Роль пасивів у діяльності комерційного банку здобувачки Рязанцевої Наталії Володимирівни

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ Т. Г. ШЕВЧЕНКА

Кафедра іноземних мов

РЕФЕРАТ

з прочитаної англійською мовою літератури

з фаху «Фінанси, грошовий обіг і кредит», 08.04.01

на тему: «Роль пасивів у діяльності комерційного банку»

здобувачки Рязанцевої Наталії Володимирівни

Науковий керівник

кандидат економічних наук

Коваленко Лариса Олексіївна

–––––––––––––––––––––

Викладач англійської мови

старший викладач

кафедри іноземних мов

Піхота Світлана Миколаївна

–––––––––––––––––––––

Чернігів

1999

Зміст

стор.

Вступ……………………………………………………………………………..3

І Пасивні операції як головний напрямок банківської діяльності……….4

Світова практика побудови комерційних банків……………………….4

Склад і характеристика банківських пасивів…………………………...6

ІІ Основні шляхи формування ресурсів комерційного банку……………7

Формування та регулювання достатності власного капіталу………..7

Формування залучених та запозичених коштів………………………..10

ІІІ Вплив пасивів на діяльність комерційного банку………………………12

Аналіз структури та управління пасивними операціями……………..12

Страхування депозитів як один з важливих елементів успішного функціонування комерційного банку…………………………………….15

Висновок…………………………………………………………………………17

Література……………………………………………………………………….19

Процес переходу України до якісно нової форми економічних відносин, що базується на ринкових принципах ведення господарства, зумовив необхідність внесення кардинальних змін до фінансово-кредитної сфери економіки, яка відіграє ключову роль у забезпеченні руху грошових потоків, тим самим створюючи базові передумови суспільного відтворення. Основною ланкою цієї сфери є банківська система, якій належить провідне місце у загальному механізмі організації й регулювання господарського життя суспільства і від ефективності функціонування якої вирішальною мірою залежить успіх соціально-економічних перетворень у країні загалом.

В умовах адміністративно-розподільчої системи господарства управління пасивами практично не здійснювалося. Утворена внаслідок перебудови двухрівнева банківська система певним чином змінює справу. На зміну загальнодержавному позичковому фонду приходить ринок позичкових ресурсів. Банки отримують ресурси на цьому ринку в умовах жорстокої конкурентної боротьби. Засобом залучення ресурсів служать пасивні операції банків. Основну емісію безготівкових грошових знаків випускають комерційні банки, здійснюючи свої кредитні операції. Однак, якщо дозволити банкам безмежно надавати позики та створювати тим самим кошти на депозитних рахунках, то може виникнути інфляція, яка приведе до занепаду грошової системи. Звідси випливає необхідність управління пасивами як на макро так і на мікро рівнях.

Управління пасивами являє собою діяльність, яка спрямована на підтримку окремих банків та усієї банківської системи взагалі шляхом мобілізації кредитних ресурсів на ринку та управлінням емісійною діяльністю банків.[1,10]Тому у побудові банківської системи необхідно використовувати світовий досвід банківської справи, а також принципи та підходи в формуванні та управлінні пасивами комерційного банку.

І Пасивні операції як головний напрямок банківської діяльності

Світова практика побудови комерційних банків

Основний масив банківської системи на Заході складають комерційні банки. У вузькому розумінні комерційний банк - це банк, який виконує повний набір базових банківських операцій та єдиною метою має одержання максимального прибутку. Так він характеризується у банківській практиці Німеччини, США та інших країн, в яких поряд з групою комерційних банків, діє велика група інших банків другого рівня, які не називаються комерційними.

