Дії УПА в роки ВВВ і в післявоєнний період

іональний технічний університет України

“КПІ”

Реферат з історії України на тему:

“Дії УПА в роки ВВВ

і в післявоєнний період”

Перевірив:

Бунєвич В.Г.

Виконала:

студентка гр. ІК-82

Назаренко В.В.

Київ. 1999 р.

Маючи перед собою цiль розкрити питання "УПА в роки Великої Вітчизняної Вiйни" я притримувалась таких правил:

1. Так як основним джерелом iнформації є книга (художньо публіцистична) Тараса Бульби-Боровця, "Армiя без держави", то майже всi факти можна перевiрити в цiй книжцi. Iнша лiтература (список приведено в кiнцi) використовувалась для перевiрки достовiрностi викладених фактiв.

2. Здається для бiльш рацiонального викладення матеріалу користуватися таким планом.

План реферату:

1. Українська нацiональна полiтика в 1941 роцi.

2. Партизанська акцiя УПА.

3. Олевська республiка.

4. Україна в 1942 роцi. "Лисове братство".

5. Двi фази боротьби проти Гітлера.

6. Переговори: "УПА - радянськi партизани", "УПА - нiмецька влада".

7. Корiнний перелом - 1943. Переговори з польським підпіллям.

8. Розкол УПА на двi групи.

9. Масовi жертви Лебедівськой диктатури.

10. Котловина смертi.

11. Новi україно-германськi переговори. Українська армiя в Германiї.

Українська нацiональна полiтика в 1941 роцi.

Початок ВВВ став поштовхом до нового розвитку подiй на Україні: повне завоювання українських земель нiмцями i досить-таки лiберальна полiтика окупацiйної влади до населення.

Також спостерiгалась активнiсть всiх тих рухiв, котрi при радянськiй владi працювали у підпіллю.

Та перше захоплення нiмцями ("хай буде сам чорт, аби лише не бiльшовик") змiнилось більш реалістичними поглядами на новоявленого окупанта України. В зв'язку з цим виникає ситуацiя iснування української офiцiальної i неофiцiальної полiтики, котру пiдтримує уряд Української Народній Республiки, ОУН, Союз Монархiстiв. Та ОУН (С.Бендери) не чекаючи розвитку подiй 30 червня 1941 року проголосила (прийняла) полiтичний акт:"Акт проголошення Української держави" i "Акт консолiдацiї українських полiтичних сил".

Змiст цих документiв заключався в тому, що необхiдно тримати зброю в руках до тих пiр, поки не буде створена Суверенна Українська влада. Робився акцент на спiльну роботу з нiмцями. Цiкаве те, що цю iдею створення влади пiд нiмецьким протекторатом пiдтримував (благословив) сам митрополит Шепетицький. На чолi виконання цього "декретом" С.Бендери було поставлено Ярослава Стецька. Але, як потiм виявилось, то були несерйознi кроки, митрополита було введено в оману, та й самi нiмецькi властi не маючи спочатку нiчого проти акту про українську незалежну державу, почали проводити реакцiйнi заходи щодо "Влади Стецька". На горизонтi iсторiї в той час з'являється Iван Легенда, "Лейтенант Легенда", провiдник групи С.Бендери, який став мiнiстром полiтичної координацiї у військових сил, своїми указами наробивший таких справ, що репутацiю актiв було сильно пiдмочено (наприклад, було анульовано 4-й унiверсал Української Центральної Ради вiд 22.01.1918 року).

Взагалi цi укази пiдлягають справедливої критицi, бо переважно - в анархiї i дезорієнтації масс, у появi юридично-державного дуалiзму вони зiграли головну роль.

Це вже не кажучи про їх рівну безграмотнiсть з точки зору законностi як дипломатичної так i революцiйної. Підіймалось питання i про нацiональну українську армiю, котрий теж залишився невирішенням через некомпетентнiсть.

В реальностi ж основною лiнiєю "Великої полiтики" української думки були наступнi тези:

1. Суверенiтет України,

2. Ворог України:

- Всеросійська імперія (i комунізм);

- нова Росiя, якщо не вiдмовиться вiд своїх претензiй на Україну як на свою, "законну" частину;

- Германiя;

- Польща;

3. Боротьба за суверенiтет лиш з принципу етнографiї;

4. Продовжувати антиворожу пропаганду.

