Дистрибутивний аналіз. Методика безпосередніх складників. Трансформаційний аналіз – методи лінгвістичних досліджень

Реферат на тему Дистрибутивний аналіз. Методика безпосередніх складників. Трансформаційний аналіз – методи лінгвістичних досліджень ПЛАН 1. Дистрибутивний аналіз 2. Методика безпосередніх складників 3. Трансформаційний аналіз 4. Використана література. 1. Дистрибутивний аналіз Основні принципи дистрибутивної методики розро¬бив у 20-х роках

XX ст. Л. Блумфільд, а в 30—50-х роках їх розвинув 3. Харріс, якого вважають творцем цієї методики. Дистрибуція (від лат. distributio «розподіл») — сукупність усіх оточень, у яких перебуває досліджуваний елемент на відміну від оточень інших елементів. Дистрибутивний аналіз — методика дослідження мови на основі оточення (дистрибуції, розподілу) окремих одиниць у тексті. Це своєрідний дешифрувальний підхід за принци¬пом сентенції «Скажи

мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти» (назвіть мені оточення елемента, і я скажу, про який елемент ідеться). Можливість використання дистрибутивної методики при аналізі мовних явищ ви¬ходить із розуміння, що кожна мовна одиниця має своє особливе оточення, тобто в дистрибутивних властивос¬тях мовної одиниці реалізуються її внутрішні власти¬вості, які відображають її функціональну роль. Немає двох одиниць, оточення яких би повністю збігалося.

Деякі одиниці мови мають навіть одиничну дистрибу¬цію, як, скажімо, укр. гайнувати поєднується лише зі словом час, англ. am вживається тільки з І, нім. bin — з ich, a bist — з du. Навіть коли дві одиниці абсолютно однаково звучать, наприклад, укр. мати (іменник) і мати (дієслово), англ. two [tu:] «два» і too [tu:] «та¬кож», то вони мають різне сусідство: іменник мати поєднується з прикметниками та присвійними займен¬никами {добра старенька мати, моя, наша

мати), діє¬словами (мати прийшла), а дієслово мати з іменником у знахідному відмінку (мати успіх); після англ. Two [tu:] можуть іти іменники (/ have two [tu:] sons «Я маю двох синів»), тоді як частка too стоїть, як правило, в кінці фрази і не може мати ад'юнктів (/ am too [tu:] «Я також», І have too [tu:] «Я маю також»). На основі аналізу дистрибуції мовних елементів ви¬діляють дистрибутивні

класи. Існує таке дистрибутивне правило: якщо два елементи перебувають в одному й тому самому оточенні, то вони належать до одного класу. Перед лінгвістом у дистрибутивному аналізі стоять такі завдання (їх можна інтерпретувати і як послідов¬ні етапи аналізу): 1) сегментація тексту (мовленнєвого потоку) на одиниці певного рівня (звуки, морфи, слова тощо); 2) ідентифікація виділених одиниць, тобто об'єднання

їх у певні класи (фонеми, морфеми, лексе¬ми тощо); 3) виявлення відношень між виділеними класами. Для ідентифікації мовних одиниць викорис¬товують прийом субституції (в межах того самого ото¬чення підставляють різні елементи): Я купив п'ять книг Я купив п'ять олівців Я купив п'ять яблук Я купив п'ять картин Я купив п'ять жоржин тощо. В одному і тому самому оточенні взаємозамінні еле¬менти належать до одного дистрибутивного класу.

У наведеному прикладі це клас обчислюваних іменників (див. неможливість фрази *Я купив п'ять молок, вод тощо). При визначенні класів іноді виникають такі труд¬нощі: 1) два елементи в одному оточенні взаємозаміню-ються, а в іншому — ні. Наприклад: Я написав листа, *Я написав борщ; Я зварив борщ, *Я зварив листа; Це гарний лист, Це гарний борщ.

У цьому випадку елементи належать до одного класу; 2) один елемент може замінятися двома чи більше послідовними елементами. Наприклад: Я писатиму лист, Я буду писати лист. У цьому разі елементи належать до одного класу, але різних підкласів (тут дієслова майбутнього часу, але перше становить синте¬тичну форму, а друге — аналітичну); 3) та сама форма трапляється в різних позиціях, як було показано вище на прикладі англ. [tu:].

