Інвестиційна політика України

курсова робота з політекономії на тему: .

Вступ

Специфічним економічним законом капіталістичного способу виробництва а нині – держав СНД (внаслідок капіталізації їх економіки) е циклічний характер його розвитку. Основна фаза цього розвитку – економічна криза: менш як за два століття капіталістична система господарства пройшла 21 цикл і 21 кризу.

Найглибшою за майже 5 століть існування капіталізму була американська економічна криза 1929 – 1933 року. Вона характеризувалася масовими банкрутствами підприємств, колосальним зростанням армії безробітних, втратою дрібними акціонерами своїх акцій (внаслідок їх повного знецінення) тощо. В цей час уряд США очолював президент Ф.Рузвельт, який першим із керівників капіталістичних держав усвідомив, що без широкомасштабного втручання держави в економіку вона не зможе вийти з кризи, яку породила сама ж ринкова економіка. 1970 – 1980-ті роки увійшли в історію економічного розвитку як роки кризових ситуацій в країнах соціалістичного спрямування. Так звана криза економіки частково призвела до краху найбільшої імперії соціалістичного табору СРСР і формування незалежних держав, зокрема України. Як показав досвід, перехід від тоталітарної, адміністративно-командної до демократичної, ринкової економіки супроводжується загостренням кризових явищ. Так, з кінця 1990 року на Україні триває економічна криза, найважливішими ознаками якої є: по-перше, різке зниження виробництва національного доходу, промислової продукції та продовольства. Так національний дохід в Україні за 1991 – 1993 роки у незмінних цінах знизився на 42%, виробництво продовольства – на 47%, промислової продукції на 42%.

За перше півріччя 1994 року спад виробництва порівняно з відповідним періодом 1993 року становив 36%1. По-друге стрімкі темпи інфляції: у 1992 році вона становила близько 3000%, у 1993 році – понад 10000%. В 1994 темпи інфляції значно скоротилися (до 860%), але за рахунок ще більшого скорочення темпів приросту національного доходу. По-третє, у різкому зниженні життєвого рівня населення. За різними оцінками цей показник погіршився приблизно у 6 разів. По-четверте, у швидкому зростанні армії безробітних. Станом на 1995 рік кількість офіційно зареєстрованих безробітних наближається до 0,5 млн., а приховане безробіття (працівники, які перебувають у вимушених відпустках, працюють неповний робочий день) становить близько 40% від загальної кількості працюючих. По-п’яте у стрибкоподібному зростанні дефіциту державного бюджету.

Так, якщо в 1991 році цей дефіцит становив близько 12%, то в 1993 році 25% внутрішнього продукту (найбільший із країн Східної Європи та колишнього СРСР). У 1994 році дефіцит державного бюджету в абсолютних даних досяг 108 трлн. крб.(або 23% державного бюджету). По-шосте, у різкій поляризації суспільства: з одного боку, швидко формується клас мафіозно-номенклатурної еліти, а з другого – катастрофічно знижується життєвий рівень більшості населення.

Так мінімальна заробітна плата покриває не більше 20% фізіологічного мінімуму, а це породжує реальну загрозу генетичному фонду української нації. Слід зазначити, що в Україні, як і в інших країнах СНД, триває не криза перевиробництва, а криза недовиробництва. Навіть у 1997 році тривало падіння виробництва, головна причина – низький рівень інвестицій, і насамперед – через несприятливий, інвестиційний клімат в країні. Але основними факторами соціально-економічної катастрофи в Україні є: ті, що були успадковані нашою державою від колишнього СРСР; ті, що породжені “реформаторами” з часу проголошення незалежності України; а також фактори, зумовлені необхідністю самого переходу економіки у нашій державі. Рівновага сучасної економічної системи ґрунтується на широкомасштабній діяльності держави, а насамперед на антикризовому регулюванні. Тому й спрямовуються на подолання цих кризових явищ економічна політика, найважливішим елементом якої виступає активізація інвестиційної та інноваційної діяльності у сфері структурної і якісної перебудови господарства. Адже без цілеспрямованої економічної політики держави, інвестиційної політики зокрема, подолати гостру і затяжну економічну кризу, перейти у фазу стабілізації і зростання суспільного виробництва неможливою. Разом з тим, успішне проведення політики, подолання соціально-економічної кризи потребує значних фінансових і матеріальних ресурсів.

Інвестиції, їх суть, види та значення.

Інвестиції (від латинського investio - одягаю) – довгострокові вклади капіталу в галузі економіки всередині країни та за кордоном. Розрізняють фінансові та реальні інвестиції. Фінансові інвестиції (financial investments) являються контрактами, оформленими на папері, такими, як звичайні акції та облігації. Реальні інвестиції це вклади капіталу у промисловість, сільське господарство, будівництво та інше, тобто інвестиції в який-небудь вид матеріальних активів, таких, як земля, обладнання, заводи тощо. У примітивних економіка основна частина інвестицій представлена реальними, в той час коли у сучасній розвиненій економіці більша частина інвестицій представлена фінансовими інвестиціями. Ці дві форми інвестицій повинні взаємодоповнювати одна одну, а не конкурувати.

Разом з тим, існують ще й валові та чисті інвестиції. Валові інвестиції – це загальне збільшення запасу капіталу. Їх порівнюють із затратами (витратами) на заміщення зношених машин, устаткування, споруд та інше. Чистими інвестиціями є ті ж валові інвестиції із відрахуванням засобів, що йдуть на заміщення.

Валові інвестиції – відтворення(заміщення)= Чисті інвестиції

Вони спрямовані на приріст виробничих фондів.

За об’єктом вкладу капіталу інвестиції поділяють на внутрішні і зовнішні. Внутрішні інвестиції – вклади в галузі власної економіки, тобто в межах своєї країни. Зовнішні інвестиції вклади в галузі іншої економіки, тобто за кордон. Для повноцінного економічного розвитку будь-якої країни необхідні як внутрішні, так і зовнішні інвестиції.

Інвестиційний процес або інвестування – процес утворення і поновлення капіталу. Сучасна економіка незалежної України відчуває гострий брак саме(!) інвестиційного капіталовкладення, що пояснюється “широкими” потребами у значних фінансових і матеріальних ресурсах для успішного здійснення реформи з метою подати сучасну економічну кризу в Україні.

Розвиток виробничої сфери в Україні в сьогоднішніх умовах реформування її економіки значною мірою залежить від інвестиції в технологічне переозброєння підприємств, зміну галузевої структури економіки. Для того щоб своєчасно подолати економічне відставання, інтегруватися в Європейське Економічне Співтовариство на засадах рівноправного партнерства необхідно створити конкурентоспроможну промисловість. Це потребує суттєвих інвестицій, перш за все у виробничу сферу. Потреби в інвестиціях у виробничу сферу можна розглядати в двох випадках:

з точки зору подолання кризових явищ

з позиції досягнення вітчизняною промисловістю технологічного рівня розвинутих європейських країн.

Перший аспект передбачає інвестування життєво важливих галузей і виробництва нарівні, який би не допускав їхньої зупинки. Другий аспект стосується суттєвої структурної перебудови виробничої сфери і потребує значно більших коштів, сума яких становить, за різними експертними оцінками, від 30 – 40 до 60 – 70 млрд. дол. США.2 Про такий обсяг інвестування можна говорити лише за умови подолання кризи і пожвавлення економіки.

2. Інвестиційна політика України при переході до ринку.

Інвестиційна політика – комплекс урядових рішень, що визначають основні напрямки використання капіталовкладень в економіку, різні її сфери та галузі. Інвестиційна політика визначається станом економіки, основним завданням народного господарства у виробництві; науково-технічному і соціальному розвитку країни. Ситуація в інвестиційній політиці є своєрідним барометром стану справ в економіці. Якщо інвестиційній процес ослаблений, то немає того каталізатора, який необхідний для кардинальної перебудови народного господарства. При цьому і сам по собі інвестиційний комплекс виявляється “втягнутим” в економічну кризу в числі перших, а виходить з неї – в числі останніх.

