Політичне й економічне становище Китаю

Реферат з географії

На тему: “Політичне й економічне становище Китаю”

КНР розташована в Центральній і Східній Азії.  На сході омивається водами Жовтого, Східно-Китайського і Південно-китайського морів Тихого океану.  У берегів Китаю є багато островів,  серед  них  найбільш великий  Тайвань  і Хайнань.  Китай межує більш ніж з десятьма державами: на Півночі - з Монголією і Росією, на Заході - з Казахстаном і Афганістаном,  на Південному заході з Індією, Непалом, Бутаном, Бірмою, Таїландом,  Лаосом, В'єтнамом, на Сході з Кореєю, має морську границю з Філіппінами і Японією.  Довжина якої приблизно дорівнює 11 000 км (а включаючи довжину берегових ліній островів - 21 тис.  км). Довжина ж сухопутних границь складає близько 15 000 км.

З найдавніших часів Китай зв'язував  країни  Європи  і  Центральної Азії через нього проходив знаменитий "Шовковий Шлях". А в ХIХ столітті Росію і Китай зв'язує будівництво залізничної магістралі в Північно-східній частині країни це була Китайська Східна Залізниця (КВЖД),  що після 1904-1905 р.м. знаходилася під спільним керуванням Росії,  Китаю і Японії, а згодом була безоплатно передана владі Мань Чжоу - Го.  Зараз Росію,  Китай і Японію  зв'язують нові авіалінії й оживлені морські шляхи.  Найбільший порт Китаю - Шанхай,  місто ,що зв'язує республіку з усіма країнами світу: Америкою,  Англією, Францією, Бразилією, Канадою, Австралією й іншими. А в 1984 році Китайський уряд прийняв рішення відкрити для  зовнішнього світу 14 приморських міст, що  одержали право прямих зовнішньоекономічних зв'язків. Були також створені чотири вільні економічні зони. Найбільша з них - Шэньчжень - знаходиться недалеко від Гонконгу.

Китай займає перше місце у світі по чисельності населення. Перший перепис населення був проведений 30 липня 1935 року і  визначив  кількість жителів у 601 млн.938 тис., з яких 574 млн.505,9 тис. складало населення безпосередноі подвергшаяся переписи,  сюди входили емігранти, студенти за  кордоном,  а також жителі острова Тайвань.  Відсутність у країні не тільки регулярних переписів,  але навіть поточного обліку  не  дає  можливості скласти щире  уявлення про величину природного приросту населення, що навряд чи був значний,  тому що на ряді з великою народжуваністю велика була і смертність. Але разом з тим уже до 1957 року в Китаї проживало близько 656 млн. чоловік, що склало 1/4 усього населення земної кулі. А в 1986 році кількість жителів досягло 1060 млн.  чоловік, і відповідно до перепису 1990 року - уже 1 млрд.134млн.  чоловік.  Невипадково тому протягом  двох тисячоріч  Китай - сама численна країна світу,  що накладає свій відбиток на всі сторони життя суспільства,  і, насамперед, відбивається  в особливостях проведеної демографічної політики. Відповідно до конституції Китаю в країні повинне здійснюватися планове дітородіння.  Заборонено  одружуватися студентами,  одна родина повинна мати не більш однієї дитини, а на народження другої чи третьої дитини вже потрібно дозвіл  спеціального комітету з  планового  дітородіння.  Незважаючи на проведення, настільки твердої демографічної політики населення Китаю за прогнозами фахівців  до  2002 року перевищить  1.3 млрд.

Етнічний склад Китаю нараховує близько 50 національностей. Переважна більшість населень Китаю складають китайці.  Крім того,  у країні проживають  представники  наступних  національних і етнічних груп: чжуаны, уйгури,  хуэйцзу,  тибетці, мяо, маньчжури, монголи, буї, корейці.  Усе багатонаціональне  населення  Китаю належить до  трьох  мовних  родин.

