Російський цар Микола ІІ

Реферат на тему:

“Російський цар Микола ІІ”

Микола ІІ Олександрович

(6.05.1868 - 17.07.1918)

(21.10.1894 - 2.03.1917)

Микола ІІ, старший син імператора Олександра ІІІ й імператриці Марії Федорівни, зійшов на престол після смерті свого батька. Коронація Миколи ІІ ознаменувалася катастрофою на Ходинському полы в Москві, у якій загинули кілька сотень людей.

Микола ІІ одержав гарну освыту, він володів французькою, англійською і німецькою мовами. У жовтні 1890 року великий князь Микола Олександрович зробив подорож на Далекий Схід, направляючись через Відень, Грецію і Єгипет в Індію, Китай і Японію. Зворотний шлях Миколи Олександровича лежав через весь Сибір.

Імператор був простий і легко доступний. У його характері сучасники відзначали два недоліки - слабку волю і мінливість.

Усе царювання Миколи ІІ пройшло в обстановці революційного руху, що наростав. На початку 1905 року в Росії спалахнула революція, що поклала початок деяким реформам. 17 квітня 1905 року був виданий Маніфест про віротерпимість, що дозволяв росіянинам переходити з православ'я в інші християнські релігії і визнавав релігійні права розкольників. 17 жовтня 1905 року вийшов Маніфест, по якому визнавалися основи цивільної волі: недоторканість особи, воля слова, збор і союзів. Була заснована Державна дума (1906 р.), без схвалення якої жоден закон не міг ввійти в силу.

По проекті П.А.Столипына проводилася аграрна реформа: селянам було дозволено вільно розпоряджатися своєю землею, створювати хутірські господарства. Була зроблена спроба скасування сільської громади, що мало величезне значення для розвитку капіталістичних відносин у селі.

В області зовнішньої політики Микола ІІ почав деякі кроки по стабілізації міжнародних відносин. У 1898 році російський імператор звернувся до урядів Європи з пропозиціями підписати угоди про збереження загального світу і встановлення меж постійного росту озброєнь. У 1899 і 1907 роках відбулися Гаазькі конференції миру, окремі рішення яких діють і донині.

У 1904 році Японія оголосила Росії війну, що закінчилася в 1905 році поразкою російської армії. За умовами мирного договору Росія сплатила Японії близько 200 млн. карбованців за утримання російських військовополонених і уступила їй половину острова Сахалін і Квантунську область з фортецею Порт-Артур і містом Далянь (Дальній). У 1914 році Росія на стороні країн Антанти проти Німеччини вступила в Першу світову війну.

Невдачі на фронті в Першій світовій війні, революційна пропаганда в тилу й у військах, розруха, міністерська чехарда і т.д. викликали різке невдоволення самодержавством у різних колах суспільства. Військові реформи 1905-12 років, що проводилися після поразки Росії в російсько-японській війні 1904-05 років, яка виявила серйозні недоліки в центральному управлінні, організації, системі комплектування, бойовій підготовці і технічному оснащенню армії. У перший період Військових реформ (1905-08) було децентралізовано вище військове керування (засноване незалежне від Військового міністерства Головне управління Генерального штабу, створена Рада державної оборони, генерали-інспектори були підлеглі прямо імператору), скорочені терміни дійсної служби (у піхоті і польовій артилерії з 5 до 3 років , в інших родах військ з 5 до 4 років, на флоті з 7 до 5 років), омолоджений офіцерський склад; поліпшені побут солдатів і матросів (харчування і речове постачання) і матеріальне становище офіцерів і солдатів.

У період Військових реформ (1909-12) була проведена централізація вищого керування (Головне керування Генштабу включене до складу Військового міністерства, скасована Рада державної оборони, генерали-інспектори підлеглі військовому міністру); за рахунок слабких у бойовому відношенні резервних і фортечних військ посилені польові війська (число армійських корпусів збільшилося з 31 до 37), створений при польових частинах запас, що при мобілізації виділявся для розгортання другочергових (включаючи польову артилерію, інженерні і залізничні війська, частини зв'язку), створені кулеметні команди в полках і корпусні авіазагони, юнкерські училища перетворені у військові училища, що одержали нові програми, уведені нові статути і наставляння. На початку березня 1917 року голова Державної думи М.В.Родзянко заявив Миколі ІІ, що збереження самодержавства можливо тільки за умови передачі трону царевичу Олексію при регенстві брата імператора великого князя Михайла. 2 березня 1917 року Микола ІІ, з огляду на слабке здоров'я свого сина Олексія, відрікся від престолу на користь свого брата Михайла Олександровича. Михайло Олександрович також підписав Маніфест про зречення від престолу. У Росії почалася республіканська ера.

