--PAGE_BREAK--1. Розвиток національної системи стандартизації та сертифікації України у зв’язку з довгостороковими стратегіями ISO
1.1.Правова база та принципи формування стандартів в Україні
Корінне реформування і становлення вітчизняної економіки, розвиток ринкових відносин в умовах соціально-економічної кризи зумовили необхідність створення нових механізмів державного та ринкового регулювання виробництва України. Послідовна інтеграція України в Європейське економічне Співтовариство відкриває великі можливості для просування української продукції на ринки Європи.
Важливою умовою для зміцнення економічних зв’язків між Україною та Співтовариством є зближення існуючого та майбутнього законодавства України з законодавством Співтовариства.
З 1 березня 1998 р. набула чинності Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом.У рамках виконання цієї Угоди Україна взяла на себе зобов’язання щодо поступового приведення законодавства, норм, правил та стандартів, а також процедур оцінювання відповідності (сертифікації) у відповідність з європейськими нормами. Оголошення Україною наміру стати асоційованим членом ЄС означає готовність до прискоренного виконання взятих на себе зобов’язань. Реалізація асоційованого членства в ЄС, зокрема режиму вільної торгівлі, вимагає впровадженя в націонільне законодавство України багатьох директив ЄС, що встановлюють вимоги до продукції, а також не менше, ніж 80 відсотків існуючих європейських стандартів.
Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України) є органом державного управління, який забезпечує реалізацію державної полтики в галузі стандартизації, єдності вимірювань, акредитації органів та випробувальних лабораторій, сертифікації і державного нагляду, представляє інтереси України в міжнародних організаціях. Національний орган з стандартизації України орієнтується на довгострокові стратегії Міжнародної організації з стандартизації ISO, а саме: запровадження міжнародних стандартів, заохочення українських виробників до конкуренції і інтеграції до світових ринків, підвищення якості та вдосконалення продукції, забезпечення безпеки життя і здоров’я людей, охорону навколишнього середовища.
Законодавчою базою створення національної системи сертифікації є Декрет Кабінету Міністрів України “Про стандартизацію та сертифікацію” від 10 травня 1993 р. Також видано понад 30 законів і законодавчих актів України, в яких встановлено вимоги до сертифікації окремих видів продукції.
Основними факторами, які безпосередньо впливають на подальший розвиток національної системи стандартизації, метрології та сертифікації є багатовекторна зовнішня політика, спрямована на інтеграцію України в ЄС, вступ до Світової організації Торгівлі (СОТ), співробітництво з країнами СНД та багатьма країнами світу.
Враховуючи важливість гармонізації українських стандартів з міжнародними, поступового наближення їх до технічних правил (директив) Європейського Союзу, застосування в Україні європейських процедур оцінки відповідності, Держстандарт проводить роботи щодо вступу України до європейських організацій з стандартизації. Наприклад, за підтримки Кабінету Міністрів і Міністерства закордонних справ з 1 квітня 1997 р. Україна стала членом за підпискою Європейського комітету з стандартизації CEN.
Стандартизація в Україні спрямована на забезпечення:
· єдиної технічної політики;
· захист інтересів вітчизняних виробників та споживачів продукції (процесів, робіт, послуг);
· економії всіх видів ресурсів;
· відповідності продукції (процесів, робіт, послуг) світовому рівню якості і надійності;
· гармонізації національних нормативних документів зі світовими аналогами;
· відповідності вимог нормативних документів законодавчим актам.
Вже зараз Україна належить до числа країн, надзвичайно залежних від зовнішнього ринку. Так у 1997 р. 40% українського внутрішнього валового продукту (ВВП) було реалізовано за кордоном. Для порівняння: в Японії ця цифра становить 10%, Польщі – 19%, Франції – 20%. Тобто, вже сьогодні Україна без формального членства в Генеральній асамблеї по тарифах і торгівлі/ Світовій організації Торгівлі (ГАТТ/СОТ) набагато інтенсивніше бере участь у міжнародній торгівлі, ніж її торговельні партнери.
