Варіативність дієслівних основ в українській мові

Реферат на тему:

Варіативність дієслівних основ в українській мові

Дієслівна основа на приголосну актуалізується числом варіантів // основоформ від одного до шести: 1. -скуб-
; 2. -греб-
, -гр
¢
іб-
; 3. -груз-
, -грузн-, -груз
¢
н
¢
- // -грузн
¢
-
[1]
; 4. -рос-
, -р
¢
іс-
, -рост-
, -рос
¢
т
¢
- // -рост
¢
-
; 5. -брес-
, -бр
¢
і
#
-
, -бре
#
-
, -бред-
, -бред
¢
-
; 6. -йіс-
, -йі
#
-
, -йіс
¢
-
, -йід
¢
-
, -йі
#
ж-, -йі
#
з
¢
-
.

Максимальне (шість) і мінімальне (одна) число/?кількість основоформ реалізується в поодиноких словах. Шістьма основоформами подані основи всього 15 (1,06%) V-ся двох фонемотипів ПГП*, П¢ГП*, однією – 46 (3,26%) основ також двох фонемотипів ПГП, ПГП* і ГПП, ГПП*. Загалом більшість основ (66,05%) ?мають три і дві основоформи. Чотири- і п’ятиваріантні основи кількісно майже однакові (15,45% і 14,17%). Якісно-кількісні параметри основоформ V і V-ся в основному тотожні. Іноді ж основи V-ся мають якісно або і якісно, і кількісно відмінні основоформи, що визначається а) особливістю їх морфологічної структури (?наявністю -с¢а в основі) і б) умовами їх реалізації перед відповідною флексією (матеріально не вираженою, нульовою – минулого часу або/і наказового способу). Так, основи -нес-
і -нес-
*, -рос-
і -рос-
* актуалізуються лише якісно різними основоформи минулого часу чоловічого роду: -н
¢
іс-
і -н
¢
іс
¢
-
*; -р
¢
іс-
і -р
¢
іс
¢
-
* (всього 17 основ V-ся); фонемна своєрідність основоформ наказового способу основ -л
¢
аг-
*, -рас-
*, -віс-
*, -с
¢
іс-
*, -йіс-
* збільшує їх кількість до п’яти (-лаз
¢
-, -радз
¢
-
, -віз
¢
-
, -с
¢
адз
¢
-
, -йіз
¢
-),
порівняно з основами -л
¢
аг-,
-рас-,
-віс-,
-с
¢
іс-,
-йіс-
, які актуалізуються чотирма основоформами.

Кількісний і якісний склад основ варіюється у межах кожного фонемотипу (табл.). Основи на ПГП, ПГП* подані переважно трьома й двома основоформами, на П¢ГП, П¢ГП* – трьома й чотирма, на ГПП, ГПП* в основному двома і трьома основоформами.

Таблиця

Кількісні характеристики варіантів основи на приголосну

Простежується певна закономірність між якістю кінцевої фонеми основи й кількістю її основоформ (табл.). Із 215 дієслів, основа яких об’єктивується шістьма й п’ятьма варіантами, 176 мають основу на передньоязикову /с/
. Всі 39 основ на /й/
об’єктивуються завжди п’ятьма основоформами. Близько половини всіх основ на губну
(і тільки на губну) реалізуються однією основоформою.

Дієслова з основою на /с/
реалізуються числом варіантів від двох до шести: 2. -пас-
, -пас
¢
-
; 3. -нес-
, -н
¢
іс-
, -нес
¢
-
; 4. -пйас-
, -пйа
#
-
, -п
##
н-
, -п
##
н
¢
-
; 5. -плес-
, -пл
¢
і
#
-
, -пле
#
-
, -плет-
, -плет
¢
-
; 6. -йіс-
, -йі
#
-
, -йіс
¢
-
, -йід
¢
-
, -йі
#
ж-, -йі
#
з
¢
-
. Основи на /й/
завжди подані п’ятьма основоформами: -й-, -йшо-, -йш-
, -йд-
, -йд
¢
-
. Двома й трьома основоформами реалізуються основи на передньоязикові /з/, /р/
і задньоязикові /г/, /к/.
Однак в основах на /з/
майже вдвічі переважають двоваріантні, а в дієсловах на /р/
, /к/
(вдвічі), /г/
(вчетверо) – триваріантні основи: 2. -повз-
, -повз
¢
-
; -дер-
, -дер
¢
-
; -біг-
, -біж-
; -с
¢
ік-
, -с
¢
іч-
; 3. -вез-
, -віз-
, -вез
¢
-
; -тер-
, -тøр-
, -тøр
¢
-
; -л
¢
аг-
, -л
¢
іг-
, -л
¢
аж-
; -мок-
, -мокн-
, -мокн
¢
-
. Чотириваріантними є лише основи -л
¢
аг-*
V-ся: -л
¢
аг-, -л
¢
іг-
, -л
¢
аж-, -л
¢
аз
¢
-
. Основи на губні /б/
і /п/
репрезентовані числом варіантів від одного до трьох, однак в основах на /б/
домінує дво- й одноваріантність: 1. -довб-
;2. -реб-, -р
¢
іб-
; 3. -дуб-, -дубн-, -дубн
¢
-
; а в основах на /п/
– дво- й триваріантність: 1. -човп-
; 2. -соп-
, -с
¢
іп-
; 3. -л
¢
іп-, -л
¢
іпн-, -л
¢
іпн
¢
-
. Основи на /в/
актуалізуються переважно однією основоформою й лише іноді двома: 1. плив-
; 2. рев-
, р
¢
ів-
.

