Релігієзнавство 4

Релігія (лат. набожність, святість) – це така сукупність світоглядних принципів, яка базується на підставі віри у божественне.

АНІМІЗМ.

Анімізм – вірування первісних людей, віра в існування духів, одухотворення сил природи, тварин, рослин і предметів, приписування їм розуму, дієздатності і могутності. Звідси виникає погрібальний культ і розвиток вірувань в загробне існування душі.

Згідно з цими віруваннями, кожна річ в світі має душу або дух. Речі з негативними рисами мають дух як більш сильне начало (хвороби). Намагання підкорити сили природи призвело до появи чорної та білої магії.

Чорна магія – система маніпуляцій, спрямованих на підкорення злих сил.

Біла магія – сукупність маніпуляцій, завдяки яким намагаються встановити контакт з добрими силами.

Анімізм тісно пов`язаний з практикою табу (заборони на певні дії, що стосується якоїсь істоти або предмету).

Тотем – предмет абоістота, який вважався засновником племені, як правило був представлений у вигляді ідола або вважалося, що душа його перебуває в якомусь предметі. Взагалі тотемізм – одна з найбільш давніх форм релігійних уявлень. Поширення тотемізму серед народів світу досить добре вивчено, тотемізм був притаманний в той чи інший період розвитку всім народам. Класичною державою тотемізму є Австралія.

МІФ. СУТНІСТЬ МІФОЛОГІЧНОЇ СВІДОМОСТІ.

Міфологія виникає як родова свідомість, тобто людина у первісному світі існує як невід’ємна частина роду. Міф – це колективна свідомість. Людина не відрізняє себе від інших людей та від усього роду взагалі. Це одностайне ставлення до природи та родічів Міф не є ілюзією або вигадкою, а являє собою історичну необхідність. Міфи створюються не тільки для пояснення навколішньогосвіту, а й для того, щоб встановити з цим світом контакт.

Міф – не продукт необізнаності, це просто інший способ ставлення до світу.

Міф – це спроба знайти реальні зв`язки з природою. Міф не має чітко визначеного сюжету, не розповідається як казка, він переживається як реальне буття. Міф не має віри, оскільки природа є близькою і зрозумілою людині. Згодом міфічна свідомість стає суперечливою, бо виникає потреба поводитися інакше ніж того поребує природа, тобто крім родинних виникають інші стосунки, яких у природі до того не було: зародки мистецтва, політичної діяльності, преші правові норми.

Розрізняють види міфів:

Міф про створення Всесвіту.

Міф про загибель Всесвіту (Апокаліпсис Іоана Богослова).

Міф про циклічність у природі (скотарські та землеробські міфи).

Героїчні міфи (про героїв, засновників племен – грецькі міфи про Геракла).

Міфи про здобуття людьми культурних навичок (міф про Прометея).

ВІРА ЯК ФЕНОМЕН ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ.

В багатьох мовах слово “віра” тлумачиться як кредит, дарунок. Родрізняють довіру, що характеризується психологічним станом заспокоєння, впевненості, і власну віру (в людину, в харизматичного лідера) Віра в людину викликає фанатизм.

Релігійна віра – це впевненість в реальному існуванні надприродних істот, особливих яковтей у окремих предметів. На практиці це віра в святих, пророків, вчителів, священнослужителів, в можливість спілкування з духами, істинність догматів і релігійних текстів. В богословському розумінні релігійна віра виступає як вище виявлення люднької свідомості, найвища цінність.

Бог – трансцендентне, тобто знаходиться за межами нашої свідомості, Бога неможливо осягнути логічним шляхом (докази буття Бога у середньовічній схоластиці, або містичний шлях осягнення, коли людина в стані екстазу виходить з межі себе і отримує уявлення про структуру Всесвіту та сутність Бога).Вірити можна в багатьох богів – політеїзм (давньогрецька релігія), або в одного - монотеїзм (релігія давніх іудеїв).