Світова практика виробила два принципи побудови комерційних банків:

принцип сегментування, коли банківська діяльність обмежена певним видом операцій чи сектором грошового ринку;

принцип універсальності, коли будь-які обмеження на діяльність банків на грошовому ринку знімаються.[2,15]

Принцип сегментування чітко простежується в банківському законодавсві США, Канади та Японії. У ціх країнах проводиться розмежування між комерційними та інвестиційними банками, для яких існує відмінний режим регулювання діяльності або суттєво обмежується взаємопроникнення. У цих країнах більш, а в деяких меньш виражене обмеження, яке стосується інвестиційної діяльності комерційних банків. У більшості випадків обмежується інвестування коштів у нерухомість, а також в акції небанківських компаній. Ці обмеження можуть виражатися у вигляді 100-відсоткової заборони або у визначених лімітах частки пакету акцій, якою може володіти комерційний банк. Ця частка коливається від 2% в Італії до 20% у Франції.[3,48] В більшості країн Західної Европи такі обмеження зняті, і банки другого рівня можуть надавати будь-які фінансові послуги на грошовому ринку.

Залежно від прийнятого принципу побудови комерційних банків в країні будуть переважати спеціалізовані чи універсальні банки. Так, в ФРН більше 90% всіх банків другого рівня відноситься до категорії універсальних. На них припадає біля 3/4 всіх банківських депозитів. Разом з тим в ФРН функціонує група спеціалізованих банків - іпотечних, інвестиційних, кредитних товариств тощо.

В США, поряд з універсальними банками, діє величезна кількість спеціалізованих. На них припадає понад 50% всіх активів фінансових установ США. До таких банків відносяться взаємоощадні банки, позичково-ощадні товариства, кредитні союзи. Крім того, в США надто розвинута мережа небанківських (недепозитних) фінансово-кредитних установ (фінансових, інвестиційних, страхових компаній, пенсійних фондів), які за своїми операціями не відповідають критеріям банків.

В Україні ж за набором операцій, що виконуються, переважну кількість комерційних банків можна віднести до категорії універсальних.

Новостворений банк у світової практиці ліцензується. В якості основних умов видачі ліцензій виступають вимоги наявності авторитетного керівництва та визначення мінімального підписного капіталу. Розмір мінімального підписного капіталу може коливатися від 200 тис. доларів у Нідерландах до 100 млн. доларів у Великобрітанії.[4,7]

Особливу увагу привертає федеративна ознака організації банківської системи США. Згідно американським законам, банки можуть реєструватися і як штатні, і як національні. Вимоги по відношенню до критеріїв видачі ліцензії у обох випадках однакові, розрізняють лише умови операції. Банки, які зареєстровані як штатні, регулюються одними правилами, що безпосередньо стосується норм резервів та встановлення максимума відсоткової ставки, а національні - іншими.[5,300] В США відкриття відділень регулюється законами штатів, які обмежують створення національної мережі цих відділень.

Склад і характеристика банківських пасивів

Діяльність комерційних банків полягає в залученні грошових коштів та надання їх в кредит за більш високими процентними ставками, вони виступають посередниками між тими, хто у них потребує. Метою та рухомим мотивом здійснення такого посередництва являється одержання банківського прибутку.

Операції, за допомогою яких банки формують свої ресурси, називаються пасивними. Сутність пасивних операцій заключається у залученні різноманітних вкладів у межах депозитних та ощадних операцій, одержання кредитів від інших банків, емісії різноманітних цінних паперів, а також проведення інших операцій, в наслідок чого збільшуються грошові кошти в пасиві балансу комерційного банку.[6,5]

Пасиви банків складаються з власних, залучених та запозичених коштів.

Власний капітал комерційного банку займає невелику питому вагу у сукупному капіталі. Він служить, перш за все, для страхування інтересів вкладників, фінансового забезпечення своєї оперативної діяльності. Виходячи з цього власний капітал являється важливим фактором забезпечення надійності функціонування банку та повинен знаходитися під жорстоким контролем органів, які регулюють діяльність комерційного банку.[7,27]

Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, в процесі яких використовують різні види банківських рахунків.

