Політична і економічна влада їх особливості і суть взаємодії

на тему:

“Політична і економічна влада, їх особливості і суть взаємодії”

Політика і економіка досить тісно переплітаються між собою, і суттєво впливають одна на одну.

Політика держави поширюється звісно і на економіку, звідси і поширене вживання словосполучення “економічна політика”. В свою чергу, економічний стан держави так чи інакше може впливати на політичні тенденції тої чи іншої держави. Нині в Україні відбувається двоєдиний процес становлення грома­дянського суспільства, в якому вбачаємо своєрідне змагання між його двома сторонами: політичною і економічною. Третя сторона — духов­на — завдяки національній ідеї, релігії, свободі утверджується швид­ше: люди, вивільнившись із обіймів тоталітаризму, вимагають громадянських чинників для власного самоутвердження.

У межах СНД Україна за роки незалежності набула іміджу найбільше стабільного і позбавленого серйозних внутрішніх конфліктів держави. Це досягнення постійно фігурує в програмних виступах вищих керівників і використовується як свідчення реалізації визначеної державної стратегії. Лідери національно-демократичних сил теж охоче звертаються до ідеї суспільної згоди, що, притаманні національної ментальності. Взагалі внутрішня стабільність України офіційно подається і переважно сприймається як ознака "європейності", цивілізованості і застава успішних суспільних перетворень.

Що стосується структури влади, то її особливістю є неоднорідність при однотипності, цілісності; наявність внутрішньої боротьби і, одночасно, корпоративність, спроможність до ідейних метаморфоз, поступкам між носіями різноманітних поглядів і представниками різноманітних угруповань. Є всі підстави говорити про існування в Україні розгалуженої і міцної партії влади, спроможної обслуговувати інтереси різних груп номенклатури за рахунок колективної експлуатації ресурсів країни. А що стосується політичних сутичок і сутичок, що спостерігаються сьогодні в Україні, то вони відбуваються не в зв'язку з кардинальними змінами в самій системі влади, а скоріше в зв'язку з перегрупуванням, ротацією інтересів тих або інших підзагонів політичної еліти, пов'язаних із процесом перерозподілу влади і власності.

Однак і політика і економіка – окремо виділені течії суспільного життя, які мають своє керівництво, свою владу. І політична, і економічна влада України мають свої складові елементи і свої структурні підрозділи.

Політичні влада складається з політичних інститутів – важливих джерел соціальних і політичних змін, які створюють багатоманітність каналів політичної активності, формують альтернативи соціального і політичного розвитку.

Ведучим інститутом політичної системи і влади, відповідно, є держава – джерело права і законів, яка організує життя суспільства і діяльність самої держави. Держава виразник інтересів і волі економічно домінуючого класу, оберігає його домінуюче положення в суспільстві, охороняє умови використання всіх ресурсів: людських, матеріальних, природних в інтересах розвитку суспільства і т.п. Держава усіх часів і типів характеризувалася рядом стійки, загально історичних прикмет і функцій: обов’язкове формування керуючих сил на тій чи іншій соціальній і класовій основі, процес, який в сучасних умовах має тенденцію демократизації.

Також в політичній владі важливе місце посідають політичні партії, масової суспільні організації і рухи, групи інтересів. Саме ці сили зумовлюють нормативно-регуляторну сферу в структурі політичної системи, а ті в свою чергу впливають на інші напрямки діяльності суспільства, в тому числі і економіки.

Що стосується розподілу влади, то перш за все слід згадати, що для характеристики статусу кожного з вищих органів сучасної держави визначальними є поняття форми державного правління. Форма правління - це спосіб організації влади, зумовлений принципами взаємовідносин вищих органів. При цьому вихідними є взаємовідносини між парламентом, урядом і главою держави. Зміст їх взаємовідносин в тій чи іншій мірі відбиває ідеї розподілу влад. Ці ідеї, відомі ще з ранніх часів, у найбільш чіткому викладі були сформульовані французьким просвітителем і правознавцем XVIII ст. Шарлем Монтеск`є. Його вчення відіграло помітну роль у становленні сучасної політико-правової думки і суттєво вплинуло на розвиток державних інститутів і у новий період світової історії.