ЯЗИЧНИЦЬКІ ВІРУВАННЯ ДАВНІХ СЛОВ`ЯН.

Як і інші язичницькі релігії, релігія давніх слов`янських племен базувалась на містичному ставленні до природи. Слов`яни обожнювали природні явища і сили природи.

Слов`яни вірили у багатьох богів. Сучасні вчені мають думку, що язичницькі боги, яких вважають виявом примітивної міфології, насправді були уявленнями наших предів про Всесвіт. Першоджерелами Всесвіту вважали вогонь та воду. Більшість богів язичницьких богів слов`ян відомі нам з фольклорних джерел: пісень, колядок.

Головні боги пантеону:

Сварог – за Іпатіївським літописом, навчив людей шлюбу, хліборобства і подарував їм плуг.

Див – був ще стародавнішим богом ніж Саврог, він втілював яскраве блакитне небесне склепіння. Див – чоловічий початок Всесвіту, світло.

Лада – одна з найстародавніших язичницьких богинь, богиня гармонії в природі, людові в шлюбі, мати-годувальниця Миру. Лада – мати близнят Лелі (Дани) – втіленої води, і Полеля – втіленого світла.

Перун – згадується у текстах договорів з Візантією, де йде мова про клятву воїнів Русі іменами Перуна і Волоса. В перекладі означає блискавка, був богом кнізівської дружини, всі міфи про Перуна, що збереглися на Україні, змалювують його стрільцем.

Дажбог – назва бога Сонця на Русі.

Волос (Велес) – один з найстародавніших богів, покровитель скотарства, що був грізним владикою інших богів і на Русі поступався лише Перунові.

Мокошь – богиня річок і родючості,

Сьогодні вчені по-різному інтерпритують “сфери впливу” цих богів.

Навіть після введенні християнства на Русі серед релігійних свят, народних звичаїв та традицій залишилось дуже багато від язичницьких вірувань давніх слов`ян.

Життєвий шлях засновника буддизма принца Гаутами (Будди). (к/р)

Особливості буддистської догматики та культу. (к/р)

ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА В УКРАЇНІ.

Виникнення греко-католицької церкви було зумовлене політичними причинами: православні віруючі зазнавали утиску від польяків, які намагались поширити католізицм. Ці намагання викликали опір православних віруючих, тому виникли думки про унію, тобто злуку православної віри з католицькою. Унію було проголошено в 1596р. у Бересті (Берестейська унія). Так відбулося розділення віруючих на уніатів і православних. В уніатській церкві богосложіння, церква і обряди залишились такими, якими вони були в православній церкві, але підпорядковувалася церква папі римському, і догмат про сходження Святого Духу від Отця і Сина було прийнято католицький, а також догмат про чистилище – тобто головні розбіжності між православною та католицькою церквами.

Перша спроба унії належить Данилу Галицькому під час татаро-монгольської навали.

Розквіт греко-католицької церкви припадає на 19 стол. Мітрополіт Андрій Шептицький (м.Львів – 2 пол. 20 ст.) одна з головних фігур греко-католицького руху.

СУЧАСНЕ РЕЛІЗІЙНЕ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ (ОДИН НАПРЯМОК АБО ЦЕРКВА).

За статистикою, 72-78% населення України є віруючими. Цей відсоток поділяється між канонічними (історично існуючими) на території України конфесіями та новими церквами, сектами та релігійними об`єднаннями, що є частиною протестантизму або представляють східні релігійні системи (кришнаїзм).

Останнім часом (після розпаду радянського Союзу) для України характерно характерне значне пожвавлення релігійного життя. Тут можна виділити два напрямки розвитку: виникнення різноманітних сект та релігійних об`єднань, що пошируються з Заходу (перевачно США), та відновлення православ`я, що характеризується в першу будуванням нових церков.

Визначення:

церква – релігійна організація, що включає більшість чи значну частину населення. Його структура припускає наявність ієрархії служителів культу – священників.

