Державотворчі процеси

Головним завданням суверенної України з перших днів Ії існування стало здійснення державотворення.

Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.), Акт проголошення незалежності України (24 серпня 1991 p.), підсумки Всеукраїнського референдуму (1 грудня 1991 p.), Конституція України, прийнята 28червня 1996 р., законодавство України, укази Президента України стали правовою основою для побудови незалежної та суверенної Української держави.

1. Пріоритетний напрямок державного будівництва.

1.1. Пріоритетним напрямком державного будівництва після затвердження Акта проголошення незалежності України стало прийняття Конституції України. 28 червня 1996 р. була прийнята Конституція України.

Основні принципи Конституції України:

- суверенітет;

- незалежність;

- демократизм;

- соціальна держава;

- правова держава;

- пріоритет загальнолюдських цінностей;

- поділ влади.

Конституція України закріпила принципи організації державної влади. Відповідно до Статті 5 Україна є республікою.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади й органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народу і не може бути узурповане державою, його органами чи урядовцями.

2. Формування трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої, судової. Статтею 6 передбачено, що державна влада в Україні здійснюється на принципах поділу на законодавчу, виконавчу і судову.

2.1. Законодавча влада. Відповідно до Статті75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. До складу парламенту входять 450 народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Народні депутати здійснюють свої повноваження на постійній основі. Верховна Рада працює сесійно; сесії проводяться у формі пленарних засідань. Повноваження парламенту визначені Статтею 85 Конституції України.

Парламентські вибори відбулися в 1994, 1998, 2002, 2006,2007 (позачергові) pp. Позачергові парламентські вибори 30 вересня 2007 р. відбулися за пропорційною системою в загальнодержавному виборчому окрузі. Прохідний бар'єр для партій і блоків становив 3% від числа виборців, що взяли участь у голосуванні.

На початок вересня 2008 р. функціонує Верховна Рада України VI скликання, обрана на позачергових парламентських виборах 30 вересня 2007 р. 4грудня 2007 р. Головою Верховної Ради України обраний А. Яценюк.

2.2. Інститут президентства. У системі владних структур України Президент як глава держави займає особливе місце. Характерним є співвідношення цього інституту з демократичним принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Відповідно до чинного законодавства Президент України прямо не зв'язаний з жодною з них, але одночасно відіграє важливу роль у їхньому функціонуванні. У новітній історії України посада Президента вперше з'явилася в 1991 p., коли Верховна Рада України схвалила Постанову «Про вибори Президента Української РСР» (25 червня 1991 p.).

За Конституцією України президент є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції, прав і свобод людини.

Конституційні принципи порядку обрання Президента України встановлені Статтею 103 Конституції. Президент обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на 5 років. Та ж сама особа не може бути обраною президентом більше, ніж два терміни поспіль.

3 часу проголошення незалежності громадяни України чотири рази (у 1991,1994,1999,2004 р.) обирали Президента своєї держави.

Першим Президентом незалежної України 1 грудня 1991 р. був обраний Л. Кравчук. На других виборах Президента України 26 червня 1994 р. перемогу здобув Л. Кучма. На виборах у 1999 р. переміг діючий Президент України Л.Кучма. 26грудня 2004 р. Президентом України був обраний Е. Ющенко.

При Президенті України функціонує Рада національної Безпеки й оборони України, що координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки й оборони.

2.3. Вищий орган виконавчої влади. Вищим органом у системі органів виконавчої влади України відповідно до Статті 113 є Кабінет Міністрів (уряд України). Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри та міністр Кабінету Міністрів.

В умовах парламентсько-президентської республіки кандидатуру Прем'єр-міністра для розгляду її у Верховній Раді подає Президент України. Претендентом на що посаду, як правило, є лідер правлячої коаліції, що формується з парламентської більшості у Верховній Раді України. Верховна Рада України на своєму засіданні затверджує (чи відхиляє) кандидатуру на посаду Прем'єр-міністра України.