До запозиченого капіталу комерційного банку належать кошти, отримані від емісії та продажу облігацій, та кредити, отримані у інших банків.

ІІ Основні шляхи формування ресурсів комерційного банку

Формування та регулювання достатності власного капіталу

Ресурси комерційного банку - це сукупність грошових коштів, що знаходяться у його розпорядженні і використовуються для виконання активних операцій. Пасивні операції - це операції, що забезпечують формування ресурсів комерційного банку.

Власний капітал комерційного банку поділяється на основний та додатковий. Основний капітал складається з статутного, резервного фондів, фондів економічного стимулювання та інших фондів, що утворюються за рахунок прибутку.

У складі основного капіталу головна роль належить статутному фонду банку. Він формується з акціонерного або приватного капіталу при організації нового банку шляхом внесків засновників чи випуску і реалізації акцій. Резервний фонд комерційного банку створюється у порядку, встановленому зборами акціонерів, а його розмір всановлюється на рівні 50% від розміру статутного фонду. Він формується за рахунок відрахувань з прибутку і повинен складати не меньше 5 % від суми отриманого прибутку. Спеціальні фонди, призначені для соціального розвитку банку формуються за рахунок прибутку.[8,31]

Додатковий капітал - це грошові кошти, що доповнюють власний капітал. Додатковий капітал формується з невикористаних резервів, що призначаються для страхування активних операцій комерційних банків та нерозподіленого прибутку.

Регулювання фінансового посередництва (у тому числі і банківської діяльності) означає встановлення довгострокових правил, за якими здійснюються операції фінансових посередників. Тому можна стверджувати, що регулювання - це стратегія. Розумні правила регулювання - це правила, що пройшли іспит часом у промислово розвинутих країнах і рекомендується тепер Базельським комітетом з банківського регулювання і нагляду для використання комерційними банками.[9,12]

Для розумного регулювання дуже важливим є питання про мінімальність капіталу. У зв’язку з мобілізацією банківської справи різко зріс ступінь мінливості пов’язаних з цим ризиків, а враховуючи призначення капіталу, - згладжувати наслідки неочікуваних втрат - дане питання набуло особливої гостроти.

Раніше на капітал дивились як на засіб захисту вкладників, а тому всановленими правилами вимагалося від тих, хто тримає депозити, підтримувати свій капітал у певному співвідношенні до суми депозитів.

В основі сучасного підходу, який рекомендується Базельським комітетом, лежить розгляд капіталу як амортизатора, який сприяє подаланню зниження реальної вартості активів. Сучасні інформаційні технології надають підвищений ризик майже усім категоріям активів і забалансових зобов’язань, настільки умови достатності власного капіталу обгрунтовані на мінімально придатній відсотковій частині виважених за ризиком активів, треба надати перевагу умові, що виходить із суми депозитів.

Базельський комітет всановив мінімальний стандарт капітальної достатності 8%, виважений за ризиком активів банку. У Великобританії цей показник називається Risk Asset Ratio (коефіцієнт ризику активів) з мінімальним рівнем 8%.[10,43] У Німеччині достатність власного капіталу визначається за відношенням до ризикових активів, які не можуть перевищувати його більш ніж у 18 разів, тобто мінімальне співвідношення дорівнює 5,56%.[11,35] В Україні даний показник називається співвідношення власних коштів з урахуванням коефіцієнту ризику.

Згідно до Базельської угоди, складовими частинами капітальної бази є стрижневий і додатковий капітал. Стрижневий капітал визначається основною частиною власних коштів, до нього належать випущені та повністю сплачені звичайні акції та некумулятивні безстрокові привілейовані резерви, на відміну від прихованих, формуються з чистого прибутку після сплати податків.

Додатковий капітал включає такі елементи:

а) непубліковані, або приховані резерви;

б) переоціночні резерви;

в) загальні банківські резерви;

г) гібридні інструменти позикового капіталу;

д) терміновий субординований борг.

