливості і орфоепічнусистему літературної мови (чи діалекту) тих носіїв мовлення, з якими вонаповсякденно спілкується.
Прийшовши до школи, дитина повністю володіє сформованими вимовниминавичками, які виявляються у вимовлянні окремих звуків (голосних таприголосних), їхніх сполучень, окремих граматичних форм, у способахнаголошування слів [65, 13]. Сформовані в процесі неусвідомленого наслідуваннявимовні навички дошкільників не завжди відображають орфоепічні норми даноїмови. Тому з початком шкільного навчання виникає необхідність приводити вимовнінавички окремих дітей у відповідність з орфоепічними нормами літературногомовлення.
На уроці вчитель ставить завдання — створити максимальнукількість мовних ситуацій і насамперед спеціально дібраних вправ длязакріплення цих зв'язків і подолання явищ інтерференції (змішування умінь інавичок, сформованих, наприклад, українською літературною мовою і діалектом).Ці явища, за даними психологічних досліджень, активно виявляються на етапіформування нових орфоепічних навичок. Слід брати до уваги, що в процесіпереучування особливо важливо мотивувати навчальні дії школярів, забезпечитиїхнє свідоме ставлення до роботи, пов'язаної з виробленням правильної вимовноїнавички на місці неправильної [74, 15].
Оволодіння правильним усним мовленням — процес, якийскладається з активних дій дитини: фізичних рухів мовних органів (зовнішні дії)та зусиль інтелектуально-емоційних (внутрішні дії). Із багатьох дій, які ученьвиконує на уроці в процесі мовного спілкування, виділяються ті, без яких орфоепічнінавички сформувати неможливо:
1) активна вимова і слухання мовних одиниць (робота органів мовлення— фізичні рухи м'язів мовного апарату; напруження слухових органів);
2) розуміння мовних одиниць: співвідношення комплексів звуків(морфем, слів, речень) із позамовною реальністю;
3) постійне зіставлення власної вимови із зразками орфоепічно правильногомовлення (робота фізіологічного апарату мовлення);
4) запам'ятовування (робота пам'яті) [64, 28].
Наведені компоненти процесу формування в учнів орфоепічних навичоксвідчать, що, крім механічних дій, які ґрунтуються на наслідуванні, для цьогопроцесу обов'язковими є і розумові операції (дії). На цій основі процесформування фонетичних навичок не може протікати стихійно, він має бутиорганізований як навчальний, педагогічно спрямований, а самі ці навички повинністати в один ряд з іншими навчальними навичками.
Метою орфоепічної роботи на уроках української мови впочаткових класах є „свідоме засвоєння учнями основних вимовних норм тапрактичне володіння ними в мовній діяльності” [69, 30]. Орфоепічні нормиоб'єднують правила вимови звуків (голосних і приголосних), окремихзвукосполучень та граматичних форм. У програмовому матеріалі початкового курсурідної мови закладено багато можливостей для засвоєння учнями орфоепічних норм[70]. Найбільше таких можливостей виявляється у вивченні орфоепії, зокрема врозділах програми «Звуки і букви», «Наголос».
Опрацьовуючи матеріал розділів, учні мають можливістьпаралельно засвоїти такі важливі правила української літературної мови, як: 1)чітка вимова всіх голосних звуків під наголосом; 2) повнозвучна і ясна вимоваголосних [а], [у], [і] в усіх позиціях; 3) вимова ненаголошеного [е] знаближенням до [и], а ненаголошеного [и] —до [е]; 4) злита вимова африкат [дж],[дз], [дз']; 5) вимова дзвінкого гортанного фрикативного приголосного [г](голуб, грім, сніг) та дзвінкого проривного задньоязикового приголосного [ґ](ґава, ґанок, аґрус); 6) дзвінка (неоглушена) вимова приголосних [б], [д], [д'],[з], [з'], [ж], [дз], [дз'], [дж], [г], [ґ] у кінці слів та в середині переднаступними глухими (сад, дуб, мороз, ложка, везти); 7) оглушення в окремихвипадках дзвінкого приголосного [г] у [х] перед глухими в середині слів:[к'іхтиек], [вхко]; 8) дзвінкавимова глухих приголосних перед наступними дзвінкими в середині слів:[молод'ба'], [прз'ба], [воґза'л][1, 59].
Відхилення від правильної вимови, що трапляються в мовленнімолодших школярів, найчастіше пояснюються діалектним оточенням. Користуючисьвідповідними методичними прийомами, добираючи для цього систему різноманітнихтренувальних вправ, учитель має працювати не тільки над ознайомленням учнів зосновними правилами літературної вимови, а й над подоланням окремих вимовнихвад, які вже склалися в мовленні дітей у дошкільному віці.
У доборі методичних прийомів для опрацювання орфоепічного матеріалув початкових класах слід враховувати, що паралельно з прийомом наслідуваннянеобхідно також застосовувати прийоми свідомого артикулювання та порівняннямовних одиниць [11, 53].
Робота над орфоепією в початковій школі найчастіше будуєтьсяз опорою на методи і прийоми, в основі яких лежить наслідування. Однак ціприйоми, пасивні за своїм характером, не завжди є результативними. Тому, привсій важливості імітаційного прийому (наслідування), якщо його застосовуватитільки в «чистому» вигляді, успіху можна досягти лише за умови тривалоготренування. В окремих випадках він взагалі не дає істотних наслідків. Тому врезультаті учень не набуває вміння вільно керувати своїм мовним апаратом дляусвідомленого творення засвоюваного звука, щоб при необхідності коригувати йогодіяльність.
Відомо, що вимовні навички дошкільників, сформовані вдитинстві у процесі наслідування, є такими, що недостатньо піддаютьсяуправлінню; вони малорухливі, негнучкі. Якщо і в шкільному навчаннізакріплювати цю форму оволодіння мовленням, то вона може виявити гальмуючийвплив на засвоєння граматики і правопису [41]. Тому навички мовлення,сформовані тільки з опорою на імітацію, без належного осмислення, не можутьстати свідомо контрольованими. Особливо це стосується випадків, коли навчанняздійснюється в умовах місцевих говорів.
Для оволодіння правильним мовленням у дітей молодшогошкільного віку мають бути відпрацьовані рухи мовного апарату, необхідні длявимовляння всіх звуків та їх позиційних варіантів. Правильна вимова засвоюєтьсяуспішно, якщо дитина набуває уміння артикулювати звуки і модулювати елементиінтонації, а також виділяти їх на слух із звукових комплексів.
Засвоюючи звукову систему мови, норми наголосу, дитинаспирається на мовленнєвий слух, який складається з кількох компонентів:фізичний слух (здатність сприймати мовлення в різних діапазонах гучності);фонематичний слух (здатність розрізнювати і відтворювати всі звуки мовлення таїх відтінки); звуковисотний слух (відчуття різної висоти тону); тембровий слух(відчуття мовного тембру); почуття ритму (відчуття системи наголосу в мовленні,його ритмічного малюнка) [36, 47]. Відводячи важливу роль слуховим сприйняттяму забезпеченні контролю за мовним актом, вчені вважають, що слуховий контрольвсе ж не може повністю замінити контролю фізичного (мовно-рухового). Слуховийконтроль може тільки вказати, що звук, слово, фраза вимовлені неправильно, алеще не забезпечує їх правильної вимови.
Таким чином, артикуляційно-слуховий прийом дає можливістьнавчити дітей не тільки чути звуки і спостерігати за їх творенням, а й,головне,— фізично (артикуляційно) відчувати роботу мовних органів. Цей прийоморганічно поєднувати з активними спостереженнями за зразковими та власнимимовними актами. Причому дитячі спостереження обов'язково мають супроводжуватисьелементарними поясненнями артикуляції засвоюваного звука.
Із засвоєнням правила вимови того чи іншого звука в дітейз'являється увага до власних мовленнєво-рухових дій. Невідповідність положеннямовних органів під час діалектного та літературного вимовляння пов'язується вдитячому сприйнятті з невідповідністю у звукових відтвореннях. Усвідомленняцього є важливим кроком до виховання в учнів навички мовного самоконтролю, безчого не можна досягти успіху в формуванні правильної вимови [57, 13].
У формуванні в учнів навичок самоконтролю за вимовою важливуроль відіграє мотиваційний фактор. Для досягнення успіху необхідно викликати вдітей зацікавленість артикуляційно-слуховими вправами, допомогти їм усвідомитинеобхідність їхнього виконання, прищепити смак до таких занять, що значноюмірою сприяє загостренню дитячої спостережливості, удосконаленню мовного слуху.
Мотивація навчальної діяльності, внесення до неї ігровихситуацій з елементами спостереження забезпечують появу в дітей почуттязадоволення від кожної маленької перемоги над собою, від усвідомленого вміннявільно керувати мовними органами, від здатності виконувати різноманітні дії зновими для них матеріальними одиницями — звуками [59]. Усвідомлюючи мету своїхнавчальних дій під час занять над звуковимовою, дитина не просто механічноповторює зразок мовлення вчителя, а відчуває, усвідомлює, що вона пізнає процесвимови і на основі пізнання навчається правильно говорити. Тільки в результатібагаторазових вправлянь у вимовлянні ступінь самоконтролю за роботою мовнихорганів поступово знижується, а орфоепічна навичка при цьому автоматизується,удосконалюється.
Для застосування артикуляційно-слухового прийому вже вдобукварний період навчання грамоти необхідно ознайомити учнів з найголовнішимиорганами мовного апарату. З цією метою слід скористатися невеличкимдзеркальцем, яке мусить мати кожен учень [70]. Спостерігаючи в дзеркальце тапідключаючи до цього мовнорухові (кінестетичні) відчуття, діти засвоюють назвитаких частин артикуляційного апарату, як губи, зуби, язик (кінчик язика,середня та задня частини), тверде піднебіння, щелепи. Чутливими частинамикінчиків пальців (пучками) вони можуть також відчути дрижання голосовихзв'язок, приклавши їх до шиї під час вимовляння голосних та дзвінкихприголосних звуків.
Спостереження за власною артикуляцією, узгоджені зі слуховимисприйняттями, створюють надійну основу для удосконалення мовного розвиткумолодших школярів у фонетико-орфоепічному плані [74].
Об'єктивний взаємозв'язок між усним та писемним мовленням уцілому та між орфоепією і фонетикою зокрема, постійна необхідність у процесінавчальної діяльності переходити від однієї форми мовлення до іншої створюютьне тільки широкі можливості, але й викликають необхідність застосування прийомупорівняння взаємозв'язаних мовних явищ та понять.
Сучасна програма з української мови для початкових класів[59] ставить спеціальну вимогу широко використовувати прийоми зіставлення тапротиставлення мовних явищ з метою формування та класифікації нових понять.Прийом порівняння, зокрема, порівняння звукових явищ, використовується щенедостатньо. В одних випадках учителям важко добирати мовний матеріал дляпорівняння, а в інших вони не володіють методикою застосування цього прийому.