3 часу прийняття «Декларації про державний суверенітет України» (16 липня 1990 р.) і до вересня 2008 р. склад керівництва Кабінету Міністрів змінювався 17 разів.

2.4. Судова система. За роки незалежності в Україні сформована нова судова система. Судова система здійснюється судовими органами, які у своїй сукупності становлять судову систему України. Складовими цієї системи є Верховний суд України, загальні, арбітражні та військові суди. Нагляд за точним виконанням законів на всій території республіки відповідно до Закону України «Про прокуратуру», прийнятого 5 листопада 1991 p., покликана здійснювати Генеральна прокуратура республіки.

Конституційний суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, завданням якого є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України. Конституційний суд здійснює нагляд за дотриманням Конституції України.

5. Створення системи законодавства. Створення системи законодавства було основним завданням державотворення. Система законодавства України базується на національному і міжнародному досвіді.

4. Створення української армії. Армія є найважливішою ознакою суверенної та незалежної держави, гарантом її захисту. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада УРСР ухвалила Постанову «Про військові формування в Україні». Відповідно до цієї Постанови всі війська, дислоковані на території України, переходили в підпорядкування Верховної Ради. Було створене Міністерство оборони, яке очолив К. Морозов. У жовтні 1991 р. Верховною Радою була прийнята «Концепція оборони і будівництва Збройних Сил України». В основу її був покладений принцип розумної достатності щодо структури, чисельності й озброєнь армії.

6 грудня 1991 р. був прийнятий Закон «Про Збройні Сили України». У жовтні 1993 р. Верховна Рада України прийняла «Воєнну доктрину України». Документ такої ваги республіка прийняла першою серед країн СНГ. 3 урахуванням трирічного досвіду він ставив завдання розбудови Збройних Сил України у трьох площинах - воєнно-політичній, воєнно-технічній та воєнно-економічній.

На початку XXI ст. на порядок денний постало питання про здійснення військової реформи. її головними складовими повинні стати: забезпечення безпеки країни і підвищення її обороноздатності; підвищення бойової готовності Збройних Сил на основі підвищення ефективності їхньої діяльності, сучасних досягнень НТР, оптимізації чисельності особового складу й озброєнь; перехід на професійну армію; забезпечення соціального захисту військовослужбовців.

5. Інші пріоритетні напрямки державотворення. Найважливішими пріоритетними напрямками державного будівництва з 1991 р. стали:

- створення Служби безпеки України (СБУ);

- недоторканність державних кордонів, регламентація їхнього режиму, охорона; з цією метою парламент прийняв ряд законів: Закон «Про державний кордон України» (4 листопада 1991 p.), Закон «Про прикордонні війська України»;

- затвердження Державної символіки України: 16 січня 1992 р. Верховною Радою був затверджений Державний гімн України (Державним гімном України стала пісня «Ще не вмерла України...», яку написав композитор М. Вербицький на слова П. Чубинського); 28 січня 1992 р. Верховна Рада затвердила Державний прапор України; 19лютого 1992 р. Верховна Рада затвердила Державний малий герб України, яким став золотий тризуб на блакитному тлі;

- прийняття 8 жовтня 1991 р. Закону «Про громадянство України»;

- введення у вересні 1996 р. національної валюти - гривні;

- установлення дипломатичних відносин з іншими державами.

6. Політична (конституційна) реформа.

6.1. Основні типи республіки як форми державного правління. Республіка як форма державного правління поділяється на такі основні типи:

- президентська;

- парламентська;

- змішана (президентсько-парламентська або парламентсько-президентська).

а) Президентська республіка. Президентська республіка характеризується тим, що домінуючу роль у ній відіграє глава держави - президент. Домінування виражається в тому, що президент зазвичай обирається всім народом і внаслідок цього дістає легітимність і найширші повноваження. Він не залежить від інших органів державної влади (наприклад, парламенту). Президент безпосередньо очолює виконавчу владу (уряд), самостійно (або при мінімальній участі парламенту) призначає міністрів незалежно від партійного складу парламенту; уряд несе відповідальність безпосередньо перед президентом; у деяких державах президент має право розпуску парламенту. Будучи головою виконавчої влади, президент одночасно практично стоїть над всіма органами держави і виступає в ролі арбітра між ними. На сьогодні президентськими республіками є США, Бразилія, Аргентина, Мексика, Єгипет, Сирія, ПАР та інші держави.