5 травня 1905 року була затверджена Рада державної оборони; думка про цю установу була зовсім правильною: необхідно була така установа, у якому зосереджувалися б головні питання оборони держави, при участі представників військового і морського відомств. Головою був призначений князь Микола Миколайович, одночасно з цим пішло перетворення Військового міністерства й установа посади інспектора піхоти; на цю посаду був призначений генерал-ад'ютант О.К.Гриппенберг. По питанню про перетворення Військового міністерства було запропоноване створення посади начальника Генерального Штабу, незалежного від військового міністра. Аналогічно було запропоноване перетворення і Морське міністерство, а саме заснувати посади командуючих флотами і підкорити їхньому Государю через Раду державної оборони. Проект був відхилений, тому що діяльність Ради була незадовільною.

З 9 березня по 14 серпня 1917 року колишній імператор і члени його родини містилися під арештом у Царському Селі, потім їх переправили в Тобольськ. 30 квітня 1918 року в'язнів привезли в Екатеринбург, де в ніч на 17 липня 1918 року по постанові СНК і ВЦИК колишній імператор, його дружина і діти і слуги, що залишилися при них доктор і, були розстріляні чекістами.

Микола Олександрович, старший син імператора Олександра ІІІ і його дружини Марії Федорівни, вступив на престол 21 жовтня 1894 року. 14 травня 1895 року в Успенському соборі Московського Кремля відбулася коронація Миколи ІІ. Після коронації урочиста процесія на чолі з імператором вийшла з Успенського собору і направилася в Архангельський собор, у якому поховані перші царі династії Романов, щоб поклонитися їх могилам. Після відвідування Благовіщенського собору імператор відправився у Великий Кремлівський палац. Перший день коронаційних торжеств закінчився парадним обідом у Грановитій палаті Московського Кремля.

18 травня 1896 року, під час роздачі царських подарунків з нагоди коронації Миколи ІІ, на Ходинському полі (у північно-західній частині Москви, на початку сучасного Ленінградського проспекту) відбулися трагічні події. Через недбалість організаторів церемонії і міської влади почалася тиснява, у якій, по офіційним даним, загинули 1389 і одержали каліцтва 1300 чоловік.

Російсько-японська війна 1904-1905 р. велася за панування в Північно-Східному Китаї і Кореї. Війна була почата Японією. У 1904 році японський флот напав на Порт-Артур, оборона якого продовжувалася до початку 1905 року. Росія потерпіла поразки на ріці Ялу, під Ляояном, на ріці Шахе. У 1905 році японці розгромили російську армію в генеральному бої при Мукдені, а російський флот - при Цусимі. Війна закінчилася Портсмутським миром 1905 року, за умовами якого Росія визнала Корею сферою впливу Японії, уступила Японії Південний Сахалін і права на Ляодунський півострів з містами Порт-Артуром і Далеким. Поразка російської армії у війні прискорило початок революції 1905-1907 р.

Революція, що почалася в Росії в 1905 році, була викликана капіталістичним розвитком, що прискорився, Росії, ростом політичної самосвідомості буржуазії, класовою консолідацією і боротьбою пролетаріату і необхідністю усунути спадщина феодалізму у виді самодержавства, панування поміщицького землеволодіння, общинних порядків у селі. Загострення соціальне- політичного конфлікту було прискорено російсько-японською війною 1904-1905 рр. Поштовхом до початку революції послужив розстріл 9 січня 1905 року мирної робочої демонстрації в Петербурзі. Найбільш активною революційною силою виступили робітники, ширилися селянські хвилювання, почалося революційне шумування в армії і у флоті. З вимогами реформ виступила буржуазія. Виникали професійні і політичні союзи, зміцнювалися революційні партії, з'явилися ліберальні і консервативні буржуазні партії. У Маніфесті від 17 жовтня 1905 року цар пішов на поступки, пообіцявши політичні свободи й започаткування Державної думи.

У грудні 1905 року були подавлені збройні повстання робітників у промислових центрах Росії. Однак страйки продовжувалися. Розгін 2-й Державної думи (3 червня 1907 року) означав кінець революції. Хоча революція 1905-1907 р. і не усунула корінних протиріч російського суспільства, проте вона змусила самодержавство піти на створення парламентського представництва і почати реформи, що дали новий імпульс розвитку капіталізму в Росії.

Державна дума - законосовещательное, представницька установа Російської імперії (1906-1917 р.) - була заснована Маніфестом 17 жовтня 1905 року. Дума розглядала законопроекти, що потім обговорювалися в Державній раді і затверджувалися царем. Багатоступінчасті вибори в Думу проводилися по 4 нерівноправним куріям. Половина населення країни (жінки, студенти, військовослужбовці) не мала виборчих прав. 27 лютого (12 березня) 1917 року Тимчасовий комітет Державної думи сформував Тимчасовий уряд. Формально Дума продовжувала існувати до 6 (19) жовтня 1917 року.

300-річчя дому Романових

У 1913 році Росія з надзвичайним розмахом відсвяткувала 300-річчя царського дому Романових. Ювілей був відзначений пишними торжествами, чудовими парадами, народними гулянками. У світ вийшли розкішні видання, присвячені історії царської династії. Країна з оптимізмом міркувала про майбутнє. Прогнози були різні, однак ніхто не міг припустити, що могутня, казавшаяся повної сил імперія доживає свої останні годи.