Учителі, застосовуючи прийом протиставлення, зосереджуютьувагу учнів на неістотних ознаках порівнюваних об'єктів або, хоч і істотних,проте таких, що не випливають із даних спостережень, а тому не можуть бутиосмисленими учнями. Наприклад, «голосні звуки можна довго тягнути, а приголосніне можна»; «голосні звуки можуть утворювати склад, а приголосні не можуть» [3,10]. Слід зауважити, що перше твердження неправомірно й досі кладеться в основурозрізнення голосних і приголосних звуків. Однак від нього треба категоричновідмовитись у практиці початкового навчання фонетики, оскільки ця ознакапоширюється не на весь ряд приголосних (тягнути можна і окремі приголосні —[ж], [ш], [з], [с]), а тому може служити причиною помилок. А друга ознака невипливає з первинних спостережень за властивостями звуків.
Повнота процесу порівняння визначається етапом вивченняпрограмового матеріалу, але кожен із елементів порівняння має вести дитину доправильних висновків, до формування об'єктивних уявлень і понять. В міруознайомлення з новими поняттями цей процес поповнюється новим змістом, новимихарактерними ознаками, які поступово починають «помічати» учні в порівнюванихоб'єктах [11, 55].
Скажімо, на перших етапах навчання, порівнюючи звуки заакустичними властивостями та за способами положення артикуляційних органів,учні можуть стверджувати, що і звуки [б], [д], [ж] є зовсім різними, між ниминемає нічого спільного. І це буде правильно. Однак, коли школярі одержалипоняття про голосні і приголосні, вони вже поряд із тим, що сприйняли ці звукияк різні, знаходять у них і спільні ознаки: під час творення усіх цих звуківструмінь видихуваного повітря натрапляє на певну перешкоду, отже, усі вони єприголосними. Пізніше, після ознайомлення з поняттями «тверді», «м'які»,«дзвінкі», «глухі» приголосні, для учнів відкриваються нові спільні ознаки дляназваних звуків (усі вони є твердими, дзвінкими).
У процесі опрацювання звукових явищ мовні одиниці дляпорівняння слід ускладнювати поступово — від окремих звуків до їх сполучень іцілих слів. Діапазон порівнюваних ознак також має розширюватися в міруознайомлення з ними учнів. Наприклад, у букварний період навчання грамоти дітивчаться аналізувати на слух і читати за аналогією склади з однаковими голоснимиі змінними приголосними: ма, ла, на, ра, па. Спочатку такі склади дітисприймають як зовсім різні (і це є дуже важливим на етапі практичногоознайомлення із смислорозрізнювальною роллю окремих звуків (букв). Але пізнішеучні мають навчитися бачити повністю або частково спільні ознаки в порівнюванихскладах: усі вони побудовані з двох звуків; у кожному з них перший звук —твердий приголосний, а другий — голосний; в усіх складах — голосний звук [а].
Спочатку порівняння мовних одиниць здійснюється в процесіколективної роботи за планом, запропонованим учителем. Поступово повнепорівняння за всіма наявними вивченими ознаками кожен учень має навчитисявиконувати самостійно. Наведемо фрагмент уроку, на якому вчителька навчаламолодших школярів порівнювати слова (оса, оси).
— Що означають ці слова? (Ці слова означають назви комах).
— Подумайте і скажіть, чим схожі і чим відмінні(відрізняються) ці слова? (Ці слова схожі тим, що називають однакових комах.Але перше слово означає назву однієї комахи, а друге — двох і більше,багатьох).
— Правильно. А тепер ще раз вимовте ці слова і порівняйте їхза складами. (Ці слова схожі тим, що обидва мають по два склади, перший склад —однаковий — о. У другому складі спільним є звук [с], а голосні різні — [a],[и]).
— Прислухайтесь, чи однаково вимовляється перший склад в обохсловах: оса — оси. (У першому слові оса склад о — ненаголошений,у другому слові — оси — склад о є наголошеним) [12, 29].
Як бачимо, на початку учнівський аналіз природно ґрунтувавсяна семантичній основі. Потрібна була додаткова орієнтація, здійснена вчителем,щоб учні більш уважно вслухались у звуковий склад слів (порівнянняздійснювалось на слух, без записів) і порівняли їх не тільки за лексичним значенням,а й за звуковими, тобто формальними ознаками.
Процес порівняння мовних одиниць слід організовувати так, щобу свідомості учнів поступово склалася певна послідовність самостійновиконуваних дій. Це полегшує їхню роботу, виробляє алгоритм порівняння, невимагає від учителя ставити додаткові запитання. Цей розбір орієнтовно можескладатися з таких завдань:
1. Прочитайте слова (наприклад,калина, малина).
2. Що означає перше слово і що означає друге слово?
3. На які питання відповідають ці слова?
4. Чи можна цим двом предметам дати спільну назву? (Калина, малина —це рослини, кущі садові).
5. Яка кількість складів у кожному слові?
6. Назвіть наголошені склади.
7. Назвіть однакові звуки, якщо такі є.
Крім вправ на порівняння, які учні виконують за раніше розробленоюсхемою, заданими вчителем запитаннями, важливо практикувати й такі завдання, вяких вони змушені будуть самостійно давати відповіді на запитання «Що спільне івідмінне між заданими об'єктами порівняння?». До таких самостійних дійспонукаємо учнів, якщо запропонуємо їм проаналізувати мовні одиниці, з якимивони досі не стикалися, або порівняти мовні об'єкти за ознаками, що досі нерозглядались. Цьому також сприяє варіювання завдань на порівняння, наприклад:
1. Доберіть з колонок слова, які б відповідали схемі. Середслів у колонках є слова лисиця і вулиця. На перший погляд обидваці слова відповідають вказаній схемі, але під час уважного аналізу слово вулицявідпадає, бо в ньому наголошеним є не другий, а перший склад.
2. Серед поданих слів знайдіть пари, які матимуть однаковузвукову модель: ліс, ґедзь, зозуля, лисиця, літак, тюлень, день. (Однаковузвукову модель мають слова день і ґедзь, зозуля і лисиця).
3. Що схоже і відмінне у звукових моделях таких слів, як дятелі літак, ключ і кран?
4. Що спільного в словах роса, коса, вода, земля? (Вусіх наголос на другому складі, закінчуються голосним звуком [а]) [26, 84].
Уміння учнів аналізувати, зіставляти і порівнювати мовніявища є важливою основою для виконання більш складних аналітико-синтетичних операцій,що служать свідомому формуванню понять та навичок. Рух від сприйняття дорозуміння — це перехід від конкретного, чуттєвого до абстрактного,мислительного. Під час такого переходу понятійне узагальнення дає можливістьучням здійснювати операцію, що має величезне значення для їхньої навчальноїдіяльності, — класифікацію.
Звуки людського мовлення, які з першого дня шкільногонавчання стають для дітей особливим предметом вивчення, класифікуються забагатьма параметрами, передбаченими програмою: за приналежністю до голосних іприголосних; голосні – за наголошеністю і ненаголошеністю; приголосні — заучастю голосу і шуму; за ступенем м'якості. Тому вправи на класифікацію звуківслужать важливою умовою для формування в учнів багатьох фонетичних понять, пов'язанихз фонетичними уміннями учнів [4].
Слід пам'ятати, що будучи однією із форм розумової діяльностіучнів, яка ґрунтується на усвідомлених діях, класифікація звуків повиннаспиратися передусім на цілеспрямовані спостереження за їх вимовою та за акустичнимивластивостями (характером звучання) окремих звуків. На цій же основі повиннібудуватися і фонетичні та орфоепічні вправи, які сприяють виробленню в учнівуміння класифікувати звуки. Наводимо зразки таких вправ:
1. Назвіть звуки, під час вимови яких повітря в ротовійпорожнині проходить вільно, без перешкод ([а], [о], [у], [е], [и], [і]).
2. Назвіть звуки, під час вимови яких перепона на шляху струменявидихуваного повітря створюється губами ([б], [п], [в], [м], [ф]); зубами ікінчиком язика ([т], [д], [ц]).
3. Назвіть звуки, під час вимовляння яких чуємо тільки шум([с], [ш], [х], [т], [п], [к]); назвіть звуки, що утворюються за допомогоюголосу й шуму ([б], [д], [ж], [з], [г], [дз], [дж]).
4. Назвіть парні приголосні, що творяться однаково, алевідрізняються за звучанням ([б]— [п], [д']— [т'], [з] — [с], [дж] — [ч] та ін.).
5. Поясніть, що є спільного і відмінного у вимові звуків [д]і [д'], [д] і [т].
6. Виділіть зайвий звук із таких груп: [а], [о], [у], [ж],[і], [и]; [б], [д], [ж], [з], [к], [г], [дж], [дз]; [б], [п], [в], [м], [ф],[с]; [ж], [з], [с], [ш], [д], [х].
7. Продовжіть ряд звуків: [р'], [н'], [т'], [й],...
8. Назвіть голосні звуки в словах: юннати, лялька,поїздка.
9. Назвіть однакові приголосні звуки у словах: молодь імолотьба.
10. Чим відрізняються між собою голосні звуки у словах: листки[лиестки']; везе [веизе']?
Подібні вправи учні виконують на основі слухових таартикуляційних сприймань, тобто на основі вимови, оскільки опора на зоровісприйняття (букви) часто призводить до помилок в якісній характеристиці звуків,ускладнює аналітичну діяльність, провокує на неправильні висновки.
Згодом стає необхідним і порівняння звукового та буквеногоскладу слів, орфоепічної та орфографічної форм [74, 16]. Воно зумовленепотребою враховувати взаємовплив між вимовними та правописними діями учнів,особливостями формування орфоепічних навичок у молодших школярів, що полягає внеобхідності удосконалювати та коригувати вимовні навички дітей, набуті вдошкільні роки, приводити їх у відповідність з вимовними нормами літературноїмови.
Використання прийомів свідомого артикулювання та порівняннямовленнєвих одиниць дає можливість учителеві здійснити перехід від конкретнихмовних дій фонетико-орфоепічного характеру до розумових операцій (зіставлення,аналізу, синтезу, класифікації) з наступним абстрагуванням, висновками прозакономірності у вимові та написанні, що існують у мові. Організація навчальноїдіяльності в такий спосіб сприяє засвоєнню фонетики [4, 35].
Підчас вивчення орфоепії використовуються різні методи і прийоми навчання. Їхвибір і застосування залежать від характеру матеріалу. Так, під часознайомлення учнів із звуковою системою української мови, її якостями,походженням і становленням української графіки варто застосувати слово вчителя(розповідь чи пояснення), під час вивчення ролі звуків у мовленні, їхакустико-фізіологічних властивостей, позначення звуків на письмі широковикористовуються методи бесіди, спостережень, аналізу мовних явищ з елементамипроблемного навчання.
Засвоїтиправильну артикуляцію звуків, подолати орфоепічні відхилення допомагаютьграмзаписи. Вони сприяють розвиткові фонематичного слуху, виховують естетичнісмаки дітей. Прослуховування СD-записів є ефективним засобом правильної вимовиі може використовуватись не тільки на уроках орфоепії, але й фонетики, лексики,морфології, синтаксису.