Для України найближчими цілями інвестиційної політики є збільшення обсягу капіталовкладень. Важливо досягнути зменшення питомої ваги державних капіталовкладень (вона залежатиме від ступеня роздержавлення і приватизації економіки) і збільшення інвестицій збільшення інвестицій підприємствами за рахунок власних коштів. В основі інвестиційної політики повинно стати здійснення структурних реформ, перерозподіл інвестицій на користь наукомістких галузей, які визначають науково-технічний прогрес, - електроніки, машинобудування, кораблебудування, створення космічної техніки; проведення економічної конверсії виробництва. Разом з тим, необхідне виявлення найшвидшої економічної та соціальної віддачі інвестицій на шляху переходу до нових структур, зміни масштабів господарських одиниць, їхньої цільової переорієнтації переключення на виконання соціальних програм.

На 1998 рік Україна одержала 1,6 млрд. доларів прямих іноземних інвестицій.3 На жаль, ці надходження не спричинили поліпшення стану економіки, хоча завдяки їм можна було б розв’язати багато проблем виробництва. Деякі ж проекти, для фінансування яких було одержано кредити під гарантію уряду, залишилися на папері, і близько 40% таких боргів сплачується не підприємствами – реципієнтами, а з державного бюджету. Інвестиції у виробництво часто-густо лишаються безрезультатними, мабуть, через низьку його ефективність. Як правило, капітал визначає й прибутковість реальної економіки.

Отже конче потрібні додаткові гроші, щоб запустити виробничу сферу та економіку в цілому. Послідовність процесів повинна бути такою: “пускові” інвестиції – пожвавлення і початок піднесення виробництва – інвестиційне піднесення. Залучення інвестицій на першому і наступних етапах має бути різним. На першому етапі необхідно стимулювати загальне пожвавлення економіки і підвищити на цій основі інвестиційну тривалість виробничих підприємств. Для цього потрібна певна кількість грошей, яку можуть дати портфельні інвестиції і короткострокові позички комерційних банків. Водночас мають стимулювання і стратегічні інвестиції, але під суворим контролем за цільовим та ефективним використанням коштів. Допускаються індивідуальні пільги для інвесторів.

На другому етапі, коли економіка почне набирати обертів, а інвестування стане привабливим, потрібні переважно відпрацювання умов стратегічного інвестування і контроль за додержанням національних інтересів.

Головне завдання нинішнього етапу – перехід до загального пожвавлення і виявлення перспектив для стратегічного інвестування об’єктів та програм. Сьогодні в іноземних портфельних інвесторів з’явився інтерес до акцій українських підприємств, але коли таких акцій на ринку ще мало, що пояснюється нерозвинутим фондовим ринком. Портфельні інвестиції – то лише одна із загальних передумов пожвавлення. Водночас збільшення надходжень від портфельних інвесторів справить оздоровлюючий вплив на економіку багатьох окремих підприємств і країни в цілому.

Стратегічне інвестування – основа економічного піднесення. Тому треба турбуватися про стратегічних інвесторів, зокрема завданнями держави мають бути такі основні положення:

створення загального правового поля, яке б стимулювало економічних агентів , як вітчизняних, так і іноземних, до інвестування;

активне формулювання структури економіки з використанням власних коштів, а також спрямування пільг для інвестицій у приоритетні об’єкти (політика структуралізму);

надання податкових і митних пільг для великих стратегічних інвесторів, які вкладають капітал у приоритетні об’єкти, принципово важливі для прогресу економіки.

Цілеспрямована інвестиційна політика повинна сприяти виявленню та підтримці інновацій. Система стимулювання стратегічних інвестицій складається з двох блоків – податкових пільг і протекціоністських дій.

Щоб розв’язати проблему “запуску” економіки, необхідно зміцнити власну інвестиційну базу підприємств. Ці ресурси складаються з прибутку, що залишається після сплати податків, обов’язкових відрахувань та зборів, а також з амортизаційних відрахувань. Кредити комерційних банків дають змогу збільшити власні інвестиційні ресурси. Важливим джерелом капіталовкладень повинен вважатися тіньовий капітал. Питома вага прихованого від офіційного обліку ВВП оцінюється величиною близько 60%. Такий самий процент грошової маси обертається поза банками. Зважаючи на цей значний резерв, завдання залучення тіньових капіталів у відкритий оборот народного господарства має носити стратегічний характер. Тут необхідні дуже точні й обережні дії, бо “тіньовику ” важко подолати недовіру до державної влади і добровільно покласти на себе податковий тягар. Також значним резервом інвестиційних ресурсів є заощадження фізичних осіб. За даними експертних оцінок, на руках у населення України перебуває близько 10 млрд. доларів США. Однак необхідно врахувати надзвичайно низький рівень довіри населення до держави. Проте сьогодні цей резерв інвестиційних ресурсів знаходиться поза увагою влади, спостерігається “зовсім відверте нехтування окремим приватним інвестором – Фізичною особою”.

Таким чином, основними внутрішніми джерелами інвестиції в Україні являються власні кошти підприємств, тіньовий капітал, а також кошти фізичних осіб.

Через низьку ефективність переважної більшості виробництв капітал направляється в окремі високорентабельні галузі (наприклад, видобуток і перерозподіл газу, де рентабельність становить 177%) у фінансово-банківську та комерційну сфери і т.д.. Нахил у невиробниче вкладання інвестиційного капіталу підтверджується його раціональним розподілом: 40% усіх іноземних інвестицій зареєстровано у Києві. Та Київ – то не найбільший промисловий центр. Зрозуміло, що переважна маса грошового капіталу зосереджена тут у банківських, фондових, торгівельних та посередницько-комерційних операціях.

Виходячи з першочергових завдань інвестиційної політики, приоритетними будуть ті напрямки інвестування, що спроможні за порівняно короткий термін забезпечити відчутні зрушення в економіці. Такими напрямками є:

коротким терміном окупності затрат (галузі АПК, легка, харчова промисловість);

суттєвим мультиплікативним ефектом, тобто розвиток яких дає значний поштовх для економіки, зростання супутніх виробництв (такими є, зокрема виробництво складної техніки, машин та устаткування);

значним експортним потенціалом і конкурентоспроможністю.

Перша група підприємств має важливе значення для економіки з точки зору швидкого повернення інвестованих коштів і тому є досить привабливим об’єктом інвестування.

Друга група підприємств і виробництв важлива тим, що це одна з найважливіших, базових галузей вітчизняної економіки, що забезпечують успішний розвиток усіх підприємств виробничої сфери України. “програмою діяльності Кабінету Міністрів” на 1998 рік серед цієї групи підприємств визначено пріоритет за літакобудуванням, суднобудуванням, виробництвом ракетно-космічної техніки, що підтверджує їхню важливість для економічного розвитку.

Інвестування у третю групу підприємств і виробництв важливе для поліпшення співвідношення імпорту та експорту. Налагодження виробництва імпортозамінної продукції дасть змогу в ряді випадків скоротити дефіцит зовнішньої торгівлі.

Врешті-решт, інвестиційна політика покликана сформувати у державі сприятливий інвестиційний клімат, який є необхідним елементом стабілізації економіки в найближчі часи на Україні.

Проблема формування інвестиційного потенціалу дуже актуальна для України, і вирішальну роль у цьому процесі має відігравати банківська система.

Інвестиційні джерела у світі обмежені. Країни з перехідною економікою відчувають це дуже гостро. Теоретично інвестиційні ресурси складаються із заощаджень населення та держави, коштів підприємств, іноземних інвестицій у виді грошових ін’єкцій міжнародних фінансових установ і приватних інвесторів. Рух цих коштів забезпечують фінансові посередники. В Україні це здебільшого банки, оскільки їхніми каналами рухається майже 90%4 ресурсів фінансових ринків.

