--PAGE_BREAK--Аналізуючи виробничо-господарську діяльність підприємства, аудитор вивчає його загально-виробничу структуру, оцінює рівень існуючої технології виробництва, проводить аналіз виробничих витрат, рівня собівартості та руху основних фондів, оцінює показники праці та ін.
Аналізуючи фінансовий стан підприємства, що перебуває в кризі, аудитор оцінює динаміку та структуру валюти балансу, аналізує формування та рух власного та позичкового капіталу, кредиторської заборгованості, дає оцінку ліквідності активів підприємства та його платоспроможності, аналізує обсяг використання реальних та фінансових інвестицій, дебіторську заборгованість, оцінює ділову активність підприємства.
Аналізуючи ситуацію на ринку збуту готової продукції, аудитор вивчає основні параметри маркетингової політики, де особлива увага звертається на визначення попиту на продукцію та вивчення конкурентоспроможності товарів, відповідність рівня якості товарів вимогам ринку, існування концепції оновлення товарного асортименту, розширення інноваційної діяльності та ін.
На етапі аудиту причин кризи, сильних або слабких місць визначається вид та фаза фінансової кризи, а також її причини, виявляються фактори, які позитивно чи негативно вплинули на кінцеві показники діяльності підприємства, сильні і слабкі місця у його діяльності.
Завершальною стадією санаційного аудиту є складання акта. В акті відображається реальна картина фінансового стану підприємства, дається загальна оцінка його санаційної спроможності та формуються пропозиції.
3. Прийняття рішення про фінансове оздоровлення підприємства.
Рішення про проведення санації приймається в таких ситуаціях:
1. З ініціативи суб'єкта господарювання, який перебуває в кризі, — коли існує загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом у недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається до звернення кредиторів у арбітражний суд із позовом щодо оголошення банкрутом даного підприємства (досудова санація).
2. Після того, як боржник з власної ініціативи, звернувся до арбітражного суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство (якщо підприємство є фінансове неспроможним або існує реальна загроза такої неспроможності). Одночасно з поданням заяви боржник повинен подати до арбітражного суду список кредиторів та дебіторів, бухгалтерський баланс, іншу інформацію, яка характеризує фінансово-майновий стан підприємства, а також (на бажання) запропонувати умови укладання мирової угоди та проведення санації.
3. Після закінчення місячного терміну від дня опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабінету Міністрів України оголошення про порушення справи про банкрутство даного підприємства — якщо надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб, котрі бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та подали акцептовані комітетом кредиторів та арбітражним судом пропозиції щодо санації (реорганізації) неспроможного підприємства. За згоди кредиторів з умовами та механізмом задоволення претензій, арбітражний суд приймає рішення про припинення провадження справи про банкрутство та проведення фінансової санації юридичної особи.
4. З ініціативи фінансово-кредитної установи. Згідно із Законом України «Про банки та банківську діяльність», установа банку має право відносно клієнта, оголошеного неплатоспроможним, застосувати комплекс санаційних заходів, зокрема: передати оперативне управління підприємством адміністрації, сформованій за участю банку; реорганізувати боржника; змінити порядок платежів; використати для погашення кредиторської заборгованості виручку від реалізації продукції.
5. З ініціативи заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства. За невиконання зобов'язань, забезпечених іпотекою цілісного майнового комплексу підприємства, заставодержа-тель має право здійснити передбачені договором заходи з оздоровлення фінансового стану боржника, включаючи призначення своїх представників у керівні органи підприємства, обмеження його права розпоряджатися випущеною продукцією та іншим власним майном. Якщо внаслідок санаційних заходів не відновилася платоспроможність підприємства, то заставо держатель має право звернутися до арбітражного суду із заявою про стягнення майна, яке перебуває в іпотеці.
6. З ініціативи державного органу з питань банкрутства, якщо йдеться про санацію державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%. Після внесення боржника до реєстру неплатоспроможних підприємств указаний орган уповноважується здійснювати управління майном такого підприємства та розробляти пропозиції щодо його фінансової санації.
7. З ініціативи Національного Банку України — якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених Законом України «При банки та банківську діяльність».
4. Порядок проведення санації підприємств.
Порядок проведення санації державних підприємств викладений у «Положенні про порядок проведення санації державних підприємств» (для підприємств недержавної форми власності це положення має рекомендаційний характер), що затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 р.
