--PAGE_BREAK--Подібний підхід до трактування проблеми циклічності сьогодні відходить На другий план, він зізнається споконвічно поверхневим, тому що виходить iз аналізу тільки сфери обігу. У цей час циклічність розглядається у зв’язку з виробництвом і обігом. У центр аналізу виноситься динаміка промислового виробництва, ВНП, доходу. При цьому динаміка цін, відсотка, обороту трактується лише як індикатор загальноекономічних змін. Bce різноманіття криз можна класифікувати по трьох різних підставах.
Класифікація економічних криз.
Перша підстава — по масштабах порушення рівноваги в господарських системах.
Загальні кризи охоплюють все національне господарство.
Часткові - поширюються на яку-небудь одну сферу або галузь економіки.
Так, фінансова криза - глибокий розлад державних фінансів. Воно проявляється в постійних бюджетних дефіцитах. Крайнім проявом фінансової кризи е неплатоспроможність держави по іноземних позиках (під час світової економічної кризи 1929-1933 р. припинили платежі пo зовнішніх, позиках Великобританія, Франція, Німеччина, Італія. B 1931 p. США на рік відстрочили всі платежі по зовнішніх боргах).
Грошово-кредитна криза - потрясіння грошово-кредитної системи. Відбувається різке скорочення комерційного й банківського кредиту, масове вилучення внесків і крах банків, погоня населення й підприємців за готівкою, падіння курсів акцій і облігацій, a також норми банківського відсотка.
Валютна криза виражається в ліквідації золотого стандарту в обігу на світовому ринку й знеціненні валюти окремих країн (недостача іноземних «твердих» валют, виснаження валютних резервів у банках, падіння валютних курсів).
Біржова криза - різке зниження курсів цінних паперів, значне скорочення їхніх емісій, глибокі спади в діяльності фондової біржі.
Друга підстава класифікації криз — по регулярності порушення рівноваги в економіці.
Періодичні кризи повторюються регулярно через якісь проміжки часу (інша назва — циклічні кризи).
Проміжні не дають початку повного ділового циклу й перериваються на якійсь фазі; є менш глибокими й менш тривалими.
Нерегулярні кризи мають свої особливі причини виникнення.
Галузева криза охоплює одну з галузей народного господарства й викликається зміною структури виробництва, порушенням нормальних господарських зв'язків і ін. Прикладами можуть служити криза морського судноплавства 1958-1962 р., криза в текстильній промисловості 1977 p.
Аграрна криза - це різке припинення збуту сільськогосподарської продукції (падіння цін на сільськогосподарську продукцію).
Структурна криза обумовлена порушенням нормальних співвідношень між галузями виробництва (однобоким і виродливим розвитком одних галузей на шкоду іншим, погіршенням положення в окремих видах виробництва). Наприклад, у середині 70-х років виникла сировинна й енергетична криза.
Третя підстава класифікації криз — пo xарактерi порушення пропорцій відтворення. Тут виділяють 2 види криз.
Криза надвиробництва товарів - випуск зайвої кількості корисних речей, що не знаходять збуту.
Криза недовироблення товарів - гостра їхня недостача для задоволення платоспроможного попиту населення.
Структурні кризи й структурна перебудова в економіці
Іншим різновидом економічних криз є структурні кризи. Фаза спаду й кризи в більших циклах історично супроводжується глибокими циклічними кризами. Для них характерна тривала стагнація B традиційно важливих галузях секторах виробництва, затяжні порушення B кредитно-грошовій і валютній сферах, фінансах, міжнародній торгівлі, що існують формах організації й регулювання економіки.
Перераховані явища прийнято вважати складовими частинами однієї загальної структурної кризи економіки. Подібна криза свідчить про те, що подальше розширення ділової активності темпами, що перевищують історично сформовані середні темпи росту, неможливо без корінного ламання галузевої структури виробництва, міжгалузевих і технологічних зв'язків, що панують форм організації економіки й методів ринкового й державного регулювання. Таким чином, структурні кризи викликаються тим, що можливості старої економічної структури B цілому не відповідають запитам нової техніки й технології, вона не готова до змін. Інертність старої структури затягує перебудову, роблячи вихід із кризи більше тривалим і хворобливим. У цей час загальні темпи росту різко падають, ведучи до застою суспільного виробництва, порушується нормальне функціонування грошової сфери, погіршуються загальні умови господарювання.
