Визначення навчальних цілей заняття

Визначення навчальних цілей заняття є одним з головних пи­тань, від вирішення якого залежить методична організація заняття, вибір його форм, методів, засобів навчання та контролю. В цьому сенсі на­вчальні цілі є системоутворюючим фактором, бо, відображуючи кінцеві необхідні результати досягнень студентів, чітко детермінують принципи побудови системи навчання по всіх основних її параметрах.

Тому методична підготовка викладача передбачає перш за все ово­лодіння вміннями визначати навчальні цілі, але диференційовано, відповідно до певних рівнів професійної підготовки або рівнів засвоєння. Зупинимося на цьому питанні детальніше, розглянувши зміст кожно­го з цих рівнів і визначивши правила постановки цілей на кожному з них. Традиційно щодо професійної освіти (по В.П. Беспалько) виділяються чо­тири таких рівні.

І рівень - знання-знайомства, знання на рівні загальних уявлень, за­гальної орієнтації. Володіючи цим рівнем знань, студент не може і не по­винен повноцінно відтворювати знання, а лише повинен бути спромож­ним впізнавати матеріал при повторному сприйманні. Наприклад, читаю­чи підручник, студент впізнає матеріал, який був поданий на лекції. Зва­жаючи на те, що на І рівні засвоєння не передбачається повноцінного відтворення матеріалу, на цьому рівні планується вивчення другорядних, неважливих питань теми, по яких достатньо мати лише загальні уявлення, поверхнево ознайомившись з ними

Якщо в плані теми (або дисципліни) мають місце такі другорядні пи­тання, то плануючи їх вивчення в навчальних цілях, необхідно використо­вувати відповідну термінологію Основними термінами, що відображують кінцевий результат діяльності студента на І рівні є: "ознайомитися", ''мати загальні уявлення". Наприклад: “Ознайомитися з розвитком наукових по­глядів на...

(а = І), або “Мати загальні уявлення про стан проблеми ... і т.п. (а = І).

IIрівень —репродуктивні теоретичні знання. Цей рівень засвоєння передбачає, що студент розуміє, пам'ятає і може са­мостійно, логічно деталізовано відтворити зміст теоретичного матеріалу, а також використати його в рішенні стандартних, типових задач Якщо в плані теми заняття (або дисципліни) мають місце питання, що вимагають глибокого теоретичного засвоєння і повноцінного відтворення, при їх пла­нуванні в цілях використовуються терміни "знати" або "засвоїти". Напри­клад: "Знати етіологію і патогенез..., клініку..., методи діагностики...". "За­своїти види..., класифікацію..., будову..., функції... (а = II).

IIIрівень засвоєння — власне рівень професійних навичок та вмінь. Головною метою професійної підготовки ме­дичного працівника є формування системи професійних вмінь та навичок, що складають основу майбутньої професійної діяльності. Тому в системі професійної освіти ІІІ рівень займає особливе, найбільш вагоме місце.

Навички розуміються як професійні дії, що шляхом повторень, тренінгу стають автоматизованими. Професійна діяльність сучасного ме­дичного працівника вимагає оволодінням широким спектром навичок: сенсомоторних, перцептивних, інструментально-розрахункових. Спе­цифічність та різноманіт-ність системи навичок є однією з головних склад­ностей професії медика.

Професійні навички відносяться до III рівня підготовки, але ниж­чої його сходинки, тому що є відносно простими професійними діями, що входять в структуру вмінь. Навичками є, наприклад: пальпація, перкусія, аскультація, накладання пов'язок, проведення ін'єкцій, виконання лабо­раторно-діагностичних та інструментальних вимірювань, розрахунків, лікувальні маніпуляції та процедури і т.ін.

Плануючи в цілях заняття формування навичок необхідно корис­туватись відповідними термінами, що відображають кінцевий результат практичних досягнень студента. Такими термінами є: "оволодіти", "вміти". Наприклад: "Оволодіти навичками по виконанню...", "Оволодіти методикою…”

Цілі та задачі психолого-педагогічної і методичної підготовки професорсько-викладацького складу медичних вузів

Педагогічна практика вузів щоденно ставить викладачів перед необхідністю вирішення цілого ряду методичних питань, позв'язаних з підготовкою і проведенням лекцій, занять, складання їх методичних роз­робок. Реально ці питання в медвузах частіше всього вирішуються на ос­нові кафедральних методичних традицій, причому вирішувати їх прихо-диться спеціалістам профільних кафедр, які не мають достатньої підго­товки в області педагогіки, психології та методики викладання.

