Ринкова конкуренція значення та види

--PAGE_BREAK--Конкуренція внутрігалузева — це боротьба між виробниками однієї галузі (сфери) виробництва. Вона сприяє зниженню витрат виробництва, впровадження НТП, підвищенню ефективності виробництва, стимулює концентрацію капіталу та централізацію виробництва. В сучасних умовах переросла в конкуренцію на окремих вузькоспеціалізованих ринках конкретних видів продукції ( наприклад, на ринку міні-комп’ютерів, телевізорів, легкових автомобілів тощо ).   Конкуренція міжгалузева – це боротьба між виробниками різних галузей економіки. В епоху вільної конкуренції міжгалузева конкуренція відігравала значну роль в переливі капіталу між галузями під впливом галузевої норми прибутку. В сучасних умовах переважна частина міжгалузевого руху капіталу здійснюється в межах багатогалузевих компаній (концернів і конгломератів). Різниця в галузевих формах прибутку має значення лише для дрібних новоутворених капіталів. Їх вступ у високоприбуткову галузь при цьому стримується вимогами до мінімального розміру капіталу, який може забезпечити необхідний прибуток.
Міжнародна конкуренція являє собою конкуренцію ви­робників на світовому ринку і включає в себе як внутріга­лузеву, так і міжгалузеву форми конкуренції. На світовому ринку домінуюча роль належить компаніям найрозвинуті­ших країн. Міжнародна конкуренція сприяє збалансовано­му розвитку світового ринку, переливу капіталу не тільки між сферами виробництва, а й різними державами.[5, с.289-290 ]
За умов досконалої конкуренції (perfect competition) ринкова ситуація характеризується поліполією, тобто великою кількістю продавців і покупців того самого товару. Зміни в ціні якогось продавця викликають відповідну реакцію тільки серед покупців, але не серед інших продавців.
Ринок відкрито для кожного. Рекламні кампанії за цих умов не є надто важливими, бо для продажу пропонуються тільки гомогенні (однорідні) товари, ринок є прозорим і відсутні будь-які переваги. На ринку з подібною структурою ціна — це задана величина.
Хоча ціна й формуеться в процесі конкуренції серед всіх учасників ринку, але водночас кожен окремий продавець не здійснює жодного прямого впливу на ціну. Якщо продавець заправляє більш високу ціну, всі покупці відразу ж переходять до його конкурентів.
Якщо ж продавець заправляє більш низьку ціну, то він виявиться не в змозі задовольнити весь попит, який буде орієнтовано на нього, через його незначну частку на ринку, при цьому прямого впливу на ціну з боку цього конкретного продавця не відбувається.
Якщо продавець змушений згодитися з цінами, що переважають на ринку, то він може пристосуватися до ринку шляхом регулювання обсягу свого продажу. В цьому разі він визначає кількість, яку він розраховує продати за заданою ціною. Покупцеві також залишається тільки обрати, скільки він захоче отримати за заданою ціною. Умови досконалої конкуренції визначаються наступними параметрами:
1) велика кількість продавців і покупців, жоден з яких не має помітного впливу на рикову ціну і кількість товару;
2) кожен продавець виробляє однорідний продукт, який в жодному відношенні не відрізняється від продукту інших продавців;
3) бар`єри для входу на ринок в долгостроковому аспекті або мінімальні, або взагалі відсутні;
4) жодних штучних обмежень попиту, пропозиції або ціни не існує і ресурси — змінні фактори виробництва – мобильні;
5) кожен продавець і покупець має повну й правильну інформацію про ціну, кількість продукту, витрати й попит на ринку.
Отже, зрозуміло, що жоден реальний ринок не задовольняє всім перерахованим умовам. Тому схема досконалої конкуренції має здебільшого теоретичне значення. Проте вона є ключем до розуміння більш реальних ринкових структур. Саме в цьому її цінність.
Для учасників ринку за умов досконалої конкуренції ціна — це задана величина. Тому продавець може лише вирішувати, яку кількість товару він захоче запропонувати за даною ціною. Це означає, що він одночасно акцептант ціни і регулятор кількості. [12, с.246-248]
Досконала або чиста конкуренція — це така модель ринку, при якій вплив кожного учасника економічного процесу на загальну ситуацію настільки малий, що ним можна знехтувати. Модель чистої конкуренції має наступні характерні ознаки. По-перше, при ній на ринку знаходиться багато незалежних продавців і покупців даного продукту. По-друге, ніким і нічим не обмежений доступ на ринок і такий самий вихід з нього всіх бажаючих. По-третє, фірми, що конкурують, випускають стандартизовану продукцію. По-четверте, в умовах чистої конкуренції відсутній будь-який вплив окремої фірми на рівень ринкової ціни. Учасники ринкових угод мають вичерпну і вчасну інформацію про якість товару, ціни і вигоду торгівлі. Все сказане дало привід назвати даний вид досконалою конкуренцією.[13, с.121 ]  
Велике число продавців і покупців того самого товару. Зміни в ціні якогось продавця викликають відповідну реакцію тільки серед покупців, але не серед інших продавців.
Ринок відкритий для кожного. Рекламні компанії не так важливі й обов'язкові, так як на продаж пропонуються тільки гомогенні (однорідні) товари, ринок прозорий і відсутні які-небудь преваги. На ринку з подібною структурою ціна — це заданий розмір. На підставі вищевикладеного можна вивести такі варіанти поведінки учасників ринку:
Акцептант ціни. Хоча ціна і формується в процесі конкуренції серед всіх учасників ринку, але в той же час окремо узятий продавець не робить ніякого прямого впливу на ціну. Якщо продавець запитує більш високу ціну, усі покупці відразу ж переходять до його конкурентів, тому що в умовах досконалої конкуренції кожен продавець і покупець мають повну і правильну інформацію про ціну, кількостях продукту, витратах і попиті на ринку
Якщо ж продавець запитує більш низьку ціну, то він виявиться не в змозі задовольнити весь попит, що буде орієнтований на нього, у силу його незначної частки на ринку,  при цьому прямого впливу на ціну з боку цього конкретного продавця не відбувається. Якщо покупці і продавці діють однаково, то вони впливають  на ціну.