Слід зазначити, що позитивний вплив перелічених можливих джерел на нарощування інвестиційного потенціалу країни досить не дуже відчутний. В Україні ще не створено умов для підвищення довіри інвесторів до економічної політики держави. Зупинимося докладніше на кожному із джерел.

Якщо в економічно розвинутих державах головне джерело формування інвестицій становлять заощадження населення, то в Україні маємо іншу картину. Як випливає з таблиці 1, наші співвітчизники не вельми довіряють свої гроші кредитним установам, а зберігають їх у дома або ж обслуговують ними тіньовий сектор економіки. Хоча як позитивний момент слід зазначити, що за остані місяці обсяг вкладів населення у національній валюті зріс на 30%4 . Структура витрат і заощаджень населення за досліджуваний період (не враховуючи 2000 рік) свідчить про істотне скорочення обсягу заощаджень у вкладах та цінних паперах. Якщо у 1990 році їх приріст становив майже 11%, то в 1995 році – лише 1,5%. У 1996 році їх обсяг зріс до 6,3%, але потому їх питома вага почала зменшуватися, і в1998 році обсяг заощаджень населення у вкладах і в цінних паперах знизився до 2523 млн. грн., що становило 4,7% у структурі грошових витрат.

Натомість у структурі грошових витрат заощаджень високими темпами зростали обсяги купівлі валюти – від 0,4% у 1995 до 18% у 1998 році. Як правило, придбана валюта не працює на економіку країни, оскільки її купівля пов’язана з утратою довіри населення України до фінансових посередників. Особливо гостро це проявилось 1998 року, коли приріст заощаджень у вкладах та цінних паперах порівняно з 1997 роком зменшився в абсолютному вимірі на 62 млн. грн., а їх питома вага скоротилася на 0,7 відсоткового пункту.

У цілому в 1998 році населення витратило на придбання валюти 9614 млн. грн.(див. графік №1), тобто десяту частину ВВП(9,3%). Знайшовши заохочувальні засоби, можна було б ці грошові кошти примусити працювати на інвестиційному ринку. 1999 рік для заощаджень населення був не сприятливим. Хоча обсяг його грошових доходів порівняно із 1998 роком збільшився на 7397 млн. грн. (або на 13,6%) але вищими темпами зростали витрати на купівлю товарів та оплату послуг – на 20,5%, що становить 7152млн. грн., і обов’язкові платежі та добровільні внески (темпи приросту порівняно з 1998 роком 51%).

Збільшення цих видів витрат призвело до суттєвих змін у структурі витрат населення. Витрати на придбання іноземної валюти значно скоротилися і становили 50% від обсягів 1998 року(4860млн. грн.).

Динаміка витрат населення на купівлю валюти до 1998 року мала тенденцію до зростання. Із кризою 1998 року погіршилися макроекономічні показники. Її наслідки негативно впливали на економіку України і в 1999 році. Все це, а також політичні події позаминулого року, призвело до того, що населення остерігалося інвестувати свої заощадження в основний капітал. У 2000 році очікувалося збільшення інвестицій населення в основний капітал в 1,7 раза, але цього не спостерігалося через подорожчання комунальних послуг та продовольчих товарів.

Зростання обсягу інвестицій було б можливим у разі поліпшення урядом загального інвестиційного клімату в Україні. Якщо населення буде впевнене у стабільності вітчизняних грошей, воно спрямовуватиме власні інвестиційні ресурси не на придбання валюти, а в капітальні вкладення в економіку України. Вклади населення України в національній та іноземній валюті у комерційних банках на 01.12.99 становили лише 3089млн. грн., що майже в 1,5 раза менше, ніж сума грошових коштів, витрачена ним на придбання іноземної валюти. В масштабах країни це досить незначні обсяги – в середньому 61,66 грн. на душу населення.

Щойно уряд застосував ефективні інструменти стабілізації цін і грошей, як головний наш інвестор – населення України – примножив свої вклади в банках. За шість місяців 2000 року їх обсяги зросли: у національній валюті – 30,4%, в іноземній – на 20,5%. Нині цей інвестор починає працювати на економіку України. Водночас слід зазначити, що значний потенціал ресурсів мають домашні господарства. В економічно розвинутих країнах чверть національних заощаджень формується за рахунок цього джерела. Щоб пожвавити приплив надходжень на інвестиційний ринок необхідно підвищити довіру людей до кредитно – фінансових установ. Зауважимо, що питома вага строкових депозитів дуже незначна – 13,9% хоча це більше ніж в попередні роки (див. таблицю №2). Причому того, що населення повільно нарощує обсяг своїх вкладів у банках та в інших фінансових установах, є відсутність гарантій із боку держави, впевненості у сталих відсотках, тобто в отримані гарантованого доходу, та брак прозорої системи захисту вкладень населення.

Іншим джерелом внутрішніх інвестицій мали б стати тимчасово вільні кошти суб’єктів господарювання. 1998 року їх обсяг становив 5185 млн. грн., із яких лише 20% - строкові кошти(1039 млн. грн.), решта ж – кошти до запитання. При зміні ситуації інвестиційні ринки могли б поповнюватись за рахунок прибутку. Втім, слід зазначити, що нині у більшості суб’єктів господарювання грошові витрати превалюють над грошовими доходами. Останнім часом діяльність підприємств фінансується переважно за рахунок значної кредиторської заборгованості. В цілому по Україні на 01.12.1998 вона становила 148177,6 млн. грн. Ланцюг взаємних боргових зобов’язань усе довшає, взаємна заборгованість підприємств рік у рік зростає. Висока кредиторська заборгованість, яка значно перевищує дебіторську (на 39%), ускладнюючи роботу підприємств, водночас є джерелом безкоштовного кредитування їх діяльності. За умов фінансової нестабільності й непередбачуваності курсу валют підприємства вимушені створювати значні виробничі та матеріальні запаси, що знижує мобільність і гнучкість використання їхніх коштів. Так на при кінці 1998 року 28,4% оборотних коштів підприємств становили товарно-матеріальні запаси й цінності. Це позбавило можливості формувати необхідні фонди для здійснення інвестиційних програм. Поповненню обігових коштів перешкоджала значна вартість позикових коштів.

Амортизаційний фонд який мав би стати інвестиційним джерелом на виробництві, не може забезпечити навіть процесу простого відтворення внаслідок непродуманої амортизаційної політики держави. Значне заниження реальної вартості основних засобів не дає підприємствам змоги накопичити необхідну суму інвестиційних коштів. Прибуток, який у всіх країнах є засобом розширеного відтворення і одним з найменш ризикових джерел інвестицій, в умовах України також не виконує цієї ролі. Із двох його економічних функцій – стимулювання комерційної активності та розширення виробництва – на вітчизняних підприємствах виконується в кращому випадку лише перша, оскільки понад 55% вітчизняних суб’єктів економіки є збитковими, а 42% - низькорентабельними. У підсумку фінансовий результат діяльності економіки країни за 1998 рік становив 3419 млн. грн., за 1999 рік – 5976,3 млн. грн. за даними статистичної звітності, динаміка прибутку донедавна мала досить непривабливий вигляд(див. таблицю №3). Так у 1995 – 1998 роках прибуток скоротився на 15387 млн. грн., або майже в 5,5 раза. Постійно зростає кількість збиткових підприємств. Скажімо у 1998 році сума збитків становила 17343 млн. грн., що майже вдвічі більше порівняно з 1997 роком.(8546 млн. грн.). Крім того, негативно позначається надмірний податковий тиск на легально працюючі підприємства: навіть за умови одержання прибутків вони не в змозі формувати власні інвестиційні ресурси в потрібному обсязі.

