У багатьох випадках під час проведення туристських мандрівок, я також занять та змагань з туристської техніки з метою забезпечення безпеки учасників необхідно застосувати ряд прийомів для організації страхування. Від уміння правильно організувати подолання природних перешкод залежить безпека, здоров’я і життя всіх членів групи.
Більшість керівників груп для походів з учнівською молоддю вибирають досить прості маршрути. Проте навіть у легких походах можуть скластися такі обставини, що поставлять групу в дуже скрутне становище. У березні 1992 року група гуртківців Будинку дитячої творчості Радянського району міста Києва мандрувала зі Старого Криму до гірського масиву Ечкідаг на узбережжі Чорного моря. Звичайний денний похід, який туристи долали за один день, неможливо було пройти через те, що зимою випав великий сніг, який не давав змоги піднятися на хребет і почати спуск у долину, де завжди ставили табір. Вечоріло, а група все ще продовжувала важкий підйом по снігу до вершини хребта. Склалась екстремальна ситуація, у якій потрібно було приймати правильні рішення. Ось тут і допоміг туристський досвід керівників і добра підготовка учнів. Діти добре володіли технікою долання природних перешкод та організацією туристського бівуаку. Піднявшись у темряві, туристи при світлі ліхтарів швидко поставили намети, зварили їжу і лягли спати. Але навіть з такою групою становище було не з легких.
Нижче ми зупинимося на основних небезпеках, характерних для туристських подорожей в умовах гірського рельєфу, при переправах через рівчаки і річки, на відкритій місцевості в спеку та грозу, переходах через лісові хащі й болота.
Подорожі в гірській місцевості значно складніші й небезпечніші, ніж звичайні. Нелегке пересування по гірській місцевості ускладнюється різкими коливаннями метеорологічних умов, значною висотою над рівнем моря, що викликає кисневе голодування, тощо. У цих умовах вимоги до засобів безпеки руху висуваються на перший план і потребують ретельної підготовки від кожного учасника, насамперед від керівника групи. Навіть на трав’янистих схилах можуть створитися такі умови, які вимагають застосування страхування і великої обережності пересування.
Коли людина вперше потрапляє у гори, у неї часто виникає велике бажання «підкорити», і причому негайно, найближчу вершину. Це чисто психологічний ефект. І хоч вершина ця не має назви через свою не великість, бажання туриста, що вибрався на самий верх її, задоволене. Він пишається своїм досягненням. Він ще не знає, які небезпеки приховують у собі гори, не знає, як можна уникнути їх. Знайомство з можливими небезпеками в горах є однією з головних умов безаварійності туристських походів у гірській місцевості. У більшості випадків ці небезпеки пов’язані або з особливостями гірського рельєфу, або з опадами у вигляді дощу, снігу, або, і це найчастіше, з неправильною поведінкою туристів у горах.
Гірський рельєф постійно змінюється. Зміна температур, робота вітру, дощу та снігу повільно, але постійно руйнують гори. Ці горді красуні, вкриті сивими шапками сніжників, такі привабливі зовні, постійно загрожують каменепадами, обвалами, лавинами, селевими потоками та паводками. Новачкові у горах і зовсім важко. Особливо, якщо він погано підготовлений до походу на заняттях у секції. Він може зірватися з крутого схилу, у нього закрутиться голова внаслідок зміни клімату при кисневій недостатності, і він може впасти зі скелі.; турист може наступити на «живий» камінь, що «тікає» з-під ноги.
«З горами не жартують», - часто кажуть альпіністи. Вирушаючи в гірський похід, треба знати особливості гір. Восени і взимку слід особливо побоюватися лавин, влітку великою небезпекою є каменепади.
Яких заходів слід вживати для забезпечення безпеки в горах?
При підготовці маршруту необхідно проконсультуватися в маршрутно-кваліфікаційній комісії МОН України про характер гір у районі подорожі. Треба мати детальну карту маршрути, а ще краще – кроки з докладним описом ділянок шляху та зазначенням усіх небезпечних місць.
Основні правила безпеки при пересуванні по гірському рельєфу:
бути дуже уважним;
повалені й гнилі дерева, камені на шляху переступати;
на вологих, крутих схилах, мокрій і слизькій поверхні користуватися страховкою;
у дощ, снігопад, туман, в умовах поганої видимості, темряві, а також при сильному вітрі рух забороняється;
проходження скельних ділянок без касок неприпустиме;
при верхній страховці мотузка повинна проходити між руками;
при спуску вниз по снігу корпус тримати вертикально, упор робити на п’яти;
дотримуватися найсуворішої дисципліни, не допускати самовільних виходів на розвідку і з місця табору.