Регулятор кількості. Якщо продавець змушений погодитися з переважаючими на ринку цінами, то він може пристосуватися до ринку шляхом регулювання обсягу своїх продажів. У цьому випадку він визначає кількість товарів, що має намір продати по заданій ціні. Покупцю також залишається лише вибрати, скільки він захоче одержати по даній ціні. [2, с.319]
Умови досконалої конкуренції визначаються такими передумовами:
-                     велика кількість продавців і покупців, жодний з яких не має помітного впливу на ринкову ціну і кількість товару;
-                     кожний продавець робить однорідний продукт, що ні в якому відношенні не відрізняється від продукту інших продавців;
-                     бар'єри для входу на ринок у довгостроковому аспекті або мінімальні, або взагалі відсутні;
-                     ніяких штучних обмежень попиту, пропозиції або ціни існують і ресурси — перемінні фактори виробництва – мобільні;
-                     кожний продавець і покупець володіє повною і правильною інформацією про ціну, кількість продукту, витратах і попиті на ринку.
Неважко бачити, що жодний реальний ринок не задовольняє всі перераховані умови. Тому схема досконалої конкуренції має в основному теоретичне значення. Проте вона є ключем до розуміння більш реальних ринкових структур. І в цьому її цінність.
Для учасників ринку в умовах досконалої конкуренції ціна — це заданий розмір. Тому продавець може лише вирішувати, яку кількість товару він захоче запропонувати по даній ціні. Це означає, що він одночасно акцептант ціни і регулятор кількості.[5, с.307]
Отже, зрозуміло, що жоден реальний ринок не відповідає всім умовам. Тому схема досконалої конкуренції має здебільшого теоретичне значення. Проте вона є ключем до розуміння більш реальних ринкових структур. Саме в цьому її цінність. Досконально конкурентні ринки ефективно розподіляють ресурси без державного втручання, але це не означає, що реально існуючі ринкові економіки є ефективними”.  На практиці конкуренція звичайно є недосконалою.

1.2 Теорія недосконалої конкуренції
Якщо в економіці не діють деякі умови ринку чистої кон­куренції, то починають формуватися ринки недосконалої кон­куренції: монополістичної конкуренції, олігополії та чистої монополії. Важливою передумовою формування недоскона­лої конкуренції є поява монополізму.[9, с.125]
Недосконала конкуренція ведеться між крупними компаніями (всередині монополізованого сектора, між членами групових монополій) і дрібними та середніми фірмами. Це боротьба за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів, кредитів, за володіння Інтелектуальною власністю (патентами, ліцензіями тощо).[10, с.45]
Особливістю недосконалої конкуренції є й те, що вона все більше переміщується зі сфери обігу у сферу безпосереднього виробництва, з галузевого на міжгалузевий рівень. Це означає, що вона все більше грунтується на впровадженні нових досягнень науки й техніки у виробництво і спрямована на поліпшення якості продукції. Внаслідок цього розрізняють ціновий та неціновий види конкуренції.
Цінова конкуренція — це боротьба між товаровиробниками за споживача шляхом зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості й асортименту. Підприємці при цьому нерідко вдаються до маніпулювання цінами (встановлюють знижені, поки товар не завоює ринок збуту, після чого значно підвищують їх), до цінових поступок, сезонного розпродажу тощо.
Нецінова конкуренція — це боротьба між товаровиробниками за споживачів шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортименту. Крім того, для завоювання більших ринків збуту компанії продовжують строки гарантованого обслуговування, надають кредит для покупців та ін. Нецінова конкуренція повніше відображає інтереси споживачів. Різновидом недосконалої конкуренції є нечесна конкуренція, яка ведеться переважно неекономічними методами.[6, с.263]
Цінова та нецінова конкуренція
Цінова конкуренція Однією з традиційних форм конкурентної боротьби є маніпулювання цінами — т.зв.«війна цін». Вона здійснюється багатьма способами: зниженням цін, локальними змінами цін, сезонними розпродажами, наданням більшого обсягу послуг за існуючими цінами, подовженням термінів споживчого кредиту тощо. Здебільшого цінова конкуренція застосовується для виштовхування з ринку слабших суперників або проникнення на вже засвоєнний ринок.
Нецінова конкуренція Більш ефективною й більш сучасною формою конкурентної боротьби є нецінова конкуренція, тобтощо пропонується на ринок. Надходження на ринок продукції більш високої якості або нової споживчої вартості утруднює відповідні заходи з боку конкурента, позаяк формування якості проходить тривалий цикл, що починається накопиченням економічної і науково-технічної інформації. В якості прикладу можна навести той факт, що відома японська фірма «SONY» здійснювала розробку відеомагнітофона одночасно по 10 конкурентних напрямах. В наш час набули великого розвитку різноманітні маркетингові дослідження, що мають на меті вивчення запитів споживача, його відношення до тих чи інших товарів, позаяк знання виробником подібнлої інформації дозволяє йому точніше уявляти майбутніх покупців його продукції, точніше розуміти й прогнозувати ситуацію на ринку в результаті його дій, зменшувати ризик невдачі тощо. Велику роль в неціновій конкуренції відіграє до- і піосляпродажне обслуговування покупця. Передпродажне обслуговування включає задоволення вимог споживачів по умовах поставок: скорочення, регулярність, ритмічність поставок (например, комплектуючих деталей і вузлів). Післепродажне обслуговування передбачає створення різних сервісних центрів з обслуговування купленої продукції, включаячи забезпечення запасними частинами, ремонт и т.і.
