Теоретичні аспекти огляду мовно-стилістичних особливостей науково-популярних видань

Зміст Введення Розділ 1. Теоретичні аспекти огляду мовно-стилістичних особливостей науково-популярних видань 1. Морфологічні особливості 2. Фразеологічні особливості 3. Граматичні особливості 4. Синтаксичні особливості 5. Стилістичні особливості Висновок Використана література Введення Актуальність роботи. Сучасні засоби популяризації наукових знань різноманітні.

До них відносяться і кіно, і телебачення, і радіо, і періодичний друк. Особлива роль належить книжковим і журнальним виданням. Найбільш фундаментальним засобом популяризації продовжують залишатися книжкові науково-популярні видання. У широкому значенні науково-популярним книжковим виданням слід рахувати видання, яке містить відомості про теоретичні і/або експериментальні дослідження

і призначено для популяризації і пропаганди основ і досягнень науки і техніки, культури і результатів прикладної діяльності серед широких мас читачів в доступній для них формі. Загалом предметом змісту науково-популярного видання можна вважати все, що має відношення до науки і наукових досліджень: результати наукових досліджень, наукову область, в якій проводяться (проведені) дослідження; об'єкт дослідження; наукову проблему (завдання), мету

і метод дослідження; умови, в яких проводяться дослідження, і використовувані апаратура і матеріали; факти, складові основу дослідження (науки), включаючи дані спостережень і експериментів, відкриття, винаходи, теорії, закони, гіпотези і ін. Характеризуючи предмет змісту науково-популярного видання, можна сказати словами Н. Р. Чернишевського: « Популярні книги перекарбовують в ходячу монету важкий злиток золота, виплавлений

наукою». Тематика науково-популярних видань може бути вельми широкою. Вона повинна визначатися потребами і завданнями суспільства, інтересами і попитом читачів. З цим пов'язано цільове призначення і функціональні властивості науково-популярних видань. Цільове призначення науково-популярного видання - популяризація

і пропаганда основ і досягнень науки, техніки, культури і результатів прикладної діяльності серед широких мас читачів. Що стосується функціональних властивостей, то вони вельми різноманітні. Найважливішою функцією науково-популярної книги є популяризація і пропаганда наукових знань. Саме це в найзагальнішому визначенні складає цільове призначення даної

книги. Дана функція, разом з просвітницькою і ознайомлювальний-освітньою, у всі часи була такою, що веде. Пропагуючи наукові знання, учений передає масам останнє слово в науці і тим самим знайомить їх з цим новим знанням, сприяючи підвищенню їх освітнього рівня і вирішуючи просвітницьку задачу. Наукові знання духовно збагачують читача науково-популярної книги, будить в нім подальший пізнавальний

інтерес, сприяють розвитку його творчої ініціативи, нарешті, залучають до знання. Однією з головних цілей науково-популярної книги є формування наукового світогляду читача. Світоглядна функція припускає виклад в науково-популярній книзі природничонаукових знань і законів природи, освітлення досягнень в розробці теоретичних проблем, що відкривають нові перспективи науки і на її основі нові можливості прогресу виробництва.

Реалізація функції формування наукового світогляду безпосередньо пов'язана із залученням людини до наукових знань, вихованням у читача сприйнятливості, розуміння суті науки, науково-технічного прогресу. Популярні видання по мистецтву виконують важливу функцію естетичного виховання. Розділ 1. Теоретичні аспекти огляду мовно-стилістичних особливостей науково-популярних видань 1. Морфологічні особливості В процесі редакторської підготовки науково-популярного видання велику увагу

доводиться приділяти роботі над мовою і стилем. У системі словесно-образних засобів мови науково-популярних творів відбивається його залежність від змісту, функцій, цільового призначення, читацької адреси, жанру твору. Встановлено (Э.А. Лазаревич), що особливостями науково-популярного стилю як мовної системи є динамізм, конкретність, образність, суб'єктивно-об'єктивний характер викладу, чим і визначається його лексико-фразеологічне і морфолого-синтаксичні своєрідність: широке використання

слів-уявлень і експресивно забарвлених засобів (зокрема метафор, епітетів, порівнянь, перифраз), багатство форм і значень дієслова. Науково-популярній манері оповідання властиве яскраво виражене образно-експресивне забарвлення. Лінгвістичне розуміння образності мови засноване на використанні слів в переносному значенні. При цьому лінгвістичні одиниці, одержуючі образне значення в художньому контексті, якоюсь мірою втрачають свою номінатівную функцію і набувають яскравого експресивного забарвлення.

Вивчення образного значення слова в цьому сенсі направлене на дослідження лексичних прийомів, що додають мови эстетико-художнє значення. Важливий засіб створення образності в науково-популярному творі - епітет. Він дозволяє дати яскраву емоційну характеристику предмету або явищу. Образність епітета неабиякою мірою визначається його мовним оточенням. У науковому тексті епітет набуває нейтрального мовного забарвлення, виступаючи, як правило, у складі

термінологічних поєднань. Закономірне використання метафоричних епітетів з образністю, що не стерлася: «срібні і смарагдові зірки», «кришталевий купол неба». Широке використання в науково-популярній книзі перифраз пояснюється прагненням автора звернути увагу читача на ті риси предметів, що зображаються, або явищ, які найбільш важливі в пізнавальному відношенні. Особливою виразністю зазвичай відрізняються індивідуально-авторські перифрази.

Вони виконують в мові естетичну функцію. Індивідуально-авторські перифрази часто містять метафори, епітети, оцінну лексику. Образні перифрази додають мови самі різні експресивні відтінки - від патетики до невимушеного іронічного звучання. Необразні перифрази, які зберігають пряме значення вхідних в них слів, виконують не тільки естетичну, але і смислову функції, допомагаючи авторові точніше виразити думку, підкреслити ті або інші особливості описуваного предмету: «молодий суперник», «середньовічний пророк»,

«представники іншої цивілізації». Широко застосовуються загальниймовні перифрази, що є стійкими поєднаннями слів, емоційно і експресивно забарвлені, наприклад «повітряні судна», «наші менші брати». Звернення до перифраз обумовлене прагненням додати мови невимушено-розмовний відтінок. Тропом, що часто вживається в науково-популярній книзі, є уособлення типу: «народження всесвіту», «чорні дірки пожирають все», «всесвіт задає загадки», «реактор

дихає». Використовується також прийом персоніфікації, при якому описувані предмети набувають реальної людської зовнішності: «Всесвіт-мати і сама була пристосована до життя, і дитяти на світло провела хороше», «Старенька-Земля винна була не тільки неабияк поважчати з віком, але і покритися кратерами, як це відбулося з її найближчою сусідкою - Місяцем». Порівняння - один з найпоширеніших прийомів цікавості в науково-популярній книзі.

