Курси підвищення

кваліфікації медичних сестер

терапевтичних дільниць

при Коломийській ЦРЛ

реферат

Слухач циклу

Бандурка Світлана

Богданівна

Коломия, 2001р.

Тема: Бронхоктатична хвороба. Типові прояви. Методи діагностики. Організація догляду за хворими.

Брохоктатична хвороба – це хронічне гнійне захворювання бронхіального дерева в основі якого лежить розширення бронхів (бронхоктази), виникаюче переважно в нижніх сегментах. Велику роль в формуванні відіграє генетична неповноцінність бронхіального дерева (вроджена “слабкість” бронхіальної стінки, недостатність розвитку гладкої мускулатури). По клінічному протіканню розрізняють чотири стадії захворювання:

а) легка

б) виражена

в) важка

г) ускладнена

По розповсюдженню процесу розрізняють одно і двосторонні бронхоктази.

Клініка. Серед хворих бронхоктазами переважать чоловіки. Переважно захворювання починається у віці від 5 до 25 років, але виявити початок захворювання важко, так як воно переважно розцінюється як “простуда” і не залишає сліду в пам’яті хворого.

Основною скаргою хворих являється кашель з виділенням великої кількості гнійної мокроти. Найбільше відхаркування мокроти відмічається ранками, а також коли хворий знаходиться в дренажному положенні (повертання на “здоровий” бік, нахил тулуба вперед). Добова кількість мокроти може доходити до 500 мл і більше.

Зібрана в банку мокрота переважно розділюється на два шари, верхній з яких – в’язка рідина з великою кількістю слини, а нижній шар – гнійний секрет. Об’єм нижнього шару характеризує інтенсивність гнійного процесу. Кровохаркання і легеневі кровотечі зустрічаються рідко. В період ремісії мокрота може взагалі не виділятися. У хворих також відмічаються тупі болі в грудній клітці, задишку при фізичних нагрузках, головна біль, пониження апетиту, похудіння. Під час загострення захворювання яке частіше буває в сиру, холодну погоду, може відмічатись підвищення температури тіла.

Аускультативно вислуховуються звучні різнокаліберні вологі хрипи, переважно в задньонижніх відділах, які зменшуються після відкашлювання мокроти.

При запальному огляді хворого відмічається акроцианоз (в пізніх стадіях), одутловатість лиця, а іноді змінення кінцівок фаланг пальців і нігтів. При наявності односторонніх бронхоктазів може бути відставання в акті дихання пошкодженої половини грудної клітки.

Основним методом підтверджуючим наявність і локалізацію бронхоктазів являється бронхографія з обов’язковим контрастуванням обох легень, після санації бронхіального дерева. Бронхографічно в пораженому відділі відмічається та чи інша форма розширення бронхів.

Бронхокопічні обстеження мають значення для оцінки вираженого загноєння в сегментах легень.

Rtg – дослідження показує підвищену прозорість легень, деформацію легеневого малюнку.

В загальному аналізі крові відмічається лейкоцитоз, збільшення ШОЕ.

Хворі бронхоктатичною хворобою, а особливо під час загострення, потребують постійного і правильного догляду. У палатах повинні бути плювальниці, дно яких заповнено розчином хлораміну, для обеззараження мокроти та кращого її спостереження. Коли виділяється багато мокроти, виміряють її добову кількість, а також звертають увагу на її шари, запах, консистенцію, колір. При затрудненому відходжені мокроти, треба допомогти хворому знайти таке положення при якому мокрота краще відходить.

При появі в мокроті прожилок крові – хворому не дозволяють вставати з ліжка до приходу лікаря. При задишці слідкують щоби одяг не стискав органи дихання, забезпечують доступ свіжого повітря.

Велике значення при захворюваннях органів дихання має дихальна гімнастика. Треба навчити хворого правильно дихати, - плавно і глибоко, використовуючи всі дихальні м’язи.

Під час підготовки хворого до бронхографії, провіряють чутливість до йодистих препаратів, назначають відхаркуючи, бронхорозширюючі препарати, а також антибіотики.

Перед процедурою підшкірно вводять атропін. Після процедури 3 години не можна вживати їжу.

Бронхоскопію проводять вранці, натще.

В період клінічної ремісії необхідно постійно дотримувати режим дня, займатись ранковою і лікувальною гімнастикою, з використанням вправ укріпляючи дихальні м’язи, а також діафрагму і м’язи грудної клітки. Необхідні прогулянки на свіжому повітрі, плавання, лижні прогулянки.