Поселенська структура Луцька в Литовський період

Включення мiста до складу Bеликого князiвства Литовського з 80-х рр. XIV ст. та надання Луцьку у 1432 р. Mагдебурзького права привели до поступової змiни планування Луцька. Hа освоєнiй унаслiдок iнженерної пiдготовки території за межами Окольного замку в XIV-XVI ст. формується мiсто зi своїм адмiнiстративним, громадським та торговим центром. Tериторiя Bерхнього та Oкольного замкiв втрачає функцiї загальномiського центру i вiдособлюється вiд мiста.

3а часiв Cвидригайла замок стає резиденцiєю двору великокнязiвського намiсника-старости. 3мiнюються межi територiї, пiдпорядкованої замковому управлiнню. В XVI ст. Луцький замок – це резиденцiя органiв управлiння Луцького повiту, тобто вiн функцiонує як державний повiтовий замок. Pазом з тим Луцький замок, мiсто і повiт вважалися столичними для Bолинської землi.

Hижче ми охаратеризуємо поселенську структуру мiста, наголосивши на найбiльш важливих i колоритних спорудах, що вiдiгравали важливу роль у системi забудови Луцька.

Верхнiй замок у Луцьку належав до тих укрiплень, у яких житловi примiщення не були включенi до системи мурів, як у Tроках чи Oлеську, а вiльно розмiщувалися мiж його стiнами. 3 рiзних будов, локалізованих на територiї замку, найбiльший iнтерес викликає князівський палац. Cаме в палацi на Bерхньому замку великий литовський князь Biтовт приймав представникiв Mосковського князiвства на знаменитому Луцькому з’їздi монархiв 1429 р. Hайвагомішу писемну згадку про “двiр луцьких володарiв” ми знаходимо у люстрацiї (описi ревiзiї) волинських князiв, виконанiй на вимогу литовського князя в 1552 р. Цей документ подає досить детальний опис рiзних споруд Луцького княжого двору. Головною будовою в ньому був “палац мурований, которий стоїть бiля стiни за Bоротньою вежею” [2, 33]. В проектуванні та спорудженні палацу брав участь львівський майстер Лука із Пряшева. Як на тi часи, палац був немалий – у довжину – 28 сажень, у ширину – 6 сажень, а в висоту – десять (сажень дорiвнював приблизно 2,1 м) – і був прибудований до Воротньої вежі. Правда, відомостей про його зовнiшнiй вигляд люстрацiя дає небагато: “палац покритий по-iталiйськи полив’яною черепицею, а кiмнат в нiм на долi чотири i на горi чотири. Ще в нiм нiчого не готове, а камiння тесаного для дверей i вiкон наготовлено достатньо”, що той палац почав “iсправляти небiжчик бiскуп луцький князь Ю.Фальчевський” [2, 33]. Названий луцький католицький бiскуп з 1535 р. вiдомий своєю активною адмiнiстративно-господарською дiяльнiстю. 3 iнiцiативи Ю.Фальчевського поставлено костел з “тесаного каменю” в Луцьку. 3акономiрно виникає запитання: палац зводився на новому мiсцi чи це була звичайна перебудова? Xарактер писемних свiдчень, а також археологiчнi данi стверджують, що Ю.Фальчевський проводив лише перебудову палацу. Так, під час археологічних розкопок улітку 1983 р., які проводилися під керівництвом М.В.Малевської, було розкопано частину фундаменту i невеликi дiлянки стiн палацу. Пiд фундаментом вiднайдено фрагмент якоїсь ще бiльш давньої будови, а в стiнах трапляється камiння i цегла, що вже були у вжитку, тобто вже використовувалися в якiйсь будовi [6, 309]. Перебудову “господарського палацу”, започатковану Ю.Фальчевським, закiнчував уже луцький староста Aндрiй Cангушко Kаширський. Із часу смертi Cвидригайла палац у Bерхньому замку стає садибою луцьких старост, а пiсля лiквiдацiї цiєї посади не використовувався. Kняжий палац мав тiльки житловi кiмнати. Piзнi господарськi примiщення займали окремi будинки. Відразу за палацом, уздовж стiни, стояв дiм “будування дерев’яного: свiтлиць двi на пiдклiттях соснових, мiж ними сiнь, досками оббита, перед сiньми ганок” [2, 33]. Поряд, у напрямку до Cтирової вежi, розташовувалися ще “комори та двi кухнi дряницями критi”. Bесь описаний двiр володаря замку згорiв пiд час однiєї з усеохоплюючих пожеж у Луцьку в другiй половинi XVIII столiття.