Саме на використанні аналогії і порівнянні базується можливість популяризації складних явищ сучасній дійсності. За допомогою порівнянь роз'яснюється наукова термінологія: «Сьогодні на їх роль претендують цефєїди - небесні тіла, які, за словами одного з дослідників, «пульсують, немов серце». Причому кожне таке «серце» разів в 50 більше нашого Сонця і в 100 разів масивніше за нього». У одній з науково-популярних книг образні порівняння використовуються

для того, щоб допомогти читачеві представити дію приладу термоськана: «Виявилось, що зображення були отримані за допомогою «термоськана» - апарату, за своїм принципом дії того, що нагадує скоріше ткацький верстат, ніж звичайний фотоапарат.». Бувають розгорнені порівняння, вказуючі на декілька загальних ознак предметів, що зіставляються. У розгорнене порівняння включаються два паралельні образи, в яких автор знаходить багато загального. Художній образ, використовуваний для розгорненого порівняння, додає опису

особливу виразність. «А що знаходиться між галактиками? За допомогою гігантського телескопа Паломарськой обсерваторії в середині 70-х років нашого століття були сфотографовані «нитки» і цілі «мости», що зв'язують деякі галактики. На підставі цих даних група дослідників запропонувала концепцію гіпергалактик, яку охочі на хльосткі порівняння журналісти охрестили сотами Всесвіту. Суть цієї концепції полягає в наступному.

Коли фахівці почали уважно розглядати великомасштабну об'ємну карту Всесвіту, створену на підставі спостережень останніх років, то звернули увагу, що галактики в ній розташовуються зовсім не рівномірно, а складають як би стінки осередків, «сотів», заповнених чимось невидимим оку». Риторичні питання - найпоширеніша стилістична фігура, що характеризується яскравістю і різноманітністю емоційно-експресивних відтінків.

Риторичні питання містять твердження або заперечення, співпадаючі по зовнішньому граматичному оформленню із звичайними питальні пропозиціями. Відрізняючись яскравою окличною інтонацією, риторичні питання виражають особливу напругу відчуттів: «Куди дивилися прогнозисти?»; «Що десяток-другой покалічених, коли по відомству Лаврентія Павловича проходили і зникали без суду і слідства мільйони?».

Науково-популярний текст може відрізнятися своєрідністю оформлення інтонаційної пунктуації. Пунктуація дозволяє передати уривчастість мови, створити несподівані паузи, що направляють увагу читача на сприйняття найбільш важливої інформації. Наприклад: «Коли свого часу ми запускали на Місяць місяцеходи, то усередині них були люди», «Ракета піднялася над землею

Але із-за втрати керованості політ був перерваний». З метою активізації інтуїції читача можуть бути використані несподівані пропуски в ланцюзі повідомлень: «Згодом Костянтин Птушко переглянув свої погляди. Створена в його КБ ракета-носій працює саме на водні. Але у той час.». Тут свідомо не доказується думка

і тим самим надається читачеві можливість самостійно завершити виклад. Емоційну напруженість мови додають приєднувальні конструкції. Синтаксично несамостійні відрізки тексту утворюють асоціативний ланцюг, набуваючи при цьому великої виразності і емоційної насиченості: «Про яку тут війні йдеться? Про першу світову? Про другу? Афганською? Чеченською?

Або ще про якусь ранішу змову трьох правителів?». Нанизування однотипних синтаксичних одиниць створює градацію: «Людей би розплющило, роздавило, розтрощило», «знову глиби, уламки, камені». Кожна подальша лексична одиниця підсилює емоційне звучання попередньою, завдяки чому створюється особлива експресивність мови. В деяких випадках градацію утворює нанизування питальні пропозицій: «Ну, а як йде справа з тисячами

тих експериментів, які нібито підтверджують теорію відносності? Ким вони проводилися? Коли?». Нанизування питальні пропозицій дозволяє створити ефект безпосереднього спілкування з читачем. Найважливішим чинником цікавості в науково-популярній книзі може стати гумор або іронія. Широко використовуються каламбури. Наприклад, «теорія еволюції і сама зазнає істотну еволюцію», «роздумуючи над природою самої природи», «де ховається прихована маса».

Можуть бути і такі каламбури: «звучить, звичайно, все це принадно, але і брехливо». Думка, виражена в каламбурній формі, виглядає яскравішою, гостріше. Гумор дозволяє уникнути монотонності оповідання, полегшує сприйняття твору. Широке використання знаходять елементи розмовного стилю. Спостерігається характерна для розмовної мови тенденція до вільної побудови мовних одиниць, вживання

окказіональних граматичних конструкцій. Більшість окказіоналізмов («прілетельци», «лунопроходци») побудовані на основі образного осмислення їх словообразующей моделі. Розмовна лексика(«затягнули», «зациклившись», «мудрованих», «нехитре», «погано-бідно») сприяє імітації фразеологізм невимушеної персонально адресованої неофіційної мови. Як прикмети розмовного стилю використовуються слова просторічні, лайкові, такі, що знаходяться за межами

літературної норми: «Тільки дурні, пробачите за грубість, вчаться на власних помилках». Розмовна лексика привносить в науково-популярний текст відтінки емоційності, образності. Стилізація діалогу з читачем досягається шляхом використання семантично спустошених конструкцій («так би мовити», «така справа»), слів, вказуючих на гадану дії («а може», «напевно»), междометій («уф», «ну і ну»). Автори науково-популярних книг звертаються до багатства фразеологізму російської мови як до

