Умови дійсності угод

1.Поняття умови дійсності угоди.

2.Характеристика умов дійсності :

- сторони в угоді;

- дотримання форми угоди;

- вираз справжньої волі сторін в угоді;

- відповідність змісту угоди вимогам закону.

3.Юридичне значення умов дійсності угоди.

- 1 -

Як вже було сказано на минулій лекції, укладаючи угоду особа намагається досягти правового результату. Правовий результат полягає у виникненні,зміні чи припиненні цивільних прав і обов`язків, тобто у виникненні, зміні чи припиненні цивільних правовідносин . Але досягнути таких результатів може лише угода ,що має належну юридичну силу. Для того ,щоб угода мала належну юридичну силу, законодавець встановлює певні умови ,яким повинна відповідати така угода.

Таким чином, вимоги чи умови ,встановленні законодавством, яким відповідає угода, що має належну юридичну силу, називаються умовами дійсності угод.

Умови дійсності угод поділяються на чотири групи :

1)умови про сторони;

2)умови про форму;

3)умови про відповідність (єдність)внутрішньої волі і волевиявлення сторін ;

4)умови про зміст угоди .

- 2 -

ХАРАКТЕРИСТИКА УМОВ ДІЙСНОСТІ УГОДИ

УМОВИ ПРО СТОРОНИ

Так як, угода - це вольова, правомірна дія , спрямована на досягнення правового результату. Тому , їх мають укладати особи , що мають правоздатність і в тому чи іншому обсязі дієздатнсть.

За загальним правилом угоди можуть укладатися лише повністю дієздатними особами . Повна дієздатність громадян виникає з досягненням 18-річного віку або з момента одруження. Але є ряд виключень для окремих категорий громадян , які поділяються на 4 групи:

- частково дієздатні (ст.13 ЦКУ)

- обмежено дієздатні (ст.15 ЦКУ)

- мінімально діездатні(ст.14 ЦКУ)

-особи, визнані недієздатними (ст.16 ЦКУ)

Так частково діездатні громадяни (неповнолітні , які досягли 15-ти років) можуть самостійно укладати угоди по розпорядженню власною заробітною платою чи степендіею та дрібні побутові угоди , робити вклади в банки. В інших випадках потрібна згода батьків чи піклувальників (ч.1 ст.13 ЦКУ)

Обмежено дієздітні громадяни внаслідок зловживання спиртними напоями чи наркотичними засобами можуть самостійно укладати дрібні побутові угоди , в інших випадках потрібна згода піклувальника (ч.2 ст.15 ЦКУ)

Мінімально дієздатні особи (неповнолітні, що не досягли 15 років) можуть самостійно укладати тільки дрібні побутові угоди та розпоряджатися вкладами в банки, які самі внесли на своє ім`я. Всі інші угоди від їх імені укладають батьки (усиновителі) або опікуни (ч.1 ст.14ЦКУ)

Що стосується юридичних осіб, то законом встановлена вимога, згідно якої для укладання угод юридична особа повинна мати спеціальну правоздатність, що

дозволяє укладення угоди певного виду. Спеціальна правоздатність юридичної особи обумовлюється цілями її діяльності і визначається в статуті чи в установчому договорі, залежно від виду юридичної особи.

Таким чином, для дійспості угоди необхідно, щоб кожна сторона угоди мала правоздатність і у відповідному обсязі дієздатність.Це необхідно для дотримання умови дійсності угоди про сторони.

УМОВИ ПРО ФОРМУ УГОДИ

Угоди мають укладатись у певній формі . Форма угоди - це форма волевиявлення особи чи осіб , що укладають угоду.

Закон , зокрема ст.42 ЦКУ , розрізняє дві форми угод :

- усну;

- письмову.

Враховуючи те, що ці форми дуже часто застосовуються, закон найбільш докладно і обгрунтовано регламентує їх,разом з тим закон надає юридичного значення виявленню волі шляхом конклюдентних дій чи мовчання.

Як правило, форма угоди обирається за розсудом осіб, які її укладають, за виключенням випадків, коли закон зобов`язує укласти угоду в певній формі.

Усною є угода , в якій воля сторін виявляється в процесі безпосередніх переговорів між сторонами. До таких переговорів відносять переговори при особистій зустрічі чи по телефону, що не пов`язані з укладанням будь-якого письмового документу.

