Безособові речення в сучасній англійській мові

РЕФЕРАТ Курсова робота: 25с 37 джерел. Об’єкт дослідження – безособові речення в сучасній англійській мові. Предмет дослідження – категорія безособовості та засоби її реалізації в сучасній англійській мові. Мета роботи – дати всебічний аналіз структури безособових речень. Методи дослідження – метод кількісної обробки, порівняльно-зіставний. Безособовим називається таке речення, присудок якого не відноситься ні до особи, ні до предмета, ні

до абстрактного поняття. Безособові речення описують явища навколишнього світу, що відбуваються незалежно від волі або бажання людини і є результатом розвитку абстрактного мислення. ЗМІСТ Вступ 3 Розділ 1. Просте речення 1. Визначення. Структура 2. Види простого речення 8 Розділ 2. Категорія безособовості 1. Безособові речення в

історичному контексті 2. Сучасний стан безособових речень 13 2.2.1. Різні точки зору на підмет it 2. Двочленні структури з it 3. Безособові дієслова 4. Присудок безособових речень 18 2.4.1. Дієслівний та іменний присудок 2. Засоби вираження предикативу 5. Засоби передачі англійських безособових речень у рідній мові 19 2.6.

Встановлення вживаності безособових речень 20 Висновки 22 Список використаних джерел 23 ВСТУП Актуальність теми. Англійське мовознавство, особливо минулого століття, досягло значно більших успіхів в області вивчення морфології, ніж синтаксису, незважаючи на окремі праці видатних англійських, російських та українських синтаксистів, серед яких першим повинне бути назване

ім'я Л.С. Бархударова, Б.А. Іл’їша, І.В. Корунця, У.Л. Чейфа. У зв'язку із цим цілком закономірною є підвищена увага до синтаксису англійської мови, характерна для сучасного періоду дослідження. Вивчення типів простого речення - одна з найважливіших сторін роботи мовознавців в області синтаксису англійської мови. Говорячи про окремі структурні типи з погляду широти проблематики, ми поставили б безособові речення

на одне з перших місць. Численність проблем, що виникають при вивченні безособових конструкцій, зв'язана, головним чином, з тим, що цей особливий тип двоскладних речень не представляє собою єдності ні за структурою, ні за функціональним призначенням окремих членів. Безособові речення завжди були в поле зору сучасних лінгвістів. Об’єкт дослідження – безособові речення в сучасній англійській мові.

Предмет дослідження – категорія безособовості та засоби її реалізації в сучасній англійській мові. Безособовість постає як загальне синтаксичне значення, зокрема як семантика структурної схеми двоскладних речень, що позначають дію або стан, незалежні від їх творця чи носія. Основна мета даної роботи полягає в тому, щоб відповідно до сучасних наукових принципів дати всебічний аналіз структури безособових речень.

Завдання, що випливають із мети: • Дати визначення простому реченню та зазначити його типи; • Дати визначення терміну «безособове речення»; • Визначити особливості безособових речень; • Розглянути безособові дієслова; • Дослідити різні точки зору щодо віднесення того чи іншого речення до безособового, сформулювати своє ставлення до даної проблеми; • Порівняти структуру англійських безособових речень з українськими та російськими. •

З метою визначення частотності вживання розглянути уривки, що містять 100 елементарних речень з 20 художніх текстів англійських (10) та американських (10) авторів; • Визначити, які види безособових речень переважають. Теоретична й практична значимість роботи полягає в тому, що її результати можуть бути використані при рішенні проблем, пов'язаних з аналізом структури й змісту

великої кількості речень англійської мови й при описі синтаксичної семантики англійської мови. Методи дослідження. У якості основного робочого методу використовується метод кількісної обробки та порівняльно-зіставний метод. У роботі використовується також прийом спостереження й статистичний метод. Матеріалом для спостереження й аналізу послужили тексти художніх творів сучасної літератури таких авторів як: Алекс Грем, Енн Піллінг, Десмонд Лоуден, Лорі Коупленд та