Каменепади – одна з найсерйозніших небезпек у горах. Багато туристів, подорожуючи по Криму, часто відвідують Великий каньйон, на щастя, його нижню частину. І мало хто з них знає, що вище, у своєму вузькому і найкрасивішому місці, Великий каньйон безпечний для проходження лише вранці, поки сонце не встигло розжарити стрімкі скелі: старі Кримські гори суцільно вкриті зморшками тріщин, у яких зосереджується волога. При сонячній погоді особливо багато каменепадів буває близько 12 години дня. Падінню каменів сприяють сильні вітри та грозові розряди.
Отже, від каменепадів можна вберегтися, проходячи небезпечні місця рано-вранці. Це стосується не тільки Кримських гір, а й будь-яких гір та ущелин. У кінці дня каменепади, як правило, припиняються і посилюються знов із заходом сонця, коли скелі починають охолоджуватися. Узимку каменепади бувають зрідка, весною і влітку – часто.
Каменепади можуть виникнути і при необережному русі, коли турист, ставлячи ногу на «живий» камінь, зіштовхує його. Дуже погано, якщо за таким необережним туристом ідуть товариші: падаючий камінь може поранити їх і навіть збити. Найбільша небезпека каменепадів виникає у вузьких ущелинах, біля підніжжя крутих скельних схилів, при проходженні кулуарів.
Подолання крутих схилів
Друга особливість гірського рельєфу, що є певною складністю в туристському поході, - це круті снігові та травянисті схили. Трапляться, що абсолютно невинний на вигляд крутий схил, вкритий густою травою, приховує чималу небезпеку. Турист часто ковзає по траві, це утруднює підйом. Його ноги втомлюються, втрачають пружність, послаблюється самоконтроль. У цьому випадку достатньо раптового зриву, і турист скочується з гори, марно намагаючись утриматися за траву. А якщо на шляху падіння стоїть скельний виступ, турист може сильно забитися. На снігових схилах утриматися ще важче, льодинки снігу обпікають руки, зривають шкіру з долонь. Зриву може не трапитись, якщо керівник походу перед підйомом по крутому сніжнику або по трав’янистому схилу пояснить техніку подолання перешкоди, покаже, як користуватися льодорубом для самострахування при падінні або, якщо немає льодоруба, як використати альпеншток.
Великою неприємністю можуть закінчитися стрибки з каменя на камінь, особливо в районах осипів, ходіння поза стежкою без страхування, подорож у мокрому взутті по скелях, попадання на ділянки «баранячих лобів» і спуск з них без застосування спеціальної альпіністської техніки, втрата орієнтації в горах.
Снігові обвали, лавини
Особливо слід оговорити небезпеки, які зустрічаються в горах узимку, - снігові обвали та лавини. Природно, що високо в горах панують вітри. Переганяючи величезні маси снігу, вони надувають звисаючі снігові карнизи. Сила зчеплення снігу, що утворює карниз, велика, але обмежена, і, коли снігу надуває більше, ніж може втримати карниз, він з гуркотом зривається і поринає вниз. Бували випадки, коли карнизи обвалювалися під вагою туристів, які приймали карниз за гребінь гори. Наслідки таких зривів сумні. Те саме слід сказати і про лавини. Утворюючись на гірських схилах, маси снігу при певних метеорологічних умовах час від часу сходять униз. Такі лавинонебезпечні місця відомі туристам, і проходження їх є цілком безпечним, якщо походом керує досвідчений турист або альпініст. Але часто в зимових походах малодосвідчені керівники нехтують обережністю.
Не випадково так багато нещасних випадків трапляється в Карпатах, особливо на перемичці Петрос-Говерла. Сніг, що спокійно лежить, не повинен присипляти пильність керівника: часто під цим снігом є льодова кірка, що утворилася в період короткочасної відлиги і наступного морозу, і сніг лежить, як на змазці, чекаючи випадку, щоб піти вниз лавиною. Таким чином, вирушаючи в гори, слід обов’язково одержати вичерпну консультацію у людей, які добре знають район вашої подорожі, та неухильно виконувати всі поради.
Перехід через річки
Через кожну річку або струмок є переправа. Проте вона не завжди розташована там, де групі зручно перейти на протилежний берег.
Трапляється, що туристи наводять переправу самостійно. Які норми безпеки слід враховувати для безаварійності наведення переправи?
1.Гірські потоки мають сильну течію, а тому переправи через них зручніше організовувати в місцях широких розливів або рукавів. При цьому треба слідкувати, щоб глибина броду не перевищувала 50см.