Власним капіталом (тобто капіталом, яким банки несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями) у Німеччині вважається сума сплаченого статутного капіталу і страхових фондів за відрахування власних акцій, які залишаються у банках, чи частин капіталу; пільгових чи виданих під меньші, ніж звичайно, гарантії кредитів засновникам і акціонерам, які мають більше 25% капіталу або голосів.[11,32]

У Велекобрітанії Банк Англії вважає, що банківське кредитування має фінансуватися переважно вкладниками, а списування збитків - наприклад, неповернення позик - мають сплачувати акціонери, а не вкладники. Для захисту вкладників від збитків банки повинні мати достатній капітал.[12,26]

Згідно з Базельською угодою для розрахунку зваженого за ризиками відношення капіталу до активів (показник капітальної достатності) з капітальної бази відраховуються такі складові:

ділова репутація, яка як актив вираховується з серцевинного капіталу;

інвестиції у філії, що займаються банківською та фінансовою діяльністю.

Формування залучених та запозичених коштів

Більша частина ресурсів комерційного банку формується за рахунок залучених та запозичених коштів, а не власних. Структура залучених та запозичених коштів можно розглянути на рисунку 2.1, який надає Майкл Капур.

Джерела грошових коштів

Депозити

Грошові кошти у ВКВ

Кредити, отримані банком

Кошти від продажу облігацій

Вклади громадян

Депозити юридичних осіб

Кредити, придбані на міжбанківському ринку

Цільові державні кредити

Рис. 2.1 Структура залучених та запозичених коштів[13,10]

Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, у процесі яких використовують різні види банківсьеих рахунків. Операції, пов’язані з залученням грошових коштів на вклади, мають назву депозитних.

Практично усі клієнтські рахунки називають депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти. За формою використання рахунків вони поділяються на: депозити до запитання, термінові або строкові депозити, умовні депозити.

Одним із способів стимулювання внесків є застосування процентної ставки, що прогресивно зростає залежно від часу фактичного перебування коштів на вкладі.

З метою компенсації інфляційних втрат комерційні банки можуть пропонувати вкладнику виплату процентів на перед. Якщо депозитна угода буде розірвана достроково, виплачені проценти банк утримає із суми внеску. Важливе значення для стимулювання внесків має гарантування банком цілості переданих йому коштів. Цього можна досягнути шляхом страхування депозитів. В Україні проблема страхування депозитів залишається актуальною, для вирішення цієї проблеми необхідно враховувати зарубіжний досвід, на чому ми зупинимося докладніше у наступній главі.[14,73]

До запозиченого капіталу комерційного банку належать кошти, отримані від емісії та продажу облігацій, та кредити, отримані у інших банків.

Комерційний банк може випускати облігації для залучення позикових коштів лише за умови повної сплати усіх випущених ним акцій. Реалізація облігації може відбуватися або на основі їх продажу за договорами з покуп-цями або шляхом обміну на раніше випущені облігації та цінні папери. Погашаються облігаційні позики комерційними банками після закінчення терміну обігу облігацій за їх номінальною вартістю. Банківські облігації насьогодні не дістали розвитку.

Одним із джерел поповнення ресурсів комерційного банку є міжбанківський кредит. Банки-позичальники залучають міжбанківський кредит для розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами, а також у зв’язку з необхідністю регулювання банківської ліквідності. Враховуючи світову практику досить активно використовуються міжбанківські кредити терміном на один день, мета яких полягає у підтримці поточної ліквідності банку. У Великобрітанії у структурі запозичених коштів міжбанківські кредити займають 18,6%, у Франції– 40%. [15,51;16,22 ]

ІІІ Вплив пасивів на діяльність комерційного банку

Аналіз структури та управління пасивними операціями

Ресурси кожного комерційного банку мають конкретну структуру, тобто співвідношення між власними, залученими та запозиченими коштами. Ця структура складається насамперед під впливом конкретних умов: універсалізації чи спеціалізації банку, його кредитної тактики і стратегії, позицій на грошово-кредитному ринку, обсягу продуктів і послуг, які пропонуються клієнтам. Під впливом змін у регулюванні банківської діяльності, зрушень у макро- й мікроекономічній динаміці, можливості формування ресурсної бази комерційного банку не залишаються стабільними. Враховуючи це, актуальним є моделювання кожним комерційним банком шляхів і джерел ресурсного забезпечення його діяльності.

