Особливості профілактики злочинних посягань у сфері банківського кредитування

Особливості профілактики злочинних посягань у сфері
банківського кредитування

Аналіз криміногенної ситуації в банківській системі України свідчить про її подальшу криміналізацію. з метою особистого збагачення посадові особи банківських установ сприяють зловживанням з фінансовими ресурсами, що вчиняються представниками комерційних структур, спрямовують грошові кошти на обслуговування шахрайських торговельних угод, безпосередньо беруть участь “у відмиванні брудних коштів”, сприяють відтоку цінностей за кордон і, як наслідок, своїми діями поглиблюють економічну кризу в державі. За підсумками 1999 року банківська система вийшла на реальний приріст кредитних коштів, спрямованих в економіку держави, який відбувся через зростання кредитної заборгованості в іноземній валюті. За минулий рік обсяги заборгованості в іноземній валюті та у гривнях зросли на 3,5 млрд грн, або на 26,5%, досягнувши на кінець року 16,6 млрд грн.

Разом з тим, відмічено подальше зростання інтересу злочинного світу до процесів, що відбуваються в банківській системі, який пояснюється, в першу чергу, метою наближення до грошових коштів (які проходять через банківські установи), встановлення контролю над ними, злочинного впливу на ці процеси.

Тому одним з головних завдань оперативних підрозділів ОВС, які спеціалізуються на викритті та розкритті злочинів в банківських установах, є контроль за проведенням кредитних операцій.

Надання кредитів є однією з основних економічних функцій банків, що здійснюється з метою фінансування інвестиційних та споживчих цілей фізичних та юридичних осіб. Від того, наскільки стабільно банки реалізують свої кредитні функції, залежить економічне становище регіонів, які вони обслуговують, оскільки завдяки банківським кредитам засновуються нові підприємства та збільшується кількість робочих місць у цих регіонах, забезпечуються їх економічна стабільність [1].

Процес формування ринкових відносин в економіці України об’єктивно зумовлює необхідність підвищення ролі банківського кредиту.

Кредитні операції банків є найбільш ризикованою і доволі криміногенною сферою. У зв’язку з цим актуальності набуває кримінально-правова охорона банківських інтересів від злочинних посягань. Діяння, що спрямовано на незаконне одержання банківських кредитів, порушують нормальне функціонування фінансово-кредитної системи, знижують її ефективність як важливого джерела фінансування економічного зростання та виконання цільових програм, позбавляють фінансової допомоги тих суб’єктів підприємницької діяльності, які її насправді потребують і намагаються отримати у встановленому законом порядку. Доволі часто до злочинних посягань причетні працівники кредитної установи, що надає кредитні кошти.

Для визначення тенденцій розвитку злочинів у сфері банківського кредитування необхідно звернути увагу на специфіку вчинення злочинів, а саме:

предмет злочину (великі суми обернених на власну користь коштів);

досвідченість злочинців (якщо вони є посадовими особами банківських установ), які добре розуміються на економічних та юридичних питаннях банківських операцій, володіють інформацією на грошовому ринку, яка дає можливість отримувати кредитні кошти (під незначні відсотки) у національній валюті до початку процесу її різкої девальвації (знецінення) та вкладати їх у матеріальні цінності, валюту тощо. А вже після стабілізації національної валюти на більш низькому рівні, ніж в період видачі кредиту, повертати кредит за номіналом оформленої кредитної угоди. Прикладом може слугувати фінансова криза в Україні у серпні-грудні 1998 року, а також кризи попередніх років, коли відбувалась різка девальвація грошової одиниці України.