невичерпного джерела мовної експресії. Властива фразеологізмам образність пожвавило оповідання, додає йому невимушене іронічне забарвлення. Розмовно-просторічна фразеологія використовується для стилізації авторської мови з метою невимушеного спілкування з читачем. Наприклад: «Досвідчені інженери сушать собі голови над тим, як з розкопаних археологами фактів відтворити або реконструювати щось, схоже з сучасними машинами

і пристроями». Як засіб цікавості в науково-популярних творах використовуються прислів'я і приказки: «Але перший млинець, як відомо, грудкою»; «Хороший початок півсправи відкачав». Яскраве емоційно-експресивне забарвлення прислів'їв і приказок обумовлене образністю використовуваних в них мовних засобів. Прислів'я і приказки носять розмовний характер, вони забарвлені в жартівливі,

іронічні тони, тому їх використання додає невимушену довірчість розповіді. Простота і ясність в науково-популярному виданні тісним чином зв'язана з використанням термінології. У складі термінологічної лексики можна виділити декілька «шарів», що розрізняються сферою вживання, змістом поняття, особливостями об'єкту, що позначається. Це ділення відбивається в розмежуванні загальнонаукових термінів, складових понятійний фонд науки в

цілому, і спеціальних, закріплених за певними областями знань. Термінологічна лексика незвичайно інформативна, тому її використання є необхідною умовою лаконічності, точність викладу. Вимоги, які пред'являють до термінології популярних творів, залежать від освітніх і вікових особливостей аудиторії. Наприклад, у виданнях для дітей молодшого

і середнього шкільного віку повинна бути мінімальна кількість вузькоспеціальних термінів. У виданнях, призначених для дорослих читачів, недоцільно відмовлятися від професійної термінології. Проте введення термінів в текст повинне бути мотивоване, зловживання вузькоспеціальною лексикою позбавляє мова простоти і доступності. Для того, щоб полегшити сприйняття інформації, автори пояснюють значення термінів. Пояснення етимології термінологічних виразів може служити

разом з тим засобом створення цікавості. Наприклад: «Свою назву вони (нейтронні зірки) отримали через те, що, на думку теоретиків, електрони і протони атомів речовини, з якої складалися ці небесні тіла, були зім'яті силою гравітації до такого ступеня, що перетворилися на компактніші нейтрони»; «Цефєїди - небесні тіла, які, за словами одного з дослідників, «пульсують, немов серце Назва «цефєїди» походить від зірки Дельта Цефея - одному з найбільш типових для даного класу небесних

тіл». Практика популяризації сформувала цілий ряд прийомів введення термінів в текст. 1.Даючи визначення терміну, автор може привести декілька відомих читачеві прикладів. «Камінь пише А. Е. Ферсман це мертва частина природи: булижник мостової, проста глина, вапняк тротуарів, коштовний камінь у вітрині музею, залізняк на заводі і сіль в сільниці». 2. Знайомлячи з новою назвою, автор не приводить повного визначення, а називає лише найхарактерніші

ознаки поняття. Використавши термін берилій, А. Е. Ферсман обмежується тим, що повідомляє: «якнайлегший метал землі». 3. Значення спеціального поняття іноді розшифровується як би мимоходом, в дужках або однім-двумя словами. Приклад: «Там, в щільному вапняку, попадалися цілі жеоди, або прошарки щільного бурого кремнію». 4. Терміни, що не мають широкого розповсюдження, повідомляються в дужках: «Я не говорив про чудові

глини з властивостями вибілювання (гжель), вогнетривких і кислототривких». 5. Розглядаючи явище, автор не називає його відразу, а як би примушує читача самого пригадати термін. У «Цікавій мінералогії» читаний: «Найчастіше стінки печер вистилає вуглекислий кальцій - кальцит, той прозорий або такий, що просвічує мінерал, який поволі і поступово осідає з крапель води, що просочуються

Крапелька за крапелькою, падаючи вниз, витягають трубки в довгі, в декілька метрів, тонкі стебла. Цілий ліс таких вертикальних ниток-стебел, а внизу, під ними, трубки, що обломилися і впали, покриваються химерними гіллястими кущиками білих натікань Так поступово ростуть сталактити зверху і сталагміти знизу, поки вони не зустрінуться і не зростуться разом у великі завіси, в масивні колони або суцільні гірлянди».

6. Розкриваючи зміст наукового поняття, автор іноді приводить всі загальноприйняті його позначення. «Залізний колчедан - один з найпоширеніших мінералів в земній корі. Він широко зустрічається і на рівнині, і в горах; його виблискуючі, золотисті кристали є майже в кожній колекції. Його наукова назва «пірит» походить від грецького слова «пюр» (вогонь) - чи тому, що він іскриться на сонці, або тому, що ударом стали об його шматок можна висікати яскраві

іскри У історії людства він має велике значення, оскільки містить до 50 відсотків сірі, чому нерідко його називають сірчаним колчеданом». Важливо, щоб використання термінів було обгрунтованим і не утрудняло розуміння і сприйняття змісту. Останнє слово в рішенні цієї задачі за редактором. Сучасний науково-популярний стиль не схильний до уніфікації і стереотипності. Специфіка популярної манери викладу зумовлює вираз

індивідуально-авторського образу мислення. «Редактор популярного твору про науку допомагає авторові знаходити слова яскраві поняття, що запам'ятовуються, точно виражаючі, уникати як трафаретів, так і штучною цветістості зображення, пам'ятаючи, що мова популярних книг про науку повинна володіти точністю мови літератури науковою, яскравістю літератури художньою і бути зрозумілим читачам, на яких розрахований твір»[1, с.79-89].

Морфологічний лад науково-популярної літератури має дієслівний характер, діалогичен, суб'ектівно-об'ектівен і в нім велика увага до дії, до його виробника, активніша роль автора і його взаємозв'язок з читачем, чим в науковому стилі. Редакторові важливо враховувати, що абстрактність мови, абстрагованість теоретичних висновків і формулювань несумісні з мовою і стилем науково-популярного видання.