Розробляючи модель ресурсного забезпечення діяльності комерційного банку, важливо застосувати відповідну концептуальну основу, головним принципом якої має стати оптимізація структури пасивів, оскільки саме вони і є першоджерелом ресурсів. Цього можна досягти, узгодивши структуру пасивів та активів банку.

Структура пасивів банків Великобританії на кінець 1997 року становила: 39,3%– строкові депозити; 24,1%– кошти клієнтів на розрахункових та поточних рахунках у національній валюті; 21,7%– фонди банків; 6,1%– прибуток; 3,5%– кредитори; 3,3%– кошти клієнтів у іноземній валюті; 2,0%– кореспонденські рахунки інших банків. [17,45 ]

Аналіз структури пасивних операцій банку може бути якісним і кількісним і включає аналіз структури власних коштів і аналіз структури залучених та запозичентх коштів.

Якісний аналіз структури власних коштів комерційного банку дозволяє виділити джерела їх формування. Власні кошти банків складаються із фондів: статутного, резервного, страхового, інших фондів та нерозподіленного прибутку. Аналіз власних коштів має важливе значення, бо вони служать забезпеченням зобов’язань банку. Окрім власних банк широко використовує залучені кошти, за рахунок яких формується більша частина активів.

Аналіз власних і залучених ресурсів починають з оцінки їх структури вцілому і по кожній групі. При цьому слідкують, як складається співвідношення між власними та залученими ресурсами і темпами їх росту. Наступним етапом аналізу є оцінка стану власних коштів банку та їх складових частин.

Для забезпечення фінансової стійкості банку дуже важливо нарощувати найбільш стабілну частину власних коштів– статутний фонд і резервний капітал.

При аналізі залучених коштів враховують наступні їх види: залишки на розрахункових, поточних рахунках клієнтів; залишки на рахунках по обліку боргових зобов’язань випущених банком, що обертаються на ринку; строкові депозити юридичних та фізичних осіб; міжбанківські кредити. Збільшення суми залучених ресурсів свідчить про збільшення депозитної бази банку. Чим більша доля залучених коштів клієнтів банку на довгостроковій основі, тим стабільніша частина ресурсів комерційного банку, що задовільно впливає на його ліквідність і зменшує залежність від міжбанківських позик. [18,32]

Слід підтримувати таку структуру пасивів, яка б забезпечувала певне співвідношення власного та позикового капіталу, що дає змогу підтримати ефективність банківської діяльності.

Управління банківськими ресурсами– це діяльність, яка пав’язана з залученням грошових коштів вкладників та інших кредиторів, визначенням величини та відповідної структури джерел грошових коштів і їх розташування.

У практиці зарубіжного менеджмента управління пасивами є самостійним напрямком, в процесі якого вирішуються наступні завдання:

не допускати наявності в банку коштів, які не приносять доходу, окрім тієї частини, яка забезпечує формування обов’язкових резервів;

сформувати необхідні кредитні ресурси для виконання банком відповідних зобов’язань перед клієнтом і розвитку активних операцій;

забезпечити отримання банком прибутку за рахунок залучення «дешевих» ресурсів.[12,27]

Кожне із цих завдань має свої особливі способи і методи вирішення. В управлінні операцій по залученню вільних грошових коштів важливе значення має якість обслуговування клієнтів – наявність інформації про умови залучення грошових коштів у вклади, швидкість обслуговування, добре відношення до клієнта. Якісне обслуговування, на думку А. Дау-гласа, багато в чому залежить від кваліфікації апарату банку, який повинен врахувати не лише свої власні інтереси, а й інтереси клієнтів. Важливе місце серед них належить депозитному проценту, його диференціації в залежності від строку вкладу.[19,88]