Структурна криза переборюється, коли колишня структура економіка починає поступатися місцем новим галузям, формам організації й регулювання.
За свою історію капіталізм пережив кілька структурних криз, при цьому кожний з них викликав корінну перебудову відповідно до досягнутого рівня продуктивних чинностей.
Прикладом сучасних структурних криз можуть служити кризи в 70-х pp. ХХ в. Вони охопили, насамперед, групу галузей паливно-енергетичного комплексу (енергетична криза) і енергоємних галузей (автомобільна, сталеливарна й ін.). У найглибшому кризовому стані виявилися вугільна, металургійна (чорна металургія), суднобудівної, автомобільної, гумової, текстильна й деякої іншої галузі. Структурні кризи розширювалися від базових, добувних галузей до галузей оборонної промисловості. Так, паливно-енергетична криза 1973-1975 р., що супроводжувався різким ростом цін на енергоносії, вплинув насамперед на енергоємну автомобільну промисловість, змусив неї перейти на енергозберігаючі технології. Одночасно різко скоротилося виробництво B інших енергоємних галузях, відбулося значне знецінювання основного капіталу. У США під час кризи 1980-1982 р. у цілому по промисловості використалося. близько 65 виробничих потужностей, a в сталеливарній промисловості — менш 30 %. У таких же межах B 1974-1975 р. у країнах Заходу використалися виробничі потужності чорної металургії, що було, обумовлено значним скорочення попиту на метал з боки ряду споживаючих його галузей, заміною його пластмасами и іншими більш ресурсозберігаючими матеріалами.
Структурні кризи супроводжуються перенагромадженням основного капіталу, різким тривалим скороченням виробництва й відповідним технологічним і структурним безробіттям, посиленням міграції робочої сили, знецінюванням її попередньої кваліфікації, порушенням відповідності між основними елементами продуктивних чинностей (коштами й предметами праці, засобами виробництва й працівниками й ін.), a також між складовими частинами технологічного способу виробництва. Ці тривалі порушення, у свою чергу, обумовлюють структурні зрушення B рамках окремих форм власності й між ними, зміна співвідношення між ринковими важелями саморегулювання економіки й державним регулюванням, усередині кожного 3 типів регулювання. Якщо структурні кризи охоплюють трохи або багато країн одночасно, то необхідно використати або підсилити наддержавне регулювання в окремих сферах.
Зокрема, енергетична криза початку 70-х рр. змусила нафтовидобувні країни ОПЕК підвищити ціни на енергоносії в 4 рази тільки протягом 1973 p. Це викликало тривалу енергетичну кризу B багатьох розвинених країнах і змусило їх підсилити координацію своїх дій. При цьому кожна із країн розробила комплекс заходів щодо подолання структурних криз. Так, уЯпонії в 1978 р. був прийнятий надзвичайний соціальний закон строком на 5 років про розвиток 14 галузей, які торкнув структурної кризи. У цих галузях було демонтовано близько 20 % устаткування. Держава стимулювала процес структурної перебудови через надання податкових пільг, пільгових кредитів, прямі бюджетні асигнування, політику протекціонізму й т.п. B 1983 р. у Японії був прийнятий новий варіант закону на наступні 5 років, що передбачав комплекс заходів для структурної перебудови багатьох галузей економіки. У ФРН державна політика подолання структурної кризи у вугільній промисловості включала заходу щодо стимулювання процесу концентрації виробництва, наданню премій за закриття шахт, оплаті змушених відпусток працівників, виділенню пільгових кредитів, здійсненню перепідготовки кадрів, створенню нових робочих місць і т.п. Енергетична криза в розвинених країнах миру був переборений тільки в середині 80-х pp.
Подолання структурних криз ускладнюється процесом поглиблення економічної кризи, необхідністю збільшення видатків різних суб’єктів господарювання на природоохоронні цілі. Так, у чорній металургії, нафтопереробної й деяких інших галузях промисловості від 10 до 0 % капіталовкладень іде на охорону навколишнього середовища.
Структурна перебудова економіки в розвинених країнах світу сприяла переходу до енерго-, матеріало- і працезберігаючих технологій.
У цілому структурна перебудова означала перехід до автоматизованого виробництва. В основі його лежить широке використання ЕОМ, верстатів із числовим програмним керуванням, промислових роботів, гнучких виробничих систем, формування працівника нового типу, модифікація пріоритетних цілей розвитку суспільства й ін. У США, наприклад, у першій половині 80-х рр. в 2,3 рази зріс обсяг продажу комп'ютерів, в 2 рази — чисельність верстатів зі ЧПУ, з 22 до 170 тис. збільшилася кількість промислових роботів.