секта - формується з частини віруючих, що протистоять основному релігійному вченню. Для них характерна претензія на виключність своєї ролі.

Сьогодні в Україні знайшли поширення декілька протестантських напрямків: баптисти, євангелісти, свідки Ієгови, п`ятидесятники тощо.

Коли народився Моісей, його мати три місяці приховувала його народження через наказ фараона вбивати немовлят-хлопчиків, а потім поклала дитину в корзину і залишила на березі річки. Дитину знайшла дочка фараона і вирішила взяти її собі, а його різна мати викормила його. Коил Моісей виріс, він зрозумів, що євреям в Египті живеться дуже тяжко: вони важко працюють і зазнають знущань. Згодом, коли фараон хотів вбити Моісея за вбивство єгиптянина, той втік в землю Медіамську, де одружився на Сепфорі і в нього народився син.

Одного разу Моісею явився Господь в вигляді палаючого теренового куща, і сказав, звертаючись до нього, що зрозумів страждання свого народу і вирішив звільнити його і вивести в іншу землю, тому Моісей мав піти до фараона, всім розповісти про своє видіння і передати волю Господа. Проте фараон не погодився відпустити ізраїльський народ з Єгипту і життя євреїв ще погіршилося. І тоді Господь послав кару на Єгипет: вода перетворилася на кров, трапилося нашестя жаб та мух, епідемія язви, град, саранча та темрява, срерть всіх первістків та всього першородного від тварин. Лише після цього фараон відпустив євреїв і після 430 років життя в Єгипті вони залишили його. Ця подія – вихід єереїв з Єгипту – велике свято для їудеїв. В цей день вони святкують Пасху. В Вітхому заповіті детально описаний устав Пасхи.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ІУДАЇЗМУ ТА ОСОБЛИВОСТІ ОБРЯДОВОСТІ.

Основний принцип іудаїзму – віра в єдиного бога, що сформувалася поступово шляхом злиття понять: Бог отців, Ягве (що був у давніх іудеїв богом гір та пустель), та Господь – грізний бог, який з`явився перед Моїсеєм. Бог старого запоріту має багато імен: Саваов, Ягве, Ієгова, Елохім в залежності від контексту їх вживання. В іудаїзмі були заборонені кроваві жертви.

З Старого заповіту знаємо, що нащадки дванвдцяти синів Іакова, дванадцять колін Ізраілевих, потрапили у рабство в Єгипті. Бог призвав Моїсея, щоб той їх визволив. Коли сам Бог наслав на Єгипет “10 казней”, фараон відпустіив народ Ізраїля, але потім передумав і наказав своєму війську наздогнати Моісея коло Червоного моря. І тут, за велінням Бога, води морські розступились, а над єгипетським військом зімкнулись. Ця подія відзначається під час свята Пасхи.

Іудеї вірять в загробне життя, але найбільшу увагу іудаїзм приділяє земному життю. Засновником можна вважати Моїсея (жив бл. 1250 р. до н.е), якому Бог передав Тору (завіт). В основі іудаїзму лежить Тора, або “закон” – п`ять перших книг єврейської Біблії. Тора означає не тільки “закон”, а і “вчення”, “настанова”. Тора містить в собі вчення Бога про себе самого, про мету творіння і про те, що його народ повинен бути покірним йому. Читання Тори – найважливіша частина служби в сінагозі (зібранні), там же віруючі зветаютьмя до Бога з молитвою.

Тора містить 613 заповідей: 238 наказів і 365 заборон - це настанови Бога, яким мають слідувати віруючі.

Іудеї почитають суботу – день коли заборонена будь-яка робота, день який нагадує про останній день творіння.

Святе місце для іудеїв – Стіна плача. 2000 років тому в столиці давньоєврейської держави Ієрусалімі за наказом царя Ірода будо збудовано храм, сьогодні від нього залишилась лише Західна стіна – Стіна плача, яка є пам`яткою про зруйнування храму і держави. Сьогодні євреї з усього світу приїздять щоб помолитися коло Стіни плачу.

