Формування та бойовий шлях Українських Січових Стрільців

РЕФЕРАТ

на тему:

Формування та бойовий шлях Українських Січових Стрільців

ПЛАН

1. Процес формування Українських Січових Стрільців

2. Бойовий шлях УСС під час І Світової війни.

1. Процес формування Українських Січових Стрільців

В історію українського народу Українські Січові Стрільці вписали нев’янучої слави сторінки. Дві з них вікопомні. Перша полягає в тому, що січові стрільці стали заключним акордом епохи галицько-українського відродження. Друга – своїми невтомними військовими змаганнями вони возвели величну споруду: незалежну державу, ім’я якої Західно-Українська Народна Республіка.

Першими, хто відчув перспективу військових молодіжних організацій, стали К.Трильовський і В.Старосольський, тим більше, що в жовтні 1912 року вибухла Балканська війна.

14 грудня 1912 року нарада Українського жіноцтво створює “Фонд на потреби України”.

15 грудня 1912 року збори “Українського Студентського Союзу” вирішили почати військові навчання серед української молоді.

Вимагалось лише офіційного дозволу. І такий дозвіл вдалося добути К.Трильовському, який у лютому 1913 року розробив і затвердив статут військового товариства “Січових стрільців”. А 18 березня 1913 року у Львові створюється перше академічне стрілецьке товариство “Січові стрільці-І”, головою якого обирається В.Старосольський. Майже одночасно виникають ремісниче стрілецьке товариство “Січові стрільці-ІІ” (голова Роман Дашкевич) і “Стрілецький курінь” (голова Семен Горук). Крім Львова, стрілецькі товариства організовуються в Бориславі, Сокалі, Яворові, Тустановичах та Ясениці Сільній.

Військової справи серед “Січових Стрільців-І” навчали Михайло Волошин (польова і бойова служба), Степан Рудницький (картографія і пластунство). В українській термінологічній з військової справи комісії працювали Осип Квас, Богдан Гнатевич, Василь Кучабський. До речі, ця комісія на початок І світової війни видала 10 військових підручників українською мовою.

Це були підручники:

Зінко Бурлака (псевдонім Осипа Кваса)

- “Поземельство” (теренознавство)” частини І і ІІ; “Австрійські мапи, пляни і шкіци”, “Підручник для техніки і укріплення”, “Взір на рапорти для командантів, що ведуть більші відділи”;

Вука (псевдонім Василя Клима)

- “Таборування”.

Загальний тираж кожного з них становив 150 примірників.

“Січові стрільці-ІІ” готувались під проводом Романа Дашкевича, Миколи Никорука, Степана Фенюка, Юліана Чайківського і Олени Степанівної. У Бориславі, Тустановичах і Ясениці Сільній працювали Клим Гутковський, Лев Лепкий, Григорій Коссак, в Сокалі – Осип Семенюк. Крім цього, існував “Мазепинський курс мілітарний”, в якому навчались спочатку 30, а пізніше 80 чоловік. Перший випуск (20 чоловік) курсу відбувся в травні 1914 р.

Обидва військові товариства “Січових стрільців” об’єднались в одне у березні 1914 року, яке очолив комітет у складі В.Старосольського, І.Чмоли, М.Гаврилка, О.Степанівної.

В “Стрілецьких куренях” військової справи навчали Степан Шухевич, Семен Горук, Іван Бачинський (у Львові), Володимир Сроковський і Ілько Цьокан (на Золочівщині), Іван Іванець (в с.Раменові).

Перші великі польові військові вправи січових стрільців відбулися 28 грудня 1913 року в м.Сокалі.

Натхнені активізацією молодіжного життя, створюють патріотичні пісні відомі і менш відомі письменники Іван Франко (“Гей, січ іде, красен мак цвіте”), Осип Маковей (“Гей гайдамаки, всі ми однакі”), Клим Обух (“Гей там на горі січ іде”).

