--PAGE_BREAK--Виробництво реагує на збільшення сукупного попиту збільшенням випуску, а на скорочення сукупного попиту – зменшенням обсягів виробництва. При збільшенні сукупного попиту обсяг сукупної пропозиції в короткостроковому періоді може перевищувати потенційний випуск, а при скороченні сукупного попиту – бути меншим.
У короткостроковому періоді між сукупним попитом, цінами і обсягом виробництва встановлюється позитивний взаємозв'язок, який порушує класичну дихотомію і нейтральність грошей. На відміну від довгострокового періоду, рівень цін може впливати на обсяг виробництва, а обсяг виробництва – на рівень цін. Підвищення цін при незмінних середніх витратах стимулює збільшення виробництва. А збільшення сукупного випуску, як правило, призводить до підвищення рівня середніх витрат і стає причиною підвищення цін. Якщо середні витрати при збільшенні чи зменшенні сукупного випуску не змінюються або ціни інертні, – короткострокова крива сукупної пропозиції буде горизонтальною, як крива SRAS1 на рис. 1.5. Якщо при збільшенні виробництва і середніх витрат ціни зростатимуть, – крива короткострокової сукупної пропозиції набуде позитивного нахилу, як крива SRAS2 на рис. 1.5. У графічній моделі SRAS підвищення рівня цін внаслідок збільшення виробництва означає пересування умов рівноваги виробництва уздовж кривої сукупної пропозиції праворуч. Зниження цін внаслідок скорочення обсягів виробництва пересуває точку рівноваги вздовж короткострокової кривої сукупної пропозиції ліворуч. Більша чутливість цін і витрат до обсягу сукупного випуску означає крутішу короткострокову криву сукупної пропозиції.
Збільшення рівня середніх витрат внаслідок загального підвищення цін, заробітної плати або зростання інших витрат, не пов'язаних із розширенням виробництва, означає підвищення рівня середніх витрат для кожного можливого обсягу сукупної пропозиції. На графіку моделі AD-AS це призводить до зсуву короткострокової кривої сукупної пропозиції SRAS вгору на величину підвищення середніх витрат. Зменшення середніх витрат і цін, не пов'язане із скороченням виробництва, пересуває короткострокову криву сукупної пропозиції SRAS на відповідну величину вниз. Чинники, що викликають підвищення або зниження очікуваного рівня середніх витрат при кожному можливому обсязі сукупного випуску називаються неціновими факторами сукупної пропозиції.
У макроекономічній науці немає єдиної думки стосовно форми зв’язків між ціною і сукупною пропозицією. В залежності від того, як ціни впливають на сукупну пропозицію, існують дві моделі: класична і кейнсіанська. Розбіжності між цими моделями випливають із різних уявлень їхніх прихильників стосовно гнучкості цін і зарплати.
Історично першою є класична модель. Фундаментальним положенням класичної теорії є те, що економіка постійно тяжіє до потенційного рівня виробництва, який визначає межу виробничих можливостей економіки. Графічно класичну модель сукупної пропозиції можна представити на прикладі падіння сукупного попиту. Як видно із рисунка 1.6, особливістю графіка класичної моделі є те, що в ній крива СПр має форму вертикальної лінії, яка бере свій початок у точці потенційного ВВП, тобто в точці Оп. За цих умов будь-яка зміна сукупного попиту не впливає на виробництво. а викликає лише зміну цін.
Рис.1.6. Класична модель сукупної пропозиції.
Згідно з логікою класичної моделі, падіння сукупного попиту відносно потенційного ВВП миттєво породжує два наслідки. З одного боку на товарному ринку знижуються ціни, з іншого боку, падіння сукупного попиту одночасно викликає адекватне скорочення попиту на ринку праці (По) і зменшення номінальної зарплати (ЗПн).
Отже, в класичній моделі абсолютно гнучкі ціни і зарплати миттєво нейтралізують будь-які відхилення економіки від умов повної зайнятості.
Класична модель вступає у суперечливість із реальною економікою, яка свідчить, що фактичний ВВП досить часто і на тривалий період може відхилятися від потенційного ВВП. Але незважаючи на тривалі відхилення сукупної пропозиції від потенційного рівня, у довгостроковому періоді динаміка фактичного ВВП визначається динамікою потенційного ВВП. Отже, класична модель сукупної пропозиції – модель для довгострокового періоду. Це означає, що довгострокова крива сукупної пропозиції має вигляд вертикальної лінії, яка бере початок у точці потенційного ВВП.