У такому разі ця форма представляє різні класи елементів. 4) Розрізняють три типи дистрибуції: доповняльну, контрастну та вільного варіювання. Це розрізнення ду¬же важливе- для ідентифікації досліджуваних мовних одиниць. Мовні одиниці знаходяться у відношенні допов¬няльної дистрибуції, коли кожна з них трапляється в такій сукупності контекстів, у якій не трапляється жодна з

інших, тобто коли мовні одиниці не трапля¬ються в однакових оточеннях. Так, звуки [и] та [і] знаходяться у доповняльній дистрибуції, оскільки [и] на відміну від [і] не може стояти на початку слова і після м'яких приголосних. Якщо ж мовні одиниці перебувають у тих самих оточеннях і при цьому роз¬різняють їх значення, то вони знаходяться в контрас¬тній дистрибуції.

Наприклад, звуки [и], [а], [у], [є] (бик — бак — бук — бек). Коли ж певні мовні одиниці трапляються у тому самому оточенні і при цьому не розрізняють форм слів або значень, то вони знахо¬дяться у стані вільного варіювання. Наприклад, пост¬фікси -ти і -ть в інфінітиві (любити — любить), за¬кінчення -ові(-еві), -у(-ю) в давальному і місцевому відмінках іменників другої відміни (батькові — батьку, кобзареві — кобзарю).

Дистрибутивний аналіз набув широкого застосуван¬ня в лінгвістиці. Він може бути використаний для ана¬лізу мовних одиниць будь-якого рівня. За його допо¬могою можна встановлювати систему фонем і морфем будь-якої мови, значення полісемічних слів, семантич¬ну відстань між словами певної лексико-семантичної категорії тощо. Так, для встановлення системи фонем використовують три правила:

1) якщо два звуки ма¬ють однакову дистрибуцію і не розрізняють смислу, то вони становлять варіанти однієї фонеми (рос. [г] і [у]; див.: [нлга] і [нлуа], [гъллва] і [уъллва]); 2) якщо два звуки мають однакову дистрибуцію і розрізняють смисл, то вони є різними фонемами (гад, вад, зад, лад, над, рад, сад, чад; кут, кат, кит); 3) якщо ж два звуки ніко¬ли не трапляються в одному оточенні, то вони

є предс¬тавниками однієї фонеми (рос. [ы] і [и]). Дистрибутив¬ний аналіз для встановлення системи фонем українсь¬кої мови використала В. С. Перебийніс [Перебийніс 1970]. Ефективне застосування знайшов дистрибутивний аналіз у лексикології. За його допомогою легко розме¬жовують значення полісемічних слів. Так, скажімо, нас цікавить, в одному чи в двох різних значеннях вжито дієслово грати в реченнях

Учень грає на скрипці і Учень грає на нервах. Для того щоб відповісти на це запитання, необхідно поширити обидва речення з ура¬хуванням усіх можливих оточень слова грати. Поши¬рення за рахунок додатка в давальному відмінку Учень грає на скрипці учителю, Учень грає на нервах учите¬лю не виявляє різниці. Однак це ще не всі дистрибу¬тивні можливості дієслова грати.

Перше речення мож¬на поширити ще так: Учень грає на скрипці учителю романс. У другому реченні дієслово грати не може ма¬ти поширення за рахунок прямого додатка (грати що). Отже, дієслово грати в наведених реченнях вжите в різних значеннях («виконувати що-небудь на музич¬ному інструменті» і «дратувати кого-небудь»), оскіль¬ки воно в цих реченнях має різну дистрибуцію. Дані, одержані за допомогою дистрибутивного аналізу, мо¬жуть бути

інтерпретовані мовою символів. Так, дист¬рибутивною формулою дієслова грати в першому зна¬ченні буде NnVgprpNjNjNa, а в другому — NnVsPrpNjNd, де N — іменник, V — дієслово, ргр — прийменник, п, 1, d, a — відмінки (називний, місцевий, давальний, знахідний), 3 — третя особа. Як правило, багато¬значні дієслова диференціюють свої значення уже на найбільш узагальненому синтаксичному рівні: різні значення реалізуються в різних (неоднакових) син¬таксичних конструкціях.