У відповідності зі ст.43 ЦКУ угоди , що виконуються під час їх укладання , можуть укладатися усно , якщо інше не встановлено зоконодавством.

Характерною рисою усних угод є співпадання в часі двох стадій їх розвитку - укладання і виконання . Якщо такого співпадання не має , то угода не підпадає під дію ст.43 ЦКУ.

Прикладом усних угод можуть бути угоди куплі-продажі в магазинах.

Згідно з ч.2 ст.43 ЦКУ у випадках укладання угоди в усній формі між юридичними особами чи між юридичною особоюта громадянином , сторона ,яка оплатила товари та послуги , повинна одержати письмовий документ , що підтвержує одержання грошей та підстави їх одержання . Прикладом може бути чек чи квитанція ,що видається в магазині при купівлі товару.

Письмовою є угода , що укладається шляхом складання письмового документу.

Існує два різновида письмової форми угоди :

- проста;

- нотаріальна.

Ст.44 ЦКУ передбачає випадки укладання угоди у простій письмовій формі :

1) угоди державних , кооперативних та інших юридичних осібміж собою і з громадянами , за вийнятком угод зазначених в ст.43 ЦКУ , та окремих видів угод,

для яких інше передбачено законодавством (наприклад , часть 2 ст.244 ЦКУ)

2)нажаль, п.2 ч.1 ст.44 ЦКУ застарілий і на данний момент не діє, бо в ньому мова йде про грошову одиницю, яка вже не існує. Але характеризуючи цю норму, треба зазначити, що вона закріплює принцип, за яким угоди між громадянами, укладені на суму понад розміру, встановленої законом, укладаються в простій письмовій формі .

Але ст.44 ЦКУ не дає вичерпного переліку випадків укладання угод у письмовій формі . Так , п.3 ч.1 ст.44 ЦКУ зазначає , що в такій формі повинні укладатись інші угоди громадян між собою , відносно яких закон вимагає додержання письмової форми . Прикладами таких угод можуть бути :

- договір поруки (ст.191 ЦКУ) ,що в будь-якому випадку укладається в письмовій формі;

- договір майнового найму (ч.1 ст.257 ЦКУ) між громадінами на строк понад один рік.

Частина 3 ст.44 ЦКУ вимагає , щоб письмові угоди були підписані особами , які їх укладають . Якщо громадянин внаслідок фізичної вади , хвороби або з будь яких інших причин не може власноручно підписати угоду , то за його дорученням це може зробити інший громадянин. Підпис останнього повинен бути засвідчений організацією, в якій працює чи навчається громадянин , що укладає угоду , або житлово-експлутуаційною організацією за місцем його проживання , або адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу , в якому він перебуває на лікуванні , або органом чи службовою особою , що вчинають нотаріальні дії.

У деяких випадках закон вимагає , щоб угода , укладена в письмовій формі , була нотаріально посвідчена . Так , ст.47 ЦКУ встановлює обов`язковість нотаріального посвідчення угод лише у випадках передбачених законом :

- ст.65 ЦКУ - нотаріальне посвідчення довіреностей;

- ч.2 ст.68 ЦКУ - нотаріальне посвідчення довіреностей с правом передоручення;

- ст.118 ЦКУ - угода учасників спільної часткової властности про користування житловим будинком ;

- ст.227 ЦКУ - договір купівлі-продажу житлового будинку;

- ст.426 ЦКУ - договір довічного утримання

- ст.541 ЦКУ - заповіт.

Нотаріальне посвідчення угод означає , що її укладання контролюється державним органом - нотаріальною конторою чи приватним нотаріусом , що діють на підставі Закону України про нотаріат.Нотаріальне посвідчення угод введене з метою забеспечення і перевірки їх законності. Так , з`ясувавши , що угода не відповідає всім вимогам закону , порушує права осіб та їх законні інтереси нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальних дій.

Від нотаріального посвідчення треба відрізняти обов`язкову реєстрацію угод в уповноважених державних органах . Наприклад , згідно з ч.2 ст.227 ЦКУ договір купівли-продожу житлового будинку підлягає реєстрації у БТІ. Відмежування нотаріального посвідчення від реєстрації у відповідних державних органах здійснюється за юридичними наслідками цих дій. Так, юридичним наслідком нотаріального посвідчення є укладення угоди, а наслідками обов`язкової реєстрації є те, що держава дізнається про перехід права власності та реєструє нового власника, видаючи йому правовсановлюючий документ.

