Вплив засобів масової інформації на ситуацію на Близькому Сході

Курсова робота На тему: "Вплив засобів масової інформації на ситуацію на Близькому Сході" План 1. Вступ… 2. Актуальність проблеми… 3. Американський період іракських війн….… 7 • Блогосфера іракської війни….10 4. Ізраїль-Хізбаллах - інформаційний бум .… ………13 • Блогосфера ліванської війни… 19 5.

Висновки… 6. Додатки….7. Список використаних джерел….30 Вступ Об’єктом дослідження курсової роботи виступають події висвітлені в світових ЗМІ в період липень-серпень 2006 року, які стосувалися конфлікту на Близькому Сході та, оглядово, в період війни у Іраку. Предметом курсової роботи є засоби масової інформації, що висвітлювали досліджувані конфлікти.

Методи дослідження полягають в: • систематичному вивченні повідомлень ЗМІ за темою роботи • дослідженні літератури за темою роботи • аналіз вивчених матеріалів • побудова наукової гіпотези та її обґрунтування • побудова висновків за проведеним дослідженням Апробація: Наукова конференція, що мала місце у лютому 2006 року та наукова конференція "Шевченківська весна" 2007 року. Наукова гіпотеза:

Структура роботи: Засоби масової інформації – найвпливовіша гілка будь якої влади, будь якої держави. Не дарма ЗМІ називають четвертою владою. Передаючи інформацію, ЗМІ не рідко додають власні настрої, передбачення, дають аналізи тим чи іншим ситуаціям, змінюють акценти в подіях емоційним забарвленням викладу інформації. Такі нюанси в передачі інформації можуть відбуватися випадково – через непрофесіоналізм

журналістів, чи, як буває частіше на догоду певним політичним чи бізнес-структурам. Головним же завданням засобів масової інформації (ЗМІ) є правдиве інформування широких мас населення про події у світі та в суспільстві. Метою курсової роботи є дослідження впливу ЗМІ на розвиток подій що мали місце в липні-серпні 2006 року на Близькому Сході та подій "Іракської війни", впливу політичних сил на

ЗМІ, та впливу ЗМІ на думки та погляди суспільства. Історично склалось так, що війна завжди була невід’ємною складовою існування людства. Причини війни є різними, але війна, незалежно від причин, завжди залишається катастрофою. І правдиве висвітлення цього явища у ЗМІ повинно займати головне місце у інформаційній політиці держави. На прикладі війни в

Лівані ми розглянемо проблему об’єктивного висвітлення її світових ЗМІ. Але передусім кілька основних визначень із вчення теорії та практики журналістської творчості. Літературна майстерність у журналістиці, за визначенням професора Здоровеги В.Й. (1) – „це вміння оперативно відгукуватись на актуальні питання, глибоко

і компетентно проникати в суть суспільних подій і явищ, правдиво узагальнюючи їх з позицій групових, державних, загальнолюдських інтересів, сміливо, аргументовано, цікаво і переконливо втілювати власні думки і думки співрозмовників у стислій і досконалій формі, домагаючись при цьому певних духовних і практичних результатів”. „Правдивість, об’єктивність – найсуттєвіший принцип журналістики.

Та від проголошення цієї засади демократичної журналістики до її реалізації – дистанція досить солідна. Щоб бути правдивою, журналістиці потрібні об’єктивні передумови: політичні, економічні, правові. Вони вивчаються, аналізуються у процесі розгляду місця і ролі ЗМІ у політичній структурі суспільства, їх функцій і принципів.” Виходячи з цих визначень і порівнюючи

їх із реаліями сучасності ми вже можемо зробити деякі попередні висновки та обґрунтувати вступ до нашого дослідження. У висвітленні провідними західними ЗМІ подій ліванської війни ми не бачимо ні об’єктивності, ні правдивості, ні професійної відстороненості. Переважна більшість повідомлень передусім виражає офіційну позицію урядів – ініціаторів, та міжнародних організацій: Ізраїлю, Лівану, ООН, та НАТО. Повертаючись до думки професора

Здоровеги, мусимо констатувати, що державні інтереси домінують над загальнолюдськими. Чому це відбувається? Маємо надію, що механізм такого спотворення основного принципу журналістики буде якщо не розкрито, то хоча б чітко показано у ході нашого дослідження. Актуальність проблеми. Влітку 2006 року мабуть лише на Північному полюсі не говорили про "війну Ізраїлю та