Таблиця

Розподіл варіантів основи залежно від якості приголосної

931 основа фонемотипу ПГП, ПГП* розподіляється по 19 морфонологічних підтипах, де на першому ступені чергування подано 19 основоформ, на другому – 15, третьому – 14, на четвертому – 11-12, – усього 59-60. 11 морфонологічних підтипів репрезентують варіативність 339 основ фонемотипу П¢ГП, П¢ГП*. На першому ступені чергування зафіксовано 11 основоформ, на другому – 7, третьому – 12, четвертому – 10, – усього 40. Варіативність основ 102 дієслів фонемотипу ГПП, ГПП* розподіляється по шести морфонологічних підтипах: перший ступінь чергування представлений шістьма основоформами, другий – однією, третій і четвертий – трьома. Поодній основоформі фіксується на першому, третьому й четвертому ступені чергування, дві – на другому й, таким чином, усього один морфонологічний підтип, що є реалізацією п’яти варіантів основи фонемотипу П¢, П¢*, до якого входять 39 дієслів.

Отже, загальна кількість підтипів, по яких розподіляються варіанти дієслівної основи з кінцевою приголосною, становить 37. Деякі підтипи в межах перших трьох фонемотипів мають однакову кількість варіантів й однакові морфонологічні зміни в основоформах, що фіксуються на тому самому ступені чергування, що дозволяє об’єднати їх в один підтип. Тож у цілому морфонологічну структуру основ українського дієслова репрезентують 25 підтипів, які узагальнюють варіативність 1411 основ на приголосну фонему. Морфонологічні підтипи подані за ступенем ускладнення організації основи на приголосну, у яких на першому ступені чергування фіксується 25 основоформ, на другому й третьому – по 22, на четвертому – 18-19 (табл.).

V і V-ся підтипу № 1 (фонемотипи Х, ХІІ) мають один варіант основи (всього 37/9* слів): -скуб-, -плив-, -довб-, -човп-

. Власне, при їх відмінюванні не відбувається фонемна видозміна основи і, точно кажучи, вони не є морфонологічно маркованими. Але, з другого боку, виходячи з фонемного вигляду, можна передбачити їх морфонологічну немаркованість, завдяки чому на фоні інших маркованих основоформ вони все ж таки несуть інформацію про специфіку своєї словозміни – власне, фонемну константність.

Двоваріантність основ V і V-ся ілюструють підтипи № 2-4. Підтип № 2 (лише фонемотип Х) об’єднує основоформи (50/24*), у яких на другому ступені відбувається заміна голосних /е/
та /о/
на /і/
, що супроводжується чергуванням /р – р
¢
/
, /с – с
¢
/
: -реб-, -р

¢
іб-; -рев-, -р

¢
ів-; -роп-, -р

¢
іп-; -соп-, -с

¢
іп-

. Основоформи, різні за якістю кінцевої приголосної, що є наслідком чергування на третьому ступені задноязикових із передньоязиковими шиплячими /г – ж/
, /к – ч/
: біг-, біж

; риг-, риж-

; р

¢
аг-, р

¢
аж-

; с

¢
ік-, с

¢
іч-

; л

¢
ік-, л

¢
іч-

; товк-, товч-

, об’єднує підтип № 3 (фонемотипи Х-ХІІ). Всього 72/35* основ.

Основоформи, корелятивні за м’якістю фонем /с – с
¢
/
, /з – з
¢
/
, /р – р
¢
/
, фіксує підтип № 4 (фонемотипи Х-ХІІ). У межах підтипу однакові за кількісно-якісним виявом основоформи V і V-ся фіксуються на різних ступенях (крім основ на /р/
), що ілюструють у межах підтипу ?підпідтипи № 4^а
(73/16*) і 4^б
(0/34*). Підтип № 4^а
ілюструє варіативність V-основ і всіх основ на /р/
, у яких м’яка основоформа виникає на четвертому ступені: -риз-, -риз

¢
-

; -пас-, -пас

¢
-

; -дер-, -дер

¢
-

і -дер-*, дер

¢
-

*
; -жер-, -жер

¢
-

і -жер-

*, -жер

¢
-

*; -л

¢
із-, -л

¢
із

¢
-

; тр

¢
ас-, тр

¢
ас

¢
-

; -повз-, -повз

¢
-

; -верз-, -верз

¢
-

. У V-ся м’яка основоформа фіксується вже на другому ступені у словоформі чоловічого роду:запас-ти-с

¢
а – запас

¢
-ø-ø-с

¢
а, намерз-ти-с

¢
а – намерз

¢
-ø-ø-с

¢
а

. Незважаючи на те, що чергування трактується як фонологічно зумовлене – як результат асимілятивного чергування за м’якістю /с – с
¢
/, /з – з
¢
/
, воно є морфонологічною ознакою основоформи чоловічого роду й тому виступає як морфонологічне, що містить інформацію про наявність постфікса у структурі основи.