У зв`язку зі зростанням впливу на громадськість засобів масової інформації, преси реклама стала одним з найважливіших методів ведіння конкурентної боротьби, позаяк за допомогою реклами можна певним чином формувати думку споживачів про той чи инший товар, причому як в ліпший, так і в гірший бік. [9, с.139]
1.3 Олігополістична конкуренція
Поширеною формою недосконалої конкуренції поряд із монополістичною конкуренцією є олігополія. За цієї форми синтезу конкуренції і монополії; центр боротьби переміщується зі сфери обігу у сферу виробниц­тва, з галузевого на міжгалузевий, з національного на інтернаціо­нальний рівні.
Олігополія — тип ринкової структури, за якої кілька великих фірм монополізують виробництво і збут основної маси товарів.
Олігополія характеризується небагато-чисельністю учасників конкуренції — коли відносно мала (в межах десятку) кількість фірм панує на ринку товарів чи послуг. Класичним прикладом олігополії є «велика трійка» в США — «Дженерал моторз», «Форд», «Крайслер».
За умов олігополії можуть вироблятися як однорідні, так і диференційовані товари. Однорідність найчастіше має місце на ринках сировини й напівфабрикатів: руди, нафти, сталі, цементу тощо; диференціація — на ринках споживчих товарів.
Небагаточисельність фірм сприяє монополістичним угодам між ними: щодо встановлення цін, розділу чи розподілу ринків або щодо інших способів обмеження конкуренції між ними. Доведено, що конкуренція на олігополістичному ринку тим інтенсивніше, чим нижче рівень концентрації виробництва (велика кількість фірм), і навпаки.
Особливістю олігополії є виробництво продукту обмеженою кількістю фірм (в автомобілебудівній галузі США, яка є олігополістичною, функціонує 28 фірм-виробників з коефіцієнтом кон­центрації 0,92; у виробництві жувальної гумки — 9 фірм (0,95), У виробництві побутових холодильників — 18 фірм (0,94)). Як пра' вило, олігополію створюють 3—4 провідні фірми галузі, що прода­ють на ринку більше 60 % продукції.
Найпростішою олігополією є дуополія — функціонування на ринку тільки двох виробників певного товару, між якими відсут­ні будь-які угоди про ціни, ринки збуту і квоти.
Характерні риси ринку олігополії:
1) наявність кількох великих фірм, які домінують на рин­ку конкретного товару внаслідок великої концентрації про­дукції, яку вони виробляють та доставляють на ринок. Це означає, що кілька великих фірм мають у загальному обсязі продажу велику частку (70 — 90%). Причиною такого явища є намагання використовувати переваги великомасштабного виробництва (так званий ефект масштабу);
2) існує своєрідний контроль за цінами внаслідок неперед­баченої поведінки конкурента, який може несподівано зміни­ти свою цінову стратегію і таким чином спричинити цінову війну, появу нових конкурентів, можливість привласнення монопольного прибутку. Для того щоб запобігти таким яви­щам, фірми йдуть на зговір у галузі політики цін типу кар­тельних угод, джентльменських погоджень, лідерства цін;
3) продукт на цьому ринку може бути як однорідним, так і диференційованим;
4) входження на цей ринок має значні перепони внаслі­док ефекту масштабу, великих витрат на рекламу, володін­ня патентами, контролю за джерелами сировини та ін.
Суб'єктами олігополістичної конкуренції є великі та надвели­кі за розмірами фірми, про що свідчать дані рівня концентрації виробництва (у країнах ЄС коефіцієнт концентрації у виробництві алюмінію перевищує 0,6, у виробництві свинцю досягає 0,9). Мас­штабність таких фірм суттєво обмежує можливості проникнення в галузь нових господарюючих структур, оскільки конкуренто­спроможною на сьогодні може бути, наприклад, фірма, що випус­кає на рік не менше 500—800 тис. легкових автомобілів, їх про­дукція є або стандартизованою, або диференційованою. Залежно від цього розрізняють чисту (виробництво однорідної продукції: алюмінію, цементу та ін.) і диференційовану (виробництво неодно­рідної, але одного функціонального призначення продукції: авто­мобілів, шин, камер, електропобутової техніки, сигарет тощо) олі-гополістичну конкуренцію. У конкурентній боротьбі суперники широко використовують нецінові методи.
    продолжение
--PAGE_BREAK--Та найхарактернішою особливістю олігополістичної моделі є залежність цінової поведінки кожної фірми від поведінки конку­рента. Першим зауважив це у 30-ті роки XX ст. французький економіст Анрі Курно (1801—1877), який вважав, що кожна фір­ма прагне продавати таку кількість продукції, яка максимізує її доходи, що в будь-якій галузі існує певна стабільна рівновага між обсягом продажу та ціною товару. Залежить ціна рівноваги від кількості продавців. Досліджуючи особливості конкурентної по­ведінки за дуополії (два продавці), він дійшов висновку, що кож­на з двох фірм установлює ціну, яка максимізує її дохід, незалеж­но від того, яку ціну встановлює конкурент.
Однією з форм взаємодії, взаємореакції фірм олігополістичного ринку є картельна угода, за якою відносини вибудовуються на основі відвертої змови. Класичним прикладом сучасного картелю є Організація країн експортерів нафти (ОПЕК), яка в різні періоди своєї історії контролювала від 25 % до 60 % продажу нафти індус­тріальним країнам.