2.При наведенні мотузкової переправи необхідно страхувати першого туриста, який заносить мотузку на протилежний берег.
Той, хто страхує, розташовується вище за течією та в міру віддалення товариша видає мотузку, слідкуючи, щоб вона не намокла, бо мотузка, потрапивши в течію, може збити того, хто переправляється.
3.Після переходу на протилежний берег одного туриста з мотузкою необхідно навести страху вальні поручні.
4.Переправлятися вбрід найкраще у взутті (щоб не пошкодити ноги). Слід остерігатися різких рухів, ногу ставити твердо, упевнившись у надійності дна. Втрачену рівновагу при сильній течії відновити важко.
5.Переправляються звичайно навскіс, уверх за течією, корпус ставлять боком до течії. Найпоширеніші засоби переправи вбрід: «стінкою», коли 3-4 учасники вишиковуються шеренгою, поклавши руки один одному на плечі, «таджицький» - це коло або півколо туристів також з руками на плечах, що пересувається обертом навскіс течії.
6. При наявності підручного матеріалу можна побудувати примітивний міст із мотузковими поручнями.
Характерною особливістю гірського рельєфу є те, що висохлі русла річок та струмків, вбираючи в себе численні потоки з гірських схилів після дощу, раптово можуть перетворитися на бурхливі річки, що руйнують усе на своєму шляху. Ці потоки, захоплюючи великі камені, шматки дерев і цілі колоди, стають грізною силою. Відомі випадки, коли безтурботні туристи встановлювали свої намети на галечникових відмілинах гірських потоків. Таке місце надзвичайно привабливе. Воно завжди відносно рівне, завжди пологе, і вода поруч, і паливо під рукою. Але в разі паводка ці туристи ледве встигають захопити свої речі. А тому краще більше потрудитися над влаштуванням ночівлі, щоб потім спати спокійно.
Подорожі по рівнині або пересіченій, але Сонячні й теплові удари відкритій місцевості відносно безпечні. Тут тільки зовсім недосвідчений керівник може допустити помилки, що призводять до серйозної небезпеки. Такою небезпекою є можливість одержати сонячний або тепловий удар. Заходи обережності при цьому зовсім не складні. Не слід без особливої необхідності в жаркий день робити переходи в період від 12 до 16 години. Треба, щоб кожний турист мав головний убір. Перед виходом групи слід запитати персонально кожного туриста про стан його здоровя. Але трапляється, що теплові удари бувають і не в сонячну погоду, а коли в повітрі багато гарячих водяних парів, стає душно, важко дихати, і група, навантажена важкими рюкзаками, поспішає, іде швидше, ніж це припустимо.
Долання боліт
Значною небезпекою для туристів є болота, які утворилися в результаті заростання водойм. Краще такі болота обходити, бо дуже важко заздалегідь знати, що тебе чекає попереду. Але бувають випадки, коли долання болота є єдиним виходом зі становища.
По болоту рухатися треба з інтервалами не менш як 5м, легкими і плавними кроками, не поспішаючи. У руках у кожного учасника має бути довга й міцна жердина, якою перевіряють міцність покриву, а в разі провалу тримаються на поверхні, поклавши жердину на сплавину.
Дуже важливо під час небезпеки не панікувати, а спокійно зробити спробу без різких рухів вибратися на поверхню в той бік, звідкіля йде група. Якщо спроба не вдалася і туриста починає глибше затягувати в трясовину, йому треба негайно припинити будь-який рух і чекати на допомогу товаришів.
Важливо знати, що надання допомоги товаришеві вимагає від його друзів такої ж витримки. Не можна, забувши про все, стрімголов кидатися до місця, де провалився турист. До нього слід добиратися по місточку, який роблять з гілля, особливо добре треба мостити там, де знаходиться провал, або добиратися туди плазом. Якщо група має мотузку, це зробити легше, у разі її відсутності навколо місця провалу мостять гатку з жердин, хмизу, гілля. Зрозуміло, що це робиться й для того, щоб запобігти подібному лиху з іншими.
Не треба забувати, що при витягуванні потерпілого мотузка може легко врізатися в сплавину. Щоб цього не сталося, під неї підсувають довгу жердину чи підкладають гілля біля самого місця провалу.
Звичайні заболочені місця, які утворюються в низинах під час їх затоплення, долати значно безпечніше і легше. Найчастіше для цього використовують купини, корчі лозняку чи навіть грунт, який залишається навколо кущів та окремих дерев. По такому болоту можна йти досить сміливо, але тут потрібна міцна фізична підготовка і досить точний розрахунок стрибків, бо звичайно такі місця долаються не тільки кроками, а й стрибками з купини на купину.