У більшості країн світу держава є одним із головних інвесторів – за її рахунок формується значна частина інвестиційного потенціалу. В Україні ж при загальній сумі капіталовкладень 13958 млн. грн. у 1998 році на державні централізовані капіталовкладення припало лише 8,4% (з них з урахуванням кредиту – 20,5% від загальної суми). Тому розглядаючи державні інвестиції як реальне джерело створення інвестиційного потенціалу в Україні на доводиться. Це ж підтверджують дані таблиці №4. Ще однією нагальною проблемою є неефективне використання обмежених інвестиційних ресурсів, якими володіє держава. Перерозподіл грошових коштів відбувається не в напрямі підвищення ефективності виробництва з метою наповнення ринку споживчих товарів, а в основному спрямовуються на підтримку галузей проміжного споживання, що призводить до подорожчання кінцевого продукту та сповільнення темпів економічного розвитку.

Важливе джерело формування інвестиційного потенціалу країни – гроші іноземних інвесторів. Іноземні інвестиції можуть бути як централізованими, так і приватними. За даними журналу “Euro money”, 1997 року Україна посідала одне з останніх місць у Східній Європі за показниками FDI(8 доларів на людину). Нижчим цей показник був лише Туркменістані, Узбекистані, Вірменії та Македонії. Для порівняння: централізовані іноземні інвестиції в перерахунку на одного мешканця становили 198 доларів, у Латвії та Словенії – відповідно 160 і 170 доларів, а загальна сума централізованих інвестицій у Польщу того ж року становили 4500 млн. доларів США, тобто в 11 разів більше ніж в Україну.

Загальна сума прямих іноземних інвестицій у наслідок низької інвестиційної привабливості нашої країни також незначна (див. таблицю № 5). 2000 року на слуханнях у Сенаті Сполучених Штатів Америки помічник держсекретаря США Уейн у своїй доповіді про бізнесовий клімат у країнах Центральної та східної Європи не обминув увагою і нашу країну. “Реально Україна має один з найнижчих показників прямих іноземних інвестицій у цьому регіоні(Східна Європа) – 55 доларів на кожного мешканця, - сказав помічник держсекретаря США, - на долю яких припадає 570 млн. доларів із загальної суми 3 млрд. доларів, є найкрупнішим джерелом інвестицій в Україну. Ці цифри протягом декількох років залишаються незмінними і надзвичайно малими для країни, де мешкають 50 млн. громадян. Наприклад відповідні показники Польщі – країни із 40 млн. населення – становить 5.1 млрд. із 30 млрд. доларів. Але ж Польща постійно проводить реформи і не збирається їх припиняти.”5

Структуру прямих іноземних інвестицій в Україну також можна розглянути на таблиці №66. Ці данні свідчать про збільшення прямих інвестицій в Україну в 4 рази за період 1995 – 1998років. Також можна розглянути галузеву структуру прямого іноземного інвестування в Україну на графіку №2. по цих даних можна зробити висновок що іноземні інвестори вкладають гроші в ті галузі які приносять найшвидший і найбільший прибуток, і набагато менше вкладають грошових коштів в розвиток таких галузей як машинобудування, металообробка та фінансові послуги. Але зараз навряд чи можна структуру прямих інвестицій вважати задовільною. Так на початок 1999 року їх загальна сума становила 2781.7 млн. доларів США і лише незначну їх частину – 13% було одержано у вигляді кредитів і позик. Несприятливі інвестиційний клімат призвів до значного зменшення капіталу нерезидентів. Із загальної суми зменшення капіталу 65.7% припадає на вилучення грошових, майнових та інших внесків і 33.9% - на скасування угод із резидентами України. Доступ до ринку приватних інвестицій в Україні дуже обмежений через низьку інвестиційну привабливість нашої країни. Брак стабільної та прозорої податкової бази, невисока купівельна спроможність громадян, невизначеність пріоритетів інвестиційної політики держави – все це не сприяє припливу іноземного капіталу.

Отже можна зробити висновок: формування інвестиційного ринку в Україні відбувається дуже повільно і явно в недостатньому для забезпечення нормального розвитку економічних процесів обсязі. Сприяти вирішенню цієї проблеми покликана насамперед банківська система, за допомоги якої можна спрямувати грошові кошти в необхідне для країни русло. Саме банківська система в змозі активізувати інвестиційний процес.

Обмеженість пропозиції інвестиційних коштів звужує можливості вирішення проблем інтенсифікації виробництва, що знижує конкурентоспроможність української продукції, гальмує ринкові перетворення в країні. Низька інвестиційна активність суб’єктів ринкової економіки не на користь ні банківській системі, ні економіці країни в цілому. Проблеми залучення інвестиційних коштів на етапі становлення ринкових відносин легше було б вирішити за допомогою фінансової оренди, до якої належить лізинг. У світі постійно зростають обсяги лізингових операцій, і банківська система могла б суттєво допомогти розвитку та становленню лізингу в Україні. На сьогодні це – одне з найреальніших джерел формування інноваційної політики в державі.

Загально відомо, що інвестиційна активність та економічне зростання – два взаємопов’язані процеси. Економічне зростання залежить від інвестиційної активності та навпаки. Ринкові перетворення в Україні неможливі без значних капіталовкладень. Водночас економічна криза зумовлює гостру нестачу фінансових ресурсів. У зв’язку з цим істотно зростає роль банківської системи як головного акумулятора інвестиційних ресурсів, важеля підвищення інвестиційної привабливості країни в цілому та окремих галузей народного господарства.

3. Внутрішні інвестиції, їх джерела фінансування, напрямки вкладення і місце у структурі інвестицій і Україні.

Одне з найважливіших завдань на найближчі роки полягає в тому, щоб кардинально змінити економічну ситуацію за рахунок відродження промислового виробництва. У промисловій політиці України час перейти до стимулювання інвестиційного процесу та структурної перебудови галузі. Необхідно розірвати замкнуте коло, що утворилося: недоінвестування економіки провокує додаткове падіння виробництва, а це, у свою чергу, веде до скорочення інвестиційних ресурсів держави та власних джерел інвестування суб’єктів господарювання. Виступаючи на Першому Українському Фінансовому форумі, голова правління КБ “Приватбанк” Дубілет А.В. зазначив. Що інвестиційна вмістимість нашої економіки складає 100 млрд. грн.. При цьому інвестиційний потенціал внутрішніх українських інвесторів складає близько 30 млрд. грн.. Підприємства народного господарства України отримали в 1996 році близько 3 – 4 млрд. грн. чистого прибутку, сумарний капітал банківської системи також складає 3 – 4 млрд. грн., а на руках у населення знаходилось близько 10 млрд. доларів. Таким чином, з метою забезпечення потреб нашої держави в інвестиціях на етапі реформування економіки слід більше приділяти уваги їх залученню, зокрема джерелом фінансування внутрішньої інвестиційної діяльності. Згідно зі ст. 10 “Закону України про інвестиційну діяльність” від 18.09.91 року інвестиційна діяльність маже здійснюватись за рахунок:

власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);

позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити);

залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);

бюджетних інвестиційних асигнувань;

безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян.