Вона репрезентує такий тип рин­кової структури, якому властиві такі відмінності:
— наявність в галузі кількох великих виробників (від 2 до 7-10);
— конкуруючі фірми виробляють як стандартизований (однотип­ний), так і диференційований (відмінний за якостями, зручнос­тями, естетикою) продукт;
— існують суттєві перешкоди для проникнення у галузь ще одного ч конкурента, насамперед через великі розміри капіталів;
— контроль над ціною обмежений або значний (при змові конку­рентів про рівень цін, ринки збуту тощо);
— незначна кількість фірм олігополістичного ринку примушує доширокомасштабного застосування нецінових методів.
Важливу роль в характері конкурентних відносин на такому ринку відіграють обсяг і структура тої інформації про конкурентів і про умови попиту, якою фірми володіють: чим менше такої інформації, тим більш конкурентним буде поведінка фірми. Типовим є т.зв. лідерство в цінах, коли їх переважно диктує одна провідна фірма, інші ж олігополісти ідуть слідом за лідером. Доступ до ринку новим продавцям утруднений. В разі згоди олігополістів з приводу цін, конкуренція все більше зміщується в напрямі якості, реклами і індивідуалізації. [13, с.143-145]
Олігополії посідають суперечливе становище стосовно розвитку науково-технічного прогресу. З одного боку, великі масштаби господарювання дають змогу концентрувати ве­ликі фінансові ресурси, кваліфіковані кадри для науково-дослідних, конструкторських робіт. Але монопольне стано­вище на ринку, можливість одержувати монопольний при­буток шляхом встановлення монопольних цін не сприяє роз­виткові науково-технічного прогресу. Технічний прогрес в олігополії пов'язаний з науковим характером самої галузі (електроніка, авіакосмічна галузь). Другим поштовхом до науково-технічного прогресу виступає міжнародна конкурен­ція, тобто конкуренція з боку іноземних фірм. Однак у ціло­му 2/3 винаходів минулого століття здійснено незалежними винахідниками та невеликими фірмами.[6, с.351]
В умовах приблизно однакових фінансовотехнологічних ресурсів переважна більшість конкуруючих великих корпорацій відмовляється від застосування цінових методів впливу на суперника, оскільки це обходиться дуже дорого, адже кожен виробник усвідом­лює, що коли він зважиться на зниження ціни свого товару, то кон­курент зробить те ж саме (від такого цінового маневру, коли конку-оенти знають усе один про одного, можуть бути тільки втрати доходу);
Цінова дискримінація — одночасний продаж однакових товарів різним категоріям покупців за різними цінами, коли різниця цін не виправдана різними витратами виробництва; цінова практика, що оголошується злочинною (наприклад, за законом Клейтона у США) у разі, якщо вона обмежує конкуренцію. Існують різні способи роз­межування фірмами покупців на тих, хто може платити дорожче, і тих, хто може купляти лише за низькими цінами. Потенційні клієнти фірми з більш еластичним попитом на товар — об'єкт для застосу­вання знижок, а клієнт з менш еластичним попитом — об'єкт для застосування цінової дискримінації.[13, с.164]
Отже, основна відмінність олігополістичного ринку від ринку досконалої конкуренції пов`язано з динамикою цін. Якщо за досконалої конкуренції вони пульсують безперервно й безсистемно залежно від коливань попиту й пропозиції, то за олігополії ціни мають тенденцію до стійкої фіксації й змінюються не так часто. Ринок олігополії вимагає серйозної уваги до підприєм­ницької діяльності. Конкурентна поведінка на цьому ринку потребує особливої стратегії ціноутворення, пошуку найви-гідніших методів ціноутворення. Але вплив ціни на ринок олігополії може бути обмежений внаслідок картельних та інших угод. Тому на цьому ринку широко використовують­ся засоби нецінової конкуренції. В умовах олігополії почи­нає відігравати значну роль розвиток менеджменту всередині фірми, в її окремих структурних підрозділах.

1.4 Теорія монополістичної конкуренції
Монополія (грецького походження) — виключне право на щось (виробництво, торгівлю, промисел і т.д.), яке належить одній особі, певній групі людей або Державі. тів тощо. По-друге, конкуренція за своєю природою передбачає монополію тому, що вона споконвічне спирається на приватну власність, а власність — це монополія володіння, користування і розпорядження чимось.
Ринкова влада — ступінь контролю, яку фірма або група фірм має над ціною та виробничими рішеннями у певній галузі. У випадку монополії фірма має високий ступінь ринкової сили; фірми у доско­налих конкурентних галузях не мають ринкової сили.
Фірма-монополіст завойовує виключне становище на галузево­му ринку, завдяки чому встановлює монопольне високі ціни (якщо це виробник) чи монопольне низькі ціни (якщо це покупець чи спо­живач) на продукт і отримує монопольне високі прибутки, не до­пускаючи до них конкурентів.
Пануючою ринковою структурою монополія стала на другому етапі ринкової еволюції, який продовжувався з 70-х років XIX ст. до 30-40-х років XX ст. у більшості галузей утворилися монопо­лістичні неконкурентні ринки. Це стан, коли ринковий механізм втра­чає здатність відновити ринкову рівновагу в умовах панування мо­нополістичних структур:
— у галузі панує одна гігантська фірма;
— вона випускає унікальний продукт;
_ вступ до галузі повністю блоковано;
_ здійснюється значний контроль за ціною в даній галузі. Тобто монополія заперечує конкуренцію і грунтується на виключ­ності економічного становища одного суб'єкта, здійснюючи ринкову владу.
Спираючись на різні причини виникнення, монополію можна звести до трьох основних форм: природної, адміністративної та економічної.
Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин, коли природними монополістами стають власники і господарюючі суб'єкти, які мають у своєму розпорядженні рідкісні і унікальні родовища або земельні ділянки з унікальними природними властивостями (рідкісні метали, земля тощо).
Адміністративна монополія виникає внаслідок того, що держава (уряд чи органи місцевої влади) створює виняткові привілейовані умо­ви господарської діяльності певним підприємствам або цілим галузям.
Такі господарюючі суб'єкти опиняються в ситуації штучно ство­реного захисту від конкуренції, що генерує ще один феномен еконо­мічної виключності.
Економічна (агломераційна) монополія виникає на основі законо­мірностей господарського розвитку, коли підприємство опиняється в ситуації економічної виключності, що проявляє себе у можливостях впливу на ціноутворення. Домагаючись вигідних цін, такі підприєм­ства починають отримувати монопольні прибутки.[4, с.391]
Монополістична конкуренція відзначається такими рисами:
— на галузевому ринку діють кілька десятків переважно середніх фірм, що конкурують між собою;
— конкуренти випускають диференційований продукт (продукт одного типу, але з певними, лише йому властивими, особливо­стями), кожна з фірм володіє монопольним правом випуску свого особливого продукту;
— на даний ринок достатньо легко проникають нові конкуренти з власним диференційованим продуктом;
— пануючою є нецінова конкуренція, що проявляється у рекламі, існуванні торгової марки;
— контроль над ціною існує у дуже вузьких межах (лише на ціну власного диференційованого продукту). Ринки монополістичної конкуренції найбільш поширені у су­часній ринковій економіці. Даний тип ринкової структури охоплює виробництво одягу і взуття, косметики, електроприладів, ліків, пер­сональних комп'ютерів, канцелярських товарів, кондитерських ви­робів і ласощів, тканини, роздрібну торгівлю, підприємства харчової промисловості, побутового обслуговування тощо.
Утворення монополії веде до порушення механізму ринкового ціноутворення і деформованого розподілу ресурсів. Конкуренція деформована наявністю монополій, є недосконалою. У зв'язку з цим варто відзначити, що та похвала досконалій (вільній) конку­ренції, яка лунає в наших засобах масової інформації і в багаточи-сельній «новітній» навчальній літературі, зовсім недоречна. Доско­налої конкуренції ніколи не було і, тим більше, її немає й не може бути тепер. Як пише відомий американський економіст П.Самуельсон в «Економіці», сучасна система є змішаною системою державного й приватного підприємництва, монополії і конкуренції.
У реальному житті монополізація економіки відбувається най­різноманітнішими методами (способами) і проявляється в багато-чисельних видах і формах, що викликає необхідність певної їх типізації. В економічній теорії і практиці відомі принаймні шість основних типів монополізму.
Істотно, що в чистому вигляді названі типи монополізацій не зустрічаються, бо вони, так як і всі процеси в економіці, взаємо­пов'язані і взаємопереплітаються. Але для теоретичного аналізу і з'ясування напряму певних практичних дій, наприклад, держави в умовах ринкової економіки, така класифікація досить конструкти­вна.[9, с.150]
Економічний монополізм. Цей тип монополізму є стержне­вим. Саме він дав змістовне наповнення всім іншим монополістич­ним процесам в економіці, які відбуваються в результаті подальшого поглиблення суспільного поділу праці в умовах товарного виробництва. А конкретно, — економічний монополізм виростає з конкуренції, базується на концентрації і централізації капіталу. Суть його полягає в утворенні великих підприємств, об'єднань підприємств, які концентрують у своїх руках виробництво і збут основної частини продукції певної галузі або декількох галузей, що дає їм можливість впливати на рівень цін з метою забезпечення собі високого (монопольного) прибутку. Такий тип монополізму являє найбільшу загрозу ринковій економіці і тому повинен бути постійно в полі зору держави, щоб не допускати перетворення великого бізнесу, виникаючого на основі концентрації і централі­зації, в монополію.
Технологічний монополізм проявляється в тому, що влада над ринком великих корпорацій ( контроль виробництва і збуту певної продукції ) зумовлена не стільки прагненням захопити ринок, подавити конкурентів, максимізувати ринок, скільки специфікою технології. Мова йде про такі галузі, наприклад, як металургія, електроенергетика, транспорт, тобто галузі, де сама технологія робить економічно ефективними лише великЦіноді навіть центра­лізовані) виробництва.
Технологічний монополізм певною мірою можна назвати при­родним, саме тією мірою, якою є природна своєрідна конфігурація виробництва, що його породила. Звідси випливає дуже важливий, особливо для сучасної України, висновок, що на ті сектори еконо­міки, де домінує технологічний монополізм, демонополізація не повинна розповсюджуватися. У всякому разі, не приймати в них тотального характеру. Важко, наприклад, уявити собі утворення висококонкурентного ринку, якщо поруч з діючою залізницею збудується нова, конкуруюча з нею. Ринки, окуповані технологіч­ними монополіями, є монопольними цілком на природній основі і ще довго будуть залишатися такими.
Рекламний монополізм. Це особливий різновид монополізму, зумовлений диференціацією продукту. Суть його в штучному створенні виключних умов для реалізації того чи іншого товару рекламою або іншими діями комерційних служб. Наприклад, виникненню такого механізму сприяє позначка підприємством своїх товарів торговою маркою, заманювання магазинами покупців незвичним упакуванням товару або зниженням цін для постійних клієнтів, використання барвистих реклам тощо.
Інноваційний монополізм. Він характерний для підприємств (фірм), які лідирують на тих чи інших напрямках НТП. Суть його в тому, що окремі фірми, використовуючи передові технології, нові форми організації праці або виробництва, опиняються в кращих умовах, з точки зору виробництва і реалізації своєї продукції порівняно з іншими фірмами.
