Економічна криза 3

За станом виробничо-технічної бази, структурою, техніко-економічними показниками й розвитком інфраструктури харчова про­мисловість України значно відстає від економічно розвинених країн, особливо щодо комплексної переробки сировини, механізації і автоматизації виробничих процесів, а також фасування та упаковки продукції.
Незважаючи на винятково сприятливі грунтово-кліматичні умови, насе­лення ще не повністю забезпечене високоякісними продовольчими товара­ми. Останнім часом Україна втрачає зовнішні ринки збуту продовольчих то­варів, а внутрішній заповнений зарубіжними продуктами (нерідко низької якості), тимчасом як для їх виробництва є всі необхідні сировинні ресурси й виробничі потужності.
Загальна економічна криза, значний спад виробництва сільськогоспо­дарської продукції, заборгованість по заробітній платі та пенсіях, бартери-зація економічних відносин, нестача фінансових і матеріальних ресурсів, їх подорожчання негативно впливають на результати роботи підприємств харчової промисловості. Зокрема, торік в Україні харчової продукції вироб­лено на14,6 %менше, ніж попереднього року. Обсяги виробництва ско­ротилися в усіх областях, крім Сумської. Значно зменшилося виробництво цукру, олії, маргаринової продукції, хліба, хлібобулочних і макаронних ви­робів, борошна, крупів, а також продуктів для дитячого харчування. Внаслідок цього зменшилося споживання основних харчових продуктів в розрахунку на душу населення.
Зменшується виробництво м’ясної і молочної продукції. Торік виробництво продукції з незбираного молока порівня­но з1996роком скоротилося на31,8 %,масла тваринного на29,8,м’яса й субпродуктів І категорії—на29,5,сирів жирних—на21,4 %.Це пояснюється зменшенням по­голів’я худоби і птиці не лише в суспільному, а й у приватному секторі (за винятком поголів’я корів).
Аналіз такого спаду виробництва свідчить, що на60 % він спричинений скороченням обсягів переробки сільськогосподарської сировини.
Лише20%худоби, птиці й
молока, вироблених у всіх категоріях господарств, надійшло на промислову переробку, решту ре­алізовано без поперед­ньої обробки на ринках, комерційним структурам або перероблено в цехах, які не забезпечують ком­плексного використання сировини та високої якості продукції. Потужності м’я­со- та молокопереробних підприємств використано лише на18—20 %,що не­гативно вплинуло на собі­вартість та ціни.
На 23% порівняно з1996роком зменшилися поставки цукрових буряків. Впродовж останніх років знижується виробництво цукру. Торік його вироблено лише2мільйони тонн (у 1990 році— 5,4мільйона тонн). Усе це зумовлено скороченнямченням посівних площ, зниженням врожайності буряків та їх цукристості, а також відсутністю єдиної державної політики щодо розвитку галузі.
Важливий напрямок виходу цукрової галузі з кризи— вирішенняпитання кредитування та створення умов для її Іефективного функціонування. Виникає потреба в законодавчому врегулюванню врегулюванні всіх цих проблем, прийнятті Закону “Про регулювання виробництва й реалізації цукру”.
Складні часи переживає і олійножирова галузь, на підприємтва якої надійшло лише25%насіння соняшнику поточного врожаю, решту вивезено за межі держави. цьогороку може повторитися ситуація, коли через дефіцит сировини всі олійні заводи достроково припинять роботу, а ціни на олію різко зростуть, що призведе до збільшення експорту цієї продукції. Слід зазначити, що при вивезенні сировини замість продукції держава втрачає значні кошти. Переробка 1 тонни насіння соняшнику на олію забезпечує на 100грн. Прибуток більший, ніж експорт такої кількості насіння. Рафінування і розфасування олії—це ще додат­ково320грн. Від переробки насіння соняшнику прибуток втричі більший, ніж від його продажу за кордон. Отже, від експорту1,3млн. тонн насіння держава втратила35млн. грн. і понад570тис. тонн цінних кормів для тварин­ництва.
