Місце географії у сучасному науковому пізнанні світу

Реферат на тему:

“Місце географії у сучасному науковому пізнанні світу”

МІСЦЕ ГЕОГРАФІЇ У СУЧАСНОМУ

НАУКОВОМУ ПІЗНАННІ СВІТУ І СЕРЕД ШКІЛЬНИХ ДИСЦИПЛІН

Сучасна епоха науково-технічного прогресу характеризується насамперед прискореним розвитком системи наукових знань, що дедалі більше розгалужуються, поглиблюються і разом з тим взаємопроникають. Внаслідок цього виникають нові напрями і га­лузі науки з гучними, що викликають мимовільну повагу, назва­ми: молекулярна біологія, квантова електроніка, біокібернетика тощо.

На цьому фоні особливо помітне поблажливе ставлення до «старомодної» географії, яка здається мало не реліктовим пред­метом у системі наук. Справді, якщо виходити з її назви, вия­виться, що свої головні — описові — функції географія вже ви­конала. Ще в країнах Стародавнього Сходу — Єгипті, Вавілоні, Індії, Китаї — нагромаджувалися емпіричні знання про природу та суспільство, про навколишній світ. Уся енциклопедична сукуп­ність знань про природу земної поверхні і про господарство на­родів, що населяють Землю, становила предмет античної географії.

Страбон, Птолемей та інші найвидатніші географи давнини описували країни, материки, океани, взаємне розташування їх, клімат, грунти, води, рослинний і тваринний світ. Ці знання були життєво необхідні людям з моменту виникнення людської цивілі­зації. Тому не випадково географію називають найдавнішою нау­кою про Землю.

Можна виділити кілька етапів у «відносинах» географії з навколишнім світом. Спочатку, на перших стадіях суспільного розвитку, коли окремі держави часто були територіальне роз'єд­нані, географія обмежувалася вибірковим описом земної поверхні. Проте згодом потреби суспільства і тенденції розвитку географіч­ного пізнання породили епоху великих географічних відкриттів. У цей час географія фактично очолила ускладнену систему наукових дисциплін. Географічні відкриття виявилися важливим імпульсом економічного «оновлення» європейських країн і ста­новлення господарських осередків у різних районах Азії, Африки та Америки.

Підсумком цієї епохи було завершення в загальних рисах опи­сового етапу в розвитку географії. Соціальне замовлення того часу

в основному виконане: завдяки картографії об'єкт географії — географічна оболонка, а точніше земна поверхня, — набув терито­ріальної впорядкованості.

Проте економічний розвиток суспільства ставив нові вимоги до пізнання навколишнього середовища. Розвиваючись у певних природних умовах, людство відчувало свою залежність від зовніш­нього світу. Вивчення зміни кліматичних і погодних циклів, те­риторіального розподілу природних ресурсів, розвитку старих і виникнення нових центрів діяльності людини — все це поповню­вало перелік життєво важливих завдань, без розв'язання яких воно неминуче зазнавало б (і не раз зазнавало й зазнає) еконо­мічних, соціальних, психологічних втрат.

Наслідком зрослих потреб у поглибленому вивченні навколиш­нього середовища стало прискорене розчленування енциклопедич­не широкої географії на ряд наукових дисциплін, що сконцентру­вали свою увагу на окремих елементах або частинах природи і господарства. Так виникли спеціалізовані географічні науки — кліматологія, ґрунтознавство, гідрологія, економічна географія. Прогресивність і необхідність диференціації географічної науки, починаючи головним чином з XVIII—XIX ст., були цілком оче­видними і аналогічними до процесів у всій системі наукових знань.

Проте паралельно виявилися й негативні риси, властиві ме­тодології і методам географічної науки з часу її нерозчленова­ності. Насамперед виявилося, що в географії практично немає понятійного і методичного апарату, необхідного для поглибле­ного аналізу конкретних географічних об'єктів. Усе, що можна описати, в основному було описано і відображено на картах. Для аналітичних досліджень, що виявляли певні залежності між окремими географічними елементами, не було адекватного інстру­ментарію.

Ера великої географії, здавалося, безповоротно минула. Це уявлення посилювалося бурхливим розвитком інших галузей при­родознавства і насамперед механіки — лідера науки в XVII— XVIII ст. Закономірність її висунення випливала як з виробничих потреб суспільства, так і з внутрішньої логіки самого наукового пізнання (Б. М. Кедров, 1974).

Як відомо, однією з підвалин механістичного світогляду є принцип детермінізму — переконання в тому, що будь-які про­цеси можна пояснити через міцні причинні зв'язки. Ідея причин­ності, загальної залежності проникала тоді в усі сфери наукового пізнання. Своєрідне відображення дістала вона і в географії, пояснюючи суспільний розвиток цілковито зумовленим природ­ним середовищем. Таким чином заперечувалися соціальні, суспільні закономірності, і наука, розчленовуючи складні об'єкти та явища, з дивовижною швидкістю засвоювала сферу причинних взаємозв'язків матеріального світу на рівнях, де діють закони фі­зики і механіки.