Перед комерційними банками постає завдання ефективного розташування ресурсів, яке б надало банку прибуток, а для досягнення цього комерційний банк повинен підтримувати везначене співвідношення між власними та залученими коштами. Надмірна наявність залучених коштів посилює ризик і підвищує потенційну загрозу неплатоспромож-ності комерційного банку, а також можливість потрапити під контроль інших комерційних банків та кредиторів, що може дозволити останнім впливати як на поточну діяльність, так іна проведення банком кредитної політики в цілому.

Переважне формування банківських ресурсів за рахунок власного капіталу також не краща політика для комерційного банку. Це пов’язано з можливістю втрати певної групи акціонерів контролю над комерційним банком, зниження рівня сплати дивідендів і ринкової вартості акції. Як результат, незбалансованість в структурі капіталу може призвести до погіршення показників, які характеризують діяльність комерційного банку.

Тому потрібно вибирати таку структуру банківського капіталу,яка при найменьших затратах на формування банківських ресурсів буде сприяти підтримці стабільному рівню доходів, а також репутації комерційного банку на рівні, достатньому для залучення ним необхідних грошових ресурсів на вигідних умовах.

Страхування депозитів як один з важливих елементів успішного функціонування комерційного банку

У ринкових умовах банківські кризи будуть неминучі. У зв’язку з цим стає питання страхування банківських депозитів. Для населення таке страхування буде важливим елементом системи соціального захисту. Для підприємств та організацій воно дасть змогу знизити ризик втрат, які пов’язані з банківською нестабільністю. Для самої банківської системи таке страхування дозволить послабити небезпеку вилучення депозитів та попередити розповсюдження банківської кризи.

Страхування депозитів може бути державним та здійснюватися за рахунок бюджету. Його засновником повинна бути установа з великим контрольними повноваженнями по відношенню до банківських установ, які підлягають страхуванню.

Особливу увагу питанню страхуванню депозитів приділяється в банківській практиці західних країн. Більшість промислово розвинутих країн або вже ввели в дію, або вводять механізм захисту депозитів. Ці механізми можуть бути державними, як у США, Великобританії та Канаді; можуть створюватися самими банками, як у Франції, Німеччині та Нідерландах; та мати змішаний характер, як у Бельгії та Японії.[20,13]

Основна мета страхування депозитів полягає у тому, щоб забезпечити збереження вкладів населення, підприємств та організацій у випадку банківського краху. Це один з елементів соціального захисту та у той же час важливий інструмент підтримки життєздатності кредитної системи. Забезпечуючи гарантію збереження вкладів на банківських рахунках, страхування депозитів зменьшує небезпеку вилучення вкладів у випадку погіршення кон’юктури та неплатоспроможності окремих установ.

Незважаючи на розбіжності у схемах депозитного страхування, до їх спільної риси можна віднести теріторіальну ознаку здійснення страхування, яка не робить різниці між національними та іноземними банківськими установами, які функціонують у даній країні. Страхувння розповсюджується як на вклади резидентів, так і нерезидентів. По відношенню до страхування валютних вкладів існує різноманітна практика: деякі країни такі вклади страхують, інші ні. Міжбанківські вклади, як правило, не страхуються. Велика кількість країн встановлює максимальні ліміти на розміри депозитів, які належать страхуванню.

Страхові організації можуть виконувати лише технічні функції, а в окремих країнах, як, наприклад, у США, можуть мати великі контрольні повноваження по відношенню до банківських установ, які підлягають страхуванню.[3,21]

На даному етапі розвитку банківської системи України потрібно враховувати досвід страхування депозитів зарубіжних країн для того, щоб попередити можливість банківської кризи. Ця проблема стоїть перед керівними органами, які повинні дозволити банкам ефективно використовувати коливання процентної ставки по вкладам в якості засобу компенсації як індивідуального ризику неповернення боргу, так і ризика знецінення грошей.