У разі прийняття рішення про проведення досудової санації підприємство з участю представників уповноваженого органу та кредиторів у місячний термін складає план санації та подає його на затвердження уповноваженому органу.
План досудової санації мусить містити:
■ реквізити підприємства (повна назва, юридична адреса, організаційно-правова форма, орган управління);
■ відомості про фінансово-господарський стан;
■ заходи щодо відновлення платоспроможності (реструктуризація підприємства, перепрофілювання виробництва, закриття нерентабельних виробництв, відчуження основних засобів, передача майна в оренду);
■ відстрочення та (або) розстрочення платежів, переоформлення короткотермінових кредитів у довготермінові, скорочення чисельності працюючих тощо) і терміни їх здійснення; розрахунок необхідних коштів для реалізації заходів;
■ визначення джерел фінансування заходів (зобов'язання інвесторів, кредиторів щодо погашення боргу або надання фінансової допомоги, кошти Державного бюджету, кошти, отримані від оренди майна, відчуження основних засобів, погашення дебіторської заборгованості, кредити банків тощо);
■ умови участі інвесторів і кредиторів у проведенні досудової санації (набуття права власності на майно підприємства відповідно до законодавства, розпорядження частиною його продукції, оренда майна підприємства, задоволення вимог кредиторів шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора тощо);
■ очікувані наслідки виконання плану досудової санації.
Уповноважений орган у місячний термін розглядає та затверджує або відхиляє поданий підприємством план досудової санації.
Рішення про відхилення плану досудової санації приймається уповноваженим органом, якщо запропоновані заходи не забезпечують відновлення платоспроможності підприємства.
Термін проведення досудової санації не повинен перевищувати 12 місяців. В окремих випадках уповноважений орган може продовжити термін, але не більше ніж на 6 місяців. [6]
Контроль за виконанням плану досудової санації здійснює уповноважений орган.
Право вибору умов проведення санації залишається за боржником у випадку, коли він сам звернувся до господарського суду з заявою про визнання його банкрутом. При цьому умови проведення санації державних підприємств шляхом їх реорганізації узгоджуються з особою, уповноваженою керувати державним майном, і антимонопольним комітетом України в його компетенції, або з відповідним органом приватизації, за умови проведення санації шляхом приватизації.
Якщо в санації підприємства-боржника виявили бажання взяти участь декілька громадян або юридичних осіб, то вибір санаторів здійснюється відповідними органами на конкурсній основі.
Якщо ж порушено справу про банкрутство державного підприємства, його трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства йому в оренду за умови прийняття на себе боргів підприємства-боржника.
Проведення санації передбачає подачу громадянами та юридичними особами, які бажають взяти участь у проведенні санації, в місячний термін заяви до господарського суду з зазначенням у ній зобов'язань переведення на них боргу. Після прийняття судом рішення про проведення санації, її учасники, в особі керуючого санацією, у тримісячний термін повинні розробити план санації, в якому повинно міститися зобов'язання про задоволення вимог усіх кредиторів підприємства-боржника в узгоджені з ним терміни.
Схвалений комітетом кредиторів план санації подається до господарського суду на затвердження не пізніше п'яти днів з дня схвалення його комітетом кредиторів. Якщо протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію до господарського суду не було подано плану санації боржника, господарський суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і розпочати ліквідаційну процедуру.
За п'ятнадцять днів до закінчення санації керуючий санацією зобов'язаний подати зборам кредиторів письмовий звіт. До звіту додається реєстр вимог кредиторів. За результатами розгляду звіту збори кредиторів приймають одне з таких рішень:
■ про виконання плану санації і закінчення її процедури та відновлення
платоспроможності боржника;
■ про звернення до господарського суду з клопотанням про дострокове
припинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника та переходом до розрахунків з кредиторами;
■ про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження встановленого строку процедури санації;
■ про звернення до господарського суду з клопотанням про визначення
боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;
■ про укладання мирової угоди.
Якщо збори кредиторів не прийняли жодного з цих рішень або в установлені строки не проведені розрахунки з кредиторами, господарський суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.
При наявності згоди кредиторів на перехід боргу і заміну боржника у випадку, якщо він сам звернувся до господарського суду, господарський суд виносить постанову про зупинення розгляду справи. У цьому випадку в постанові господарський суд затверджує узгоджені з кредиторами, санаторами і боржниками умови санації юридичної особи — боржника з зазначенням термінів її проведення.