Для використання цих резервів необхідно вжити термінових заходів щодо тарифного й нетарифного регу­лювання експорту насіння соняшнику.
На скорочення виробництва харчових продуктів впли­нуло звуження внутрішнього ринку продовольства через низьку купівельну спроможність населення, а також втрата зовнішніх ринків. На роботі підприємств негативно позна­чається імпорт продукції з консервантами, що подовжує термін її зберігання. Тим часом з торговельної мережі витісняється якісна вітчизняна продукція.
Актуальною залишається проблема збуту с'пирту ети­лового харчового. У результаті переорієнтації експорту з традиційних країн лише на Російську Федерацію і запро­вадженням нею1997року митних обмежень на ввезен­ня українського спирту, а також ускладнення умов тран­зиту його через територію Росії, обсяг експорту протягом минулого року скоротився в6разів, а виробництво ста­новило лише37 %від рівня1996року.
Внутрішня потреба в спирті становить близько20 млн. дал при загальній потужності заводів68млн. дал. Враховуючи те, що спиртова промисловість традиційно мала високий експортний потенціал і залишається однією з бюджетоформуючих галузей, нагального вирішення потребує питання пошуку нових зовнішніх ринків збуту цієї продукції або часткового перепрофілю-вання підприємств на випуск паливного етанолу, техно­логію якого розроблено в УкрНДІспиртбіопроді. Посилен­ня державного контролю за виробництвом лікеро-горілчаних виробів дало змогу минулого року збільшити випуск алкогольних напоїв майже на13 %.Про­текціоністська політика щодо вітчизняного товаровироб­ника, яка здійснюється в Україні протягом останніх років, дала змогу відчутно скоротити імпорт продовольства й створила умови для нарощування випуску тих продуктів, які можна в достатніх обсягах виробляти в Україні. За­вдяки цьому імпорт кондитерських виробів з цукру торік зменшився в9разів, мінеральних вод—у4,безалко­гольних напоїв—у3,пива та консервів плодоовочевих— в1,3,м'яса і м'ясопродуктів—в1,6,молока і молоко-продуктів—в1,5раза тощо. Відповідно зросли обсяги виробництва вітчизняних кондитерських виробів на11 %, консервів плодоовочевих та мінеральних вод—на21, безалкогольних напоїв—на10 %.Зріс також випуск горілки та лікеро-горілчаних виробів, пива, коньяку, шам­панського, цигарок та сигарет тощо.
Політика підтримки вітчизняного товаровиробника має діяти і в наступні роки.
У рибній галузі спад виробництва був меншим, ніж в цілому в харчовій промисловості. Торік випуск харчової рибної продукції, включаючи консерви, зменшелася порівняно з1996роком на5,2 %.Оскільки рибна промисловість України не в змозі повністю забезпечити попит населення, на український ринок з країн Балтії і Росії надходитьвелика кількість імпортної продукції. Враховуючите, що рівень споживання рибної продукції станівить лише чверть рекомендованої норми(20кг), наша політика щодо експорту рибної продукції необгрунтована. Починаючи з1992року, тільки третина продукції, виробленої підприємствами океанічного промислу, надходить на ринок України, решта експортується для покриття експлуатаційних витрат, плати за право лову, а також для погашення зовнішнього валютного боргу підприємств. Одна із основних причин такого стану підприємств— відсутність власних обігових коштів, а також валютних кредитів. За розрахунками спеціалістів, за умови надання рибопромиловій компанії «Антарктика» кредиту в розмірі13,1 млн дол. США за ставкою15 %річних, на ринок України за ра­хунок зменшення експорту додатково надійде55тисяч тонн рибної продукції, а держава отримає близько13млн. грн. у вигляді обов'язкових платежів та податків. Отже, рибна галузь має значні резерви як для поповнення бюд­жету, так і для насичення українського ринку вітчизняною продукцією.