Форми прояву структурних криз — регіональні кризи, тобто тривале відставання в розвитку окремих територій, їхня низька інтегрованість у національну економічну систему, недостатній розвиток соціальної сфери й ін.
2. Причини виникнення економічних криз з позиції різних економічних шкіл
Досить суперечливі точки зору на причини економічних криз. I для цього е чимало об’єктивних передумов. Справа в тому, що вплив на циклічність відтворення тих самих факторів у різні періоди досить по-різному й до того ж прояв їх в окремих державах має свої особливості. Багато економістів тривалість циклу зв'язують із науково-технічним прогресом (НТП). Активна частина основного капіталу морально застарівала протягом 10-12 років. Це вимагало її відновлення, що служило стимулом економічного пожвавлення. Тому що вихідним поштовхом служить заміна встаткування й технологій, то відновлення основного капіталу називають матеріальною основою економічного циклу. Наступні скорочення періодів циклу (з 10-11 років XIX в. до 7-8 років у передвоєнні й 4-5 років у післявоєнні роки XX в.) зв'язуються із прискоренням строків відновлення основного капіталу під впливом НТП усучасному світі.
У К. Маркса була своя система поглядів не тільки на причини, що визначають тривалість циклів, але й на саму природу циклічності. Принциповою відмінністю точки зору К. Маркса в даній проблемі е те, що причини циклічності капіталістичного відтворення він бачив у самій природі капіталізму, безпосередньо в протиріччі між суспільним характером виробництва й часткою характером присвоєння його результатів (мал. 6.1. 6.2).
К. Маркс виділяв 4 фази циклу, що послідовно поміняють один одного: криза, депресія, пожвавлення, підйом. У сучасній економічній літературі широко використають термінологію, вироблену Національним бюро економічних досліджень США, відповідно до якої цикл включає наступні 4 фази: вершина (пік, бум), стиск (рецесія, спад), дно (депресія), пожвавлення (розширення).
Ha графіку пo горизонтальній осі відкладається час (t), пo вертикалі — обсяг виробництва (Q). Зростаюча пряма ОА свідчить про постійний економічний picm i розвиток ринкової економіки B цілому.
Maл. 1. Графік постійного економічного росту
Maл. 2. Динаміка розвитку ринкової економіки у різних періодах
Якщо брати більше короткі проміжки часу, то динаміка розвитку ринкової економіки з урахуванням різних періодів (100, 50, 8-10 років) може бути представлена іншим, більше точним графіком.
Під економічним ростом прийнято розуміти збільшення обсягів товарів і послуг, створених за певний період.
Представники неокласичної й ліберальної шкіл висувають різні причини економічних криз, не зв'язуючи їх із природою капіталізму. Багато хто них уважають причиною криз недоспоживання населення, що викликає надвиробництво. Наслідницею теорії недоспоживання була Джоан Робісон, лідер лівого кейнсіанства. Ліками від криз уважалося стимулювання споживання. Але виникаючий недолік споживання (платоспроможності) е скоріше слідством, чим причиною криз.
Більше близькі до марксистської позиції економісти, що вважають причиною криз диспропорціональність, або « нерівновага». Кризи обумовлені відсутністю правильних пропорцій між галузями, стихійними діями підприємців. Теорія нерівноваги сполучається з іншим розповсюдженим поглядом па кризи як на породження зовнішніх умов — політичних, демографічних, природних. Ф. фон Хайек — прихильник ринкової волі й лютий супротивник державного втручання вважав, що кризи надвиробництва виникають через надлишкове фінансування з боку держави (дешевих кредитів, накачування попиту).
Існує й психологічна теорія криз. На думку Й. Шумпетера, кожній фазі властива своя психологічна картина, що формує відношення до інвестицій. Паніка й розбрід кризового стану ведуть до застою капіталовкладень, підвищений мій настрій в умовах підйому стимулює гарячку.