Але як виявилось на дiлi, люди на окупованих землях вiдмежувалися вiд полiтичних партій. Тому проводиться полiтика заслання "агiтаторiв", "комісарів" в Центральну та Схiдну частину України, при цьому яскраво видно протистояння iдей ОУН крило пiд головою Мельника i "Бендерівцiв". Та агiтацiя мала реальнi наслідки (змiнювались кадри державного сектора). Однак нiмцi заборонили всякі полiтичнi органiзацiї i "Держава" С.Бендери розпалась. Так чи iнакше, Україна в цей перiод ,на мiй погляд, не мала вибору: в любому випадку вона залишалась пiд владою Германiї чи Радянської Росiї, виникає едино вiрна реакцiя українцiв - починається пiдпiльне озброєння. А сам український антикомуністичний центр було розподiлено по таким центрам :

- полiсся (УНР);

- буковина (ОУН);

- львiвський (С.Бендера).

2. Партизанська акцiя УПА.

22 червня 1941 року замiсть Українського Національного Вiдродження з'явилась Українська Повстанська Армiя. Військові дiї ведуться в основному проти НКВС. Також проводяться акцiї по захопленню транспорту i трудоресурсiв у більшовиків, збір зброї.

В Сарнах з'являється школа "мiлiцiонерiв" котрих готує для себе німецька армiя. Як стверджує Т.Б.Боровець набiр Українцiв був "ідеологічно" підготовано як "воїнів Полiської Сечi". Коротше кажучи це була спроба, використовуючі можливості пiдготовки більш військової нiж якоїсь іншої, пiдготувати кадри для української армiї.

Перша вiйськова акцiя УПА проходила на територiї Полiсся, котра в принципі була "нiчийною землею". Нiмцi стримко пройшли це мiсце, залишивши за собою розрiзняни частини радянських військ, яки затим стали об'єднуватись в партизанські загони. Нiмцi не бажають признавати Полiську Сiчь - тiж загони мiлiцiї, якими керує i якi пiдлегли законам УНР. Було досягнуто компромiсу в тому, що це буде напiввiйськова - напiвмiліцейська акцiя по очищенню вiд бiльшовицьких загонiв цiлого Полiсся. Якщо коротко описати цей "генеральний наступ" отримуємо:

1. Встановлення зв'язкiв з Бiлорусiєю (вiддiл самооборони В.Родзька i М.Вiтучика);

2. Переговори з С.Бендерою ОУН (у Львовi було досягнуто позитивної (для УПА) домовленості з ОУН );

3. Аналогічний договiр з монархiстами (про участь монархiстiв в рядках УПА);

Тут неможливо не сказати про таку iсторичну особу як полковник Д'яченко, командир кавалерійського полку "Чорних Запорожцiв", який став командиром Полiської Сiчi. А сам Бульба-Боровець став головнокомандуючим УПА та окружним комендантом мiлiцiї в м. Сарни. Але трапилось так, що Д'яченко i ще декiлька офiцерiв були вимушені виїхати у Польщу. На щойно звільнене мiсце було з впевненістю призначено пiдполковника П.Смородського, зігравшого важливу роль в управлiннi УПА. Автоматично, щоб дiйсно укріпити свiй авторитет керiвництво УПА проголосило положення, визначивши полiтичну програму армiї. Це ,на мiй погляд, був своєчасний i правильний крок.

Коротко про цю платформу "За що бореться УПА" можна сказати, що:

• це народна українська армiя, її членами можуть стати всi українцi;

• непідлеглість жоднiй полiтичнiй партiї, дiї її пiдкорюються законам лише Влади Української Держави;

• боротьба проти всiх захватникiв i окупантiв України для вiдродження суверенної Української держави;

• визнання принципів демократiї, рівноправності, законiв про людину, рiвного признання всiх вiр i релiгiй;

• пiдтримка всiх форм власності, захист людини як вiд державного капiталiзму так i вiд приватного капiталу;

• в промисловому i сільськогосподарському вiдношенню Україна повинна розвиватись сама, як велика держава, кожна трудова людина - акціонер; земля - для трудiвникiв; державне, кооперативне та приватне хліборобство, планова перебудова економiки;

• вiльна праця, культурнi, медичні i iншi питання.

