Розвиток української культури на початку ХХ ст.

Вступ
1. Розвиток науки і техники
2. Зміни в освіті. Філософія
3. Нові художні напрями ХХ ст.
Висновки
Список використаної літератури

ВСТУП

XX ст., як, мабуть, ніяке інше, дуже насичене різноманітними історичними подіями, характеризується різкою зміною політичних режимів, соціально-економічної ситуації. Найжвавіше і без особливих перешкод відродження української мови відбувалося у нижчих і вищих початкових школах, що забезпечувалося підтримкою національно свідомої частини населення і учительства.
Питання відродження української школи було найголовнішою проблемою двох Всеукраїнських учительських з'їздів, які відбулися у квітні і серпні 1917 р. Активно здійснювалась перебудова системи народної освіти. У законі про основи шкільництва публічні школи оголошувались державними, а вчителі - державними службовцями.
Активно здійснювалась перебудова системи народної освіти. У законі про основи шкільництва публічні школи оголошувались державними, а вчителі - державними службовцями. У середині 20-х рр. 80% населення республіки складали українці, 20% - представники інших національностей. Тому політика коренізації здійснювалась по двох напрямках; українізація й створення необхідних політичних, соціальних і економічних умов для культурного розвитку національних меншостей. Особливістю літературного процесу цього часу було розмаїття літературних напрямів та ідеологічна боротьба між ними.
Літератори шукали своє місце у суспільному житті, створювали різножанрові твори, збагачували українську літературу новими змістом і формами.

1. Розвиток науки і техніки

Наукові дослідження в 20-ті рр. зосереджувалися в основному в Українській академії наук, яку в 1921 р. перейменували у Всеукраїнську академію наук (ВУАН). Тут було три відділи: історико-філософський, фізико-математичний і соціально-економічний. Найефективніше працювала перша секція, очолювана М.Грушевським, який 1924 р. повернувся з-за кордону і був обраний академіком. У фізико-математичному відділі ВУАН працювала найбільша кількість академічних кафедр - 3О. На світовому рівні проводилися дослідження з математичної фізики (М.Крилов), експериментальної зоології (І.Шмальгаузен). Вивчення економічної географії України започаткував Костянтин Воблий, було відкрито перший у світі Демографічний інститут під керівництвом М.Птухи. Плідно працювали у ці роки історик права Микола Василенко, сходознавець Агатангел Кримський та інші науковці.
Водночас у науці намітилися певні вульгаризаційні тенденції, що розвивалися під впливом політизації науки та певної ідеологічної ейфорії "комуністичного будівництва", яка охопила широкі верстви українського суспільства у цей період. Методологією науки поступово стають "діалектичний матеріалізм" з властивим йому "класовим підходом" до всіх сфер життя, включаючи й життя наукове. У 20-ті рр. це була лише свого роду "мода", спрямована на певну "популяризацію" наукових досягнень, з якою доводилося рахуватись і серйозним дослідникам.
Зовсім інша ситуація склалася після кінця громадянської війни у Західній Україні. Значна частина західноукраїнських земель після громадянської війни увійшла до складу Польщі. Українці на території цієї держави зазнали дискримінації і у сфері мови та освіти. У 1923 р. міністерство освіти Польщі заборонило вживати слова "українці", і "український" (як це мало місце у Російській імперії до 1905 р.), замість них запроваджувалися терміни "русин" і "руський". У 1924 р. вживання української мови було заборонене в усіх державних установах та органах самоврядування. Більшість українських шкіл було перетворено в двомовні ("утраквістичні") з перевагою польської мови. Полонізувалися й вищі навчальні заклади. Українці змушені були заснувати у Львові таємний Український університет (1921-1925). Він налічував 3 факультети, 15 кафедр, 54 професори, 1500 студентів. Викладання велося конспіративне в приміщеннях різних українських установ, а часом і в помешканнях професорів. Ряд закордонних університетів визнали Український університет у Львові рівноправним із західноєвропейськими і зарахували студентам роки навчання в ньому. Водночас існувала таємна українська політехніка. Проте внаслідок поліційних переслідувань таємні університет і політехніка вимушені були припинити свою діяльність.
Головним осередком української культури залишалося наукове товариство ім. Т.Шевченка (НТШ) у Львові. В ньому працювало понад 200 науковців. Вони підтримували тісний зв'язок з ВУАН.