б) Парламентська республіка. Парламентська республіка будується на протилежних принципах від президентської. Центральну роль у житті республік даного типу відіграє парламент. Парламентська республіка характеризується такими ознаками: президент, як правило, обирається парламентом; президент не відіграє самостійної ролі, він виконує волю парламенту й уряду, несе відповідальність перед парламентом; парламент вирішує всі найважливіші питання державного життя; парламент формує уряд; уряд відповідальний перед парламентом (він може бути відправлений у відставку в результаті вотуму недовіри). Прикладами парламентських республік на сьогодні є Німеччина, Італія, Угорщина, Чехія, Індія.

в) Змішана республіка. Змішана республіка займає проміжну позицію між президентською і парламентською. Влада в ній поділяється приблизно нарівно між президентом і парламентом. Залежно від деякого пріоритетного володіння повноваженнями і визначеним лідерством у цьому питанні з боку президента чи парламенту змішана республіка може бути президентсько-парламентською чи парламентсько-президентською.

Характерними ознаками змішаної республіки є: президент, як правило, обирається всім народом і виконує свої функції, а парламент - свої; президент і парламент спільно беруть участь у формуванні уряду (наприклад президент за поданням глави уряду або самостійно пропонує кандидатури міністрів, а парламент затверджує їх); прем'єр-міністр відіграє самостійну роль, фактично є другою особою після президента у державі; уряд несе відповідальність і перед президентом, і перед парламентом (президент може самостійно відправити уряд у відставку, а парламент може висловити уряду вотум недовіри). Прикладами змішаних республік можуть служити Україна, Франція, Польща, Португалія, Фінляндія та інші держави.

6.2. Проголошення курсу на здійснення реформи. На початок 2005 р. Україна була президентсько-парламентською республікою. Пропозиції про внесення змін до Конституції України і формування на цій основі парламентсько-президентської республіки вносилися вже незабаром після прийняття Основного Закону країни в 1996 р. Однак зосередження значних повноважень у руках Президента було виправданим у перші роки становлення держави на основі прийнятої Конституції України. Згодом у практиці державотворення почав проявлятися дисбаланс у повноваженнях і відносинах між Президентом, парламентом і урядом.

У серпні 2002р. у телевізійному зверненні Президента України Л. Кучми до українського народу з приводу святкування 11-ї річниці незалежності України офіційно був проголошений курс на реформу політичної системи держави. Глава держави, зокрема, сказав: «Для стійкого і динамічного розвитку України необхідні рішучі зміни в її політичній системі... Для подальшого розвитку країна вимагає переходу до іншої політичної системи - парламентсько-президентської республіки... Одним із кроків у напрямку політичних реформ повинна стати реформа нашого виборчого законодавства, яке повинне відповідати вимогам парламентсько-президентської системи... Назріла потреба в адміністративно-територіальній реформі... Перехід до парламентсько-президентської моделі й посилення місцевого самоврядування - це і є наш європейський вибір... I як остаточна констатація факту: починати політичну реформу треба вже сьогодні».

6.3. Механізм здійснення реформи. Таким чином, стрижень політичної реформи полягав у трансформації президентсько-парламентської форми державного правління в парламентсько-президентську. У цьому випадку деякі повноваження від президента повинні перейти до парламенту. Але при цьому зростала і відповідальність Верховної Ради, зокрема, за формування і діяльність уряду.

Механізм цього процесу був запропонований такий: за підсумками парламентських виборів, що повинні відбуватися на партійній основі, формується коаліція депутатських фракцій, представлених у Верховній Раді, що становить парламентську більшість. 3 представників коаліції формується уряд, за діяльність якого несуть відповідальність ті політичні сили, що делегували своїх представників у керівництво Кабінету Міністрів.

