Реферат на тему

Країни Східної Європи в другій половині ХХ ст.

Зміст

1. Встановлення радянського панування в країнах східної Европи. 3

2. Криза тоталітарного режиму. 7

3. Революції кінця 80-х років. 11

Література. 15

1. Встановлення радянського панування в країнах Східної Европи

У визвольній боротьбі Східної Європи з німецько-фашистськими окупантами важливу роль відігравали національні фронти, в яких на антифашистській основі співробітничали марксистські, селянські, дрібнобуржуазні та буржуазні партії. У 1943—1945 рр. у всіх країнах регіону до влади прийшли уряди національних фронтів, у яких брали участь і комуністичні партії, що відображало їхню роль у протидії фашизму. В Албанії і Югославії комуністи очолили нові уряди. В інших країнах було створено коаліційні уряди. Зусилля всіх урядів Східної Європи були спрямовані на вирішення першочергових загальнонаціональних завдань: ліквідацію наслідків панування окупаційних і місцевих фашистських режимів, відродження зруйнованої війною та окупацією економіки, відновлення демократії. Під державне управління перейшли підприємства, що належали німецькому капіталу і тій частині буржуазії, яка співробітничала з німцями. Конфіскована в поміщиків і тих, хто співпрацював з окупантами, земля передавалась за невелику плату селянам у власність, а частково переходила до держави.

У країнах Східної Європи утворився новий лад, що тоді отримав назву народної демократії. У політичній сфері його характерною рисою була багатопартійність, а в урядах та інших органах влади значну роль відігравали марксистські партії. У сфері економіки велику роль почав відігравати державний сектор, почала приділятися увага вирішенню аграрного питання. Радянська армія, що знаходилася на території країн Східної Європи, істотним чином впливала на політичну ситуацію в них, забезпечуючи підтримку прокомуністичним силам. Компартії, поступово відтісняючи своїх союзників по національних фронтах, великою мірою визначали політику нових урядів. Навіть там, де комуністи спочатку не мали переваги в парламенті (Польща, Угорщина), вони завдяки радянському тиску контролювали найбільш важливі пости міністрів внутрішніх справ, державної безпеки, збройних сил. Компартії, розглядаючи встановлення ладу народної демократії як етап до побудови соціалізму, вели наступ на політичні та економічні позиції буржуазії. Відбувалася прискорена націоналізація великої та середньої промисловості, здійснювалися репресії проти партій — союзниць комуністів по національних фронтах. В Угорщині переслідувалися керівники Партії дрібних сільських господарів, у Болгарії — Болгарського землеробського народного союзу, у Польщі — Селянської партії тощо. Новим етапом тиску СРСР на народні демократії стала нарада дев'яти комуністичних і робітничих партій (СРСР, Польщі, Чехословаччини, Болгарії, Угорщини, Румунії, Югославії, Франції, Італії) із створення Інформаційного бюро (вересень 1947 р., Польща).

На цій нараді радянські керівники А. Жданов і Г. Маленков поставили вимогу про перехід країн народної демократії до побудови соціалізму за радянським зразком. Перед "братніми" партіями було поставлено завдання здійснити повну націоналізацію, ліквідацію коаліційних урядів, ліберальних і соціал-демократичних партій. Протягом 1947—1948 рр. (завершальний етап — комуністичний переворот у Чехо-словаччині) комуністи встановили свою неподільну владу. Прийшовши до влади, компартії почали копіювати досвід СРСР. Була змінена політична система. Багатопартійність або ліквідовувалась (Угорщина, Румунія, Югославія, Албанія), або некомуністичні партії втрачали політичну самостійність, стаючи частиною коаліцій, фронтів, якими керували комуністи (НДР, Польща, Чехословаччина, Болгарія). Вся повнота влади сконцентрувалася в руках виконавчого апарату, що практично злився з апаратом компартій. За прикладом СРСР здійснювалися масові політичні чистки, були встановлені репресивні режими, права і свободи громадян сильно обмежувалися. З демократією було покінчено, хоча при цьому формально зберігалися конституції, загальне виборче право, регулярно здійснювалися вибори. В країнах Східної Європи були встановлені тоталітарні комуністичні режими. Усі суспільне важливі аспекти життя громадян: політика, економіка, духовна сфера життя — все було підпорядковано контролю держави. Звідси командно-адміністративна система, монополія на владу та істину, насильства та репресії проти тих, хто був в опозиції. Фундаментом тоталітариз-му, його основою стало повне одержавлення основних знарядь та засобів виробництва, відчуження працівника від власності, перетворення його в придаток системи. У сфері економіки "будівництво соціалізму" означало завершення націоналізації промисловості й фінансів, проведення форсованої індустріалізації за рахунок сільського господарства. До того ж колективізація сільського господарства в цих країнах насаджувалася зверху і мала примусовий характер. Вона супроводжувалася не лише спадом сільськогосподарського виробництва, а й розпадом традиційного способу життя. У країнах Східної Європи ринкова економіка поступалася місцем планово-бюрократичній. Відбувалося масштабне ламання економічних і соціальних структур. Більша частина дорослого населення опинилася зайнятою в державному секторі економіки.