ІСЛАМ. ПРОРОЦЬКА МІСІЯ ЗАСНОВНИКА ІСЛАМУ МУХАМЕДА.

Іслам, як і буддизм чи християнство, є одною з найбільш поширених релігій, що має мільйони послідовників у всьому світі. Виникнення та поширення мусульманської релігії пов`язане з життям та діяльністю пророку Мухамеда. За уявленнями мусульман Мухамед – пророк Аллаха і його посланець, через якого людям було передано текст Корану.

Історія життя Мухамада: Мухамед народився в м. Мекка в небагатій родині, його батьки померли і він виховувався в домі свого діда, і змалку був знайомий з торгівлею. Він найнявся вести справи багатої мекканської вдови Хадіджи, на якій одружився в 25 років. Після цього від деякий час займався торгівлею, після чого виступив як проповідник. Коли йому було 40 років він почав бачити видіння: звістку про те, що він є пророком Бога. Йому з`явився архангел Джедраїл, який потім у місяць рамадан уві сні продиктував пороку текст Корана – священної книги мусульман.

Мухамед почав проповідувати, але в м.Мекка не знайшов підтримки, і після смерті Хадіджи він став шукати прибічників за межами Мекки. На чолі своїх послідовників він вирушив у Медіну, де мусульманська община поступово набирала силу. Саме тут сформувалися основні принципи релігійного вчення, ритуала і організації общини. В Медіні побудовано першу мечеть, установлено основні ритуали і обряди – правил молитви, посту і т.д.

Вчені вважають Мухамеда історичною особистістю і що він дійсно жив і діяв, заснував общину мусульман в містах Мекка і Медіна, з його слів записано Коран. Саме в цьому і полягає релігійна місія Мухамеда.

Іслам не наділяє Мухамеда ніякими надприродними рисами, проте навколо його особи поступово виник цілий цікл легенд про чудеса. Його особа є дуже шанованою серед мусульман, поширені молитви про нього, а його ім`я використовується як талісман.

КОРАН ЯК РЕЛІГІЙНА ТА КУЛЬТУРНА ПАМ`ЯТКА.

Послідовники іслама вірять, що Коран – істинне слово Аллаха, яке вміщує остаточну і повну волю аллаха щодо людства. Коран – книга нестворена, а існуюча вічно, як сам Бог, вона його слово.

Коран поділяється на частини – сури. Коран, Сунна (книга, що містить відомості про життя Пророка, Тевсір (збірка законодаства) ввжаються священними книгами для мусульнам. Згідно з ісламом, оригінал Корана зберігається на небі. Секретар Мухамеда, який був неписьменний, записав Коран, і він зберігався у другої дружини Пророка Хайши. Після смерті Пророка батько Хайши, який був проголошений Халіфом – релігійним та військовим лідером прихильників ісламу, віддів розорядження створити єдину редакцію Корана – було знищено різні його версії. Коран було заборонено перекладати з арабської сови.

В теперішньому виді Коран має 114 глав, які називаються сурами. Сури поділяються на аяти. Сури розташовані так: самі довгі на початку, самі короткі – в кінці. Для Корана характерна своєрідна стилістика: це проповідь, пряма мова і розповідь від третьої особи. Коран – головна книга мусульман, з якою вони не розлучаються від народження. З раннього дитинства вони чують вирази з нього, і дуже часто по ньому вчаться читати. Корманом встановлені норми, що регулюють всі сфери життя мусульман: молитву, піст, поджужнє життя, харчування і вживання напоїв, наслідування майна. Норми Корану і Сунни є джерелом шаріату (правильного шляху) – зведення норм і правил, дотримання яких обов`язкове для віруючих.

ОСНОВНІ ДОГМАТИ ТА КУЛЬТОВІ ОСОБЛИВОСТІ В ІСЛАМІ.

Бог – єдин, Аллах лише одне з імен Бога.

Мухамед – пророк Аллаха.