Внаслідок звуження ринків збуту незадовільно вико­ристовуються виробничі потужності в ряді галузей харчо­вої промисловості. Частину потужностей окремих підприємств доводиться консервувати, а деякі з них вза­галі припинили виробництво. Зокрема, законсервованопотужності птахозабійних цехів у Криму, чотири роки не працює ВАТ «Сімферопольський птахокомбінат», з жовт­ня минулого року зупинено ВАТ "Євпаторійський м'ясо­комбінат", Городоцький завод продтоварів і цикоросу-шильний завод, завод мінеральних вод у Славутському районі Хмельницької області.
Тим часом ряд підприємств нарощують темпи випуску продукції. Так, ВАТ «Феодосійський м'ясокомбінат» збільшив виробництво м'ясних консервів втричі, АТ «Він-ницям'ясо» консервів—на35,1 %і ковбасних виробів— на17,8 %.Стабільно впродовж останніх років працюють ЗАТ «Оболонь» (М.Київ), львівські підприємства—м'ясопе-реробне «Прикарпаття», кондитерська фірма «Світоч», «Кока-Кола Аматіл-Колос»; у Сумській області—акціонерні товариства «Крафт Якобз Сушард „Україна“, „Сумський м'ясокомбінат“, завод продтоварів та лікеро-горілчаний завод, „Роменський завод ЗНМ“; Кам'янець-Подільський і Шепетівський м'ясокомбінати, Хмельницькі кондитерська й макаронна фабрики та інші, які змогли знайти своє місце на товарному ринку, підтримують рівень виробництва, за­лучають інвесторів для модернізації виробництва й онов­лення асортименту продукції.--PAGE_BREAK--
За рахунок іноземних інвесторів у Дніпропетровській області реконструйовано технологічні лінії на пив-комбінаті «Дніпро», олієекстракційному заводі, молочно­му комбінаті «Придніпровський», макаронній фабриці, крохмале-патоковому комбінаті. У ряді областей зросло виробництво продовольчих товарів: ковбасних виробів— у Вінницькій, Волинській, Луганській, Тернопільській, Хмельницькій і Чернігівській; макаронних виробів—в Іва­но-Франківській, Сумській, Хмельницькій і Чернігівській;
маргаринової продукції—у Львівській, Одеській і Харківській областях.
Для підвищення якості та конкурентоспроможності продукції на підприємствах харчової промисловості ос­воєно значну кількість нових видів продуктів. Так, на Вінниччині розроблено й впроваджено149нових ви­робів, на Волині— 209,у Дніпропетровській і Сумській областях—майже по100,в Одеській— 50.Колектив Одеського НВО «Консервпромкомплекс» розробив тех­нологію10найменувань консервів лікувально-профілак­тичного призначення для дітей раннього віку.
Для здешевлення продукції та прискорення обігу коштів розширено мережу фірмової торгівлі. Лише в Сумській області створено152фірмових магазини й кіос­ки, з них— 23торгують м'ясопродуктами,49 —молоко-продуктами,25 —хлібом і хлібопродуктами,22 —кон­сервною продукцією.
Фінансова скрута, недосконалість податково-кредит­ної системи, нестача обігових коштів змушують деякі підприємства вдаватись до переробки сільськогоспо­дарської сировини на давальницьких умовах, використо­вувати бартерну форму товарообміну. Завдяки виділен­ню кредитних ресурсів для закупівлі цукрових буряків і насіння соняшнику, торік зменшилося виробництво на давальницьких умовах цукру,;— з93до59 %,олії—з80 до70 %.Водночас випуск'-^борошна на давальницьких умовах зріс з25до44 %,крупів—з46до83,масла тва­ринного—з20до23,м'яса—з17до19 %.Питома ва­га бартерних операцій у харчовій промисловості торік становила21,8 %,що майже вдвічі менше, ніж у промис­ловості країни в цілому. Проте в деяких галузях вона за­лишається ще основною формою розрахунків: у цукровій — 67,5 %,рибній— 61,3,плодоовочеконсервній— 43,3, масло-сироробній— 31,6,олійножировій— 25,9 %.