А відтак настала пора звітувати перед усією українською громадою про здобутки і готовність до визвольних змагань. І цей звіт був проведений у вигляді параду всіх Січових і Стрілецьких товариств, який відбувся 28 червня 1914 року. Парад засвідчив, що українська громада Західної України йде впевнено до здобуття Української Державності. На хвилі загального піднесення 30 липня “Січові Стрільці-І” і “Січові Стрільці-ІІ” опублікували спільний заклик, в якому зазивали всіх охочих вступати до Стрільців, зголошуючись кожного дня по вул.Коперника, 5.

Але події 28 червня 1914 року одночасно і загальмували дальший розвій стрілецьких товариств через вбивство в Сараєво намісника австрійського престолу. 28 липня Австрія оголосила війну Сербії та загальну мобілізацію.

Оцінюючи здобуте, можна стверджувати, що І світова війна застала українство Галичини на половині свого визвольного шляху. Виходячи з умов війни, політичні українські партії в Галичині вирішили об’єднатись і підняти питання про створення українського легіону в австрійській армії. З цією метою 1 серпня за ініціативою Костя Левицького відбулась спільна нарада представників українських партій, яка пристала до ідеї єдиної української національної акції. Як наслідок наради 2 серпня утворено Головну Українську Раду (ГУР) у складі: Кость Левицький – голова, Михайло Павлик і Микола Ганкевич – заступник голови, Степан Баран – секретар і члени Микола Балицький, Іван Боберський, Кирило Трильовські та інші.

Організацію військового легіону Головна Українська Рада доручила військовій колегії у складі Т.Рожанківського, М.Волошина, С.Шухевича і Д.Катамая. На засіданні військової колегії, що відбулося 2 серпня, в якому прийняли участь І.Боберський, М.Геник, Д.Катамай, Т.Рожанківський і С.Шухевич, прийнято для українського війська назву “Українські Січові Стрільці”. 3 серпня військова колегія прибрала назву “Генерального штабу” і призначила начальником українського військового легіону Т.Рожанківського. ГУР затвердила це призначення.

Проте Головною Українською Радою оволоділо сп’яніння українською ідеєю настільки, що вона не змогла відчути всі нюанси слів “Генеральний штаб”. Не дивно, що австрійська влада вказала ГУР на її справжнє місце і не затвердила цієї назви. Але вже 4 серпня з’явилась взаємосприйнятлива: Українська Боєва Управа (УБУ).

Було утворено дві секції УБУ: секція акції і секція організації.

До секції організації увійшли К.Трильовський (голова), С.Шухевич (заступник), К.Бірецький, Д.Вітовський, І.Боберський, С.Горук, В.Темницький. Завдання секції полягало у вербуванні добровольців, забезпеченні матеріального постачання.

Секція акції у складі Т.Рожанківського (голова), Д.Катамая (заступник), М.Волошинка, М.Геника повинна була займатись формуванням стрілецьких підрозділів. До цієї роботи УБУ приступили відразу після оголошення війни між Австрією і Росією. На наступний день, а саме 6 серпня, ГУР і УБУ видали спільний документ – Маніфест “Головна Українська Рада до всього Українського народу!”. Цим документом офіційно проголошено утворення нової військової організації УКРАЇНСЬКІ СІЧОВІ СТРІЛЬЦІ. Комісаріат Українських Січових Стрільців був у приміщенні по вул.Зіморовича, 20 (тепер вул.Лермонтова).

Отже, 6 серпня 1914 року увійшло в історію України як день відновлення Українських Збройних сил, як день завершення першого етапу галицько-українського відродження, що тривав 96 років.

2. Бойовий шлях УСС під час І Світової війни.

У серпні-вересні 1914 на Галичині із добровольців створено легіон УСС. До легіону входили юнаки воєнезированих українських організацій: "Сокіл", "Січ", "Пласт", які були створені 28 червня 1914. У місто Стрий на Львівщину прибуло 28 тис добровольців, але австро-угорський уряд дозволив на формування 2,5 тис легіону. Військову присягу солдати давали два рази. Перший раз на вірність Австро-Угорщині, а другий Україні. І курінь УСС очолив Д. Вітовський.