Вираз волі шляхом реальних дій передбачений ч.2 ст.42, в якій записано,що угода, для якої законом не встановлена певна форма, вважається також укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду. Вказаного роду дії прийнято називати конклюдентними. Прикладом, таких дій може бути укладення договору перевезення у метрополітені шляхом кидання жетону у турнікет.

Мовчання визнається виявом волі укласти угоду, лише у випадках, передбачених законом (ч.3 ст.42 ЦКУ). Говорячи про мовчання як спосіб виявлення волі, треба мати на увазі, що юридичного значення закон надає не просто мовчанню, а тому факту, що в певний проміжок часу по відношенню до певного суб`єкта права данною особою не було вчинено дій, прямо передбачених законом. Наприклад, в разі продовження користування майном після закінчення строку договору майнового найму, при відсутності заперечень з боку наймодавця договір вважається поновленим на невизначений строк. В данному випадку закон надає юридичного значення факту “відсутності заперечень” (мовчанню) з боку наймодавця.

Таким чином, для додержання умови про форму угоди, угода має бути укладена у певній, вимагаємій законом формі.

УМОВИ ПРО ВІДПОВІДНІСТЬ (ЄДНІСТЬ) ВОЛІ ТА ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ

Воля - це бажання особи, яких вона прагне досягти. Волевиявлення - це зовнішній вираз внутрішньої волі. Воля, виявлена у певній формі, має відповідати внутрішній волі. Така невідповідність може виникнути внаслідок:

-обману;

-насильства;

-погрози;

-злонавмисної згоди представника однієї сторони з другою стороною;

-збігу тяжких обставин.

Наприклад, під насильством розуміється фізичний або психічний вплив на особу учасника угоди чи його близьких з метою спонукання його до укладання угоди. Злочинці застосовують насильство для того, щоб отримати чиєсь майно за договором дарування,спонукаючи потерпілого укласти таку угоду. Особа, що діє під впливом насильства, фактично позбавляється можливості виявити власну волю і виявляє волю злочинця.

Воля також не повинна мати дефектів. Воля є дефектною, коли угода укладається під впливом помилки, що має істотне значення. Під помилкою в данному разі слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною чи обома сторонами суб`єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на їх волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

Істотні умови договору (ч.2 ст.153 ЦКУ) - це умови, визнані такими законом чи необхідні для договорів данного виду, а також всі умови щодо яких за заявою однієї з сторін має бути досягнуто згоди. До істотних умов не належить мотив укладення угоди. Наприклад, особи укладають договір купівлі - продажу картини певного живописьця. А згодом виявляється, що це полотно є підробкою, якщо б сторонам було заздалегідь відомо, що це підробка, то вони б не уклали такий договір. Воля є дефектною, бо покупець бажав придбати саме картину певного живописьця, а не якоїсь іншої особи.

При укладенні угоди від її учасників також вимагається, щоб вони мали серьозні наміри досягти правового результату. На практиці існують випадки, коли особи не бажають укладатм угоду і не переслідують виникнення певних юридичних наслідків, хоча зовні виражають таку волю (мнимі угоди). В данному випадку також немає єдності між волевиявленням та внутрішньою волею.

Такої єдності немає і в угодах, що укладені з метою приховати іншу угоду, як правомірну, так і ні. Воля учасників такої спрямована на досягнення одного правового результату, а внутрішня воля на досягнення зовсім іншого результату (удавані угоди).

Таким чином, для дотримання умови дійсності угоди про єдність волі та волевиявлення необхідно, щоб внутрішня воля відповідала її зовнішнім проявам, щоб воля не мала дефектів, і щоб вона була спрямована на досягнення правового результату, а не про людське око.

УМОВИ ПРО ЗМІСТ УГОДИ

Згідно цієї умови угода має відповідати вимогам закону своїм змістом. У випадку невідповідності, вона не може викликати тих правових результатів, на досягнення яких спрямована, бо є незаконною. Не треба вважати, що лише грубе порушення закону робить угоду незаконною тому, угода має відповідати також підзаконним актам, виданим органами державної влади та управління в межах наданої їм компетенції.