Лівану". Саме "війна Ізраїлю та Лівану" - в такому формулюванні можна знайти найбільше посилань у всесвітніх пошукових системах, таких, як Google (www.google.com), Alltheweb (www.alltheweb.com) Yahoo (www.yahoo.com) та ін хоч як і спростовували це визначення фахівці, зацікавлені в об’єктивному висвітленні фактів, кажучи про те, що війна ведеться не між державою

Ізраїлем та державою Ліваном 1, а між Ізраїлем та озброєною партією Аллаха* (Хізбаллах 2). Графік демонструє динаміку повідомлень європейського телебачення де фігурують поняття "тероризм", "терористичний акт", "терор" щодо партії "Хізбаллах". Графік демонструє динаміку повідомлень різних європейських

ЗМІ де фігурують поняття "тероризм", "терористичний акт", "терор" щодо партії "Хізбаллах". 1. офіційно збройні сили Лівану не приймали участі у конфлікті. 2. Hezbollah – з арабської перекладається, як "Партія Аллаха" Кожен, хто слідкував за розвитком подій на Близькому Сході 2006 року під час ескалації конфлікту міг побачити, що

інформація, що подається в ЗМІ дивує своєю протилежністю. З одного боку підбурювала вже сформована раніше різноманітними PR- заходами нелюбов до арабської частини світу, з іншого - не давали спокою нелогічні випади преси на беззахисне населення Лівану, що страждає від постійних авіа бомбувань. Повідомлення про "терористичного лідера"

Хізбаллах по телебаченню з одного боку та інтерв’ю з "героєм нації " Мухаммедом Насраллахом на сайті Альджазіра - з іншого, ніяк не давали загальної і об’єктивної картини ситуації. Усе вказувало на те, що йде інформаційна війна між ворожими таборами спеціалістів у зв’язках з громадськістю. Графік демонструє активізацію анти ізраїльських настроїв, повідомлення

із словами "агресор", "агресивний", "агресія" щодо політики Ізраїлю. Не заглиблюючись в аналіз конфлікту, а просто відкриваючи першу сторінку історії "війни Лівану – Ізраїлю 2006 року" можна побачити, що причиною збройного протистояння було "затримання військовослужбовців ЗСІ 3 на території Лівану", або "викрадення ліванськими терористами

ізраїльських солдат". Зрозуміло, що одне з тверджень належить ліванський стороні, а інше – ізраїльській. Думка світової спільноти відігравала в цьому конфлікті роль вітрильника, який повертається за вітром. З цього приводу цікаво дослідити позиції великих держав та організацій. США, ООН, НАТО, ЄС - усі мають свої ідеї та позиції щодо конфліктної ситуації і транслюють їх через ЗМІ, створюючи і без того непростий

інформаційний фон навколо проблеми. А між тим кожна, навіть, напівофіціальна новина з країн не останнім чином причасних до світової економіки впливає на тенденції коливань світових бізнес-показників. Врешті решт мас-медіа заповнені ідеями щодо релігійного протистояння мусульманського та немусульманського4 світу, в якому немає місця моралі чи справедливості, а основною складовою є жага помсти. (Причин у кожної сторони для помсти

є більш ніж достатньо). Насправді ж релігійне протистояння вже вкотре в історії цього регіону виявляється козирною картою, яку розігрують країни-гравці. Згадаймо хоча б хрестові походи початку дванадцятого сторіччя, коли тисячі європейців прокладали нелегкий шлях в арабські пустелі, проливаючи кров за бажання королів та церкви збагатитися, ідучи по-суті з тими ж гаслами що і зараз виступають псевдодемократичні поборники правди.