Для досягнення злочинної мети злочинці використовують різні способи:

створення “фіктивних фірм” частіше на підставних осіб винятково з метою отримання кредиту і привласнення його;

при укладанні кредитних договорів підробка документів, що створюють видимість фінансової спроможністі, недостовірні бізнес-плани і техніко-економічні обгрунтування майбутніх інвестицій за рахунок кредитних коштів;

фабрикація підроблених документів на обгрунтування кредитного запиту, договорів про нібито укладені угоди;

надання підроблених документів про право одержання кредиту на пільгових умовах (по заниженій відсотковій ставці);

надання у забезпечення повернення кредиту підроблених або отриманих неправомірним шляхом гарантійних листів від імені солідних державних або комерційних структур;

надання за застави неповноцінного або вже закладеного, а іноді й не приналежного одержувачу кредиту майно;

підкуп банківських працівників з метою схилити їх до видачі кредитів із порушенням економічних нормативів, вимог забезпечення повернення кредиту [2].

Не виключено варіант, коли працівники кредитної установи самі виступають ініціатором у видачі кредитних коштів для фіктивних фірм та підставних осіб.

З урахуванням цих тенденцій необхідно визнати важливість профілактичної роботи щодо умов забезпечення мінімізації кредитних ризиків та економічної безпеки фінансово-кредитної системи. Адже, у перекладі з латині “кредитування” означає “довірливі партнерські взаємовідносини” між банком та його клієнтом, а довіра, в свою чергу, обов’язково передбачає перевірку не лише об’єктів, а й суб’єктів кредитних угод. Банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту.

Ризик неповернення – тобто кредитний ризик, який є характерним для даного виду операцій, зумовлено рядом причин:

1. Недоступністю достовірної інформації про кредитну історію клієнта;

2. Незадовільним фінансовим станом більшості показників, якими, в основному, є державні підприємства й організації;

3. Надмірною політизованістю економіки в Україні (тобто захист інтересів деяких галузей і підприємств зацікавленими в них політичними силами);

4. Недосконалістю правової бази щодо захисту інтересів кредиторів [3].

Звісно, на три останні причини банківські установи та правоохоронні органи вплинути не можуть, тому всі зусилля зосереджуються на профілактичних заходах та тісній взаємодії оперативних підрозділів зі службою банківської безпеки.

З метою організації взаємодії необхідно звернути увагу на такі важливі моменти:

1. Необхідно чітко визначити основні способи вчинення злочинів при здійсненні кредитних операцій, що найчастіше зустрічаються на практиці:

надання фальшивих документів недобросовісним позичальником;

підробка гарантійних зобов’язань чи надання підробленого балансу;

обман банку-гаранта при страхуванні кредитів чи наданні застави;

створення фіктивної фірми (на короткий проміжок часу), яка зникає після отримання кредиту;

більш складна схема – створення фіктивних фірм, які шляхом перегонки коштів з рахунку на рахунок імітують успішну діяльність з метою отримання кредиту та зникнення в подальшому самих фірм;

“підкормка” банку – безперечне та точне виконання та дотримання умов низки послідовних предметних договорів з поступовим збільшенням суми кредиту, а в подальшому зникнення самого розпорядника зі значною сумою наданого кредиту.

2. Необхідно визначити ключові посади, тобто посадових осіб кредитної установи, які навмисно (з будь-яких мотивів) або через злочинну недбалість можуть сприяти злочинцям в отриманні кредиту.

Орієнтовний перелік таких посад: керуючий банком; заступник керуючого банком; начальник кредитного управління; заступник начальника кредитного управління; кредитні інспектори.

3. Після проведення зазначених дій служба безпеки банку скеровується на цілеспрямовану діяльність з попередження зловживань чи помилок з боку осіб, визначених у переліку та інших працівників банківської установи. А у випадку неможливості здійснення таких дій визначається порядок звернення за допомогою до правоохоронних органів. Служба безпеки банку скеровується на виявлення обставини, що свідчать про злочинну діяльність при кредитних операціях та повідомлення у правоохоронні органи у встановленому законом порядку. До таких обставин відносяться:

велика кількість позичальників (одержувачів кредиту);

великі суми кредитів що вказуються в кредитній заявці без відповідного забезпечення;

фіктивні адреси одержувачів кредиту;

однакові адреси для різних одержувачів кредиту;

фіктивні фінансові звіти одержувачів позичок;

наявність позичок і банківських рахунків за межами сфер діяльності позичальника;

видача позичок за дорученням;

участь банку в позичці, виданої іншим банком;

невідповідність витрат одержувача кредиту його прибуткам;

суттєве порушення процедури виділення кредиту;

підроблені документи, надані в обгрунтування кредитного запиту, про гарантії його повернення, про витрату отриманих кредитів;

неповернення отриманих кредитних коштів після відповідного судового рішення [4];

комерційне використання отриманих на пільгових умовах кредитних коштів;

витрата бюджетних кредитів на інші платежі (наприклад, на закордонні відрядження) [5].