Більшістьзавдань будуються на основі спостережень над природою звуків, роботою органівмовлення, сполучуваністю звуків і їх функцією в мові. Вправи на аналізфонетичних явищ проводяться індуктивним способом [7, 14]. При цьому сліддотримуватись при спостереженнях і в розборі послідовності від звука до букви,щоб учні засвоїли, що первинним є усне мовлення, а писемне – вторинним. Такапослідовність завдань забезпечується послідовністю вивчення програмовогорозділу: спочатку фонетика, потім орфоепія.
Отже,організація системи вправ з орфоепії зумовлена змістом і методикою виучуваннямовних явищ. Оскільки в центрі навчання є звукова сторона мовлення, то провіднемісце на уроках фонетики належить усним вправам. Слово чи текст, що підлягаєспостереженню або аналізу, повинні вимовлятися, прочитуватися вголос.
2.2Робота над наголосом
У початковихкласах робота над наголосом здійснюється у двох напрямках — засвоєння учняминормативного наголосу у вживаних словах та вироблення умінь і навичок швидко йбезпомилково визначати в будь-якому слові наголошений звук (склад) [10, 20].Перший з цих напрямків переслідує суто орфоепічну мету, тобто спрямований наформування в молодших школярів культури усного мовлення. Другий напрямок слугуєважливою і обов'язковою основою для розв'язання учнями орфографічних завдань,пов'язаних із правописом слів з ненаголошеними голосними.
Невсі діти однаково сприймають наголос у словах. Одні розрізнюють його тільки увимові вчителя, причому деякі з учнів чують наголос лише в тому випадку, колинаголошений склад вимовляється з сильним напруженням голосу. Інші, добрерозрізнюючи наголоси у вимові інших, не чують їх у власному мовленні, хоча йнаголошують слова правильно. Частина дітей добре розрізняє наголоси у вимовіінших та при власному промовлянні слів уголос, але затруднюються визначатинаголошений звук у внутрішньому мовленні [9, 19].
Першеуявлення про наголошені склади та наголошені звуки учні одержують у добукварнийперіод навчання грамоти, після того, як вони навчилися на слух та за характеромвимови розрізнювати голосні і приголосні. Це уявлення треба розвивати в дітейна невеликій кількості добре зрозумілих за значенням двоскладових слів. Дляспостереження за силою вимовляння складів у словах учням спочатку пропонуютьсяслова з наголосом на першому складі (мама, рама, літа, хата, сіно, Оля),а пізніше — з наголосом на другому складі (оса, коса, лоша, село, роса,вода, Івась).
Спочаткудіти впізнають наголошений звук під час виразного вимовляння слова вчителем, апотім — у вимові товаришів та у власному голосному мовленні. Слід зазначити, щоп'ятихвилинні вправи на визначення наголосу в словах викликають в учнівзацікавлення. Цьому сприяють різноманітні завдання:
1.Змініть слова так, щоб наголос перейшов на другий склад: се'ла—(село'),кни'жка—(книжки'), чо'вен — (човни'), ха'та — (хати'), рі'чка — (річки'), мо'ре— (моря').
2.Змініть слова так, щоб наголос перейшов на перший склад: вода' — (во'ди),перо' — (пе'ра), верба' — (ве'рби), пташки' — (пта'шка).
3.Додайте до слова склад ви- і простежте, що станеться з наголосом: рости'— (ви'рости), ли'ти — (ви'лити), не'сти — (ви'нести) [34, 13].
Дужеважливо, щоб учні вміли визначати наголошені звуки у власній вимові, вголос тамовчки. На початку таких вправлянь використовуються таблиці з серіямипредметних малюнків. Учням пропонується, наприклад, відшукати зображенняпредметів, у назвах яких наголос чується на першому складі. Перед тим, яквимовити вголос потрібні слова, дитина вимовляє їх пошепки, про себе,переконуючись у тому, який із двох складів вимовляється сильніше, з більшимнапруженням мовних органів.
Длярозвитку вміння визначати в слові наголошений склад вже в період навчанняграмоти слід пропонувати учням, крім аналітичних вправ на визначення в словахнаголошених звуків (складів), завдання зворотного, синтетичного характеру.Наприклад, на дошці вивішуються складові моделі слів, до яких учні маютьсамостійно дібрати різні слова з наголосом на першому та на другому складах: мама,сонце, літо, квітка; вода, земля, роса, мороз [15, 44].
Ефективнимє прийом штучної зміни місця наголосу в слові, тобто вимовляння одного й того жслова з почерговим наголошуванням різних складів. Наприклад, у слові рослинаучень визначає і називає три склади. Після цього йому пропонується вимовитислово тричі, змінюючи в кожному випадку наголос. Порівнюючи звучання слів (ро'слина,росли'на, рослина'), молодший учень легко обирає природний варіант іправильно визначає наголошений склад.
Наступниметапом роботи над наголосом є ознайомлення учнів із смислорозрізнювальною роллюнаголосу: дорга — дорог, замк — змок, тощо. У роботі зтакими словами, де це можливо, доцільно використовувати предметні (замо'к —за'мок) та ситуативні малюнки (На бе'резі річки пасуться гуси. Набере'зі граки звили гнізда.) У решті випадків, де малюнків дібратинеможливо, з кожною парою таких слів учні складають речення, вчаться правильноїх вимовляти, визначати наголос [26, 87].
Наведемосистему вправ різних видів для роботи над наголошенням слів у початкових класах[9-11; 15; 16; 34].
1. Прочитайте, правильно наголошуючи слова.
Замок закрила я на замок,
Дощик пішов і замок змок.
В замок не втраплю, заржавів замок,
Бо він під дощиком замок.
2. Користуючись пам’яткою, встав пропущені букви в такихсловах: гр….чаний, пл….че, з…рно, с…стра, в…рба, з…ма.
Пам’ятка
1. Постав знак наголосу.
2. Визнач ненаголошені е, и.
3. Зміни слово або добери однокореневе, щоб ненаголошений звук ставнаголошеним: село – села.
3. Розстав правильно наголоси у словах потішки.
Бором брів бобер до брата
Борошна собі набрати,
Бо бобриха й бобренята
Будуть бублі виробляти.
4. З поданих букв склади і запиши слова. Постав наголос.
у, к,р, о урок
е, в,а, с, ш весна
і, м,т, с, о місто
я, д,е, т, л дятел
о, м,а, в мова
і, ч,р, а, к річка
О, ш,к, а, л школа
5. Гра «Хто більше?». Записати якнайбільше трискладових слівз наголосом:
а) на першому складі (яблуко, мачуха...):
б) на другому складі (сметана, підлога...);
в) на третьому складі (молоко, інженер...).
6. Подані речення і словосполучення записати одним словом. Узаписаних словах розставити наголоси.
1. Те, що сталося, трапилося (ви'падок). 2. Дівчина,яка дружить з ким-небудь (по'друга). 3. Сто кілограмів (це'нтнер).4. Шматки дерева для опалення (дро'ва). 5. Смужка паперу, яказакладається в книгу (за'кладка). 6. Рисочка між словами (дефі'с).7. Водій автомашини (шофе'р). 8. Чітко, розбірливо, зрозуміло читати (вира'зно).9. Учень, який чергує (чергови'й). 10. Розмова двох осіб (діало'г).11. Вигадане прізвище (псевдоні'м). 12. Десять плюс чотири (чотирна'дцять).
7. Відгадайте загадки. Відгадки запишіть. Поставте наголоси.Поясніть значення слова.
Слово це — старовинна будова
з гостряками мурованих веж.
Щойно зміниш ти наголос слова —
цим одразу будову замкнеш.
Що це за слово? (За'мок, замо'к) Д. Білоус
Слово це просте — не дивовина
(зустрічаєм мало не щодня),
організму складова частина
і періодичне видання.
В цьому слові тільки й заковики:
другий склад наголоси — і вмент
означать почне воно великий
клавішний музичний інструмент.
Що це за слово? (Орга'н, о'рган)
Д. Білоус
8. Завдання-жарти.
А ви розумієте?
— Завтра у мене день народження. Мені пошили плаття за'тласу.
— З а'тласу? Та ти що?
— З а'тласу. Він такої рідкісної білизни!
— Біли'зни? То з чого тобі плаття пошили: з біли'зни чиа'тласу?
— Та з а'тласу ж!
— Не розумію — як можна пошити плаття з паперу?
(З журналу)
Чому виникло непорозуміння?
***
Одного разу Дмитрик написав оповідання і дав його Андрійкові.Той почав читати вголос: «Колись в одній далекій країні на бере'зі річки стояввеликий замо'к. Його охороняли цілі по'лки. Воїни були мужні й хоробрі. Та їмчасто завдавали турбот і муки' тубільці.
Одного разу підпливли вороги в своїх пирога'х зовсім близько.Почався бій, страшне пекло'!.. ».
— Нічого не розумію, — перервав читання Андрійко.
— Я такого не писав, — схопився Дмитрик.
А що думаєте про це ви? Чи ви розумієте?
9.На якому складі наголос.
Керівникгри називає слова. Учні на пальцях або картками з цифрами показують, який складнаголошений.
Дляцієї гри можна використати такі слова:
1) знаголосом на першому складі: баба, батько, булка, варта, вилка, возик,волик, вудка, гайка, голос, дружба, диня, жито, заступ, каса, качка, крапка, лижа,ліки, льотчик, мало;
2) знаголосом на другому складі: бджола, брова, буквар, букет, вага, води,гайок, гараж, краса, косар, лимон, врожай, ішак, кажан, народ, низький, нора,орел, осел.
6.Спіймай слово з наголосом на другому складі.
Керівникгри проказує слова. Учасники плескають у долоні, коли почують слова з наголосомна другому складі.
Дляцієї гри можна використати такі слова: зошит, село, плече, сестра, книжка,темний, димлять, життя, море, буряк, байка, герой, весна, зима.
10.Прочитай слова. Запам'ятай, як вони наголошуються.
Шофер,дочка, український, старий, новий, одинадцять, чотирнадцять, дрова, столяр.
— Спишиспочатку слова, у яких наголошений перший склад, потім — другий, далі — третій.Підкресли наголошені склади.
Голоснийзвук у наголошеному складі називається наголошеним. Голосний звук уненаголошеному складі називається ненаголошеним.
11.Прочитай виразно народну веснянку.
Благослови,мати!
—Благослови, мати, весну закликати! Весну закликати, зиму проводжати!
— Благословляювас веснянки співати, весну зустрічати, землю звеселяти!
—Спиши перші два рядки пісні. Яке це речення? На що вказує знак оклику? Підкреслизвертання.
—Усно поділи слова на склади, вимов наголошені звуки, познач наголос.
12.Впізнай слово за наголосом.
—Утвори слова, додавши потрібні букви. Запиши, познач наголос.
13.Попрацюйте разом!
—Прочитайте і відгадайте загадку.
Вірнолюдям я служу, їм дерева стережу.
Дзьобміцний і гострий маю, шкідників ним добуваю.
—Запишіть відгадку. Підкресліть букву, якою позначено ненаголошений голоснийзвук.
