Державне страхування

РЕФЕРАТ

з курсу “Державні фінанси”

на тему:

“Державне страхування”

Для ринкової економіки властива свобода підприємництва, різноманітність його форм, орієнтація всіх суб'єктів господарювання на споживача з метою забезпечення зростання прибутку. В ринкових умовах держава безпосередньо не втручається в діяльність підприємницьких структур, їх взаємовідносини з партнерами й клієнтами, банками, тощо. Разом з тим державою визначаються найважливіші правила ринкового господарювання для всіх видів підприємницької діяльності та особливі умови для певних галузей виробничої й невиробничої сфер. Дотриманню встановлених вимог (нерідко досить суворих) сприяє система фінансових, податкових, митних та інших важелів.

Ефективність ринкової економіки забезпечується гнучким і погодженим використанням економічних та неекономічних методів управління нею. З цією метою використовується і страхування. Воно відіграє як роль одного з елементів такого регулювання економіки, так і саме виступає об'єктом управління, що функціонує в межах загальних і специфічних для нього особливостей.

Головною принциповою ознакою організації страхової діяльності на сучасному етапі є його демонополізація. Колись єдина на страховому ринку України організація Укрдержстрах, що діяла в системі державного страхування СРСР, зараз не визначає повністю страхову політику. На початку 1995 р. кількість страхових організацій, які одержали ліцензію Укрстрахнагляду на право здійснення страхової діяльності, перевищила 640 товариств. * Разом з тим Укрдержстрах, на базі якого була створена Національна акціонерна страхова компанія "Оранта", ще значно переважає інші страхові компанії. Так, в 1993 р. її частка статутною фонду та сформованих страхових резервів складала 34,9% до загальної суми, надходження страхових сум та страхового відшкодування — 20,1, надходжень страхових платежів за рік — 38,6%.*

Поряд з державним страхуванням в Україні виникло і розвивається страхування, що здійснюється акціонерними товариствами, кооперативними та іншими організаціями. Ще не знайшло поширення взаємне страхування, яке відіграє помітну роль в країнах з розвинутою ринковою економікою.

Державна форма страхування виражає відносини між державною страховою організацією і застрахованим. Вона може здійснюватись в умовах абсолютної монополії держави на проведення всіх видів страхування, монополії держави на окремі його види, або ж при відсутності будь-якої державної страхової монополії. На сучасному етапі спостерігається тенденція розвитку останнього варіанту .в Україні, хоча, звичайно, і не виключається пріоритет держави в проведенні деяких видів обов'язкового страхування.

Основними ланками системи державного страхуван­ня є регіональні управління державного страхування ти інспекції, що входять в HACK "Оранта". На інспекції покладено проведення більшості видів добровільного І обов'язкового страхування: заключення договорів, оцін­ка майна, визначення і виплата страхового відшкоду­вання і страхових сум (в межах лімітів).

Роботу по особистому і майновому страхуванню се­ред населення безпосередньо проводять позаштатні агенти державного страхування. Їм надано право від імені органів державного страхування заключати з гро­мадянами договори страхування і видавати страхові сві­доцтва та квитанції встановленого зразка за своїм підписом і печаткою інспекції. Вказану роботу страховий агент повинен проводити на визначеній дільниці, з оплатою його праці на комісійних засадах.

Органи державного страхування організують роботу інспекцій, безпосередньо проводять деякі види страху­вання, розраховують і затверджують крупні суми виплат страхового відшкодування, проводять ревізії підпоряд­кованих підрозділів, контролюють використання коштів на проведення заходів по попередженню загибелі, пош­кодження застрахованого майна, тощо.

Характерною ознакою державного страхування є участь в ньому багатьох державних і громадських орга­нізацій. Вона реалізується при розробці умов страхуван­ня, врахуванні й оцінці майна і проведенні обов'язкового страхування, заключенні договорів добровільного май­нового та особистого страхування, визначенні причин виникнення матеріального збитку, обставин, пов'язаних із страховими випадками, що вже відбулись. Врахову­ючи, що при проведенні майнового і особистого страху­вання доводиться вирішувати питання, що вимагають спеціальних знань, до роботи страхових органів залуча­ються спеціалісти-експерти відповідних професій.