    продолжение
--PAGE_BREAK--За цих умов конкурентна рівновага на ринку порушується на користь таких фірм, що забезпечує їм додатковий (монопольний) прибуток.
Характерною особливістю монополізації цього типу є, по-перше, те, що вона має тимчасовий характер і зникає в міру розповсюдження й комерційного засвоєння результатів наукових досліджень і технологічних розробок. По-друге, вона є відображен­ням об'єктивних закономірностей розвитку людського суспільства, зокрема закону економії часу. Тому обмеження такого монополізму з боку держави повинно бути мінімальним.
Державний природний монополізм. Сюди відносяться природ­ні державні монополії. А саме: монополія держави на організацію й регулювання грошового обігу: монополія держави на ринку соціально-приоритетних або соціально-шкідливих товарів (вона Може виражатися в націоналізації виробництва таких товарів, адміністративному контролі над цінами, встановленні фіксованих ставок акцизного податку тощо); монополія держави на забезпе­чення населення суспільними товарами.
Державний адміністративний монополізм. Він характерний для економіки, де панує адміністративно-командне управління. Суть його в тому, що держава монополізує всі сфери життєдіяльно­сті суспільства, максимально обмежуючи ринкову конкуренцію. Якщо підходити до цього з позицій економічної доцільності, то лише незначну частину його можна визнати природною. В цілому ж монополізм цього типу являє собою негативне явище й підлягає безсумнівній ліквідації.
Державний адміністративний монополізм має такі основні особли­вості:
1. Він швидко стає тотальним, охоплює економіку в цілому, проникаючи в усі сфери суспільного виробництва (виробництво, розподіл, обмін, споживання).
2. Йому властивий виключно високий рівень монополізації ри­нків.
3.Державному монополізму властива особлива внутрішня стру­ктура. В основі її лежить державний сектор. Над ним розташовані відомчі структури, які контролюють окремі сфери виробництва. Нарешті, кожна з них поділена між підприємствами й організаці­ями, які монополізували випуск певних товарів і послуг. Класич­ним прикладом такого типу монополізму була економічна система колишнього СРСР.
Розглянуті основні типи монополізму вказують на те, що моно­полізм, по-перше, за своєю природою неоднорідний. Тому й став­лення до нього не може бути однозначним. Якщо монополістичні структури, які відносяться до першої й шостої груп, небезпечні для економіки й повинні бути демонтовані або обмежені, то природні монополії (технологічні, державні, природні й ті, що передбачають лідерство в НТП) не суперечать, у всякому разі не зовсім суперечать нормальному функціонуванню сучасного ринко­вого господарства й можуть бути з ним сумісні. По-друге, границі дії природного монополізму не постійні. Вони рухомі хоча б тому, що, наприклад, монополія, зумовлена виходом тих чи інших фірм на передові рубежі НТП, недовговічна, й статус монополіста переходить періодично з «рук в руки» як результат зміни фірм-лідерів на передових рубежах НТП.
До першого виду (власне монополія) відносяться фірми, які є єдиним виробником товару, що надходить на ринок, причому в нього немає близького замінника. Ціна такого товару повністю визначається фірмою й не залежить від кон'юнктури ринку. Монополія — продавець, а точніше виробник (картелі, синдикати, трести), може бути однопродуктовою, тобто такою, яка монополі­зує виробництво і збут одного виду продукції, багатопродукто-вою, коли монополізується виробництво і збут багатьох видів продукції однієї або ряду галузей. Якщо такі монополії стають головною формою організації виробництва в кожній галузі, то вони істотно обмежують конкуренцію, деформують ринок. Тому держава всіляко повинна обмежувати можливості їх виникнення, а при виникненні вживати рішучі заходи для обмеження їх впливу на економіку. Різновидом монополії — продавця виступає так звана технологічна монополія. Суть такої монополії полягає в тому, що монополізується виробництво і збут не багатьох продуктів і навіть не одного, а певного різновиду даного продукту. Наприклад, одна з модифікацій двокамерного холодильника або кольорового телевізо­ра. Така монополія пов'язана з диференціацією продукту. В результаті будь-яке підприємство, якщо воно має можливість зацікавити продавців якими-небудь особливостями (якостями) свого товару, здобуває певну монополію на цей товар і може користуватися нею для підвищення цін з метою отримання додат­кового прибутку. Особливість такої монополії, на відміну від попередніх, у тому, що вона не обмежує конкуренції, а розвиває й поглиблює її. Чому? Тому, що скрізь, де існує диференціація продукту, будь-який продавець, хоча й володіє монополією, в той же час зазнає конкуренції з боку більш-менш досконалих замінни­ків. Тобто, заволодівши монополією на виробництво і збут якогось різновиду продукту, монополіст спонукає тим самим конкурентів конструювати рівноцінні замінники цього різновиду. В результаті конкуренція між виробниками різновидів одного й того ж продук­ту не тільки не вщухає, а ще більше розгортається. Тому такий вид монополій, як говорилося вище, антимонопольним законодав­ством обмежуватися не повинен.
Другим видом є монополія-покупець. В якості таких монопо­лій може виступати держава, а також окремі фірми. Наприклад, монополізація однією або декількома переробними фірмами збуту сировини, яка вирощується й реалізу­ється сотнями сільськогосподарських підприємств. Теж саме можна сказати про металургійні комбінати, які монополізують збут сировини підприємств добувної промисловості. Більшість таких споживчих монополій, які у світовій економічній науці отримали назву ліокоподій, виникає завдяки створенню штучних умов, що обмежують конкуренцію виключно з метою забезпечити перерозподіл прибутку на користь монополістів. Тому нормальне функціонування ринкової економіки передбачає обмеження сфери їх дій.