Аналіз ситуації, яка складається в результаті інтеграції України у світову економічну систему, свідчить про те, що домінування на внутрішньому ринку імпортної харчової продукції три роки тому (65%) змінилося сьогодні на користь українського товаровиробника (95%), але при збереженні сировинного характеру українського експорту (крім алкогольних напоїв). При помітному темпі зростання м’ясної та молочної промисловості, виготовлення прохолодних та лікеро-горілчаних напоїв, відстають такі базові галузі, як спиртове та цукрове виробництво.
Стандарти на сільськогосподарську та харчову продукцію, що використовуються зараз, досить застарілі. Але Держстандарт планує роботи по їх удосконаленню і приведенню до світових вимог.
1.2. Відповідність українських стандартів міжнародним
На початку 1998 р., як уже зазначалося, була укладена Угода між Україною і Європейським союзом, цілий ряд статей якої саме і передбачають зближення української системи технічного регулювання з європейською. Саме з цією метою була прийнята постанова Кабміну України „Про заходи щодо поетапного впровадження в Україні вимог директив Європейського Союзу, санітарних, екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм та міжнародних і європейських стандартів“, яка передбачає розробку 25 Законів України, а також підготовку 14 галузевих програм оновлення нормативної бази з урахуванням міжнародних та європейських стандартів.
З 25 законів, передбачених цією постановою, набув чинності з січня 1998 р. Закон України „Про якість і безпеку харчової продукції та продовольчої сировини“. Розроблені також проекти законів „Про молоко і молокопродукти“, „Про рибу, морепродукти та продукцію з них“ та інші (сільськогосподарської та харчової промисловості не стосуються).
Держстандарт послідовно проводить активну політику, спрямовану на укладання двосторонніх міжнародних угод про співробітництво в галузі стандартизації, метрології та сертифікації, а також угод про взаємне визнання результатів робіт з оцінки відповідності.
Всього станом на 1 жовтня 1998 р. укладено 40 таких угод з 29 країнами, з них 17 на міжурядовому рівні.
Проте укладання угод – це тільки перший етап на шляхові міжнародного співробітництва в сфері діяльності Держстандарту. Основне завдання – їх реалізація та ефективність від спільної роботи з партнерами. Укладені угоди передбачають взаємне визнання результатів робіт із сертифікації на основі взаємної акредитації випробувальних лабораторій, тому наступним важливим кроком є визначення таких лабораторій.
Взаємні практичні дії обговорюються в межах угод з Туреччиною, Естонією, Латвією, Литвою, Польщею, Болгарією, Словакією, Фінляндією. Інші (наприклад, КНР, Хорватія, Франція, Ізраїль, Греція, Словенія, Канада тощо) – ще не визначились і займають спостережну позицію.
Але прболеми функціонування, розвитку і удосконалення національної системи стандартизації, метрології та сертифікації необхідно розглядати лише у тісному зв’язку з політичними, економічними і соціальними перетвореннями, які відбуваються в Україні. Розвиток технічного регулювання має відповідати рівню розвитку національної економіки. Перехідний період до ринкової економіки вимагає здійснення поетапного удосконалення національної системи технічного регулювання. Сліпе копіювання зовнішніх атрибутів систем стандартизації і сертифікації розвинених країн світу за умови відсутності ефективного ринкового конкурентного середовища може призвести до фактичного знищення існуючої системи стандартизації, метрології та сертифікації.
Це залишить Україну без ключового елементу національного технічного регулювання, тобто створить реальну загрозу для національної економічної безпеки і державного суверенітету. Також чинником, який став одним з визначальних, є тиск, який здійснюють імпортери, спираючись на підтримку окремих кіл в середині держави, для отримання нічим не виправданих односторонніх поступок в торговельних режимах (наприклад, як цього вимагають США).