Державне страхування направлене на забезпечення формування і розвитку ефективно функціонуючого ринку страхових послуг, створення в Україні необхідних умов для діяльності страховиків різних організаційно-правових форм, захисту інтересів страхувальників,

Державне регулювання цих процесів повинно сприяти посиленню ролі на страховому ринку товариств, що мають міцну фінансову й правову основу, і разом з тим не допускати на нього спекулятивні чи фіктивні компанії, які можуть нанести шкоду як страховій справі, так і страхувальникам.

Важливу роль в системі заходів державного регулю­вання страхування відіграє реєстрація страхових організацій, видача їм ліцензій на проведення певних видів страхування, здійснення контролю за діяльністю всіх страхових товариств (компаній) та їх об'єднань.

Згідно з Декретом "Про страхування", державний нагляд за страховою діяльністю в Україні здійснюється з метою дотримання вимог законодавства Українипрострахування, ефективний розвиток страхових послуг, за­побігання неплатоспроможності страховиківта захисту інтересів страхувальників.

Державний нагляд за страховою діяльністю на території України здійснюєтьсяКомітетом у справах нагляду за страховою діяльністю, що діє відповідно до Положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Основними функціями вказаного Комітету є:

1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестрахувальників);

2) видача ліцензій на проведення страхової діяль­ності;

3) контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання інших страхових .зобов'язань перед страху­вальниками;

4) встановлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів;

5) розробка нормативних та методичних документів з питань страхової діяльності;

6) узагальнення практики страхової діяльності, роз­робка та надання в установленому порядку пропозицій щодо розвитку і вдосконалення законодавства України про страхову діяльність;

7) участь у здійсненні заходів щодо підвищення ква­ліфікації кадрів для страхової діяльності.

Законодавством встановлені такі права Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю:

1) у межах своєї компетенції одержувати від стра­ховиків встановлену звітність про страхову діяльність та інформацію про їх фінансовий стан, а також інформацію від підприємств, установ і організацій, в тому числі банків та громадян, необхідну для виконання покладених на нього функцій;

2) проводити перевірку щодо правильності застосу­вання страховиками законодавства України про страхову діяльність і достовірності їх звітності;

3) при виявленні порушень страховиками вимог за­конодавства про страхову діяльність давати їм пропозиції щодо їх усунення, а у разі невиконання пропозицій зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до ліквідації виявлених порушень або приймати рішення про відкликання ліцензій;

4) звертатися до арбітражного суду з позовомпроскасування державної реєстрації страховика у випадках, передбачених законодавством.

Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю видає страховикам ліцензії на проведення конкретних видів страхування і перестрахування.

Для одержання ліцензії страховик подаєдо Комітету

— копії установчих документів та копи свідоцтва про реєстрацію;

— довідки банків або інших кредитних установ, що підтверджують наявність і розміри сплаченого статутного фонду;

— економічне обґрунтування запланованої страхової (перестрахувальної) діяльності;

інформація про учасників страховика, голову ви­конавчого органу та його заступників.

Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю зобов'язаний розглянути клопотання страховика про ви­дачу йому ліцензії у термін, що не перевищує 30 днів з часу одержання всіх передбачених документів.

При внесенні змін в установчий договір страховик зобов'язаний повідомити Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю в десятиденний термін з часу ре­єстрації цих змін в установленому порядку.

Під обов'язковим страхуванням мається на увазі обов'язковість внесення відповідним колом страхувальників фіксованих страхових платежів, коли необхідність відшкодування матеріального збитку або надання грошової допомоги зачіпає інтереси не лише конкретного потерпілого, але й державні інтереси. Йдеться про те, що обов'язкова форма страхування стосується пріоритетних об'єктів страхового захисту. Тому соціальне страхування, страхування житлових будівель, окремих сільськогосподарських тварин у громадян, пасажирів та деякі інші види страхування в Україні є обов'язковими. В інших країнах обов'язкова форма розповсюджується на страхування Цивільної відповідальності власників транспортних засобів, воєнних ризиків та інші види страхування.