—Зробіть звуко-буквений аналіз слова добуваю.
Виконуйтетак!
1. Вимовтеслово вголос.
2. Назвітьпослідовно всі звуки. Побудуйте звукову модель слова.
3. Поділітьслово на склади, позначте їх на моделі.
4. Визначтеі позначте наголошений склад (звук).
5. Запишітьслово.
6. Вимовтеокремо голосні звуки. Якою буквою позначено кожний звук?
7. Вимовтеприголосні звуки. Якою буквою позначено кожний звук?
14.Прочитайте текст, правильно наголошуючи виділені слова.
А натих рушниках — Україна моя...
Вишитийрушник — незмінний предмет українського побуту. Він оспіваний убагатьох піснях і віршах.
Здавніх-давен рушниками прикрашають оселі, зустрічають гостей. Не обходяться безрушників ні весілля, ні проводи в армію, ні різні інші свята.
—Спиши перші два речення, підкресли виділені слова, познач наголос.
15.Прочитай текст.
Урокчемності
Кудиб ти не прийшов — у школу, в гості, в установу — вітайсяпершим. Якщо ти йдеш зі старшими і вони з ким-небудь вітаються, типовинен вітатися також. Першим не подавай руки дорослим. Чекай,поки вони тобі подадуть.
—Випиши виділені слова: спочатку двоскладові, потім – трискладові і, нарешті, — чотирискладові.
—Вимов кожне слово вголос, познач наголос, підкресли наголошені склади.
16.Прочитай вірш.
Воду носить— рука болить,
кашу варить— рука болить.
А кашаготова — і рука здорова.
—Якими рядками вірша можна підписати перший малюнок до вправи 15, а якими –другий?
— Спишивиділені слова. Прочитай їх, наголошуючи перший склад. Зверни увагу, як наголосзмінив значення слів.
17.Прочитай і спиши слова.
Золотий,кам'яний, холодний, розумний.
—Познач наголос. Підкресли наголошені склади.
—Добери до кожного слова спільнокореневе, яке відповідало б на питання що? Запиши.
18.Прочитай слова. Визнач, який по порядку склад у них наголошений.
—Зміни слова так, щоб наголос перейшов на другий склад.
зірка— зірки нитка —… казка —… ложка —… шапка —… картка —… стежка —… брунька—...
—Запиши слова парами, познач наголос. Запам'ятай, як вимовляються ці слова.
19.Прочитай текст.
Незабаромприйде весна! На білокорій березі зміниться вбрання.Тоненькими смужками спаде стара кора вниз. Її замінить нова — біленька,чистенька.
Наберезі річки верби вкриються пухнастими котиками.
—Випиши слова, які відповідають на питання яка?
—Підкресли слова, протилежні за значенням.
—Поясни значення виділених слів. Зверни увагу на місце наголосу в них.
—Пригадай, які різні предмети називають словом котики.
20.Прочитай скоромовку і вивчи її напам'ять.
Впонеділок на урок прийшло сорок сорок.
—Запиши скоромовку з пам'яті. Перевір написане за підручником.
—Постав знак наголосу в словах. Поясни значення слів сорок і сорок.
21.Спиши слова, познач наголос.
Коси,брати, дорога.
—Зміни наголос так, щоб змінилося значення слів. Усно склади з цими словамиречення.
— Дослова дорога добери слово, протилежне за значенням.
22.Прочитай і спиши речення.
1. Зеленіще немає, але сніг уже розтав.
2.Бруньки набубнявіли. Незабаром з'являться зелені листочки.
3. Добралюдина хоче добра усім людям.
4. Косаріпоставили в ряд свої коси.
5. Коси,косо, поки роси!
—Познач наголос у виділених словах. Постав до них питання.
—Знайди в одному реченні відгадку до загадки.
Намистиночкинові
нічзгубила у траві.
Вранцісонечко устало —
намистинкипозбирало.
МарійкаПідгорянка
Отже,важливою ознакою сформованості вміння визначати в слові наголошений звук(склад) є здатність учня самостійно добирати слова з наголосом на заданомускладі. Це означає, що він відчуває наголос (розвиток відчуття ритму мовлення),промовляючи слово про себе, у внутрішньому мовленні.
2.3Робота над вимовою звуків
Наведемозразки орфоепічних вправ і завдань, які доцільно використовувати при вивченні правильноївимови звуків. Форми роботи, передбачені нами, — це вправи і завданнянавчального, розвивального, проблемного, тренувального та ігрового характеру.Вони розміщені у порядку наростання складності завдань. Програмовий матеріалілюструється підібраними нами поетичними творами (переважно дитячоїлітератури), значною кількістю українських прислів'їв, приказок, пісень,загадок, скоромовок, образних порівнянь, народних прикмет, приповідок, уривкамиз прозових творів класичної та сучасної української літератури.
Наведемо зразки цікавих матеріалів до розділу «Приголоснізвуки».
І. Губні приголосні звуки [п], [п'], [б], [б'], [м], [м'],[в], [в'], [ф], [ф'].
1. Прочитайте вірші, чітко вимовляючи губні звуки у складах ісловах.
Не цурайтесь того слова,
Що мати співала,
Як малого сповивала,
З малим розмовляла.
Т. Шевченко
На місяці можна ходити, стрибати,
Камінчики місячні можна збирати.
Ще можна стояти, сидіти, лежати,
І зайчиків місячних можна пускати...
Ну, словом, на Місяці є чим зайнятись.
Та спершу до Місяця треба дістатись. С. Коцький
2. Прочитайте скоромовки, виразно вимовляючи губні звуки.
Бабрались вбрудній баюрі
Два бобри брунатно-бурі. —
Правда, брате бобре, добре?
— Дуже добре, брате бобре!
Б. Стельмах
Бук бундючивсь перед дубом.
Тряс над дубом бурим чубом.
Дуб пригнув до чуба бука —
Буде букові наука.
Народна творчість
3. Прочитайте приказки та прислів'я. Спишіть ті, детрапляються слова з коренем мудр-, мов-. Підкресліть букви, що позначаютьгубні приголосні.
· Вмієш казати, вмій і мовчати.
· Мудрий з півслова розуміє.
· Доброму слухачеві й півслова вистачить.
· Малі люди вживають великі слова, а великі люди — малі.
· Мовчання сотні слів варте.
· Мудрим ніхто не народився, а навчився.
· Слово срібло, мовчання — золото.
· Що менше балакаєш, то більше чуєш.
· Не вислухана мова не варта нічого.
· Биків люблять за роги, а людину — за слово.
· Набалакав — і в торбу не вбереш.
· Мова — душа народу.
· Вісті не лежать на місці.
· Без вірного друга — велика туга.
· Не дми в попіл, бо очі запорошиш.
Народна творчість
4. Прочитайте загадки, відгадайте їх. Особливу увагу причитанні звертайте на вимову губних приголосних. Відгадки запишіть, підкреслітьбукви, що позначають тверді губні приголосні.
Рідке, а не вода, біле, а не сніг. (Молоко)
Ногами у воді зав'яз.
Вода до пояса якраз.
Він простягнувся над водою.
Два береги з'єднав собою. (Міст)
Я веселенький звірок:
Плиг з ялинки на дубок. (Білка)
Попід лісом котилася діжа з тістом. (Місяць)
У куточку поселивсь
І мерщій обгородивсь,
Сплів драбинки про запас.
— Прошу, мухи, в гості вас! (Павук)
Народна творчість
5.Замініть тверді губні приголосні напівпом'якшеними.Прочитайте утворені слова.
Вил (віл), бик (бік), вити (віти), умити(уміти), пити (піти), миша (Міша), била (біла), бий(бій), мий (мій).
6. Звук [ф] замініть будь-яким іншим так, щоб утворилися новіслова.
Фото (лото), фара (пара), фазан (казан), фанера(манера), шафа (шана), фарш (марш), форма (норма), Уфа(ура), кафе (каже), факт (такт), фантик (бантик), фарс(барс), фіалка (піалка), верф (верх).
ІІ. Передньоязикові свистячі приголосні [с], [с'], [з], [з'],[ц], [ц'].
7. Прочитайте вірші, виразно вимовляючи тверді та м'якісвистячі приголосні.
Вітер в гаї не гуляє,
Вночі спочиває;
Прокинеться — тихесенько
в осоки питає: «Хто се, хто се по сім боці
Чеше косу? Хто се?
Хто се, хто се по тім боці
рве на собі коси?
Хто се? Хто се?» — тихесенько
Спитає, повіє.
Та й задріма, поки неба
Край зачервоніє.
Т. Шевченко
Цибулина
Цапок цибулі назбирав,
В хліві над нею міркував:
«Цей харч гіркий — не для цапка,
Цапкові їжа не така».
В. Гринько
Поки чистила цибулину,
не одну пролила сльозину,
та почистила, хоч і плакала,
хоч і слізоньки рясно капали.
Що ті слізоньки? То дрібниця.
Я — матусина помічниця.
В. Кленц
8. Прочитайте скоромовки, зважаючи на вимову свистячихприголосних. Які з цих приголосних дзвінкі, які глухі? Випишіть слова, у яких єм'які зубні [с'], [з'], [ц'].
Коза в лузі — лоза в тузі.
Бери лозу, жени козу.
***
Коза казала козенятам,
Щоб зачиняли завжди хату.
Очиці у вовчиці, наче блискавиці.
***
У сіни Мусій сіно носив.
***
Сидить горобець на сосні.
Заснув і упав уві сні.
Якби не упав уві сні —
Сидів би він ще на сосні.
9. Прочитайте приказки і прислів'я. Запишіть їх, підкреслюючибукви, що позначають свистячі приголосні.
· Або розумно сказати, або зовсім змовчати.
· Молодець проти овець, а проти молодця і сама вівця.
· Дивиться лисицею, а думає вовком.
· За один раз не зітнеш дерева враз.
· Хто за все береться, тому нічого не вдається.
Народна творчість
10. Прочитайте і відгадайте загадки, запишіть їх. Букви, щопозначають м'які свистячі приголосні, підкресліть двома рисками, а ті, щопозначають тверді, — однією.
Хто вона?
Сидить хитра баба на верхівці граба.
«Ой не злізу з граба! — каже діткам баба.
— Вдень люблю я спати,
А вночі — літати».
***
Заховалася в траві дивачка —
Елегантна і прудка конячка:
Білих і чорних смужок багато.
Розмальовані ходять мама і тато,
А лоша смугасте стрибає завзято.
11. Замініть приголосні [c], [з] м'якими [с'], [з']. Якіслова у вас утворились?
Сила (сіла), сил (сіль), сипати (сіпати), саду(сяду), сиру (сіру), оси (осі), сини (сіни), квас (квась),перелаз (перелазь), зліз (злізь), на вози (на возі), рис(рись).
ІІІ. Передньоязикові зубні приголосні [т], [т'], [д], [д'],[п], [п'].
12. Прочитайте вірші, чітко вимовляючи передньоязикові зубнізвуки.
Рідний край
У всіх людей своя святиня,
Куди не глянь, де не спитай,
Рідніша їм своя пустиня.