Отже, в якому б вигляді монополія не фігурувала, вона так чи інакше деструктивне впливає на ринок. Найбільш деформує ринок двостороння монополія, коли взаємодіють один продавець і один покупець. У цій ситуації практично неможливий контроль суспіль­ства за цінами, якістю, бо вони встановлюються шляхом угоди між ними. Прикладом подібної ринкової структури є військово-промисловий комплекс, де в якості виробника виступає одна фірма, а покупця — військове відомство.[10, с.143-146]
Форми монополій.
Об'єктивними чинниками монополізму та монополій є кон­центрація і централізація виробництва, капіталу, а також дифе­ренціація товарів, які створюють основу економічних монополій. Їх поділяють на такі типи: монополія окремого підприємства; мо­нополія як форма змови (угоди); монополія, заснована на дифе­ренціації продукту (монополія Чемберлена). Крім них, існують також адміністративні монополії — панування на певних рин­ках держави та її органів. Серед них виокремлюють державну мо­нополію та монополію організаційних структур.
• Державна монополія. Це монополія держави на організацію і регулювання пропозиції централізованих грошей, установлення Державних цін, тарифів, акцизів, мита, податків тощо.
• Монополія організаційних структур. Такий вид монополії полягає в управлінні організаційних структур (міністерств, ві­домств та ін.) галузями та підприємствами.
Форми монополій класифікують за трьома ознаками:
1. За місцем у торгових угодах виокремлюють монополію і монопсонію.
Монополія є об'єднанням підприємств, що продає певні товари багатьом покупцям, а монопсонія — об'єднання, яке скуповує якісні продукти у всіх продавців (наприклад, велетенські корпо­рації харчової промисловості є монопсоніями щодо фермерів, які продають їм свою продукцію).
2. За масштабами охоплення ринку певного товару монополії та монопсонії бувають чистими й абсолютними.
Чиста монополія. Означає, що на ринку діє один продавець або покупець, доступ для конкурентів закритий, тобто продавець або покупець контролюють кількість і ціну товару.
Абсолютна монополія. Існує у масштабах націо­нального господарства, коли держава та її органи цілком контро­люють ситуацію у певних галузях (монополія зовнішньої торгівлі, енергетики, спиртового і тютюнового виробництв).
3. За характером і причинами виникнення серед монополій ви­окремлюють природні, легальні та штучні.
Природні монополії. Ними володіють власники і господарюючі суб'єкти (часто держава), що мають у своєму розпорядженні рід­кісні та вільно невідновлювані елементи виробництва (рідкісні метали, особливі земельні ділянки під виноградники, деякі галу­зі інфраструктури, наприклад громадський транспорт, та ін.). То­вари і послуги суб'єктів природної монополії не можуть бути замі­нені у споживанні іншими товарами (виробництво електроенергії, водопостачання, газопостачання тощо).
Легальні монополії. Створюють їх на законних підставах з ме­тою захисту інтелектуальної власності. Такими монополіями є па­тентна система, система авторських прав і товарних знаків, за­хист яких регулюють спеціальні закони.
Штучні монополії. Вони є об'єднаннями господарюючих су­б'єктів, створеними для отримання монополістичних вигод. Штуч­ні монополії цілеспрямовано змінюють структуру ринкового прос­тору у своїх інтересах, створюючи бар'єри для входження на ринок інших господарюючих суб'єктів (захоплення джерел сировини та енергоносіїв, змушування залежних банків відмовляти у кредитах новим підприємцям тощо). Крім того, вони запроваджують дуже високий порівняно із конкурентами рівень техніки і технології ви­робництва, використовуючи великий за розмірами капітал, що дає змогу досягти більшого ефекту від масштабів виробництва, витіс­няючи конкурентів за допомогою добре налагодженої реклами.
Штучні монополії є різними за формою організаційно-економіч­ними об'єднаннями (монополістичними союзами) господарюючих суб'єктів. Найпростішими з них є короткотермінові угоди щодо цін та розподілу ринків, зокрема конвенції, ринги, корнери, пули.
• Конвенції. Угоди щодо обсягів ви­робництва, розподілу замовлень, збуту товарів.
• Ринги. Це угоди кількох підприємців, фірм щодо скуплення в конкретному районі конкретного товару з метою його монополізації.
• Корнери. Угоди кількох під­приємців, фірм щодо створення дефіциту певного товару шляхом скуплення біржових контрактів і реального товару з метою кон­тролювання біржового процесу і підвищення цін.
• Пули. Угоди, за якими прибу­ток кількох підприємців, фірм надходить до спільного фонду і розподіляється між ними згідно із заздалегідь установленим спів­відношенням.
Складнішими монополістичними об'єднаннями є картелі, синдикати, трести, концерни, конгломерати і консорціуми.
Картелі . Об'єднання підприємств (фірм), у якому учасники зберігають свою власність на засоби і ре­зультати виробництва, самостійно реалізують товари на ринку, тоб­то лишаються самостійними у виробничій і комерційній сферах. Сенс картельних угод полягає у зменшенні конкуренції, для чого їх учасники визначають ринки збуту продукції, квоти (обсяги вироб­ництва кожної компанії в загальному обсязі продукції), рівень цін.
Синдикат. Об'єднують підприємс­тва, що виготовляють однорідну продукцію. Зберігаючи свою влас­ність на матеріальні умови господарювання, вони реалізують готову продукцію як спільну власність. Це означає, що підприємства збері­гають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.
Трести (у США — корпорація). Ґрунту­ються на спільній власності (компанії, що входять у трести, втра­чають комерційну і виробничу самостійність).