Країни Східної Європи відчули на собі негативні наслідки сталінізму в усіх сферах життя. Порушення законності та репресії торкалися тисяч невинних громадян. Репресії значно посилилися до того, що 1948 р. Інформбюро звинуватило Компартію Югославії у відступі від марксизму-ленінізму і буржуазному націоналізмі. Відхід керівників народних демократій від безумовного наслідування радянського досвіду розглядався як націоналістичний ухил. У результаті було репресовано багатьох партійних і державних керівників цих країн (Угорщина — міністр закордонних справ Л. Райк і 6 його колег; Болгарія — перший секретар ЦК БКП Т. Костов; Чехословаччина — генсек КПЧ Р. Сланський і ще 13 політичних діячів та інших). Багато політичних лідерів було ув'язнено — Г. Гусак, В. Гомулка та ін.

Протягом 1946—1948 рр. Радянський Союз і країни народної демократії уклали двосторонні договори про дружбу, співробітництво та взаємодопомогу. Ці договори закріплювали військово-політичний союз між ними, економічне та культурне співробітництво тощо. Спектр економічних відносин між СРСР і країнами Східної Європи став набагато ширшим після створення в січні 1949 р. Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) у складі СРСР, Болгарії, Польщі, Румунії, Угорщини та Чехословаччини. У лютому 1949 р. до РЕВ вступила Албанія, 1950 р. — НДР.

У травні 1955 р. СРСР і сім країн "народної демократії" (Польща, Чехословаччина, НДР, Румунія, Болгарія, Албанія, Угорщина) об'єдналися у воєнно-політичний союз — Організацію Варшавського договору.

2. Криза тоталітарного режиму

У країнах Східної Європи, в яких уже наприкінці 40-х років утвердилася модель державного устрою тоталітарного типу, побудованого за радянським зразком, постійно виникали, розгорталися та заглиблювалися соціально-політичні й економічні кризи розвитку суспільства. Основною причиною політичного невдоволення, економічних криз та соціальних конфліктів У країнах соціалістичного табору було небажання і неготовність їх населення сприймати нестатки і страждання, традиційно звичні для радянського населення, як закономірність. Не сприймали "братні народи" партійний диктат і насилля, а також необхідність неухильного слідування в руслі радянської зовнішньої політики. Першим виявом наростання кризових явищ у тільки но створеній на Сході Європи системі васальних держав сталінської імперії став конфлікт "Сталін — Тіто" в кінці 40-х років. Спроби уряду СРСР змусити Югославію дотримуватися радянської моделі соціалізму призвели до розриву радянсько-югославських відносин.

У червні 1953 р. відбулися антиурядові виступи в Східній Німеччині. Поштовхом до цих виступів стало прийняття урядом НДР непопулярного рішення про підвищення норм виробітку на промислових підприємствах відразу на 40%. Страйки й демонстрації проти урядових економічних рішень переросли в масові політичні виступи тоталітарного режиму В. Ульбріхта. На вулиці Берліна вийшло 100 тис. чоловік. У 350 інших містах НДР в антиурядових виступах брали участь близько 400 тис. чол. Більшість демонстрантів становили робітники, яких на вулиці закликали профспілки. Свій гнів люди спрямовували проти партійних функціонерів та бюрократів, під їх тиском розчинялися ворота в'язниць тощо. 17 червня проти повсталих кинуто радянські танки. Радянські війська відкрили вогонь по маніфестантах. За судовими вироками десятки чоловік розстріляні, тисячі ув'язнені.