Пор.: Хлопець несе одеко¬лон і Від хлопця несе одеколоном, де значення «до¬ставляти щось кудись» дієслова нести реалізується у двоскладному реченні з підметом і прямим додатком (NnV3Na), а значення «поширюючись повітрям, става¬ти відчутним» у безособовому реченні (prpNgV3Ni). Пор. ще рос: взорваться от чего (от мины) і взор¬ваться чем (яростью), разойтись с кем і разойтись в чем (во взглядах), вспыхнуть от чего (от

огня) і вспыхнуть как (зло), вертеть что (сигарету) і вер¬теть чем (сигаретой). Отже, дистрибутивний аналіз дає змогу точніше й об'єктивніше вивчати й описувати мовні явища. Оскіль¬ки результати цього аналізу можна формалізувати, то во¬ни можуть бути інтерпретовані мовою математики. Практичне застосування дистрибутивний аналіз знайшов не тільки в лінгвістичних дослідженнях, а й у машинному перекладі (перш ніж перекласти речення з багатозначним словом чи омонімами,

машина на основі їх оточення повинна визначити значення цих неод¬нозначних форм), а також у методиці викладання мов у вищій і середній школі. Наприклад, відомо, що значні труднощі викликає розрізнення російських прикметни¬ків і прислівників у формі вищого ступеня порівняння. Єдиний засіб, який може використати вчитель, — посла¬тися на оточення цих форм: якщо аналізована форма відноситься до іменника, то це буде прикметник, якщо до дієслова, то це прислівник (Истина дороже.

Ку¬пил дороже). Це ж стосується розрізнення омоні¬мічних форм англійських іменника, дієприкметни¬ка (present participle) і герундія (The reading isn't interesting, He is reading, I am fond of reading, I couldn't help reading), німецьких прикметників і прислівників (Er ist sehr gluchlich. Er lebt gliicklich). Дуже важливим є врахування дистрибуції у процесі засвоєння слів

іноземної мови, денотативний обсяг яких не збігається з їх перекладними відповідниками. Так, скажімо, значення «огрядний» передається різ¬ними словами англійської мови залежно від того, кого стосується ця ознака — дитини, жінки чи чоловіка (stout man, але plump woman), значення «високий» пе¬редається словом high, якщо йдеться про неістоту (high tree, high mountain), і словом tall, коли це стосується істоти (tall girl, tall youth).

2. Методика безпосередніх складників Дистрибутивний аналіз перебуває в тісному зв'язку з методикою безпосередніх складників. Методика безпосередніх складників (БС) — прийом подання сло¬вотвірної структури слова і синтаксичної структури словосполучен¬ня та речення у вигляді ієрархії складових елементів. Основні принципи методики БС, як і дистрибутивно¬го аналізу, були сформульовані

Л. Блумфільдом, а далі розроблені представниками дескриптивної лінгвістики К. Пайком, Ч. Хоккетом, Р. Уеллзом і С. Четменом. В основу аналізу за БС покладено поступове члену¬вання висловлення на бінарні складники, яке про¬довжується доти, доки не залишаться неподільні еле¬менти (кінцеві складники). Речення (коли йдеться про аналіз за БС на синтаксичному рівні) поступово згорта¬ється до «ядерної»

одиниці, тобто одиниці, яка лежить в основі його будови. У членуванні речення, як і словосполучення, дотримуються принципу: один із БС по¬винен бути ядром членованої конструкції, а інший — периферійним елементом. Так, скажімо, у словосполу¬ченні моя книжка слово книжка — ядро, а моя — пе¬риферійний (маргінальний) елемент, у словосполучен¬ні написати листа дієслово написати — ядро,

а лис¬та — маргінал. Аналіз за БС ґрунтується на таких строгих пра¬вилах: 1) кожен раз дозволяється зробити тільки одне членування; 2) у процесі поділу не допускається перестановка складників; 3) у кожному членуванні береться до уваги тільки результат останнього чле¬нування. Процес аналізу за БС продемонструємо на реченні Маленька дівчинка

їсть велике яблуко. Членування речення починається з виділення найтісніше пов'яза¬них між собою складників, тобто з блоків, які ле¬жать в основі структурної будови речення. Найтісні¬шими блоками тут є маленька дівчинка (перший по¬діл) і велике яблуко (другий поділ). Далі виділяємо групу присудка їсть велике яблуко, тому що на цьо¬му етапі членування (третій етап) цей блок