Давальницька схема переробки сировини та бартер­ний обмін товарів створюють умови для порушення по­даткового законодавства, пов'язаного з несплатою по­датку на додану вартість, акцизного збору, реалізацією продукції за цінами, нижчими від№собівартості, що по­глиблює процеси тіньової економіки. У цих умовах не­обхідно законодавче обмежити виробництво продукції надавальницьких умовах, а також частку товарообмінни операцій у загальному обсязі реалізації та запровадит санкції за її перевищення.
Непросто відбувається структурна перебудова галузі хлібопродук­тів. Аби відчути це, досить пог­лянути на показники роботи заготівель­них та зернопереробних підприємств. Приміром, за1990-1995роки виробниц­тво борошна зменшилося з7671тисяч тон: до4551,крупів—з962,4до389 тисіч, макаронних виробів—з360,3 до214,2тисяч, хліба й хлібобулочної продукції—з6701до3848тисяч тонн. Отже, потенційні можливості підпприємств використовуються далеко не повністю.
Значне скорочення обсягів виробниц­тва, лібералізація цін на сировину, ма­теріально-технічні ресурси й послуги призвели до підвищення собівартості, а відтак і цін на зернову продукцію. Особ­ливо зросли оптові ціни підприємств борошномельно-круп'яної промисло­вості. Водночас калорійність харчуван­ня Заселення зменшилася на26,4від­сотка. Значно збіднів раціон білково- й вітаміновмісних продуктів, овочів, фрук­тів тощо. Натомість понад фізіологічні норми люди споживають хлібопродук­ти, питома вага яких у структурі хар­чування сягає44відсотків.
У структурі агропромислового комп­лексу галузь хлібопродуктів—пріори­тетна, особливо з огляду на забезпечен ня населення продовольством, а тваринництва—комбікормами:
Тому важлива науково-технічна передумова подальшого розвит­ку галузі—сертифікація сіль­ськогосподарської сировини та харчових продуктів з борошна. Таким чином можна буде ефек­тивно визначити якість продук­ції, забезпечити ретельний кон­троль за дотриманням економіч­них вимог, підвищити конку­рентоспроможність виробів.
Але матеріально-технічна база галузі хлібопродуктів не відповідає сучасним вимогам, характеризується значною спрацьованістю обладнання. Це негативно позначається і на економічних показниках. При­міром, спрацьованість основ­них виробничих фондів у га­лузі сягає48відсотків, а тем­пи оновлення їх основної час­тини значно відстають від пот­реби. Стосовно основної части­ни вони становлять менше56 відсотків на рік. Рівень меха­нізації праці на підприємствах не перевищує50—60відсотків. Продуктивність праці в галузі в2—3рази нижча, ніж на спо­ріднених підприємствах у за­рубіжних країнах з розвине­ною економікою.
Для створення міцної мате­ріально-технічної бази на часі —активне формування і наг­ромадження інвестиційного потенціалу, перетворення амортизацій у найважливіший реноваційний ресурс, впровад­ження сучасних технологій то­що. Нині найголовніше завдан­ня підприємств галузі—поліп­шення їх фінансового стану. Визначальний чинник платосп­роможності тут—стан обігових коштів, які розпорошуються че­рез постійне зростання дебітор­ської заборгованості. отже, ефективне викорисгання коштів—пріоритетний напрямок фінансо­вої діяльності підприємств. Ре­алізувати його можна за допо­могою стабілізації виробництва. При зменшенні обсягів випуску продукції ефективність вико­ристання обігових коштів неми­нуче погіршується. Це зумовле­но тим, що обсяги сировини, ма­теріалів, інших ресурсів і пали­ва зменшуються швидшими темпами, ніж обсяг випущеної продукції.