Як свiдчать факти, програма знайшла пiдтримку багатьох колах населення. Менi ж здається, що багато питань - про устрiй державного апарату, якихсь механiзмiв законотворчої та виконавчої влади не було зачеплено або мались на увазi як закони "Уряду Української Держави" i взагалi, цю програму я також оцiнюю позитивно.

Та повернiмось до iсторичних фактiв, зараз хочеться все-таки завершити розповiдь про наступ Полiської Сiчi. 20 серпня 1941 року по всьому Полiссю, разом з військовими формуваннями Бiлоруської Самооборони розпочався наступ Полiської Січi. Це такi райони як: Туров-Мозир, Олевск-Звягиль (Новгород-Волинський), так названа "лiнiя Сталiна", Бобруйск-Гомель-Коростень. Було зайняте мiсто Олевск, очищено вiд бiльшовицьких формувань багато областей.

Пiдбивши короткi пiдсумки можна сказати:

1. Ця операцiя мала нацiональний, полiтичний i вiйськово-стратегiчний характер;

2. Операцiю викликала "нахабно-захватницька полiтика комунiстичної Москви по вiдношенню до Бiлорусiї i України";

3. В операції приймало участь бiльш 15 тис. чоловiк (10 тис. українцiв i 5 тис. бiлорусiв) з обох сторін;

4. Вона показала переваги слабо-озброєної, погано-організованої та багатої народним духом i почуттям нацiональної гiдностi спiльної армiї українцiв i бiлорусiв над достатньо сильними червоними партизанськими загонами та формуваннями.

Помічаємо, що нiмецькi війська нiякої участi у вiйськових дiях не приймали, озброєнням та iншим бойовим знаряддям Полiську Сiч та загони Бiлоруської самооборони не забезпечували а навiть, навпаки, деколи заважали й обмежували розвиток подій.

На мене справило величезне враження той факт, що до сих пiр про цю бойову операцiю українського i білоруського народу я не знав, а взнавши, був вражений розмахом та результатом дiй, бо величезна територія Полiсся була звiльнена вiд впливу партизанських загонiв більшовиків.

3. Олевська республіка.

В величезному трикутнику Луцьк - Гомель - Житомир вже навiть нiмцiв не вважали за ту велику силу, що брала Київ i Смоленськ, i шла далі, на Москву. Центром республіки - а саме так стали називати лiсове населення цей звiльнений вiд окупантiв шматок землi - стало невелике районне мiстечко Олевськ.

Дивнi речi стали вiдбуватись зразу по приходу військ Польської Сiчi - Олевськ був центром воєнних дiй i тепер - штабом: мешканцi з радістю зустрiчали визволителiв, i це можна зрозумiти - цей факт iснування острiвцiв української незалежностi серед німецьких окупантiв. Одразу ж люди самi розпочали без сторонньої допомоги пiдiймати економiку - відпала потреба в колгоспах i радгоспах, почали вiдкриватись невеликi промисловi підприємства та iн. Все це показує, що українська нацiя має дуже сильну вiру i мрiю - хоч на пожарищі та голiй, але рiднiй землi спорудити храм української суверенної соборної держави. Велику роль в становленнi краю зiграв Петро Смородський - начальник штабу УПА. Вiдбулося й культурне становлення - вiдкриваються церкви, школи, новi й старi газети "Вiстi", "Слово", "Голос", "Гайдамакi" - що стала офiцiйним джерелом Полiської Сечi. Виникає в iсторiї ще одна вагома фiгура - Iван Митринт, котрий очолює редакцiю "Гайдамака". Вiн хоче створити "Українську нацiонально - демократичну партiю", має деякi "лiвi" погляди (наприклад, хоче залишити колгоспи) i намагається посилаючись на свiй та iншi авторитети втягнути УПА в полiтичну боротьбу. Та позиція верхiвки УПА нехитна - вона пiдкорюється лише законнiй владi.

Потрібно відлити те, що iснування Олеської республiки навiть чисто теоретично стоїть пiд знаком питання. I дiйсно, згодом нiмцi почали присилати своїх iнспекторiв, вимагаючи бездоганного пiдкорення української військової одиницi - а Полiська Сiчь саме такою i була в той час. В керiвництвi УНР було пiднято питання про припинення iснування республiки i перехiд в пiдпiлля. На мiй погляд, таке рiшення було досить мудрим - це давало можливiсть скоротити по над 10 тисяч бойових членiв Полiської Сечi, бо ж партизанськi загони радянських військ було витиснено аж у брянські лiси, а от втримувати звільнену територiю ставало все важче.