Найважливішим, головним джерелом капітальних вкладень у будь-якій постіндустріальній країні є амортизаційні відрахування. Цілком закономірно, згідно з теорією відтворення, що буде зростання частки цих відрахувань у валових капіталовкладеннях у міру нагромадження основного капіталу у 1994 році спостерігався найбільший спад інвестицій (на третину) при скорочені амортизаційних відрахувань до мізерної величини. Лише у 1996 – 1997 роках тенденція зростання частки амортизаційного джерела капіталоутворення була відновлена. З метою активізації інвестиційної діяльності підприємств уряд тривалий час займався вдосконаленням системи амортизації. А в середині 1997 року дозволяє підприємствам тільки щорічну індексацію основного капіталу відповідно до індексу інфляції за минулий рік є коефіцієнтом 0,9. При цьому забезпечений у результаті індексації додатковий обсяг амортизаційних відрахувань вважається “капітальним доходом” і як такий оподатковується. Норми амортизаційних відрахувань для більшості видів засобів праці збільшено в 2 – 5 разів, а відрахування проводяться від залишкової вартості. Це означає, що для більшості засобів праці здійснено перехід від звичайного рівномірного нарахування амортизації до прискореного за методом зменшуваного залишку. Позитивним моментом нової системи амортизації є те, що підприємствам дозволено самостійно приймати рішення про прискорену амортизацію вартості машин та устаткування, закуплених після 1 липня 1997 року. Відповідно до запропонованих норм повна амортизація цих засобів праці відбувається протягом 7 років.

Про вагомість амортизаційних відрахувань як джерела інвестицій свідчить аналіз фактичних даних Державного комітету статистики. Обсяг валових капіталовкладень у 1996 році у фактичних цінах становив 10,4 млрд. грн., а обсяг амортизаційних відрахувань – 7,5 млрд. грн., в 1997 році – відповідно, 10,2 і 13,3 млрд. грн.. Порівняння усіх показників приводить до висновку, по-перше, про те, що амортизаційна складова валових капіталовкладень є дійсно головною, а в 1997 році – єдиною, і по-друге, про використання значної частини амортизаційних відрахувань понад 3 млрд. грн., або 23%, - не за їх економічним призначенням. Баланс основного капіталу за 1996 рік є таким (млрд. грн. ): на початок року – 758,8, введено – 9,8, вибуло 7,2, приріст – 2,6, на кінець року – 761,4. Було досягнуто незначне розширене відтворення основного капіталу поряд зі зменшенням його у виробничій сфері економіки України. За 1997 рік уже весь основний капітал зменшився на 3 млрд. грн. – з 811 млрд. грн. на початок до 808 млрд. грн. на кінець року, тобто не було забезпечено навіть простого відтворення, а відбулося його проїдання.7 Згідно з теорією відтворення, амортизаційний фонд за своєю економічною суттю – фонд заміщення. І тому економічно шкідливим є його використання на споживання, що нині, на жаль, має місце в Україні. Також можливим і доцільним є використання амортизаційного фонду одних підприємств іншими, та тільки на засадах комерційного кредиту. Нині ж уряд просто вилучає у державних підприємств частину амортизаційних відрахувань до державного бюджету і до централізованого позабюджетного фонду. За таких умов було б доцільним законодавче закріплення використання амортизаційного фонду тільки за його призначенням. Взагалі, за рахунок лише одного джерела, амортизаційного фонду – сьогодні, після введення нової системи амортизації, існує можливість істотного збільшення інвестицій.

Другим важливим джерелом інвестицій є прибуток підприємств. Однак сьогодні прибуток як джерело капітальних вкладень в Україні практично не використовується. Використовується він у масштабах усієї національної економіки на поповнення оборотного капіталу та на інші цілі, а не на нагромадження основного капіталу. Інвестиційна активність визначається реальною прибутковістю економіки. А українська економіка нині є низько прибутковою. Більше того, її прибутковість падає, а натомість зростає збитковість. Так, у 1995 році прибуток становив 18,8 млрд. грн., у 1996 році – 14,4 млрд. грн., у 1997 році – 11,8 млрд. грн.. Сума збитків становила, відповідно, 1 млрд. грн., 4,9млрд. грн. і 5 млрд. грн..

Не вся продукція реалізовується, а в реалізованій продукції висока частка натурального обміну. Так, у 1997 році було реалізовано 90% промислової продукції, в тому числі за бартером – 42%. Крім вимушеності натурального обміну внаслідок масових неплатежів, спричинених відсутністю належної фінансової дисципліни, майнової відповідальності за борги, він є ще й одним із способів уникнення оподаткування.

Прибуток сьогодні є джерелом самофінансування інвестицій лише на окремих, високорентабельних підприємствах. За нинішніх умов неефективної податкової системи, масової збитковості виробництва і масових неплатежів прибуток, як джерело капіталовкладень у країні, в цілому є набагато меншим порівняно з амортизаційним фондом. У міру підвищення рентабельності виробництва за рахунок зниження витрат роль прибутку як інвестиційного джерела зростатиме.

Державний і місцевий бюджет можуть бути джерелом фінансування інвестицій лише в соціальну інфраструктуру. Разом з тим, бюджетно-податкова система Україні дуже недосконала. Державний і місцевий бюджет є непрозорим й нереалістичними. Вони розробляються й приймаються формально і досі ніколи не виконувалися. Економічно здорова інвестиційна система базується на акумуляції заощаджень населення через банки, кредитний і фондовий ринок.

Банківська система України в даний час перебуває ще на початковій стадії свого становлення. Досі навіть не прийнято закон про Національний банк. Комерційних банків є вже чимало (понад 200), проте вони ще не справляють належного позитивного впливу на економічну ситуацію в країні. Їхній статусний фонд дуже малий, і вони не користуються належною довірою. Ринок інвестиційних (довгострокових) кредитів дуже обмежений. Процент за кредит – надто високий. Зростають масштаби поза банківського грошового обігу.

З метою перетворення довгострокових кредитів на реальне та ефективне джерело інвестицій слід:

припинити надання кредитів неефективним підприємствам;

упорядкувати систему взаєморозрахунків, зокрема шляхом застосованих векселів та інших цінних паперів;

активізувати практику визначення банкрутства підприємств і вжиття ефективних заходів щодо їх подальшого функціонування;

забезпечити розвиток комерційного кредиту з введенням вексельного обігу;

розробити механізм пільгового довгострокового кредитування для платоспроможних підприємств, що працюють на ринковий попит.

Іпотечне кредитування – одне із розв’язань ряду важливих економічних та соціальних проблем (акумуляція тимчасово вільних коштів громадян і підприємств, зниження рівня інфляції тощо). Джерелами іпотеки можуть бути як нагромаджені заощадження населення, так і емісія цінних паперів на суму кредитів. Організаційна структура фондового ринку вже склалася: функціонують Українська фондова біржа і сотні позабіржових організацій. Більше того, її можливості перевищують той невеликий обсяг операцій, який фактично є на цьому ринку. Практично відсутній вторинний ринок акцій.

Нині в Україні валютний ринок як надійний відвертає грошовий капітал від ринку кредиту та фондового ринку. Важливим джерелом інвестиційних ресурсів може стати залучення тіньового капіталу. Його легалізація (зрозуміло, за винятком його кримінальної частини) шляхом створення сприятливого клімату для інвесторів розв’язала б чимало фінансових проблем і дала приплив додаткових інвестицій. Слід якомога ширше використовувати лізинг. Прийнятий нещодавно закон про лізинг має сприяти розвиткові цієї форми інвестування, насамперед – у сільському господарстві. Україна, як відомо, успадкувала від колишнього Радянського Союзу неефективну мілітаризовану і структурно деформовану економіку, що певною мірою і спричинило нинішню економічну й соціальну ситуацію. Тому одним із першочергових завдань реформування економіки з самого початку проголошено її структурну перебудову.

Статистичні дані свідчать про те, що нібито досягнуто певних позитивних зрушень у галузевій структурі капіталовкладень а саме – підвищилися їх частка у сферу послуг. Проте досягнуто це не за рахунок збільшення капітальних вкладень у цю сферу, а в результаті зменшення їх у виробничу сферу, зокрема у сільське господарство. Що ж до галузевої структури промисловості то тут вагомих позитивних зрушень не відбулося, бо продовжується радянська практика. Держава подає пріоритет важкій промисловості, виробництву проміжної продукції, а не кінцевої продукції.

