--PAGE_BREAK--2. Аналіз якості продукції (Питання № 43)
За сучасних умов господарювання великого значення набуває поліпшення якості продукції. Ті підприємства, які не позбулися старих стереотипів, у тому числі нехтування якістю продукції, нині зазнали відчутних втрат у конкурентній боротьбі з іноземними виробниками. Переконливим прикладом є робота взуттєвої промисловості, і взагалі всієї легкої промисловості України.
Аналіз якості продукції ґрунтується на системі численних показників, серед яких слід вирізнити загальні й часткові, прямі й побічної дії. Найбільш узагальнюючий характер мають питома вага продукції зі знаком якості, або атестованої державою як продукція вищої якості (зараз цей показник поновлюється); питома вага в загальному обсязі випуску продукції, що одержала товарні знаки.
Своєрідним знаком якості є фірмовий знак корпорацій, котрі відомі у світі як виробники якісної продукції. Досить надійним показником якості може бути також і відповідність міжнародним стандартам. Крім того, використовують такі загальні об’єктивні показники якості:
сортність (легка, харчова, хімічна та інші галузі промисловості);
марочність (харчова, промисловість будівельних матеріалів);
вміст корисних речовин або шкідливих домішок (% до загального обсягу або ваги);
строк служби (ресурс) і надійність;
визнання одного з часткових показників якості провідним (міцність металів, калорійність харчових продуктів, теплотворність палива тощо).
У процесі аналізу вивчають і такі побічні показники якості продукції:
гарантійний термін роботи, кількість і вартість гарантійних (безкоштовних для споживачів) ремонтів у розрахунку на один виріб;
наявність рекламацій, їхня кількість і вартість;
кількість і сума штрафів за поставку неякісної продукції;
відсоток браку;
пониження сортності продукції за межами підприємства;
відсоток повернення продукції для виправлення дефектів;
відповідність моді;
наявність і рівень попиту на даний виріб.
Оцінюючи зміну якості продукції на підприємстві, слід віддавати перевагу об’єктивним і кількісним показникам якості, які забезпечують належну точність визначення якості продукції. Найвдалішою ілюстрацією цього може бути аналіз показника сортності продукції. Цей показник використовують для продукції, яка допускає несуттєві відхилення певних ознак і якостей від чинних стандартів і технічних вимог.
Зважаючи на кількість передбачених сортів і співвідношення їх у загальному обсязі виробництва, визначають середній показник сортності як за планом, так і фактично. Конкретні дані для аналізу сортності наведено в таблиці 1.
Таблиця 1.
Дані про виконання плану за сортністю продукції
Виконання плану за сортністю можна визначити трьома основними способами.
Спосіб першосортних одиниць ґрунтується на обчисленні додаткових посортових перевідних коефіцієнтів, які враховують існуючі цінові співвідношення між окремими сортами. Для цього беруть за базовий найвищий з усіх сортів і розраховують відповідні коефіцієнти діленням ціни кожного сорту на ціну базового сорту, тобто першого в нашому прикладі. Отже, для вищого сорту коефіцієнт становитиме 1,0 (10: 10), для 1-го — 0,9 (18: 20) і для 2-го — 0,8 (16: 20).
Далі розраховують середній коефіцієнт сортності множенням посортових коефіцієнтів на відповідну кількість продукції. Отримані умовні суми продукції треба додати й поділити на загальну кількість продукції.
Плановий коефіцієнт сортності:
Кп = (900×1,0 + 240×0,9 + 60×0,8): 1200 = 1164: 1200 = 0,97.
Фактичний коефіцієнт сортності:
Кф = (1050×1,0 + 180×0,9 + 270×0,8): 1500 = 1428: 1500 = 0,952.
Оскільки величина фактичного показника є меншою за планову, можна висновувати, що план за сортністю не виконано.
Існує також інший варіант розрахунку коефіцієнтів сортності. Для цього перевідні коефіцієнти слід помножити на відповідну частку кожного сорту (табл.2).
Отже, фактичний показник — 95,2% у перерахунку на вищий сорт, а плановий — 97%, тобто план не виконано на 1,8%.
Спосіб порівняння середньозважених цін. Цей спосіб дає змогу робити розрахунки без попереднього обчислення перевідних коефіцієнтів для кожного сорту. Суть цього способу полягає в розрахунку середньозважених цін. При цьому, якщо фактична середньозважена ціна одного виробу дорівнює плановій або більша за неї (Цср. ф ³Цср. п), то план за сортністю вважається виконаним. Так, якщо планова ціна виробу становить 19,4 грн [23280 грн: 1200], а фактична — 19,04 грн [28560 грн: 1500], то зниження фактичної середньозваженої ціни порівняно з плановою свідчитиме про невиконання плану за сортністю.
Таблиця 2.