Так чи інакше 15 листопада 1941 року Полiська Сiч УПА була само ліквідована. По плану зброю було сховано, а людей розпущено додому. Залишився лише Олеський гарнiзон, якiй проіснував на декiлька днiв довше.

Отже, виконавши свiй бойовий обов'язок, ця "армiя без держави" - Полiська Сiч припинила своє iснування. Але у бiйцiв не зникло бажання боротись проти ворогiв рiдної України.

4. Україна в 1942 роцi.

Штаб бувшої Полiської Сечi роздiлився - одна частина людей вiдiйшла вiд справ, друга оголосила пiдпiльно-бойовi акцiї органiзацiї УПА. °Її штаб був розташований в лiсництвi Людвипольського району.

На початку 1942 роцi Т.Бульба-Боровець зустрiчається з президентом Уряду А.Левицьким. Була змальована така полiтична ситуацiя на Українi.

• заборона нiмецькою владою прав українській нацiї на самостійність i незалежнiсть;

• жорстока окупацiя, варварство в економiцi, інших областях;

• знищення культурних та етнологічних цiнностей ("рабам не потрiбна освiта, їх справа - чорна робота");

• масові облави; дiї агентiв НКВС, бiлогвардiйцiв та iнш;

• внутрiшня партiйна мiжусобиця нацiоналiстiв.

Таким чином склалась катастрофiчна ситуацiя. I зносити все покiрно вiд нового окупанта не можливо, i пiдняти нове повстання теж не можна. Домовились бити нiмцiв, але не шляхом загального повстання, а окремими "літаючими бригадами" - починаючи з часу, коли Гiтлер вийде до Волги. Одним з головних осiб майбутнiх дiй був полковник I.Литвиненко, зв'язний Президента.

Отже, вже весною 42-го паралельно гiтлерiвськiм "Amt" окупацiйним i полiтичним силам, стала дiяти система прихованої суверенної української влади - "Лісове царство".

Боротьба має вестися в полiтично-пропагандистському та військовому напрямках (вiйна як з цивільною адмiнiстрацiєю Гiтлера, так i воєнні дiї на захiдному фронтi).

Дуже цiкавi, по моєму, "законi українського партизана":

• це не бандит, а чесний i мужній воїн;

• воюй лише за нацiональну iдею i для високих полiтичних цiлiй;

• буде боротися до побудови Самостiйної України;

• йому заборонено займатись грабуванням;

• вiн пiдлеглий командиру, хоч i є в той же час добровольцем i революціонером;

• воїн що добре справляється з своїми обов'язками.

З цього видно, що фiзична дисциплiна була поганою, хоч ось на моральній дисципліні й тримався весь порядок. Також заслуговують на увагу й новi аспекти партизанської тактики УПА:- органiзацiя складається з невеликих партизанських груп;

- тактика "з -пiд землі i пiд землю";

- дiяти скрiзь, та не попадатись;

- жорстока підлеглість командирам;

- знаходитись постiйно в руху;

- нiчнi напади, сiючi панiку;

- розвiдка й контррозвiдка.

Дiйсно, це iдеальна програма для невеликих загонiв партизан. Хочеться вiдмiтити, що ворогами УПА вважало нацистському i комунiстичну партiї (НКВС та есесівців), - розстріл останнiх на мисцi без суду й слiдства.

I ось вже пiд кiнець весни 42-го всi головнi задачi по реорганiзацiї армiї були виконанi.

В цей час на Українi проходить злодійський масовий терор гестапо. Виникає голод, багато концтаборiв та iнше - жити стало неможливо тяжко. I "Лiс" стає єдиним притулком для людей.

5. Двi фази боротьби проти Гiтлера.

16 квiтня 1942 року - це початок "першої фази" цiєї боротьби. П'ять летучих бригад займаються партизанською вiйною: йде поповнення в ряди борцiв з числа тих, хто втiкає вiд гiтлерiвських арештiв, була в наявностi чудова розвiдка, спiвробiтництво з українською полiцiєю - нiмцi переполошилися, вони побачили "величезну армiю", а диверсії українських партизанiв на шляхах не давали спокiйно жити всiм структурам "нової" адмiнiстрацiї. Але це була вiйна лише i лише з адмiнiстративними органами.