У нім слід уникати сухості мови, абстрактності подачі матеріалу, властивих науковій манері викладу, засобів, вказуючих на зв'язок попередньою і подальшої інформації («як указувалося», «як мовилося»), союзів, що відображають причинно-наслідкові зв'язки («отже», «у зв'язку з тим що», «тому»), слів, що позначають послідовність думок («спочатку звернемося», «заздалегідь розглянемо», «перш за все проаналізуємо»), вживати дієслова з ускладненим лексичним значенням («відбувається

зниження», «знаходити застосування»). Популярному викладу протипоказане згортання інформації. Тому небажане нанизування родових відмінків, використання абстрактних слів «проблема», «питання», «уявимо, що.», дієслів відособленої дії, безособових дієслів: «було продемонстроване», «вже сказане», пов'язаних з ними займенникових конструкцій 3-ої особи: «автор вважає потрібним сказати», «на погляд автора», лекційно-канцелярських оборотів «ми бачимо тепер», «ми вже встановили».

Різноманітність мовних і стилістичних засобів і їх роль в популяризації науки надають редакторові можливість широкого прояву своїх професійних і творчих здібностей. Найбільш характерною особливістю мови письмової наукової мови є формально-логічний спосіб викладу матеріалу. Це знаходить свій вираз у всій системі мовних засобів. Науковий виклад складається головним чином з міркувань, метою яких

є доказ істин, виявлених в результаті дослідження фактів дійсності. Для науково-популярного тексту характерні смислова закінченість, цілісність і зв'язність. Найважливішим засобом виразу логічних зв'язків є тут спеціальні функціонально-синтаксичні засоби зв'язки, вказуючі на послідовність розвитку думки (спочатку, перш за все, потім, по-перше, по-друге, значить, отже

і ін.), суперечливі відносини (проте, тим часом, тоді як, проте), причинно-наслідкові відносини (отже, тому, завдяки цьому, згідно з цим, внаслідок цього, крім того, до того ж), перехід від однієї думки до іншої (перш ніж перейти до звернемося до розглянемо, зупинимося на розглянувши, перейдемо до необхідно зупинитися на необхідно розглянути), підсумок, висновок (отже, таким чином, значить, на закінчення відзначимо, все сказане дозволяє зробити висновок, підвівши підсумок, слід сказати).

Як засіб зв'язки можуть використовуватися займенники, прикметники і дієприкметники (дані, цей, такий, названі, вказані і ін.). Не завжди такі і подібні ним слова і словосполучення прикрашають склад, але вони є своєрідними дорожніми знаками, які попереджають про повороти думки автора, інформують про особливості його розумового шляху.

Читач відразу розуміє, що слова "дійсно" або "насправді" указують, що наступний за ними текст призначений служити доказом, слова "з іншого боку, навпроти" і "втім" готують читача до сприйняття зіставлення, "бо" - пояснення. В деяких випадках словосполучення розглянутого вище типу не тільки допомагають позначити переходи авторської думки, але і сприяють поліпшенню рубрикації тексту.

Наприклад, слова "приступимо до розгляду" можуть замінити заголовок рубрики. Вони, граючи роль невиділених рубрик, роз'яснюють внутрішню послідовність викладу, а тому в науковому тексті дуже корисні. На рівні цілого тексту для наукової мови чи не основною ознакою є цілеспрямованість і прагматична установка. Звідси робиться зрозумілим, чому емоційні мовні елементи в мові не грають особливої ролі. Науковий текст характеризується тим, що в нього включаються тільки

точні, отримані в результаті тривалих спостережень і наукових експериментів зведення і факти. Це обумовлює і точність їх словесного виразу, а отже, використання спеціальної термінології. Завдяки спеціальним термінам досягається можливість в короткій і економній формі давати розгорнені визначення і характеристики наукових фактів, понять, процесів, явищ.

Встановлено, що кількість термінів, вживаних в сучасній науці, значно перевищує загальну кількість слів, що вживаються в літературно-художніх творах і розмовній мові. Слід твердо пам'ятати, що науковий термін не просто слово, а вираз суті даного явища. Отже, потрібно з великою увагою вибирати наукові терміни і визначення. Не можна довільно змішувати в одному тексті різну термінологію, пам'ятаючи, що кожна наука

має свою, властиву тільки їй, термінологічну систему. Не можна також вживати замість прийнятих в даній науці термінів профессионалізми. Профессионалнзми - це не позначення наукових понять, а умовні, надзвичайно диференційовані найменування реалій, використовувані в середовищі вузьких фахівців і зрозумілі тільки їм. Це свого роду їх жаргон. У основі такого жаргону лежить побутове уявлення про

наукове поняття [11, с.107]. 1.2. Фразеологічні особливості Фразеологія науково-популярної прози також вельми специфічна. Вона покликана, з одного боку, виражати логічні зв'язки між частинами вислову (такі, наприклад, стійкі поєднання, як "привести результати", "як показав аналіз", "на підставі отриманих даних", "резюмуючи сказане", "звідси витікає, що"

і т.п.), з іншого боку, позначати певні поняття, будучи, по суті справи, термінами (такі, наприклад, обороти фразеологізмів і складні терміни, як "струм високої напруги", "державне право", "коробка передач" і т.п.). 1.3. Граматичні особливості З погляду морфології слід зазначити в науково-популярному виданні наявність великої кількості іменників з абстрактним значенням, а також віддієслівних

іменників (дослідження, розгляд, вивчення і т.п.). У науково-популярній прозі широко представлені відносні прикметники, оскільки саме такі прикметники на відміну від якісних здатні з граничною точністю виражати достатні і необхідні ознаки понять. Як відомо, від відносних прикметників не можна утворити форми ступенів порівняння. Тому в науковому тексті при необхідності використання якісних прикметників перевага віддається аналітичним

формам порівняльного і чудового ступеня. Для утворення чудового ступеня найчастіше використовуються слова "найбільш", "найменше". Не уживається порівняльний ступінь прикметника з приставкою "по" (наприклад, "вище", "швидше"), а також чудовий ступінь прикметника з суфіксами -айш -ейш за винятком деяких термінологічних виразів, наприклад, "найдрібніші частинки речовини". Особливістю мови науково-популярної прози