Розділяючи людей на "мирних християн" та "диких мусульман" більшість американців, наприклад, не замислюється (віддаючи свої голоси на виборах за ту чи іншу кандидатуру), над уроками історії і сліпо вірить популістським промовам актуальних ораторів, що користуються насправді не реальними фактами5, а домислами, слухами та припущеннями. Історія циклічна, і користуючись методом екстраполяції можна чітко виділити сутність подій що відбуваються

у наш час, абстрагувавшись від зовнішньої мішури, що її нав’язують ЗМІ. 3. Збройні сили Ізраїлю 4. під "не мусульманським" світом розуміється США, Ізраїль, країни Європи 5. реального факту наявності в Іраку забороненої зброї масового знищення доведено не було, що мали визнати і президент США Джордж Уоркер Буш і прем’єр-міністр

Великобританії Тоні Блер. Аналогічно можна оцінити причину початку нападу Ізраїлю на Ліван, якою було об'явлено викрадення двох військовослужбовців ЦаХаЛу, що насправді було за нормами міжнародного права – взяттям у полон. Між цими двома визначеннями є істотна різниця. Американський період іракських війн З історії Близького Сходу відомо, що конфлікти для даного регіону – річ побутова.

Міжріччя Тигру та Євфрату – колиска не лише цивілізації, а й жорстоких війн та безперервних загарбань. Пустинна місцевість на початковій стадії розвитку цивілізації в цьому регіоні відіграла значну роль в становленні культури та науки, відгороджуючи паростки світлого від слаборозвинених народів. Але вигідне географічне положення, висока судноплавність річок, та високий розвиток цивілізації спровокували постійне протистояння народів за владу в регіоні. Приєднаймо до

історичного фону ще сучасні фактори: створення держави Ізраїль і непідробну зацікавленість США місцевою нафтою – і отримаємо запальну суміш, що неодмінно вибухне. Усім відомий, нині покійний Саддам Хусейн аль-Тікріті (з страти якого США зробили телешоу), що 24 роки правив Іраком (1979 – 2003) під впливом блискавичної "дипломатичної" гри

США(3) виступив агресором в регіоні5 за що і був суворо покараний трьома спец операціями6 збройних сил США, що виступили захисником світової демократії. Реалії політики Сполучених Штатів полягали у тому, що їм не потрібна була сильна імперія на Близькому Сході із революціонером на чолі їм потрібна була нафта. З іншого боку, псевдодемократичні лозунги, що

їх висували один за одним президенти США не дозволяли афішувати реальних інтересів супердержави на Близькому Сході. Тому кожній з трьох операцій передували інформаційні зливи світової преси, шквали інформаційних приводів та густий інформаційний туман політичних заяв. 6. 1980 після ряду прикордонних сутичок Ірак почав масштабний наступ на багату нафтою іранську провінцію

Хузестан. 1990 року Збройні сили Іраку пославшись на незаконні дії Саудівської Аравії щодо видобутку нафти із прикордонних терріторій перетнули кордон королівства. 7. "Буря в пустелі", "Лис в пустелі", "Свобода Іраку". Інформаційна війна, що її розв’язали США проти Іраку полягає не лише в вуалюванні реальних причин конфлікту, а й в новітніх методах ведення

війни, суперсучасних технологіях, що були використані проти Іраку. Тактика війни носила "безконтактний" характер і полягала у поступовому знищенні інфраструктури ворога за допомогою авіа бомбардувань та зенітно-ракетних обстрілів. Щодо інформаційного забезпечення конфлікту – воно було контрольованим, обмеженим і знаходилося в рамках регламенту Білого Дому. Офіційною причиною розв’язання нового військового конфлікту

на Близькому Сході була: „Наявність в Іраку зброї масового ураження й небажання цієї країни роззброюватись”. А згодом виявилось, що ніякої зброї масового ураження в цій країні не було, нема і не могло бути. Це офіційні висновки Комісії Президента США з перевірки роботи американських спецслужб (4). Свої висновки за 2002 рік з великим соромом та скандалом у світовій пресі також спростувала

і Британська розвідка (5). А Джордж Буш заявив: "До початку війни мені, як і багатьом в США та у всьому світі, здалось, що ми знайдемо зброю масового ураження.” На питання, чи варто було в такому випадку розпочинати війну, Буш відповів: "Так, абсолютно". Заради чого вже загинуло більше 1,3 тис. американців, залишається незрозумілим. У Хусейна не було ні ядерної бомби, ні зв’язків з "

Аль-Каїдою" (слова самого Буша). Тут варто зосередити увагу на заангажованості відомих світових інформагентств (BBC та CNN). Адже розкриваючи перед читачами вищезгадану подію, вони ніяк не співставили її із причиною вторгнення Об’єднаних Сил Коаліції в Ірак. Адже нею, як не дивно, була саме: „Наявність в Іраку зброї масового ураження й небажання цієї країни роззброюватись”