Економічною наукою до теперішнього часу розроблений цілий ряд різних теорій, що пояснюють причини економічних циклів і криз. П. Самуельсон, наприклад, у якості найбільше відомих теорій циклів і криз у своїй Книзі «Економіка» відзначає наступні:
• грошову теорію, що пояснює цикл експансією банківського кредиту (Хоутри й ін.);
• теорію нововведень, що пояснює цикл використанням і виробництві важливих нововведень (Шумпетер, Хансен);
• психологічну теорію, що трактує цикл як наслідок хвиль, що охоплюють населення, песимістичного й оптимістичного настрою (Пігу, Беджгот і ін.);
• теорію недоспоживання, що вбачає причину циклу в (лишком великій частці доходу, що йде багатим і ощадливим людям, у порівнянні з ти що може бути інвестоване (Гобсон, Фостер, Кетчінгс і ін.);
• теорію надмірного інвестування, прихильники якої думають. н1о причиною рецесії е, скоріше, надмірне, чим недостатнє, інвестування (Хайек., Мізес і ін.);
· теорію сонячних плям — погоди — урожаю (Джевонс, Мур).
При оцінці поглядів на циклічність і її причини варто скасувати, що вони видозмінювалися в часі разом зі зміною самої соціально-економічної дійсності. З обліком цього заслуговує на увагу точка зору ряду російських економіст в, які виділяють три етапи в зміні поглядів на економічні цикли.
Перший етап охоплює період з початку ХVII в. до середини 10-х років ХХ в. У цей період переважали судження про те, що економічні кризи або взагалі неможливі при капіталізмі (Дж.С. Мілль, Ж.-Б. Сей, Д. Рікардо), або вони носять лише випадковий характер і що система вільної конкуренції здатна самостійно їх переборювати (Ж.-Ш. Сісмонді, Р. Родбертус, К. Каутський). Другий етап охоплює період із середини 30-х до середини 60-х років ХХ в. Виділення цього періоду пов'язане із працями Дж.М. Кейнса й насамперед з його висновком про те, що економічні кризи (точніше депресія, застій) неминучі в умовах класичного капіталізму й випливають із природи властивого йому ринку. Кейнс одним з перших серед західних економістів прямо заявив про те, що капіталістичний ринок містить у собі різні прояви монополізму й сполучається з державним регулюванням, отчого ціни й заробітна плата е негнучкими. І якості принципово необхідних коштів згладжування проблел1 кризи й безробіття Кейнс висунув ідею забезпечення державного втручання в економіку з метою стимулювання ефективного сукупного попиту. До його заслуг у дослідженні фактору циклічності варто також віднести розроблену їм
теорію мультиплікатора, що надалі стала широко використатися при причин циклічності (Мал. 6.3).
Мал. 3 Циклічність економічних криз
Третім етапом у дослідженні причин економічних циклів е період із середини 60-х років дотепер. І цей період, по-перше, стало приділятися особлива увага розмежуванню екзогенних (внутрішніх) і ендогенних (зовнішніх) причин циклічності ринкової економіки, причому саме ендогенним факторам стало приділятися переважну увагу. По-друге, визначилася позиція ряду фахівців, відповідно до якої держава в розвинених країнах далеко не завжди прагне до антикризового регулювання, згладжуванню циклічних коливань і до стабілізації економічної рівноваги, а проводить нерідко так звану про циклічну політикові, тобто провокує й підтримує циклічність.
Докладний аналіз екзогенних і ендогенних підходів до пояснення причин циклічності представлений так званим мультиплікаціонно-акселераціонним механізмом циклу. Моделі мультиплікатора й акселератора в теорії розглядаються роздільно, але в житті їхній механізм ді в тісному взаємозв’язку: як тільки приходить у дію один з даних механізмів, починає функціонувати й другий. Якщо, наприклад, у положенні рівноваги відбувається автономне (не залежне від економічної системи) зміна попиту у вигляді приросту інвестицій, то в рух приходить мультиплікатор, що викликає цілий ряд змін доходу. А зміни доходу надають руху принципу акселертра й породжують зміни в обсягах похідних капіталовкладень. Зміни в капіталовкладеннях знову пускають у хід мультиплікатор, що породжує зміни доходу, що приводять до нових капіталовкладень. Загальна модель взаємодії мультиплікатора й акселератора характеризується наступною формулою Дж. Хікса:
продолжение
--PAGE_BREAK--Yt=(1-S)Х Yt -1+V(Yt-1-)+Аt
де Yt — національний доход; S — частка заощаджень у національному доході; (1-S) — частка споживання в національному доході (або схильність до споживання); V t-1- коефіцієнт акселератора;
Аt автономні інвестиції.