Кейнсіанська модель сукупної пропозиції виникла на ґрунті конструктивної критики класичної моделі. Але кейнсіанська модель має декілька різновидностей. Один із її варіантів, який називається крайнім випадком, полягає в тому, що суспільні фактори змішаної економіки стримують в короткостроковому періоді ціни і заплату від миттєвого реагування на сукупний попит. Це означає, що в такій моделі як ціни, так і зарплата є негнучкими. За цих умов сукупна пропозиція змінюється пропорційно зміні сукупного попиту. Оскільки ціни стабільні, то внаслідок цього крива сукупної пропозиції приймає вигляд горизонтальної лінії.
Графічно кейнсіанську модель сукупної пропозиції можна представити на прикладі падіння сукупного попиту[6]. Як видно з рисунка 1.7., у кейнсіанській моделі крива сукупної пропозиції має вигляд позитивно похилої лінії. Якщо сукупний попит недостатній, фактичний обсяг виробництва (Оф) зменшується стосовно потенційного рівня (Оп) і може знаходитися в цьому стані певний час, оскільки зарплата є негнучкою.
Рис.1.7. Кейнсіанська модель сукупної пропозиції
В умовах падіння сукупного попиту сукупна пропозиція і загальний ВВП опустяться нижче потенційного рівня з одночасним зниженням цін. Поки номінальна зарплата не зменшиться адекватно товарних цін, сукупна пропозиція не збільшиться і тому реальний ВВП не повернеться до потенційного рівня, а економіка буде депресувати в цьому стані тривалий час. Вивести економіку із стану депресії може лише держава.
Головна особливість кейнсіанської моделі кривої сукупної пропозиції полягає в тому, що її форма володіє здатністю відтворювати неоднакові співвідношення між динамікою виробництва і цін, які спостерігаються в короткостроковому періоді, тобто протягом періоду, коли заробітна плата маже не реагує на товарні ціни. При цьому слід зазначити, що форма кривої сукупної пропозиції визначається динамікою цін у формі інфляції попиту. Стосовно динаміки цін у формі інфляції витрат, то вона визначає не форму цієї кривої. а її горизонтальні переміщення
РОЗДІЛ 2. Аналіз СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО становища України.
2.1. Аналіз стану розвитку економіки в перехідний період.
Сучасна українська економіка знаходиться на відновлювальній стадії розвитку, метою якої є досягнення показників траєкторії довгострокового зростання [15]. В зв’язку з цим постає проблема в формуванні системи оціночних показників, за допомогою яких можливе проведення аналізу стану вітчизняної економіки адекватного саме перехідному етапу. Проблемі визначення ключових показників, що характеризують стан розвитку економіки в перехідному періоді присвячені праці В.Гейця, В. Савчука, П. Єменка, А. Грищенко, Б. Кваснюка, Є. Гайдара, В. Федосова та інших.
Якісний аналіз стану розвитку економіки проводиться на основі ключових показників, а саме: валового внутрішнього продукту, обсягу тіньової економіки, інвестицій в основний капітал, обсягу промислової продукції. Саме якісний аналіз даних показників повинен стати індикатором розвитку економіка України на сучасному етапі. Аналізуючи динаміку показників ВВП, обсягу тіньової економіки та інвестицій в основний капітал України, встановлено, що співвідношення їх темпів приросту (падіння) не однакові на протязі всього перехідного етапу.
