Архітектура бойківської церкви

[...] Архітектурою в дереві Бойківщина прославилася не тільки на всю Україну, а й поза нею. Адже бойківська дерев'яна архітектура вже тепер займає визначне місце в історії світової архітектури своєю оригінальністю і багатоваріaнтністю будівельних типів. Кожний з цих типів має свій особливий образ. Найбільше визначився мистецькими якостями ступінчасто-пірамідальний тип бойківської церкви з трьома вежами. Асиметричний і одночасно добре зрівноважений, артистично вироблений образ цієї найчастіше скомпонованої в добрих пропорціях церкви дає якнайбільше естетичне задоволення і створює піднесений настрій.

Давши мистецький огляд кількох соток окремих пам'яток архітектури з дерева, переходимо до все більш і більш узагальнюючих оцінок та висновків.

Дозволимо собі нагадати ще раз, що вибір пам'яток архітектури в цій праці не був легкий. Насамперед х отілося подати якнайбільшу кількість пам'яток саме з території, заселеної бойками.В цьому, найпершому нашому бажанні відразу виявилася трудність, бо маємо в своєму розпорядженні замало опублікованих, а тому й мало спопуляризованих і мало знаних пам'яток - таких, які зовсім не фігурували ані на виставках,ані у виданнях. Або хоч би й таких, що мало знані самим бойкам і українцям взагалі, які тепер перебувають не тільки в Україні, а й по країнах цілого світу, і тим самим мало знані людям інших націй.

А все ж таки високу оцінку бойківській архітектурі можна дати і на підставі того матеріялу, який сьогодні доступний для наукових і мистецьких студій.

Крім подання пам'яток з самої Бойківщини, виявилася цілком логічною потреба аналізи і деяких пам'яток, взятих з-поза території, заселеної бойками.

Це зроблено з двох міркувань: поперше, щоб встановити спільність певних мистецьких мотивів в архітектурі Бойківщини з проявами творчости чимсь подібної і на інших, українських землях, а подруге, досліджувати розвиток пам'яток бойківської архітектури в тісному зв'язку з еволюцією творчих звершень в своєрідних формах української архітектури взагалі. Без такого критерію не може бути мова про широкий погляд на мистецтво бойківської архітектури в аспекті історії, теорії та філософії мистецтва.

Перед тим, як зробити узагальнюючі висновки про еволюцію бойківської церковної архітектури і дати їй належну оцінку, виражену з погляду мистецтва, розглянемо бойківську архітектуру не ізольовано від навколишнього середовища, а серед краєвидів довкільного пейзажу.

Пошуки відповіді па це питання вже робилися, як і спроба поставити висоту бойківської архітектури в залежність від висоти більш або менш близьких до Будівлі гір (В.Щербакінський. Церкви на Бойківщині, „Літопис Бойківщини", ч. 3-4 (18-19). - США - Канада, вересень-грудень., 1970.-С.20).

Тут потрібне певне уточнення цієї залежности. Нам здається, що в цьому питанні є два міркування. Перше, практичне, з погляду клімату, зведене до того, що з підвищенням гір збільшується пересічна кількість атмосферних опадів, отже виникає потреба робити всякі покриття високими, з крутими схилами для полегшення спливу цих опадів дощових вод і снігу з метою зберегти стійкість покрівель. А друге обгрунтування чисто естетичне - потреба в певного роду переклику або, ще краще сказати, в уподібненні штучних форм, утворених людськими руками, з натуральними формами краєвиду.

В пейзажній архітектурі існує два принципи погодження архітектурних форм з навколишньою природою: принцип асиміляції та принцип контрасту.

В бойківській архітектурі принцип асиміляції, тобто уподібнення, проявляється насамперед у самому будівельному матеріялі - дереві, з якого збудовано сільські церкви і хати.

Натуральна барва брусів, з яких укладено стіни будівель (з вінців, зарубаних по рогах), а також і пошиття стін, покрівель, піддашшів і бань у вигляді дерев'яних дощечок, дерев'яної „черепиці" та ґонти - все це споріднює бойківські будівлі з навколишнім краєвидом, не тільки з погляду походження цього будівельного матеріялу, але й щодо загального кольору, близького до барви стовбурів і галуззя живих дерев.