З метою забезпечення повернення кредитних коштів та недопущення вчинення злочинних посягань з боку позичальників та працівників банку, здійснюється обмін певною інформацією між зацікавленими в цьому сторонами. Це насамперед відомості про:

особу клієнта;

активи клієнта (розміри установчого капіталу, співвідношення між власними коштами та тими, що знаходяться в управлінні, вкладання коштів у нерухомість тощо);

склад засновників, наявність інших фірм, які очолюють засновники даного підприємства (кількість фірм, зареєстрованих по цій адресі, а також адреси цих фірм, їх рахунки в банках тощо);

форма, в якій створена юридична особа (найменш надійними є товариства з обмеженою відповідальністю);

час знаходження на ринку та на обслуговуванні в певному банку;

проект бізнес-плану (призначення кредитних коштів);

забезпечення кредиту (гарантія, застава тощо) [6];

результати обов’язкового виїзду на об’єкти клієнта, огляд застави тощо;

використання відкритих та нетрадиційних джерел фінансування;

осіб – працівників фінансово-кредитної установи, які приймали участь в оформленні документів на видачу кредиту та тих працівників, які були зацікавлені в видачі цього кредиту;

іншу інформацію, що може вказувати на протиправну діяльність при здійсненні банківського кредитування.

При цьому слід звертати увагу не лише на ці відомості, але й на інші обставини щодо проведення банківських операцій клієнтом в минулому. Особливу увагу необхідно приділяти перевірці бізнес-плану, оцінці ринку з точки зору його криміналізації.

Для цього необхідно:

а) визначити, чи підтримує банк та його співробітники безпосередній контакт з одержувачем кредиту;

б) визначити шляхи та способи надходження в банк запиту на отримання кредиту;

в) вивчити всю документацію, що пов’язана з отриманням грошей, приділяючи увагу можливим змінам чи її перекручуванням;

г) отримати всі відомості про одержувача кредиту чи про всі комерційні структури, з якими він співпрацював, їх керівників та співробітників;

д) розглянути всі матеріали, складені співробітником банку, який оформляв видачу кредиту, при цьому: перевірити відомості, що характеризують співробітника, включаючи відомості про можливі контакти з одержувачем кредиту; ознайомитись з надходженнями на його власний рахунок, реєстрові номери транспортних засобів, які належать йому чи членам його сім’ї; встановити основні джерела доходів; порівняти відповіді вказаного співробітника про документи, які пов’язані з видачею кредиту, з відомостями, отриманими при негласному аналізі його телефонних переговорів, записів у нотатнику [7].

Для більш чіткого виконання своїх функцій служба безпеки банку співпрацює з контролюючими підрозділами НБУ. Згідно із Законом України “Про банки та банківську діяльність” НБУ виконує контрольно-наглядові функції щодо діяльності комерційних банків. з цією метою створено службу банківського контролю, яка через відповідні структурні підрозділи в регіональних управліннях НБУ здійснює нагляд за дотриманням суб’єктами банківської діяльності чинного законодавства, економічних нормативів та нормативних актів НБУ.

Завданням служби банківського нагляду є забезпечення фінансової стабільності та безпеки банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів, регулювання банківської діяльності з метою приведення її у відповідність до встановлених норм і законодавчих вимог. Взаємодія під час проведення перевірок служби банківського нагляду та правоохоронних органів (МВС, СБУ, Генеральної прокуратури) дозволяє виявляти шахрайства з фінансовими ресурсами та попереджувати “відмивання” грошей через банківську систему на національному та міжнародному рівнях. В свою чергу, така взаємодія уможливлює виявлення злочинів на стадії підготовки та притягнення винних до кримінальної відповідальності, і при цьому забезпечення захисту інтересів вкладників та кредиторів.