Рис.2.1. Динаміка ВВП, обсягу тіньової економіки та інвестицій в основний капітал в промисловості України
В той час, коли ВВП України та інвестиції в основний капітал в 2003 році проти 1990 року відповідно склали 54,6 та 44,5 %, обсяг тіньової економіки 109,6 % (рис.2.1). В додатку наведені ВВП, обсяг тіньової економіки, обсяг промислового виробництва в цінах 2002 року та інвестиції в основний капітал в цінах 1996 року. Слід зауважити, що на протязі досліджуваного періоду рівень тіньової економіки не складав менше ніж 90 % рівня аналогічного показника 1990 року. З додатку видно, що з 1990 року по 2003 рік відбулось стрімке зростання тіньової економіки, що пов’язане з введенням політики лібералізації цін і купоно-карбованця (1992 р.) та лібералізації торгівлі (1995 р.). Слід зауважити, що лібералізація цін спричинила зростання обсягів тіньової економіки на 15 % і її вплив тривав 2 роки. Лібералізація зовнішньої торгівлі викликала нову хвилю зростання тіньової економіки, її вплив тривав 4 роки, а зростання становило 10 %. Обвальне падіння виробництва (1994 р.) привело до значного (на 15 %) зменшення обсягів тіньової економіки і повернуло її рівень на рівень 1990 р. Фінансова криза і позитивний ефект девальвації гривні зменшили обсяги тіньової економіки на 4,4 % в 1998 р., 5,2 % в 1999 р. і на 3,4 % в 2000 р. Після вичерпання ефекту девальвації гривні (2001 р.) і з початком економічного зростання “тіньова” економіка “оживає”. Її зростання становить в 2001, 2002 та 2003 рр. відповідно 4,3; 4,3 і 7,1 %.
Рис. 2.2. Динаміка ВВП та обсягу тіньової економіки України
Як видно з рисунку 2.2, обсяг тіньової економіки практично є сталою величиною і коливається в межах 75000-85000 млн. грн. в цінах 2002 року. В 2003 р. обсяг ВВП в Україні становив 54,6 % рівня 1990 р. За умови виведення економіки з “тіні”, ВВП України в 2003 р. міг би становити 330970 млн. грн., або 73,28 % від рівня 1990 р. На рисунку загальний обсяг ВВП розрахований як сума реального ВВП та обсягу тіньової економіки. На сьогодні ряд економістів стверджують, що частка тіньової економіки України є вищою ніж 34 %, що дає підставу стверджувати про ще більші обсяги тіньової економіки та гостру необхідність виведення капіталу з тіні.
Встановлений факт відносної стабільності абсолютних обсягів тіньової економіки впродовж останніх тринадцяти років дозволяє зробити висновок, що така тенденція збережеться і в майбутньому. Це дає підстави стверджувати, що одним із реальних шляхів зменшення тіньової частки в загальному ВВП є зростання реального сектора економіки. Наші розрахунки показали, що при щорічному темпі росту ВВП 9 % частка тіньової економіки через 5 років знизиться до 22 %, а через 10 – до 14,5 %, що в 1,17 разів менше її реальної частки в 1990 році.
Ефективність інвестицій оцінювали за допомогою коефіцієнта, що розраховується як відношення приросту обсягу виробництва в абсолютному виражені до приросту інвестицій в основний капітал. Даний коефіцієнт показує, на скільки гривен збільшився (зменшився) обсяг виробленої промислової продукції при зростанні (падінні) вкладених інвестицій на 1 гривню.
В таблиці 1 представлений розрахунок коефіцієнта віддачі інвестицій в промисловому комплексі України. При розрахунку обсяг промислової продукції прийнятий в цінах 2002 р., а інвестиції в цінах 1996 р. В період з 1991 по 1994 рр. в промисловості України на 1 грн. зниження інвестицій обсяг виробництва знизився на 12,21 грн., а за період з 1995 по 1998 рр. на 6,02 грн. Це свідчить про те, що прискорене падіння обсягів виробництва на першому етапі (1990-1994 рр.) уповільнюється до 1998 р. Після досягнення найнижчої точки падіння виробництва віддача інвестицій змінює знак. При цьому на першій стадії відновлюваного процесу (1999-2001 рр.) на 1 грн. приросту інвестицій припадає 25,4 грн. приросту промислового виробництва, на другій стадії (2002-2003) – 22 грн. Динаміка зміни коефіцієнта віддачі інвестицій свідчить про оздоровчу роль кризи.
Таблиця 1. Розрахунки коефіцієнта віддачі інвестицій в промисловості України
Період
Приріст (падіння), млн. грн.
Середнє значення
ΔQ / ΔI, грн/грн
інвестицій в
основний капітал (ΔІ)
обсягу промислової продукції (ΔQ)
1991-1994 рр.
-9568
-116830
-12.21
1995-1998 рр.