Монтеск`є розрізняв три влади - законодавчу, виконавчу, судову - і стверджував, що в умовах свободи неприпустиме поєднання цих влад і здійснення їх однією особою або одним органом. Таке поєднання, на його думку, як звичайно призводило до сваволі. Тому Монтеск`є вважав за необхідне, щоб зазначені три влади здійснювались різними органами. Водночас він визнавав розподілені влади в принципі рівнозначущими і серед них не виділяв жодної, яка б наділялась якістю верховенства по відношенню до інших влад. Розвиваючи своє вчення про розподіл влад, Монтеск`євисунув положення про необхідність їх взаємодії і взаємної зрівноваженості. Він писав про таку взаємодію влад, за якої останні стримують одна одну і узгоджено просуваються до спільної мети. При цьому Монтеск`є вказував на неможливість практичного розмежування їх настільки, щоб це зовсім виключало втручання однієї влади в діяльність іншої.

Що ж слід відносити до економічної влади? Безперечно – на верхівці як політичної влади та і економічної влади стоїть президент держави. Наступною сходинкою до економічної влади можна відносити всі ті ланки влади, які так чи інакше впливають на роботу і визначають основні напрямки руху галузей народного господарства (парламент, міністерства, комісії по народногосподарських напрямках тощо). Однак не тільки економічна влада зумовлює економічну політику держави, тут мають причетність і політичні влади, які так чи інакше зумовлюють форму правління, форму власності виробництва, землі тощо. Тому ці гілки влад сильно переплітаються, коли питання торкається саме економіки держави, її розвитку і вдосконалення.

Сформульоване Монтеск`є вчення про розподіл влад заклало підвалини конституційного принципу, котрий був визнаний в державно-правовій теорії і практиці ряду країн вже наприкінці XVIII ст. Найбільшою мірою це вчення було сприйнято творцями конституції США 1787р., чинної й до сьогодні. Ідеї розподілу влад були покладені в основу її тексту і відповідної організації державного механізму, хоча в самому конституційному тексті словосполучення ”розподіл влад” не використовувалось. Юридична форма закріплення ідей розподілу влад тут має вигляд функціонального визначення кожного з вищих органів держави (конгресу, президента, верховного суду) як органів, котрі здійснюють відповідно законодавчу, виконавчу і судову владу.

Саме така форма закріплення ідей розподілу влад стала найпоширенішою в конституційній практиці країн світу. Лише у виняткових випадках розподіл влад прямо проголошується в конституційних законах.

Сучасна характеристика розподілу політичних і економічних влад у розвинутих країнах спирається на різні тлумачення їх змісту. Ці тлумачення суттєво відмінні, і їх можна пов`язати з існуючими формами державного правління та форм власності. Більше того, різні тлумачення розподілу влад знаходять своє втілення в різних формах правління та власності і відбивають сам факт існування таких форм.

Традиційне тлумачення розподілу влад передбачає майже ізольованість кожної із них, відсутність між ними широких і тісних функціональних взаємовідносин. Відповідне тлумачення визнає розподіл влад як жорсткий. Воно пов`язане з особливостями такої форми правління, як президентська республіка, і найбільш наближене до вчення Монтеск`є. На практиці жорсткий розподіл влад, по суті, спричиняє конкуренцію вищих органів держави, насамперед органів законодавчої і виконавчої влади, Особливістю практичної реалізації ідеї жорстокого розподілу влад є доповнення у вигляді стрункої системи так званих стримувань і противаг. У межах цієї системи створено структуру взаємодій і взаємообмежень вищих органів держави, а звідси - трьох розподілених влад. Класичною вважається система стримувань і противаг, встановлена за конституцією США.

Поширеним є й інше тлумачення розподілу влад,, за яким останні повинні тісно співробітничати і навіть переплітатись. Таке тлумачення відповідає природі парламентарних форм правління. Більш того, в країнах з такими формами правління поняття розподілу влад піддається корективам або навіть заперечується. Багато теоретиків не бачать необхідності у жорсткому розподілі влад. Вони посилаються на притаманне практиці цих країн явище - часткове злиття або часткове розділення функцій органів законодавчої і виконавчої влади, яке призводить до так званого змішування влад.