Відповідність змісту угоди вимогам закону передбачає додержання також всіх умов дійсності угоди. Таким чином, це правило має універсальний, загальний характер, тобто при недодержанні якоїсь умови дійсності, угода також не відповідає своїм змістом закону. Але законодавець не обмежився в регулюванні цього питання однією нормою, а й встановив спеціальні норми щодо окремих, найбільш поширених випадків порушення вимог закону.

Невідповідність змісту угоди вимогам закону, як правило, тягне за собою недійсність угоди, але існують винятки з цього правила. Наприклад, при продажу частки у спільній власності сторонній особі з порушенням правв привілейованої купівлі, угода не може бути визнана недійсною. В данному разі просто в судовому порядку переводяться всі права та обов`язки покупця на іншого співвласника за його позовом.

Таким чином, для додержання умови дійсності про зміст угоди, він має відповідати вимогам чинного законодавства.

- 3 -

ЮРИДИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ УМОВ ДІЙСНОСТІ УГОД

Умови дійсності угоди встановлюються законом для того, щоб угода мала належну юридичну силу. Додержання цих умов сприяє законності угоди, охороні прав та законних інтересів учасників угоди та інших осіб, а також обмежує можливості збагачення злочинним шляхом.

Недодержання умов дійсності угоди не завжди тягне недійсність угоди. Наприклад, недодержання простої письмової форми лише у випадках спеціально передбачених законом викликає недійсність угоди. Найчастіше це просто позбавляє сторони у разі спору посилатися на показання свідків як докази. При відсутності письмових доказів сторони позбавлені можливості повністю обгрунтувати свої вимоги і заперечення, і тому ризикують залишитися без задоволення своїх вимог у зв`язку з їх недоведеністю у суді.

Але ж, коли недодержання умови дійсності угоди викликає недійсність угоди, то до сторін застосовуються майнові наслідки такої недійсності.

Таким чином, законодавець, встановлюючи умови дійсності угоди, сприяє їх додержанню, а також зміцненню правосвідомості громадян та правопорядку взагалі.

НЕДІЙСНІ УГОДИ

Поняття недійсних угод.

Класифікація та види недійсних угод.

Юридичні наслідки недійсності угод:

двостороння реституція;

одностороння реституція;

недопущення реституції;

відшкодування збитків.

Момент, з якого угода вважається недійсною.

Наслідки недісності частини угоди.

-1-

ПОНЯТТЯ НЕДІЙСНИХ УГОД

На жаль, діючий Цивільний Кодекс України не містить визначення поняття недійсної угоди, але в доктрині цивілього права розроблено чимало визначень цього поняття. Найбільш вдалим, на мою думку, є таке визначення недійсної угоди / проф. А.А.Пушкін /.

Недійсними угодами є дій громадян та юридичних осіб, хоча і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, але не породжують цих юридичних наслідків внаслідок невідповідності вчиненних дій вимогам закону.

Це означає, що обумовлені угодою права та обов`язки не виникають, а наступають передбачені законодавством правові наслідки, що несприятливі для учасників угоди та є санкцією за вчинене правопорушення.

Недійсною через невідповідність вимогам закону може бути лише угода, що вже укладена. У випадках, коли сторони ще домовляються та не уклали в письмовій формі попереднього договору, а знаходяться в стадії переговорів, їх дії не можна вважати угодою. Питання про юридичне значення таких дій вирішується згідно правил, регламентуючих порядок укладення угод, а не згідно норм, встановлюючих їх дійсність.

- 2 -

КЛАСИФІКАЦІЇ ТА ВИДИ НЕДІЙСНИХ УГОД

У цивільному законодавстві проведено класифікацію недійсних угод, в основу якої покладено такий критерій, як ступінь недійсності. За цією класифікацією угоди поділяються на дві основні групи:

абсолютно недійсні або нікчемні угоди;

відносно дійсні абозаперечні угоди.

Нікчемна угода недійсна в силу норми права в момент її укладення, тому судового рішення про визнання її недійсною не треба. Нікчемна угода не підлягає виконанню. На нікчемність угоди вправі посилатися та вимагати в судовому порядку застосування наслідків її недійсності будь - які зацікавлені особи. Суд або арбітражний суд, встановивши при розгляді справи факт укладення нікчемної угоди, констатує її недійсність та вправі застосувати наслідки її недійсності за власною ініціативою.