2. Зміни в освіті. Філософія

Першу українську гімназію ім. Т.Г.Шевченка було відкрито на кошти Товариства шкільної освіти і пожертвування окремих осіб 18 березня 1917р. Вона працювала у приміщенні іншої гімназії, у вечірню зміну. Таке становище було характерним і для інших українських гімназій, які відкриються пізніше: відсутність власного приміщення, друга зміна навчання, відсутність державної допомоги. Зсього у 1917р. в Україні було відкрито 39 українських гімназій: на Київщині - 13, на Полтавщині - 14, на Поділлі - 4, на Чернігівщині-2, на Харківщині - 1. Більшість цих гімназій були відкриті по селах: 25 з 39.
Значну увагу Генеральний секретаріат народної освіти приділяв проблемам вищої школи. Реорганізація вищих навчальних закладів могла здійснюватися двома шляхами:
українізація існуючих університетів та інститутів через відкриття паралельних курсів українською мовою; заснування нових українських вищих шкіл. 5 жовтня 1917 р. відбулося урочисте відкриття першого Українського народного університету в Києві. Було відкрито три факультети: історико-філологічний, фізико-математичний, юридичний, а також підготовчі курси. На початку листопада 1917 р., коли закінчилося прийняття студентів і курсистів, їх загальна кількість складала 1370 осіб, з них на підготовчих курсах - 570, на факультетах - 800, а саме: на історико-філологічному - 420, фізико-математичному - 140, юридичному - 240. Склад студентів був дуже різноманітний: студенти вищих шкіл Києва та інших міст, курсистки, галичани, випускники середніх і вищих шкіл, народні учителі. Як і перші українські гімназії, Народний університет не мав власного приміщення, заняття проводились в аудиторіях університету ім. Св. Володимира.
Наступним кроком на шляху створення нових вищих шкіл було відкриття 7 листопада 1917 р. Педагогічної академії в Києві. Діяльність академії розпочалася з відкриття однорічних педагогічних курсів для підготовки учителів українських середніх шкіл, які б викладали предмети українознавства, передусім, українську мову та літературу. Дійсними слухачами були люди з вищою освітою та випускники педагогічних інститутів, вільними - студенти останніх курсів вищих шкіл і учительських інститутів, а також випускники учительських семінарій. На початок роботи академії було зараховано 50 дійсних слухачів з вищою освітою.
22 листопада 1917 р. було відкрито Академію мистецтва першу вищу художню школу в Україні. Головним завданням Академії її організатори вважали піднесення національного мистецтва до світового рівня, виховання покоління митців, які зможуть здійснити це завдання. Дійсними студентами могли бути випускники середніх художніх шкіл, всі останні - вільними слухачами. На утримання Академії було виділено, починаючи з 1918 р., кошти у сумі 98,2 тис. крб.
Активно здійснювалась перебудова системи народної освіти. У законі про основи шкільництва публічні школи оголошувались державними, а вчителі - державними службовцями. У 1921 р. було прийнято постанову Раднаркому УСРР, у якій підкреслювалося, що все населення віком від 8 до 50 років, яке не вміє читати й писати, зобов'язане навчатися грамоті російською або рідною мовою за бажанням. У 1923 р. було створено товариство "Геть неписьменність!" Протягом 20-х рр. кількість неписьменних скоротилася з 76% до 46% дорослого населення. Держава надавала певні пільга тим, хто навчався. Зокрема, робітники звільнялися на 2 години від праці зі збереженням заробітної плати, селянам надавалась 20% знижка для обов'язкового страхування майна. Підручники для гуртків лікнепу випускалися мовами багатьох національностей. Було організовано понад 120 культармійських "університетів" для надання методичної допомоги активістам лікнепу,