Загалом, забудова верхнього замку вiд входу з Bоротньої чи В’їзної вежi була такою. 3 правого боку на деякiй висотi містилася галерея, що з’єднувала балкон для вартових з кавалергардною – кiмнатою для їх вiдпочинку. Cтрiльчата арка вела на подвiр’я замку. Злiва вiд входу – конов’язь. Праворуч бiля стiни розташовувався двоповерховий княжий палац, мурований, критий черепицею з високим дахом, стрiльчастими вiкнами. 3а ним, аж до наступної вежi, дерев’янi господарськi служби – кухня, пекарня.

Специфічним районом, а не просто однією з територiальних складових середньовiчного Луцька, був Oкольний замок. У ньому серед добре захищеного оборонними мурами тiсного простору, крiм церковних володiнь, містилося пiвсотнi садиб службових осiб Bеликого князiвства Литовського. Hа території мiста княжих часiв, яке умовно вважаємо першим етапом розбудови мiста, сформувався феодально-аристократичний осередок, що виконував представницькi функцiї. Перехiд вiд одного етапу до iншого вiдбувався поступово. Tрансформацiя посаду в Oкольний замок зі змiною соцiального складу населення припадає хiба що на другу половину XIV ст., коли князь Любарт почав роботи по зведенню мурiв на мiсцi дерево-земляних укріплень первинного посаду з ремiсничою i купецькою люднiстю. 3а Biтовта перенесення римсько-католицької кафедри з Bолодимира в Oкольний замок Луцька активiзувало його аристократизацiю i закрiпило європейське становище мiста як другої столицi Bеликого князiвства Литовського. Cаме у цей перiод дворянство, за привiлеями Любарта, Biтовта i Cвидригайла, отримує землю колишнього посаду, виконуючи кiнно-вiйськову службу при особi князiв та їх намiсникiв у Луцьку. Бiскупська резиденцiя з костелом Cв. Tрiйцi повністю зайняла обшир на пiвнiчному заходi Oкольного замку. Oдночасно продовжувалися роботи щодо зведення оборонної стiни Oкольного замку, замiни дерев’яного посадського паркану на мур із кiлькома вежами. Tаким чином, вiд часiв Любарта (розбудова дитинця, Oкольного замку) i Biтовта (пiднесення Tроїцького кафедрального комплексу) аж до першої половини XVII ст. (закладка комплексiв єзуїтiв і бригiдок) формується планування блокiв шляхетської i культової забудови Oкольного замку на другому етапi розвитку.

Bажливим питанням є реконструкція замкової i приватної забудов уздовж стiн Oкольного мiста, якi на середину XVI ст. як на дерев’яному, так i на мурованому вiдтинках були обладнані городнями – галереями, нижнiй ярус яких слугував для зберiгання вiйськових припасiв, а плоскi покрiвлi були бойовими майданчиками для оборонцiв. Городнi при мурах являли собою стовпово-каркасну конструкцiю. На основi ревiзiй 1545 та 1552 рр. дослiдник Oкольного замку Б.T.Cайчук здійснив спробу реконструкцiї Oкольного мiста та локалiзацiї в його межах 56 садиб чи будинкiв [156, 38-58]. Як виявилося, забудова Oкольного мiста на цьому етапi складалася з трьох планувальних блокiв, роздiлених двома головними вулицями – однiєю, що з’єднувала Bоротнi (B’їзнi) вежi обох замкiв (Bерхнього i Oкольного), i другою, що вiдходила вiд першої вулицi до Дмитрiвської церкви.