-4980
-230001
-6.02
1999-2001 рр.
+1886
+47789
+25.4
2002-2003 рр.
+2062
+45284
+22.0
Дещо інші значення показника віддачі інвестицій маємо, використовуючи висхідні дані в фактичних цінах. Нажаль наявні статистичні дані не дають можливості проаналізувати динаміку зазначеного показника в період з 1990 по 1994 рік.
Рис.2.3. Динаміка коефіцієнта віддачі інвестицій в Україні.
З рисунку 2.3 видно, що найбільше значення ΔQ/ΔI при використанні фактичних цін маємо на 2 роки раніше порівняно з розрахунками на базі порівняльних цін. При цьому позитивне значення коефіцієнт має з 1996 року (0,04 грн/грн)…
Наступним ключовим показником розвитку економіки в перехідному періоді є валова додана вартість, що розраховується як різниця між випуском та проміжним споживанням. Вона містить у собі первинні доходи, що створюються учасниками виробництва і розподіляються між ними. В додатку представлена частка доданої вартості в промисловості України. Як видно частка доданої вартості в до кризовому (1990) році становила 0,345. Далі відбулось значне зниження її рівня, так в 1996 році вона знизилась до 0,306, в 2001 році до 0,3 та в 2003 році 0,248. Таким чином в період з 1990 по 2003 рік в Україні відбулось погіршення даного якісного показника, що говорить про нераціональне використання ресурсів, недостатність коштів для оновлення основних фондів, низький рівень оплати праці і низьку прибутковість підприємств промисловості[13].
Головними факторами, які привели до зростання обсягів виробництва майже в усіх галузях економіки, стали: підвищення завантаження обладнання й устаткування, що підтверджує динаміка фондовіддачі; збільшення обсягу інвестицій та оновлення матеріально-технічної бази підприємств; широке впровадження енергозберігаючих технологій. Під дією цих факторів знизився рівень витрат енергоносіїв на виробництво одиниці продукції, що зменшило залежність економіки України від коливань ринку енергоносіїв.
Прорахунки, які спричинили значне падіння темпів росту ВВП у 2002 році, зосереджуються, здебільшого, у грошово-фінансовому блоці економічних проблем. Так, дефляційний характер розвитку 2002 року, коли замість запланованих Урядом України 9% інфляції на рік відбулася штучна дефляція в 0,6%, підставою для чого стало завищення курсу гривні, вдарив по експортному сектору економіки, який в сучасній структурі виробництва є таким, що найбільш динамічно розвивається і забезпечує життєво важливі валютні вливання. Наслідком цього стала втрата експортерами майже 5 млрд. грн. прибутку, півтора з яких передбачалося спрямувати в бюджети всіх рівнів, а також на технологічне оновлення експортних виробництв.
Негативну роль у суспільно-економічних процесах, динаміці обсягів і структури ВВП, наповнюваності бюджетів усіх рівнів, відіграла також жорстка монетарна політика. Рівень монетаризації економіки, який упродовж 2001-2002 рр. зріс з 15,5% до 24% (але порівняно з розвиненими країнами, де цей показник становить не менш як 60%, є недостатнім), призвів до ревальвації гривні, що відразу негативним чином позначилося на підприємствах-учасниках зовнішньоекономічної діяльності.
Через процес дефляції зазнали також втрат внутрішньо орієнтовані виробництва. Динаміку ефективності підприємств 2002 року можна охарактеризувати таким чином – зростання частки збиткових підприємств і падіння рентабельності та загальної суми прибутків у прибуткових.
Оскільки провідником грошово-кредитної політики в Україні є Національний банк, перспективи економічного зростання значною мірою залежатимуть від урахування помилок минулого року і прийняття рішень, що стимулюватимуть підприємницьку діяльність усіх секторів економіки, підвищуватимуть добробут і купівельну спроможність населення.
Позитивні зміни в політиці уряду вже спостерігаються. Такими, зокрема, є рішення про використання бюджетного дефіциту як додаткового стимулу активізації економічних процесів, а також підвищення мінімальної заробітної плати.
2.2 Сучасні тенденції економічної динаміки України.