Підготовка і проведення лекцій, практичних, семінарських за­нять, складання їх методичних розробок у вищій методичній школі вима­гає від викладача певної системи професійних психолого-педагогічних, методичних знань, навичок і вмінь, що відповідають сучасним вимогам педагогічної діяльності.

В цій системі необхідно виділити основну її частину, що визна­чає необхідний базовий рівень психолого-педагогічної і методичної підго­товки сучасного викладача.

Ця частина включає в себе систему методичних умінь, що за­безпечують педагогічно і психологічно грамотну організацію навчального процесу на різних його етапах. До їх числа відносяться:

вміння визначати актуальність навчальної теми, її про­фесійну значимість, створити позитивну мотивацію щодо її вивчення;

вміння визначити навчальні цілі лекцій, практичних, семінарських занять, чітко диференціювати їх по рівнях про­фесійної підготовки;

вміння визначити виховні цілі, що пов'язані з розвитком про­фесійно-важливих якостей особистості; вміння здійснити відбір змісту навчального матеріалу для лекцій і занять на основі головних критеріїв; вміння структуювати зміст матеріалу на основі виділення ос­новних його елементів і визначення логічних зв'язків між ними; вміння правильно організаційно-методично побудувати за­няття, визначити цілі, функції і зміст основних його етапів: вміння визначити методи навчання та контролю, відповідно до цілей, змісту дисципліни і сучасних вимог; вміння визначити умови ефективності сучасних методів і за­собів навчання; вміння конструювати різноманітні види матеріалів контролю, ди-

вміння створювати оптимальні навчально-методичні умови для формування власне професійних умінь і навичок, вміння здійснювати широку міждисциплінарну інтеграцію; вміння складати учбові інструктивні матеріали орієнтовані карти, професійні алгоритми для відпрацювання про-• фесійних умінь і навичок та організації самостійної роботи студентів з літературою:

вміння моделювати професійні ситуації, використовуючи ар­сенал засобів ігрових, імітаційних методів навчання і інші. Названа система психолого-педагогічних і методичних умінь є основою кваліфікаційної професіограми сучасного викладача (її педа­гогічної частини) і може служити цілям психолого-педагогічної підготовки, підвищенню кваліфікації та сертифікації професорсько-викладацького складу мед вузі в.

Загалом сучасний підхід до проблеми психолого-педагогічної підготовки викладачів медвузів передбачає створення базової системи психолого-педагогічних і методичних знань, навичок, умінь, яка забезпечує:

розвиток сучасного методичного мислення викладачів, що дозволяє кваліфіковано вирішувати нові проблеми вищої ме­дичної освіти;

оволодіння психолого-педагогічними закономірностями про­фесійної підготовки спеціаліста медичного профілю; оволодіння сучасним арсеналом форм, методів і засобів на­вчання, що охоплює всі сторони і етапи професійної підготов­ки медичного працівника.

На цій основі можлива і необхідна відмова від жорсткої уні­фікації та стандартизації навчально-методичної роботи медвузів, побудо­ваних часто на ігноруванні специфіки змісту та цілей конкретних навчаль­них дисциплін, специфіки адекватних їм її методичних засобів, особливо­стей педагогічного стилю колективів навчаючих кафедр.

Озброєння викладачів сучасним арсеналом педагогічних знань, навичок, умінь повинно стати основою для творчого пошуку кожним ко­лективом кафедри найбільш відповідних для даної навчальної дис­ципліни форм, методів і засобів навчання. При цьому пріоритетним по­винно стати право кожної кафедри та викладача на індивідуальну непо­вторність методичного стилю та почерку.

Розглянемо з точки зору сучасних вимог найбільш актуальні мето­дичні задачі, які вирішуються щоденно професорсько-викладацьким скла­дом кафедр медвузів при підготовці і проведенні лекцій, практичних, семі­нарських, лабораторних занять, організації самостійної роботи студентів.

Щодо співвідношення процесів „уміння” та „викладання” в сучасних технологіях навчання, їх питомої ваги, та динаміки розвитку цікаво згада­ти не нову тезу „світ давно вже вчиться, а ми все ще навчаємо". Пріорітет активної пізнавальної діяльності студента (учіння) сучасна її організація є одним з головних прогресуючих факторів розвитку сучасної професійної освіти. Підхід до "учіння" як центрального фактору професійного станов­лення підтверджується багатовіковою педагогічною практикою, яка впер­то свідчить: не існує інших шляхів оволодіння знаннями, навичками, вміннями поза активної, цілеспрямованої, напруженої пізнавальної діяль­ності власне студента Роль викладача в цьому процесі теж важлива, але другорядна і обмежується функціями організації, управління, контролю тобто педагогічне виправданого спрямування головного процесу - уміння.