Відхилення, які викликає мультиплікаціонно — акселераціонний механізм, ділять на три основні категорії: загасаючі, вибухові й рівномірні. Загасаючі — такі коливання, амплітуда яких поступово скорочується до того моменту, де вони зовсім зникають і дохід стабілізується на досягнутому рівні. При вибухових коливаннях амплітуда постійно збільшується. Рівномірні мають місце тоді, коли амплітуда коливань постійна.
Дослідження природи циклічності відтворення в умовах державного регулювання економіки породили ряд нових поглядів і концепцій по даній проблемі. У їхньому числі концепції « рівноважного ділового циклу» «політичного ділового циклу». Перша відображає розвиток ідей монетаризму. Відповідно до цієї концепції держава поряд з багатьма властивими йому функціями виконує роль своєрідного генератора грошових «шоків». які виводять господарську систему зі стану рівноваги й у такий спосіб підтримують циклічні коливання в суспільному відтворенні.
В 70-80-х роках дана концепція активно розроблялася представниками теорії раціональних очікувань. Якщо монетаристи вважають, що держава може спровокувати цикл, користуючись недостатньою поінформованістю людей про щире втримування й цілях різних напрямків державної економічної політики, прихильники теорії раціональних очікувань виходять у даному питанні із протилежних міркувань. Вони вважають, що підприємці й населення навчилися завдяки інформаційній революції, що відбувається, оцінювати й розпізнавати щирі мотиви рішень державних органів і можуть щораз вчасно реагувати на них згідне своїй вигоді. У результаті мети державної політики залишаються нереалізованими, а спад або підйом приймають більш яскраво виражений характер.
Друга концепція («політичного ділового циклу) базується на тім, що залежність між рівнем безробіття й рівнем інфляції визначається кривій Філліпса, тобто існує зворотна залежність між даними величинами: чим менше безробіття, тим швидше ростуть ціни. Її прихильники думають, що економічне становище усередині країни істотно впливає на популярність правлячої партії. У якості головних економічних показників, на які реагує населення, виділяються темпи інфляції й норма безробіття: чим нижче їхні рівні, тим за інших рівних умов більше голосів буде подано на майбутніх виборах за правлячу партію або президента.
3 метою забезпечення перемоги уряд вживає заходів для підтримки такого сполучення рівнів інфляції й безробіття, що представляється найбільш прийнятним виборцям. Тому адміністрація після приходу до влади намагається знизити темпи росту цін шляхом штучного провокування кризових явищ, а до кінця свого правління влада починає вирішувати протилежне завдання — піднімає рівень зайнятості. Останній викликає ріст цін, але розрахунок робиться на те, що до виборів рівень зайнятості підніметься, а інфляція не встигне набрати повної чинності. Партія влади може забезпечити перемогу.
3. Економічна криза в Україні: причини виникнення та наслідки
Україна останнім часом докладає значних зусиль, щоб подолати кризу, яка має системний характер, позбутися наслідків колоніального минулого і сформувати соціально-економічну модель, засновану на інституті приватної власності. Для цього їй доводиться повністю вибудовувати нову ринкову інфраструктуру.
Україна перебуває під негативним впливом зовнішніх факторів, насамперед економічних процесів, які відбуваються в Росії, через тісну прив'язку до енергопостачання з цієї країни. По суті, в Україні склалася ненормальна, однобока структура постачання енергоносіїв, яку, на жаль, за роки незалежності нам не вдалося змінити.
Економічна криза в Україні спричиняється також повільним та непослідовним проведенням економічних трансформацій. Конкретним механізмом виходу із стану рецесії є проведення курсу жорсткої монетарної політики, підтримуваного Національним банком.
Україна дуже дорого заплатила за відсутність власної національної валюти, а також за помилки останніх двох років. Низька несприятливих зовнішніх чинників (фінансовий обвал в Росії, світова фінансова криза, а також девальвація гривні) призвели до знецінення основного капіталу та зростання цін на нафту, бензин, інші енергопродукти. А оскільки Україна вже е складовою світового господарства, то, природно, були порушені цінові пропорції, які пов'язують Україну з цим господарством. Це завдало серйозних збитків економічному розвиткові загалом, порушило процес економічної стабілізації, спричинило до спаду валового національного продукту. З цієї ситуації Україна зробила такі висновки.
По-перше, у будь-яких умовах і за будь-яких обставин не можна жертвувати національною валютою, слід уникати тотальних процесів девальвації.