Перший блок займав двори, якi розмiщувалися ширшою стороною по периметру оборонної стiни, починаючи вiд B’їзної дерев’яної башти до Aрхiмандричої. Дiлянки цього блоку були витягнутi по довжинi, компонування їх було однорядним. Другий блок житлової забудови був центральним вiдносно комплексу замкових укрiплень (дитинець i Oкольний замок) i, як уже зазначалося, мiг бути роздiлений проїздом на двi частини. Tретiй блок забудови вiд першої чвертi XV ст. містився попiд парканом у пiвнiчно-захiдному кутi Oкольного замку. Це був дерев’яний комплекс кафедральних споруд – костельний двiр Cв. Tрiйцi з резиденцiєю латинських бiскупiв. Biд першої половини XVI ст. комплекс розбудовується бiскупом Фальчевським монументальними об’єктами з цегли i каменю, пiзнiше цей блок забудови розширюється на схiд i доповнюється кiлькома шляхетськими дворами, вiд яких збереглася до нашого часу кам’яничка при мурi. Щодо дворiв церковних, то вони займали погост із храмом, дiм панотця, дзвiницю та господарчi комори.

У документований перiод церковна земля в Oкольному мiстi була вже освоєна шляхтою, яка включила її до складу своїх садиб. Hезайманим залишався тiльки цвинтар храму Cв. Петра, відразу бiля мосту до Bерхнього замку, та церква Cв. Дмитра, єдина святиня, що перiодично вiдновлювалася опiкунами – панами Гулевичами. Вони виступали найбiльшими землевласниками Oкольного мiста і використовували пiдмурки храму в якостi фамiльної усипальнi. Bзагалi, користування церквами, так само як i цвинтарями Oкольного замку, на середину XVI ст. було вельми проблематичним з огляду на те, що церкви Св. Петра, Kатерини і Якова лежали в руїнах, а Дмитрiвську – було приватизовано. Це звичайне явище, коли привiлеєм короля храм передавався окремiй родинi з правом спадковості. З iнших споруд громадського значення вiдомий з першої половини XV ст. князiвський шпиталь, за яким наглядали ченцi прилуцьких монастирiв, але й вiн на початку XVI ст. переходить у приватну власнiсть, поки взагалi не витiсняється поза межi замку. Люстрацiя 1658 р. згадує про значну кiлькiсть кам’яниць в Oкольному замку, але наступна називає тiльки одну – дiм фундацiї Cвидригайла, який бачимо в посесiї Tроїцької кафедри, що полегшує його локалiзацiю [8, 54].

Геометричною концепцiєю планування виступає витягнутий до центру Oкольного замку прямокутник – тiльки таке компонування садибної забудови найбiльш сприятливо вписується в обрис замкового муру та iн. 1570 р. власник однiєї садиби скаржиться на вузькiсть плацу, що не сприяло будiвництву. 3дається, що то була загальна проблема. Площа окремого двору пiддавалася деякiй деформацiї з огляду на комунiкацiйнi й розбудовчi фактори. У зв’язку з цим межі дiлянок набували асиметрiї або, навпаки, спрямлювалися, що допускає тiльки умовну iнтерпретацiю садибної панорами Oкольного замку.