Незважаючи на деяке пом'якшення політичного режиму в країнах Східної Європи після смерті Сталіна, кризові явища тут поглиблювалися. Надзвичайно серйозною була криза 1956 р. в Угорщині. Протягом першої половини 50-х років в угорському уряді йшла гостра боротьба між прихильниками демократичних реформ, уособленням яких став Імре Надь, і сталіністами-ортодоксами на чолі з М. Ракоші. 23 жовтня 1956 р. у Будапешті відбулась масова демонстрація, учасники якої, переважно студенти, вимагали демократичних перетворень у країні і протестували проти радянського диктату. Хоч демонстрація була придушена з допомогою радянських військ, вона призвела до політичної кризи в угорському керівництві. Був сформований новий уряд на чолі з І. Надем. Імре Надь оголосив про виведення радянських військ з Будапешта і розпуск органів безпеки, дозволив відновити діяльність раніше існуючих партій, а 1 листопада оголосив про вихід Угорщини із Організації Варшавського договору і перетворення її в нейтральну країну. Проголошувалася необхідність інтегрування в існуючі західноєвропейські економічні структури. Радянське керівництво на чолі з М.С. Хрущовим вирішило силою придушити демократичні перетворення. Радянські війська ввійшли до Будапешта та інших міст Угорщини. У ході збройної боротьби уряд І. Надя був повалений. Влада була передана після "чистки", здійсненої радянськими спецслужбами, Яношу Кадару, який створив Революційний робітничо-селянський уряд. І. Надь, звинувачений в державній зраді, був страчений.

Початок "будівництва соціалізму" в країнах Східної Європи привів до бурхливого економічного зростання, що продовжувалося до середини

60-х рр. Рушієм цього економічного зростання була індустріалізація. Темпи зростання промисловості не мали собі рівних навіть на тлі економічного піднесення на Заході. Засоби для цього були отримані виключно завдяки націоналізації. До того ж вартість робочої сили була низькою. Форсовані темпи індустріалізації породжували обмеження споживання і падіння життєвого рівня. Це було одним із джерел невдоволення, що призвело до політичних криз 50-х рр. У 60-ті рр. в більшості країн Східної Європи джерела швидкого зростання за рахунок будівництва все нових заводів і збільшення кількості робітників вичерпалися, його темпи знизилися. Економічний розвиток тепер можливо було забезпечити лише за рахунок зростання продуктивності праці. Колишні методи управління економікою більше не влаштовували. В 60-ті рр. майже в усіх країнах здійснюються економічні реформи; першою їх здійснила 1963 р. НДР. Підприємствам надавалася деяка самостійність у вирішенні виробничих питань, була дещо підвищена матеріальна зацікавленість у результатах своєї праці тощо. Але позитивні результати цих реформ знецінювалися тим, що продовжував зберігатися незмінним тоталітарний соціалізм, пануючою залишалась адміністративно-бюрократична система. До того ж СРСР, завершивши період "політичної відлиги" відставкою в 1964 р. М.С. Хрущова, почав здійснювати "доктрину Брежнєва", згідно з якою керівництво КПРС присвоювало собі право вирішувати, що відповідає "справі соціалізму", а що їй завадить. Саме це призвело до надзвичайно гострої кризи в Чехословаччині 1968— 1969 рр. Економічна реформа, що почала проводитися в цій країні з 1965 р., не дала очікуваних результатів.

У КПЧ сформувалося реформістське крило, яке піддало критиці непослідовну політику її керівника А. Новотного. У січні 1968 р. він був знятий зі своєї посади. Партію очолили реформатори на чолі з Олександром Дуб-чеком, які висунули програму оновлення чехословацького суспільства і будівництва "соціалізму з людським обличчям". У квітні 1968 р. була опублікована Програма дій КПЧ, у якій було накреслено заходи щодо втілення ринкових механізмів в економіку і демократизації суспільства. Розпочалася "празька весна". Було скасовано цензуру, створено політичні партії і рухи, прискорилася реабілітація жертв репресій. Реакція Радянського Союзу на "празьку весну" була надзвичайно хворобливою. На думку Л. Брежнєва, діяльність О. Дубчека загрожувала "завоюванням соціалізму". В ніч з 20 на 21 серпня війська п'яти держав ОВД — Болгарії, НДР, Польщі, СРСР та Угорщини — окупували Чехословаччину. Керівництво КПЧ на чолі з Дубчеком було заарештоване. Партію очолив Густав Гусак. Розпочалася чистка лав КПЧ. Реформи було припинено, і країна повернулася до свого попереднього стану.