Нині керівники заготівель­них і зернопереробних підп­риємств особливу увагу мають звернути на норматив власних обігових коштів. Він має бути орієнтиром для підтримання фі­нансового стану виробництва на рівні, що забезпечить нормаль­ний реалізаційний і відтворю-вальний цикли. А ще потрібна структурна перебудова з ураху­ванням наявного інвестиційно­го та інноваційного потенціалів.
Питома вага будівель і спо­руд у структурі основних фон­дів на підприємствах галузі хлібопродуктів становить75-80відсотків. Особливо висока вона на хлібозаготівельних підприємствах—близько60 відсотків. Дещо нижча на зер­нопереробних виробництвах. Водночас в інших галузях на­родного господарства вона ста­новить лише ЗО відсотків вар­тості основних фондів. Це зу­мовлено специфікою галузі хлібопродуктів, де значно нижча питома вага обладнан­ня. Торік його частка в загаль­ній вартості виробничих фон­дів дещо перевищувала17від­сотків.
Особлива увага сьогодні— вмілому використанню капіта­лу. Адже постійно відчувається гостра нестача інвестицій при зростанні вартості капітального будівництва, техніки, створен­ні капітале- та науковоємких виробництв. Звісно, модернізу­вати діючі підприємства потріб­но. Але робити це широкомас­штабне доцільно лише тоді, ко­ли прибутки підприємств будуть достатніми для створення фон­дів нагромадження і споживан­ня, а банки кредитуватимуть довгострокові інвестиційні про­екти. Альтернативи тут не існує. Які ж джерела фінансування можна залучити для технічно­го переоснащення галузі?
Передусім прибуток, що за­лишається на підприємствах, спрямовується на реконструк­цію і технічне переоснащення виробництва. Потім—аморти­заційні відрахування. Адже під­вищення інвестиційної актив­ності безпосередньо пов'язане із ставленням до амортизації як основного ресурсу та фінансово­го джерела капіталовкладень. Уповільнити старіння основних фондів можна й завдяки прис­кореній амортизації—головно­му напрямку відновлення основ-нихвиробничих фондів. Одне джерело фінансування—кошти від приватизації під­приємств галузі хлібопродук­тів, які можна спрямувати на технічне й технологічне онов­лення виробництва. І, нареш­ті, доцільно залучити гроші ко­мерційних банків, а також на­селення та приватизаційні сер­тифікати. Це підвищить приваб­ливість підприємств галузі для потенційних інвесторів.
Важливий напрямок струк­турної перебудови підприємств галузі та необхідний засіб змен­шення негативного впливу на економіку—відновлення на ви­робництвах випуску споживчих товарів через модернізацію від­повідних цехів.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Одне слово, в умовах ринко­вої економіки господарникам розраховувати слід передусім на власні сили, кмітливість, пра­цьовитість.
У розв'язанні продовольчої проблеми значне місце займає харчова промисловість, яка е заключним ланцюгом у виробництві про­довольчої продукції. Вона має розгалужену структуру, потужний виробничий потенціал і може практично повністю забезпечити потре­би населення у високоякісних продуктах хар­чування в широкому асортименті. Її підп­риємства здатні переробити понад50млн т цукрових буряків,2,6 —насіння олійних куль­тур,2,5 —овочів і фруктів,18 —молока, 4млн т—худоби та птиці.
Проте внаслідок загострення економічної кризи виробничий потенціал харчової промис­ловості повністю не використовується. Вона зазнає великих труднощів у своєму дальшо­му розвитку та вдосконаленні. По відношен­ню до1990р. індекс спаду виробництва про­дукції харчовоїпромисл'овостів1996р. (у порівнянних цінах) становив50%за серед­ньорічного спаду14%.Виробництво м'яса першої категорії знизилося в3,7раза, ковбас­них виробів—у4,2,товарного масла—у2,7, сирів жирних—у3,1,продукції із незбираного молока—у7,цукру-піску—у2,1,олії—у 2,4,кондитерських виробів—у3,9раза. Слід зазначити, що в минулий період(1986— 1990рр.) розвиток харчової промисловості характеризувався відносно високим рівнем зростання(118%).Цього було досягнуто пе­реважно завдяки м'ясо-молочній галузі, яка виробляє найбільш цінні у фізіологічному від­ношенні продукти харчування.