Форма пірамідально-ступінчастої вежі, з мистецького погляду найоригінальнішого й найкраще виробленого типу бойківських церков, очевидно, виникла поступово - як архітектурний образ в уявленні бойківських майстрів - під впливом загального вигляду струнких карпатських смерек. Саме ця пірамідальпо-ступінчаста структура об'єднує форму живого дерева з формою вежі як архітектурної композиції.

Пірамідальна форма дзвіниць і башт архаїчного типу церков - як видовжена форма покрівлі хати зі схилами на чотири боки - є уподібненням цих форм до горбів поземелля і навіть завершенням певних високих місць у верховині.

Інший варіянт наслідування форм смерек становлять шпилясті завершення особливого типу закарпатських церков з яскраво вираженою і високо до неба піднесеною вертикаллю. В цих вертикалях струпінчастість згладжено, але загальну гостро пірамідальну форму стрункої смереки виявлено.

Принцип контрасту в бойківських архітектурних формах найбільше проявлений у зіставленні геометричне чітких прямих з великою різноманітністю контурів і форм поземелля всякої верховини.

Барочні бані церков, увінчані тонко орнаментованими хрестами, дають чудовий - лагідний і гармонійний - перехід від архітектурного об'єму до навколишнього вільного простору у відкритому краєвиді під склепінням неба. Це увінчання будівлі творить найсильніший її релігійний акцент.

Еволюція архітектури з дерева.

Поступове вироблення пірамідально-ступінчастих
форм з трьома вежами.

Подамо клясифікацію найголовнішого, в чому проявила себе бойківська архітектура - основні групи дерев'яних дзвіниць і церков. Ані сільські хати і господарські будівлі, ані муровані міські будівлі не становлять чогось у такій мірі оригінального, різноманітного і своєрідного з погляду національного і світового мистецтва, як церковні дерев'яні будівлі.

Наперед треба застерегти, що включення в ту чи іншу групу пам'яток архітектури не може бути абсолютно точним. Основним критерієм для розподілу зразків архітектури групами є загальний образ будівлі в цілому, ігноруючи, в багатьох випадках, деякі зовсім другорядні деталі. І це тим більше, що часто, наприклад, барочні надбудови і дедалі додавалися до церковної будівлі пізніше, під впливом нової течії у мистецтві і в процесі реставрації або ремонту будівлі.

Нам здавалося найбільш раціональним не обтяжувати нашу клясифікацію ніякими ускладненнями і подробицями,а тільки виявити основні характерні риси кожного етапу в розвитку основного своєрідного архітектурного образу. При цьому треба мати на увазі те, що групи будівель у нашій клясифікації не завжди збігаються з попереднім . хронологічним поданням пам'яток архітектури з метою мистецької аналізи кожного зразка дерев'яного будівництва зокрема.

Мета нашої клясифікації полягає в тому, щоб оцінювати в бойківській архітектурі найголовніше з погляду мистецтв, тобто признати в ній прояв наймогутнішого засобу гармонізації буття в релігійному аспекті.

В основу поділу пам'яток на групи покладено основні архітектурні форми будівель, які в цілому дають психо-емоціональний образ [...]

Всю різноманітність дерев'яних бойківських дзвіниць і церков умовно можна поділити на такі чотири групи:
1. архаїчні елементарні форми,
2. частково розвинені форми,
3. багатоярусні розвинені форми,
4. різні мішані форми.

В першу групу - архаїчні елементарні форми - включені дзвіниці і церкви з чотиригранними формами та з найпростішими пірамі-дальними завершеннями веж, які уважаються найархаїчнішими.

Ці форми виникли дуже давно, мабуть, у перші роки після прийняття християнства на Україні-Русі 988 року. До другої групи - частково розвиненої форми належать дзвіниці й церкви з дещо ускладненою будовою веж, або з наростанням у них ярусів чи поверхів, або з появою замість чотиригранних восьми-гранних елементів і восьмигранних пірамідальних завершень (у певних випадках з появою ступінчастости, заломів тощо).