На нікчемність угоди вказують слова статтей ЦКУ: “Недійсною є угода…” та “…недійсність угоди…”.

В свою чергу нікчемні угоди поділяються на такі види:

угоди, укладені з недодержанням обов`язкової простої письмової форми /ст. 46 ЦКУ/;

угоди, укладені з недодержанням обов`язкової нотаріальної форми /ст. 47 ЦКУ/;

угоди, що не відповідають вимогам закону /ст. 48 ЦКУ/;

угоди, укладені з метою, суперечною інтересам держави і суспільства /ст. 49 ЦКУ/;

угоди юридичної особи, що суперечать цілям її діяльності /ст. 50 ЦКУ/;

угоди, укладені неповнолітнім, який не досяг п`ятнадцяти років /ст. 51 ЦКУ/;

угоди, укладені громадянам, визнаним недієздатним /ст. 52 ЦКУ/;

мнимі та удавані угоди /ст. 58 ЦКУ/.

Другу групу недійсних угод за цією класифікацією складають заперечні угоди. Заперечною є угода, що в момент її укладення породжує притаманні дійсній угоді правові наслідки, але ці наслідки мають нестійкий характер, так як на вимогу вичерпно визначеного кола осіб така угода може бути визнана недійсною на підставах, встановлених законом. Саме тому вони називаються відносно дійсними або заперечними угодами.

В свою чергу заперечні угоди поділяються на види:

угоди, укладені неповнолітнім віком від п`ятнадцяти до вісімнадцяти років /ст. 53 ЦКУ/;

угоди, укладені громадянином, обмежаним у дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами /ст. 54 ЦКУ/;

угоди, укладені громадянином, нездатним розуміти значення своїх дій /ст. 55 ЦКУ/;

угоди, укладені внаслідок помилки /ст. 56 ЦКУ/;

угоди, укладені внаслідок обману, насильства, погрози, злонавмисної уоди представника однієї сторони з другою стороною або збігу тяжких обставин /ст. 57 ЦКУ/.

В науці цивільного права існує ще інакша класифікація, критерієм в якій використано умову дійсності угоди, внаслідок порушення якої угоду було визнано недійсною. За цією класифікацією угоди поділяються на 4 групи:

угоди з дефектом форми угоди;

угоди з дефектом суб`єктного складу;

угоди з дефектом волі;

угоди з дефектом змісту.

До угод з дефектом форми угоди належать:

угоди, укладені з недодержанням обов`язкової письмової форми /ст. 46 ЦКУ/;

угоди, укладені з недодержанням обов`язкової нотаріальної форми /ст. 47 ЦКУ/.

До угод з дефектом суб`єктного складу належать:

угоди, укладені неповнолітнім, який не досяг п`ятнадцяти років /ст. 51 ЦКУ/;

угода, укладена громадянином, визнаним недієздатним /ст. 52 ЦКУ/;

угоди, укладені неповнолітнім віком від п`ятнадцяти до вісімнадцяти років /ст. 53 ЦКУ/;

угоди, укладені громадянином, обмежаним у дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами /ст. 54 ЦКУ/;

угоди, укладені громадянином, нездатним розуміти значення своїх дій /ст. 55 ЦКУ/.

До угод з дефектом волі належать:

угоди, укладені внаслідок помилки /ст. 56 ЦКУ/;

угоди, укладені внаслідок обману, насильства, погрози, злонавмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною або збігу тяжких обставин /ст. 57 ЦКУ/;

мнимі та удавані угоди /ст. 58 ЦКУ/.

До угод з дефектом змісту належать:

угоди, що не відповідають вимогам закону /ст. 48 ЦКУ/;

угоди, укладені з метою, суперечною інтересам держави та суспільства /ст. 49 ЦКУ/;

угоди юридичної особи, що суперечать цілям її діяльності /ст. 50 ЦКУ/.