Основною причиною спаду стало в ос­танні роки скорочення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції. Так, поголі­в'я великої рогатої худоби в1996р. проти 1990р. зменшилося в1,6раза, свиней—в 1,7,овець і кіз—у2,7раза. Це стало факто­ром зниження обсягів продажу худоби та пти­ці всіма категоріями господарств заготівель­ним організаціям у5,3,а молока—у4,5раза.
Останніми роками здійснення заходів що­до дальшого реформування економіки при­звело до деякого уповільнення темпів спаду виробництва продукції сільського господар­ства.
На1січня1997р. в усіх категоріях гос­подарств налічувалося15,3млн голів вели­кої рогатої худоби, або на13%менше, ніж на 1січня1996р., свиней—на11,2млн голів (або на15%),овець і кіз—на3млн голів (або на26%),птиці всіх видів—на130,6млн голів (або на13%менше). Господарствами всіх категорій у1996р. одержано2,1млн т м'яса в забійній масі, що на8%менше, ніж у1995р., 15,8млн т молока, або на8,4%менше. Знач­ний спад кількості худоби й виробництва про­дукції тваринництва допустили господарства громадського сектора, в яких поголів'я вели­кої рогатої худоби скоротилося на15,6%,сви­ней—на22,6,овець і кіз—на36,птиці всіх видів—на36,7%.На той час у господарствах приватного сектора м'яса й молока одержа­но відповідно на3,4та4,2%більше. Низькою залишається продуктивність тварин.
Негативна тенденція скорочення вироб­ництва продукції сільського господарства в громадському секторі впливає на роботу під­приємств харчової промисловості. Заготівель­ним і переробним підприємствам продано 0,9млн т живої маси худоби і птиці, що на 23%менше, ніж у1995р.,4млн т молока й молочних продуктів, або на34%менше. У той же час збільшились обсяги реалізації тварин­ницької продукції по інших каналах. Через власні торговельні підприємства продано29% загальної кількості худоби та птиці,16%мо­лока й молочних продуктів. За бартерними угодами реалізовано13%загального числа худоби та птиці, експортовано близько1млн т насіння соняшнику.
Значно збільшилися ціни на продукцію сільського господарства, що впливає на зро­стання відпускних цін продуктів харчування. За1996р. ціни на продукцію рослинництва підвищилися в1,7,а тваринництва—в1,5 раза.
Слід зазначити, що криза призвела до скорочення випуску насамперед найнеобхід­ніших у фізіологічному відношенні продуктів харчування—м'яса, молока та продуктів їх переробки. Кількість білків у харчовому раці­оні населення зменшилася в середньому май­же на20%проти мінімальної фізіологічної норми. Порівняно з1990р. споживання м'я­са і м'ясопродуктів, включаючи сало й субпро­дукти, знизилося з68до36кг, молока й мо-локопродуктів у перерахунку на молоко—із 373до230,овочів —із102до86,фруктів і ягід—із47до37кг. Одночасно збільшила­ся питома вага продуктів вуглеводної групи, яка для сімей із низьким рівнем доходів пе­ревищує70%.Зменшилося також споживанння
продуктів—із141до121,картоплі 131 до126кг. Отже, продовжується спад структури харчування найширших верств населення.
В зарубіжних країнах показник споживання на душу населення значно вищий. Якщо враховувати сало, жир, субпродукти відношення вживання м'яса в США становить1:3,а на хліб і картоплю припадає46%денного раціону, на м'ясо в — США—відповідно20і25%.Різна економічна доступність його купівлі. Щоб1кг м'яса, українському громадянину потрібно працювати в10—12разів аніж американцю.