Із державних (національних) стандартів, яким надано чинності, 18,5% – пряме впровадження міжнародних, 42% – часткове впровадження (гармонізовані з міжнародними).
В Україні з 1996 р. набули чинності міжнародні стандарти ISOсерії 9000, з січня 1998 р. – стандарти ISOсерії 14000, з 1 липня 1998 р. – ISOсерії 45000. Зараз в Україні зареєстровано 17 сертифікатів на систему якості у відповідності з ISOсерії 9000.
Українська система технічного регулювання докладно аналізувалась в ході переговорів з Світовим Банком щодо виконання умов кредитної угоди про позику на розвиток підприємств. На основі всебічного аналізу експерти вищеозначеного Банку дійшли висновку, що українська система стандартизації та сертифікації, створена з метою реалізації права України як суверенної держави на національне технічне регулювання, відповідає цілям та принципам ГАТТ/СОТ.
Подальший розвиток національних систем стандартизації, метрології та сертифікації визначається стратегічним курсом України на інтеграцію до світової економіки, проголошеним Президентом України, програмою дій Кабінету Міністрів України.
продолжение
--PAGE_BREAK--1.3.Стандарти і система контролю якості
З приєднанням до світового ринку неминуче постає питання про конкурентоспроможність товарів, продукції та послуг українських виробників на внутрішньому і зовнішньому ринках, де поруч з конкурентністю ринкових цін рівнозначно виступає конкурентність якості продукції. Отже, визначальним критерієм конкурентоспроможності виробників, а разом з цим і сподіваного успіху, є розуміння і задоволення потреб та вимог покупців світового ринку.
Інтеграція у світові структури накладає на органи виконавчої влади і на кожного виробника завдання застосовувати такі регулювальні норми для підвищення якості своєї продукції, які б забезпечували ринковий попит на продукцію й однозначно створювали умови для зацікавленості інвесторів у капіталовкладеннях у вітчизняне виробництво та розвитку партнерства з виробниками України.
Рішення цих завдань можливе за умови розроблення та реалізації національної політики щодо якості продукції та її конкурентоспроможності, прийняття норм і правил, які діють на світовому ринку, впровадження міжнародного досвіду у сферу виробництва продукції, товарів і послуг.
1.3.1.
Вдосконалення контролю якості
Для підвищення якості і конкурентоспроможності продукції, підтримки національних товаровиробників, захисту прав споживачів і сприяння інтеграції України у світову економіку Указом Президента України в 1997 р. створено Національну раду з питань якості, одним з головних завдань якої є формування національної політики в галузі забезпеченя якості, розробки та реалізації державних та інших програм, спрямованих на забезпеченя належної якості української продукції. Організаційне забезпечення Ради покладено на Держстандарт України.
Досвід розвинутих країн світу, в першу чергу Японії, свідчиь про доцільність комплексного, системного підходу до вирішення питань підвищення якості і конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Саме тому в Україні намічена розробка національної програми з цих питань. Виконання програми сприятиме прискоренню структурних змін в економіці, впровадженню сучасних технологій, заохоченю з боку держави підприємців і промисловців до підвищення рівня якості та конкурентоспроможності продукції.
Влітку 1999 р. була схвалена Концепція реформування національних систем стандартизації, сертифікації та акридитації. Вона передбачає багато завдань, в тому числі розширення сфери законодавчого регулювання безпечності та якості продукції та послог.
Як уже зазначалося, з метою підвищення якості і конкурентоспроможності продукції, підтримки вітчизняних товаровиробників, захисту прав споживачів і сприяння інтеграції України у світову економіку при Президентові України створено Національну раду з питань якості.
