Драми Хротсвіти Гандерсгеймської в їх співвідношенні з «оттонівським відродженням

Драми Хротсвіти Гандергеймської в їх співвідношенні з “оттонівським відродженням”

Оттонівське відродження
Оттон І Великий

Після занепаду імперії Карла Великого і його нащадків, у зв’язку з виникненням нових центрів культурного та політичного життя у Франції з одного боку і в Германії з іншого, культурні традиції, так високо підняті інтелектуалами Карлової Академії і їх учнями, продовжили жити новим життям. В Германії період культурного підйому був пов’язаний з правлінням так званої Саксонської династії – Оттонів. При дворі Оттона І відродилась Академія, де збирались найосвіченіші люди свого часу. Тут розвивалась літературна діяльність, переписувались рукописи, робилися спроби розповсюдження знань класичної латини та римської літератури. При дворі та деяких монастирях виникали школи. Брунон, німецький єпископ, мандрівник та місіонер, заснував вищу школу в Кельні, яка грала важливу роль в розвитку культури. За Оттона І багато іноземців було запрошено до німецького двору. Декілька раз приїжджав з Італії єпископ Кремони Ліутпранд, дипломат та історик, який пізніше написав панегіричний твір «Historia Ottonis». Твір цей складається з 22 глав і описує правління Оттона І з 960 до 964 року, а також подробиці його другого походу в Італію. Серед місцевих інтелектуалів особливо виділявся вчений монах Герберт (950-1003) – один з найосвіченіших людей свого часу: філософ, математик, музикант, астроном. Він залишив ряд математичних, філософських, літературних та історичних творів, був вчителем Оттона ІІІ, архієпископом. В 999 р. імператор звів Герберта на папський престол під іменем Сільвестра ІІ. В цю епоху були створені важливі для історії Х ст. літописи, в саксонські міста переносилась культура старих римських міст по Рейну і Дунаю. В Люттіху, Камбрі, Трирі, Меці з’явились агіографи-літописці. Були перекладені німецькою мовою псалми та книга Йова. Монах Корвейського монастиря Відукінд написав «Саксонську історію» в трьох книгах, в якій намагаючись прославити подвиги саксів та їх королів, викладає на основі старих саг, пісень, переказів, античних та середньовічних джерел історію саксів та королів Саксонської династії (Генріха І та Оттона І). Події в «Саксонській історії» доведені до 967 року. Цей твір був створений Відукіндом за проханням доньки Оттона І, абатиси Кведлінбурської Матильди. Серед основних осередків літературного життя відзначився Гандерсгеймський монастир, монахині якого читали не тільки житія святих, але й літературу римського спадку – Вергілія, Теренція тощо. Серед них особливо відзначилась Хротствіта, про яку буде йтись пізніше. В Мерзенбурзі Титмар, єпископ Мерзенбурзький, написав латинською мовою хроніку свого єпископства, що охоплює період з правління Генріха І до 1018 року (найбільш докладно вона описує періоди правління Оттона ІІІ і Генріха ІІ). Цікаво те, що ця хроніка також є важливим історичним джерелом у тому, що стосується германо-слов’янських відносин, вона містить відомості в тому числі і з історії Русі, деякі з описаних подій скоріш за все почерпнуті Титмаром у очевидців подій. До творів цього часу належить і анонімна «Пісня про Оттона». Ця кантика написана сміливо, врозріз традиції вченої латинської поеми, яка була створена поетами Карлової Академії та Ермольдом. Вона розповідає про те, як воїни Оттона розгромили на Лехському полі мадярські полчища. Кантика написана своєрідним коротким віршем, з тенденцією до алітерації, що потім стане типовим для германських епічних пам’яток. Цікавою є і поема «Вальтарій», яка приписувалась монаху Еккехарту, але зараз вважається твором Геральда (ІХ ст.). В цій поемі описується історія Вальтера Аквітанського, яка відома в багатьох варіантах. Поема про Вальтера належить до вергілієвського напрямку латинської героїчної поезії ІХ-Х ст. Що стосується інших сторін розвитку культури, то будувались прекрасні нові храми та монастирі. Покращувалось землеробство, розвинулась промисловість та міське життя. Освіта розповсюджувалась не лише серед кліриків, а й серед мирян, до того ж його могли отримати не тільки чоловіки, а й жінки. Багато шляхетних дам говорили і читали латиною і славились своєю вченістю. При Оттоні ІІ, одруженому на грецькій принцесі Феофано, посилився візантійський вплив. Особливу пишність і витонченість набрав побут королівського двору і феодалів. Для Оттонівського відродження також характерне посилення культурних зв’язків з Візантією. Це особливо вплинуло на книжкову справу, викликавши розквіт книжкової мініатюрі стики, основним центром котрих став монастир Райхенау. Хротсвіта Гандерсгеймська
Серед літературних діячів оттонівського відродження варто відмітити Хротсвіту (Hrotsvitha, Hrotsuit, Roswitha) Гандерсгеймську (пр. 935 – 1002) – поетесу-монахиню, яка прославилась своїми повчальними комедіями. Свідоцтв про життя Хротствіти збереглось дуже небагато. Відомо, що вона походила з нижньосаксонського дворянського роду і в юному віці поступила в Гандерсгеймський монастир. Її наставницею в обителі стала Герберга, племінниця Оттона І, пізніше – абатиса монастиря. Саме в цій обителі протягом двадцяти років були створені всі твори Хротствіти – вісім легенд, шість драм і два історичних епоса, один з яких прославляє діяння Оттона Великого («Gesta Ottonis»), а другий розповідає про історію Гандерсгеймського монастиря («Primordia coenobii Gandershemensis») і містить настільки поетичні описи природи, що ці уривки рекомендують для вивчення на уроках класичної латини. Твори Хротствіти дозволяють зробити висновок, що вона була добре знайома з «Енеїдою» та «Буколікою» Вергілія, з комедіями Теренція, з творчістю пізньоантичних поетів Пруденція та Седулія, а також англосаксів Альдхельма та Алкуїна. В своїх поетичних творах Хротсвіта використовувала античні віршові форми – гекзаметр і так званий елегійний дистих – строфу, що складається з двох неримованих рядків, один з яких написаний гекзаметром, інший – пентаметром. Майстерно володіючи латинським віршем, Хротствіта виступила в своїх п’єсах як поетеса-новатор, широко застосовуючи досвід середньовічних латинських поетів, котрі звернулись до рими. Рими та різні види асонансів та аллітерацій, що проникли в латинську поезію до Х ст.. роблять п’єси Хротствіти звучними, музикальними. Хротсвіта передає імператору Оттону свій рукопис. Гравюра А. Дюрера, 1501 р.