ін. У першому розділі курсової роботи “Просте речення” розглядаються структура, види, та осбливості простих речень у порівняльному аспекті. У другому розділі “Категорія безособовості” розглядаються безособові речення у історичному контексті, їх сучасний стан у англійській мові, засоби передачі українською мовою та встановлюється частотність їх вжитку у сучасній художній літературі. У загальних висновках підсумовуються результати проведеного дослідження, окреслюються перспективи подальших

студій з обраної проблематики. РОЗДІЛ 1 Просте речення 1.Визначення. Структура Реченням (sentence) називається мовна одиниця, що має структуру, яка надає цій одиниці можливість вжитку у якості мінімального висловлювання (мовного витвору), а саме підметово-присудкову структуру.[2, с.141] За структурою розрізняють прості(simple) та складні(composite) речення. Граматична форма речення багатокомпонентна, її специфічність полягає у наявності у ньому певного набору

слів, що стоять у певній послідовності. Семантичне значення речення – це його індивідуальний зміст, який формується конкретним лексичним наповненням його компонентів. Граматичне значення речення – це узагальнений зміст властивостей не одного, а класу речень. Перший і необхідний етап у дослідженні структури речення - його сегментація, тобто членування складу речення на складові частини. Увага до складових речення має об'єктивні, пов'язані

із природою досліджуваного явища підстави: речення не надані в готовому виді носіям мови, а щораз “збираються”, “монтуються” ними зі слів, яким у реченні надаються функціональні, синтаксичні значення. Речення як одиниця мови, за допомогою якої здійснюється мовне спілкування, повинне, з одного боку, відбивати все різноманіття можливих, постійно мінливих позамовних ситуацій, а з іншого áîêó - через узагальнюючий характер структурних схем

і семантичних конфігурацій упорядковувати подання про них. Лише при задоволенні цих вимог мова може ефективно функціонувати як засіб спілкування й засіб мислення людини. Природно очікувати, що член речення як конституент речення не може бути байдужим до цих вимог, а, навпаки, повинен забезпечувати їхнє виконання. Це дійсно так. Член речення при незмінності його функціональної синтаксичної природи у всій незліченній

безлічі реальних речень (підмет як джерело або об'єкт дії, присудок як предицюєма підмету ознака й т.д.), по-різному виражений лексично або в силу можливої різної референтної віднесеності в умовах ідентичності лексем, співвідноситься як компонент кожного нового речення із все новими предметами, їхніми властивостями, умовами їхнього існування, тим самим забезпечуючи відбиття кінцевою добіркою мовних засобів нескінченного розмаїття

об'єктивного світу та світів, створюваних інтелектуальною діяльністю людини. Разом з тим кількісно обмежений, історично й соціально відпрацьований інвентар структурних формул речення з характерної для кожної з них схемою членів речення і їхніх груп дозволяє представляти кожну нову ситуацію як за добіркою учасників ситуації, так і по їхнім взаємним відносинам як щось у своїх самих загальних властивостях типове й тому відоме.

Так, у кожному реченні діалектично сполучаються нове й старе, відоме й невідоме. Член речення — двосторонній мовний знак, що володіє значенням і формою. Його значенням є синтаксична функція, тобто те змістовне відношення, у якому даний синтаксичний елемент перебуває до іншого в складі деякої синтаксичної послідовності елементів. Форма члена речення - це все те, що дозволяє ідентифікувати слово або групу слів як носія певного синтактико-

функціонального значення. Таким чином, синтаксична форма, на відміну від морфологічної, багатокомпонентна[10, c.183-185]. Головними членами речення є підмет та присудок. Підмет вказує на суб’єкт дії (стану) або на носіях знаки, вираженої присудком незалежно від інших членів речення. Може бути вираженим одним словом, групою слів або підрядним реченням. Присудок – другий головний член речення, що означає дію або якість предмета, вираженого підметом.