є найтісні¬шим, адже словосполучення велике яблуко в цілому підпорядковане присудкові — дієслову їсть. Нарешті (четвертий етап) групу підмета об'єднуємо з групою присудка. Результати аналізу за БС прийнято зобра¬жати схематично під аналізованою структурою. Процес аналізу за БС продемонструємо на реченні Маленька дівчинка їсть велике яблуко. Членування речення починається з виділення найтісніше пов'яза¬них між собою складників,

тобто з блоків, які ле¬жать в основі структурної будови речення. Найтісні¬шими блоками тут є маленька дівчинка (перший по¬діл) і велике яблуко (другий поділ). Далі виділяємо групу присудка їсть велике яблуко, тому що на цьо¬му етапі членування (третій етап) цей блок є найтісні¬шим, адже словосполучення велике яблуко в цілому підпорядковане присудкові — дієслову

їсть. Нарешті (четвертий етап) групу підмета об'єднуємо з групою присудка. Результати аналізу за БС прийнято зобра¬жати схематично під аналізованою структурою. Коли ж усувати складники у послідовності їх виді¬лення і залишити останні два складники, то отримає¬мо ядерну структуру дівчинка їсть (girl eats). Слід зазначити, що деякі засновки методики

БС є надто жорсткими. Тому дотримуватися бінарного поді¬лу не завжди можливо. У мові є слова і конструкції, які поділяються не на дві, а на три частини, наприклад: при-мор я, сад і город. Таким чином, аналіз за БС є основним прийомом сегментації мовного матеріалу і виділення фундамен¬тальних одиниць, які конструюють модель мови, а також визначення ієрархії складників у словах, сло¬восполученнях і реченнях.

Практичне застосування цей аналіз має в системах автоматичного перекладу для синтаксичного аналізу і синтезу речень (згортан¬ня і розгортання за БС). Використовують його і в лінгводидактиці. До речі, він і зародився як негатив¬на реакція на практикований у школах синтаксич¬ний розбір речень. На думку основоположників ме¬тодики БС та деяких їхніх послідовників, синтаксич¬ний аналіз речення

за його членами є недостатньо ефективним. Скажімо, в реченні Життя учителя в селі стало цікавим член в селі можна інтерпретува¬ти як обставину, означення і навіть як додаток за¬лежно від того, як буде поставлено запитання (життя де, життя яке чи життя в чому?). Саме тому предс¬тавники дескриптивізму вважали за необхідне замі¬нити традиційний розбір речення за його членами аналізом за

БС, який, за їхнім переконанням, розкри¬ває послідовність процесу породження речення чи сло¬ва й показує внутрішню підпорядкованість їх склад¬ників. Методика аналізу за БС і до її теоретичного обґрун¬тування мала стійкі традиції в європейських школах, тільки вона подавалась як структурні схеми складно¬го речення і як членування слова на твірну і похідну основу. Так, речення типу

Настала довгождана вес- Незважаючи на ефективність, методика БС має один серйозний недолік: вона не може розв'язати проблеми інваріантності в лінгвістичних досліджен¬нях, тобто визначити, які конструкції є тотожними, а які — ні. Так, речення Спів пташок, Вивчення мови і Запрошення кіноактора за методикою

БС матимуть однакову структуру, яку формально можна передати, як NnNg (іменник у називному відмінку + іменнику) 3. Трансформаційний аналіз Пошуки подолання недоліку методики БС зумовили появу трансформаційного аналізу. Трансформаційний аналіз — експериментальний прийом визна¬чення синтаксичних і семантичних подібностей і відмінностей між мовними об'єктами через подібності й відмінності в наборах

їх трансформацій. Методику трансформаційного аналізу опрацювали і ввели в наукову практику на початку 50-х років XX ст. 3. Харріс і Н. Хомський. Суть цієї методики полягає в тому, що в основі класифікації мовних структур лежить їх еквівалентність іншим за будовою структу¬рам, тобто можливість однієї структури перетворюва¬тися на іншу (наприклад, активна конструкція може трансформуватися в пасивну).

Трансформаційний аналіз ґрунтується на уявленні, що в основі будь-якої складної синтаксичної структури лежить проста, через що за допомогою невеликого набо¬ру правил перетворень можна з простих структур вивес¬ти складні. Отже, синтаксична система мови має кіль¬ка підсистем, з яких одна є вихідною (ядерною), а всі інші — похідними. У ядерну підсистему входять еле¬ментарні речення, які позначають найпростіші ситуації. Складні типи речень утворюються з ядерного шляхом різних трансформацій.