Для кожного мусульманика вирішена на небесах.

Віра в рай та пекло.

Визнання священної книги Коран.

Кожен мусульманин якщо він здоровий, не має боргів і має достатньо коштів для мандрівки, хоча б один раз у житті повинен відвідати Мекку та Медіну, щоб вклонитися могилі Пророка, святилищу Кааба (мечеті в стіну якої вмонтовано чорний камінь, священному джерелу Цем-Цем, що розташоване на подвір`ї мечеті, помолитися на горі біля Мекки. Це один з основних 5 обов`язків мусульман. Чотири інших – сповідання віри, молитва, піст і діялля на користь бідних. Кожден мусульманин повинент молитися 5 разів на день, умиватися водою або піском перед молитвою, шанувати місяць Рамадан (вдень людина не може отримувати ніякої насолоди їсти, пити).

ЗЕМНЕ ЖИТТЯ ХРИСТА: СУПЕРЕЧКИ НАВКОЛО РЕАЛЬНОГО ІСНУВАННЯ ХРИСТА.

Згідно з віруваніми християн, Іісус прийшов у світ щоб своїми стражданнями, смертю та воскресінням спокутувати гріхи людського роду.

Біюграфію Христа дають головним чином Євангелія – канонічні і численні апокрифічні. Так, народження Христа було передвіщено архангелом Гавриїлом, який явився діві Марії і сповістив, що у неї провинен народитися син. Іісус народився в Віфлеємі, куди його батьки вирушили для участі в перепису населення. Потім, рятуючи дитину від царя Ірода, його сім`я вирушає до Єгипту. Повернувшись, сім`я Іісуса оселяється в Назареті. Апокрифічні Євангелія розповідають численні подробиці про життя Іісуса в той час. Натомість канонічні Євангелія відображають лише один епізод з дитинства Іісуса (свято в Ієрусалімі). Подальша розповідь – вже про дорослу людину. Іісус стан теслею та камінщиком і після смерті Іосифа готував матір працею рук своїх.

Коли Іісусу було біля 30 років, він зустрівся з Іоаном Хрестителем і прийняв водне хрещення. Після цього він почав проповідувати в різних частинах Ізраїля. Потім в Ієрусалімі його зрадив один з його учнів – Іуда – за 30 срібників, і Іісуса було засуджено іудейським релігійним судом – синедріоном – до смертної кари. Римський намісник Понтій Пілат затвердив цей вирок і Іісус Хрисрос був розіп`ятий на Хресті, а потім похований. Але потім він воскрес і явився своїм учням. Так про ці події розповідають автори Євангелія – апостоли.

В Євангеліях ми можемо прочитати опис багатьох чудес, які творив Христос протягом свого земного життя: він лікував хворих, міг ходити по воді, обертати воду на вино тощо. Але крім божественних проявів, Іісус як і будь-яка людина відчував біль і страх. Євангелія дуже відрізняються в частині тлумачення образу Христа. У Іоанна Іісус з`являється як Бог в людській подобі, його божественна природа всіляко підкреслюється, а Матфей, Марк і Лука надали Христу риси людини.

ДІЯЛЬНІСТЬ АПОСТОЛІВ ПО РОЗПОВСЮДЖЕННЮ ХРИСТИЯНСТВА.

До складу нового заповіту входить книга під назвою “Діяння святих апостолів”, де розповідається про те, як на апостолів зійшов Святий Дух, про першу проповідь апостола Петра, про стан першої християнської общини в Ієрусалімі, про перехід проповідників в інші області Палестини. Далі розповідається про три проповідницькі мандрівки Павла, взяття його під арешт в Ієрусалімі, суд на ним і його життя в Римі.

За традицією, вважалося що автором книги Діянь апостолів був Євангеліст Лука. Текст книги зберігся в деяких досить-таки різних варіантах. Заголовок книги дано не самим Лукою, а кимось пізніше і воно не дуже відповідає змісту, бо крім апостолів Петра і Павла лише одного разу згадується про апостола Іакова і двічі про Іоана.