Проте окремі компоненти географічного середовища функціо­нують, як невід'ємні частини матеріального світу, «на загальних підставах». Отже, можливе виявлення законів їх функціонування і розвитку за допомогою теоретичного і методичного арсеналу фі­зики та інших галузей природознавства. Йдучи за цією логікою, географічні, а точніше фізико-географічні науки почали шукати у висновках аналітичних досліджень підтвердження загальності фізичних законів і тим самим успішно долати стан кризи.

Але дослідження поглиблювалися паралельно дробленню, чле­нуванню природного середовища на незалежні складові елементи. І цей процес членування географічної оболонки призвів зрештою до тези про «зникнення» об'єкта географічного вивчення, а отже, і самої географії.

Не варто думати, що такі уявлення тепер зовсім забуті й ожи­вають лише в історичних екскурсах, хоча «мода» на них, безпе­речно, минає. Навіть тепер, коли перед людством вимальовуються одна за одною найскладніші суто географічні проблеми взаємодії природи і суспільства, географію часом обходять під час науко­вого «поділу» її проблематики.

У цьому зв'язку, на наш погляд, доречно і необхідно вдатися до класифікації наук, принципів виділення їх із загальної систе­ми наукових знань. Досі не втратила свого значення класифікація наук, яку дав Ф. Енгельс. За цією класифікацією кожна наука «аналізує окрему форму руху або ряд форм руху, що зв'язані між собою і переходять одна в одну». Разом з тим вона є «кла­сифікацією, розміщенням, згідно з внутрішньо властивою їм послідовністю, самих цих форм руху, і в цьому саме і полягає її значення».

Відповідно до основних форм руху матерії — механічної, фі­зичної, хімічної, біологічної, геологічної, соціальної — окрес­люються й основні групи наук. Кожна з них має цілком певний предмет дослідження, що визначає її специфіку та закономірності.

За рубежем і досі мають великий вплив погляди Канта та його послідовників Ріккерта і Вільденбанда, які класифікували науки не за змістом (предметом вивчення), а за підходом, методом ви­вчення. Кант твердив: «Наші емпіричні знання можна класифі­кувати двома способами: або стосовно до усталених концепцій про світ, або стосовно до простору і часу, до яких вони фактично належать... Географія і історія охоплюють усю сферу наших сприйняттів: географія — просторові сприйняття, історія — часо­ві».

Отже, географія вивчає будь-які об'єкти в просторі.

З цим твердженням ніяк не можна погодитися, бо об'єкти географічної науки чітко визначені: географічна оболонка і гео­графічне середовище у фізичній географії та виробництво в тери­торіальному розрізі — в економічній географії. Проте, перш ніж усвідомити (на новому рівні і в новому виявленні) свій предмет дослідження, географії і географам довелося пройти тернистий шлях, сповнений помилок.

Згадана тенденція диференціації географії і членування об'єк­тів її вивчення зумовили поширення думки про унікальність географічних явищ. Логіка, що привела до такого висновку, була простою і зовні цілком правильною. Природне середовище скла­дається з різнорідних елементів і компонентів, що розвиваються за незалежними один від одного законами. В результаті утворюється неповторний феномен, окремі територіальні частини якого не пов'язані між собою. Функціонують вони так само, як і обо­лонка в цілому, відповідно до законів фізики, хімії. Проте якихось особливих географічних закономірностей при цьому не спостері­гається. Отже, предмет географії, як і сама географія, досить відносні. Тому, поділивши вивчення земної поверхні між фізич­ними (кліматологія, океанологія тощо), хімічними (ґрунтознав­ство) та біологічними (зоологія та ін.) науками, слід відмовитися від загальних географічних досліджень як практично мало корис­них і по суті своїй штучних.

І тут, на нашу думку, ми повинні з вдячністю згадати бага­тьох учених-географів, чиї праці сприяли виявленню складних взаємозв'язків як у самій природі, так і в її відносинах з суспіль­ством. А. Гумбольт і А. Гетнер, Л. Мечников і А. Григор'єв, О. Воєйков і М. Баранський у свій час глибоко розкривали як предмет географії, так і її проблеми.

І ось, всупереч усталеним у науці уявленням про необхідність розчленування складних явищ на ряд простих, елементарних (як єдино можливий метод пізнання), в географії висувається поняття географічної оболонки'. Академік А. О. Григор'єв обґрунтовує виділення географічної оболонки в складі гідросфери, атмосфери і біосфери, виходячи з її цілісності, з неможливості звести її до окремих складових компонентів. Об'єкт географії у новому ви­гляді знайшов своє «обличчя».