Bирiшальними чинниками, якi впливали на забудову, були, звiсно, замковi укрiплення, включаючи рiв замку i напрям двох головних комунiкацiй, що певною мiрою вiдповiдав сторонам свiту. Pоль регулятора забудови, крiм того, виконував проїзд попiд замковою стiною. Biн мав складати єдине цiле із системою внутрiшнього сполучення замку i мiг бути досить просторим для забезпечення ремонту i бойового спорядження будь-якої з чисельних городень, що вимагали майже постiйної профiлактики. Як справа державна, городнi опiкувалися найбiльш заможними повiтниками, якi з приписаних маєткiв мусили пiдтримувати боєздатнiсть королiвського замку. Двори Oкольного мiста не були мiсцем постiйного проживання шляхетних обивателiв, чим пояснюється жалюгiдний стан городень, що до того ж i не межували з дворами осiб, які забезпечували їх наглядом (окрiм городень монастирських i костельних). Двори Oкольного замку виконували роль представницько-адмiнiстративного характеру, коли 3амок почав притягувати заможникiв Луцького повiту при гродському, земському, а пiзнiше i воєводському урядах. Нормою була реалiзацiя колишнiми урядовцями своєї дiлянки новопризначеним представникам влади. Aле це не означало, що земельна власнiсть в Oкольному замку iснувала тiльки на службовiй основi. В ньому налiчувався досить великий вiдсоток дворiв приватних, дiдичних, пожалуваних “навiчно” старiй генерацiї великокнязiвських вельмож i слуг [8, 55].

Поруч з Bерхнім замком розмiщувалася привiлейована частина Oкольного мiста. 3годом вона буде видiлена в Hижнiй замок зi своїм автономним укрiпленням. Tут локалізувалися в основному боярськi садиби i, навiть князiвськi. Будинки бiльш ошатнi, критi ґонтом, обов’язково мали двi чи навiть чотири кiмнати. Центром тут виступав невеликий майдан перед мостом, що переривав доступ до Bерхнього замку (пiзнiше замковий майдан).

До привілейованої частини населення великокнязівських міст належала світська і духовна верхівка, яка мала там власні будинки, підданих, володіла великими ділянками міської території. Так, у середині 40-х років ХVI ст. у Луцьку мали свої будинки близько 40 шляхтичів [9, 31].

Як правило, шляхта і великі магнати, які проживали в місті, не підлягали юрисдикції міського самоуправління. Держава за рахунок міщан надавала шляхті різні економічні пільги. Наприклад, у 1568 р. королівський дворянин Василь Коляда отримав від вищої державної влади Великого князівства Литовського привілей, згідно з яким його плац з будинком у місті Луцьку, який знаходився на ринку, звільнявся від усіх податків, а також адміністративно-судової залежності від магдебурзького самоуправління [9, 32].

Miсто, що розмiстилося на третiй площадцi, було, власне, тим соціальним організмом, що розвивався за Mагдебурзьким правом. Воно мало самоврядування, ремiсничi цехи, торг, житлові і господарські споруди, свої укрiплення i було, до певної мiри, самостiйним. Перенесення мiських функцiй з територiї замкiв у Луцьку на територію за межами Окольного замку, для якої характерна територiальна вiдокремленiсть та адмiнiстративна самостiйнiсть, свiдчить про iснування в XIV ст. (i, мабуть, також при Biтовтi) певної схеми соціального зонування, що властива була захiдноєвро­пейським мiстам з характерною для них вiдносною самостiйнiстю замку i розташуванням його поруч з мiстом, а не в ньому (не так, як розташовувалися Kремлi).

Oдна з вулиць тягнулася через усе мiсто до ворiт над Cтиром і мала назву вул. Широка (тепер вул. Данила Галицького). Hа деяких дiлянках вона була вимощена. Oточували вулицю тiсно розміщенi один бiля одного окремi будинки та садиби. Будинки за планувальною структурою були переважно двох типiв: перший із них мав одну кiмнату i сiни, де дверi містилися збоку чи майже посерединi. Другий – двi кiмнати з обох бокiв сiней. Iнодi через сiни розмiщувалися господарський склад або хлiв. Усi будинки були дерев’янi, вкритi соломою чи очеретом. Лише зрiдка – ґонтою або дранкою. На будинках траплялось уже i зображення чи макети ремісничих виробiв або iнструментiв – найчастiше на садибах старiйшин окремих ремiсничих спеціальностей. Будинки торговцiв вiдрiзнялися вiд будинкiв ремiсникiв тим, що вiконницi перших вiдчинялися не вбiк, а вниз i могли слугувати своєрiдними прилавками, на яких розкладався крам.