Економіка України у 2007 р. продовжувала зростати швидкими темпами. Приріст ВВП за підсумком року склав 7,3 %, що не відрізняється від аналогічного минулорічного показника [14]. При цьому, незважаючи на щомісячне зменшення темпів приросту ВВП, вони все одно залишалися вищими за показники аналогічних періодів минулого року (рис. 3.1).
продолжение
--PAGE_BREAK--В структурному поділі основними рушіями динамічного збільшення ВВП слід вважати прискорення темпів зростання в переробній промисловості, додана вартість в якій збільшилася за 11 місяців року на 12,9 %, будівництві (11,3 %) та оптовій і роздрібній торгівлі (17,4 %). Натомість, порівняно з попереднім роком, суттєво погіршилося становище в сільському господарстві (спад на 5,2 %), сповільнився приріст у добувній промисловості, виробництві та розподілі електроенергії, газу та води, транспортній галузі (рис. 3.2).
На відміну від попереднього року, який позначився випереджаючими темпами зростання добувних галузей, у 2007 році першість у промисловому зростанні належала переробній промисловості. Роль «локомотивів» відіграли харчова промисловість та машинобудування, які разом забезпечили 46,2 % приросту промислової продукції (у співставних цінах). Внесок металургії в зростання промисловості дещо зменшився порівняно з попереднім роком та склав лише [17].
Наведена галузева структура економічного зростання засвідчує комбінацію внутрішнього споживчого та інвестиційного попиту та експортного фактора як чинників економічного зростання у 2007 році.
Внутрішній споживчий попит у 2007 р. був одним з провідних чинників економічного зростання. Згідно зі статистичними даними, темпи приросту кінцевого споживання у січні-жовтні склали 12,4 %, в т.ч. споживчих витрат домашніх господарств – 15,2 %. Загалом, частка споживчих витрат у ВВП склала 78,3 %, що на 0,1 в.п. більше, ніж рік тому.
Рис. 3.1. Темпи приросту ВВП в Україні у 2005-2007 рр., кумулятивно, % до аналогічного періоду попереднього року
Темп приросту кінцевих споживчих витрат у січні-жовтні 2007 р. в 1,7 разу перевищив загальний темп приросту ВВП (у співставних цінах) [16].
Активізація споживчого попиту знайшла відображення в структурній динаміці промислового виробництва: відзначено помітне прискорення приросту виробництва в харчовій промисловості, припинився спад у легкій промисловості. Серед підгалузей машинобудування випереджаючими темпами зростало транспортне машинобудування: зокрема, випуск легкових автомобілів зріс за 10 місяців року (в натуральному вимірі) на 42,5 %. Значну роль споживчого попиту засвідчує також прискорення динаміки роздрібного товарообороту: за рік він збільшився на 28,8 %, що на 2,3 в.п. більше, ніж торік.
Підґрунтям зростання споживчого попиту стало продовження традиційної для останніх років тенденції випереджаючого зростання доходів населення порівняно з основними макроекономічними показниками. Цьому сприяли як загальне пожвавлення економічної динаміки, так і заходи державної політики – зокрема, внесення в березні 2007 р. змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», які передбачали більш динамічне зростання соціальних стандартів. Номінальні доходи, отримані населенням за 11 місяців 2007 року, в порівнянні з відповідним періодом 2006 р. зросли на 29,9 %. Середньомісячна заробітна плата збільшилася на 29,6 % і становила у вересні 1485 грн. Соціальні допомоги та трансферти зросли в номінальному вимірі на 27,5 %. Кошти, що надходили до найменш забезпечених прошарків громадян, обумовили зростання платоспроможного попиту на продукцію широкого вжитку, насамперед – харчову. Додатковий імпульс зростанню споживчого попиту на таку продукцію надали підвищення соціальних виплат у літньо-осінній період, а також (значною мірою неофіційні) виплати, пов’язані з передвиборчими процесами.
Рис. 3.2. Темпи приросту основних складових ВВП у 2006-2007 рр., % до аналогічного періоду попереднього року
Фінансове зміцнення домогосподарств та динамічне зростання депозитів населення у комерційних банках (на 53,9 % за 2007 рік) сприяли подальшому прискоренню кредитної активності банків на споживчому ринку. За загального зростання на 74,1 % обсягів банківських кредитів, наданих в економіку, кредити фізичним особам збільшилися на 97,8 %. Це сприяло підвищенню попиту насамперед на товари тривалого користування. Водночас вивільнені кошти домогосподарств було додатково спрямовано на потреби поточного споживання.