Аніж земний в пустині рай,
Їм красить все їх рідний край.
Нема без кореня родини.
А нас, людей, без Батьківщини.
М. Чернявський
В лісочку на галявці
Озерце синє є.
Маленьке оленятко
Водичку знього п'є.
І кличе свою мамцю,
аж вітерець притих.
І падають краплинки
Із ріжок золотих.
І. Мачкович
13. Прочитайте скоромовки, виразно вимовляючи тверді та м'якіпередньоязикові зубні звуки.
Одиничка — одиначка,
Неабияка дивачка!
Одиничці все однак,
Що й сусіда — одинак!
***
У домі Діми дим.
Ой, ходім туди, ходім
Рятувати Дімин дім.
Народна творчість
14. Прочитайте прислів'я та приказки. Спишіть їх, підкреслітьбукви на позначення твердих приголосних [д], [т], [н] однією рискою, м'яких[д'],[т'],[н'] — двома.
· Зроби діло до неділі.
· І будень, і неділя — лінивому все безділля.
· Десять разів відміряй, а один відріж.
· Тень, тень — аби збути день.
· Купив дуду на свою біду.
Народна творчість
15. Прочитайте загадку. Відгадку запишіть, підкресліть буквина позначення твердих звуків [д], [т],[н] і м'яких [д'] [т'] [н'].
Вона тоненька та міцна,
латає кожухи і свитки.
І зветься штука чарівна —
Ви здогадались, дітки?.. (Нитка)
16. Замініть тверді приголосні [д], [т],[н] м'якими[д'] [т'] [н']. Які слова у вас утворилися?
Стиг (стіг), дим (дім), багатий (багатій), синив(синів), порад (порадь), завод (заводь), стан (стань), дружний(дружній), тин (тінь), радити (радіти), ран (рань), кін(кінь), полин (полинь), знати (зняти), дати (діти).
IV. Передньоязикові сонорні звуки [р], [р'], [л], [л'].
17. Прочитайте вірш, чітко артикулюючи приголосні [p], [л],[p'], [л'].
Просо
Рано-вранці вийшов рак
Сіять моркву, кріп і мак.
Говорив рак раченятку:
— Підготуй гарненько грядку!
О. Павленчук
18. Прочитайте скоромовки, звертаючи особливу увагу на вимовуприголосних [p], [л], [p'], [л']. Спишіть скоромовки, підкресліть звертання.
Росте липа коло Пилипа,
Пилип біля липи очима кліпа.
***
Не клюй, курко, крупку,
Не кури, котику, люльку.
19. Спишіть прислів'я та приказки, у яких йдеться про тварині птахів. Букви на позначення приголосних [л], [л'] підкресліть.
· Брехнею світ пройдеш, та назад не повернешся.
· Рада б душа в рай, та гріхи не пускають.
· Овечку стрижуть, а баран трясеться.
· Не плюй у криницю, бо прийдеш по водицю.
Народна творчість
20. Відгадайте загадки. Спишіть відгадки, які називаютьтварин або птахів. Букви на позначення сонорних приголосних [р], [р']підкресліть.
Плету хлівець на четверо овець,
А на п'яту кізочку. (Рукавиця)
Хату він на хаті має
І жабкам рахунок знає.
Прилетів він іздалека,
А зовуть його… (лелека).
Метаграма
Ви, дітки, враз пізнаєте мене.
Я — сильний вітер, що дерева гне.
Склад ки допишете в кінці —
Солодкі вийдуть корінці. (Буря — буряки)
21. Замініть твердий [р] на м'який [р']. Які слова у насутворились?
Рад (ряд), бура (буря), рив (рів), корив(корів), грим (грім), Крим (крім), раба (ряба), буру(бурю), гору (горю), зораний (зоряний), рис (ріс).
22. Замініть [л] на [р]. Які слова у вас утворились?
Лак (рак), лама (рама), малина (Марина), палити(парити), плавити (правити), валити (варити), лови (рови),Лука (рука), жалко (жарко), Валя (Варя), лити (рити),булка (бурка), жалити (жарити).
23. Додайте або вилучіть літеру л, щоб утворилось новеслово.
Куб (клуб), булки (буки), сон (слон), лось(ось), відплив (відпив), кози (козли), вити (влити), виплив(випив).
24. Замініть твердий [л] на м'який [л']. Які слова у васутворились?
Галка (галька), толу (Толю), лук (люк), лак(ляк), лада (ляда), мілка (мілька), сіл (сіль), біла(біля), Лола (Льоля), лила (Ліля), білити (біліти), булка(булька), долу (долю).
V. Передньоязикові злиті (африкати) [дж], [дж'], [дз], [дз'].
25. Прочитайте вірш, правильно вимовляючи африкати.
Джміль
Без веселого джмеля
Посмутнішала б земля.
Він весною у садку
Носить золото пилку.
Добре трудяться джмелі,
Щоб цвіло все на землі. В. Земной
26. Прочитайте скоромовки, злито артикулюючи приголосні [дж],[дж'], [дз], [дз']. Випишіть слова, у яких с зазначені звуки, відповіднібуквосполучення підкресліть.
Ведмедику-ледащо,
На пасіку вліз нащо?
Буду джмеликом дзижчати.
Буду мед я куштувати.
***
Женя з бджільми не дружив —
Завжди Женя бджіл дражнив.
Женю бджоли не жаліли
І дражнила нажалили.
Народна творчість
27. Спишіть прислів'я та приказки. Підкреслітьбуквосполучення на позначення звуків [дж], [дж'].
· Одна бджола багато меду не наносить.
· Бджола мала, а й та працює.
· Бджола летить, де мед пахтить.
· Бджоли раді цвіту, люди раді меду.
· В кого бджоли, в того і мед.
· Добру людину бджола не кусає.
Народна творчість
28. Прочитайте і відгадайте загадки. Відгадки залишіть,підкресліть злиті приголосні. Зробіть звуко-буквений аналіз цих слів.
На городі молода
пишні коси розпліта,
у зеленії хустинки
золоті хова зернинки. (Кукурудза)
Пооблітала квіточки
В гайочку і в лужку —
Тепер скуштують діточки
Солодкого медку. (Бджола)
Народна творчість
VІ. Передньоязикові шиплячі звуки [ш], [ш'], [ж], [ж'], [ч],[ч'], звукосполучення [шч].
29. Прочитайте вірші; чітко вимовляючи тверді інапівпом'якшені шиплячі звуки.
Жабка вчила жабенятко
Жваве квакати в калюжі.
Жабеня сказало жабці:
— Горло вже втомилось дуже.
В. Кленц
Ще дощ іде, періщить злива,
щенятко вимокло, як хлющ,
а щиглик, щебетун щасливий,
щебече, пурхнувши на кущ.
Н. Забіла
30. Прочитайте скоромовки, чітко артикулюйте шиплячі приголосні.
Жовте жито жук жував
і з Женею жартував.
Жартом-жартом — і у Жені
жовтий жук живе у жмені.
***
Сів шпак на шпаківню,
заспівав шпак півню:
— Ти не вмієш так, як я,
Так, як ти, не вмію я. Народна творчість
31. Прочитайте прислів'я. Спишіть речення, де переважає звук[ш].
· Менше говори — більше діла твори.
· З добрим дружись, а лихих стережись.
· Для мишки нема звіра страшнішого від кішки.
· Під лежачий камінь вода не тече.
32. Прочитайте загадки, чітко вимовляйте шиплячі звуки.Відгадки запишіть, підкреслюючи букви на позначення приголосних [ш], [ш'], [ж],[ж'], [ч], [ч']. Зробіть звуко-буквений аналіз слів щука, щупальця.
У воді водиться, з хвостом родиться,
А як виростає, хвіст відпадає. (Жаба)
Бачити — не бачить.
Чути — не чує.
Мовчки говорить.
Добре мудрує. (Книжка)
То холодним, то гарячим
Вдома кожен мене бачив.
І співаю я від жару,
І пускаю носом пару. (Чайник)
Ходить, бродить по болоті,
Хоче жабку упіймати,
Принести в гніздечко потім
Своїм діточкам пухнатим. (Чапля)
33. Замініть звук [ш] звукосполученням [шч]. Запишіть слова,що утворилися, проставте наголос.
Плюш (плющ), шабель (щабель), шипучий (щипучий),ширити (щирити), Шурик (щурик), пишу (пищу), шип(щип).
VІІ. Задньоязикові приголосні звуки [г], [г'], [к], [к'],[х], [х'], [ґ], [ґ'].
34. Виразно прочитайте вірш, звертаючи увагу на вимову задньоязиковихприголосних.
Гуси гучно ґелготали,
горобці зерно клювали.
Гонять гуси горобців,
голубок на ґанок сів.
О.Кононенко
35. Прочитайте скоромовки. Випишіть такі, у яких переважаютьзвуки [к], [к'], [ґ].
Гуска грає на гітарі.
Ґелґотить гусак гагарі.
Горобець гука грака.
Ґава гатить гопака.
***
Дві ґави зранку
Гасали по ґанку.
Ґави просили
На ґанку сніданку.
36. Прочитайте загадки, відгадайте їх. відгадки запишіть,підкресліть букви, що позначають задньоязикові приголосні. Зробітьзвуко-буквений аналіз двох слів (на вибір).
Метаграми
На далекому я Сході,
і завжди в морській воді;
коли к на г змінити,
стану деревом тоді. (Краб, граб)
По траві вона ходила
Та й побігла до води.
Я додав одну лиш букву –
Вийшов хлопець хоч куди. (Коза, козак)
VІІІ. Дзвінкі ([б], [д], [д'], [ґ], [ж'], [з], [з'], [г],[дж], [дз], [дз']) і глухі ([п], [т], [т'], [к], [ш], [с], [с'], [х], [ч], [ц],[ц']) приголосні.
37. Прочитайте вірші. Знайдіть пари слів, що розрізняютьсядзвінкими і глухими приголосними. Випишіть їх, підкресливши букви на позначенняпротиставлених дзвінких і глухих приголосних.
В дощ шукав у лісі гриб,
Й захворів тепер на грип.
Лікував я довго зуб,
на обід поїв лиш суп.
Д. Чередниченко
38. Прочитайте подані тексти. Знайдіть пари слів, приголосніу яких утворюють пари за глухістю-дзвінкістю. Випишіть їх, букви на позначенняпротиставлених приголосних підкресліть.
Сьогодні малята копають грядки:
уперше в житті вони садять квітки.
Від цього і радість у них на лиці,
і сонце вітає малих: — Молодці!
***
І ось вже на ніжки звелись в квітнику
біленькі нарциси шнурочком в рядку..
крокіс, чорнобривці, нагідки, розмай —
квітуй, розквітай, наш улюблений край.
М. Познанська
39. Прочитайте вірші, виразно вимовляючи наголошені іненаголошені голосні.
В сад загляне — білий цвіт.
В поле йде — зелений слід.
Де не буде місяць травень.
Виростають квіти й трави.
В. Мордань
Це не вигадка, не казка,
що віднині я школярик.