Чому вдавана негативність у висвітленні подій (інформація про шокуюче визнання розвідками найрозвиненіших світових держав своїх грубих помилок) ніяк не пов’язується з тим, що це було ЄДИНОЮ причиною початку війни? У свій час ООН на вторгнення в Ірак своєї згоди НЕ дала. А в інтерв’ю британській телерадіокомпанії Бі-бі-сі Генеральний Секретар ООН Кофі Анан заявив, що вторгнення

США та їх союзників в Ірак було і залишається протизаконною дією, яка порушує Статут Організації Об’єднаних Націй (5). Необхідно зауважити, що проведенню військової операції передувала масована інформаційна атака на свідомість як американського суспільства, так і світової громади в цілому. Механізм було відпрацьовано ще під час підготовки „Бурі в пустелі”. В інформаційну війну і пропаганду було втягнуто і провідні

інформаційні агентства світу, такі як CNN i BBC. Атака була успішною, адже навіть у об’єктивних повідомленнях цих агентств використовувались пропагандистські штампи „вісь зла” , „Битва за Свободу”, „боротьба з світовим тероризмом”, тощо. Вживання таких штампів позбавляє навіть правдиве повідомлення об’єктивності. США зуміли перевести світову суспільну думку у площину цих штампів. Всьому світу вони нав’язали своє бінарне, чорно-біле мислення. „Хто не з

Сполученими Штатами, той виступає за світове Зло”. Крім того, був створений міф про необхідність захисту християнської культури перед навалою „дикого” ісламу. Абсурдність таких оцінок загалу вже не здається абсурдною. Тепер питання не стоїть про осуд нападників. Ні, тепер противники цієї війни повинні виправдовуватись перед „прогресивним людством”. Агресори досягли цього саме за допомогою

ЗМІ, що зайвий раз підтверджує надзвичайно потужний вплив мас-медіа на людей. Блогосфера іракської війни Сучасні тенденції розвитку глобальної мережі "Інтернет" дають змогу суспільству обходити ЗМІ, спілкуючись і дізнаючись про останні події напряму, або відносно опосередковано. Так широкого розповсюдження набули блогі (від англійського web log – сітьовий журнал)

і серед блоггерів (себто людей, які ведуть блогі) не стали винятком солдати, що несли військову службу в Іраку. У Пентагоні підрахували, що більш ніж 200 солдат вели власні онлайнові щоденники з лінії фронту в Іраку, виходячи в інтернет-кафе для зв’язку з близькими та родичами. Солдати детально описували події, що відбувалися під час служби не забуваючи розміщувати фото та відео матеріали на сторінках своїх блогів. Звісно, така правдивість

і об'єктивність ніяк не входила у концепцію військової доктрини США. Через деякий час розслідувань солдати-блогери були покарані, Інтернет ресурси було знищено або закрито, а спецслужби США поповнилися новими підрозділами (Army Web Risk Assessment Cell) (6). В армії США розповсюджено думку, що війна у

В’єтнамі була програна через те, що яскраві зображення смерті та руїн, що потрапили на телебачення, породили нищівну хвилю протестів. Проблема тоді вирішувалась легко — акредитовані військові кореспонденти подавали інформацію, що проходила через військову цензуру, але з виникненням Інтернету и блогів армія знову втратила контроль над новинами з фронтів. В квітні Пентагон видав перший документ, що стосувався політики створення веб-сайтів солдатами.

Від них вимагалося надавати інформацію на перевірку командування. В липні одного солдата наказали за те, що він розмістив без дозволу данні про смерті та поранення техперсоналу. Випадки розслідувалися та не піддавалися розголошенню. Така увага уряду США до особистих блогів військовослужбовців недаремна. Дорогого коштував медіа-скандал пов'язаний із використанням армією

США білого фосфору в іракському містечку Фаллуджа, який виник після того, як сержант Елізабет Лі Бел (Elizabeth Le Bel) написала про інцидент через декілька годин, використовуючи комп’ютер в шпиталі. Прикладом того, як в найдемократичнішій державі світу громадянина карають за його власні думки може стати також сержант Леонард Кларк, що був понижений у званні після того як написав у блозі про те, що його командир "честолюбний", а майор в батальйоні – "монстр" (7)