ОСНОВНА ДОГМАТИКА ТА ОСОБЛИВОСТІ ОБРЯДОВОСТІ КАТОЛІЦИЗМА.

Католіцизм - один з напрямків християнства. Його характерні риси формувались в умовах життя піздньої Римської імперії і великого переселення народів, коли в результаті руйнування античних світових порядків зароджувалась нова цивілізація. Формування католіцизму як напрямку християнства розтягнулося на віки. Основою всієї діяльності західної церкви стало намагання об`єднати християн під владою папи і забезпечити вірність йому. Головна розбіжність християнських церков – ствлення до догматів. Догмати католицької церкви відрізняються від православ`я і мають наступні ознаки:

догмат католіцизму про сходження Святого Духу від Бога-Отця і від Бога-Сина, на відміну від православ`я, де визнається сходження (исхождение) святого Духа тільки від Бога-Отця. Це головна канонічна розбіжніст між 2-ма гілками християнства.

люди страждають тому що несуть на собі гріх перших людей – Адама і Єви. В спасінні людей католицьке віровчення перше місце відводить церкві, яка може допомогти людині в спасінні за допомогою надлишку добрих справ, зроблених Христом, Богоматір`ю і святими.

практика індульгенцій – відпущення гріхів, що продаються церквою.

вчення про чистилище як проміжне місче між раєм та пеклом, де душі грішників горять в очищуючому вогні. Православна церква не визнає існування чистилища.

вчення про непорочне зачаття Діви Маріїі.

догмат про непогрішність папи в справах віри. Це означає, що коли папа виступає з питань віри і моралі, він не може помилятися.

Католіцизм, як і православ`я, визнає священними 7 таїнств: причащання, покаяння, миропомазання, соборування, священство та вінчання.

Є і інші канонічні відмінності, що вирізняють католіцизм і інші християнські течії. Це безшлюбність всього духовенства. Священник не може залишити службу і вийти з духовного сану. В католіцизмі існує сан кардинала, якого нема в інших християнських церквах, заборонено розірвання шлюбу, віруючим не дозводяється самостійне читання Біблії (майже відмінено).

Велику роль відіграє вшанування Богоматері. Характерним є вшанування різних реліквій, культ мучеників, святих і блаженних. Сьогодні у католиків нараховується більше як 20 тис. святих і 200 тис. блаженних.

В католицькій церкві створено численні релігійні організації – монашеські ордени. Першим таким орденом був орден бенедиктінців. Зараз нараховується близько 140 орденів, що спеціалізуються та місіонерській діяльності і благочинності.

Організаційно церква представляє собою чітку ієрархію священників і єпіскопів на чолі з папою.Сучасний католіцизм дуже складний за структурою і формами існування. Проте католицька церква має вплив також на політичне життя багатьох країн світу.

ОСНОВНА ДОГМАТИКА ТА ОСОБЛИВОСТІ ОБРЯДОВОСТІ ПРАВОСЛАВ`Я.

Православне віровчення базується на двох основах: Священному писанні – Біблії та Священному преданні. В Священне писання традиційно входять: Біблія, літургійна і богослужебна діяльність церкви, послання, а також постанови і діяння семи Вселенських Соборів, які визнає православна церква. В Священне Предання входять житія святих, що розділяються на апостолів, пророків, мучеників, преподобних, а також праведників. Найважливіші положення православного віровчення (догмати) викладені в Символі Віри, прийнятому на Першому Вселенському соборі. Символ Віри православ`я зобов`язує вірити в єдиного Бога, що виступає завжди в трьох іпостасях: Бог-отець, Бог-син і Бог-дух святий (Троіця). Бог-отець вважється творцем людини, природи і ангелів. Богом-сином вважаєтьмя Іісус Христос. Бог-дух святий сходить тільки від Бога-отця – це і є головна відмінність православ`я і католіцизму.