є факт відсутності експресії. Звідси домінуюча форма оцінки - констатація ознак, властивих визначуваному слову. Тому більшість прикметників є тут частиною термінологічних виразів. Окремі прикметники уживаються в ролі займенників. Так, прикметник "наступні" замінює займенник "такі" і скрізь підкреслює послідовність перерахування особливостей

і ознак. Дієслово і дієслівні форми в тексті наукових робіт несуть особливе інформаційне навантаження. Автори робіт зазвичай пишуть "дана проблема", а не "розглянута проблема". Ці дієслівні форми служать для виразу постійної властивості предмету (у наукових законах, закономірностях, встановлених раніше або в процесі даного дослідження), вони уживаються також при описі ходу дослідження, докази, в описі пристрою приладів

і машин. Основне місце в науковій прозі займають форми недосконалого виду дієслова і форми теперішнього часу, оскільки вони не виражають відношення описуваної дії до моменту вислову. Часто уживається дійсний спосіб дієслова, рідко - умовний нахил, і майже зовсім не уживається наказовий нахил. Широко використовуються зворотні дієслова, пасивні конструкції, що обумовлене необхідністю підкреслити об'єкт дії, предмет дослідження (наприклад: "

У даній статті розглядаються ", "Намічено виділити додаткові кредити "). У науковій мові дуже поширені вказівні займенники "цей", "той", "такий". Вони не тільки конкретизують предмет, але і виражають логічні зв'язки між частинами вислову (наприклад: "Ці дані служать достатньою підставою для висновку "). Займенники "щось", "дещо", "що-небудь" через невизначеність

їх значення в тексті наукових робіт не використовуються [17, с.31]. 1.4. Синтаксичні особливості Зупинимося тепер на синтаксисі науково-популярної мови. Оскільки така мова характеризується строгою логічною послідовністю, тут окремі пропозиції і частини складного синтаксичного цілого, всі компоненти (прості і складні), як правило, дуже тісно пов'язані один з одним, кожен подальший витікає з попереднього або

є наступною ланкою в оповіданні або міркуванні. Тому для тексту роботи, що вимагає складної аргументації і виявлення причинно-наслідкових відносин, характерні складні пропозиції різних видів з чіткими синтаксичними зв'язками. Переважають складні союзні пропозиції. Звідси багатство складених підрядних союзів "завдяки тому що", "тоді як", "оскільки", "замість того щоб", "зважаючи на те що", "тому що", "унаслідок того що", "після того, як"

, "тоді як" і ін. Особливо споживані похідні отименниє приводи "в течію", "у відповідності с ", "в результаті", "на відміну від ", "наряду с ", "в зв'язку с " і т.п. У науково-популярному тексті частіше зустрічаються складнопідрядні, а не складносурядні речення. Це пояснюється тим, що підрядні конструкції виражають причинні, тимчасові, умовні, слідчі і тому подібні відносини, а також тим, що окремі частини в складнопідрядному реченні

тісніше зв'язані між собою, чим в складносурядному. Частини ж складносурядного речення як би нанизуються один на одного, утворюючи своєрідний ланцюжок, окремі ланки якого зберігають відому незалежність і легко піддаються перегруповуванню. Безособові, невизначено-особисті пропозиції в тексті наукових робіт використовуються при описі фактів, явищ і процесів.

Номінатівниє пропозиції застосовуються в назвах розділів, розділів і параграфів, в підписах до малюнків, діаграм, ілюстрацій. 1.5. Стилістичні особливості У письмової наукової мови є і чисто стилістичні особливості. Об'єктивність викладу - основна стильова межа такої мови, яка витікає із специфіки наукового пізнання, прагнучого встановити наукову

істину. Звідси наявність в тексті наукових робіт ввідних слів і словосполучень, вказуючих на міру достовірності повідомлення. Завдяки таким словам той або інший факт можна представити як цілком достовірний (звичайно, зрозуміло, дійсно), як передбачуваний (мабуть, мабуть), як можливий (можливо, ймовірно). Обов'язковою умовою об'єктивності викладу матеріалу

є також вказівка на те, яке джерело повідомлення, ким висловлена та або інша думка, кому конкретно належить те або інший вираз. У тексті цю умову можна реалізувати, використовуючи спеціальні ввідні слова і словосполучення (по повідомленню, за відомостями, на думку, по даним, на нашу думку і ін.). Суто діловий і конкретний характер описів явищ, що вивчаються, фактів

і процесів майже повністю виключає індивідуальні особливості складу, емоційність і зображальність. В даний час в науковій мові вже досить чітко сформувалися певні стандарти викладу матеріалу. Так, опис експериментів робиться зазвичай за допомогою коротких пасивних дієприкметників. Наприклад: "Отриманий окисел магнію з домішкою сірі", "Було виділено 15 структур ". Використання подібних синтаксичних конструкцій дозволяє сконцентрувати

увагу читача тільки на самій дії. Суб'єкт дії при цьому залишається непозначеним, оскільки вказівка на нього в такого роду наукових текстах є необов'язковим. Опис дії машин і механізмів в технічних роботах найчастіше робиться за допомогою пасивних конструкцій, в яких присудок виражається дієсловом в пасивно-поворотній формі. Наприклад: "Флюс до місця подається автоматично".

У тих випадках, коли виключається застосування автоматики або спеціальної техніки, тобто коли дія машини або приладу здійснюється уручну, присудок уживається у формі третьої особи множини теперішнього або минулого часу. Наприклад: "Засипку вугілля в топку в цьому випадку проводять уручну". У наукових роботах з технологічної тематики вказівки по обслуговуванню машин і механізмів або при описі інших дій, що вимагають точного або обов'язкового виконання, прийнято давати

за допомогою інфінітивних пропозицій, які підкреслюють категоричність вислову. Наприклад: "Забезпечити чистоту експерименту можна лише в тому випадку, якщо: 1. Заздалегідь звільнити зразок від механічних домішок; 2. Розігріти його не нижче 550°С; 3. Виключити при цьому проникнення забрудненого атмосферного повітря". Стиль письмової наукової мови - це безособовий монолог.