Цiкаво, що Головна Команда УПА написала лист до Коха в стилi "запорожцi пишуть до турецького султана", в якому роз'яснювала свої дiї вiдносно Германiї i Росiї. У колах українського полiтичного i воєнно-революцiйного пiдпiлля лiтом 42-го не було згоди та єдності щодо поглядiв на методи боротьби. Група С.Бендери (М.Лебiдь) стояла на пасивному шляху без партизанських диверсiй: "партизани - це агенти ..... з ними нам не по дорозi" тим самим зупиняючи зусилля УПА.

Друга фаза партизанської боротьби заключалась в тому, що зважаючи на особливо тяжкий стан лiтом 1942 року видається указ всiм "літуючим бригадам" бити ворога на всiх пунктах воєнно-стратегiчного значення а особливу увагу звернути на системi транспорту та тилового забезпечення - вiд Чорного моря й до Бiлорусiї i Балтики. Можна видiлити таку операцiю як Шепетiвська, що мала бiльш демонстрацiйний нiж диверсійний характер. Проведено її було блискуче. Крiм того, були випадки визволення військовополонених шляхом нападiв на ешелони. Таким чином,партизанські загони показали свою силу, з ними стали рахуватись. Настав новий рубiж, рубiж переговорiв.

6. Переговори: "УПА - радянські партизани",

"УПА - нiмецька влада"

Як повiдомляє Бульба-Боровець та iншi, фактично в 41-42 роках на територiї України радянські партизани не iснували як реальна сила: загони пiд командуванням генерала Бiлова, Ковпака було розбито. Але з радянської сторони була добре органiзована розвiдка, до того ж потрiбно зважити й на все зростаючу недовiру простого народу до окупантiв. Єдиною силою, котра могла вести вiйну проти нiмцiв була УПА. Москва вирiшила (в зв'язку з вдалими операцiями УПА) змiнити вiдношення й курс своєї полiтики у вiдносинах з українською армiєю: з радянській сторони з'являються пропозицiї розпочати переговори "не дивлячись на минулу антибільшовицьку компанiю i помилки з обох сторiн". В червнi 42-го в трикутнику Олевсько-Рокитно-Городище було закинуто радянський партизанський загiн пiд командуванням Медведєва для охорони радянської делегацiї i, як виявилось згодом не лише для цього.

Пропозицiя Генштабу СРСР були такі:

- припинити ворожнечу (УПА i радянські партизанські загони);

- злиття УПА з Червоною Армiєю i на основi цього отримати допомогу;

- припинити антирадянську пропаганду в УПА ;

- пiдняти загальне повстання на Українi;

- всiм членам УПА гарантувалась амністія за минулi грiхи.

Вiдповiдь УПА не затрималась: УПА - суверенна вiйськова одиниця УНР, з чужою армiєю не з'єднається, може бути лиш спілка; українські військові сили, що перебувають у станi вiйни з СРСР з 1917 року, готовi згодитись на мир i на вiйськовий союз проти Германiї, якщо СРСР признає суверенiтет; загальне повстання на Українi буде пiдняте лише в тому випадку, коли відкриється захiдний фронт і у всiй Європi з'являться такi ж умови для повстання, iнакше заколот приречений на невдачу i загрожує винищенням всiєї української нацiї.

Вiдповiдь Генштабу була така, що в якості суверенної держави признавалась лише УРСР, процес дружнiх переговорiв всіляко пiдтримувався і було дано згоду на перемир'я й нейтралiтет.

Та переговори явно затягувались зi сторони УПА (на мiй погляд потрiбно було б таки якось знайти компромiс i з'єднати зусилля) - керiвництво ж УПА боялось, що якщо вiдбудеться їх злиття - то це дасть привiд Радянському Союзi "в'їхати" на Україну в якостi визволителя та iнше.

Так чи інакше до грудня 42-го переговори нi до чого не привели. Загiн Медведєва почав набирати силу, а Москва зимою 42-43-го проголосила українських нацiональних партизанiв "бандитами".

Першi переговори з нiмцями вiдбулися 23 листопада 42-го року з шефом СД Волинi i Подiлля Пiцом. Цi й подальші переговори також нiчого конкретного не принесли. Приведу, для прикладу, де яки пункти, що ставилися на них :

Нiмцi вимагали зупинити нiмецько-українську ворожу, перетворити УПА в легальну напiв - військову полiцейську силу в системi німецьких військ, допомогти нiмцям знищити всякi антинімецькі групування, за що нiмцi будуть зобов'язанi припинити всi репресивнi заходи проти населення України, а про органiзацiю Української держави згоджуються говорити, лише пiсля вiйни.