Найбільше капітальних вкладень поглинає вугільна промисловість, хоч вони не дають тут належної віддачі. Повільно відбувається конверсія воєнно-промислового комплексу. Належна конверсійна політика полягає, по-перше, в переорієнтації частини воєнних виробництв на випуск цивільної продукції споживчого та інвестиційного призначення (зокрема, сучасних ресурсозберігаючих технологічних комплексів для с/г і харчової промисловості, а також різноманітної побутової техніки) і, по-друге, у підтримці в межах міжнародних правових норм експорту військової техніки як додаткового джерела фінансування самої конверсії. Економічні вигоди конверсії воєнно-промислового комплексу переконливо доведені світовим досвідом.

На початкових стадіях ринкової трансформації головним атрибутом економічного зростання має бути внутрішній інвестиційний процес. Для цього варто запроваджувати стимулюючі заходи для забезпечення внутрішнього інвестування – підвищення питомої ваги внутрішніх заощаджень у ВВП, активізацію інвестування в основний капітал і т.д.. З досвіду постсоціалістичних європейських країн видно, що іноземні інвестиції найактивніше надходять не туди, де бракує капіталу, а в місця де вже інтенсивно здійснюються їхнє протягування до внутрішніх. З допомогою іноземних інвестицій імовірне піднесення ряду видів виробництва або окремих галузей, проте аж ніяк не економіки взагалі.

Сьогодні економічний стан України характеризується обмеженістю внутрішніх фінансових ресурсів, а інвестиційна політика – інтересам до іноземних інвестицій. Проте це все тимчасове і змінне на користь внутрішнім інвесторам, які потребують значної підтримки з боку держави.

4. Інвестиції і перспективи їх використання.

Відкритість економіки – це об’єктивна перспектива. Сьогодні не внутрішнє економічне життя тієї чи іншої країни, а її гармонійний взаємозв’язок з світовим регулятором визначає піднесення або спад власної економіки. Зрозуміло, що іноземні інвестиції, зокрема для України, є ключовими факторами її розвитку, а інвестування за кордон сприяє їх органічній інтеграції у світове господарство.

Слід зазначити, що цілі інвесторів, які з’являються на ринку України, приходять у суперечність з внутрішньою економічною програмою розвитку. Так у структурі народного господарства їх, насамперед, цікавлять сировина, метал, вугілля, продукти хімічної промисловості тощо. Інтерес іноземних інвесторів викликають підприємства, що мають певні технологічні переваги і перспективу розвитку, інакше кажучи, увагу іноземців привертає саме можливість дешевого доступу до українського ринку сировини, науково-технологічної бази і кваліфікованої робочої сили. Україна розглядає залучення іноземних інвестицій у комплексі структурних змін і економічного зростання. Офіційно визначеними приоритетними завданнями іноземних інвестицій є:

структурна реформа економіки;

технологічне оновлення виробництва;

виробництво товарів широкого споживання;

подолання залежності країни від імпорту.

Якщо держава прагне дістати через прямі іноземні інвестиції доступ до сучасних технологій, то західні фірми реалізують технології, які на світових ринках вже не є конкурентними. Невибагливість українських споживачів надає неприбутковим на західному ринку товарам можливість продовжити своє життя. Отже, конкурентоспроможні світові корпорації орієнтуються на глобальні експортні операції, а не на розвиток вітчизняного виробництва товарів в Україні. Без цілеспрямованого збільшення обсягів прямих іноземних інвестицій сподіватися на подолання залежності своєї економіки від імпорту Україна не може.

Таким чином, по-перше, внутрішні інвестиції не можуть відчутно вплинути на українську економіку у зв’язку з їх недостатніми обсягами, вони становлять 8,1% ВВП, що є значно нижчим від рівня 19 –25% ВВП, який, згідно з світовою практикою, є оптимальним для стабілізації економічного розвитку країни. По-друге, високий інвестиційний ризик в Україні зумовлює недовіру західних підприємців. Ті ж з іноземних інвесторів, хто прийшли на її внутрішній ринок, не поспішають вирішувати проблеми своїх українських партнерів.

Сучасна Україна формує належну базу для залучення капіталів з-за кордону. Найістотнішою перешкодою для діяльності іноземних інвесторів в Україні є недосконалість відповідного законодавства. На сьогоднішній день не запропоновано жодного законодавчого акта, який би був достатньо відпрацьованим, універсальним. Водночас одним із головних факторів, що стримують формування сприятливого економічного середовища для залучення прямих іноземних інвестицій, повільність процесів приватизації. Важливо спростити систему реєстрації підприємств, скоротити перелік ліцензованих видів діяльності, оскільки це саме ті бар’єри, що заважають появі нового сектора економіки. Залученню прямих іноземних інвестицій перешкоджають нерозвиненість комунікаційних засобів, незабезпеченість повною, надійною нормативно-правовою та комерційною інформацією. Залученню прямих іноземних інвестицій сприяє процес формування інституціонального середовища. Україна, з одного боку, поступово включається до дій міжнародних економічних структур, а з іншого – досить інтенсивно розвиває внутрішні ринкові організаційні структури та інститути. Сформовані та діють нові інститути що регулюють або забезпечують зовнішньо економічну діяльність: Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі, Митний комітет, Державний експортно-імпортний банк, відповідні служби в інших відомствах. Велику роботу щодо залучення прямих іноземних інвестицій виконують в Україні державна інвестиційно-кредитна компанія (Держінвест) і Торгово-промислова палата.

Нині Україна є інвестиційно непривабливою. Такий висновок підтверджується результатами різних експертних оцінок. Проте станом на сьогодні в економіку України вкладено понад 2 млрд. доларів США іноземних інвестицій, або майже в 10 разів більше в порівнянні з 1994 роком.8

Найбільші обсяги інвестування здійснені резидентами – доларами із США, Німеччини, Голландії, Великобританії, Кіпру, Росії.

Загалом основними нашими інвесторами є найчастіше середні і невеликі зарубіжні компанії (АТ&Т, Pepsi, McDonalds Telecom, Daewoo та інші) при рецесивності великих всесвітньо відомих транснаціональних компаній (ТНК) і корпорацій (Coca- cola). Крім цих двох груп інвесторів, існують і ті, хто поспішає розбагатіти, скориставшись нерозвиненістю інфраструктури українського інвестиційного ринку, а також корумпованістю державних чиновників. Ще один тип інвесторів – це ті, хто хоче прилаштувати капітали кримінального походження.

У загальному обсязі іноземних інвестицій в Україні переважають майнові внески. Для інвестування характерне слабке використання механізмів фінансового ринку. Формування галузевої структури іноземних інвестицій пов’язане з особливостями інвестиційного клімату України. Заінтересованість інвесторів викликають проекти, розраховані на короткострокову перспективу, з віддачею найближчим часом (харчова промисловість, внутрішня торгівля), а також на стратегічне завоювання ринків машинобудування і хімічної промисловості. Розподіл засобів іноземного інвестування в Україну досить нерівномірний і зумовлений інвестиційною привабливістю певних галузей народного господарства України.

Безсумнівно, майбутнє за тими, хто візьме участь у процесі виробництва, в акціонуванні та приватизації українських промислових підприємств. Сучасний напрям “купи-продай” ще трохи діятиме, та він ніколи вже не буде пріоритетним не з точки зору прибутку, не за своєю привабливістю як швидкого способу заробітку. Перспективними у найближчий час вважають такі напрямки: виробництво та реалізація продуктів харчування, випуск продукції с/г для послідовної обробки, впорядкування торгівлі сировиною(руди, каоліни і т.д.), торгівля металопрокатом, будівництво супермаркетів, оздоровчих комплексів та доріг, розробка і видобування корисних копалин. Непогані перспективи і у великих постачальників автомобілів в Україні. Разом з тим, держава надасть певну допомогу і створить сприятливі умови для повноцінного розвитку економіки. Іноземні інвестиції не є вакциною від усіх хвороб нашої економіки. Використання іноземного капіталу – неоднозначний за своїми наслідками процес для країни – реципієнта. Що проявляється через складну взаємодію комплексу позитивних і негативних тенденцій на макро-, мезо-, та мікро рівні. Та в певних обсягах вони необхідні.