Він є незалежним членом речення. 1.2. Види простого речення Залежно від характеру підмета, розрізняють особові (personal), неозначено-особові (indefinite-personal) та безособові (impersonal) речення. Особовим називається речення, підмет якого означає певну особу, предмет або абстрактне поняття: Where is the doctor? – Де лікар? The shop was closed. – Крамниця була зачинена.

The thought made him happy. – Ця думка робила його щасливим. Неозначено-особовим називається речення, присудок якого означає дію, що стосується людей загалом, будь-якої особи або неозначеної кількості людей. Підметом у таких реченнях виступає неозначений займенник one або займенник we, you, they у неозначено-особовому значенні: One never can be sure. – Ніколи не можна знати напевне.

Is that all they teach you over the school? – І це все чому вас навчають у школі? You never can tell what will happen. – Ніколи не скажеш, що трапиться. Безособовим називається таке речення, присудок якого не відноситься ні до особи, ні до предмета, ні до абстрактного поняття. Безособові речення описують явища навколишнього світу, що відбуваються незалежно від волі або бажання людини і є результатом розвитку абстрактного мислення[18, c.52].

Сутність безособовості розглядається лінгвістами по-різному, але найчастіше вона визначається через ознаку безсуб’єктності [15, c.3;16, c.87].На відміну від російської та української мови, де безособове речення не може мати підмета, в англійській мові існує формальний підмет, виражений займенником it, який ставиться на початку речення: It was getting dark. (Hemingway) – Сутеніло. It rained on all morning.(Hemingway) – Весь ранок

ішов дощ.[5, c.194]. Речення, що містять підмет та присудок, називаються двоскладними реченнями. Присудок двоскладних речень може бути виражений дієсловом у особовій формі , що являє собою найбільш типову форму присудка цих типів речення, або дієсловом-зв’язкою і предикативною частиною; остання може складатися з компонента, що відноситься до однієї із знаменних частин мови іменника, прикметника, займенника, чисельника, або прислівника.

Залежно від форми вираження присудка, двоскладні речення діляться на два типи: тип дієслівних речень і тип іменних речень.[1, c.189] У англійській мові двоскладні речення представлені ширше, ніж в українській та російській. На відміну від англійської в українській мові не існує наступних типів двоскладних речень: 1. Безособові речення, що представлені безособовим займенником підметом it: It is thundering. It snowed. 2. Неозначено-особові речення, де підмет виражений неозначено-

особовими займенниками one, they, you: They say. You don’t say so. 3. Речення із згаданими вище вставними “it” або “there”: It’s time to start. There’s nothing much to say. 4. Речення із дієсловом у пасивній формі із прийменником: He was sent for. The project is objected to everywhere.

5. Речення із другорядною предикацією: I thought him to be a teacher. – Я думав, що він учитель. We saw her cross the street. – Ми бачили, як він переходив вулицю. He entered the room, pipe in mouth. – Він зайшов у кімнату з люлькою в зубах. 6. Речення з герундіальними зворотами у якості предикативних конструкцій. Семантичні еквіваленти цих речень представлені в українській простими або складними реченнями.

Наприклад, We learnt of his being decorated. – Ми дізналися про його нагородження ( про те, що його нагороджено). You can rely on her coming in time. – Ви можете розраховувати на її вчасний прихід (на те, що вона прийде вчасно). [14, с.326-327] Крім двоскладних, у різних мовах можна зустріти такі речення, у яких є тільки один головний член речення, частіше присудок, наприклад, морозить, сутеніє, рідше лише підмет,

наприклад, ранок, телефонний дзвінок. Ці речення називаються односкладними. Як за своєю структурою, так і за інформацією, що вони передають, ці речення відрізняються від двоскладних.[19, с.175] Односкладні речення займають різне місце у типології речення у англійській, українській і російській мові. У російській та українській мові легко виявити відоме різноманіття типів односкладних речень і варіативність їх семантики. В англійській мові кількість типів односкладних речень мала.