До третьої групи - багатоярусні розвинені форми - належать дзвіниці й церкви з дальшим удосконаленням компонентів, таких як опасання, поверхи з галереями, збільшена ступінчаста багатоярусність і витончено барочні лагідно вигнуті переходи-заломи та завершення у вигляді барочних бань і голівок, увінчаних маківками та орнаментованими хрестами.

До цієї групи пам'яток, розвинених найбільше в ХVІІ-ХІХ сторіччях, належать найкращі зразки бойківської архітектури, які становлять найвище її досягнення в аспекті національного і світового значення.

Саме до цієї групи відносяться найхарактерніші тридільні, тризрубні і завершені трьома багатоярусними вежами (до 8-ми ярусів) храми з п'ятьма мальовничими ступінчасто-пірамідальними вежами.

До четвертої групи - різні мішані форми - належать дзвіниці й церкви, форми яких мають відхилення від схарактеризованих вище зразків, від того основного шляху розвитку, який довів церковні вежі до 8 ярусів і сприяв виробленню найоригінальніших і найтонше викінчених, з мистецького погляду, храмів.

Серед цих відхилень розрізняємо багато нюансів нівеляції трьох традиційних зрубів, виведених від землі.

Помічаємо об'єднання чітких тридільних розчленувань в узагальнені об'єми, в форми, поєднані спільними покрівлями, в загальну форму церкви, основою якої є хата або житловий будинок, з наближенням такої форми до базиліки, часто на два поверхи.

В таких храмах нерідко лишаються тільки натяки на зниклу традиційну тризрубність за участю ризалітів центральної нави в формі трьох завершень, які не становлять трьох органічних увінчань окремо виведених веж, а є штучно надбудованими декоративними формами на звичайних чотирисхильних або восьмисхильних покрівлях.

Трапляються ще й форми церков, подібні до двоповерхових будинків з одною маленькою вежею, надбудованою на гребені покрівлі тільки посередині, або позначення трьох пунктів на гребені покрівлі (західній кінець, осередок і східній кінець) за допомогою самих лише трьох хрестів.

Бувають і форми церков, скомбіновані з фрагментів звичайного будинку і цілої вежі, виведеної від землі, та форми церков з різними добудовами з півночі або півдня.

Пам'ятки національного г і світового значення Під час численних викладів на академічних форумах про українську архітектуру в дереві нам не раз задавали питання : які саме пам'ятки цього мистецтва вважаємо за такі, що мають національне значення, і які - світове.

Відповідь з нашого боку була, в основних рисах, така:
до національного „золотого фонду" пам'яток иародньої архітектури зараховуємо ті зразки будівельної майстерности, які підпадають під одну з цих чотирьох категорій:
1) давність, тобто винятково щасливі обставини, в яких певна пам'ятка з XV або XVI сторіччя збереглася, хоч була збудована з такого нестійкого матеріялу, як дерево (що легко загниває або згоряє);
2) характерність загального образу в розумінні вірности традиційним національним формам;
3)наявність своєрідних місцевих компонентів і деталів, які збагачують форми національної будівельної майстерности; і
4) цінні мистецькі якості пам'ятки архітектури в цілому або лише певних її частин.

Звичайно, в одній пам'ятці можуть поєднатися дві, три, а то і всі чотири позитивні прикмети для визначення її цінною з погляду національного. На жаль, тільки після двох світових воєн починаємо все серйозніше сі ввитися до охорони і точного обліку пам'яток минулого.

Переглядаючи зразки дерев'яних дзвіниць, для яких в цій праці подано чільні профілі, зупинимося на окремих з них.

Всі п'ять дзвіниць XVI сторіччя включаємо до національного фонду не тільки через їх давність, а й з огляду на яскраво виражену традиційність форм: з с.Потелича року 1502, з м. Ковеля - року 1505 та з Коломиї - року 1584, а також, беручи до уваги величну монументальність оборонно-замкового типу двох із них: з Дрогобича - 1600 року га з с.Радруж -XVI віку. Кожна з цих пам'яток цікава своїми окремими компонентами, серед яких особливо вражають нижня і верхня частини неповторної дзвіничної башти в Радружі.