Процедура досягнення домовленості між боржником та кредиторами про відстрочку та (або) розстрочку сплати належних кредиторам платежів або щодо зменшення суми боргів за згодою сторін називається мировою угодою. [4]
Мирова угода укладається переважно в тих випадках, коли боржник перебуває під загрозою неплатоспроможності та з власної ініціативи звертається з заявою до господарського суду щодо порушення справи про своє Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймає комітет кредиторів більшістю голосів. Підписують це рішення, з одного боку, керівник чи керуючий санацією, з іншого — голова комітету кредиторів.
У проекті мирової угоди вказуються пропозиції боржника за такими показниками: обсяг початкового погашення заборгованості; бажана сума списання боргу; бажаний період пролонгації заборгованості; форма платіжних поступок кредиторів (списання чи пролонгація).
Складений проект мирової угоди разом зі списком усіх кредиторів та дебіторів із визначенням сум заборгованості, балансом та іншими документами, що підтверджують фінансово-майновий стан, і заявою про порушення справи про банкрутство боржник подає до господарського суду.
Поданий до суду проект мирової угоди підлягає затвердженню цим судом. З цією метою господарський керуючий у п'ятиденний термін з дня укладення проекту угоди повинен подати до суду заяву з проханням про затвердження мирової угоди. До заяви додаються: текст мирової угоди; протокол засідання комітету кредиторів з ухвалою рішення про укладення мирової угоди; список кредиторів, зобов'язання боржника про відшкодування першочергових витрат та ін.
Затверджена господарським судом мирова угода є підставою для припинення справи про банкрутство боржника.
З дня затвердження судом мирової угоди припиняються повноваження господарського керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).
Під час дії мирової угоди, господарський керуючий не має права розпоряджатися майном боржники. Він лише здійснює контроль за ефективністю використання цього майна.
У разі розірвання мирової угоди чи визнання її недійсною, вимоги кредиторів у незадоволеній частині відновлюються в повному обсязі.
Контроль за проведенням санації здійснює господарський суд, який виніс рішення про проведення санації.
Проведення санації передбачає здійснення системи організаційних і фінансових заходів.
Організаційні заходи передбачають:
■ злиття збиткового підприємства з фінансово здоровим;
■ перетворення підприємства в інше за формою власності;
■ закриття нерентабельних виробництв;
■ введення зовнішнього управління майном;
■ продаж частини майна підприємства-боржника або передача його в оренду;
■ орієнтація програми виробництва та продажу на потреби ринку;
■ перегляд і створення системи контролю затрат;
■ зміна загальної виробничої структури шляхом створення на базі під
розділів підприємства самостійних госпрозрахункових одиниць;
■ перегляд та зміна виробничого процесу, технологій виробництва;
■ перевірка компетенції керівників і спеціалістів з подальшою їх заміною при необхідності;
■ створення спеціальних служб контролю за діяльністю підприємства.
Фінансові заходи включають:
■ погашення боргів підприємства;
■ реструктуризацію боргів, переоформлення короткострокових кредитів у довгострокові;
■ випуск і розміщення цінних паперів для мобілізації додаткових фінансових ресурсів і збільшення капіталу підприємства та ін.
Особливе місце в процесі санації займають заходи фінансово-економічного характеру, які відображають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання фінансових джерел санації.
Мета фінансової санації — покриття поточних збитків і ліквідація причини їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності і платоспроможності підприємства, скорочення всіх видів заборгованостей, формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів. Якщо мобілізованих фінансових ресурсів з децентралізованих джерел не вистачило для проведення санації або реструктуризації, то в окремих випадках може бути прийняте рішення про надання державної фінансової підтримки.
У відповідності до Закону України «Про підприємства в Україні» у випадках збиткової роботи підприємств держава, якщо вона вважає їх продукцію суспільно необхідною, може надати таким підприємствам фінансову підтримку у вигляді дотацій та інших пільг. При цьому надання підтримки орієнтоване в першу чергу на підприємства, які можуть її використовувати з максимальною віддачею, забезпечити збільшення виробництва продукції, підвищення прибутковості та ефективності роботи.
Фінансова підтримка державою підприємств може здійснюватися шляхом централізованої санації у вигляді прямого бюджетного фінансування і непрямими формами державного впливу.
Пряме бюджетне фінансування санації підприємств може здійснюватися на поворотних (бюджетні кредити) та неповоротних умовах (субсидії, дотації, повний або частковий викуп державою акцій підприємства, яке знаходиться на межі банкрутства).
продолжение
--PAGE_BREAK--