Це можна пояснити аналітичною побудовою речення, що склалася у новий період розвитку англійської мови, із властивим йому твердим порядком слів і обов’язковою наявністю підмита, хоча б і формального. Так, наприклад, в одних випадках великому класу російських та українських односкладних речень, таких, як сутеніє, морозить, важко, важливо, мені весело та ін в англійській мові відповідають двоскладні речення; пор.: it is getting dark, it freezes, it is difficult,

it is important із вираженим формальним підметом it. В залежності від головного члена речення, односкладні речення в російській та українській мовах діляться на два типи: дієслівний та іменний. Дієслівний тип ділиться, у свою чергу, на декілька підтипів в залежності від тієї форми, яку має дієслівний присудок. Із них ми зазначимо лише ті, що мають безпосереднє відношення до даної теми. 1. Речення із присудком у формі 3-ої особи однини; пор.:

Смеркалось; на столе блистая Шипел вечерний самовар, Китайский чайник нагревая. (А.С. Пушкин. Евгений Онегин) Вечерело. Дрожь в конях. Стужа злее на ночь… (Н.А. Некрасов. Генерал Топтыгин) Ці речення зазвичай виражають стан погоди або навколишнього середовища. Відповідні до них англійські речення відносяться до типу двоскладних речень

із підметом it: it was getting dark, when Bob reached the town. 2. Речення, що складаються із дієслівного присудка, вираженого формами допоміжних дієслів, і предикативного прислівника; пор.: Сквозь серый камень вода сочилась, и было душно в ущелье тёмном, и пахло гнилью. (А.М. Горький. Песня о Соколе) Відповідні англійські речення, зазвичай, є двоскладними і відносяться до іменного з підметом it; пор.:

How hot it was up here how noisy. (J.Galsworthy. Indian Summer of a Forsyte.) Іменний тип представлений одним типом речень, у яких головний член речення виражений іменником у називному відмінку. Речення цього типу можуть мати форму тільки теперішнього часу; пор.: Тишь. Безлюдье вокруг. Чуть приметна тропинка росистая. (И.С.Никитин. Утро). Зазвичай цьому типу речення в англійській мові відповідають двоскладні речення

із формальним підметом it.[1, c.186-198] РОЗДІЛ 2 Категорія безособовості 2.1. Безособові речення в історичному контексті У давнє англійських текстах існували речення представлені підметом hyt та обставиною pær, що деякою мірою втрачають своє безпосереднє значення. У цей період виникають речення із формальним підметом it і конструкцією there is.[13, c.156]

У давнє англійській мові існували такі безпідметові безособові речення, утворені наступними безособовими дієсловами: freosan “морозити”, hagalian “йти”(про град), rinan “йти” (про дощ), slitan “морозити”, sniwan “йти”(про сніг), styrman “штормити”, pawian “танути”, wederian “змінюватись”(про погоду), luhtan “світати”, efenlecan “вечоріти”,efnian “вечоріти”, frumlyhtan “світати”, sumerlecan “починатись” (про літо), winterlecan “починатись” (про зиму), degian “починатись” (про день).

В середнє англійський період такі речення стають двоскладними (підмет виражається займенником hyt), що пов`язано зі змінами у граматичній будові речення зі встановленням твердого порядку слів у мовах аналітичного типу. Безособові речення виражали явища природи, наприклад: Hyt rinde feowerti da a. – Дощ йшов 40 днів.[8, c.3] Існували безособові речення для означення психічного або фізичного стану людини, як в українській мові,

наприклад: Мені боляче. Речення починалось із додатку, що означав особу, яка є носієм стану: Whine pyrite whelm and whelm hyngered. – Час від часу йому хотілося пити, а іноді їсти. Такі речення не є безособовими за змістом, тому що додаток у них виражає суб`єкт. [10, c.250] Для раннє англійського періоду була характерною заміна безособової конструкції на особову.