Згідно з положенням Національна рада:
· розробляє методологію та основні принципи забезпечення якості продукції в Україні, гармонізовані з європейськими і міжнародними;
· здійснює аналіз ефективності застосування правових, економічних, організаційних механізмів, спрямованих на реалізацію політики в галузі забезпечення якості продукції, та виконує низку інших функцій, які охоплюють широкий спектр проблем та завдань щодо забезпечення якості й управління якістю на державному (регіональному) та галузевому рівнях.
Важливе місце належить створенню та удосконаленню нормативних прав засад і механізмів забезпечення підвищення якості. З огляду на це Держстандарт України протягом 1994–1999 рр. послідовно здійснює розроблення та введення в дію стандартів з питань якості, а саме: стандартів на терміни та визначення, пряме впровадження як добровільних стандартів серії ISO 9000 та ISO 10000, рекомендацій системи сертифікації УкрСЕПРО щодо побудови керівництва з якості для органу з сертифікації систем якості під час його акредитації.
Стандарти ДСТУ ISO 9001, ДСТУ ISO 9002, ДСТУ ISO 9003 надають концептуальний і системний підхід до сучасного та ринкового розуміння систем якості, перехід від “виявлення” до “запобігання”.
Слід зазначити, що стандарти серії ISO 9000 та ISO 10000 планували як універсальні, придатні для використання в будь-якій сфері економіки. Практика засвідчує, що в деяких сферах діяльності потрібно уточнювати певні аспекти управління якістю та забезпечення якості, що призводить до розроблення та прийняття додаткових міжнародних документів.
Нещодавно в Україні створена Українська ліга споживачів і виробників “Українська якість”, мета якої об’єднати на добровільних засадах інтереси вітчизняних споживачів і виробників щодо захисту українського ринку від небезпечної для життя, здоров’я та майна громадян продукції.
В системі сертифікації УкрСЕПРО акредитовані 13 органів з сертифікації систем якості. В державному реєстрі зареєстровано 17 сертифікатів на систему якості, існує інститут аудиту цього напрямку.
1.3.2.
Радіоактивний та інший контроль у сфері стандартів
Радіоактивний та інший контроль у сфері стандартизації України здійснюється відповідними органами (органами з сертифікації та випробувальними лабораторіями) з дотриманням норм та правил українського законодавства. Підтвердити дані можна у Торгово-промисловій палаті. Вимоги до таких норм відповідають світовим.
1.4.Сертифікація в Україні: умови, принципи, відповідність світовим вимогам
Впрвадження міжнародних стандартів дозволяє виробникові не тільки підвищити якість своїх товарів до рівня міжнародних вимог, але і забезпечує перебудову виробництва, його організацію, технологію, систему управління якістю до рівня розвинутих країн світу. А наявність сертифікату відповідності міжнародного стандарту забезпечить доступ для українського виробника на міжнародний ринок.
Державна (національна) система сертифікації створена в Україні в ході економічних реформ як новий, ринковий інструмент регулювання. Обов’язкову сертифікацію продукції впроваджено в Україні в 1993 р. Ця сертифікація проводиться на відповідність продукції вимогам, що забезпечують її безпечність для життя, здоров’я і майна громадян, охорону навколишнього природного середовища, сумісність і взаємозамінність продукції, вимогам техніки безпеки і гігієни праці, а також метрологічним нормам, правилам, вимогам і положенням, що забезпечують достовірність та єдність вимірювань.
Як інструмент захисту споживача від недоброякісних і небезпечних товарів, що надходять на ринок України, сертифікація відіграє свою позитивну роль. На теперішній час, коли обов’язковій сертифікації підлягає 34 види продукції (послуг) (стосовно сільського господарства – двигуни тракторів і сільськогосподарських машин, дорожні транспортні засоби, машини сільськогосподарські для рослинництва, тваринництва, птахівництва і кормовиробництва, харчова продукція та продовольча сировина), сертифікація є достовірною формою підтвердження відповідності для продукції, що є небезпечною для життя, здоров’я та майна громадян і навколишнього природного середовища. Сертифікацію здійснюють 137 органів із сертифікації і 673 випробувальних лабораторії, акредитованих в системі УкрСЕПРО. Сертифікація в законодавчо регульованій сфері, яка проводиться виключно в державній системі сертифікації, була б набагато ефективнішою за умови скоординованої роботи всіх органів виконавчої влади, які відповідають за стан внутрішнього ринку України.