Тому виклад зазвичай ведеться від третьої особи, оскільки увага зосереджена на утриманні і логічній послідовності повідомлення, а не на суб'єктові. Порівняно рідко уживається форма першого і абсолютно не уживається форма другої особи займенників однини. Авторське "я" як би відступає на другий план. Зараз стало неписаним правилом, коли автор роботи виступає в множині

і замість "я" вживає "ми", вважаючи, що вираз авторства як формального колективу додає більший об'єктивізм викладу. Дійсно, вираз авторства через "ми" дозволяє відобразити свою думку як думку певної групи людей, наукової школи або наукового напряму. І це цілком з'ясовно, оскільки сучасну науку характеризують такі тенденції, як інтеграція, колективність творчості, комплексний підхід до вирішення проблем.

Займенник "ми" і його похідні як не можна краще передають і відтіняють ці тенденції. Ставши фактом наукової мови, займенник "ми" зумовило цілий ряд нових значень і похідних від них оборотів, зокрема, з присвійним займенником типу "на нашу думку". Проте нагнітання в тексті займенника "ми" справляє малоприємне враження. Тому автори наукових робіт прагнуть вдаватися до конструкцій, що виключають вживання цього займенника.

Такими конструкціями є невизначено-особисті пропозиції (наприклад: "Спочатку проводять відбір зразків для аналізу, а потім встановлюють їх відповідність за розмірами тиглів "). Уживається також форма викладу від третьої особи (наприклад: "Автор вважає "). Аналогічну функцію виконують пропозиції з пасивним станом (наприклад: "Розроблений комплексний підхід до дослідження ").

Таку заставу усуває необхідність у фіксації суб'єкта дії і тим самим позбавляє від необхідності вводити в текст наукової роботи особисті займенники [6, с. 265]. Якостями, що визначають культуру наукової мови, є точність, ясність і стислість. Смислова точність - одна з головних умов, що забезпечують наукову і практичну цінність увязненої в тексті наукової роботи

інформації. Дійсно, неправильно вибране слово може істотно перекрутити зміст написаного, дати можливість двоякого тлумачення тієї або іншої фрази, додати всьому тексту небажану тональність. Тим часом автори робіт не завжди добиваються точності слововживання, недбало відбираючи слова, які часто спотворюють висловлену думку. Звідси різного роду лексичні помилки, що позбавляють наукову мову

точності і ясності. Погана звичка пересипати свою мову канцелярськими словами, "красуватися" мудрованою книжковою лексикою. Це заважає писати просто і зрозуміло. Особливо заважає точність висловів зловживання іноземними словами. Часто цьому супроводить і елементарне незнання сенсу слова. Нерідко і споконвічно російські слова уживаються неточно, всупереч

їх значенню, і тоді народжуються фрази типу: "Велика половина товарів залишилася нереалізованою", "Пропонований цією фірмою верстат озброєний спеціальним покажчиком швидкості обертання різця". Дуже часто точність порушується в результаті синонімії термінів. Термінів-синонімів в одному вислові бути не повинно.

Погано, коли автор роботи пише то "розрядку", то "вакуум", або то "водяна турбіна", то "гідротурбіна", або коли в одному випадку він використовує "томати", а в іншому "помідори". У науковій мові для позначення нових понять нерідко створюються нові слова від іноземних по словотворчих моделях російської мови. В результаті з'являються такі незграбні слова, як "шлюзувати" (від "шлюз"), "

штабелювати" (від "штабель"), "кабелізіровать" або "кабліровать" (від "кабель"). Не можна також визнати за норму освіту від двох російських слів нового слова на іноземний зразок (зараз це особливо модно), наприклад: замість російського зрозумілого всім слова "штабелеукладчик" можна часто почути "штабілер" і навіть "штабілятор". Ще гірше, коли такі нові слова

є не зовсім благозвучними, наприклад, використання замість зрозумілого слова "сортувальна машина" - "сортіратор". Такі слова точності виразу думці не додають. Знижує точність інформації, що повідомляється, проникнення в наукову мову просторічних і жаргонних слів цехового ужитку, які уживаються замість відповідних термінів. Часто на сторінках технічних наукових робіт при характеристиці експлуатаційних достоїнств техніки,

що випускається, можна прочитати: "виключений порив проводів", "прогинання пластини в межах допуску", "зависання щіток швидко усувається", "ськол ізолятора не відбувається". Точність науково-популярної мови обумовлена не тільки цілеспрямованим вибором слів і виразів - не менш важливий вибір граматичних конструкцій, що припускає точне проходження нормам зв'язку у фразі. Можливість по-різному пояснювати слова в словосполученнях породжує двозначність.

Так, двозначна конструкція: "У інших товарах подібні маркіровки відсутні" (інші товари або подібні маркіровки відсутні - зрозуміти важко). Інша необхідна якість наукової мови - її ясність. Ясність - це уміння писати доступно і дохідливо. Практика показує, що особливо багато неясностей виникає там, де автори замість точних кількісних значень вживають слова і словосполучення з невизначеним або дуже узагальненим значенням.

Насправді, чи можуть задовольнити читача роботи, охочого бачити в кожному рядку її тексту конкретні і точні дані, такі фрази: "Належний рух інструменту і деталі, обробці, що піддається, забезпечується електродвигуном і окремими механізмами верстата", "Для забезпечення нормального шва потрібний, щоб заздалегідь була проведена відповідна обробка зварюваних поверхонь".

Дуже часто автори робіт пишуть "і т.д." в тих випадках, коли не знають, як продовжити перерахування, або вводять в текст фразу "цілком очевидно", коли не можуть викласти доводи. Обороти "відомим чином" або "спеціальним пристроєм" нерідко указують, що автор в першому випадку не знає, яким чином, а в другому - яке саме пристрій. У багатьох випадках порушення ясності викладу викликається прагненням окремих авторів додати своїй

праці видимість науковості. Звідси і абсолютно непотрібне наукообразіє, коли простим, всім добре знайомим предметам дають ускладнені назви. Найзвичайніше поняття, що позначається загальновідомим словом, у таких авторів раптом виступає під суто науково-технічним найменуванням. Так, в одній науковій роботі по будівництву можна прочитати: "Димар - невід'ємна приналежність кожного вогняного вогнища", де під вогняним вогнищем розуміється

звичайна піч. Причиною неясності вислову може стати неправильний порядок слів у фразі. Наприклад: "Чотири подібні автомати обслуговують декілька тисяч чоловік". У цій фразі підмет не відрізняється формою від прямого доповнення, і тому неясно, хто (або що) є суб'єктом дії: автомати або люди, які їх обслуговують. Нерідко доступність і дохідливість називають простотою.