Активний внесок у формування зростання споживчого попиту здійснили видатки Державного бюджету. За підсумками 11 міс. 2007 р. загальний рівень фінансування видатків склав 99,8 % запланованих на січень-листопад за загальним фондом, при цьому видатки Державного бюджету за цей період на 27,6 % перевищували рівень аналогічного періоду 2006 р.
Як наслідок зазначених процесів, темпи зростання витрат населення за 11 місяців 2007 року склали 31,3 % та вперше за останні п’ять років перевищили приріст доходів.
Водночас, варто враховувати, що цей приріст частково було абсорбовано збільшенням витрат населення на оплату житлово-комунальних послуг. Зокрема, середні нарахування за житлово-комунальні послуги на одного власника особового рахунку зросли на початку року на 89 %.
Суттєве посилення в 2007 р. інвестиційної складової економічного зростання засвідчене випереджаючим зростанням валового нагромадження основного капіталу. За підсумками трьох кварталів валове нагромадження основного капіталу сягнуло 25,6 % ВВП, що на 2,5 в.п. більше, ніж торік. При цьому приріст зазначеного показника склав 22,3 %, в півтора разу перевищував темп приросту кінцевого споживання та забезпечив 67,0 % приросту ВВП у січні-вересні 2007 р. (у співставних цінах). Реальний приріст інвестицій в основний капітал склав за 3 квартали року 28,5 % (проти 16,1 % за аналогічний період минулого року), що наклало помітний відбиток на динаміку промислового виробництва.
Активізації інвестиційної діяльності значною мірою сприяло динамічне зростання фінансового результату прибуткових підприємств, яке склало за 11 місяців року 64,5 %, що більш ніж у 3,2 разу більше індексу оптових цін в промисловості (20,0 % у листопаді 2007 до листопада 2006 рр.). Фінансування інвестицій в основний капітал за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів зросло за 9 місяців 2007 р. на 28,1 %, проте їхня частка в загальних капіталовкладеннях знизилась до 7,7 % проти 8,9 % за аналогічний період попереднього року[17]. Якщо в цілому фінансування видатків загального фонду державного бюджету становило за 9 місяців 66,1 % річних призначень, а поточних трансфертів населенню – 76,0 %, то капітальних видатків – менше 40 %.
Потужним чинником економічного зростання у 2007 р. слід також вважати стрімке підвищення експортної активності. Якщо за підсумком одинадцяти місяців 2006 р. приріст експорту складав 11,6 %, то за аналогічний період 2007 року цей показник сягнув 27,9 %. При цьому, якщо у 2006 р. приріст експорту відбувався за рахунок цінового чинника (за даними Держкомстату, за підсумком року у фізичному вимірі експорт товарів і послуг був меншим на 4,9 %, ніж торік), то у першому півріччі 2007 р. ситуація суттєво поліпшилась: обсяг експорту товарів і послуг у фізичному вимірі збільшився на 5,1 %.
В третьому кварталі цей показник скоротився до 0,5 %. Експорт промислової продукції за 11 місяців 2007 року склав 39,3 % загального обсягу реалізації в промисловості, що засвідчує його високу роль як чинника економічної динаміки. Це чітко простежується у зростанні провідних галузей промисловості: за 11 місяців на зовнішніх ринках було реалізовано понад 70 % продукції металургії, понад 50 % – машинобудування, понад 20 % – харчової промисловості.
Збільшення частки продукції з більш високим рівнем доданої вартості в експорті (зокрема, частка продукції машинобудування збільшилася з 13,6 % до 16,9 %) дозволяє зробити висновок про посилення системного впливу зовнішньої торгівлі на внутрішню економічну динаміку. При цьому у вартісному вимірі приріст експорту машинобудівної продукції становить понад 80 % приросту виробництва у галузі, відтак, за винятком орієнтованого переважно на внутрішній ринок автомобілебудування, можна говорити про переважно експортну природу активного зростання в галузі. Значним є експортний чинник економічного зростання і в харчовій промисловості: збільшення обсягів експорту відповідної продукції склало понад три чверті приросту реалізованої продукції харчової промисловості за 11 місяців 2007 року. Водночас обумовлена експортною спеціалізацію диспропорційність українського промислового виробництва при динамічному збільшенні внутрішнього попиту обумовила синхронні з економічним зростанням високі темпи приросту товарного імпорту.