6.4. Хід здійснення політичної реформи. 3 моменту проголошення ідеї здійснення політичної реформи було внесено декілька її проектів. Їхнє обговорення відбувалося в гострій політичній боротьбі.

На якийсь час питання про здійснення політичної реформи нібито «зависнуло в повітрі». До нього повернулися під час гострої політичної кризи, що вибухнула в країні в період президентських виборів 2004 р.

8 грудня 2004 p. у пакеті з іншими найважливішими законопроектами було розглянуте питання про політичну реформу, що передбачає перехід України від президентсько-парламентської республіки до парламентсько-президентської не пізніше 1 січня 2006 р. (перший етап - з 1 вересня 2005 p.). За цей пакет законопроектів проголосували 402 народних депутати. Відповідні зміни були внесені до Конституції України.

Нові Закони України безпосередньо в сесійній залі підписав Президент України Л. Кучма. Прийняття нових Законів України (у тому числі і стосовно порядку проведення повторного голосування щодо виборів Президента України) дозволило істотно стабілізував політичну обстановку в країні.

6.5. Сутність політичної реформи. 8грудня 2004 р. Верховна Рада України 402 голосами затвердила проект Закону України №4180 «Про внесення змін до Конституції України», що був попередньо схвалений парламентом у червні 2004 р. У жовтні цього ж року Конституційний суд визнав цей проект закону відповідним до чинної Конституції. Сутність нового закону полягає в переході до парламентсько-президентської форми державного правління і перерозподілі повноважень у системі вищих органів влади.

а) Кабінет Міністрів. Відповідно до прийнятого закону Кабінет Міністрів є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів несе відповідальність перед Президентом і Верховною Радою і підзвітний парламенту в межах, передбачених Конституцією.

Уряд призначається Верховною Радою. Зокрема Прем'єр-міністр призначається парламентом за поданням Президента. Кандидатуру для призначення на посаду Прем'єр-міністра Президент вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій, що становить у Верховній Раді більшість.

Міністр оборони і міністр закордонних справ призначаються Верховною Радою за поданням Президента, інші члени Кабінету Міністрів призначаються парламентом за поданням Прем'єр-міністра.

Кабінет Міністрів складає свої повноваження перед новообраною Верховною Радою.

б) Верховна Рада, Термін повноважень Верховної Ради збільшується з 4 до 5 років. За новим законом депутати працюють у парламенті на постійній основі і не мають права суміщати свій депутатський мандат з роботою в уряді, інших виконавчих органах влади, в органах судової влади тощо.

Вибори до парламенту згідно з новим законом проводяться на пропорційній основі та за партійними списками (кількість депутатських мандатів від тієї чи іншої партії повинно відповідати кількості голосів виборців у процентному відношенні, поданих за ту чи іншу партію на парламентських виборах). За результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій (а не окремих депутатів!), до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного. - 450 осіб - складу парламенту. Коаліція в парламенті формується протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання парламенту.

в) Президент. Згідно з конституційною реформою президент має право достроково припинити повноваження парламенту, якщо:

-протягом 1 місяця не буде сформована коаліція депутатських фракцій;

- протягом 60 днів після відставки уряду не буде сформований персональний склад Кабінету Міністрів;

- протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не зможуть початися.

Рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради приймаються Президентом після консультацій з Головою Верховної Ради, його заступниками і головами депутатських фракцій і груп. Повноваження Верховної Ради не можуть бути достроково припинені Президентом в останні 6 місяців повноважень парламенту.

Зміни в Конституції передбачають, що у разі дострокового припинення повноважень Президента виконання його обов'язків покладається на Голову Верховної Ради.

За Президентом залишене право призначати голів обласних державних адміністрацій. Також Президент буде мати право припиняти дію актів уряду за мотивами їхньої невідповідності Конституції з одночасним зверненням до Конституційного суду.

Таким чином, за новим законом в умовах переходу до парламентсько-президентської республіки повноваження Верховної Ради України збільшуються, а Президента - зменшуються.