Зниження рівня виробництва продовольчої продукції і її споживання призвела на це й недосконала податкова система, кількість податків, які визначають нарахування значущості продукції для господарства і споживачів, і великі так звані торгові накрутки викликали підвищення цін, підірвали розвиток продольчої бази, штучно знизили попит на кількість продуктів. Харчова промисловість зминилася у складному становищі. В більшості країн із розвинутою економікою на продовольчі продукти першої необхідності ставки податку на додану вартість значно зменшені або відсутні. Наприклад, у виробника товарів і послуг першої необхідності і продовольства, ліків використовується ставкаподатку — 5,5%,далі в міру підвищення 7, 18,6і33,3%(предмети розкоші). Ставки запроваджують нижчі або вищі 'у в'язку із цим Комісія країн членів Європейської Економічної Співдружності запропонувала увести систему із двох ставок— стандартної (14—20%)і зниженої(4—8%). В Україні також доцільно увести диференційований податок на додану вартість. При цьому ставки його в харчовій промисловості повинні бути знижені. Це—один із факторів державної підтримки переробної промисловості. Скорочення реалізації продукції впливає також втрата зовнішніх і внутрішніх ринків
Не сприяє нарощуванню виробництва невизначенність діючої системи фінансового регулювання взаеморозрахунків підприємств харчової промисловості з виробниками сировини, енергоносіїв, інших матеріально-технічних засобів і сферою реалізації. Розширення дебіторсько-кредиторської заборованності призводить до зростання кількості їх підприємств.
Нестача коштів для формування фондів соціального розвитку підприємтсв не дає можливості проводити роботи конструкції і технічного переозброєня обладнання. Розрахунки показують, шо якби в харчовій промисловості податок на додану вартість був на рівні10%,то балансовий прибуток у 1996р. підвищився б за того ж обсягу випус­ку продукції майже в2рази.
Настав час докорінно переглянути всю податкову систему, знизити ставки та змен­шити кількість податків. Це дасть змогу відно­вити роботу промисловості, а підприємствам збільшити обсяги оборотних засобів і прибут­ку, який потрібний для виробничого й соціаль­ного розвитку.
За останні п'ять років змінилася ситуація на ринку продовольства України—різко скоротилися дійсний попит і пропонування. При цьо­му темпи зниження попиту значно перевищили зменшення пропону­вання. По багатьох продуктах ринок з дефіцитного став перенасиче­ним. У нашій країні зникли черги покупців, але виникли певні трудно­щі з продажем продуктів. Хоча збільшилася реалізація їх на колгосп­них ринках, безпосередньо населенню в рахунок оплати праці, шляхом бартерних угод, проте значна кількість вирощеної сільсько­господарської продукції ще не знаходить збуту, тому згодовується ху­добі або псується, а сільськогосподарські підприємства зазнають збитків. Тільки в торговельних організаціях втрати овочів, наприклад, становлять щороку11—13%.Водночас високими темпами зростає імпорт продуктів. Це позбавляє наших селян засобів до існування.