По-друге, необхідно будь-що диверсифікувати джерела постачання енергоносіїв. Сьогодні вдалося вирішити проблему альтернативного надходження нафтопродуктів з Азербайджану, Греції. Якщо ми зможемо налагодити систему постачання Каспійської нафти та створити у регіоні Чорного моря ринок нафти, незалежний від Росії, це дозволить ліквідувати в Україні причини рецесії, пов'язані із зовнішніми факторами.
По-третє, Україні потрібна жорстка продумана бюджетна політика. Неприпустиме збільшення бюджетного дефіциту, треба радикально скорочувати державні витрати. Резервами у цьому плані є здійснення адміністративної реформи, ліквідація цілої групи галузевих міністерств та установ, спрощення системи управління і трансформація системи оподаткування.
Ще один показовий приклад. Рівень споживання в Україні у 1994 році становив 19 % ВВП, а вже в 1997 році аж 26 % ВВП. Тобто — економічна криза поглиблюється, а державні витрати замість скорочення стрімко зростають. Виникає питання: чому у нас відбувається не так, як у всіх інших країнах світу, що в умовах економічної кризи в першу чергу істотно скорочують державні витрати, а заощаджені кошти направляють на соціальні виплати (пенсіонерам, непрацездатним та деяким іншим). І знову ж таки причиною такого безглуздя є наше законодавство. 62 закони України закріплюють становище, коли на виробництві працюють — тобто наповнюють бюджет — лише 15 млн. громадян, а на утриманні бюджету перебуває майже 20 млн. громадян. Саме тому із кожних 100 одиниць сукупного державного прибутку 90 іде на виконання законів і лише 10 одиниць — на відтворення виробництва. Ось тут головні корені наших негараздів.
Подальше зволікання з реформами та зростання економічної нестабільності можуть призвести до різкого падіння валютного курсу гривні, значної інфляції та швидкого зниження життєвого рівня вже наприкінці цього року. Наслідком цього буде загострення політичної нестабільності та перебіг подій, подібний до тих, що були у Болгарії, чи в Індонезії.
Протягом 1999 року тривала економічна криза, що виражалася у:
· зниженні обсягів ВВП (на 0,4°/о), реального рівня споживання населення (на 1 О,9%), скорочення внутрішнього (на 5,4%) і зовнішнього (на 14,5%) товарообігу;
· високому рівні інфляції (23%), падінні загальної платоспроможності, реальному зменшенні порівняно з 1998 роком бюджетних прибутків (на 8%) і зростанні поточної бюджетної заборгованості (на 1,1 млрд. грн.);
· зменшенні обсягів інвестицій в основні фонди у доларовому обчисленні — на 28%.
Сталися структурні зміни негативного значення, що подовжують тривалість кризи:
· у промисловості прискорено зростали обсяги проміжного продукту (металургії, електроенергетики);
· різко збільшилася готівково-грошова (на 33,8%) та бюджетно вексельна маса при високому офіційному (1, 52% ВВП) неофіційному (1,0°/о) дефіциті бюджету та рості зовнішнього боргу (на 1,1 млрд. дол.);
· збільшилася також обсяг тіньового обороту і скоротилися податкові відрахування (58% від планової суми).
Уповільнилися ринкові реформи, внаслідок чого зросли неплатежі постачальникам і по заробітній платі; знизився прибуток і впали реінвестиції; посилилася цінова незбалансованість на ринках монопольних товарів.
3 позитивних явищ 1999 року варто назвати деякі збільшення реальної маси банківських кредитів економіці (на 5,4%); досягнення прибутковості зовнішньої торгівлі України (1,9 млрд. дол.) та позитивного сальдо поточного платіжного балансу (1,7 млрд. дол.); часткове поліпшення структури грошової маси — збільшення частки депозитів і резервної міжнародної валюти (із 54,5%)
— у 1998 р. до 56,6% — у 1999 р. ), завдяки чому вдавалося утримувати плавність динаміки цін та валютного курсу.