Представити синтаксичну струк¬туру речення — означає визначити ядерні типи, що ле¬жать у його основі, і показати, внаслідок яких трансфор¬мацій воно виникло. Для трансформаційної методики дуже важливим є питання, що вважати критерієм еквівалентності транс¬формацій, тобто які перетворення можна кваліфікува¬ти як трансформації, а які ні. Таким критерієм є від¬ношення домінації (підпорядкування) між безпосеред¬німи складниками в реченні.

Якщо між словами чи у випадку зміни основи слова в процесі трансформації між коренями різних слів у фразі залишаються ті Трансформаційний аналіз використовують у лінг¬вістичних дослідженнях синтаксису, морфології, словотвору, лексичної семантики. Останнім часом із розширенням трактування трансформацій за раху¬нок зняття з визначення трансформації умови не¬змінності лексичного складу речення й умови незмін¬ності синтаксичних відношень між словами сфера застосування

трансформаційного аналізу значно роз¬ширилася. Так, за допомогою трансформаційного аналізу легко розмежовують назви істот і неістот. Пор.: Іван іде з другом —> Друг іде з Іваном і Іван іде з палкою —> *Палка іде з Іваном; Іван убитий ворогом —> Ворог убив Івана і Іван убитий ножем —> *Ніж убив Івана (тут правильною

є трансформація X убив Івана но¬жем); Стіл накритий офіціантом —> Офіціант на¬крив стіл, Стіл накритий скатертиною —> Скатер¬тина накрила стіл (правильно: X накрив стіл ска¬тертиною). Трансформаційний аналіз часто дає змогу розкри¬ти тонкі семантичні відмінності, приховані від дослід¬ника в разі використання інших методів. Наприклад, В. Б.

Касевич виявив, що висловлення на зразок Птах летить і Камінь летить розрізняються вик¬лючно значеннями «контрольованість/неконтрольо-ваність дії» дієслова летіти. Висловлення Птах ле¬тить допускає цільову й інфінітивну трансформацію (Птах летить, щоб нагодувати пташенят, Птах ле¬тить нагодувати пташенят), чого не допускає фраза

Камінь летить (*Камінь летить, щоб ударити хлоп¬ця, *Камінь летить ударити хлопця). Дієслівний предикат першого висловлення може мати повну видову парадигму (Птах летить, Птах прилетів тощо) і може утворювати делімітативи (Птах полі¬тав), що не характерно для фрази Камінь летить [Касевич 1988: 119]. Різні ядерні конструкції при трансформації завжди дають різні структури. Пор.: Микола працює добре —> Миколі працюється добре.

Станок працює добре —> *Станку працюється добре. Микола схопився рукою за стіл, щоб не впасти, *Рука вхопилась за стіл, щоб не впасти [Бацевич, Космеда 1997: 99—100]. Трансформаційна методика знайшла застосування в теорії і практиці машинного перекладу. Опрацьова¬ні такі програми, за якими спочатку речення транс¬формуються в їх інваріанти (ядерні речення, глибин¬ні структури), яких у мові в декілька разів менше, ніж варіативних

конструкцій, а вже до ядерних ре¬чень даються іншомовні відповідники. Елементи трансформаційного аналізу здавна використовують у шкільному викладанні рідної та іноземної мов. Так, скажімо, учням важко розрізняти додаток і неузго-джене означення. За допомогою простої трансформа¬ції іменника в прикметник ці труднощі усуваються: якщо

іменник трансформується в прикметник, то це означення, якщо — ні, то це додаток (учитель школи —> шкільний учитель; прибуття поїзда —> *поїздне прибуття). Можна згадати також широко застосо¬вувану в школі трансформацію дієприкметникових і дієприслівникових зворотів у підрядні речення і нав¬паки, а також трансформацію різних конструкцій у синонімічні (the book of the student —> the student's book тощо).

Використана література 1. Ермоленко С. Я. Лінгвістичні теорії, конкретні методи дослідження // Мовознавство. — 1981. — № 4. 2. Широков О. С. Современные проблемы сравнительно-исторического языковедения. — М 1961. 3. Мельничук А. С. О всеобщем родстве языков мира // Вопр. языкозна¬ния. — 1991. — № 2. 4. Универсалии и типологические исследования. — М 1974. 5. Новое в лингвистике. Языковые универсалии. —

М 1970. — Вып. 5. 6. Структурно-математичні дослідження української мови. — К 1964.