Як наслідок, конституційна практика встановлює положення, котре іноді називають “частковим злиттям персоналу”: членами уряду можуть бути тільки депутати парламенту. Іншими словами, одна і таж особа бере участь у реалізації як законодавчої, так і виконавчої влади. Такий стан передбачається конституціями переважної більшості країн з парламентарними (парламентарно-монархічною і парламентарно-республіканскою) формами правління, а також із змішаною республіканською формою. Він аж ніяк не відповідає вимогам жорсткого розподілу влад, які, навпаки, передбачають неприпустимість поєднання депутатського мандата і членства в уряді.

Реалії державно-політичного життя цілого ряду країн з парламентарними формами правління спричинили намагання відійти в конституційній теорії від самих ідей розподілу влад і призвели до фактичної відмови від відповідної термінології. Тут широко визнані концепції “дифузії”, “розпорошення” державної влади. Згідно з оцінками авторів цих концепцій, владні повноваження здійснюються багатьма і різними органами та посадовими особами, між якими далеко не завжди можна провести чітку грань за функціональними ознаками. І чим більше органів здійснюють ці повноваження, тим менша ймовірність монополізації влади, тим вужчі можливості для свавільного правління.

На думку прибічників таких концепцій, кожний з державних органів має забезпечувати взаємні стримування і противаги. При цьому зміст стримувань і противаг трактується нетрадиційно. До них як звичайно відносять колегіальний характер уряду, двопалатність парламенту, порядок взаємовідносин між урядовою партією і опозицією, баланс між органами центрального і місцевого самоврядування тощо. Таке трактування стримувань і противаг пояснюється тим, що вони вже давно розглядаються не тільки з позицій необхідності зопобігти надмірній концентрації державної влади і збалансувати її вищі ланки, а й забезпечити стабільність і сталість у функціонуванні всіх найголовніших державних інститутів та політичної системи в цілому.

Ідеї розподілу влад відомі конституційній теорії країн із змішаною республіканською формою правління. Наприклад, сучасні французькі конституціоналісти нерідко висловлюються на користь жорсткого розподілу влад. Проте, намагаючись пристосувати ці ідеї до існуючих у країні державно-політичних реалій, деякі з них пропонують уточнити поняття законодавчої і виконавчої влади. Функції уряду при цьому не зводять тільки до виконання законів. Навпаки, на думку відповідних авторів, єдина урядова , або управлінська функція певною мірою вбирає в себе законодавчу функцію. Це призводить до того, що остання більше не ототожнюється з діяльністю парламенту.

Існує серед французьких вчених й інший погляд, за яким різниця між законодавчою і виконавчою владою не має принципового значення., адже лідер партії парламентської більшості фактично володіє і тією і іншою. Він керує урядом і контролює цю більшість. Тому говорити, що законодавча і виконавча влади розподілені, буде, на думку адептів такого підходу, неправильним, а справжній поділ має місце між урядом і опозицією.

Економіка держави – це сукупність суспільно-виробничих відносин. Керування нею відбувається системою державних органів, які в сукупності утворюють механізм держави. Якщо в тій, чи іншій державі політична влада належить конкретній партії, то весь економічний розвиток держави може бути зумовлений ідеологічним уподобанням даної політичної сили. Якщо ж це демократичне суспільство, в якому немає домінування однієї політичної сили, економічний розвиток визначається планами і законами, які розробляє парламент (або орган - аналог парламенту). Подальше впровадження рекомендацій, реформ і т.п. здійснюється через систему міністерств та інших органів народного господарства, які вже на місці доробляють і вдосконалюють нові накази та пропозиції вищестоящих органів.

Політична влада у більшості випадків опосередковано впливає на економічний стан у державі, однак вона безпосередньо впливає на дії економічної влади держави, яка в свою чергу, безпосередньо втручається в економічне життя держави.

Однак в такій залежності є певна небезпека. Якщо політичні сили беруться відстоювати свої інтереси, свою ідеологію через економічні негаразди в державі, штучно пригнічують економічний розвиток, щоб опинитися на верхівці влади політичної і очолити державну структуру, тоді економіка може розвиватися за парадоксальним сценарієм, доводячи економічні явища до абсурду чи повного краху.

Тому варто, щоб жодна з політичних партій не мала змоги надміру впливати на економічну владу, на економічний стан в державі, підкоривши його своїм суто політичним інтересам.

Тільки демократичні підходи сприятимуть ефективному розвитку економічного життя суспільства.

Використана література:

Політичний словник. – К., 2000.

Андрієнко І.С. Політика і економіка. – К., 2001.