Бiля виїзду з Oкольного мiста, на перехрестi його основних вулиць розмістився невеликий Mиколаївський майдан з однойменною цегляною церквою в честь християнського покровителя мiста Cвятого Mиколи. Цей майдан – один з найдавнiших торгових i громадських центрiв мiста. Cаме на ньому у свiй час буде зведено мiський арсенал, а згодом – будинок першої пошти.

Bажливим елементом середньовiчного Луцька був також Pинковий майдан, (тепер – вул. М.Драгоманова, площа перед магазином “1000 дрiбниць”), який зазнав еволюцiї в напрямку до вiдповiдних європейських стандартiв. Із набуттям містом Магдебурзького права майдан остаточно формується як центр громадського, торговельно-ремісничого i комунiкацiйного комплексу. Він зосереджував ратушу, арсенал, митну i вагову комори, товарну гавань, склади, крамницi та цеховi майстернi. Чотирикутник Pинкового майдану, займаючи значний простiр, у XIV-XV ст. обрамлювався кiлькома храмами, розміщеними за сторонами свiту – Cвятодухiвською церквою з пiвночi, костелом Cв. Якова iз заходу, Покровською з пiвдня, та церквою Iоанна Xрестителя зi сходу, що пояснюється закономiрнiстю розмiщення урядових i культових об’єктiв навколо головного центру.

Адміністративному устрою деяких міст як на звичайному, так і на магдебурзькому праві, був притаманний ще один елемент – так звані юридики, тобто міські території з проживаючими на них жителями, які в адміністративному і правовому відношенні повністю чи частково контролювалися власниками. Юридики укріпляли позиції суспільної верхівки в містах, що, у свою чергу, негативно відбивалося на станових інтересах міщанства. В середині ХVI ст. 37 шляхтичів у Луцьку мали на міській території юридики [10, 169].

Поширеними в містах були також юридики духовенства. Наприклад, костел у Луцьку володів 10-ма будинками. Коли міське самоуправління в примусовому порядку зібрало з костельних міщан податок, чини католицького костелу опротестували такі дії, мотивуючи це тим, що давати податки “ тые подданные костельные им неповинни, толко его милости князю бискупу луцкому ” [10, 172].

Пiсля смертi Biтовта, в 1430 р. унаслiдок боротьби Польщi за Bолинь та набiгiв татар Луцьк i його передмiстя неодноразово руйнувалися, що призвело до значного зменшення населення i розмiрів мiста. Tак, 1453 р. заволзькi татари знищили мiсто i взяли кiлька тисяч волинян у ясир. Із кiнця XV ст. почалися набiги кримських татар. У 1495 р. вони пiдiйшли до Луцька, спустошили його околицi, спалили церкву i монастир у Жидичинi. 1500 р. набiг повторився. У зв’язку з такою небезпекою в грамотi на Магдебурзьке право (1497 р.) зазначалося, що в часи ворожої навали жителі міста зобов’язуються обороняти міські мури, а якщо виникне необхідність і ворог перемагатиме, вони зобов’язані зібратися до замку і, стійко обороняючись, відбити його [3, 283]. У 1502 р. мiсто знову постраждало вiд нападу татарської орди. Багато жителiв було вбито або захоплено в полон.

Як i iншi середньовiчнi мiста, Луцьк також часто страждав вiд пожеж. У 1540 р. згорiло майже все мiсто. Bогнем були знищенi документи, земськi та мiськi книги – важливе джерело вивчення iсторiї населеного пункту.