Ось портфелик мій, будьласка,
а в портфелику — букварик.
В. Скомаровський
40. Дзвінкий [б] замініть парним глухим [п]. Прочитайтеслова, що утворилися. Спишіть їх, ставлячи наголос. Поясніть значення слова бір.
Боки (поки), пані (бані), мав би (мавпи), полем(болем), беру (перу), біб (піп), гриб (грип), брати(прати), куб (куп), бити (пити), бір (пір).
41. Замінітьглухі [с], [c'] дзвінкими [з],[з'].Прочитайте слова, що утворилися.
Складіть речення із словами кіска, кізка.
Коса (коза), сірка (зірка), сон (зон —Р. в. мн.), кіска (кізка), село (зело), свити (звити), вус(вуз), ліс (ліз), рас (Р. в. мн. від раса) (раз).
42. Замініть приголосний [д] на [т]. Запишіть слова, щоутворилися.
Дам (там),дачка (тачка), дочка (точка),душ (туш), дим (тим), душ (туш), плоди (плоти), дома(Тома), двори (твори), дому (тому), одуд (отут), пуд(пут), дерен (терен).
43. Замініть дзвінкий [ж] на глухий[ш]. Які слова увас утворилися?
Жито (шито), сажа (Саша), жати (шати), жир(шир), жити (шити), шах (жах), жар (шар), ножі (ноші),кажу (кашу), дужі (душі).
ІХ. Голосні звуки [е], [и], [і], [а], [о], [у].
44. Прочитайте вірші, виразно вимовляючи наголошені іненаголошені голосні.
Котик
Скочив котик, сів на плотик, миє ротик і животик.
Зайчик
Зайчик в поле поскакав,
Видно пару вушок.
За ним пёсик: гав, гав, гав!
Ловить за кожушок. Марійка Підгірянка
45. Прочитайте образні порівняння, скоромовки, прислів'я,приказки і загадки про тварин. Звертайте увагу на чітку вимову голосних.Поясніть значення прислів'їв. Опишіть одну з тварин, про яких ви прочитали аборозповіли. Згадайте, які казки присвячені цим тваринам.
Вовк
Порівняння
Голодний, як вовк.
Скоромовки
Очиці у вовчиці, наче блискавиці.
Вовк-вовцюг вівцю волік,
Вона вовку вила в бік.
Як завив же вовк-вовцюг,
Миттю випустив вівцю.
Прислів'я та приказки
Бере вовк, та й вовка візьмуть.
Великій череді вовк не страшний.
Вовка ноги годують.
Вовка як не годуй, він усе в ліс дивиться.
Вовка в плуг, а він глядить у луг.
Вовк змінює шкуру, але ніколи свою натуру.
Вовк линяє, а вдачі не міняє.
Вовком орати не будеш.
Вовк старіє, та не добріє.
З вовком дружи, а камінь за пазухою держи.
Ми про вовка, — а вовк суне.
Не за те вовка б'ють, що сірий, а за те, що, овечку з'їв.
Загадки
Сірий, зубастий,
По полю блукає.
Ягнят шукає. (Вовк)
Сам собі в пітьмі світить.
Щоб з'їсти, кого намітить. (Вовк)
46. Замініть один голосний на інший, щоб утворилось новеслово. Слова запишіть, поставте наголос.
Граб (гриб), діти (дати), жити (жати), вада(вода), гриби (греби), лис (ліс), раки (роки, руки), кішка(кашка), знак (зник), заварений (завірений), грудка (грядка),сом (сум), бік (бак, бук, бик).
47. Прочитайте вірші. Знайдіть у них слова з літерами я, ю, є, ї.Скільки звуків вони позначають?
О мово рідна! Золота колиско,
в яких краях не побувала я, —
з тобою серцем і по-українськи
я вимовляю мамине ім'я.
3. Кучерява
Якось лісом кіт гуляв.
З усіма вітався: — Няв!
І у відповідь взаємно
З ним усі вітались чемно.
В. Верхосень
48. Прочитайте скоромовку. Випишіть слова зі звуком [й].Зробіть звуко-буквений аналіз двох слів (на вибір).
Мусію, Мусію,
Муку сію,
Печу паляниці,
Кладу на полиці.
Народна творчість
49. Прочитайте прислів'я та приказки. Спишіть деякі з них.Букви я, є, ю, ї, що позначають два звуки, підкресліть двома рисками,букви я, є, ю,що позначають один звук, — однією.
· До доброї криниці стежка втоптана.
· Щоб рибу їсти, треба у воду лізти.
· Коли на столі стоїть куліш, менше говори, а більше їж.
· Хоч три дні не їсти, аби з печі не злізти.
· У ледачого хазяїна і чоботи з ніг украдуть.
· В роботі «ох», а їсть за трьох.
· Вчення в щасті прикрашає, а в нещасті утішає.
Отже, основнемісце у системі роботи над орфоепією належить вправам, оскільки засвоєння знаньна теоретичному і практичному рівнях проходить одночасно, доповнюючи однеодного. Вправи повинні бути різноманітними, з кожної теми подані в ієрархічнійпослідовності, містити елементи новизни, що потребує самостійногообґрунтування, певних інтелектуальних зусиль.
Висновки
Орфоепія – це сукупність правил (норм) літературної вимовизвуків і словосполучень. Орфоепічні норми регулюють вибір акустичних варіантівфонеми або фонем. Серед орфоепічних норм виділяються акцентологічні норми(норми наголошування), що регулюють вибір варіантів розташування і переміщеннянаголошеного складу серед ненаголошених. Також орфоепічні норми регулюютьправильну літературну вимову звуків і словосполучень, наголос у словах. Сучаснінорми української орфоепії є єдиними для всіх фонетичними законами літературноїмови. Своєрідність їх залежить від змісту мовлення, його призначення та умов.Правильне уживання звука як найменшої одиниці мовлення є важливим елементом удосягненні мелодійності мови.
Лінгвістично звуками називають найменші одиниці мовного потоку, зяких в мові складаються слова. Звуки утворюють зовнішню, звукову оболонку сліві тим самим допомагають відрізнити одне слово від іншого. Слова розділяються закількістю звуків, з яких вони створені, набором цих звуків та їх послідовністю.Звукові як лінгвістичній одиниці властива автономність. Відриваючись відконкретної морфеми, звук набуває певної самостійності, незалежності,автономності. Коли звук пориває з лексичним або граматичним значенням, вінперестає бути словом чи морфемою і стає самостійною звуковою одиницею. Всебічневивчення фонетичної структури української мови передбачає також дослідженнянаголосу, який виявляється у зростанні інтенсивності, тривалості, в змінахчастоти основного і власного тону голосного.
До школи діти приходять уже із сформованими вимовниминавичками, які не завжди є орфоепічними. Саме тому в початкових класах слідпроводити велику орфоепічну роботу з їх перебудови. Під керівництвом учителяналагоджуються нові зв'язки, які тільки в результаті довготривалої роботиможуть стати постійними. Саме тому треба організувати роботу так, щоб заняття зорфоепії стали систематичними, і тільки тоді можна сформувати орфоепічнінавички.
Вироблення орфоепічних навичок в учнів 1—4 класів проходитьтри етапи. Учень повинен уміти сприймати потрібний звук на слух, вимовляти йогояк окремо, так і в мовному оточенні. При цьому в період формування орфоепічнихумінь переважають аналітичні прийоми навчання. Далі йде процес переростанняорфоепічних умінь в орфоепічні навички. В даній ситуації учні навчаютьсявільно, але ще зосереджено вимовляти потрібні звуки у будь-яких позиціях. Привиробленні навичок застосовуються як аналітичні, так і імітаційні прийоми.Третій етап — це процес автоматизації орфоепічних навичок. Основним прийомом єімітаційний, при цьому учні відтворюють орфоепічне звучання слів автоматично.
Вироблення, формування й закріплення орфоепічних навичок вучнів початкових класів вимагає того, щоб ці процеси були дидактичноспланованими. Тому орфоепічна робота повинна проводитись упродовж вивченнявсього курсу української мови. Найбільша увага орфоепічним питанням маєприділятися при вивченні розділу «Фонетика».
Для успішноїреалізації навчальних завдань у процесі викладання фонетики потрібнозапроваджувати наявні активні методи навчання, що стимулюють позитивнумотивацію роботи, забезпечують розумову і мовленнєву активність. Оптимальними зцього погляду є виконання вправ і завдань навчального, розвивального,проблемного, тренувального та ігрового характеру. При цьому засвоєння знань натеоретичному і практичному рівнях проходить одночасно, доповнюючи одне одного.Дані завдання повинні бути різноманітними, поданими в ієрархічнійпослідовності, містити елементи новизни, що потребує обґрунтування їх методики,певних інтелектуальних зусиль учнів під час опрацювання.
У процесі теоретичного вивчення орфоепії слід застосовуватипоясню-вально-ілюстративний (слово вчителя, пояснення з використаннямпідручника) і частково-пошуковий (бесіда, спостереження над мовою) методи.Зістав-лення артикуляції різних звуків в українській мові, порівняннядіалектної вимови з літературною допоможе усвідомити специфіку кожного звука.Належне місце в роботі над фонетикою й орфоепією мають зайняти наочні йтехнічні засоби. Різноманітною має бути система тренувальних вправ з фонетики йорфоепії: фонетичний розбір, списування з фонетичним і орфоепічним завданням,навчальні диктанти, робота з орфоепічним словником, виразне читання текстів,вивчення напам'ять спеціально підібраних текстів з метою удосконаленняорфоепічних навичок.Таким чином, вивчення орфоепіїукраїнської мови має велике значення на усіх етапах навчання. Особливо важливимє засвоєння такого матеріалу в початкових класах.
Списоквикористаних джерел
1. Адаменко Л.П. Роздавальний матеріал з розділу «Фонетика» //Українська мова і література в школі.— 1997.— № 9.— С. 59-63.
2. Бадер В. Класифікація помилок у мовленні молодших школярів //Рідна школа. – 1999. – №9. – С. 53-55.
3. Бадер В. Розвиток орфоепічних умінь першокласників // Початковашкола. — 1997. – №7. – С. 9-10.
4. Бадер В.І. Удосконалення мовленнєвого розвитку молодших школярів// Педагогіка і психологія. – 1998. – №4. – С. 31-36.
5. Бернштейн С.И. Основные понятия фонологии // Вопросы языко-знания.– 1962. – №5. – С. 137-139.
6. Білецька М.А. Українська мова в 2 класі чотирирічної початковоїшколи. – К.: Основи, 1997. – 127 с.
7. Бойко В. Проблема орфоепії української літературної мови //Мовознавство. – 1987. — №11. – С. 12-14.
8. Бондар О.І., Карпенко Ю.О., Микитин-Дружинець М.Л. Сучаснаукраїнська мова. – К.: Академія, 2006. – 368 с.
9. Бондаренко А.А. Изучение ударения в начальной школе // Начальнаяшкола. — 1989. – №3. – С. 19-20.
10. Бондаренко А.А. Работа над ударением в начальных классах //Начальная школа. — 1989. – №2. – С. 18-21.