«Легенди» Хротствіти – це поетично оформлені перекази про святих. Особливу цікавість серед них викликають дві. Перша – про святого Пелагія, де зображені не тільки страждання іспанського мученика але й дається уявлення про життя країни під мавританським пануванням. В іншій легенді, про Феофіла – вперше в історії літератури виникає сюжет угоди людини з дияволом. Але набагато більш цікавими та оригінальними є шість так званих комедій Хротсвіти, в передмові до яких автор повідомляє, що багато християн віддають перевагу світським книгам, а не Святому Писанню, інші, хоча і читають Писання, але заради насолоди мовою читають «вигадки» Теренція та інших язичників. «Ось чому я, сильний голос гандергеймський, вирішила наслідувати їм, і тим же стилем, яким вони розповідають ганебні історії розпусних жінок, розповісти про похвальну цнотливість святих дів». Спираючись на традицію Теренція Хротствіта створила оригінальні твори, що залучили досвід і візантійської, і західноєвропейської агіографії. Її п’єси присвячені найчастіше найбільш гострому, конфліктному епізоду того чи іншого житія, беруть драматичний матеріал в зіткненні героїчного мученицького характеру та «темного» варварського язичницького оточення. Створюючи в своїх драмах дещо схоже на сцени з життя пізньоантичного суспільства, Хротствіта, звичайно, надавала їм сучасного колориту, вводила в свої твори багатий побутовий матеріал, який розкривався в своєрідних комічних епізодах. Поєднуючи примітивний побутовий комізм з високими патетичними сценами жорстоких випробувань, Хротствіта добивалась нових художніх ефектів, яких не знала антична драматична традиція. Ідея цнотливості поєднує всі її драми, сюжети яких вона бере з побутувавших в той час легенд. Хоча ці драми і не передбачались як основа для вистави, а тільки як твори для читання, в деяких сценах є і трагічні, і комічні ефекти, діалог майже завжди є живим і виразним, дія швидко іде вперед. Драма «Галлікан» є своєрідною історичною трагедією, «Дульциций» - єдина п’єса, яка може бути з деяким правом названа комедією (воєначальник Діоклетіана відправляється вночі у в’язницю до трьох святих дів, краса яких вразила його. Але осліплений за волею божою, він залицяється до брудного кухонного посуду і, вимазаний сажею і брудом повертається до своїх воїнів). Цікаво те, що благочестива монахиня, яка провела майже все своє життя в стінах монастиря, показує глибоке знання побутових стосунків; ні в драмах, ні в легендах вона не намагається запобігати деяких непристойностей і завжди називає речі своїми іменами. Залишаючись явищем літератури церковної, драматургія Хротствіти разом з тим насичена і земними почуттями і мотивами. Хротствіта померла близько 1000 року. Її твори були забуті до 90х років ХV ст., коли німецький гуманіст Конрад Цельтіс, розшукуючи латинські рукописи в бібліотеці монастиря св. Еммерама в Регенсбурзі, знайшов рукописну збірку, яка містила твори до тих пір невідомої письменниці. Це відкриття стало сенсацією, ім’я Хротствіти як ранньої та національної представниці латиномовної літератури було надзвичайно високо піднесено німецькими гуманістами. В 1501 році в Нюрнберзі вперше побачило світ друковане видання творів Хротствіти, прикрашене гравюрами школи Дюрера. Але в 1867 році професор І. Ашбах запідозрив Конрада Цельтеса в літературній підробці і навів багато вагомих аргументів. Він приписував твори Хротствіти абатисі Нюрнберзького монастиря, талановитій співучасниці містифікації Цельтеса. Але Р.Копке в другому томі своїх «Ottonishe Studien» (Берлін, 1869) блискуче спростував ці підозри. Отже, Хротсвіта Гандергеймська є однією з найвидатніших представників Оттонівського відродження, а також вважається першою жінкою-поетесою в Германії і навіть в усьому західному світі з часів античності. Список використаної літератури
1. Аверинцев С. С., Гаспаров М. Л., Самарин Р. М. Каролингское и Оттоновское возрождение (VIII—Х вв.) // История всемирной литературы: В 8 томах / АН СССР; Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького. — М.: Наука, 1983—1994. - Т. 2. — 1984. — С. 453—459. 2. Андреев М. Средневековая европейская драма. – М., 1989. 3. Зарубежная литература зарубежных веков. Хрестоматия. – Вып. 1. – М., 1974. – С. 11 – 32. 4. Кирпичников А. Очерки из истории средневековой литературы. – М. 1969, С. 242 5. Смирнова Е. Д., Сушкевич Л. П., Федосик В. А. Средневековый мир в терминах, именах, названиях. Минск: «Беларусь», 2001 6. Рябова Т.Б. Женщина в истории западноевропейского средневековья. Иваново, 1999. C. 159-167. 7. Уоллес-Хедрилл Дж.-М. Варварский запад: Раннее Средневековье. – Спб., 2002. – с. 120 – 189.