Розрахунок показників виконання плану за сортністю
Це дуже простий спосіб, але він має істотну ваду — його не можна використовувати для розрахунку загального показника по підприємству.
Спосіб порівняння відсотків виконання плану у вартісному й натуральному вираженні. Цей спосіб дає більш високі темпи зростання обсягів у вартісному вираженні (Ів), ніж у натуральному (Ін), якщо при цьому зростає середня сортність продукції. Загалом план за сортністю буде виконано за умови додержання такого співвідношення:
Ів ³Ін.
Так, у нашому прикладі відставання рівня виконання плану у вартісному виражені — 1,227% (28 560: 23 280) порівняно з натуральним — 1,25 (15 000: 12 000) підтверджує факт невиконання плану за сортністю.
З усіх названих способів найбільш універсальним є спосіб першосортних одиниць, оскільки він практично виключає небажаний вплив зміни асортименту продукції.
Завершуючи аналіз сортності продукції, виконують розрахунок впливу зміни кількості та якості продукції на обсяг її випуску у вартісному вираженні.
Розрахунок факторів.
1. Зміна кількості виробленої продукції:
(1500 — 1200) ×19,4 грн. = + 5820 грн.
2. Зміна якості (сортності) продукції:
(19,04 — 19,4) ×1500 = -540 грн.
Усього: + 5280 грн.
Перевірка розрахунку: 28 560 — 23 280 = 5 280 грн.
Отже, збільшення обсягу виробництва за даними табл.2 було зумовлене позитивним фактором зростання випуску кількості виробів — 5860 грн. Невиконання плану за сортністю спричинило зниження обсягу товарної продукції на 540 грн.
Вивчаючи якість виробу, слід неодмінно звернути увагу на його зовнішній вигляд, привабливість оформлення, наявність чіткої і змістовної інформації щодо складу речовин і способу споживання. Неабияку роль відіграє й упаковка або тара, якими користується підприємство. Економія на цих елементах товару є недопустимою, так само як і намагання замаскувати низьку якість товару яскравим зовнішнім виглядом, найсучаснішим дизайном та поліграфією, привабливою та коштовною упаковкою.
Останнім часом на упаковці, етикетках більшості не тільки імпортних, а й вітчизняних товарів бачимо чорно-білі смужки — штрих-код. Це — поширена у світовій практиці система маркування товарів. У ній закодовано необхідні дані про країну, підприємство-виробника та про саму продукцію. Розуміти мову штрихових кодів та вміти її використовувати особливо важливо нині, коли з’являється все більше як оригінальної продукції, так і, на жаль, її підробок, тим більше, що досвідчені товарознавці стверджують, що навіть однойменні товари тієї самої фірми, вироблені в різних країнах, можуть мати досить різні якісні характеристики.
Згідно з європейською системою кодування (EAN — 13), Україна має код 482, Молдова — 484, Росія — 460-469, Англія — 50, Франція — 30-37, Польща — 590, Німеччина — 400-440 тощо. Ігнорування штрихового кодування товарів слід розглядати як суттєвий недолік системи забезпечення якості на підприємстві.
Якщо на підприємстві бракує узагальнюючих показників якості продукції, то необхідно ширше залучати до аналізу побічні показники. Наприклад, у табл.3 наведено деякі з цих показників, які свідчать, що на підприємстві постійно існують досить серйозні проблеми, пов’язані з урегулюванням наслідків поставок неякісної продукції.
Таблиця 3.
Рекламації та інші побічні показники якості продукції
Особливо уважно слід проаналізувати одержані підприємством рекламації. Інформація про них є в юридичному відділі (у юрисконсульта) підприємства. Вивчення змісту одержаних рекламацій уможливлює розуміння суттєвості й масштабності проблеми якості продукції для підприємства. Слід з’ясувати, чи організовано роботу щодо аналізу рекламацій протягом року і чи вживаються відповідні заходи, спрямовані на усунення найбільш поширених технологічних негараздів та інших «вузьких місць» у діяльності підприємства.
Аналізуючи рекламації, що надійшли до юридичного відділу, слід пам’ятати, що споживачі не завжди звертаються на підприємство, а іноді самостійно виправляють дефекти продукції. Ясна річ, що трапляються і необґрунтовані рекламації. Тому аналіз самих тільки рекламацій може дати лише загальне і неповне уявлення про фактичний рівень якості продукції.
Погана якість зумовлює і фінансові втрати. Так, у нашому прикладі тільки прямі збитки від сплати штрафів за неякісну продукцію у звітному періоді становили 62 тис. грн. (у минулому 120 тис. грн.). Від 2 до 5% продукції покупці повернули для усунення дефектів. А ще треба було б підрахувати шкоду від втрати престижності товарів підприємства та скорочення замовлень постійних клієнтів. Отже, нині й справді настав час для докорінного поліпшення якості продукції на даному підприємстві.
продолжение
--PAGE_BREAK--