Не можна залишити без уваги і цілий ряд цікавих (давністю, різноманітністю та ефектом образу в цілому) дзвіниць XVII століття: в Курниках - року 1616, в Дрогобичі - року 1636, в Крехові - року 1638, реставрацію* дзвіниці в Софії Київській - року 1651, в Підлісках - року 1655, в Ісаях - року 1663, реставрацію - в Києво-Печерській лаврі - року 1674, в Тупачах - року 1680, в Старій Солі -з XVII сторіччя, в Рожанці Вижній - з XVII сторіччя, в Чорткові - з XVII сторіччя та в Яворові - також з XVII сторіччя. Все це старі пам'ятки цього віку, різноманітні й привабливі як архітектурні об'єкти.

З дзвіниць XVIII сторіччя до національного фонду зараховуємо тільки з особливою увагою відібрані пам'ятки: в с.Підгірці - з року 1720, що має блискуче поєднання традиційної форми з бездоганними пропорціями; в с.Присліп - з року 1729 через своєрідний образ з виразним і витончено елегантним силюетом; в с.Топільниця - з року 1730 за оригінальний і великий образ; в с.Ясениця Замкова -з року 1760 за прославлений своїми ґалеріями архітектурний образ; в с.Бусовисько - з року 1773 за своєрідно розв'язаний і тонко вироблений у деталях, принадний для очей образ; в с.Поздяч - з року 1777, за зовсім незвичний, але гарно створений образ високої будівлі; в с.Велика Горожанка - з року 1790, за цікаву розвязку верхньої частини будівлі; в Кам'янці Струмиловій - з XVIII віку, де також, як і в Ясениці Замковій, майже ціла дзвіниця охоплена відкритими ґалеріями, які нагадують театральні ложі. Окремо ставимо дзвіницю XVIII віку в селі Ямне як блискуче розв'язання архітектурної споруди - традиційної і неповторно оригінальної з витончено мистецьким силюетом.

Заслуговує на увагу дзвіниця в с.Семаківці з XVIII сторіччя, в композиції якої проглядає шукання нового. У XVIII віці було багато повторень певних схем і компонентів, але було й нове, достойне внесення до фонду національних мистецьких скарбів.

У XIX сторіччі також з'явилися дзвіниці, досі ойні бути зачислені до першорядних пам'яток української архітектури. Серед них особливо цікаві ті, що вносять нові варіянти дзвіниць, які в основному презентують національні риси:простоту форм,добрі пропорції та виразність образу.

Вже на початку нашого століття виникла триярусна струнка й пожвавлена гарними отворами дзвіниця з напівокруглими завершеннями - більшими на другому і меншими на третьому поверсі - в селі Рожанка Вижня з 1804 року. В такому ж роді триярусна дзвіниця, але в інших пропорціях, у селі Комарники - з 1815 року, з пошуком нових форм віконних вирізів нагорі.

До оригінальної своєю стійкістю загальної, поширеної внизу, монументальної форми належать дзвіниці в с.Репель - з 1826 року та особливо в селі Чуква - з 1854 року. Ще до виникнення останньої, яка становить пережиток сторожової вежі, збудовано було в селі Труханів у 1830 році витонченого силюету двоповерхову дзвіницю.

Принадна не тільки своєю простотою і добрими пропорціями двоповерхова дзвіничка в селі Барбівці з XIX століття. В ній внесено нову і чудову з мистецького погляду видовжено ромбічну форму чотирьох стовпців з кожного боку другого поверху, на яких тримається невисока чотирисхильна пірамідальна покрівля.

Вдало передано загальний традиційний образ триповерхової дзвіниці в селі Забереже з XIX стор[іччя]. В цій порівняно недавній пам'ятці лагідні заокруглення деяких елементів (форма консоль першого поверху, окреслення восьмигранної бані з заломом, гарної форми голівки з хрестом) вказують на те, що в XIX столітті будівельні майстри України милувалися мальовничими формами пережитого вже козацького барокко.

Навіть і перечислених вище пам'яток досить, щоб признати національний фонд українських дзвіниць, у більшій або меншій мірі бойківського походження, достойним високої оцінки серед світових пам'яток архітектури в дереві [...]