Банки відіграють основну роль в утворенні оптимального середовища для мобілізації й вільного перепливу капіталів, нагромадженню коштів для структурної перебудови економіки, розвитку підприємництва.

Досвід розвитку зарубіжних кредитних систем показав доцільність побудови дворівневої банківської системи, де існує розподіл функцій центрального банку та інших кредитних установ. Ця система характерна для усіх ринково розвинутих країн і на цей час застосовується також в нашій країні.

Для більш успішного функціонування комерційного банку, підвищенні його платоспрможності та ліквідності необхідно приділяти увагу доцільному формуванню та регулюванню його пасивів, завдяки яким формуються ресурси банку.

Згідно з існуючими в банківський практиці традиціями ресурси комерційного банку поділяються на власні, залучені та запозичені. Перед комерційними банками постає завдання ефективного розташування ресурсів, які б приносили банку прибуток. Для цього комерційний банк повинен:

підтримувати співвідношення між власними та залученими коштами;

підвищувати частку власного капіталу по відношенню до його активів;

у структурі залучених коштів не повинні домінувати великі міжбанківські кредити;

підвищувати якість обслуговування клієнтів;

нарощувати стабільну частину власних коштів – статутного фонду та резервного капіталу.

Тому потрібно вибирати таку структуру банківського капіталу,яка при найменьших затратах на формування банківських ресурсів буде сприяти підтримці стабільному рівню доходів, а також репутації комерційного банку на рівні, достатньому для залучення ним необхідних грошових ресурсів на вигідних умовах.

Отже, успіх функціонування комерційного банку залежить від постійного аналізу коштів, які знаходяться на депозитних рахунках, постійній роботі з клієнтами, гарному обслуговуванні, а також потрібно враховувати досвід страхування депозитів західних країн таких, як США, Канада, Німеччина, бо це ще один з важливих елементів, який сприяє покращенню діяльності банку.

Література

Ukrainian Economic Review. – K., 1995.

Wright D. Bank Marketing for the 90s: New Ideas from 55 of the Best Marketers in Banking. – N.Y., 1991.

Dale K. Bank Supervision Around the World. Group of Thirty. – N.Y., 1982.

Dale K. Op. Cit. – N.Y., 1991.

Banking Sistem Aroad. – L., 1987.

Frank Wood. Business Accounting. – M., 1992.

Gel Geld Bank and Borsenwesen.- Hamburg, 1993.

Pecchioli R. M. Prudentional Supervision in Banking. – P., 1987.

Geld A. and Honshan P., Finiacial Sector Reforms in Adjustment Programs, World Bank. – N.Y.,1989.

. Aristobulo J., From Good Bankers to Bad Bankers: Ineffective Supervision as Major Elements in Banking Crises. – L., 1998.

. Sheng Andrew, The Art of Bank Restructing: Issues and Techniques. – N.Y.,!990.

. Schumper, Joseph A., The Theory of Economic Development. – L., 1995.

. Kapoor Michacl Are banks ready?// Business Central Europe. – 1996 - № 2.

. Ukraine in the World Economic Space: Proceedings of the Second Congress International Ukrainian Economic Association. – K., 1996.

Banks Restructuring in Traditional Socialist Economies. – L., 1990.

Keith Butters J., Rh. D. – N.Y., 1975.

Banking Institutions in Developing Markets. – L., 1998.

Weisskenneth D., Bulding an Import / Export Business Revised and Expanded.– N.Y., 1993.

Potter, Douglas A. Automated Accounting Systems and Procedures Handbook.– N.Y., 1991.

20. A reflection on the State of Japan’s biggest banks // The Economist– 1995– № 7