Окрім вищезазначеного підрозділу створюються також і новітні системи балансу, які слідкують за рівнем негативних відгуків в онлайні про діяльність збройних сил США. Суть діяльності системи полягає в швидкому реагуванні на випади ЗМІ та користувачів Інтернету . Коли система віднаходить негатив на сторінках глобальної мережі, вона генерує таку ж саму кількість позитиву, або критикує авторів негативних статей, таким чином підтримуючи

позитивний баланс рейтингу. Але, все ж потрібно відмітити, що окрім безперервного тоталітарного контролю, в американському суспільстві існує і активна суспільна думка, що відображається у акціях протесту проти втручання у особистий простір громадян. Так правозахисна організація Electronic Frontier Foundation подала до суду проти міністерства оборони США, звинувачуючи військове відомство у переслідуванні солдат-блоггерів.

На думку EFF, спец підрозділ Army Web Risk Assesment Cell (AWRAC – Армійська група оцінки сітьового ризику) перевищує свої повноваження, що іде в розріз із законом про свободу інформації (FOIA). Самий підрозділ AWRAC був заснований у 2002 році, і під його юрисдикцію підпадає моніторинг Інтернету на предмет витоків секретної

інформації. Військовослужбовці користувачі блогів скаржилися, що AWRAC напряму змушує їх вносити зміни у написані записи. Причому саме в ті, де вони говорять про своє сприйняття війни в Іраку. "Солдати повинні мати повну свободу у вираженні власних думок у блогах в той час, як дебати про війну в Іраку достигли своєї критичної точки говорить адвокат

EFF Марша Хоффман. Якщо армійське начальство надає їх опублікованим думкам певного забарвлення або скорочує їх, американці повинні про це знати". До позивних вимог EFF включено демонстрацію правил роботи AWRAC, а також розкриття відданих солдатам наказів відредактувати або знищити блогові записи. "Звісно, військова служба потребує виконання певного рівня секретності.

Але якщо армія замовчує про слова своїх солдатів, суспільство має право бути в курсі такої проблеми. Ось чому ми і вимагаємо від міністерства оборони інформацію про роботу AWRAC - и терміново", міркує Хоффман. Сам факт виникнення даного питання є яскравим прикладом фактору настання нової епохи – епохи інформаційного суспільства, коли влада вже не є всесильною, а кожен громадянин може впливати на владу

за власним бажанням. Ізраїль-Хізбаллах - інформаційний бум Засоби масової інформації завжди відображають чиїсь політичні, або економічні інтереси і тому в аналізі певного явища або події за допомогою ЗМІ потрібно чітко з'ясувати чиї конкретно інтереси представлені і діють в даних умовах. Таким чином, для того щоб визначити основні вектори розвитку

інформаційної активності потрібно виділити, звичайно, лише на гіпотетичному рівні, "епіцентри зацікавленості". Початком загострення ситуації на Близькому Сході у 2006 році прийнято вважати 25 червня, коли в ході збройного конфлікту між палестинським рухом "ХАМАС" та ізраїльськими військами було узято в полон капрала "ЦАХАЛу" Г.Шаліта. У відповідь "ЦАХАЛ" розпочинає операцію "

Літні дощі" на території Сектору Газа. Генеральний секретар ООН Кофі Аннан взиває до припинення збройного конфлікту до його заяв приєднуються керівники багатьох країн світу. Але результату ці заяви не дають. Передбачаючи військову операцію після полонення ізраїльського солдата "Хісбаллах", на чолі якої стоїть шейх Хасан Насраллах заявила, що розпочне військові дії проти

Ізраїлю в разі нападу на Палестину. Саме так і сталося. Але напав першим Ізраїль випереджуючи дії "Хісбаллах". Повернемося до сфер інтересів пов’язаних з розв’язанням війни, або збройного конфлікту в Лівані. По-перше, слід з'ясувати, що окрім епопеї протистояння Ізраїлю та "Хісбаллах" (створеної, доречи в

Ірані у 1982 році), сталося влітку 2006: • Відкриття нафтопроводу Джейхан-Тбілісі-Баку, що має своєю метою в обхід Росії експортувати каспійську нафту до Туреччини, США та Великобританії, а також до ряду інших держав. • Критика світовою спільнотою іранської ядерної програми (яка виливається у відповідь США, яка планується цього літа) Ці два факти мають різні джерела зацікавленості