Необхідно відмітити ряд операцій, що потребують особливої уваги з боку інспекторів банківського нагляду (операції юридичних та фізичних осіб, пов’язані з отриманням та наданням кредитів (позик) в грошовій формі): надання кредиту під заставу ощадного (депозитного) сертифікату; надання або отримання кредиту, виконання зобов’язань, за якими забезпечено документально наявність у позичальника вкладу в іноземному банку; надання або отримання кредиту з відсотковою ставкою, що перевищує середню відсоткову ставку по грошових інструментах на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Якщо в ході інспектування банків та банківських установ будуть виявлені факти, що можуть свідчити про злочинну діяльність фізичних або юридичних осіб – клієнтів банку та працівників банку, інспектор зобов’язаний скласти письмову довідку, яку негайно передати керівнику інспекторської групи особисто. При цьому члени інспекторської бригади не повинні ознайомлювати з такими матеріалами керівництво банку або його працівників. Крім того, вони повинні вжити заходи щодо збереження конфіденційності інформації. Після розгляду довідки керівництвом інспекторської групи готується повідомлення, в якому зазначаються факти, що можуть свідчити про злочинну діяльність, потім вона надсилається відповідним правоохоронним органам за територіальній – МВС, податкової міліції, СБУ та Прокуратурі залежно від характеру виявлених порушень, та копія відповідному прокурору для здійснення нагляду.

Правоохоронні органи в порядку взаємодії з установами НБУ за результатами розгляду наданих матеріалів у передбачені чинним законодавством терміни:

повідомляють відповідні регіональні управління НБУ про порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи,

інформують НБУ про причини і умови, що сприяли скоєнню злочинів у фінансово-кредитній і банківській сферах,

проводять роботу щодо попередження, виявлення та припинення зловживань у банківських структурах.

Для того, щоб інформувати НБУ про причини і умови, що сприяли вчиненню злочинів у цій сфері, в ході здійснення перевірки докладно досліджуються:

обставини створення фірми, що отримала кредит, законність її заснування, справжність пред’явлених при реєстрації фірми документів;

чинність договору про ту чи іншу господарську угоду, пред’явленого в якості обгрунтування кредитної заявки;

надані гарантії фінансової надійності і забезпечення зворотності кредиту, баланс, гарантійні листи, заставу, страхові поліси;

справжність документів про право на пільгове одержання кредиту;

обгрунтування одержання пільгового кредиту, вірність застосування пільгової процентної ставки, контроль за цільовим використанням кредиту, фактичний розхід отриманого кредиту;

умови підписання кредитного договору, відповідність руху отриманих кредитних ресурсів вказаних у договорі, поданому в якості обгрунтування кредитного запиту;

використання кредитних коштів, обставини переводу їх у готівкову форму і фактичні розтрати, долю придбаних на кредитні кошти матеріальних цінностей;

учасники незаконного одержання кредиту: наявність підставних осіб, на яких зареєстрована фіктивні фірми, організатора усієї злочинної діяльності, роль працівників банку як при укладенні кредитних договорів і при перерахуванні кредитних коштів, роль посадових осіб органа управління, що надали пільговий кредит.

Після порушення кримінальної справи за фактом шахрайства (з фінансовими ресурсами) чи наявності ознак вчинення іншого злочину при здійсненні кредитних операцій необхідно терміново провести такі дії:

1. Допитати керівника банку та інших посадових осіб (головного бухгалтера, начальника кредитного управління).

Джерелами інформації у випадку вчинення правопорушення в банку можуть бути також ті співробітники, які безпосередньо брали участь в оформленні угод між сторонами: банком з однієї сторони і винним з іншої, а також ті хто в силу своїх повноважень (посадових обов’язків) повинен був пересвідчитись в особистості винного (вахтери, працівники міліції, представники охорони тощо).