До дійсного моменту в Китаї більш ніж 800 млн. чоловік працездатного населення, з яких 2/5 - молодь.  51,182%  - чоловіків і 48,18%  - жінки. Як і для багатьох національних країн для Китаю дуже характерні значні контрасти розселення.  Населення нерівномірне  розподілено  по  території країни : до Сходу від умовної лінії минаючої від міста Хэйхэна до міста Тэнчун на Юнани,  на площі не многим більш 1/3 території країни зосереджено близько 90%  усього населення, а середня щільність тут перевищує 170 чіл./км2. В інший,  більшої по площі, західній частині країни приходиться лише кілька  людей  на  квадратний кілометр.  Особливо щільно заселені рівнини по середньому і нижньому плині ріки Янцзы, низинна смуга Південно-східного узбережжя,   де  місцями  щільність  населення  досягає  600-800 чіл./км2. Крім того, у Китаї більш 30 міст, у яких чисельність населення перевищує 1 млн.  чоловік, серед них: Пекін, Шанхай, Шэньян, Тяньцзінь, Чунцін, Гуанчжоу, Ухань, Харбін, Цаншин, Татюань, Люйда, Настил, Чэнду, Циндао.

Складність демографічної ситуації відбилася на тім,  що  в  сільських районах де проживає 75%  населення склалася ситуація при який країна, що має 7%  світової ріллі годує 24% населення світу. Складною проблемою є перенаселеність  села,  у  якій  до дійсного моменту вже 1/3 усіх робітників родин є надлишкової,  що складає приблизно  210  млн. чоловік (1995 рік).  У 1985 році ця цифра перевищила 150 млн.  чоловік, у 1990 році - 190 млн. чоловік, а до 2002 року - більш 230 млн. чоловік (прогноз). Усього в сільському господарстві Китаю зайнято більш 400 млн.  чоловік, а по числу зайнятих у промисловості Китай займає перше місце у світі.

Якщо в недавнім минулому Китай по темпах і рівням урбанізації належав до числа сильноурбонизированных країн, але після 1949 року поступово починає збільшуватися кількість міського населення, за рахунок будівництва нових промислових центрів.

У цей  період  у країні з'являється більш 500 великих міст і міст "мільйонерів" (більш 30),  крім того, Китай займає перше місце у світі по кількості городян.

Природні ресурси.

Китай належить до числа найбільш багатих корисними копалинами країн. Тут добувають: кам'яне вугілля, нафта, магнієві і залізні руди, вольфрам, мідь, графіт і олово. У межах Синайського щита зосереджені найбільші в країні родовища кам'яного вугілля ,нафти. Родовища кольорових і рідких металів, найбільшим з який є родовище вольфраму, що займає по своїх розмірах перше місце у світі,  розташовані в межах Південно-Китайськ масиву, тут так само добувають сурму, олово, ртуть, молібден, марганець, свинець, цинк, мідь і ін. А в Тянь-Шані,  Монгольському Алтаї, Куньлуне, Хінгану знаходяться родовища золота й інших дорогоцінних металів.

Особливості рельєфу відбилися, насамперед, на розподілі водяних ресурсів країни.  Найбільш вологими є Південна і Східна частини, що мають густу і сильно розгалужену систему.  У цих районах протікають найбільші в Китаї ріки - Янцзы і Хуанхе. До їхнього числа відносяться так само: Амур, Сунгари, Ялохэ, Сіцзян,  Цагно. ріки східного Китаю здебільшого багатоводні і судноплавні.  На рівнинах нерідкі паводки, викликані бурхливим весняним і літньої таяньем снігів.

Західна, посушлива частина Китаю бідна ріками.  В основному вони маловодні, судноплавство на них розвито слабко.  Більшість з рік цієї місцевості не мають стоку в море,  а плин їхній носить  епізодичних  характер.  Найбільш великі ріки цього району - Тарим, Чорний Іртиш, Чи, Эдзин-Гол. Найбільші в країні ріки, що несуть свої води в океан, зароджуються в Тибетському нагір'ї.

Одним з основних факторів, що  впливають на кліматичні особливості  Китаю, є,  насамперед, положення країни в межах трьох поясів:  помірного, субтропічного і тропічного.  Крім того,  значний  вплив робить великий  розмір материкової території,  і внутрішніх районів,  а також приморське положення східних і південних районів.