і схожі між собою тим, що обидва прикриваються такою вигідною війною у Лівані. Звісно, доказів цьому можна знайти багато, але з'ясувати чи є це істиною неможливо. Тому, правильно було б обґрунтувати обидві точки зору. Наприклад, Георгій Мирський, головний науковий співробітник інституту світової економіки та міжнародних відносин російської академії наук, доктор

історичних наук безапеляційно доводить правильність своїх думок щодо прямої зацікавленості Ірану у війні Лівану та Ізраїлю : "Нет ни малейшего сомнения в том, что решающим в ливано-израильском конфликте остается иранский фактор. Начнем с того, что сама по себе ливанская группировка "Хезболла" - это созданный в 1982 году ливанский филиал иранской организации с тем же названием. Я думаю, что это нападение следует связать с тем положением, в октором оказался сегодня

Иран. Фактически Тегеран отказался от того компромиссного пакета предложений, который выдвинули западные страны и поддержала Россия." Мирський говорить про загрозу економічних та політичних санкцій, що нависла над Іраном через стійку політику по відношенню до ядерних розробок. [9] Щодо нафтопроводу Джейхан-Тбілісі-Баку (БТД) , то його відкриття календарно співпало з проведенням операції "Літні дощі". Тим самим воно було мало помітним в

ЗМІ, хоча й заслуговує неабиякої уваги. Багато політологів відзначають відкриття нафтопроводу серйозною подією в економічній сфері. Дисбалансировка сил, до якої призведе відкриття нафтопроводу (БТД) вплине на майбутнє Ліги арабських держав та її відносини з країнами в які буде потрапляти каспійська нафта, замість арабської (США, Великобританія, Японія, Китай). Відомий політолог та аналітик Мішель Чоссудовський з університету

Оттави, що очолює Центр досліджень проблем глобалізації дав однозначну оцінку цим подіям, безапеляційно їх пов’язуючи: «Я уверен, что подоплекой ливанской войны являлись стратегические соображения, завязанные на нефти и нефтепроводах» говорить Чоссудовский. «Оставленная в стороне, Россия становится более слабой. Сегодня основная стратегическая роль 'защитника' восточно-средиземноморского транспортного и нефтепроводного коридора, выходящего из

Джейхана, отводится Израилю. Кроме того, Израиль значительно увеличит импорт нефти из Каспийского моря для нужд собственной экономики». Чоссудовский, чия відома робота "Globalization of poverty" була перекладена на 11 мов, запевнює, що бомбардування Лівану було частиною ретельно запланованого та зкординованого плану, майбутнім етапом якого є віна, в якій удару буде завдано по Ірану та Сирії. [10]

Список використаної літератури: 1. Володимир Здоровега „Теорія і методика журналістської творчості” // Львів, 2000: „ПАІС". 2. Біографія Саддама Хусейна http://www.peoples.ru/state/king/iraq/hu ssein/index.html 3. Александр Маначинский "Ирак: Тайные пружины войны"//Киев, 2005: изд.дом "РУМБ" 4. Корреспондент.net, „США окончательно признали, что у

Хусейна не было оружия массового поражения”, 7 жовтня 2004 [http://korrespondent.net] 5. „Утро.Ru УКРАИНА” [http://ukraina.utro.ru] 6. Lenta.ru "Пентагон создает новый отдел пропаганды" [http://www.lenta.ru/news/2006/10/31/pen tagon/] 7. Securitylab.ru "Блоги американских военных мешают командованию" [http://www.securitylab.ru/news/243585.p hp] 8. " Правозащитная организация Electronic

Frontier Foundation подала иск против министерства обороны США, обвиняя военное ведомство в преследовании солдат-блоггеров." [http://itua.info/news/internet/7873.htm l] 9. Российская газета "Отвлекающий маневр" Нападение "Хезболла" на Израиль отвечало внешнеполитическим интересам Ирана [http://www.rg.ru/2006/07/27/a118388.htm l] 10.

Мнения: "Не была ли война в Ливане очередным эпизодом битвы за нефть?" [http://mnenia.zahav.ru/ArticlePage.aspx ?articleID=1033]