Для обов'язкової форми страхування властиві декілька принципів.

По-перше, воно регулюється законодавчими актами, згідно з якими страховик зобов'язаний прийняти до страхування певні об'єкти, а страхувальники — вносити встановлені страхові платежі. В законодавстві встановлюється: сукупність об'єктів, що підлягають обов'язковому страхуванню; порядок визначення величини тарифних ставок або середніх їх розмірів з наданням права регіональної їх диференціації; періодичність внесення страхових внесків; обсяг страхової відповідальності; рівень страхового забезпечення. Зазначаються також основні права і обов'язки сторін щодо дотримання умов договору страхування.

По-друге, для обов'язкової форми страхування властиве суцільне охоплення об'єктів, які законодавством віднесені до неї. Щоб реалізувати цей принцип, страхові організації щорічно здійснюють по всій країні реєстрацію наявних об'єктів, перевіряють правильність нарахування страхових платежів та своєчасність їх виплати.

По-третє, принципом обов'язкової форми страхування є розповсюдженість її на об'єкти, що вказані в законі, без будь-яких дій страхувальника. В його обов'язки не входить повідомляти страховий орган про появу в господарстві нового об'єкта, що підлягає обов'язковому страхуванню. Коли буде проводитись щорічна чергова реєстрація, цей об'єкт буде врахований, а страхувальник буде ознайомлений з величиною страхових внесків і строками їх внесення.

По-четверте, обов'язкове страхування передбачає відповідальність страхувальника за своєчасність і виплату страхових платежів в повному обсязі. Коли ж страхувальник з якихось причин порушить ці вимоги, страхові платежі стягуються за. рішенням суду. Можливий і випадок пошкодження чи загибелі застрахованих об'єктів, ще не оплачених останнім черговим платежем. В такому разі страхове відшкодування підлягає виплаті з вирахуванням заборгованості по платежах. Порушення строків виплати страхових платежів зумовлює нарахування на них пені.

По-п'яте, обов'язкове страхування не обмежене в часі і діє на протязі періоду, поки страхувальник користується застрахованим майном. Виключенням є ветхі об'єкти та ті, господаря яких не встановлено. Вони не підлягають страхуванню. Якщо ж застраховане майно переходить до іншого господаря, то дія договору страхування не припиняється і втрачає силу лише в зв'язку з загибеллю майна.

По-шосте, в разі застосування обов'язкового страхування встановлюються норми страхового забезпечення у відсотках до страхової оцінки або в повній грошовій сумі на об'єкт.

Зазначимо, що деяким видам особистого страхування також властиві принципи обов'язкового, наприклад, суцільне охоплення, автоматизм, застосування норм страхового забезпечення. Але зазначені принципи діють суворо обумовлений строк і повністю зумовлені виплатою страхового внеску, наприклад, при обов'язковому страхуванні пасажирів.

Використана література

Закон України” Про внесення змін до Закону України “Про страхування”// України –business.-2001.- 6-13 листопада, №44.

Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг. Закон України від12 липня 2001р.// України –business.-2001.- 4-11 вересня, №35.

Закон України ”Про внесення змін до Закону України”// “Про оподаткування прибутку підприємств // України – business.-2003.-21-28 січня, №3.

Александрова М.М. Страхування: Навчально-методичний посібник.- К.: ЦУЛ, 2002-208с.

Базилевич В.Д., Базилевич С.С. Страхова справа. - К.: Т-во «Знання», КОО,2002.-203с.

Замков О.М. Страхування: Навчальний посібник / за редакцією д.е.н. О.О. Слюсаренко – К.: Міжнародна агенція «Bee Zonc», 2003-320с.

Страхування: Підручник / Кер. авт. кол.і наук.ред.СС.Осадець.Вид.2-у, переробл. і доп.-К.: КЕНУ,2002.-599с.

Шумелда Я. Страхувння: Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей. Тернопіль: 2003-260с.