Сертифікація як нетарифний регулятор ринку є інструмунтом для реалізації торгової політики. Тому Держстандарт вважає своїм обов’язком розвивати систему сертифікації таким чином, щоб забезпечити рівноправність українських підприємств у міжнародній торгівлі, усуненні непотрібних перешкод для доступу української продукції на ринки інших країн.
Всього протягом 1998 р. українськими органами з сертифікації видано більше 17,5 тис. сертифікатів на промислову продукцію і майже 19 тис. на харчову, а також більше шести тисяч свідоцтв про визнання сертифікатів на харчову продукцію, виданих органами із сертифікації інших країн.
Держстандартом розробляються і впроваджуються правила сертифікації однорідних видів продукції та послуг. Такі Правила, в першу чергу, мають охоплювати ті види продукції, які підлягають обов’язковій сертифікації.
В Україні проводиться сертифікація продукції згідно з „Переліком продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації“. Сертифікація харчової продукції проводиться згідно Наказу Держстандарту „Про затвердження Правил обов’язкової сертифікації харчових продуктів“.
Як уже зазначалося, сертифікація проводиться в Системі сертифікації УкрСЕПРО відповідно до вимог стандартів цієї Системи. Вимоги цих стандартів обов’язкові для членів та учасників Системи, а також для підприємств та організацій, що одержали доступ до неї.
Система призначена для обов’язкової та добровільної сертифікації продукції (процесів, послуг).
У Системі здійснюються такі види діяльності:
· сертифікація продукції (процесів, послуг);
· сертифікація систем якості. Атестація виробництва;
· акредитація випробувальних лабораторій (центрів);
· акредитація органів з сертифікації продукції;
· акредитація органів з сертифікації систем якості;
· акредитація аудиторів за переліченими видами діяльності.
Ці документи розроблені на основі настанов міжнародних організацій із стандартизації ISO/IEC2, ISO/IEC25, ISO/IEC40, ISO/IEC61, ISO/IEC62 та з урахуванням рекомендацій Комітету ISO з оцінки відповідності CASCO і рекомендацій європейських стандартів серії EN 45000. Вони відповідають принципам СОТ (WTO), зокрема угоді про технічні бар’єри в торгівлі СОТ.
В ЄС не існує відомчих систем сертифікації. Органи державного управління для оцінки окремих видів продукції використовують акредитовані за єдиними правилами, визначеними стандартами EN 45000 органи з сертифікації, що уповноважені урядами своїх країн за поданням відповідних органів влади.
Україна, яка зацікавлена у взаємному визнанні сертифікатів на відповідність систем якості вимогамISO серії 9000, активно брала участь в обговоренні питань щодо процедури визнання сертифікатів відповідності цієї серії.
Подальший розвиток державної системи сертифікації Держстандарт пов’язує з переходом до модульного принципу сертифікації, і в першу чергу після створення необхідної законодавчої бази стосовно відповідальності виробника і постачальника за випуск і реалізацію дефектної продукції широкого використання декларації постачальника про відповідність вимогам нормативних документів. Для цього підготовлений проект нормативного акту щодо впровадження модульного підходу оцінки відповідності з урахуванням вимог директиви ЄС 93/465 щодо введення додаткових схем сертифікації, зокрема сертифікації на етапі розробки продукції та сертифікації на етапі виробництва.