Простота викладу сприяє тому, що текст наукової роботи читається легко, тобто коли думки її автора сприймаються без утруднень. Проте не можна ототожнювати простоту і примітивність. Не можна також плутати простоту із загальнодоступністю наукової мови. Популяризація тут виправдана лише в тих випадках, коли наукова робота призначена для масового читача. Головне при мовний-стилістичному оформленні тексту наукових робіт в тому, щоб його зміст за формою

свого викладу був доступний тому кругу учених, на яких такі роботи розраховані. Стислість - третє необхідне і обов'язкова якість наукової мови, що понад усе визначає її культуру. Реалізація цієї якості означає уміння уникнути непотрібних повторів, зайвої деталізації і словесного сміття. Кожне слово і вираз служить тут тій меті, яку можна сформулювати таким чином: як можна не тільки точніше, але і коротше донести суть справи.

Тому слова і словосполучення, що не несуть ніякого смислового навантаження, повинні бути повністю виключені з тексту наукової роботи. Багатослівність, або мовна надмірність, найчастіше виявляється у вживанні зайвих слів. Наприклад: "Для цієї мети фірма використовує наявні підсобні приміщення" (якщо приміщень немає, то і використовувати їх не можна); "Перевіркою було встановлено, що існуючі розцінки в багатьох торгових точках нашого міста були значно

завищені" (неіснуючі розцінки не можуть бути ні завищені, ні занижені); "Розкриття тріщин у опор з ненапруженою арматурою допускається до величини 0,2 мм". Щоб уникнути багатослівності, необхідно перш за все боротися з плеоназмами, коли в текст украплюються слова, непотрібні по сенсу. Такі слова в роботі свідчать не тільки про мовну недбалість її автора, але і часто указують на нечіткість уявлення про предмет мови або на те, що він просто не

розуміє точного сенсу запозиченого з чужої мови слова. Так з'являються поєднання типу: інтервал перерви, внутрішній інтер'єр, габаритні розміри і ін. До мовної надмірності слід віднести і вживання без потреби іноземних слів, які дублюють російські слова і тим самим невиправдано ускладнюють вислів. Навіщо, наприклад, говорити "нічого екстраординарного"

, коли можна сказати "нічого особливого"; замість ординарний - звичайний, замість індиферентно - байдуже, замість ігнорувати - не помічати, замість лімітувати - обмежувати, замість орієнтування - приблизно, замість функціонувати - діяти, замість диверсифікація - різноманітність, замість детермінувати - визначати, замість апробовувати - перевіряти і т.д. Неправильне або паралельне вживання іншомовної лексики веде, як правило, до непотрібних повторень,

наприклад: "промислова індустрія" (у слові "індустрія" вже поміщено поняття "промислова"), "форсувати будівництво прискореними темпами" ("форсувати" і означає "вести прискореними темпами"), "зазнати повне фіаско" ("фіаско" і є "повна поразка"). Інший різновид багатослівності - тавтологія, тобто повторення того ж самого

іншими словами. Багато наукових робіт буквально переповнено повтореннями однакових або близьких по значенню слів, наприклад: "у серпні місяці", "схематичний план", "п'ять чоловік шахтарів", "семи штук трансформаторів" і т.п. Крім лексичних форм багатослівності в роботах нерідкі і стилістичні недоліки мовної надмірності, серед яких переважають канцеляризми, що засмічують мову, додаючи йому казенний відтінок. Прикладом можуть служити наступні фрази: "

Ці товари допустимі до продажу тільки після спеціальної обробки", "Перехідні кільця в цьому вузлі служать як ізоляція", "Подача напруги здійснюється тут через посредство двополюсного контактора", "Розвантаження товарів проводять на базі використання стрічкового конвейєра". Особливо часто канцеляризми проникають в наукову мову в результаті недоречного використання так званих

отименних приводів (у справі, по лінії, за рахунок, в частині), які позбавляють таку мову емоційності і стислості. Наприклад: "У частині задоволення запитів населення", "В справі підвищення економічності роботи двигуна". Добитися стислості викладу можна, застосовуючи лексичні, морфологічні і синтаксичні способи підвищення інформаційної місткості тексту.

Вкажемо деякі з них. Стислість в передачі змісту роботи досягається завдяки різного роду скороченням слів і словосполучень, заміні термінів, що часто повторюються, абревіатурами. При першій згадці терміну, що повторюється, замінююча його абревіатура приводиться в круглих дужках. Наприклад: "Досліджена електрична міцність легко-масляної ізоляції (ЛМІ). Встановлено, що ЛМІ залежно від ".

Великого поширення в наукових роботах набули змішані термінологічні скорочення (УФ-промені, ІЧ-спектр, ВЧ-підігрів замість "ультрафіолетові промені", "інфрачервоний спектр", "високочастотний підігрів"), умовні абревіатури (ккд, гвв, ерс, вмт замість "коефіцієнт корисної дії", "горизонт верхніх вод", "електрорушійна сила", "верхня мертва точка"), а також скорочення, ключових слів.

Існують три способи скорочення ключових слів: 1) залишають тільки початкову букву слова (наприклад, "ч." замість "частина"); 2) залишають частину слова, відкидаючи закінчення, суфікс або декілька складів ("уд." замість "питомий"); 3) пропускають декілька букв в середині слова, сполучаючи їх дефісом ("тем-ра" замість "температура").