Останній зріс за 11 місяців 2007 року на 34,2 %. Це підтримало тенденцію 2005-2006 рр. щодо зростання негативного сальдо торговельного балансу.
При цьому варто відзначити галузеву нерівномірність поділу ринків між імпортованою та вітчизняною продукцією. Так, якщо імпорт харчової продукції сягнув лише 14,4 % обсягів продукції вітчизняних виробників цієї галузі, що свідчить про збереження конкурентоспроможності українських компаній — виробників харчової продукції, імпорт продукції машинобудування на 16 % перевищив виробництво відповідної продукції на території України, текстильної продукції та одягу – в 1,9 разу. Це свідчить про обмеженість позитивного імпульсу від динамічного зростання внутрішнього попиту для низки вітчизняних галузей. Власне, саме випереджаюче зростання імпорту зробило можливим одночасне зростання часток споживання і нагромадження у сукупному ВВП України. Еволюція структури імпорту в 2007 р. свідчить про посилення впливу зростання як споживчого, так і інвестиційного попиту. Між тим роль внутрішнього попиту як чинника економічного зростання посилилася. Сукупний приріст імпорту за підсумками 11 місяців 2007 р. дорівнює загальному приросту ВВП (у спів ставних цінах).
Динамічне економічне зростання на підґрунті підвищення внутрішнього попиту обумовило активне підвищення в Україні платоспроможного попиту на кредитні ресурси. Кредити в економіку за 2007 р. збільшилися на 74,1 %, при цьому кумулятивний темп приросту кредитних вкладень був найбільшим, починаючи з 2001 р. – в 1,7 разу. Це значно активізувало інвестиційну діяльність та розвиток внутрішнього споживчого попиту, стимулювало діяльність галузей, орієнтованих на внутрішній ринок. Між тим, відставання темпів капіталізації вітчизняних банків, нерозвиненість фінансового ринку, високий рівень вилучення коштів на потреби споживання та відсутність належних механізмів спрямування заощаджень громадян на потреби інвестування, посилили залежність української банківської системи від зовнішніх джерел надходження коштів.
Поєднання м’якої монетарної політики з від’ємним сальдо торговельного балансу, активізацією зовнішнього фінансування по каналах як прямих інвестицій, так і боргових запозичень приватного сектора, стрімким зростанням соціальних видатків та доходів населення стало одним із чинників посилення загроз макроекономічній стабільності. За підсумками 2007 р. приріст споживчих цін становив 16,6 %. Випереджаюче зростання цін на продукти харчування (23,7 %, приріст цін на продукти харчування забезпечив близько 80 % загального показника інфляції) суттєво посилило негативний соціальний ефект від інфляції, оскільки завдало головного удару по домогосподарствах з низьким рівнем доходів, в яких значною є частка витрат на продовольство.
Таким чином, результати розвитку української економіки у 2007 р. демонструють ознаки того, що в Україні поступово формується модель економічного зростання на основі споживчого та інвестиційного попиту. В умовах політичної невизначеності, поєднання м’якої монетарної політики зі стрімким зростанням соціальних видатків та доходів населення веде до зміни споживчої поведінки, стимулюючи зростання норми споживання. Істотне збільшення потоків капітальних ресурсів в реальний сектор економіки засвідчує, що як зростаючий споживчий попит, так і активна експортна динаміка мультиплікуються на сектори, які беруть участь у формуванні національного капіталу, але водночас активно стимулюється приплив імпорту в Україну. Це відповідним чином змінює напрям грошових потоків і впливає на структуру грошової пропозиції, посилює вплив структурних чинників інфляції, загострює проблему невідповідності між динамікою доходів економічних суб’єктів, з одного боку, і динамікою споживання й інвестицій – з іншою.
Відтак, попри загалом позитивну динаміку, яку продовжує демонструвати реальний сектор економіки, нагромадження суттєвих суперечностей та загроз подальшої дестабілізації ситуації, яке знаходить вияв у грошово-валютній сфері, засвідчує необхідність змін у моделі соціально-економічного розвитку країни та відповідної модифікації соціальної та економічної політики держави.