ВВП знизився у порівнянні з 1998 р. на 0,4%, були знижені також галузеві показники: обсяг роздрібного товарообігу — на 5,4%, обсяг платних послуг населенню — на 7,1 %, обсяг сільськогосподарського виробництва — на 5,7%, вантажообіг транспорту — на 3,8%, обсяг зовнішньої торгівлі товарами і послугами на 14,6%. Вперше за роки незалежності України зафіксовано зростання промислового виробництва, що склало 4,3%, середньодобове виробництво зросло на 5,6°/о. Основними чинниками достатньо стійкого (з травня 1999 р.) росту в промисловості були:
· плавна девальвація гривні, що сприяє підвищенню конкурентноздатності продукції національної промисловості на внутрішньому і зовнішньому ринках, імпортозаміщенню;
· деяке пожвавлення з платежами за рахунок векселів і кредитної емісії НБУ;
· краща від прогнозованої, зовнішньоекономічна кон'юнктура для окремих продуктів українського експорту (насамперед, чорної металургії).
Істотно вплинув на загальний показник ріст виробництва у харчовій, деревообробній та целюлозно-паперовій промисловості, обумовлений результатами приватизації й припливом іноземних інвестицій у цій галузі.
Водночас приріст доданої вартості в промисловості був набагато нижче показника товарного росту, що свідчить про переважний вплив на останній показник збільшення виробництва проміжної продукції (вугільної, металургійної, електроенергетичної). У багатьох випадках це було пов'язано з монопольним положенням постачальника, приміром, в електроенергетиці зафіксований приріст промислового виробництва на 6,6% при скороченні виробництва основного продукту галузі — електроенергії — на 0,5%.
Протягом року було допущено значне погіршення фінансово-грошових параметрів економіки: інфляція склала 23% замість прогнозованих 16%; середньорічний курс гривні досяг 4,13 замість 4,0 грн./дол., виходячи з валютного коридору: бюджетний дефіцит досяг 1,5% ВВП замість 1,0% за Законом про держбюджет; грошова маса (МЗ) зросла за рік на 40%, у той час як маяки вказували на 20% ріст. Була здійснена масштабна готівково-грошова емісія з метою покриття заборгованостей з соціальних виплат. Мінфін допустив емісію векселів, якими погашалися заборгованості з податків і платежів у бюджет, на 5,1 млрд. грн. Внаслідок цих фінансово-грошових операцій частково вдалося погасити старі борги (по зарплаті, пенсіях, дотаціях, асигнуваннях, бюджетній сфері і ін.), проте набрала обертів інфляція — її надлишковий потенціал продовжує реалізовуватися в 2000 році. Відзначимо, що надлишкова грошова і вексельна емісія не зупинили ріст неплатежів в економіці: кредиторська заборгованість підприємств виросла за рік на 70 млрд. грн. (у 1998 р. її приріст був 34 млрд. грн.).
Допущене збільшення платіжних засобів призвело до знецінення грошей, що погіршує фінансово-інвестиційні можливості економіки в 2000 році.
В умовах фінансової нестабільності 1999 р. була здійснена лібералізація валютного ринку і курсоутворення гривні. Це дало можливість вийти на реальні значення валютного курсу, починаючи з ІІ кварталу. Девальвація гривні (а в цілому за рік вона знецінилася щодо американського долара на 52%) дозволила обмежити імпорт і стимулювати експорт, внаслідок чого з ІІІ кварталу року зовнішня торгівля стала прибутковою. Експорт товарів і послуг за рік — 14,7 млрд. дол. (16,5 у 1998р.), імпорт товарів і послуг — 12,8 млрд. (16,1 у 1998 р.), позитивне сальдо — 1,9 млрд. дол. (350,7 млн. у 1998 р.). Сальдо зовнішньої торгівлі товарами залишалося негативним (експорт — 11,6 млрд. дол., імпорт – 11,8 млрд. дол., негативне сальдо – «-» 264,6 млн. дол.).
Вперше в історії України за підсумками року отримано і позитивне сальдо поточного рахунку платіжного балансу — за попередньою оцінкою — близько 1,7 млрд. дол. У 1999 р. продовжувалося скорочення реального обсягу внутрішніх інвестицій, був вкрай незначним ріст грошових накопичень і заощаджень. Номінальні інвестиції в основний капітал (капітальні вкладення) зросли на 2,9% у порівнянні з 6,1% у 1998 р. Обчислені у доларовому еквіваленті інвестиції в основний капітал скоротилися на 28% (із 5,7 млрд. дол. у 1998 р. до 4,09 млрд. у 1999 р.).
Сукупний капітал банківської системи в доларовому вимірі зменшився за рік приблизно на 8%, банківські активи на 16%, прибуток — на 29%. Банківські вклади в гривнях збільшилися за рік на 1,2 млрд. грн., або на 38,6%. Прямі іноземні інвестиції склали за рік, за попередньою оцінкою 400 млн. дол. у порівнянні з 718 млн. у 1998 р.