Багато в чому  на особливості формування ґрунтових ресурсів Китаю вплинуло багатовікове вирощування найдавнішої землеробської культури країни - рису,  що привело до зміни ґрунтів і формуванню,  власне кажучи,  особливих різновидів, таких, як "рисові болотисті" - на Півдні і "східно-карбонатні" - на Лесовом плато.

Промисловість Китаю.

Разом з  тим за останні 50 років у Китаї відновлена харчова промисловість, побудовано більш 370 тис.  нових промышленны підприємств,  а промислове виробництво  зросло  в 39 разів.  Про масштаби розвитку нинішнього індустріального комплексу Китаю свідчить той факт,  що  щодня  в країні вироблятися  промислової продукції на 2.1млрд. юанів,  добувається 2.3млн.т. вугілля, виробляється 360т. нафти, вироблятися 140 тис. тонн стали і 455 тис. тонн цементу і т.д.

Сьогодні галузева структура промисловості країни  представлена  більш ніж 360 галузями. Крім традиційних створені нові сучасні такі як: електроніка, нафтохімія,  авіабудування, металургія рідких і розсіяних металів. По кількості промислових підприємств до числа зайнятих на них Китай займає перше місце у світі.  Однак устаткування підприємств в основній масі своєї застаріло і зношене.

Основні індустріальні центри розташовані в східних приморських провінціях і районах Цзянсу,  Шанхаї,  Ляонине, Шаньдуне, Гуандуне, Чжецзиме. У великих містах з населенням вище 500 тис.  чоловік  зосереджено  більш половини основних фондів державної промисловості (13.1% - усіх промислових підприємств,  9.6%  - харчова промисловість  і  машинобудування, 4.7% -  текстильна промисловість,  2,4%  - углерододобывающая промисловість).

Паливно-енергетичні галузі  промисловості відносяться до числа слабких ланок індустріального комплексу Китаю.  Не дивлячись на наявність багатих природних ресурсів розвиток видобувних галузей у цілому відстає від обробних.

За останні  роки  в Китаї багато в чому зросли потужності вуглевидобувної промисловості, а обсяг видобутку підприємств перевищив  920  млн. тонн  вже  в 1989 році. Потенційні ж запаси вугілля склали 3200 млрд. тонн, а розвідані лише 850 млрд. тонн.  Запаси розміщені не рівномірно, близько 80% приходитися на Північний і Північно-Західний Китай, а саме велике родовище в країні знаходитися поблизу міста Датун (провінція  Шанси).  У цілому ж  у країні більш 100 великих центрів видобутку вугілля.

На нафтовидобувну промисловість приходитися 21% виробництва паливно-енергетичних ресурсів.  Нафта забезпечує близько 16% валютних надходжень від експорту.  У цілому в країні більш 32 підприємств по видобутку нафти, а в  районах Китаю,  загальні запаси нафти складають 64 млрд. тонн.  Найбільш великі підприємства по видобутку і переробки нафти розташовані в провінціях Хэйлуньцзян, Шаньдун, Даган, Юймэнь, Цайдам, а також у слаборозвинених районах нерідко удалині від центрів нафти споживання.  Велика ж  частина  з  580 нафтопереробних заводів зосереджена в Північно-східному Китаї.

Південний Китай і особливо його Східна зона багаті  запасами  природного газу, що оцінюються в 4 тис. млрд.  тонн: до дійсного моменту розвідано лише 3,5%. Найбільшим центром видобутку і переробки газу є провінція Сеньхуа.