5. Суть і методи державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні.

Державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності управління державними інвестиціями здійснюється республіканськими і місцевими органами державної влади і управління та включає планування, визначення умов і виконання конкретних дій по інвестуванню бюджетних і позабюджетних коштів.

Державне регулювання інвестиційної діяльності визначається показниками економічного і соціального розвитку України, республіканськими і регіональними програми розвитку народного господарства, республіканськими і місцевими бюджетами передбачуваними в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності. При цьому створюються стимули у формі пільгових умов інвесторам, що здійснюють інвестиційну діяльність у найбільш важливих для задоволення суспільних потреб напрямах, насамперед у соціальній сфері, технічному і технологічному вдосконаленні виробництва, створенні нових робочих місць для громадян які потребують соціального захисту, впроваджені відкриттів і винаходів, в АПК, в реалізації програм ліквідації наслідків чорнобильської аварії, у галузі освіти, культури, охорони здоров’я і навколишнього середовища.

Методи державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні.9

Згідно з ст. 12 закону України “Про інвестиційну діяльність” від 18.09.91 року регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом:

системи податків з диференціацією суб’єктів і об’єктів оподаткування, податкових ставок і пільг. З метою регулювання інвестиційного попиту Верховною Радою України може вводитись диференційний податок на інвестиції;

проведення кредитної та амортизаційної політики, в тому числі шляхом прискорення амортизації основних фондів. Пільги по амортизації можуть встановлюватись диференційовано для окремих галузей і сфер економіки, елементів основних фондів тощо;

надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів та галузей і виробництв;

державних норм та стандартів;

антимонопольних заходів;

роздержавлення і приватизації власності;

визначення умов користування землею, водою, іншими природними ресурсами;

політики ціноутворення;

проведення експертизи інвестиційних проектів;

інших заходів.

В основі державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні – прагнення збільшити надходження до бюджету, доходи підприємств і громадян, реалізувати економічну, науково-технічну і соціальну політику держави. Підбиваючи підсумок, можна констатувати: активне державне регулювання інвестиційної діяльності розглядається як важливий фактор економічного розвитку країни взагалі. Промислово розвинуті країни надають перевагу фінансовим стимулам регулювання інвестиційної діяльності, а країни із перехідною економікою, навпаки, частіше вдаються до податкових та адміністративних заходів, що пояснюється наявним у них дефіцитом фінансових ресурсів. Але такий підхід не прискорює вирішення фінансових проблем, а лише консервує їх. Про це не варто забувати авторам і “реалізаторам” економічних реформ в Україні.

6. Шляхи забезпечення інвестиційної діяльності в Україні на регіональному рівні.

Регіональний аспект – істотна, принципова і постійна складова державної інвестиційної політики. Інвестиційна політика України пов’язана з вирішенням регіональних проблем, де також без централізованих інвестицій ніяк не обійтися. Так в Україні є регіони з відносно низьким рівнем промислового розвитку або з надлишком трудових ресурсів. Ніякі регіональні органи влади за рахунок власних ресурсів у повному обсягу з розв’язанням завдань такого роду і масштабу не справляться. Тут необхідна цільова державна допомога у формі субсидій, пільгового кредитування, а також оподаткування, прискореної амортизації для прогресивних галузей та виробництв.

Початок інвестиційної політики стосовно регіонів даної держави –визначення об’єктів інвестування найбільшої виробничої та соціальної значущості для всіх без винятку регіонів України. Це мають бути об’єкти базових галузей індустрії та сільського господарства, а також тих сфер діяльності, які здатні у найкоротші строки забезпечити істотне збільшення випуску можливих товарів і стабільний приплив валютних коштів. Не можна обійти увагою ще один момент, який має безпосереднє відношення до регіональної проблематики. А саме – визначення економічної ефективності, швидкої окупності і віддачі будь-якого інвестиційного проекту. Дуже важливою є конкурентна система відбору інвестиційних проектів, яка об’єктивно оцінює загальну ефективність проектів. При чому вона маж діяти як між регіонами, так і в самих регіонах при розгляді будь-якого інвестиційного проекту.

Крім адміністративних методів регулювання регіональної інвестиційної діяльності, на Україні хочуть розширити використання ринкових способів. У кожному регіоні Урядом (за погодженням з регіональними органами державної влади) має бути визначений банк, який відав би питаннями повернення та ефективності використання централізованих інвестиційних ресурсів на регіональному рівні. Таким чином, держава одержить можливість регулювати бюджетні інвестиції, а також стимулювати приплив приватних інвестицій у най пріоритетні галузі та сфери діяльності.

Але й цього всього мало для постійного припливу приватних і недержавних інвестицій в усі регіони України. Потрібна розвинута інвестиційна інфраструктура, яка, крім КБ та інвестиційних фондів, має включати недержавні пенсійні фонди, комерційні страхові товариства, іпотечні банки тощо. Поки що роль перелічених структур в акумуляції таких необхідних для інвестування коштів просто нікчемна, зокрема через повну неуважність до цього аспекту соціально-економічного реформування держави.

Не можна не зважати на проблему залучення іноземних інвестицій в регіони України. Сьогодні їх обсяг незначний. Питання тут упирається у забезпечення реальних гарантій для іноземних інвесторів.

Так в результаті проведення інвестиційної політики регіонального розвитку України на Черкащині спостерігається така інвестиційна діяльність.

Розвиток промислового комплексу Черкаської області відбувається, в основному, за рахунок зовнішніх інвестицій, оскільки надмірно висока фондомісткість виробничо-господарських об’єктів регіону за умов дефіцитності внутрішніх інвестицій значно звужує можливості залучення вітчизняних інвестицій в економіку області. Оскільки за сучасних кризових умов реалізація довгострокових проектів має високий ступінь ризику, фінансові ресурси іноземних інвесторів спрямовуються, в першу чергу, на прискорений розвиток галузей із швидким обігом капіталу, а особлива перевага з боку іноземного капіталу надається екологічно небезпечним галузям промисловості Черкаської області. Разом з тим, спостерігається загальна тенденція уповільнення внутрішньої і зовнішньої інвестиційної активності. Так, загальна сума прямих іноземних інвестицій, вкладених у 118 підприємств області партнерами з 27 країн за січень – жовтень 1998 року, становила 130,5 млн. доларів США, проте порівняно до показника 1997 року загальний приріст інвестицій впав на 2,7%. Найбільший обсяг іноземних інвестицій припадає на такі галузі промисловості області, як хімічна (52,8% сукупного капіталу нерезидента), харчова(36,0%) і поліграфічна промисловість (3,6%)10. Обсяг внутрішніх інвестицій в економіку області за січень – вересень 1998 року впав проти показника 1997 року на 19%11.

Особливого занепокоєння викликає той факт що галузі машинобудування Черкащини, як і України в цілому, що мають визначним найбільш прогресивну структуру технологічного способу виробництва, мають стійку тенденцію до зменшення питомої ваги і скорочення обсягів виробництва. Так, питома вага машинобудування України в 1997 році вже становила лише 36% від рівня 1990 року і 15,4% в загальній промисловій структурі країни, що є в 2 – 3 рази меншим, ніж у розвинутих країнах. Галузі машинобудування Черкаської області з певними варіаціями повторили цю тенденцію: за період з січня по липень 1998 року порівняно до показника 1997 року спад виробництва в машинобудівній і металообробній промисловості області становив 9,2%12.