Головні православні догмати пов`язані з вшануванням Бога-сина Іісуса Христа. Найважливіших є догмат боговтілення, згідно з яким Іісус Христос, залишаючись Богом, разом з тім став людиною, народившись від діви Марії. Православні вважають, що своєю крестною смертю Іісус звільнив людство від відповідальності за первородний гріх Адама і Єви, надавши можливість розраховуватись лише за свої гріхи.

Одне з центарльних місць займає догмат про воскресіння Христа, яке церква оголосила провіщенням прийдешнього загального воскресіння з мертвих.

Велике значення має обрядовість, найбільш важливим елементом якої є таїнства. Як і в католіцизмі, в православ`ї 7 таїнств. Хрещення пов`язане з прийняттям в лоно церкви. Міропомазання – теїнство, через яке людина наділяєтьмя Божою благодаттю. Цей обряд пов`язаний з хрещенням. Причащення – суть цього таїнства в тому, що віруючі ідять хліб і п`ють вино, що є втіленням “тіла і крові Христа”. Покаяння або сповідь – таїнство, яке полягає в признанні віруючим своїх гріхів. Соборування – таїнство, яке здійснюється над хворими та помираючими. Вінчання здійснюється при укладанні шлюбу. Священство – при прийнятті сану священника.

Центром культової діяльності є православний храм. В православні церкві 12 головних свят, які присвячені вшануванню головних подій в житті церкви.

ОСНОВНА ДОГМАТИКА ТА ОСОБЛИВОСТІ ОБРЯДОВОСТІ ПРОТЕСТАНТИЗМА.

Історія протестантизму пов`язана з іменами велеких представників людства, його культури, як-то Ян Гус, Мартін Лютер, Жан Кальвін тощо. Поява протестантизму стала переломним моментом у всій європейській культурі.

Протестантизм всіх напрямків стоїть на тій позиції, що знання релігійної істини дається людині божественним откровенням.

Протестантизм позбавляв паптво і церкву монопольного права тлумачення Біблії – протестанти проголошували право кожного віруючого не тільки самостійно читати, але й тлумачити Біблію. Зогляду на соціальні та політичні умови виникли різні течії протестантизму: англіканство, лютеранство, кальвінізм.

Протестантизм виступає за спрощення та здешевлення культу, відкидає молитку за померлих, поклоніння Богородиці і святим, почитання мощів, ікон та інших реліквій. На перший план богослужіння висувається проповідь. Богослужіння ведеться на народних мовах, складається з проповіді, співання молитовних гімнів і читання Нового Заповіту. Протестантизм відкидає розподіл віруючих на духовенство і мирян – тобто кожен віруючий може звернутися до Бога без посередників.

НАПРЯМКИ ТА ТЕЧІЇ В СУЧАСНОМУ ПРОТЕСТАНТИЗМІ.

Три ранні напрямки протестантизму – англіканство, лютеранство, кальвінізм.

Англіканство – державна церква Англії, зберегло ієрархію, єпіскопат та пишний культ.

В лютеранській церкві, що названа так на честь засновника Мартіна Лютера, зберігся єпіскопат, признається 2 таїнства хрещення та причащання, в храмах нема ікон та розп`ять. Центральне місце в богослужінні займає проповідь.

В кальвінізмі – відкинуто всі зовнішні атрибути культу – алтарь, ікони, свічки, хрест. Проповідь – центральних момент богослужіння, вона включає співання псалмів та молитв.

В більш пізні часи з`явилися нові течії в протестанзицмі. Серед них можна відзначити баптизм, адвентизм (від “пришестя”), п`ятидесятничество тощо.

Віровчення баптистів засновано на лютеранстві та кальвінізмі. Особливе значення надається особистій вірі. Хрещення розглядається як знак духовного відродження. Баптизм вимагає від віруючих активної місіонерської діяльності.

Адвентистський напрямок виділився в 19 ст. і видрізняється чітко розробленою концепцією про кінець світу, сенс життя і завершення земної історії.