Щодо вибраних нами 240 чільних профілів дерев'яних церков, серед яких переважають пам'ятки більш або менш характерні для бойківського типу. То з цього числа всі зразки архітектури XVI віку і значну кількість пам'яток XVII сторіччя треба зарахувати до національного фонду.

Уже такі найдавніші церкви, уцілілі до наших днів, тобто поверх чотирьох сторіччів, будучи збудовані з дерева, як в Потеличі -року 1502, Ковелі - року 1505 (зовсім недавно її знесено), в Улючі - року 1510 (або 1517), в Суходолах - року 1580, в Коломиї - року 1587 та в Колодному -XVI віку, - всі вони не тільки „прадіди" пізніших дерев'яних храмів на Україні, але й дуже цінні зразки мистецької композиції, в яких пролито світло на попередню зниклу вже майстерність і закладено основи розвиненої пізніше творчости. Кожна з вищеперечислених церков має зразкові пропорції, свій індивідуальний образ і нахил до характерно української мальовничости.

Не дивно, що після досвіду, набутого в XVI віці, на початку XVII сторіччя відчувається велике творче піднесення в архітектурі з дерева, з'являються такі чудові зразки національного фонду, як церква в с.Мужиловичі - постала коло 1600 року, і ще цінніша своєю монументальністю і мальовничістю церква св.Юра в Дрогобичі - також коло 1600 року. Цей храм - синтеза минулого і творчий прогноз близького майбутнього - є одночасної синтезою двох мистецтв - архітектури і монументального малярства, проявленої в розписах інтер'єру. В цій пам'ятці є ще дві риси, які вносять помітне пожвавлення в образ цілого: відкрита галерія та маленька прибудова, яка сприяє маштабному уявленню про будівлю.

Церква в Стрибарівці з 1605 року дає одне з перших поривань угору центральної вежі, яка намічає дальше формування пірамідально-ступінчастих башт.

Сміливе зіставлення трьох різнорідних форм зрубів дано в тому ж таки Дрогобичі, в церкві Здвиження з 1636 року.

В рік рішучих перемог Богдана Хмельницького за незалежність України (1654 р.) з'явилась і така оригінальна пам'ятка, як масивна двозрубна церква в с.Грабарі, з низькими, але дуже широкими банями. І таке відхилення від звичних традиційних форм має ввійти в національний фонд як пошук нового, ще мало згармонізованого образу.

Церква в селі Новоселиці з 1656 року з високим стрільчастим акцентом над західнім зрубом цікава не тільки як пережиток готики в дерев'яній архітектурі, але й блискуче знайденими пропорціями. Ці разом узяті переваги і дають підстави включити цю пам'ятку середини XVII віку до національного фонду української архітектури.

До того ж віку належить майже симетрично зрівноважена церква в Городку (з 1670 р.), приваблива тонко й досить оригінальне виробленими деталями, церква в Седневі (XVII ст.), яка в свій час захоплювала стрункою барочною вежею Тараса Шевченка. Обидві ці пам'ятки достойні включення їх до основного національного фонду української архітектури.

В дальшому зупинимося тільки на мистецьких пам'ятках бойківської архітектури з пірамідально-ступінчастими вежами, які мають усі дані для признання їх таким національним фондом, що ним можна гордитися серед мистецьких звершень цілого світу.

