Оновлення змісту навчання і виховання в умовах особистісно орієнтованого навчання

Змінився час, змінюються і вимоги до людини, її освіченості. Даючи базові знання учням в школі, треба навчити дітей вчитися упродовж життя, використовувати здобуті знання у практичному житті.

Життя висунуло суспільний запит на виховання творчої особистості, здатної самостійно мислити, пропонувати оригінальні ідеї, приймати сміливі, нестандартні рішення. Тому орієнтиром змісту освіти є розвиток особистості (5).

В умовах сьогодення школа залишається єдиним соціальним інститутом, який може взяти на себе захист прав кожної дитини, які б забезпечували їй повноцінний особистісний розвиток у максимально можливому діапазоні росту її індивідуальних ресурсів.

Сьогодні у педагогічній науці яскраво заявляє про себе особистісно орієнтований підхід, який забезпечує створення нових механізмів навчання і виховання та ґрунтується на принципах глибокої поваги до особистості, самостійності особи, врахування індивідуальності.

Особистісно орієнтований підхід має суттєво гуманізувати навчально-виховний процес, наповнити його високими морально-духовними переживаннями, утвердити принципи справедливості і поваги, максимально розкрити потенційні можливості дитини, стимулювати її до особистісно розвивальної творчості.

“Особистісно зорієнтоване виховання – це утвердження людини як найвищої цінності, навколо якої ґрунтуються всі інші суспільні пріоритети”, - вважає І.Д. Бех (1, с. 29).

Сучасні вимоги до формування цієї освітньої технології визначалися у дослідженнях В.О. Сухомлинського, Я.Ф. Чепіги, І.Д. Беха, О.Я. Савченко, О.М. Пєхоти та ін.

Особистісно орієнтоване навчання – це навчання, центром якого є особистість дитини, її самобутність, самоцінність. Це визнання учня головною фігурою всього освітнього процесу.

Визначаючи мету і завдання особистісно орієнтованого навчання, зазначимо, що це процес психолого-педагогічної допомоги дитині в становленні її “суб’єктивності, культурної ідентифікації, соціалізації, життєвому самовизначенні” (5).

В умовах навчання відбувається становлення та розвиток таких важливих якостей особистості, як рефлективність, спонтанність, критичність мислення, вміння працювати з інформацією, спілкуватися та нести відповідальність за наслідки власних дій.

Орієнтація навчання на особистість передбачає створення оптимальних умов використання різних джерел наукової інформації для кожного учня при опануванні знань.

Працюючи над розробкою моделей уроків, треба прагнути побудувати їх на оптимальному поєднанні традиційних, перевірених часом принципів дидактики, таких як науковість, відповідність віковим особливостям з інноваційними підходами особистісно орієнтованого навчання. Ознаками цієї технології є, на мою думку, такі:

учень усвідомлює мету уроку як важливу особисто для себе;

засвоєння знань відбувається переважно під час активної діяльності учнів;

учень – особистість з власним досвідом, тому результативність навчання у значній мірі залежить від уміння використовувати індивідуальний досвід дитини, задовільнити потреби кожного учня;

при застосування активних методів навчання важливою є стадія евокації, тобто актуалізації знань окремого учня, групи, класу в цілому;

сучасний урок – це продуктивний урок, на якому учень відтворює набуті знання при опануванні нового змісту;

ефективне навчання не може бути нудним;

на уроках школярі вчаться вчитися, бо не можливо всього навчити, але можна навчитися вчитися. Ось чому прогресивним методом є диференціація з індивідуальними програмами діяльності учнів;

важливою ознакою є надання школярам свободи вибору варіантів завдань, способів їх виконання, форм звіту за результати роботи;

діти пам’ятають, що право вибору завжди має врівноважуватися усвідомленою відповідальністю за свій вибір;

на уроках оцінюють механізм творчості учнів, завдяки якому досягається результат;

найважливішим джерелом мотивації є потреби та інтереси самих учнів.

Позитивне налаштування на урок значною мірою залежить від спланованої мети: “Що, навіщо, як ми будемо вивчати? Де можна використати ці знання?” Спостереження показують, що найбільший інтерес викликає пов’язування матеріалу з очевидними явищами або з таємницями буття (3).

Застосування активних методів потребує створення атмосфери відповідальної та відвертої взаємодії, використання засобів комунікації, інтерактивних вправ “Обери позицію”, “Карусель”, “Репортер”, “Мікрофон” та ін.

Особливого значення набуває при цьому позитивний зворотний зв’язок, оцінка зусиль, створення ситуації успіху.

Раціональний вибір методів та їх застосування обумовлений конкретною метою. Використання проблемного методу навчання значною мірою сприяє розвитку мислення. Для активізації процесу застосовують такі методи:

метод вживання в образ.

Вживаючись в певний образ (“Я – річка”, “Я – ромашка”), спробувати відповісти на питання “Яким я бачу світ?”, “Що я хочу сказати людям?”.

метод смислового бачення.

В чому причина явищ. Яке його походження?

метод евристичних запитань.

Цей метод дає змогу визначити суть окремих аспектів навчальної проблеми. Найчастіше запитання починаються словами: де, коли, як, навіщо.

метод символічного бачення.

Визначається зв’язок між явищем та його символом (весна – відродження, світло – символ добра).

метод порівняння дає змогу аналізувати, структурувати матеріал, визначати спільні риси та відмінності.

метод конструювання понять, правил та гіпотез знайомить з технологією дослідницької діяльності.

Розв’язання різноманітних проблем може відбуватись у формі гри, дискусії, дебатів тощо.

Особливе місце в сучасному навчанні має робота в парах або малих групах. У такій діяльності засвоюється досвід співробітництва, спілкування, відповідальності. До речі, дуже важливо, щоб склад груп був динамічний, увесь час змінювався, що позитивно впливає на взаємини та мікроклімат.

Групова робота може бути побудована за принципами парного навчання, взаємного консультування, роботи над проблемним питанням, розподілу ролей тощо.

Зазначимо, що застосування сучасних методів роботи робить процес навчання активним, а мислення учнів – творчим і самостійним.

Таким чином, призначення особистісно орієнтованих технологій полягає в тому, щоб підтримувати та розвивати природні якості дитини її здоров’я та індивідуальні здібності, допомагати в становленні її суб’єктивності, соціальності, творчої самореалізації особистості.

Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання. – К.: ІЗИН, 1998. – 203 с.

Кремень В. Філософія освіти ХХІ ст. // Освіта України – 2002 р. - № 102-103. – 28 грудня.

Міхелі С. Педагогічні ідеї В.О. Сухомлинського як концептуальна основа особистісно орієнтованого підходу // Початкова школа – 2003 р. - № 9 – с. 5-11.

Наумчук М.М. Сучасний урок. – Тернопіль – Астон, 2001 – 263 с.

Пєхота О.М., Кіктенко А.З., Любарська О.М. Освітні технології: Навчально-методичний посібник. – К.: А.С.К., 2002. – 255 с.

Савченко О.Я. Сучасний урок в початкових класах. – К.: Освіта, 1993 р. – 255 с.

Холодная М. Можно чого-то не знать, но обязательно быть умным // Директор школи. Україна. – 2000 р. - № 7 – с. 29-35.

Десятниченко Н.М. Роздуми про особистісно орієнтоване навчання // Відкритий урок. Україна. – 2001 р. - № 13-14. – с. 3-6.