У вересні 1914 австро-угорський уряд вирішив кинути на фронт січовиків проти російських військ, що наступали під Радзивиловом, але командир Рожанковський відмовився виконувати наказ, за що і був усунутий з посади.

25 вересня 1914 року УСС захищали Ужоцький та Верецький перевал Карпатських гір від дивізії кубанських козаків. Отримавши підкріплення з Балканського фронту, цісарська Південна армія у жовтні перейшла у наступ через Карпатські перевали і відбила у росіян міста Борислав, Дрогобич, Стрий. Але невдовзі, Командиру О. Брусилову вдалося відновити становище і відкинути УСС до Карпат. У березні 1915 стрілецькі сотні виходять на схили гори Маківка. Генерал Іванов підтягує важку артилерію і кидає у наступ кавалерійську дивізію генерала Олексія Каледіна та дрібні піхотні частини. Найбільшої напруги бої досягли 1 травня. Витримати позиції січовикам не вдалося. 1 – 3 травня 1915 битва на горі Маківка.

4 червня 1916 почався Брусиловський прорив. На протязі серпня-вересня 1916 полк УСС прикривав залізничний шлях Подгайці – Бережани на Тернопільщині.

На початку липня 1917 шість відновлених сотень полку УСС під командуванням М. Тарнавського знову вступили у бій на Бережанщині. Після дводенного штурму вони оволоділи Козовою і в час загального наступу австрійських військ попрямували до Збруча. Погляди стрілецтва були спрямовані на схід, де відроджувалась державність України. УСС були узяті в полон та репресовані, але 17 лютого 1917 УСС у відновленому складі повертається на фронт.

У кінці 1917 у Києві був створений курінь УСС під керівництвом Є.Коновальця, та Мельника.

Створений в розгар І-шої світової війни, легіон Січових Стрільців - це була армія справжніх інтелігентів, носіїв високих ідей і благородних ідеалів.

УСС - єдина армія того жорстокого часу, який ні тодішні, ні пізніші противники ніколи не залишили жодного факту мародерства, насильництва щодо полонених чи населення.

Густо падали жертви під час кровопролиття, під час боїв, густо росли білі березові хрести на стрілецьких могилах, однак на зміну полоненим вливалися інші сили із чисто добровольців. Ніщо не могло зупинити січовиків виборювати кращу долю для свого народу. У своєму зверненні до народу стрільці заявляють: "Ми пішли в світову війну лише тому, щоби наша Україна, в часі цього всесвітнього смертельного спору могла проголосини, що є і хоче бути, хоче мати своє місце під сонцем. Коли, ще тривожить нас та думка, чи жертва крові принесе користь Україні, чи ті могили наших товаришів, найкращих синів України, які виростають слідом за нами від далекого Закарпаття аж до подольських степів - просинаються до покрови незавидної долі нашого народу, спішать зірвати ті ганебні кайдани неволі".

У 1915-1919 роках українські січові стрільці вели кровопролитні бої на подільській землі, щедро окроплюючи її своєю кров'ю.

Сотні юних патріотів впали на схилах гори, що біля Бережан, над селами Комохи, Семаківці.

Здобувши гарт у горнилі другої світової війни легіони українських січових стрільців стали ядром майбутньої української Галицької Армії, яка на цей раз захищала справжню незалежність і волю рідного і відродженого краю.

Таким чином бойовий шлях УСС складався із перемог та поразок, але це була перша спроба створити українську національну армію, яка б могла захистити інтереси українців та звільнити їх від іноземного панування.

Список використаної літератури:

1. О.Д.Бойко. Історія України. – К., 1999.

2. В.Й.Борисенко. Курс української історії. – К., 1998.

3. В.І.Семененко, Л.О.Радченко. Історія України. – Харків, 2000.

4. Б.Лановик, Р.Матейко, З.Матисякевич. Історія України. – К., 2000.

5. К.І.Рибалка. Історія України. – Ч.І. –К., 1994.

6. Історія України. Під редакцією Ю.Зайцева. – Львів, 1997.