Таким чином, реалізація державної політики у сфері технічного регулювання, в тому числі удосконалення національної системи стандартизації, метрології та сертифікації, можлива лише у тісному зв’язку і взаємодії з іншими розділами державної економічної науково-технічної та промислової політики з урахуванням стану народного господарства, поблем структурної перебудови національної економіки та технологічної модернізації на шляху переходу до ринкової економіки.
--PAGE_BREAK--2. Можливість експорту української продукції
2.1. Необхідні умови для експорту
Експорт продукції українського виробника регулюється Законом України “Про зовнішньоекономічну діяльність”. Для здійснення зовнішньоторговельної операції суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності повинен здійснити акредитацію у митних службах.
Для контролю за дотриманням порядку зовнішньоторговельних операцій з боку митних органів введене обов’язкове декларування товарів та майна, що пересікають митний кордон України. Воно носить обов’язковий характер і здійснюється шляхом заповнення відправником або отримувачем вантажу вантажевої митної декларації (ВМД), яка відбиває відомості, що є підставою для нарахування на товар мита, а також статистичного обліку зовнішньоекономічних зв’язків країни.
Для митного оформлення сільськогосподарської та харчової продукції на експорт необхідні: декларація (ВМД), рахунок-фактура, страхові документи, сертифікати якості, відповідності, походження; якщо необхідно – ветеринарні та санітарні (фітосанітарні) свідоцтва; контракт; документи, що підтверджують внесення відповідних митних платежів; ідентифікаційний код підприємства; картка акредитації підприємства в митних органах; висновки Торгово-промислової палати щодо індикативних цін на окрему продукцію (велика рогата худоба, живі барани та вівці, шкури ВРХ та овечі). Індикативні ціни на готову продукцію не установлюються.
Ліцензуванню та квотуванню така продукція не підлягає.
Обліку (реєстрації), яка нагадує процедуру ліцензування, підлягають угоди, предметом яких є деякі групи товарів, в тому числі окремі види продукції сільського господарства).
При експортних контрактах виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення продукції.
2.2. Можливість гарантій для закордонного споживача
З метою забезпечення інтересів суспільства і споживачів Держстандарт та його територіальні органи здійснюють державний нагляд за додержанням підприємствами обов’язкових вимог стандартів, норм і правил, а також за станом засобів вимірювань під час виробництва та випуску, зберігання, транспортування, використання, експлуатації та утилізації продукції.
Об’єктами державного нагляду є:
· продукція виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, продукція тваринництва, рослинництва, продукти харчування, в т. ч. продукція, що пройшла сертифікацію на відповідність стандартам, нормам і правилам;
· продукція імпортна – на відповідність чинним в Україні нормативним документам;
· продукція експортна – на відповідність нормативним документам або окремим вимогам, обумовленим у договорі;
· атестовані виробництва – на відповідність установленим вимогам щодо сертифікації продукції.
На сьогодні юридичної відповідальності імпортера за безпеку продукції, що ввозиться в обіг на територію України, не існує – на відміну від більшості розвинутих країн світу. Зокрема, в національне законодавство країн ЄС імплементовано вимоги директиви ЄС 374/85 “Про відповідальність постачальника за випуск і реалізацію дефектної продукції”. Для встановлення рівних умов конкуренції між вітчизняним виробником і імпортером, створення високоефективного механізму нагляду і контролю на споживчому ринку України, надання можливості постачальнику застосовувати декларацію про відповідність його продукції до вимог нормативних документів Держстандартом розроблено Закони України “Про відповідність постачальника за випуск та реалізацію неякісної та небезпечної продукції” та “Про порядок утилізації та вивезення небезпечної продукції”.
Між Україною та ЄС укладена угода щодо вирішення споживчих проблем і гармонізації законодавства з питань захисту споживачів відповідно до законодавства ЄС.
Враховуючи міжнародні норми та резолюції XV Всесвітнього конгресу споживачів (Чілі, 1997 р.). Україна має намір запровадити законодавчі важелі впливу, а також державні та громадські програми. Суттєві зміни вносяться в Закон України “Про захист прав споживачів”. Але цей закон поширює свою дію тільки для захисту прав споживачів, що перебувають на території України.