Під час підготовки до походу, коли групі відомо, що вона буде зустрічатися з такою перешкодою, треба подбати про те, щоб учасники мандрівки мали гумові чоботи, а також запас теплої білизни та одягу, який повинен знаходитися в поліетиленовій торбинці. Доцільно взяти останнє до уваги і щодо деяких продуктів.
Якщо кому потрібно переодягнутися, іншим треба подбати про вогнище і підсушити біля нього черевики та вологий одяг. Вогнище роблять велике, щоб навколо нього могли грітися всі товариші. Інструктор у цей час має детально проаналізувати випадок, обговорити його всією групою. І не забувайте: усмішка, здоровий жарт – супутники мандрівника, особливо у скрутному становищі.
Похід через лісові хащі
У лісовій гущавині досить важко пробратися з рюкзаком, а інколи навіть його треба знімати і проносити боком. У густих заростях старих незайманих лісів часто зустрічаються вітроломи, завали, які стають значною перешкодою, особливо коли вони трапляються на кожному кроці.
Зрозуміло, що в такому лісі й орієнтуватися значно складніше: доводиться відхилятися то вліво, то вправо, а намітити заздалегідь якийсь орієнтир неможливо, бо заважають зарості. У такому поході слід дотримуватися метрових інтервалів і бути всім уважними, бо можна паранити собі і товаришам обличчя, очі, наткнутися на пень, звалене дерево чи камінь, впасти в яму.
Долаючи завали, треба оглянути, чи трухляві вони, і, використовуючи сучки, випробувати їхню міцність. До речі, слід знати, що сучки найміцніші в основі, біля стовбура. Під час дощу стовбури дерев, порослі мохом камені стають слизькими, і це треба враховувати. Найчастіше завали перелазять, а інколи під ними проповзають.
Вітер
Відомо, що швидкість вітру з висотою зростає і сила дії на людей, які опинилися на його шляху. Кожному віту відповідають середні значення швидкостей, які вимірюються в балах або м/с. Але кожному вітру відповідають і свої максимальні значення швидкості, які мають найсильніші пориви (шквали). Вони у 3-4 рази сильніші за середню швидкість вітру. (див. табл. 1.3)
Таблиця 1.3 Залежність тиску вітру на людину від його швидкості
Силавітру
Назва вітру
Швидкість, м/с
Тиск (кгс) вітру на людину, яка стоїть
Середнє значення
шквал
При середній швидкості вітру
Під час шквалу
0
Штиль
0-0,5
1,0
0
1,1
1
Тихий вітер
0,6-1,7
3,2
0,2
0,8
2
Легкий вітер
1,8-3,3
6,2
0,9
3,1
3
Слабкий вітер
3,4-5,2
9,6
2,2
7,5
4
Помірний вітер
5,3-7,4
13,6
4,5
15,0
5
Свіжий вітер
7,5-9,8
17,8
7,8
25,2
6
Сильний вітер
9,9-12,4
22,2
12,5
40,0
7
Міцний вітер
12,5-15,2
26,8
18,8
58,4
8
Дуже міцний вітер
15,3-18,2
31,6
27,0
81,3
9
Шторм
18,3-21,5
36,7
37,5
109,7
10
Сильний шторм
21,6-25,1
42,0
51,1
143,3
11
Жорсткий шторм
25,2-29,0
46,5
64,4
183,5
12
Ураган
Понад 29,0
53,0
89,5
229,0
Похід через лісові хащі
У лісовій гущавині досить важко пробратися з рюкзаком, а інколи навіть його треба знімати і проносити боком. У густих заростях старих незайманих лісів часто зустрічаються вітроломи, завали, які стають значною перешкодою, особливо коли вони трапляються на кожному кроці.
Зрозуміло, що в такому лісі й орієнтуватися значно складніше: доводиться відхилятися то вліво, то вправо, а намітити заздалегідь якийсь орієнтир неможливо, бо заважають зарості. У такому поході слід дотримуватися метрових інтервалів і бути всім уважними, бо можна поранити собі і товаришам обличчя, очі, наткнутися на пень, звалене дерево чи камінь, впасти в яму.
Долаючи завали, треба оглянути, чи трухляві вони, і, використовуючи сучки, випробувати їхню міцність. До речі, слід знати, що сучки найміцніші в основі, біля стовбура. Під час дощу стовбури дерев, порослі мохом камені стають слизькими, і це треба враховувати. Найчастіше завали перелазять, а інколи під ними проповзають.