2. Встановити місце прописки і фактичного проживання підозрюваного.

3. Зробити обшук за місцем його постійного (тимчасового) проживання, за місцем його роботи, в особистому або службовому транспорті.

Вилученню підлягає все те, що має або може мати відношення до злочинної діяльності даної особи, а також матеріальні та валютні цінності, гроші, бланки документів, штампи, договори, контракти або їх чернетки та інші документи (включаючи ксерокопії).

Під час особистого обшуку у підозрюваного вилученню підлягають всі фінансові документи і бланки (включаючи цифрові, які можуть виявитися позначеннями кодів, шифру, номерів рахунків), чернетки, документи на транспортні засоби, дискети та інше.

4. Допитати підозрюваного.

При допиті необхідно в першу чергу з’ясувати:

а) на якій підставі видано кредит;

б) які надано гарантії його повернення (співставити з наявними договорами, контрактами, дослідити їх дійсність);

в) які зв’язки існували між затриманим і згаданими в підроблених документах комерційними структурами, їх керівниками;

г) чи існують договори про сумісну діяльність (якщо вони існують, вимагати їх пред’явлення) і який характер цієї діяльності;

д) чи виконано умови договору, чи була реальна можливість його виконати, яке відношення має комерційна структура до предмету застави вказаного в договорі [8].

5. Терміново підтвердити або спростувати пояснення підозрюваного.

6. Одночасно необхідно накласти арешт на майно і рахунки в банках, провести виїмки доказів, документів, призначити ревізії.

7. з метою виявлення учасників злочинної діяльності важливе значення відіграють заходи щодо встановлення зв’язків, пересування, телефонних переговорів між учасниками, скопіювати найбільш важливі документи, що можуть бути знищені, виявити місця зберігання інших документів і чорнових записів, оглянути фінансові звіти й кореспонденцію, скопіювати комп’ютерну інформацію.

Таким чином, працівники служби безпеки банку та оперативні працівники при профілактиці злочинних посягань при проведенні кредитних операцій повинні скеровувати зусилля на такі ключові моменти, як: виявлення осіб, що сприяли вчиненню злочину; визначення основних способів та можливих схем розкрадання кредитних коштів; налагодження тісної взаємодії між оперативними працівниками та працівниками служби безпеки банку, а також взаємодія з іншими державними органами, що здійснюють контроль за кредитними операціями.

Систематизація позитивних напрацювань оперативних підрозділів в даному напрямі та їх теоретичне обгрунтування уможливить ефективніше використовувати засоби та методи профілактичної діяльності з метою детального відслідковування всіх операцій при здійсненні кредитування, виявляти причини та умови, що сприяють цьому, а також приймати відповідні заходи реагування, що спрямовані на профілактику та припинення злочинних дій.

1. Положення про кредитування, затверджене Постановою правління Національного банку України від 28 вересня 1995 р. № 246 (зі змінами на 31.12.1999р.).

2. Осадчий В. И. Мошенничество с финансовыми ресурсами // Все о бухгалтерском учете. – 1996. – 27 ноября – № 46/128.

3. Узагальнення практики застосування судами України законодавства про шахрайство з фінансовими ресурсами: Верховний Суд України 1995-1996 роки.

4. Рішення Верховного Суду України // Щорічник. – 1998. – 99 с.

5. Кримінальний кодекс України (коментований) – К.: “Юрінком”, 1997.

6. Закон України “Про заставу” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 47.

7. Методичні рекомендації стосовно взаємодії НБУ з правоохоронними органами щодо передачі їм матеріалів перевірок комерційних банківських установ, які можуть свідчити про злочинну діяльність // МВС України, Національний банк України, Служба безпеки України, Генеральна прокуратура України № 3784/Шт, №43-210/299, № 25/2-99, 2/2-13925.

8. Стрельцов Е. Л. Экономическая преступность в Украине: Курс лекций: АОБАХВА. – Одесса, 1997.