Гарантіями ж для суб’єктів підприємницької діяльності, що імпортують в свою країну українські товари, можуть виступати лише умови угоди, яку вони укладають з українською стороною. В цій угоді закордонний партнер може оговорювати вимоги до сертифікатів, передбачити що повинно бути обстежено, на що при сертифікації звернути особливу увагу або які додаткові вимоги треба виконати. Державних гарантій по захисту закордонного споживача поки що не існує.
--PAGE_BREAK--3.2.Огляд дослідження українського ринку сільськогосподарської та харчової продукції
На жаль, зміни у даних, що наводяться тепер в балансах підприємств, з одного боку, спростили процедуру надання інформації для державних органів контролю за діяльністю підприємств, а з другого – позбавили органи статистики надавати можливість проведення досліджень щодо розвитку ринку.
Тепер дослідження з приводу національного ринку, наприклад, сільськогосподарської та харчової продукції, проводяться в основному товаровиробниками або галузевими установами суто для вирішення внутрішніх проблем.
Але деякі результати досліджень були опубліковані. Загальної картини, що в цьому напрямі зроблено, вони не дають, тільки дають можливість бути впевненими, що дехто проводить маркетинг для пошуку ринків збуту і просування своєї продукції.
Багато досліджень зробили рекламні компанії, але ці дані вони не оголошують.
З опублікованих в періодичній пресі статей можна дійти висновку, що проводились наступні дослідження стосовно сільськогосподарської та харчової промисловості.
Маркетинг ринку цукру. Аналіз темпів розвитку структури промислового комплексу України у 1990–1997 рр. показує, що частка харчової промисловості скоротилась з 22,6% в 1990 р. до 17,1% в 1997 р. Основною складовою частиною зниження обсягів у харчовій промисловості стало, зокрема, падіння обсягів виробництва цукру на 38,4%. Рентабельність харчової промисловості зменшилась порівняно з 1992 р. в 2,5 раза (з 25,3% у 1992 р. до 9,9% у 1997 р.). У 1986–1990 рр. в Україні щороку заготовлювалось 42–48 млн т цукрових буряків, з яких виробляли 5–5,2 млн т цукру. У 1991–1997 рр. посівні площі під цією культурою скоротились на 12%, її врожайність – на 33%, обсяги заготівлі – на 29%. Середній рівень рентабельності вирощування цукрових буряків негативний, у 1998 р. він склав мінус 5,5%. Дослідження було проведено на початку 1999 р. Київським Національним економічним університетом (Криворізька філія).
Маркетинг обсягів виробництва винограду в Україні. (Ялтинський Інститут виноградарства та вина “Магарач”). Вивчали споживчий попит на вино, шампанське, коньяк, щоб виявити потреби у винограді для виробництва винопродукції тощо. Цією ж установою у 1997 р. були проведені дослідження Виробництво та споживання алкогольних напоїв в Україні та Коньячне виробництво в Україні.
Херсонський Аграрний університет в цьому 1999 р. провів дослідження Стан аграрного виробництва в Херсонські області.
Протягом 1997–1998 рр. Харківський державний університет провів низку досліджень: Вплив енергоресурсів на виробництво зерна: аналіз світових тенденцій та проблем України, Вивчення купівельного попиту населення (теорія проведення дослідження з наданням анкети), Формування ринку молока та молокопродуктів, Споживчий ринок України. Всі вони носять теоретичний характер.
Державним комітетом з питань розвитку підприємництва у 1998 р. було проведено анкетування з приводу розвитку національного бізнесу.
Як бачимо, якщо і проводились глобальні дослідження, вони не висвічувались в пресі, тобто дізнатись про них та їхні результати надзвичайно важко.
--PAGE_BREAK--