Спад попиту на продукти спричине­ний, перш за все, зниженням реальних доходів населення, а також зростанням розміру податків та інших необхідних платежів, обмеженістю експортних можливостей сільськогосподарської продукції. Зниження реальних доходів населення зумовлене політичними, економічними й соціальними чинника­ми, зокрема високими податками на предмети першої необхідності (податок на добавлену вартість), спадом вироб­ництва, збільшенням непрацюючих людей, низьким рівнем заробітної пла­ти, який нині не забезпечує навіть простого відтворення робочої сили. Крім того, нині на підприємствах і в ор­ганізаціях затримують виплату заро­бітної плати на5—6і більше місяців. Виплачують її без відповідної індексації втрат, спричинених інфляцією. Масово практикуються безоплатні відпустки за ініціативою адміністрації. Тому біль­шість працівників позбавлена мож­ливості жити на результати своєї праці. Різке здешевлення робочої сили—ос­новний чинник диспропорції між попи­том та пропонуванням на ринку про­дуктів харчування. Самі тільки затрим­ки з виплатою заробітної плати знижу­ють, за нашими розрахунками, купі­вельну спроможність населення на 25—ЗО відсотків.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Пропонування продуктів зменши­лося через скорочення вітчизняного виробництва та недоліки в системі маркетингу—малу зацікавленість пра­цівників у ефективному використанні ресурсів та поліпшенні стану реалізації продуктів харчування, дуже слабку ма­теріально-технічну базу переробних підприємств і торговельних організа­цій, недостатньо розвинену інфраст­руктуру ринку, споживчу кооперацію, яка майже припинила роботу. У1995 році обсяг виробництва сільськогоспо­дарської продукції в усіх категоріях господарств України скоротився (по­рівно з1990р.) на34,9%.Скорочено виробництво майже всіх видів сільсь­когосподарської продукції, у тому числі зерна—на33,5%,цукрових буряків— на33,0%,картоплі—на12%,овочів— на1 1,9%,молока—на29,8%,яєць— на42,3%і м'яса—на47,7%. Вирбництво сільскогосподарської продукції в усіх катугоріях господарств, млн т
Продукція
Роки
1996 % до 1990
1990
1992
1993
1994
1995
1996
Зерно
51,0
38,7
38,5
45,6
38,5
33,9
66,5
Цукрові буряки
44,3
36,2
28,8
33,7
28,1
29,7
67,0
Овочі
6,7
5,9
5,3
6,1
5,1
5,9
98,1
Фрукти і ягоди
2,9
1,5
2,1
2,8
1,2
1,9
65,5
М”ясо
4,4
4,0
3,4
2,8
2,7
2,3
52,3
Молоко
24,5
22,4
19,1
18,4
18,1
17,2
72,2
Яйця млрд шт
16,3
15,2
13,5
11,8
10,2
9,4
57,7
Головною причиною зменшення об­сягів виробництва є підвищення вар­тості ресурсів і кредитних ставок, збільшення податків, а також раптове відкриття внутрішнього ринку для кон­куренції з іноземними товаровиробни­ками. До спаду виробництва призвело також скорочення ресурсів, зниження ефективності їх використання, ослаб­лення виконавчої і технологічної дис­ципліни, зменшення стимулів і можли­востей щодо інвестування і приско­рення науково-технічного прогресу. Майже припинено оновлення машин­но-тракторного парку господарств, не забезпечується навіть просте відтво­рення виробництва, відсутнє нагро мадження капіталу: більше того, вста­новилася чітка тенденція зменшення поголів'я худоби і птиці(6—10%щоро­ку), скорочення багаторічних насад­жень, тобто господарства існують пе­реважно за рахунок «проїдання» запа­сів і штучного зниження справжньої вартості робочої сили.
На внутрішньому ринку продовольс­тва України триває зростання цін. Проте темпи підвищення їх на окремі продукти істотно відрізняються: зокрема, за пері­од з серпня1995р. по серпень1996р. найнижчими вони були на олію, яблука, цибулю, цукор і картоплю, а найвищими —на хліб і хлібопродукти, молоко, конди­терські вироби і м'ясопродукти. Якщо за вказаний період ціни в державній і коо­перативній торгівлі підвищилися на олію на6,8%,яблука—на9,3,цибулю—на 12,7,цукор—на16,7,картоплю—на 17,3%,то на хліб і хлібопродукти—на 44—103%,молоко і молокопродукти— на65—96%,кондитерські вироби на 70—80,м'ясо і м'ясопродукти—на 59—72і рибу—на38—54%.На міських ринках підвищення цін на продукти хар­чування відбувається повільнішими темпами, ніж у державній і кооператив­ній торгівлі. В цілому ціни на продукти харчування збільшилися за вказаний період на44,7%,а на непродовольчі то­вари—на87,6%.