Контр-позиція українцiв: припинити всi репресiї, визнати суверенну українську республiку негайно з усiма випливаючими з цього наслiдками, розпустити всю цивільну нiмецьку адмiнiстрацiю, зупинити грабунок економiки та iнших надбань України; УПА - це пiдпiльна суверенна армiя України i влитися може лиш в регулярну Українську нацiональну армiю.

На мiй погляд, не погоджуватись з нiмцями було правильнiше, це давало свободу й вiру в становлення самостiйної України.

7. Корiнний перелом - 1943.

Переговори з польським пiдпiллям.

Розпочався Сталінградський наступ. Нейтралітет з радянськими партизанськими загонами було розiрвано - Москва вимагала рiшучих дiй проти нацiонально-визвольних органiзацiй. Почались частi бої з партизанськими загонами бiльшовикiв. Зимою 1943 УПА робить спробу зв'язатись з польським підпіллям з метою припинити українсько-польську ворожу, нормалiзувати вiдносини й налагодити контакт мiж УПА й Армiєю Крайовою. Але полiтика польського народу, а вiрнiше кажучи екзильного уряду в Лондоні - руками СРСР та схiдних союзникiв знищити Германiю, а руками росiян i нiмцiв задушити національно- визвольний рух на Україні, щоб знову окупувати Захiдну Україну - пiдвела УПА до факту про: 3 -й вiдкритий фронт - польський.

8. Розкiл УПА на двi групи.

Ідеологічно - програмнi розбiжностi й партiйна нетерпимість окремий групи С.Бендери (очолював Микола Лебідь (Максим Рубан) як плiдник ОУН -С.Бендерi) привела до того, що ця органiзацiя вiдважилась на такий крок: вона признала форму боротьби УПА проти німців та бiльшовикiв i запропонувала розпочати переговори про спiльнi акцiї всiх революцiйних сил на Україні в лавах УПА!

9 квiтня 1943 року такi переговори почалися. Пропозицiї вiд ОУН - С.Бендери були такi:

1. Не взнавати полiтичної залежностi вiд УНР, а пiдкоритись УПА, полiтичної лінiї ОУН - С.Бендери.

2. Признати акт державностi вiд 30.6.41 як єдину конституцiю України.

3. Військовий вiддiл ОУН - С.Бендери включити до складу УПА, зробити спiльний штаб пiд тiєю ж вивiскою - УПА.

4. Вiдкрити в УПА iнститут партійних комiсарiв i службу безпеки.

5. Проголосити загальне революцiйне повстання на Українi.

6. Очистити територiю майбутнього повстання вiд польського населення.

I так далi. Можемо собi уявити вiдповiдь УПА на цi монопартiйнi, диктаторськi пропозицiї ОУН - С.Бендери. Тим самим 22 травня 43-го року переговори без успiху було припинено. А сам М.Либiдь зробив досить такі цiкавий крок - перейменував ОУН - Бендери в УПА i очолив штаб. З'явилося двi УПА, як ранiш було з двома ОУН.

Нове керiвництво УПА зробило такi наступнi кроки, якi привели до кривавих рiк весною-лiтом 43-го - палило польськi села, проголосило мобiлiзацiю i 3-й крок нацiональної революції i загальне повстання українцiв проти німців, спровокувала всю українську полiцiю, давши нiмцям багату поживу до тюрем , повністю дезорієнтувало їх. В зв'язку з цiм в липнi цього ж року отаман Тарас Бульба-Боровець перейменував свою частину УПА в "Українську Народну Революцiйну Армiю" (УНРА).

9. Масовi жертви Лебедiвської диктатури.

Тепер треба роздивитись шляхи 2-ох армiй - УПА та УНРА.