Концерни. Великі об'єднання юридичне (формально) самостійних підприємств (як правило, різних галузей промисловості, торгівлі, транспору, бан­ків) на основі фінансової залежності, яка є наслідком скуплення контрольних пакетів акцій. Вони відповідають за збитки або за зо­бов'язаннями підприємств, що входять до їх складу, лише в межах пакету належних їм акцій. До концернів можуть входити індиві­дуальні підприємці, картелі, синдикати, трести, об'єднуючись навколо ядра — холдинга, материнської компанії. Таким ядром традиційно бувають промис­ловий трест, банк, які скуповують пакети акцій промислових, тор­говельних, транспортних та інших фірм. Дочірні компанії як філії головної компанії юридичне залишаються незалежними, але фак­тично у межах концерну існує високоцентралізоване управління і господарське підпорядкування, особливо у фінансовій та інвести­ційній сферах.
Трести і концерни розповсюджені у США, Англії, Франції, Японії та інших країнах.
Конгломерати. Об'єд­нання підприємств абсолютно різних галузей виробництва шля­хом установлення фінансового контролю над їх діяльністю. При цьому вони зберігають свою виробничу, комерційну та юридичну самостійність. Зв'язок між ними існує лише на основі фінансових відносин.
Консорціуми. Ство­рюються на основі тимчасових угод між банками і виробничими корпораціями для спільного розміщення займу чи здійснення єдиного проекту.
Характерною особливістю сучасного ринку є поєднання, пе­реплетіння, взаємопроникнення різноманітних організаційних форм монополій, що свідчить про подальший розвиток, поглиб­лення процесів монополізації сучасної економіки.
Породжена конкуренцією, монополія намагається обмежити характерну для досконалої конкуренції ринково-конкурентну стихію, спрямовуючи свої зусилля на впорядкування, захист і стабілізацію господарської системи з метою забезпечення переваг висококонцентрованим господарським об'єднанням. Картелі, синдикати, трести суттєво підірвали внутрігалузеву конкуренцію у сфері виробництва та обігу. Насамперед картелі та синдикати об­межили вільну конкуренцію у сфері обігу шляхом укладення угод про особливі умови реалізації товарів і розподіл ринків збуту. Це негативно позначилося на незалежності й свободі ринкових зв'яз­ків, сформувало економічні передумови панування монополій. Трести привнесли монопольне регулювання виробництва. Частко­ва планомірність виробництва, до якої вдавалися підприємства за вільної конкуренції, піднялась на вищий рівень і стала формою комерційних зв'язків між підприємствами, що входять до трес­тів. Монополістична планомірність діяльності трестів у окремих галузях сприяла зростанню концентрації і централізації вироб­ництва і капіталу, проникненню планомірності в інші галузі. Це створювало умови для обмеження міжгалузевої конкуренції, ви­никнення багатогалузевих монополій.
Одночасно загострювалася боротьба між монополіями-вироб­никами і монополіями-споживачами продуктів. Наприклад, влас­ник американських автомобільних заводів Генрі Форд (1863— 1947), намагаючись уникнути надмірних цін на сталь, що диктува­ли сталеливарні компанії, збудував власний сталеливарний завод, який зайняв 11 місце в галузі. Ефективно впливає на монопольні ціни товарів, що стали об'єктом монополізації, конкуренція суб­ститутів. Це характерне для ринків будівельних матеріалів, кольорових металів, палива, окремих видів транспорту та ін. Монополізація виробництва і про­дажу товарів загострює конкурентну боротьбу з боку відповідних немонополізованих товарів.
Важливою формою конкуренції є боротьба за споживчу здат­ність населення (за «долар споживача»). Вона полягає у витіснен­ні з його бюджету інших видів споживання. Оскільки споживча здатність населення на кожний момент має певну величину то будь-яке значне збільшення певного виду споживання можливе лише внаслідок зменшення споживання інших товарів. У праг­ненні розширити збут своєї продукції монополії витісняють із бюджету споживачів товари, які виробляються в інших галузях.
Найтиповішими для монополії методами і засобами ведення конкурентної боротьби є: обмеження доступу до джерел сировини, ринку кваліфікованої робочої сили, кредитних ресурсів; погір­шення доставки та збуту товарів; укладення угод з покупцями про торгові відносини тільки з конкретною монополією; збивання цін; бойкот конкурентів. Окрім того, широко використовуються за­хоплення патентів на різноманітні відкриття, винаходи і технічні удосконалення, а також комбінування й диверсифікація вироб­ництва. Отже, монополія може існувати лише в умовах конкурен­ції між окремими монополіями, монополіями й аутсайдерами то­що. Між конкуренцією і монополією існує не тільки антагонізм, а й синтез, єдність. Виявляється він у тому, що для забезпечення свого існування монополія змушена постійно вступати в конку­рентну боротьбу.[10, 152 -154]
Висновок: Конкуренція являє собою відносини між товаровиробниками з приводу одержання максимальних прибутків на основі розумного ризику та підприємливості.
Основне завдання конкуренції – завоювати ринок, в боротьбі за споживача перемогти своїх конкурентів, забезпечити одержання сталого прибутку.  
Конкуренція — органічний елемент ринку. Поза ринком практично неможлива здорова економічна конкуренція, а без використання й розвитку механізму конкуренції неможливі ринкова рівновага і повноцінний ринок. Конкурентне господарювання є ефективним організатором виробництва, найбільш дійовим механізмом відтворення ринкової рівноваги. Економічна конкуренція є одним з регуляторів пропорцій суспільного виробництва, що стимулює його ефективність, фактором утворення середньої норми прибутку, формування ринкової вартості товару, диференціації товаровиробників за доходами, реалізації матеріального інтересу товаровиробників.  
    продолжение
--PAGE_BREAK--