Проте, у Китаї дотепер ведучими залишаються також галузі легкої промисловості як текстильна і харчова: на которые приходитися більш 21% усієї виробленої промислової продукції. Підприємства цих галузей розташовані переважно в Східному, Північному, Центрально-Південному районах. На Північному сході країни зосереджені головним чином підприємства  паперової, цукрової і масломолочной промисловості, на Північно-заході - підприємства по переробці бавовни і продукції тваринництва, на Південно-заході найбільш розвита харчова  промисловість.  У  цілому харчова промисловість має більш 65,5 тисяч підприємств,  крім того, у країні більш 23,3  тисяч  підприємств текстильної промисловості, а виробництво і переробка сировини на них чітко орієнтована: на Півночі - вовна, коноплі, на Півдні - шовк, джут, кенаф.     Легка промисловість  у Китаї має древні традиції, і займала ведуче місце в економіці ще до революції.  Разом з тим у Китаї,  починаючи  з 1949 року  поступово  починає  розвиватися машинобудування.  До 1949 року обсяг виробництв цих галузей був у 250 разів нижче, ніж у США,  практично не проводилася  комплектна енергетична,  горнодорудная,  машинобудівна, трактори, літаки. До дійсного моменту кількість видів продукції машинобудування перевищує 53 тис.  виробів,  що цілком забезпечує внутрішні потреби країни. Найбільшими центрами машинобудування є Шанхай, Шэньян, Тяньцзінь, Харбін, Пекін, Далянь.

Крім того,  розташовуючи значними запасами сировини Китай має міцну базу для розвитку металургійної промисловості.  А в результаті проведення широких геологічних робіт в останні  роки  уточнені  границі старих і  виявлена  нові  родовища залізних і магнієвих руд,  вугілля, нафти й інших видів сировини. По запасах залізної руди Китай займає третє місце (після  Росії  і Бельгії),  а по розвіданим запасу магнієвих руд - друге місце у світі.

Сільське господарство Китаю.

По масштабах виробленої продукції сільське господарство Китаю  є одним з  найбільших у світі.  Однієї з основних особливостей сільського господарства стає постійна недостача угідь.  З 320 млн. га  розораних площ може    бути   використано тільки 224 млн. га, у той час як площа  орних земель складає близько 110 млн. га,  що складає  близько  7% світової ріллі.  По Китайській класифікації лише 21%  земельного фонду відноситься до високопродуктивного. Це, насамперед рівнини Північного сходу Китаю,  середнього і  нижнього  басейну  ріки Янцзы, дельта  ріки Чжуцзян і Сычуанская улоговина.  Ці райони відрізняються сприятливими для рослинництва умовами: тривалому вегетативному періоді, високими сумами активних температур, достатком опадів, що дозволяє вирощувати два, а на крайньому Півдні Китаю навіть три врожаї в рік.     Сільському господарству   країни  традиційно  присуще  рослинницька, насамперед зернова спрямованість, зерно складає 3% харчового раціону країни,  а   головними    продовольчими культурами є рис, пшениця, кукурудза, гаолян, просо, бульбоплоди і соя. Близько 20%  посівних площ зайнято під рисом,  на його частку приходиться приблизно половина  всього збору зерна в країні.  Основні рисоводческие райони знаходяться південніше ріки Хуанхе.  За багатовікову історію вирощування  рису  в Китаї було  виведено  близько 10 тис.  сортів.  Пшениця - друга за значенням зернова культура в країні, стала поширюватися з VI-VII століття. До дійсного моменту  не  в  одній  країні світу не збираються такі високі врожаї пшениці як у Китаї,  крім того, у великій кількості вирощуються солодку картоплю (батат), бульби якого багаті крохмалем і цукром.

В умовах Китаю важливе значення має вирощування  технічних  культур. У  результаті сформованої структури цін їхнє виробництво набагато більш доходно, чим зерна, бавовни, овочів і фруктів, навіть не дивлячись на те, що по вирощуванню, наприклад бавовни Китай займає третє місце у світі. Крім того, широко поширене вирощування олійних культур,  службовців основним джерелом харчових жирів.  Головними з них є арахіс,  рабс і кунжут (вирощувані в провінції Шаньдун).

Не останнє місце займає Китай і по вирощуванню сподіваючись,  що вживається як лікарський засіб з IV століття нашої ери,  а з VI століття  він стає загальноприйнятим напоєм. Дотепер більшість сортів зеленого і чорного чаю йде майже винятково на експорт.  Чай вирощують у провінціях Чжэцзян, Хунань, Аньхой, Фцзой.