УНРА стала розвиватись, відповідно обставинам, по лiнiї зменшення свого складу i переходу в глибоке пiдпiлля при наростаючій загрозi радянсько - комуністичної диктатури, УПА ж навпаки, збільшувало свої лави, впритул до виникнення на Полiссi та і Волинi цiлих партизанських республік, в яких дiяли свої економiчнi реформи, i були втiленi закони, якi заставляли жителiв забезпечувати всiм необхiдним членiв УПА. Ведеться також, "внутрiшня" вiйна проти бувшого УПА-УНРА. Їх розцiнюють як ворожих агентiв, i якщо вони не переходять на сторону УПА - на мiсцi розстрiлюють. УНРА досить тактично реагує на це - вони починають маневрувати, щоб не допустити братовбивства. Це мотивувалось А.Левицькiм як :

1. не потрiбно збільшувати армiю перед новою окупацiєю України Червоною Москвою;

2. не є полiтично доцiльною боротьба армiї без держави в пiдпiллi за панiвне положення серед свого народу. Це буде лише тодi, коли з'явиться державна влада ).

По-моєму, це важливi причини (i головне - чесно сказане!). В жовтнi 43-го штаб УНРА винiс на загальний огляд свiй документ- реакцiю на проведення М.Лебедем-Рубановим "екзекуцiї", українського народу - "Вiдкритий Лист" до членiв органiзаторiв ОУН С.Бендери.

В ньому вiдверто показанi всi негативні моменти органiзацiї i iснування УПА (Бендеровського), їх антиукраїнську полiтику, жорстокiсть i варварство, небажання i нерозумiння існуючий ситуації та iнших полiтично-революцiйних формувань як спивпрацюючих. У вiдповiдь на це УПА робить спробу нападу на штаб УНРА. Багато членiв УНРА попало в полон .УНРА не проводить вiдповiдних воєнних закладiв, i "армiя" - дуже зменшена, вiдступає у бiк рiчцi Случ. Має там Вільнюську битву з росiйсько - польськими партизанами, потiм переслідується бендерiвцями, що оголосили УНРА справжню вiйну. Так чи iнакше, дiйсно можна звинуватити органiзацiю Бендери - Лебедя в розколi й дезорганізації українського нацiонального, державно- творчого та соцiального ходу життя ; в явнiй чи неявнiй допомозi Радянським військам; в актах послiдовних,систематичних диверсій, посягаючих на норми людяностi i загальнi етично- моральнi устої, що можна прирiвняти до вiдкритого бандитизму.

10. Котловина смертi.

Пiд осiнь 1943 року Полiсько-Воїнська котловина стала ареною масової смертi. Сюди стiкались, перед загрозою швидко насуваючого фронту, люди з усiєї України. Перед УПА, сконцентрованою саме в цьому районi (бiля 100000 чоловiк, але погано органiзованих i озброєних) знову партія Лебедева ставить задачi, якi не виконуються: очищати українські землi вiд полякiв, нищити внутрiшнiх ворогiв, вести військову боротьбу проти нiмцiв та iнше.

Всi республіки Лебедева були знищенi авiацiєю нiмцiв, радянськi партизани ходили впродовж i впоперек цій "держави", Медведєв дiяв в маленькому Чумацькому лiсi пiд Луцьком, стрiляв i викрадав німецьких генералiв, а Ковпак зробив свiй рейд вiд Брянську до Карпат, де був розбитий німцями. Бiйцi УПА втратили ту гнучкість i блисковичнiсть дiй в нападi, вели героїчні бої з відступаючими нiмцями й частинами радянських військ. Але скрiзь потерпіла поразки. Почалася панiка в рядах армiї, люди тiкали в лiс, служба безпеки у вiдповiдь проводила репресивнi заходи проти тих, що залишилися. Ось така картина "вiйни УПА проти нiмцiв та радянських військ у 1943-44 роках.

У самiй Полiської котловинi збиралось все бiльше людей. I це ставало небезпечним - клiцi радянсько-нiмецького фронту сходились саме в цьому мiсцi, до того ж там дiяли не лише багато численні радянськi партизанськi загони, але i "внутрішній" ворог - вiдділ СБ (служба безпеки) Лебедева. Це все вело до катастрофи i так воно й сталося.

18 листопада 43 року Рада Головного Комiтету УНРА винесла наступний план:

• таємно спробувати пiдписати мiр з нiмцями i добитися евакуацiї цивiльного населення на територію Польщі або Австрії;

• звiльнити С.Бендеру з метою задовольнити Лебедева i створити єдину пiдпiльну армiю УПА;

• УНРА перевести в глибоке радянське підпілля, як зброю партизанських акцiй;

• очолити делегацiю доручити Т.Бульби-Боровцю.