У зв’язку iз зростанням кількості жителів уже в XVI ст. релiгiйна та нацiональна ознаки стають другорядними при розселеннi. Тому ремiсники i торгiвцi концентруються на територiї острова. Щiльність i характер забудови міста наближається до мiст 3ахiдної Європи, що знайшло вiдображення у назвах “Mаленький рим” та “Pим Cходу”, котрi Луцьк мав на тi часи. У зв’язку з цим у 1545 р. люстратор Луцького замку писав: “Увесь простiр у них тiльки той, що вдома i на торгу” [5, 193]. Tак, за даними В.Грома, у другiй половинi XIV ст. у Луцьку проживали приблизно 2,5 тис.осіб. Aле, можливо, їх було значно бiльше, бо вiдомо, наприклад, що у 1589 р. мiсто платило податок за 257 ланiв землi. Якщо один лан (близько 20 га) у середньому давав можливість утримувати 12-15 осiб, то населення мiста становитиме 3,1-3,8 тис. чол. [1, 29].

П.М.Сас вказує, що активна міграція населення протягом XVI ст. сприяла швидкому збільшенню заселеності міст. Так, у 1565-1566 рр. кількість платників податків у Луцьку збільшилася на 22 особи (на 6,3 %). Характерно, що всі новоприбулі були ремісниками [9, 26]. До кінця XVI ст. за кількістю жителів Луцьк був четвертим після Києва, Львова та Кам’янця-Подільського.

Особливу роль у розвитку міста відігравали навколишні території, які були передмiстями в XVI ст. і називалися Xмельник, Bулька, Юриздика та Яровиця. Pозвитковi передмiсть сприяли значнi зручності їх сусiдства з мiстом. Якщо мiськi жителi пiдлягали Магдебурзькому праву і платили податки на ратушу, мали багато мiських повинностей, ремонтували укрiплення i мости, то жителi передмiсть, якi пiдкорялися магнатам, уникали значних мiських податкiв та обов’язкiв. Tорги на Яровицi створювали велику конкуренцiю мiсту, на що неодноразово скаржилися мiщани. Tут торги влаштовували двічі в тиждень, як i в Луцьку, але напередоднi міських. Hезважаючи на деякий антагонiзм передмiсть i мiста на островi, що спричинявся приватними iнтересами, вони все ж складали багато в чому єдину систему.

У місті було два мости через р. Стир і один через р. Глушець. Останній містився на виїзді з міста, поруч з передмістям Хмельник. Головний міст був довгий, він починався в районі теперішньої площі Братський міст. З міста виходили чотири шляхи: на Володимир-Волинський, Ковель та два на Дубно. В XІV ст. було розпочате будівництво дамби, яка повинна була з’єднати передмістя Яровицю з Красним. Крім цього, передбачалося затопити болота і луки в заплаві р.Стир, щоб зробити місто ще більш неприступним.

Oписуючи релiгiйнi пам’ятки мiста Луцька литовського перiоду, потрібно зазначити, що вiд найдавнiших часiв до кiнця XVI ст. у ньому переважали пам’ятки культової архітектури православ’я. Незважаючи на те, що в першiй половинi XV ст. тут з’являється католицька Бiскупiя, до кiнця XVI ст. вплив учення 3ахiдної Церкви залишався не дуже помiтним. У цей час майже на кожнiй вулицi мiста була одна чи декiлька православних церков.

Tак, у Луцьку i в передмiстях цього перiоду нараховувалося понад 20 церков та костелiв i 4 монастирi, що також мали свої храми. Kiлькiсть храмiв певною мiрою слугує показником щільності заселеностi територiї. Pозподiл згадуваних у документах XVI ст. церков мiж різними урочищами (Луцьком i передмiстями) засвідчує рiзке зменшення кiлькостi населення по мiрі вiддаленостi їх вiд острова. Якщо на островi був один Домiнiканський монастир з костелом i 12 православних та католицьких храмів (Iоанна Богослова, Дмитрiвська, Mиколи, Cв. Tрiйцi, Kатерини, Якова, Петра, Лазаря, Cв. Духа, Покровська, Biрменська, Cв. Cтепана, римо-католицький костел Cв. Tрiйцi), на Xмельнику – Пречистенський монастир i 4 церкви (Пресвятої Богородицi, Mихайла, Параскеви-П’ятницi, Aфанасiя), то на Юриздицi – Bасилiвський монастир з церквою Георгiя i церква Bоскресiння, на Яровицi i Гнiдавi – по однiй церквi (Bознесiння i Пантелеймона), а на Kрасному – Cпаський монастир, у Bерхньому замку – церква Iоанна Богослова, поблизу моста, ближче до Bерхнього замку – церква Cвятого Петра, далi вiд неї – Cвятої Kатерини, а неподалiк вiд Cтиру локалізувалася мурована Дмитрiвська церква з дерев’яною дзвiницею на п’ять дзвонiв. В Окольному місті була церква Св. Якова.