- 3 -

ЮРИДИЧНІ НАСЛІДКИ НЕДІЙСНОСТІ УГОД

Недійсна угода - це неправомірна дія, тому неможливо вимагати її виконання, якщо вона невиконана. У випадках визнання її недійсною питання про наслідки за такою угодою не виникає. В данному разі може йти мова про недопущення її виконання. А в тих випадках, коли угода виконана повністю або частково, повинно бути вирішенно питання про те, як бути з виконаним однією чи обома сторонами та належним від іншої сторони. Тому статті ЦКУ встановлюють різні правові наслідки частково або повністю виконаних угод, які поділяються в залежності від підстави недійсності угоди.

Основні наслідки недійсності угоди пов`язані з визначенням правової долі отриманого сторонами за угодою. Загальне правило, що регулює правову долю отриманого сторонами за угодою, встановлено ч. ст. 48 ЦКУ.

Це правило, що в науці цивіьного права називається двосторонньою реституцією, зобов`язує кожну з сторін повернути другій стороні все одежане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі /також і тоді, коли отримане виражається в користуванні майном, виконаній роботі чи наданій послузі/ - відшкодувати його вартість у грошах. Так, наприклад, якщо була укладена угода з особою, визнаною судом недієздатною /ст. 52 ЦКУ/, то все передане сторонами за такою угодою майно повинно бути повернуто тій стороні, яка передала його іншій.

Це правило не обмежується за своєю дією лише окремими видами недійсних угод, предбаченими в цивільному кодексі. Воно має загальний характер і застосовується кожний раз, коли спеціальною нормою для того або інакшого виду недійсної угоди не встановлені інші наслідки. Застосування інших наслідків дозволяється лише в тих випадках, коли є прямий припис на те закону. Якщо такого припису немає, то застосовується загальне правило про поновлення в попередньому стані обох сторін. Одним з таких інших наслідків недійсної угоди закоодавцем передбачено поновлення лише однієї сторони за угодою в попередньому стані, що в цивілістичній науці називається односторонньою реституцією.

Одностороння реституція передбачена рядом статей ЦКУ, зокрема 49, 50 та 57, і застосовується при наявності умислу лише у однієї з сторін угоди. Вона полягає у поновленні в попередньому стані лише невинуватої сторони шляхом повернення їй виконаного нею за угодою та стягненні в доход держави отриманого винуватою стороною або належного їй на відшкодування виконаного нею за цією угодою.

Як виключення з загального правила законом також передбачено стягнення всього переданого за угодою в доход держави без будь-якої компенсації сторонам,що інакше називається недопушення реституції.

Недопушення реституції передбачене ст.ст. 49, 50 ЦКУ і застосовується при наявності умислу у обох сторін. Воно полягає в разі виконання угоди обома сторонами в стягненні в доход держави всього отриманого ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною в стягненні в доход держави з другої сторони всоьго одержаного нею і належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного.

Цей вид основних майнових наслідків носить характер майнових санкцій, що покладаються законом на сторони, які уклали угоду, що суперечить інтересам держави і суспільства, а також при наявності відповідних умов - позастатутну угоду.

В деяких випадках застосування такого виду майнових наслідків, як двостороння реституція, може і не призвести до повного поновлення попереднього майнового стану сторони у зв`язку з тим, що з моменту укладення угоди до її визнання недійсною сторона могла понести витрати, втрату та пошкодження майна, які не компенсуються шляхом застосуваннядвосторонньої реституції. Тому для досягнення реального поновлення певної особи у попередньому стані, що існував до укладення цієї угоди, закон щодо обмежаної кількості недійсних угод передбачає також додаткові майнові наслідки, що полягають у зобов`язанні винуватої сторони відшкодувати іншій стороні лише понесені нею реальні збитки /витрати, втрату або пошкодження майна/. Про відшкодування неотриманих доходів в данному разі мова не йде.

Додоткові мйнові наслідки недійсності угоди встановлені з метою охорони та забезпечення реальності поновлення прав і законних інтересів неповнолітніх, малолітніх повністю недієздатних та деяких інших категорій громадян, вказаних в законі.

Треба підкреслити, що додаткові майнові наслідки застосовуються у випадках прямо встановлених в законі понад основні незалежно від того, чи є реституція в данному разі одно- або двосторонньою. Лише при конфіскації майна в доход держави додаткові майнові наслідки не передбачені.

Серед підстав покладення додаткових майнових наслідків траба виділяти об`єктивні та суб`єктивні моменти. До перших наслежать наявність у вказаних вище осіб реальних збитків, а до других - обізнаність контрагента про відповідні факти або його вина, що може бути як у формі умислу, так і необережності.