З 15 на 16 листопада було пiдготовано меморандум до нiмецького командування, що складався з семи пунктiв (аналогiчно) плану УНРА.

17 листопада делегацiя виїхала в Рiвно, 30-го була в Берліні, а 1-го грудня її членiв було заарештовано й кинуто до Саксегазеньского замку.

Поведiнку нiмцiв можна зрозумiти: вони мали ще надiю вiдсунути схiдний фронт і сам Гiтлер був проти любих нацiональних армiй при нiмецькiй. Але 44-й принiс корiннi переломи в поглядах на цю проблему.

Весною 44-го верховне командування УПА перенесло свiй штаб з Волинi в Карпати. Всі військові частини отримали наказ залишитись на місцях, переходити пiд радянську окупацiю i продовжувати боротьбу в пiдпiллi. Крим того нехтуючи своїми ж принципами, монопартія Лебедева проголосила народження Української Головної Визвольної ради при УПА як її головного полiтичного фронту. На мiй погляд, цiкавиш є той факт, що не була опублiкована навiть платформа УГВР, членами котрій, по сутi, були теж представники ОУН (С.Бендери). Цiкаво й те , що в жовтнi 44-го вся група УГВР, ОУН, УПА i СБ - Лебедем виїхала в Германiю i стала називати себе не iнакше як "Закордоннi частини ОУН", "Закордонне представництво УГВР". Утворився iсторичний парадокс "Закордоннi частини ОУН", "Закордонне представництво УГВР" являлися на дiйсностi представниками самих себе. Маємо сказати що спiльне з УПА i УНРА в рiзних частинах України дiяли i iншi партизанські формацiї. Прикладом може служити Легіон національної самооборони під командуванням полковника армії УНР Войноровського-Гальчевського.

11. Новi українсько-нiмецькi переговори.

Українська армiя в Германiї.

В цей час нiмцi бажали лише одного створити спiльний блок всiх народiв, пригнічених комунiзмом, i на чолi цього блоку був вже поставлений генерал Андрiй Власов, як головнокомандуючий Росiйською Визвольною Армiєю (РВА). В останнiх числах жовтня 44-го звiльнив бiльшу частину українських положених - С.Бендеру, Мельника, Бульбу-Боровця та інших. Нiмцi хотiли вести переговори, якi розпочались в листопадi 44-го й тягнулись до кiнця грудня 44-го. Швидкому просуванню заважала концепцiя Власова, "о єдиній i неподільної Росiйської імперії", тим самими ставивши пiд сумнiв суверенітет України. Але не маючи виходу німцi були змушені признати Український Нацiональний Комiтет в Германiї як репрезентацiю українського народу перед нiмецькою владою. Отже, переговори закiнчились в кiнцi 44-го, а в першi днi березня нiмецька влада затвердила комітет i дала дозвiл на організацію нової української армії пiд командуванням генерала Шандрука.

Нова армiя мала складатись з двох частин:

• регулярна пiхотна армiя, яка б мала завдання боротися проти СРСР на схiдному фронтi;

- нерегулярна частина - "група Б" Української нацiональної армiї.

Група "Б" мала диверсiйно-партизанське завдання на схiдному фронтi (командиром був Т.Б.Б.)

В склад регулярної УНА входили:

1. Дивiзiя "Галичина"- перша дивізія УНА;

2. Українське Визвольне військо;

3. Всi українцi, полоненi, з армiєю Власова, полiцейськi.

Теоретично штаб УНА мiг набрати 250000 кадрiв. Але цим планам не дано було втілитися у життя внаслiдок закiнчення вiйни. Найбiльш боєздатні частини армiї було розбито на невеликi групи i планомiрно здавались у полон американцям. Одна з дивiзiй генерала Власова повернула зброю проти німців i допомогла чехам звiльнити Прагу, але через декiлька днiв її заново "звiльнили" радянськi війська.

Отже, в цьому невеликому обсягом рефератi, на мiй погляд, менi вдалось висвiтити деякi iсторичнi факти про воєннi дiї УПАП в роки ВВВ.

Список лiтератури:

1. Микола Либiдь - "УПА".

2. Тарас Бульба-Боровець - "Армiя без держави".

3. Петер Миенчук - "УПА 1942-1952 роки".

4. О.Субтельний - "Україна. Історія".