Стабілізація в економіці України можлива за умови реформування співвідношення між відповідними галузями і секторами народних господарств конкретних регіонів. Отже в основу інвестиційної політики регіонального розвитку має бути покладено реалізація збалансованих програм соціально-економічного розвитку регіонів обласного рівня, при розробці яких повинні визначитися структурні пріоритети їх розвитку з урахуванням внутрішніх потреб і можливостей регіонів.

Висновок.

На сучасному етапі економічна система України, яка гостро відчуває дефіцит фінансових ресурсів, потребує чималих фінансових і матеріальних надходжень. Перші можуть використовуватися у вигляді капіталовкладень, інвестицій, які нині розглядається як джерела виходу з економічної кризи та стабілізації економіки України загалом. Разом з тим, вони здатні принести ще вагому віддачу, якщо будуть напрямлені у пріоритетні галузі і виробництва власного народного господарства. А всі ці положення має забезпечувати інвестиційна політика України.

Я ж думаю, що пріоритетного розвитку можна надати галузям виробництва, у яких створюють предмети для особистого споживання людини, а також тим, що є базовими у функціонуванні здорової економіки. Так, сьогодні однією з пріоритетних галузей в українській економіці є агропромисловий комплекс. Він забезпечує населення продуктами харчування, а легку і харчову промисловість сировиною. Пріоритетність тут визначається тим, що у структурі споживання населення харчування, одяг, взуття займають провідне місце, по-перше, а по-друге, Україна має певні ресурси для їх розвитку, зокрема родючі чорноземи. Водночас розвиток АПК значною мірою залежить від рівня виробництва сільськогосподарських машин, мінеральних добрив, зберігання продукції та потужностей обробної промисловості.

На рівні з розвитком АПК України необхідно створити умови для переливання капіталу до пріоритетних сфер виробництва, тобто підтримати внутрішні і зовнішні інвестиції, перш за все у структуроутворюючі галузі промисловості, провідне місце серед яких зайняте машинобудування. Реструктуризацію та технологічне переозброєння підприємств машинобудування України необхідно здійснювати на основі переходу від випуску трудо-, енерго-, та матеріаломісткої до науково місткої високотехнологічної продукції, якою слід заповнити внутрішній ринок. Мова йде, перш за все, про створення ринку засобів виробництва, тобто про спрямування виробничих програм підприємств галузі на виробництво конкурентоспроможних комплексів машин і устаткування для сільськог господарських зв’язків різних рівнів.

За ознакою участі у створені нового капіталу:

фінансові

реальні

валові й чисті

За характером факторів, що викликають необхідність інвестицій:

автономні

індуковані

За критерієм участі у створені капіталу:

капіталостворювальні

некапіталостворювальні

За динамікою зміни органічної будови капіталу:

фондомісткі

нефондомісткі

За ступенем проникнення інвестора на об’єкт інвестування:

прямі

портфельні

змішані

Економічний словник-довідник / за ред. Мочерного С.В. – К.: Феміна,1995. – с. 141.

Куреев Р.М. Основы экономической теории микроэкономика. – М.: Высшая школа, 1996, с. 330-331.

Сизоненко. Підприємництво: підручник – К.: Вікар, 1999, с, 366 – 370.

Мочерний С.В. основи економічних знань. К.: Феміна, 1995, с. 266 – 267

Фонд державного майна України, Українська Інвестиційна Газета. Акціонерні товариства. Залучення інвестицій. – К.:, 1997, с. 7 – 8.

Уільям Ф. Шарп, Гордон Дж. Александер, Джеффри Б. Бєймі. Инвестиции. – М.: Инфра-М, 1997, с 1 – 21.

Мертенс А.В. Инвестиции: курс лекций по современной финансовой теории. – К.,1997, с. 3 – 42, 213 – 245.

Хэррис Дж. Мэнвилл. Международные финансы. – М.: 1996, с. 219 – 230.

Симоненко В. Інвестиційна політика: регіональні аспекти// Економіка України. - №4.- 1996 рік. – с. 33 – 38.

Кульчицький М. Інвестиційне забезпечення розвитку виробничої сфери // Фінанси України №5. – 1998. – с. 37 – 44.

Задорожна О. Про структурно-інвестиційну політику в умовах переходу до ринку// Економіка України. - №4. – 1995. – с. 82 – 84.

Махмудов О. Інвестиційна політика виходу з депресії // Економіка України. - №5. – 1998. – с. 37 – 44.

Оболенський А. Джерела регулювання інвестиційної діяльності // Вісник НБУ. - №9 1997. – с. 37 – 39.

Стельмах В. Особенности национального прогнозирования (размеры инвестиций различных стран вложенных в Украину)// Капитал. - №12.- 1997. – с. 67 – 69.

Колосов О. Іноземні інвестиції в економіку України: користь чи небезпека? // Економіка України. – №8. – 1997. с. 42 – 44.

Мороз Ю. Механізми інвестування коштів Міжнародної фінансової корпорації у країни з перехідною економікою: інвестиції //Фінанси України - №12. – 1997.- с. 87-91.

Герасимчук М. Джерела і структура капітальних вкладень // Економіка України. - №12- 1998.- с.17-24.

Гаврилюк О. Іноземне інвестування і структурна трансформація в країнах перехідної економіки// Економіка України. - №12- 1998.- с.54-56.

Ландарь І. Особливості залучення іноземних інвестицій в Україні // Економіка України. - №12- 1998.- с.69.

Хімічна, харчова та поліграфічна промисловість є найпривабливішими для іноземних інвесторів// Ділова Черкащина. – 1998 №46.- с.9

На виробництві певні ознаки стабілізації в АПК – негативні тенденції// Ділова Черкащина. – 1998 №45.- с.13.

Обсяги виробництва продукції знизилися на 2%// Ділова Черкащина. – 1998 №45.- с.13.

Фінанси України – 2000.- №7.- ст. 105.

Черкаський інженерно-технологічний інститут

Фінансово-економічний факультет

Кафедра економічної теорії

з курсу “Політична економія”

на тему: “Основні напрямки розвитку інвестиційної політики України ”.

керівник: виконав:

Одинцов М.М. студент 1-го курсу

Групи Ф – 01

Філіпенко М.М.

Допущена до захисту

“____”_________2001 р.

захищена з оцінкою:

_________________

“____”_________2001 р.

1 Мочерний С.В. Основи економічних знань. – К.: Феміна, 1995, с. 266-267

2 Кульчицький М.І. Інвестиційне забезпечення розвитку виробничої сфери // Фінанси України, 1998, №5, ст – 11.

3 Махмудов О Інвестиційна політика виходу з депресії // Економіка України, 1998, №5, ст - 37

4 Вісник НБУ жовтень 2000р. ст – 58 – 60

5 Хрещатик. – 2000. – 17 серпня.

6 Фінанси України 7. 2000 ст – 105.

7 Герасимчук М. Джерела і структура капітальних вкладань// Економіка України, №12, 1998, с.17

8 Ландарь І. Особливості залучення іноземних інвестицій в Україну // Економіка України. № 12 – 1998 – с.69.

9 Оболенський А. Державне регулювання інвестиційної діяльності// Вісник НБУ 1997. №9 с38.

10 Хімічна, харчова та поліграфічна промисловість є найпривабливішими для іноземних інвесторів// Ділова Черкащина. –1998. - №51. – с.10.

11 на виробництві певні ознаки стабілізації в АПК – негативні тенденції// Ділова Черкащина. –1998. - №51 – ст. 10.

12 Обсяги виробництва продукції знизилися на 2%// ділова Черкащина – 1998. -№5. – с.13.

13 В. Сизоненко. Підприємництво: підручник. – Київ: Вікар, 1999, с360.