На ідеї цілісності географічної оболонки грунтуються всі сучасні уявлення фізичної географії. Наприклад, апріорно можна твердити, що зміни в будь-якій частині оболонки (територіальній чи структурній) неодмінно позначаються на всіх інших. До важ­ливих особливостей географічної оболонки слід віднести також наявність кругообігу, ритміку (повторюваність) явищ, безперерв­ність розвитку. Наслідком безперервності розвитку оболонки є: територіальна диференціація природного середовища, полярна асиметрія, неоднакова швидкість різних процесів.

Закономірності розвитку географічної оболонки об'єктивні і незмінні, але сама вона дедалі більше трансформується, перетво­рюючись на змінене людьми географічне середовище. Тому біль­шої актуальності набувають дослідження проблем впливу природи

на життя суспільства. Серед них і проблема використання при­родних ресурсів, і проблема пристосування до природних умов, і проблема зміни основних властивостей навколишнього середо­вища під впливом людини. Не випадково О. Є. Ферсман зазначав, що «господарська і промислова діяльність людини за своїм масштабом і значенням стала порівнянною з процесами самої при­роди. Речовина і енергія не безмежні стосовно до зростаючих потреб людини, їх запаси за величиною — одного порядку з потре­бами людства... Людина геохімічне переробляє світ».

У цьому «перероблянні» світу, обличчя Землі важлива роль-економічної географи, що виділилася з комплексу географічних наук у XVII—XVIII ст. У Росії термін «економічна географія»-вперше вжив талановитий вітчизняний учений М. В. Ломоносов. Його уявлення про географію і досі має раціональне зерно: «Що-корисніше родові людському для взаємного передавання своїх лишків, що безпечніше тим, хто плаває в морі, що мандрівникам по різних державах потрібніше, як знати розташування місць, течію річок, відстань міст, розміри, багатство і сусідство різних земель, звичаї, поведінку та уряди різних народів? Це добре показує географія, яка увесь всесвіт єдиному поглядові підпо­рядковує».

Отже, ми з'ясували, що географічні дослідження мають бути прив'язані до території і комплексні за своїм характером. Як же-в такому разі класифікувати географію? її відносять то до точ­них, то до гуманітарних наук. В Англії, у найстарішому універ­ситеті в Кембріджі, цю дисципліну вивчають на факультеті географії і геології разом з геофізикою, мінералогією і петро­графією, у більшості вузів США — на суспільних факультетах, у Франції географія традиційно зберігає тісні зв'язки з історією. У Мічиганському товаристві математичної географії відроджують­ся традиції античної Греції, де географію вважали просторовою (геометричною) наукою.

Оскільки існують три головні, взаємопов'язані між собою сфе­ри світу — природа, суспільство і мислення, — все наукове знання поділяється відповідно на три головні галузі: природознавство, соціально-економічні науки і науки про мислення, про людський дух — філософські та психологічні (Кедров, 1973). Географія роз­вивається на стикові природничих і суспільних наук, включаючи в себе коло проблем взаємодії суспільства і природи в терито­ріальному розрізі. Тому найправильнішим визначенням географії вважаємо таке: «Географія — система природничих і суспільних наук, що вивчають природні і виробничі територіальні комплекси та їхні компоненти».

У системі географічних наук виділяється чотири групи наук: 1) природничі, або фізико-географічні; 2) суспіль­ні географічні — історія географії, топоніміка та економічна географія; 3) картографічні; 4) об'єднані географіч­ні дисципліни — країнознавство, краєзнавство тощо. Деякі з перелічених географічних дисциплін входять частково до систем інших наук (біологічних, геологічних, соціально-економічних і т. п.), оскільки між окремими науками не існує чітких меж.

Перелік географічних дисциплін свідчить про чималу дифе­ренціацію географічної науки. Разом із спеціалізацією, поглиблен­ням географічних досліджень закономірно посилюється взаємодія її з іншими науками. І, як уже зазначалося вище, створилося враження про «розтягування» географії суміжними галузями знань, про її «розмивання» в системі біологічних, геологічних, економічних та інших наук.

Але дехто з географів обґрунтував тези про єдину комплексну географію, що має спільний об'єкт дослідження — географічне середовище. У географічному середовищі з максимальною інтен­сивністю відбуваються процеси взаємодії природи і суспільства. Проте закономірності функціонування та розвитку природи, як і суспільства, залишаються специфічними і, звичайно, не зли­ваються в межах географічного середовища в єдині для всієї географії. Тому і єдність географії слід розуміти діалектичне, як єдність протилежностей, що включає дві системи наук — фізи­ко-географічну та економіко-географічну. Вони об'єднуються для розкриття закономірностей (і фізико-географічних, і економіко-географічних), що виявляються в процесі взаємодії природи і суспільства.