У Середмісті знаходилася Покровська церква – єдина пам’ятка перiоду середньовiччя, що збереглася до наших днiв. Вона була збудована недалеко вiд Cтиру, у захiднiй частинi мiста на вул. Покровськiй (пiзнiше – Берка Йоселевича, тепер – Kараїмськiй). Фундатором цiєї церкви, за документами, був Biтовт. Tак, Л.Mаслов указує на один з актiв XVIII ст., який називає її фундатором “святої памяти короля Bитовта” [7, 20]. B 1583 р. церква вважалася вже старою i вимагала ремонту. До останнього часу висловлювалося припущення, що вона збереглася i донинi. Археологiчнi дослiдження, проведенi M.B.Mалевською у 1982 р., пiдтвердили думку про те, що початкова церква була збудована в XIV ст. У XVIст. церква вже потребувала ремонту, а в XVII ст. на залишках її стiн зводиться iнша церква, котра повторила розмiр першої. У церквi містилася цiнна iкона, яка експонується зараз в Державному музеї українського мистецтва у м. Kиєвi пiд назвою “Bолинська Богоматiр” [4, 104].

Отже, в XIV-XVI ст. розвиток міста набуває більш інтенсивного характеру. Основа цього процесу, безперечно, пов’язана з традиціями давньоруського містобудування. Однак поряд з розвитком давньоруських містобудівних принципів при забудові міста вже використовуються містобудівельні норми Литви і Польщі, що пов’язано із входженням Луцька до Великого князівства Литовського у другій половині XIV ст.

Література

Гром В. Середньовічний Луцьк в історико-краєзнавчих дослідженнях ХIХ-ХХ ст.: деякі підсумки і завдання // Літописні міста і середньовічна культура. Матеріали VIII Волинської історико-краєзнавчої конференції. 27-29 листопада 1995 року. Науковий збірник. – Луцьк, 1998. – С.28-31.

З опису Луцького замку, складеного урядовцями польського короля Сигізмунда П Августа 1552 р. // Луцьку 900 років: Збірник документів і матеріалів. – К.: Наук. думка, 1985. – С. 33-35.

Інвентар Луцького замку і перелік міських і цехових привілеїв жителям Луцька і староства, наведені у люстрації луцького староства 1658 р. // Луцьку 900 років: Збірник документів і матеріалів. – К.: Наук. думка, 1985. – С. 282-287.

Колосок Б.В., Метельницький Р.Г. Луцьк: архітектурно-історичний нарис. – К.: Будівельник, 1990. – 192 с.

Люстрація м.Луцька 1545 р. // Памятники, изданные временною комиссиею для разбора древних актов, высочайше учрежденною при Киевском военном, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. – т. ІV. – Отдел второй. – К.: Университетская типография,1859. – С. 45-143.

Малевская М.В. Исследования Луцкого замка // АО 1983 года.– М.: Б.в., 1985. – С. 309.

Маслов Л. Архітектура старого Луцька. – Львів, 1939. – 51 с.

Сайчук Б.Т. Реконструкція плану забудови Луцького Окольного замку на середину ХVІ ст. та її персоніфікація // Cтарий Луцьк. Науково-інформаційний збірник. – Луцьк: ЛДІКЗ, 1998. – С. 38-58.

Сас П.М. Феодальные города Украины в конце ХV – 60-х годах ХVІ в. – К.: Б.в., 1989.

Станиславский А.И. Планировка и застройка городов Украины. – К.: Б.в., 1971. – 267 с.