Висока щільність населення  й  інтенсивне  використання  земельного фонду відбиваються, насамперед, на розвитку тваринництва,  роль якого в цілому незначна. У Китаї історично склалося два типи тваринництва. Одним  тісним образом зв'язаний із землеробством і носить підсобний характер;  у землеробських рівнинних районах розводять переважно свинячу,  тяглову робочу  худобу  і птаха.  Західному ж районам властиво екстенсивне, кочове чи напівкочове скотарство. Виробництво і споживання продукції тваринництва особливо в розрахунку на душу населення низки. Найбільш розвите свинарство,  відоме в Китаї ще до нашої ери,  на нього  приходиться близько 90%  усього виробленого м'яса. Характерною рисою тваринництва в Китаї є висока частка робочої худоби і слабка  розвиненість  молочного тваринництва.

Китай є найбільшим у світі виробником багатьох видів  сільськогосподарської продукції.  Останні роки були дуже сприятливі для розвитку сільського господарства і всієї сільської економіки.  У цілому успіх галузі, був  забезпечений  головним  чином високим врожаєм зернових (435 млн.  т зерна в 1995 році - найбільший в історії рівень виробництва). Крім того, збільшився збір бавовни й олійних культур. Великі зусилля додаються для розвитку сільського господарства,  прискорення створення баз по лесоразведыванию. Стабільно розвивається і тваринництво,  хоча основною галуззю продовжує залишатися свинарство.  До дійсного моменту Китай займає друге місце у світі по виробництву м'яса.

На початку 1995 року на Всекитайській  нараді,  присвяченій  проблемам роботи в  селі,  було  визначено  сім  основних напрямків в області сільського господарства: стабілізації й удосконалювання основних напрямків економічної політики в села,  усіляке збільшення капіталовкладень у сільське господарство,  повне використання  сільськогосподарських  ресурсів, розвиток сільського господарства  з акцентом на агротехніку,  реформа структури звертання продукції в сільському господарстві, продовження упорядкування структури сільського господарства,  виробництва і споживання, посилення макро економіки регулювання сільського господарства.

В основі  реформи  -  збереження  головних напрямків агрополитики при введенні систем сімейного порядку,  при існуванні різних форм власності і господарювання,  а так само організація малих сільських підприємств. 1995 рік став першим роком реалізації задачі виведення АПК на  перше місце в  економічній  роботі.  Посилення  уваги  до АПК передбачає, насамперед, збільшення капіталовкладень у галузь.  Крім того, у  багатьох провінціях  відновляється практика обов'язкової участі селян в іригаційному будівництві й інших видах землеробських робіт.  Дали перші результати багаторічні цілеспрямовані зусилля по упровадженню високоврожайних сортів пшениці і бавовнику.

Успіхи в розвитку економіки сприяли стабілізації економічного становища, скорочення протиріч між суспільним попитом та  пропозицією, насиченню ранка продукцією АПК і зниженню цін.

У дійсні час основою АПК у Китаї усе ще залишається  землеробство,  і займає перше місце у світі по зборі рису,  однієї з перших по виробництву пшениці і бавовни.

АПК на значній території країни залежить від штучного зрошення - одного з вирішальних заходів щодо  підвищення  врожайності,  основний масив зрошуваних земель знаходиться в так називаній рисовій зоні,  розташованої на Півдні і Південно-сході Китаю південніше 32 градуса північної широти. З урахуванням особливостей  природних умов і вегетації культур,  зрошення і збори врожаю Китаю можна розділити на наступні сільськогосподарські зони:  зону збору одного  врожаю  в рік (чи зону яриці й іншим яровим культурам), що знаходиться до Півночі від Великої Китайської  Стіни,  зону  збору  двох врожаїв у рік, що  охоплює райони за течією ріки Хуанхэ, південні території гір Ценьлинь і Північні від гір Даюйлин,  Цзюляньшань,  зона збору трьох врожаїв у два роки (зона озимої пшениці), що  знаходиться на Захід від гір Люняньшань і Хуатцземь і зону дозрівання трьох врожаїв у рік, що  займає басейн ріки Перлова  і Миньцзян у провінції Гуандун і прибережні райони провінції Футсцзянь.