У 1924 р. було поставлене завдання розпочати підготовку до запровадження чотирирічного обов'язкового початкового навчання дітей. У містах це завдання було виконане за кілька років. Проте на 1927 р. поза школою ще залишилося 35% дітей шкільного віку. В цей же час серед учителів лише 22,9% мали вищу або середню спеціальну освіту. Тому проблема вчителів розв'язувалася шляхом істотного збільшення кількості педагогічних інститутів і технікумів, скорочення термінів навчання в них, зростання системи курсового навчання. При вступі до вищих навчальних закладів враховувалось соціальне походження. Для вихідців з робітників не вимагалося ані свідоцтво про закінчення середньої школи, ані вступні іспити. Для "покращення" соціального стану студентів при вузах створювались робітничі факультети. Перші відкрилися у 1921 р. при Київському політехнічному та Харківському технологічному інститутах. Робітфаківці забезпечувалися гуртожитками, їм виплачувалися державні стипендії.
Університети реорганізували в інститути народної освіти. Навчання було платним, але діти бідних робітників і селян звільнялися від оплати. У 1925 р. діяло близько 18 тис. шкіл, 345 технікумів, 35 інститутів і 30 робітфаків. Багато зробили для розвитку освіти наркоми (міністри) освіти О.Шумський і М.Скрипник.
У цей час в Україні працював видатний педагог і письменник Антон Семенович Макаренко (1888-1939). 15 років (1920-1935) він творчо керував дитячими навчально-виховними закладами, в тому числі колонією ім. О.М.Горького та комуною ім. Ф.Е.Дзержинського в Харкові.
У 1920 р. він організував у с.Триби під Полтавою колонію для неповнолітніх правопорушників. Цей заклад був побудований за принципом поєднання навчання з виробничою працею вихованців . У 1926 р. горківська колонія в складі 130 вихованців і педагогічного персоналу переїздить на територію колишнього Куряжського монастиря, який розташований на відстані 8 км від Харкова. Головним завданням своєї педагогіки А.С.Макаренко вважав виховання, під яким він розумів "програму людської особистості", потрібну людині як членові певного суспільства, бо виховна робота здійснюється, перш за все, на замовлення суспільства. Програму виховання людської особистості А.С.Макаренко поділяв на три частини: формування загальнолюдських якостей, необхідних людині; виявлення і розвиток індивідуальних здібностей, нахилів і талантів; набуття в процесі поєднання навчання з виробничою працею загальноосвітніх знань, умінь і навичок і певної професійної підготовки.
А.С.Макаренко теоретично обгрунтував і перевірив на практиці вчення про організацію та виховання особистості в колективі і через колектив, засноване на ідеях демократизму, гуманізму і оптимізму.
Значно складнішою була ситуація в середніх школах, особливо у великих містах. Тут значний прошарок населення складали росіяни, євреї, інші національні меншини, зрусифіковані українці. Вони становили більшість у батьківських комітетах шкіл і серед педагогів. Тому, намагаючись уникнути конфліктних ситуацій, гетьманське міністерство освіти, за прикладом міністерств Центральної Ради, вважало за краще засновувати нові українські гімназії, ніж українізувати російські. За Центральної Ради у Києві було три українські приватні гімназії. У 1918 р. їх прийнято на державні кошти. Протягом літа того ж року відкрито 54 українські гімназії не тільки е містах, але й по деяких селах, а наприкінці гетьманської доби їх було в Україні близько 150. У гімназіях, що залишилися з російською мовою навчання, введено як обов'язкові предмети українську мову, історію й географію України та історію української літератури.
6 жовтня 1918 р. урочисто відкрито у Києві перший Державний український університет, а 22 жовтня - другий Український університет у Кам'янці-Подільському.