11. Варемус К.І.Пізнавальні завдання орфоепічного змісту для учнів початкових класів //Початкова школа – 1999.– № 8.– С. 53-56
12. Варзацька Л.О.Активізація мовленнєвої діяльності учнів // Початкова школа. – 1991. – №2. – С.28-31.
13. Вашуленко М.Навчання української мови в 2 класі // Початкова школа. – 2003. – №1. – С.42–46.
14. Вашуленко М. С. Державний освітній стандарт з української мови(початкова ланка) // Початкова школа. — 1997. — № 2. — С.2-5.
15. Вашуленко М.С. Орфоепія і орфографія в 1-3 класах. – К.: Рад.школа, 1982. – 104 с.
16. Винницький В. М.Наголос у сучасній українській мові. — К.: Рад. шк., 1984. – 162 с.
17. Вікова тапедагогічна психологія / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук таін. – К.: Просвіта, 2001. — 416 с.
18. Воскресенська Н.О. та ін. Українська мова у 4 класі чотирирічноїпочаткової школи. – К.: Основи, 1994. – 184 с.
19. Гвоздев А.Н.Вопросы изучения детской речи. — М.: Изд-во АПН РСФСР, 1961. – 562 с.
20. ГорбунцоваТ.Ю.Цікаві вправи та ігри на уроках української мови у початкових класах. – К.:Рад. школа, 1996. – 120с.
21. Горелов И.Н.,Седов К.Ф. Основы психолингвистики. – М.: Лабиринт, 1998. – 256 с.
22. Городівський В.Н. Дидактичний матеріал з української мови для 3класу. – К., 1976. – 96 с.
23. Грищенко А.П. таін. Сучасна українська мова. — К.: Либідь, 1991. — С. 67-71.
24. Державнанаціональна програма “Освіта” (Україна ХХІ ст.). – К.: Райдуга, 1994. – 61 с.
25. Доленко М.Т.,Дацюк І.І., Кващук А.Г. Сучасна українська мова. – К.: Радянська школа, 1964. –С. 163-178.
26. Дорошенко С.І. таін. Методика викладання української мови: Навч. пос. – К.: Вища школа, 1992. – 380с.
27. Жовтобрюх М. А.Про деякі тенденції в розвитку сучасної української орфоепії // Українське уснелітературне мовлення. — К.: Наук, думка, 1967. – С. 124—136.
28. Жовтобрюх М.А.Основні принципи української літературної вимови // Укр. мова і літ. в шк. –1976. — №6. – С. 63—75.
29. Заяць Я.М. та ін. Уроки рідної мови. 3 клас. – Тернопіль:Навчальна книга – Богдан, 2006. – 336 с.
30. Заяць Я.М., Оношків О.П. Уроки рідної мови. 2 клас. – Тернопіль:Навчальна книга – Богдан, 2006. – 296 с.
31. Зівако В., Непийвода С. Цікаві завдання з української мови впочат-ковій школі. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2008. – 128 с.
32. Иванова С.Ф. Речевой слух и культура речи. – М.: Просвещение,1970. – 110 с.
33. Ігнатенко Т.Творчі завдання на уроках розвитку мовлення // Початкова школа. – 2006. – №2. –С. 11–12.
34. Капацина В.І.Вивчення наголосу // Початкова школа. – 1994. – №5. – С. 13-15.
35. Капська А.Й. Як навчати учнів виразно читати. – К.: Рад. школа,1978. – 150 с.
36. Караман С.Методика розвитку зв’язного мовлення. Ознайомлення з мовними нормами //Українська література в загальноосвітній школі. – 2004. – №2. – С. 47–50.
37. Кацюк Л.В. Розвиток фонематичних умінь // Поч. школа. – 1993. –№2. – С. 25-29.
38. Коляда О. Комплексні завдання для самостійних робіт з українськоїмови // Початкова школа. — 1997. — №2. — С. 14-16.
39. Коструба П.П.Фонетика сучасної української літературної мови (Курс лекцій для студентівфілологічного факультету). – Ч. 1. – Львів, 1963. – 100 с.
40. КузьмінськийА.І., Омельяненко В.Л. Педагогіка: Підручник. – К.: Знання-Прес, 2003. – 418 с.
41. Лабащук М.С.Психологія мовленнєвої діяльності. – Тернопіль: ТДПІ, 1995. – 110 с.
42. Ладоня І.О. Українська мова: Навч. посібник. – К.: Вища школа,1993. – 143 с.
43. Леонтьев А.А. Язык,речь и речевая деятельность. – М.: Просвещение, 1969. – 264 с.
44. Львов М.Р.Методика обучения русскому языку в начальных классах. – М.: Просвещение, 1987.– 342 с.
45. Малярук А.Я.Дидактичний матеріал для виправлення мовних недоліків. – К.: Ірпінь, 1997. –408 с.
46. Медушевський А.П.Викладання фонетики і морфології української мови у восьмирічній школі. – К.:Радянська школа, 1962. – 468 с.
47. Мельничайко В.Я.Удосконалення змісту і методів навчання рідної мови. – К.: Рад. школа, 1982. –216 с.
48. Миронюк Н.П.Орфоепія в 4-8 класах. – К.: Радянська школа, 1986. – 144 с.
49. Мовчун Л. Норма івідхилення: мовні помилки-штампи // Початкова школа. – 1999. – №1. – С. 27-29.
50. Наконечний С.Ф.Орфоепічні норми та їх значення // Укр. мова і літ. в шк. – 1958. — №1. – С.60—72.
51. Наумчук М.М. Дидактичний матеріал з української мови в 4 класі. –Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. – 80 с.
52. Наумчук М.М.Сучасний урок української мови в початковій школі (Методика і технологіянавчання). – Тернопіль: Астон, 2002. – 352 с.
53. Наумчук М.М.,Гузар О.В. Методика та технологія уроків рідної мови в початковій школі. –Тернопіль: Підручники & посібники, 1999. – 244 с.
54. Никольская С.Т.Техника речи. – М.: Просвещение, 1979. – 206 с.
55. Одинцова Г., КодлюкЯ. Цікавинки на уроках рідної мови: Посібник. – Тернопіль: Підручники іпосібники, 2001. – 128 с.
56. Перебийніс В.С. Кількісні та якісні характеристики системи фонемсучасної української літературної мови. – К.: Наук. думка, 1970. – 272 с.
57. Передрій О.Т. Подолання у першокласників вимовних вад фонетичногорівня // Початкова школа. – 1995. – №1. – С. 11-14.
58. Пономарів О.Д.Сучасна українська мова. – К.: Либідь, 1991. – 362 с.
59. Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1–4 класи. – К.:Початкова школа, 2006. – 432 с.
60. Прокопова Л.І.Приголосні фонеми сучасної української літературної мови //Експериментально-фонетичне дослідження. – К.: Вид- во КДУ, 1958. – 149с.
61. Росетті А. Вступдо фонетики. – К.: Вища школа, 1974. – 138 с.
62. Савченко О.Я.Сучасний урок у початкових класах. – К.: Магістр. – 1997. – 255 с.
63. Сапун Г. Збірникдиктантів і завдань для тематичного опитування. 1-4 класи. Тернопіль:Підручники і посібники, 2008. – 176 с.
64. Симоненкова Л.М.Вивчення фонетики і морфології в умовах місцевих говорів. – К.: Рад. школа,1971. – 94 с.
65. Скуратівська Г. Формування загальнонавчальних умінь під часвивчення фонетики, графіки, орфоепії, орфографії // Методика мови. –2003. — №6.– С. 13-16.
66. Сучаснаукраїнська літературна мова / За ред. А.П.Грищенка. – К.: Вища школа. – 1997. –С. 365–378.
67. Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика / За заг.ред. І.К. Білодіда. – К.: Наук. думка, 1969. – 436 с.
68. Тимошенко П.Д. Зісторії формування орфоепічних норм української літературної мови (дожовтневийперіод) // Українське усне літературне мовлення. — К.: Наук, думка, 1967. – С.114—124.
69. Тоцька Н.І.Фонетика української мови та її вивчення в початкових класах. — К.: Рад. шк.,1976. – 226 с.
70. Українська мова зметодикою навчання в початкових класах. – Інтегрований курс: Підручник дляпедагогічних вузів / За ред А.П.Ка-ніщенко, Г.О.Ткачук. – К.: Промінь, 2003. –232 с.
71. Хорошковська О.Розвиток українського мовлення молодших школярів // Початкова школа. – 1997. –№8. – С. 14-16.
72. Чуйко Г.А.Методика викладання української мови в початкових класах. – К.: Радянськашкола, 1966. – 340 с.
73. Шандрівська Г.Контрольні роботи з української мови в початкових класах. – Тернопіль:підручники і посібники, 2008. – 48 с.
74. Шкуратяна Н. Г.Орфоепічні вправи // Укр. мова і літ. в шк. – 1964. — №5. – С. 14-17.
75. Шкуратяна Н.Г.,Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова: Навчальний посібник. – К.:Література, 2000. – 688 с.
76. Якобсон Р.О. Звуки значение. Речевая коммуникация. Язык в отноше-нии к другим системамкоммуникации // Якобсон Р.О. Избранные работы. – М., 1985. – 466 с.
Додатки
Конспекти уроків рідної мови з елементами орфоепії (2 клас)
Додаток А
Тема. Звуки мовлення. Букви. Каліграфічне написання малихбукв алфавіту.
Мета. Закріплювати уявлення дітей про фонетичну іграфічну системи рідної мови, вчити розрізняти звуки і букви, удосконалюватинавички каліграфічного написання букв алфавіту, розвивати фонематичний слух,виховувати любов до рідної мови.
Обладнання. Малюнок Пізнайка, загадки, етимологічнийсловник, предметні малюнки, алфавіт.
Хід уроку
I. Організація класу до уроку.
Щоб помилки хитрі й спритні не ховались у рядках,
щоб всі букви в кожнім слові опинились на місцях,
будем гарно працювати, свою пильність розвивати.
II. Повторення вивченого у 1 класі.
1. Вступне слово.
— Наша мова — це величезна Країна, де мирно живутьнайрізноманітніші мовні явища: великі — такі як текст, речення, середні — словаз різними значеннями і зовсім маленькі, майже непомітні — звуки, букви,розділові знаки.
2.Ознайомлення зпідручником М.А. Білецької та М.С. Вашуленка «Рідна мова», частинаперша.
3.Читання вірша Л.Забашти «Рідна мова».
· Як називається наша мова?
· Чому її потрібно вивчати і знати?
4. Повідомлення теми уроку.
— Сьогодні до нас на урок завітав Пізнайко. Він хочедізнатися, що із вивченого у 1 класі ви пам'ятаєте і чи готові до подорожі україну Граматики.
Порада Пізнайка.
Звуки і букви навчись розрізняти,
Будеш докладно фонетику знати.
Каліграфічна хвилинка.
м мм ммм ом ем вм
рідна мова
— Поділіть слова на склади.
— Складіть речення зі словом мова.
5. Звуковий аналіз слів.
а) Загадка.
Що нас вчить, як у світі жить?