Дієслова happen, seem, think, like, lack, nrrd, remember, ought, etc що у 14 столітті загалом використовувались у безособових конструкціях, у 15 столітті почали використовуватись у особових, а у 16 столітті більшість з них набувала вжитку тільки у особових конструкціях. У творах Шекспіра ми й досі знаходимо речення із безособовими конструкціями it likes me well; here, if it like your honou; але особові конструкції використовувались значно частіше: for several virtues

have I lik’d several women; I do not like this tune; I do not like this footing! Із дієсловом need Шекспір використовує також обидва варіанта: so much as it needs; it shall not need; you need by help; we need it not. Також існувало два варіанта вжитку дієслова to inform: it is informed me, I’m informed, etc.[13, c.320] У сучасній мові займенник it

є вербально вираженим підметом безособового речення. Неособовість 3-ї особи it випливає з того, що 3-тя особа не є учасником комунікації. Загальновідомим є той факт, що займенники 1-ї особи означають мовця, займенники 2-ї особи означають особу, до якої звертається мовець, і тільки займенники 3-ї особи можуть відноситися до будь-якої особи, предмета або явища [2, c.82].

2.2. Сучасний стан безособових речень Особливістю англійського безособового речення є його синтаксична двоскладність (наявність підмета it) при семантичній односкладності. У спеціальній літературі з цього приводу вважається, що визначальним у становленні цього семантично-структурного типу речення була характерна для англійської мови тенденція до фіксованого порядку слів (що полегшувало розпізнання комунікативних типів речення протиставленням прямого та

інверсійного порядку слів). Безперечним можна вважати й те, що формування бінарної моделі у реченні цього типу сприяло стабілізації саме такого порядку слів в англійській мові.[7, c.276] Абсолютизація принципу бінарності у схемі англійського речення – явище пізнішого періоду; в англійській мові періоду перших писемних пам`яток безособовий тип речення знаходив своє вираження односкладною моделлю [11, c.153]. 2.2.1. Різні точки зору на підмет it Членування речення пов’язано

із низкою об’єктивних труднощів, що випливають з того, що іноді відбувається змішання граматичних, логічних та психологічних відносин. Найяскравішим прикладом є конструкції із вставним it, this, there у зв’зку з тим, що спостерігається протиріччя між тим, що граматичний підмет є ніби семантично незначущим, і значеннєвим центром речення типу It’s curious …, виявляється то підметом, то присудком

із вставним ‘it’. За змістом кожен значущий член речення є граматично самостійною, але логічно зв’язаною одиницею речення, що відрізняється рівнем абстрагування. Вставне слово, зазвичай, має обмежене значення. Якщо взяти такі приклади, як 1. It is my book. 2. It is he who … 3. It is curious to know…, то у кожному із цих речень вставне слово у тій чи іншій мірі виражає скерованість думки на предмет.

Денотація починається ніби із визначення, яке безпосередньо передує денотації об’єкта. У кожному випадку мовець ніби визначає просторові обмеження і встановлює вихідну позицію для позначуваного об’єкта. Це сприяє тому, що it є не лише вставним та незначущим елементом, а, навпаки, є ніби засобом визначення певних просторових зв’язків.

Як підмет, it втрачає у всіх трьох випадках свій конкретно-вказівний зміст ‘це’, і набуває лише просторово-обмежений зміст, що визначається тільки із допомогою конкретизуючи одиниць. [21, c.109] It у безособових реченнях не має лексичного значення, воно виконує в реченні лише граматичну функцію формального підмета і російською та українською не перекладається. У.Чейф називає речення типу it`s raining “йде дощ” амбієнтними

й стверджує, що дієслово тут представлено у якості всеохоплюючого елемента, що припускає події безвідносно до предмету оточення. [17, c.120] Підмет it, на думку У.Чейфа, є лише поверхневим елементом. О.Єсперсен висловив точку зору, згідно якої займенник it над