Після 1968 р. реформи в країнах Східної Європи було припинено, вони почали повертатися до попередніх методів управління економікою, отже — до старих проблем. Тоталітарні режими продемонстрували повну неспро-можність у вирішенні назрілих проблем. Адміністративно-командні системи цих країн не розвивали економічне стимулювання виробництва і трудової активності людей. Надмірна централізація стримувала економічну са­мостійність та ініціативність господарських структур. Все це викликало справедливе незадоволення широких верств населення країн Східної Європи. Так, у Польщі спроба її керівництва в другій половині 70-х рр. вирішити назрілі проблеми за рахунок народу викликала справедливе обурення і стала причиною створення нових робітничих організацій, які 1980 р. об'єдналися в незалежну профспілку "Солідарність". У кінці 1981 р. "Солідарність" на чолі з Л. Валенсою розпочала боротьбу за політичну владу. Уряд Польщі оголосив воєнний стан на всій території країни.

Поширився рух за демократизацію і в Чехословаччині, центром якого стала громадська ініціатива — "Хартія-77". Група діячів культури та науки 1 січня 1977 р. виступила з декларацією, в якій розкрила основний зміст вимог та основні напрями демократизації суспільства. Опозиційний рух поширювався в інших країнах Східної Європи.

3. Революції кінця 80-х років

У другій половині 80-х рр. країни Східної Європи опинилися в стані глибокої економічної та соціально-політичної кризи, їх відставання від індустріальне розвинутих країн Заходу дедалі більше посилювалося. Особливо помітним воно стало в таких галузях, як електроніка, інформатика, обчислювальна техніка. Відстала технологія, застарілий машинний парк, низька ефективність сільського господарства були характерні тією чи іншою мірою для економіки всіх країн регіону. Неподільна монополія компартій на владу, злиття партійного й державного апарату, антидемократизм, придушення інакомислення, вирішення нагромаджених соціально-політичних проблем за допомогою сили — всі ці риси були притаманні тоталітарним режимам Східної Європи. Спроби реформування існуючої системи не принесли успіху. Формально схваливши перебудову, розпочату СРСР у квітні 1985 р., лідери компартій соціалістичних країн насправді відверто негативно ставилися до неї. Визначаючи на словах необхідність глибоких економічних і політичних зрушень та докорінного оновлення суспільства, в дійсності вони проводили лише косметичні зміни, що не зачіпали самої суті існуючої системи. Все це викликало глибоку, а то і повну недовіру основної маси населення до існуючих порядків, породило практику проведення політичних "круглих столів". Компартії, погоджуючись на політичний діалог з опозиційними партіями і силами, сподівалися досягти загальнонаціональної згоди в проведенні демократичних перетворень спільними зусиллями. Опозиція домагалась легальних умов для дальшого наступу проти існуючого політичного устрою і проведення змін.

М. Горбачев і перебудова в СРСР стали поштовхом до революцій 1989 р. Зміни в СРСР сприяли посиленню реформістського крила компартій та дискредитації консервативного неосталінського керівництва ними. Відмова від "доктрини Брежнєва", визнання права народів Східної Європи обирати свій шлях розвитку позбавили народи цих країн від страху перед радянською інтервенцією. Майже в усіх країнах події починалися з приходу до влади прихильників "оновлення соціалізму" в компартіях. Це було результатом або гострої внутрішньополітичної боротьби (Польща, Угорщина, Болгарія, Албанія), або відбувалося під безпосереднім тиском масових виступів (НДР, Румунія). Нові сили проголошували курс на заміну тоталітарного соціалізму демократичним; вони підтримували плюралізм і багатопартійність, критику тоталітаризму і політики компартій. На перших же вільних виборах вони, як правило, отримували більшість і приходили до влади, відтісняючи компартії. Вони вже пропонували політичні програми не "оновлення соціалізму", а "будівництва капіталізму", включаючи приватизацію державного сектора, сприяння бізнесу, створення ринкових структур. У політичній області вони продовжували лінію на ліквідацію тоталітарних режимів. У зовнішній політиці вони вимагали ліквідації РЕВ і ОВД, виведення радянських військ зі своїх територій.