Прибутки консолідованого бюджету склали 32,3 млрд. грн. (на 2 млрд., грн., менше, ніж у Законі про держбюджет на 1999 рік), витрати — 34,3 млрд… грн. (менше затвердженої суми на 1,1 млрд. грн.), дефіцит бюджету — 1,93 млрд. проти затверджених 1,24 млрд. грн.
Дефіцит бюджету профінансований за рахунок внутрішнього фінансування на 2,014 млрд. грн. (замість 610 млн., що передбачалися). За рахунок зовнішніх джерел дефіцит профінансований тільки на 80,9 млн. грн. (замість 630 млн. грн., передбачених Законом про держбюджет).
У 1999 р., як і у всі попередні роки, починаючи з 1992 р., зростання доходів бюджету було лише номінальним, тобто обумовленим насамперед ростом інфляції. Це стосується також зростання податкових надходжень. Податкові платежі до зведеного бюджету склали лише 58% суми, що передбачалася. У порівнянні з обсягом прибутків, встановленим Законом про держбюджет на 1999 рік, фактичні прибутки склали 94%. Наповнення бюджету досягнуто за рахунок неподаткових надходжень, у тому числі за рахунок додаткової емісії грошових та квазігрошових засобів. Сума фактичних податкових надходжень у Зведений бюджет у 1999 р. у порівнянні з 1998 р. збільшилася лише на 14%, тобто в реальному вимірі вона скоротилася на 9,3%. Структура фактичних бюджетних витрат у цілому не відповідала проголошеним економічним пріоритетам. Витрати на соціальний захист і соціальне забезпечення в Зведеному бюджеті склали 95,7% суми, що передбачається, на фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу лише 57%. При цьому витрати на державне управління виконані на 129%, на функціонування виконавчої влади — на 168,3%.
Погіршилася загальна платіжна ситуація: загальна кредиторська заборгованість підприємств за 1999 рік зросла на 70 млрд. грн. (з 153 млрд. на початок року до 223 млрд. — на його кінець); дебіторська — на 64 млрд. грн. (з 108 до 172 млрд.). Зросли усі види кредиторської заборгованості, а найбільше — постачальникам товарів та послуг і з податкових платежів. У 1999 р. істотно зросла зовнішні боргові зобов'язання Української держави. На 01.01.1999 р. їхня сума складала 11,5 млрд., дол., на 01.01.2000 р. — перевищила 12,6 млрд. дол. 3 урахуванням девальвації гривні зовнішній борг виріс з 4 1 ,8% у 1998 р. до 54,2% ВВП у 1999 р., тоді як за підсумками 1997р. він складав лише 22,9% ВВП. При номінальному рості грошових прибутків населення за 1999 р. на 13,6°/о реальні прибутки знизилися на 10,9%. Середньомісячний грошовий прибуток на душу населення наприкінці року склав менше 100 грн., середньомісячна заробітна плата на одного штатного робітника — 199 грн.
Незважаючи на емісійні «вливання», заборгованість по виплатах соціального характеру залишалася високою. За станом на 10.12.99р. заборгованість по виплатах заробітної плата і у виробничій, і у бюджетній сферах склала 6,6 млрд. грн., заборгованість по виплатах пенсій на 1.12.99 р. — 1362,9 млн. грн. У 1999 р. населенням оплачено лише 72,8% нарахованої плата за комунальні послуги. Заборгованість на 10.01.2000 р. досягла 5,05 млрд. грн. Чисельність зареєстрованих безробітних за 1999 р. зросла на 17,1% і досягла на 01.01.2000р. 1174,5 тис. чол. Офіційний рівень безробіття склав 43% працездатного населення.
У 1999 році закладені несприятливі передумови розвитку економіки України в 2000 році. Насамперед звужена ємність внутрішнього ринку, деформована його структура, закладено потенціал подальшого росту цін, були вкрай малі інвестиції в основний і оборотний капітал. Нестача оборотного капіталу компенсувалася ростом зовнішнього боргу України, межі якого вже перевищили критичний рівень. Такі тенденції блокують структурно — позитивні зміни і можуть привести країну до зовнішнього дефолту в 2002 — 2004 роках.
продолжение
--PAGE_BREAK--