Не повторюючи аналізу, тільки перелічимо ці багатоярусні церкви: в с.Ботелька Вижня (XVII ст.), в с.Данильче (XVII в.), в с.Радруж, хоч і не цього типу, але з багатьох поглядів цікава пам'ятка, в с.Кульчиці - зі своєрідним рішенням трьох багатоярусних зрубів без бокових веж (XVII), в с.Капора - чудова пропорційна пам'ятка архітектури мішаного лемківсько-бойківського типу з гарною середньою вежею в бойківському дусі (є припущення, що з XVII сторіччя, але капітально відновлена в XVIII віці), а далі вже XVIII віку - в с.Сілець 1700 року, в с.Цішки - з оригінальним вирішенням перекриття над опасанням (1701), вс.Черниці (1718), в с.Розділ (1718), в с.Довге (1723)- з виразною різновисотністю бокових веж, у с.Крехів (1724), в с.Волчнів (1727), дуже мальовнича будівля храму в Топільниці Горішній (1730), з особливо сильно вираженою пірамідальністю середньої вежі в с.Черче (1733), в Чорткові-Вигнанці (1738) - з особливо високою покрівлею з заломом замість бокових веж, в Турці Середній (1739), в с.Ужок (1745), в с.Опірець (1748),вс.Росолін(1750)-височезним перекриттям східнього зрубу, в с.Шеметківці (1752) -з блискучим пляном високого західнього зрубу, в Лисовичах (1755)- з верхніми восьмигранними ярусами, а особливо в селі Кривка (1761), перенесена до музею просто неба у Львові, - найхарактерніша бойківська церковна будівля з трьома стрункими мальовничими вежами, пам'ятка, яка давно вже ввійшла в скарбницю кращих зразків українського народнього мистецтва світового значення.

Цей довгий список пам'яток архітектури, показаних для включення в національний, а в певних випадках і в міжнародній фонд найвизначніших зразків українського мистецтва, можна поповнити ще пам'ятками XVIII віку: в селах Мшанець (1762), Верхній Бишкин (1772), Мошногір'я (1774), Шелестів (1777), Бусовисько(1780), Турка Долішня (1780), Шелестяни (1786), Гвоздець (1791), Яблінка Вижня (1791) - рідкісна п'ятизрубна бойківського типу, Ботелька Вижня (XVIII), Таламаш (XVIII), Будилів (XVIII) та Забереже (XVIII).

На протязі XIX сторіччя бойківський пірамідально-ступінчастий тип будівель найбільше розвинувся з мистецького погляду. До кращих його зразків зараховуємо: церкву в с.Висоцьке Нижнє (1814), вс.Кальне (1820), в с.Лавочне (1827), в с.Яблонів (1838), вс.Матків(1838)-пам'ятка, яку, завдяки її пропорціям, особливо стрункими вежами і блискуче вираженій мальовничості, що її погоджено з чіткою багатоярусністю, слід зачислити до шедеврів мистецтва світового значення. Виразні зразки архітектури XIX віку є ще в Бітлі (1842), Тухольці (1845), Поляниці (1850), Красному (1850), Хітарі (1860),Росохачі (1861), Ростоці Вижній (1862) -також пам'ятка національного і світового значення, в селах Тисовець (1863), Чуква (1864), Орове (1867), Камінка(1872), Смерек (1875), Погар (1-876). Розлуч (1876), Должки (1882), Явора Горішня (1812), Сукіль (1886), Хащовання (1889), Гусне Вижцє (1890), Присліп (1896), Мохнате (XIX), Орявчик (XIX), Тернавка (XIX), Студене Вижне (XIX) - з поверненням до чотиригранних ярусів і з пошуками нових співвідношень у пропорціях.

І в будівлях бойківського багатоярусного типу нашого, XX століття помітні дальші пошуки удосконалень в поєднанні українських народніх прикмет у мистецтві: ритміки з мелодійністю і досконало проявленою мальовничістю.

Кращими зразками нашого віку можуть бути будівлі в таких місцевостях: Явора Долішня (1902), Івашківці (1921), Шумляч (1928)- з чудовим перекликанням ярусних піддашшів з гілками карпатських смерек та по-новому вираженим поверненням замість багатоярусности до малого числа об'ємно зменшуваних догори поверхів і віками потвердженою пошаною до бань козацького барокко, з вишукано лагідними заокругленнями силюету завершень.

Пам'ятки світового значення найлегше було б уточнити після не наспіх, а Грунтовно підготованої вис тавки української народньої архітек тури, з бойківськими зразками на виду і обов'язково з лаконічними мистецькими поясненнями. Найціннішим | матеріялом для оцінки | пам'яток тоді будуть записи | відвідувачів і статті та рецензії мистецтвознавців.

Фрагменти праці й рисунки, що ними їх проілюстровано, подаються за виданням: Кармазин-КаковськнН В. Архітектура Бойківської церкви. - Нью-Йорк: Філядельфія, 1987.