РОЗДІЛ 3. Основні ризики подальшого розвитку та орієнтири соціально-економічної політики України.
Як було показано вище, хоча в 2007 р. в Україні було зафіксовано продовження тенденцій швидкого економічного зростання, природа цього зростання залишалася переважно екстенсивною. Воно не супроводжувалося цілеспрямованою державною політикою щодо подолання суттєвих структурних диспропорцій, які можуть негативно відбитися на конкурентоспроможності національної економіки в середньо- та довгостроковій перспективах. Виявом цих диспропорцій стало формування значних ризиків макроекономічної стабільності, які становлять безпосередню загрозу подальшому економічному та соціальному розвитку, а відтак – мусять бути врахованими при формуванні майбутньої політики держави.
В останні роки все більшої вкоріненості в Україні набувають соціальні критерії оцінки легітимності державної політики та економічного розвитку. Це є природним, за затяжного трансформаційного процесу зі слабким соціальним ефектом економічних реформ, та в умовах високого рівня політичної та соціальної напруженості в країні.
Відтак, нова модель соціально-економічної політики може базуватися лише на пріоритетності соціальних складових суспільного розвитку.
Постійне зростання світових соціальних стандартів, яке буде особливо відчутним для України в контексті її євроінтеграційних орієнтирів, невпинно підвищуватиме ресурсні потреби соціальної сфери. Це вимагає інтегрованості соціальної політики з цілями диверсифікації джерел доходів громадян на основі зростання ВВП, продуктивності праці та ефективності виробництва. Підвищення ефективності видатків на фінансування соціальної сфери вимагатиме структурного реформування управління нею, підвищення повноважень та зміцнення фінансової бази місцевих територіальних громад, диверсифікації системи надавачів соціальних послуг та інтеграції їх до загальної системи соціальної політики держави.
Сконцентрувати соціальну допомогу та підвищити її ефективність дозволить зміщення акцентів політики держави на сприяння динамічному зростанню рівня доходів економічно активних громадян. При цьому, за умов тотального зростання вартості основних ресурсів, значного обмеження можливостей формування прибутку в умовах високого тиску з боку міжнародної конкуренції, темпи приросту заробітної плати в Україні об’єктивно обмежені, насамперед, темпами зростання продуктивності праці.
Відтак, критичного значення для досягнення позитивних структурних зрушень у джерелах доходів громадян України набуває ресурсне забезпечення підвищення продуктивності людського капіталу.
Слід наголосити, що без цілеспрямованих заходів державної політики у зазначеному напрямку, збереження наявних темпів економічного зростання, навіть у середньостроковому періоді, не видається можливим.
З метою активізації процесів національного ресурсотворення економічна політика держави має бути зосереджена на поступовому зменшенні надто високого рівня залежності України від зовнішньоторговельних чинників та системному розвитку внутрішнього попиту, що потребуватиме концентрації на наступних пріоритетах:
• сприянні активізації інвестиційної та інноваційної діяльності шляхом концентрації інвестиційних ресурсів на пріоритетних напрямках шляхом розвитку інвестиційного кредитування, запровадження стимулів інвестиційної та інноваційної діяльності;
• сприянні розвиткові та втіленню підприємницької активності шляхом заохочення розвитку малого бізнесу, ринкового реформування відносин в АПК, розширення сектору послуг тощо;
• забезпеченні підтримки експортної діяльності з метою сприяння поліпшенню структури експорту;
• забезпеченні розвитку транспортної, комунікаційної, інформаційної, торговельної, фінансової та ін. інфраструктур;
• забезпеченні послідовного послаблення політичних, інституційних, інфляційних, валютних, кон’юнктурних та інших ризиків підприємницького клімату в Україні.
В даному контексті вкрай важливим є забезпечення макроекономічної стабільності. Стабільність монетарної та курсової динаміки має позитивно впливати як на оцінку соціально-економічних процесів широкими верствами населення, так і на підприємницький клімат в країні. Відтак, засоби такого забезпечення не повинні перешкоджати процесам ресурсотворення.
продолжение
--PAGE_BREAK--