· Відгадайте загадку. (Книга)
· Вимовте слово-відгадку. Які звуки ви чуєте?
· Що означають позначення у звуковій моделі слова?— — ●' — ●
— На які дві частини поділене слово?
б) Спостереження над мовним матеріалом.
сом бак гірка Казка
сам бік нірка Кашка
сум бук сірка Каска
сім бик зірка Качка
— Якими звуками відрізняються слова кожного стовпчика?
в) Загублені звуки.
На місці крапок поставити дві букви.
У банці я побачив..ем,
припав до ласощів губами.
На..емпер… ем поливсь дощем…
Тепер дістанеться від мами!
Аби відмитися від..ему,
подався я на край села,
до рятівного..ерела,
що било з-під землі, недремне.
Однак мене прогнав звідтіль
великий і мохнатий..міль,
а по дорозі оси й б… оли
зробили два чи три уколи…
Гай-гай, мене відтоді навіть
варення в банці не цікавить. (дж)
· До кого звертається поет у вірші?
· До чого він закликає?
· Спишіть перші два рядки вірша.
· Яке слово у вірші відповідає звуковій моделі?
·
/>
(мами)
г) Шарада.
Ця чорна пташка нам усім відома,
Вона завжди кружляє біля дому.
А от його побачу за умови,
Коли зміню я наголосом слово. (Воро'на – во'рона)
Висновок.Наша мова — звукова. Але окремо взяті звукинічого не означають. Тільки в певному поєднанні творяться слова. Звуки мовислужать для розпізнавання та розрізнення значення слів.
6. Зіставлення звуків і букв.
а)Впіймай звук.
Черепаха Тортила
Чай заварила.
Чайку в гості запросила,
Щедро чаєм пригостила.
· Які звуки найчастіше повторюються?
· Які слова можна скласти з цих звуків?
· Запишіть утворені слова.
· Назвіть кожну букву у словах.
б) Вірш від Пізнайка.
Коли ротик розкриваєм,
Тоді звуки вимовляєм.
Коли олівчик (ручку) беремо,
Тоді ми букви пишемо.
в) Повторення правила про букви і звуки: звукивимовляються, а букви пишуться.
г) Робота з предметними малюнками (на дошці виставляютьсямалюнки тварин).
· Хто зображений на малюнку?
· Вимовте звуки кожного слова. Якими буквами запишете назву тварин?
Фізкультхвилинка
Ми і вчились, і трудились.
І, напевно, вже стомились.
Тож давайте для розрядки
Зробим кілька вправ зарядки.
Раз! — підняли руки вгору.
Два! — нагнулися додолу.
Три! — повернулись вправо, вліво.
На «чотири» — враз присіли.
Похитали головою.
Ще й притупнули ногою.
Пальчиками повертіли
І за парти тихо сіли.
7. Робота з алфавітом.
а)Загадка.
З однієї ми родини —
Від Андрія до Ярини.
Як по одному, самі,
Ми буваємо німі,
Хоч і маєм різні назви
Й добре знаєте всіх нас ви.
Певним станемо рядком —
Заговоримо ладком.
Ми — писемності основа,
А без нас ніхто ні слова (Д.Білоус).
— Що це таке? (Алфавіт.)
б) Читання алфавіту (з таблиці на дошці).
· Скільки букв в українському алфавіті?
· Які букви позначають голосні звуки? приголосні звуки?
· Які букви завжди позначають два звуки?
· Яка буква не позначає звука?
в) Робота з етимологічним словником.
Алфавіт — від назв першої та другої літер грецькогоалфавіту — «альфа» і «бета».
Азбука —— від давніх назв перших літер нашогоалфавіту — «аз» і «буки» (А і Б).
Абетка — від сучасних назв двох перших літер «а»та «б».
— Для чого треба знати алфавіт?
г) Написання малих букв алфавіту (а, я, к, л).
· Запишіть букви за зразком.
· Доберіть слова, у яких пишуться ці букви (усно).
8. Гра «Ланцюжок».
Учні по черзі називають слова, які починаються звуком, якимзакінчилось попереднє слово. Наприклад: клас, сад, дуб і т. д.
— Пізнайко починає гру: урок —...,....
9. Додаткове завдання.
· Прочитайте вірш.
Вересень. Стежка до школи.
Дзвонитьвеселий дзвінок.
І через луг, через поле
Сонце спішить на урок (М.Сингаївський).
· Чому першого вересня відзначається День знань?
· Вимовте звуки і назвіть букви у виділених словах. Чого в нихбільше і чому?
— Спишіть речення.
Словникова робота
Вересень — перший місяць осені; дев'ятий місяць року. Назвамісяця пов'язана з назвою рослини верес, яка цвіте саме в цей час.
Словосполучення. Холодний, теплий, дощовий, щедрий,урожайний… Вересень прийшов. Відлітають у вересні.
· Запишіть слово вересень, поділяючи його на склади.
· Зверніть увагу на виділені букви.
· Складіть звукову модель цього слова.
/>
— Вимовте приголосні звуки.
III. Підсумок уроку.
· Над чим ми працювали сьогодні на уроці?
· Про що нове дізналися?
· Чи задоволені ви своєю роботою на уроці?
· Подивіться на свої записи в зошитах і скажіть, комуподобаєтьсяйого каліграфія.
· Хто бажає продовжити подорож у країну Граматики?
IV. Домашнє завдання.
Повторити голосні і приголосні звуки. Каліграфічно написатималі букви б, г, з.
Додаток Б
Тема. Голосні і приголосні звуки. Тверді і м'які приголосні.Розповідь «Наші літні канікули».
Мета. Систематизувати знання учнів про голосні іприголосні звуки, удосконалювати навички правильної вимови твердих і м'яких приголоснихзвуків, розвивати мовлення, виховувати любов до праці.
Обладнання. Мовні казки, загадки, малюнок Мовного дерева таПізнайка, алфавіт, предметні малюнки.
Хід уроку
І. Організація класу до уроку.
Дзвоник всім нам дав наказ –
До роботи швидше в клас.
Попрацюєм всі старанно,
Щоб пройшов урок цей недаремно.
II. Повторення вивченого.
1. Перевірка домашнього завдання.
(Вправа 8 з підручника, в якій потрібно було записати поданіслова з твердими і м’якими приголосними у два стовпчики.)
· Прочитайте пари записаних слів.
· Якими звуками вони відрізняються?
· З двома словами складіть речення.
2. Фронтальне опитування.
· З чого складаються слова? (Із звуків.)
· Продовжіть речення.
Звуки ми… (вимовляємо, чуємо).
Букви ми...,… (бачимо, читаємо, пишемо).
3. Творча робота.
— Утворіть зі складів слова і запишіть їх. Поставте наголос.
ро — до — га, шит — зо тон — кві— ка
ре — ве — сень ва — со ляр — ка —шко
III. Закріплення вивченого.
1. Повідомлення теми уроку.
— На сьогоднішньому уроці продовжимо подорож у країнуГраматики.При цьому маємо виконати кілька завдань від Пізнайка.
2. Зіставлення звуків і букв.
а) Робота з алфавітом.
· Назвіть букви алфавіту, назви яких закінчуються на -є.
· Які звуки вони позначають?
б) Гра «Упіймай звук».
Чеше квочка гребінцем
Чубчика курчаті.
Одягає в чобітки
І штанці строкаті.
Чистить пір’ячко і дзьоб,
Садовить до столу:
«Поспішай, синочку мій,
Час вже йти до школи».
Словникова робота
Строкаті — різнокольорові, різні за візерунком, барвисті.
Каліграфічна хвилинка
с сс ст ро ка ті
строкаті
· Поділіть це слово на склади (усно).
· Складіть речення за схемою.
·
/>
3. Робота з голосними і приголосними звуками.
а) Користуючись пам’яткою, встав пропущені букви в такихсловах: гр….чаний, пл….че, з…рно, с…стра, в…рба, з…ма.
Пам’ятка
1. Постав знак наголосу.
2. Визнач ненаголошені е, и.
3. Зміни слово або добери однокореневе, щоб ненаголошений звук ставнаголошеним: село – села.
б) утворіть за допомогою префіксів слова з протилежнимзначенням: прилетів, привіз, відвіз, віднесла, прийшла, привезла.
Назвіть у цих словах тверді і м’які приголосні.
в) Загадки.
— Відгадайте загадки і запишіть слова-відгадки.
• Не кущ, а з листочками,
Не сорочка, а зшитий. (Зошит)
• Всяк школяр його шанує,
Бо він пише і малює.
Хто ж цей славний молодець? Це, звичайно,… (олівець).
·У кожного в домі така дивина:
Братів аж чотири, а шапка одна. (Стіл)
·Що у світі найсвітліше,
Наймиліше, найтепліше?
Що по небу вдень гуляє,
Ніч приходить — спочиває? (Сонце)
— Підкресліть букви, що позначають:
І в. — голосні звуки, II в. — приголосні звуки.
Фізкультхвилинка
Проти сонця на горбочку
Випинаються дубочки.
Свіжий вітер повіва,
Міцне гілля нагина.
Так шоранку всі дубочки
Роблять вправи на горбочку —
І тому вони гінкі,
І тому вони стрункі.
г) Вибіркове списування.
· З таблиці на дошці запишіть у три стовпчики слова, якізакінчуються на голосний, твердий і м'який приголосний за зразком.
· Зі словами осінь і ліс складіть речення.
· Чим голосні звуки відрізняються від приголосних?
д) Гра «Розсели слова».
· Діти, вам надійшло завдання від Пізнайка.
На дошці — малюнки (яблуко, троянда). Під ними«будиночки» зі звуковими моделями. Відшукати звукову модель, якавідповідає слову.
/>
4. Розвиток мовлення.
а) Бесіда за змістом малюнків.
· Чим займалися діти на канікулах?
· Хто з цих дітей любить тварин?
· Хто і як зміцнював своє здоров'я?
б) Розповідь Пізнайка «Літні канікули».
Літо я провів у селі. Щодня з хлопцями ми гралися, читали.Гуляли в лісі. У сонячні дні ходили купатися на ставок.
Я допомагав бабусі на городі. Поливав квіти, овочі. Носивтравичку кроликам.
Ввечері дідусь розповідав мені цікаві історії.
Швидко і цікаво пройшли мої канікули.
— Якими були літні канікули у Пізнайка?
в) Складання розповіді «Мої літні канікули».
· Розкажіть, як ви провели літні канікули.
· Запишіть одне речення.
IV. Підсумок уроку.
1. Відповіді на запитання.
· Що ви запам'ятали на уроці?
· Які бувають звуки?
2. Робота з мовним деревом.
У казковому лісі росте одне цікаве дерево. На ньому поміжзеленими листочками заховалися букви. Одні з них позначають голосні звуки.Знайдіть їх. Які звуки вони позначають або можуть позначати. Інші буквипозначають приголосні звуки.Які букви можуть позначати тверді і м'якіприголосні? Які букви завжди позначають тверді приголосні звуки.
V. Домашнє завдання.
Вправа 13, с. 9 (підручник для 2 класу).