У Польщі ПОРП 1988 р. оголосила про економічні реформи і перехід до політичного плюралізму. На "круглому столі" в лютому 1989 р. з участю ПОРП й усіх опозиційних сил, включаючи "Солідарність", була досягнута угода про проведення виборів у парламент на багатопартійній основі. На червневих виборах 1989 р. ПОРП зазнала поразки, а опозиція сформувала уряд на чолі з Мазовецьким. Президентом було обрано лідера ПОРП В. Ярузельського. В січні 1990 р. ПОРП саморозпустилася, залишки її членів створили Соціал-демократичну партію. В грудні 1990 р. на всенародних виборах президента переміг лідер "Солідарності" Л. Валенса. Країна здійснила широкомасштабні економічні реформи, направлені на перехід до ринкової економіки, але економічна ситуація на початку 90-х років залишалася досить скрутною.

В Угорщині початок перетворенням було покладено в травні 1988 р., коли на конференції компартії було визнано необхідність проведення політичної та економічної реформ і змінено керівництво УСРП. Нові лідери виступили з ініціативою проведення "круглого столу" з опозиційними партіями, яких на кінець 1989 р. було понад ЗО. В жовтні 1989 р. замість комуністичної партії була створена соціалістична партія. Однак на перших демократичних виборах навесні 1990 р. перемогу здобули їхні політичні опоненти. Був сформований уряд на чолі з лідером Угорського демократичного форуму Й. Анталлом; президентом став представник вільних демократів А. Гьонц.

У НДР політична криза виникла в жовтні 1989 р., коли розпочалися багатотисячні демонстрації та мітинги проти тоталітарного режиму. 18 жовтня на пленумі СЄПН Е. Хонеккер був звільнений з посади генсека партії та глави держави. Партія проголосила про свій перехід на соціал-демокра-тичні позиції. В результаті активізації опозиційного руху в листопаді було відкрито кордон НДР із Західним Берліном та ФРН, зруйновано Берлінську стіну. На перших демократичних виборах у березні 1990 р. перемогу здобули опозиційні демократичні сили. Розпочалася підготовка до об'єднання Німеччини, яке відбулося 3 жовтня 1990 р.

Мирним шляхом відбувся перехід влади від комуністів до опозиційних демократичних сил у Чехословаччині (так звана оксамитова революція 1989 р.) і в Болгари.

Найтрагічніший характер мали події в Румунії, де існував найбільш жорстокий тоталітарний режим Н. Чаушеску, який охороняла 120-тисячна служба безпеки "Секурітате". Особливість подій в Румунії полягала також в тому, що тут не було свого Л. Валенси як у Польщі, або В. Гавела, як у Чехословаччині, не було комуністів-реформаторів, як в Угорщині та Болгарії. Антиурядові виступи вибухнули в місті Тімішоарі 21 грудня 1989 р., звідки невдоволення існуючим режимом перекинулося на інші міста і насамперед Бухарест. З 22 до 25 грудня відбувалися криваві сутички повсталих з військами служби безпеки. Армія перейшла на бік народу, і режим Чаушеску було повалено. Диктатор і його дружина були страчені. Влада опинилася в руках Фронту національного порятунку на чолі з І. Ілієску, який оголосив про ліквідацію всіх державних структур, що існували в часи диктатури, зокрема комуністичної партії.

Таким чином, виступи широких народних мас, які стали провідною силою демократичних революцій 1989—1990 рр. у країнах Східної Європи, привели до повалення комуністичних режимів. Нові політичні сили, що прийшли до влади, розпочали курс на ринкові реформи і утвердження парламентської демократії. Припинили своє існування Варшавський договір і Рада Економічної Взаємодопомоги. Розпочався складний і досить суперечливий процес вростання пост.соціалістичних країн Східної Європи в європейське і світове співтовариство безпеки.

Література

1. Бінгем Джейн, Чандлер Фіона, Таплін Сем. Всесвітня історія: повна ілюстрована енциклопедія. — К.: Країна Мрій, 2007. — 416c. :

2. Бураков Юрій Васильович, Кипаренко Геннадій Миколайович, Мовчан Степан Петрович. Всесвітня історія. Новітні часи: Підруч. для 11 кл. середніх загальноосвіт. навч. закл. — 5. вид., випр. та доп. — К.: Генеза, 2006. — 416с.

3. Газін Володимир Прокопович, Копилов Сергій Анатолійович. Новітня історія країн Європи та Америки 1918-1945 рр.: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Міністерство освіти і науки України. — Вид. 2-е, доп., перероб. — К.: Слово, 2008. — 472с.