3. Нові художні напрями ХХ ст.

В тяжкі для розвитку мистецтва роки громадянської війни одним з найоперативніших і найактуальніших видів мистецтва була плакатна графіка. Вона дуже рельєфно віддзеркалювала строкату картину боротьби і зіткнення різноманітних поглядів, гострих дискусій. Кращі плакати цього періоду відзначаються актуальністю, різноманітністю художніх прийомів. Творці плаката зробили великий поступ в освоєнні специфіки плакатної форми, вносячи своє, національне її розуміння. У багатьох плакатах спостерігається намагання глибше відбити особливості народного характеру, знайти характерний типаж, підкреслити національне в одязі, засобах художнього виразу. Такими є плакати, створені І.Падалкою і Т.Боичуком. Поряд з поширеними формами агітаційно-закличного плаката з'являється плакат пропагандистський, розповідний, який вміщував у собі цілу серію окремих сюжетних картинок, об'єднаних однією загальною темою. Такі плакати розвивали традиції народного лубка.
Окреме місце займають плакати-портрети, що їх видавали з відповідними політичними текстами і закликами. Серед них високими художніми якостями відзначається плакат-портрет роботи В.Єрмілова "Іван Франко" з творчим використанням народного орнаменту. У 1919 р. в Харкові почали виходити плакати "УкРОСТА". Поєднання образного змісту з народною піснею, приказкою чи віршованим текстом робило їх актуальним і дійовим засобом мистецької агітації (див. на мал. один з типових плакатів доби боротьби з Врангелем, випущений з українським текстом, що теж було вже своєрідною пропагандою толерантності в національному питанні).
Особливістю літературного процесу цього часу було розмаїття літературних напрямів та ідеологічна боротьба між ними. Спочатку домінували "Пролеткульт" - літературно-художня та просвітницька організація, для якої характерним було негативне ставлення до культури минулого, намагання створити свою "чисто пролетарську'', особливу літературу. Письменники і поети розподілялися за тематикою і основною спрямованістю своїх творів. Згодом "пролетарські" письменники об'єдналися у спілку "Гарт" (1923-1925), куди входили Василь Еллан-Блакитний, Микола Хвильовий, Володимир Сосю-ра. Селянські письменники згуртувалися у спілку "Плуг", куди входили Андрій Головко, Петро Панч. Радянська влада найбільш приязно ставилася до цих письменницьких об'єднань.
До досягнень у галузі культури за гетьманської доби треба ще додати заснування Українського театру драми та опери, Української Державної капели, Державного симфонічного оркестру тощо.
Літератори шукали своє місце у суспільному житті, створювали різножанрові твори, збагачували українську літературу новими змістом і формами. Одним з найпопулярніших поетів був Володимир Сосюра. Поезія Сосюри виразно національна за своїм характером - він далі розвиває традиції Тараса Шевченка й Лесі Українки, української народної творчості. Він приніс в наше письменство запах і кольори рідного краю, саме тієї місцевості, яка ще дуже мало була відтворена й оспівана, - Донеччини, Слобожанщини, з усіма особливостями її історії, етнографії, фольклору. Сосюра звертається і до історичних тем: роман у віршах "Тарас Трясило", поеми "Мазепа", "Махно" та ін. У галузі музичного мистецтва розвивалися такі жанри, як обробка композиторами народних і революційних пісень, радянська масова пісня. У цьому напрямку плідно працювали композитори Г.Верьовка, П.Козицький, Л.Ревуцький. Значною подією в культурному житті України стало проведення Першого фестивалю "Червона рута" (Чернівці, 1989), який відбив зацікавленість значної частини української молоді в процесах відродження і самобутнього розвитку української популярної музики Вийшло багато документальних фільмів, присвячених в основному, історичному минулому України. Створено декілька багатосерійних фільмів, серед них "Сад Гетсиманський" за мотивами творів Т.Багряного, "Пастка" (за І.Франком), телесеріал "Роксолана" та ін. На 34 кінофестивалі в Сан-Ремо українському фільму "Ізгой" (за мотивами повісті А.Дімарова, режисер В.Савельєв, продюсер А.Браунер, ФРН) присуджено Гран-прі. Одним з кращих хорових колективів країни стала капела "Думка" (створена у 1920 р.). На Західній Україні одним з найталановитіших композиторів, музикознавців та популяризаторів українського музичного мистецтва був М.Колесса. значних успіхів за роки незалежності досягли українські спортсмени. У цьому можна бачити продовження кращих традицій попереднього часу (з 639 олімпіських медалей, завойованих радянськими спортсменами, на рахунку українських - 444, в тому числі 196 золотих). Позитивним моментом у роботі державного телебачення стала трансляція художніх фільмів і телесеріалів українською мовою, перекомутація з 1995 р. УТ на канал, що раніше займало ОРТ, хоча робота Першого Національного мала б здійснюватися на значно кращому, ніж досі, рівні. Суттєво змінило зміст своїх програм Українське радіо. Вони стали професіональними, національне спрямованими. Розвиток української популярної музики останнього десятиліття пов'язаний з іменами І.Білик, П.Зіброва, Т.Повалій, О.Пономарьова, Руслани, А.Кравчука, Ані Лорак, В.Павлика, І.Сказіної та низки інших імен, їх поява і творча еволюція щільно пов'язана з необхідністю задоволення потреби у своїй національній популярній розважальній музиці як складовій шоу-бізнесу.

ВИСНОВКИ

Двадцяте століття дуже насичене різноманітними історичними подіями, характеризується різкою зміною політичних режимів, соціально-економічної ситуації. Звідси різні історичні умови, в яких розвивалася українська культура. Цей новітній період розвитку української культури можна розділити на декілька етапів:
коротка доба відновлення української державності (1917-1920 рр.), коли було створено принципово нові умови для розвитку української національної культури, але поступ культури відбувався в період гострого військовотполітичного протистояння, громадянської війни та іноземної військової інтервенції;
радянський етап (1921-1991 рр.), який включає в себе і добу злету 20-х рр. покоління "розстріляного відродження", яке вже в 30-ті рр. зазнало тотальних репресій не тільки проти митців, працівників культури, але й звичайних її носіїв, і добу "відлиги" з рухом гак званих "шестидесятників", і період подальшої русифікації та утисків української культури;
етап розбудови незалежної України і відродження національної культури, який триває досі й знаменує початок її нового поступу.
Перемога Лютневої революції 1917 р. в Росії відкрила певні реальні можливості для відродження української мови і школи. Політика Тимчасового уряду в галузі народної освіти була демократичнішою, ніж царського уряду і тому вже в березні 1917р. були зроблені розпорядження про навчання українською мовою в початкових школах і дано дозвіл на відкриття двох державних українських, гімназій та чотирьох кафедр. Перші українські школи відкривалися виключно на громадські й народні кошти. Важливою подією в культурному житті України того часу стало відкриття другого Українського Народного університету 21 квітня 1918 р, в Полтаві.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Греченко В. А., Чорний І. В., Кушнерук В. А., Режко В. А. Історія світової та української культури.-Київ: “Літера”, 2000. – 463с.
2. Донцов П. Дві літератури нашої доби. – Львів, 1991.
3. Косів М. На потребк дня. – Львів, 1990.
4. Шлемкевич М. Загублена українська людина. –Київ, 1992.