- 4 -

МОМЕНТ, З ЯКОГО УГОДА ВВАЖАЄТЬСЯ НЕДІЙСНОЮ

Загальне правило щодо моменту недійсності угоди передбачено ст. 59 ЦКУ, яка встановлює, що угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

Застосування цього правила можливо лише у випадку укладення відносно недійсних /заперечних/ угод, наприклад угод, недійсних в порядку ст.ст. 53-57 ЦКУ. До моменту визнання вказаних угод судом недійсними відповідна угода діє, тобто породжує певні права та обов`язки. Оскільки суд на підставах, передбачених законом, визнає такого рода угоду недійсною, моментом недійсності є не час винесення судового рішення, а час укладення угоди. В данному випадку судове рішення для цієї угоди має свого роду зворотню силу на підставі прямого припису закону /ст.59 ЦКУ/.

У випадку, коли зі змісту недійсної угоди випливає, що вона може бути припинена лише у майбутньому, то дія угоди припиняється судом або арбітражним судом на майбутнє. Що ж стосується того періоду, коли вона ще не була визнана недійсною, то вона вважається дійсною з усіма випливаючими з цього факту правовими наслідками. Наприклад, за угодою, визнаною згодом недійсною, одна сторона надавала послуги іншій, а поновити сторони у їх попередньому стані практично неможливо, так як послуга - “річ незворотня”. За таких обставин суд припиняє дію угоди на майбутнє, оскільки до спірного правовідношення не повинні застосовуватись інакші, ніж спеціально законом встановлені наслідки.

Що ж стосується момента недійсності абсолютно недійсних /нікчемних/ угод /ст.ст. 48-52 ЦКУ/, то їхню недійсність визначено безпосередньо у правовій нормі. Саме тому вони є недійсними вже у момент їх укладення незалежно від пред`явлення позову і рішення суду чи арбітражного суду. Тому суд чи арбітражний суд зобов`язані лише констатувати факт недійсності угоди.

- 5 -

НАСЛІДКИ НЕДІЙСНОСТІ ЧАСТИНИ УГОДИ

Угода за своїм змістом може зхнаходитися у різному співвідношенні з вимогами закону.Так, одні з її умов можуть відповідати цим вимогам, інші - ні. В залежності від того яка умова не відповідає вимогам закону можуть виникнути дві ситуації.

Іноді угода може бути цілком недійсною, наприклад, договір, укладений між громадянами щодо обмеження дієздатності одного з них.

Але як свідчить практика, бувають випадки, коли вимогам закону не відповідають лише окремі її частини, а інші знаходяться у відповідності з ним. Наприклад, в дійсну за своїм змістом угоду сторни включили положення про зміну строку позовної давності. Таке положення є недійсним згідно ст. 73 ЦКУ. У відповідності до цієї статті зміна строків позовної давності та порядку їх обчислення угодою сторін не допускається, з цього приводу відповідне положення щодо зміни строку позовної давності /як однієї з частин угоди/ є недійсним, а угода вцілому без цього положення є дійсною. Тому ст. 60 ЦКУ передбачає можливість недійсності лише частини угоди при збереженні дійсності останніх її частин. Недійсною може бути визнана лише така частина угоди, якщо можна припустити, що угода була б укладена і без включення цієї недійсної частини. Таке припущення можливо при наявності двох наступних умов:

недійсність частини уогди не впливає на дійсність інших її частин /об`єктивний критерій/;

сторони в момент укладення угоди були б згідні укласти угоду без включення її недійсної частини /суб`єктивний критерій/.

Звичайно, що така частина угоди не повинна належати до істотних умов угоди. Так як, згідно ст. 153 ЦКУ для укладення договору необхідно бути досягнуто згоди сторін по всіх істотних умовах договору. Відсутність згоди хоча б по одній з істотних умов договору призводить до визнання договору неукладеним.

Зовсім інше становище виникає при недійсності однієї з істотний умов договору. В цьому випадку ст. 60 ЦКУ не застосовується внаслідок відсутності об`єктивого критерію, так як без включення однієї з істотних умов договір не може бути укладений, тобто угода не може бути вчинена, і договір вцілому буде недійсним.

12