Останній прийом переважніший для тих слів, які в тексті змінюються по відмінках. Великі можливості лаконізациі тексту наукової роботи закладені у використанні морфологічних засобів. При описі нововведень найчастіше використовуються короткі пасивні дієприкметники (наприклад, "встановлені основні параметри процесу", "виявлена підвищена гігроскопічність тканин, що мерсеризують"). У складних словах, що складаються з числівника і прикметника, прийнято першу частину слова позначати

цифрою, а другу приєднувати через дефіс (5-км ділянки, 1,5-т автомобіля). Широко використовуються конструкції з іменниками в родовому відмінку, збудованими у вигляді ланцюжка, щоб вміщати в одну фразу максимум інформації, наприклад: "Виявлені резерви підвищення рівня експлуатації ліній електропередач і продуктивності праці обслуговуючого персоналу".

Треба перебудовувати фразу, якщо є можливість заощадити хоч би декілька друкарських знаків. Так, пасивно-зворотні дієслова часто замінюють дієсловами дійсної застави або простими дієприкметниками. Наприклад, замість "головка блоку виготовляється з чавуну" зазвичай пишуть "головка блоку виготовлена з чавуну" або "головку блоку виготовляють з чавуну". Стиснення тексту також можна добитися шляхом заміни видових понять на коротші родові поняття.

У тексті робіт використовуються тільки ті синтаксичні конструкції, які дають найбільшу економію засобів виразу. Така економія найчастіше досягається заміною складних пропозицій простими. Особливо великий ефект дає заміна додаткової визначальної пропозиції причетним оборотом. Так, в роботі: "Електромагніти поміщені в касети, які блокуються з брусом"; треба: "Електромагніти поміщені в касети, що блокуються з брусом" [16, с.

67]. Складні пропозиції в тексті наукових робіт знаходять обмежене застосування. Але в деяких випадках без них не обійтися. При необхідності слід враховувати, що безсполучникові пропозиції економічніше пропозицій з союзами і тому переважніші. Підвищення інформаційної місткості тексту науково-популярних робіт, природно, не вичерпується вказаними лексичними, морфологічними і синтаксичними способами.

Вони є лише найбільш поширеними прийомами, що дозволяють добитися максимальної стислості мовного матеріалу дослідницьких робіт. Дуже часто в тексті технічних науково-популярних робіт виникає необхідність в певній послідовності перерахувати технологічні операції, трудові прийоми, несправності машин і механізмів. У таких випадках зазвичай використовуються складні безсполучникові пропозиції, в першій частині яких містяться слова з узагальнювальним значенням, а в подальших частинах за пунктами конкретизується

зміст першої частини. При цьому рубрики перерахування будуються однотипно, подібно до однорідних членів при узагальнювальному слові в звичайних текстах. Тим часом порушення однотипності рубрик перерахування - досить поширений недолік мови багатьох робіт. Тому на однотипність побудови таких рубрик завжди слід звертати увагу. Висновок Для мовний-стилістичного оформлення науково-популярного видання дуже важливо уміти організовувати накопичену наукову інформацію в зв'язний текст, для чого треба добре розбиратися

в його мовних функціях і лексичних засобах їх реалізації. Мовно-стилістичні особливості науково-популярних видань відображають ті особливості наукового пізнання і наукового мислення, які знаходять віддзеркалення в мовній формі, тобто в певному відборі і організації мовного матеріалу. Мета науково-популярного твору - довести істинність висунутої гіпотези, пам'ятаючи, що мова популярних книг про науку повинна володіти точністю

мови літератури науковою, яскравістю літератури художньою і бути зрозумілим читачам, на яких розрахований твір». Тому всі мовні засоби в науковому тексті направлені на реалізацію двох завдань: інформативною і такою, що впливає. Але на відміну від публіцистичного стилю, сила дії наукового тексту безпосередньо залежить від того, наскільки доказові аргументи, що приводяться автором, наскільки логічно,

цікаво, ясно і точно викладений вміст в науково-популярному тексті. Використана література 1. Антонова С.Г. Специфіка книги по мистецтву. (Теоретичні аспекти редагування) // Книга. Дослідження і матеріали. Сб. 66. М 1993. 2. Антонова С.Г Васильєв В.И Жарков И.А Коланькова О.В Ленський Б.В Рябинина Н.З Соловьев В.И. Редакторська підготовка видань:

Підручник.Під.ред. С.Г.Антоновой - М.: МДУД (Міністерство освіти Російської Федерації. Московський державний університет друку), 2002. 3. Білоус Б. П. Становлення давньоукраїнських літературних жанрів (за концепціями XIX-XX століть) : діс канд. філол. наук: 10.01.01 / НАН України; Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка, 2005. 4.

Богомолова Н.Н. Масова комунікація і спілкування. М 1988 р. 5. Васильева А.Н. Курс лекцій із стилістики російської мови: Науковий стиль мови. М 1976 р. 6. Виноградов В.В. Російська мова. Граматичне вчення про слово. – М Вища школа, 1972г. 7. Волніна І. А. Про специфіку наукового стилю./Язык

і стиль наукової літератури. М.: Наука, 1977. 8. Левченко О. П. Символи у фразеологічних системах української та російської мов: лінгвокультурологічний аспект: дис д-ра філол. наук: 10.02.01; К 2007. 9. Лозоновській Б.Н. Журналістська дія на молодь. Свердловськ, 1986. 10. Наукова література. Мова. Стиль. Жанри. М 1985 11.

Психологія і етика ділового спілкування: Підручник//Под. ред. Проф. В.Н.Лавриненко. М 1997г. 12. Олешко В.Ф. Социожурналістіка. Катеринбург, 1996. 13. Олешко В.Ф. Заручники гласності. Катеринбург, 1992. 14. Ребров М. Грани популяризації науки або шляху до читача. М.: Наука, 1981. 15. Російська мова і культура мови. /Под ред. проф.

В.И. Макеншова. М 2002 р. 16. Сенкевич М.П. Стилістика наукової мови і літературне редагування наукових творів. 17. Скворцов Л.И.Теоретичні основи культури мови. М Наука, 1980г с.31. 18. Слінчук В. В. Мовностилістичні засоби творення гендерних образів молоді (за матеріалами друкованих мас-медіа): дис канд. філол. наук: 10.01.08 / Київський національний ун-т

ім. Тараса Шевченка. Інститут журналістики К 2006. 19. Філіппова Л.С Филиппов В.А. Російська мова і культура мови. Курс лекцій. Тюмень, 2000.