№ 5. діал. типтися
– ?

Морфонологічні підтипи № 6-12 репрезентують триваріантні основи V і V-ся, варіативність яких досягагається за рахунок змін: а) якісних, б) кількісних, в) кількісно-якісних. Підтип № 6 (фонемотип Х) містить фонемно відмінні основоформи на першому, третьому й четвертому ступенях, що є наслідком різних чергувань: на третьому ступені – /е – ø/
, на четвертому – /р – р
¢
/
: -мер-, мøр-, -мøр

¢
-

; -пер-, -пøр-, -пøр

¢
-

; -тер-, -тøр-, -тøр

¢
-

(56/39*). Якісна варіативність основ підтипів № 7 (60/42*) і № 8 (64/30*) виявляється на другому ступені чергуванням голосних /о – і/
, /е – і/
, /а – і/
і третьому чергуванням приголосних /г – ж/
, /к – ч/: -мог-, -міг-, -мож-

;-пек-, -пік-, -печ-

. У підтипі № 8 (фонемотип Х) чергування голосних супроводжується чергуванням приголосних /р – р
¢
/
, /т – т
¢
/
, /л – л
¢
/
: -стерег-, -стер

¢
іг-, -стереж-

; -рек-, -р

¢
ік-, -реч-

; -тек-, -т

¢
ік-, -теч-

; -волок-, -вол

¢
ік-, -волоч-

.

Підтипи № 9^а
(17), 9^б
(2*) і № 10^а
(19), 10^б
(15*) (обидва Х фонемотипу) об’єднують основоформи, у яких на другому ступені виступає альтернуюча /і/
, яка спричинює палаталізацію /н – н
¢
/
, а на четвертому передньоязикові змінюють їх м’які кореляти: -вез-, -віз-, -вез

¢
-

; -нес-, -н

¢
іс-, -нес

¢
-

. Окремо виділяються підпідтипи 9^б
і 10^б
, що репрезентують основоформи минулого часу V-ся -віз

¢
-*

і -н

¢
іс

¢
-*

, інформативні щодо їх морфологічної і морфонологічної структури.

Кількісно-якісна варіативність основ 11 підтипу (фонемотипи Х-ХІІ) досягається за рахунок прирощення /т/
, /н/
на третьому ступені та їх м’яких корелятів на четвертому. Сегменти /т/
, /н/
можуть прирощуватися до основоформ, які закінчуються на передньоязикову, корелятивну або некорелятивну за м’якістю, що відповідно фіксують підпідтипи № 11^а
: -груз-, -грузн-, -груз

¢
н

¢
-

//-грузн

¢
-; -мерз-, -мерзн-, -мерз

¢
н

¢
-

//-мерзн

¢
-

(25/0*); і підпідтип № 11^б
: -т

¢
аг-, -т

¢
агн-, -т

¢
агн

¢
-

(136/41*).

Підтип № 12 – плисти три основоформи: плис-, пли-, плив-

(19/2*).

Підтип № 13^а
– три основоформи: -гнис-, -гни#-, -гни#й-

; діал. русти
(= ревти) рус-, ру#-, ру

#

й-

(6/1*) і № 13^б
– діал. висти
(= скручувати) вис-, ви

#

-, в

##

й-

(1/0*).

Чотириваріантні основи репрезентують три підтипи – № 14-16 і № 8^б
. Підтип № 14 об’єднує відмінні основоформи якісно на другому, кількісно – на третьому і якісно-кількісно – на четвертому ступенях і, крім того, різні за фонемним вираженням основоформи V і V-ся на другому ступені, що фіксують підпідтипи № 14^а
: -рос-, -р

¢
іс-, -рост-, -рос

¢
т

¢
-

// -рост

¢
-

(18/0*) і № 14^б
: -рос-, -р

¢
іс

¢
-, -рост-, -рос

¢
т

¢
-

// -рост

¢
-

(0/2*).

V і V-ся з основою на /с/
, що входять до підтипів № 15-18, на другому ступені мають усічену основоформу як наслідок елізії кінцевої /с – #/. На третьому ступені на місці /с/
виступають фонеми /д/
, /т/
в основах Х фонемотипу й /н/
– в основах Х, ХІ фонемотипів, а на четвертому – їх м’які кореляти /д
¢
/
, /т
¢
/
, /н
¢
/
: -клас-, -кла

#

-, -клад-, -клад

¢
-

; -пас-

²
, -па#-, -пад-, -пад

¢
-

; -крас-, -кра#-, -крад-, -крад

¢
-

; -гус-, -гу#-, -гуд-, -гуд

¢
-

; -ц

¢
віс-, -ц

¢
ві

#

-, -ц

¢
віт-, -ц

¢
віт

¢
-

; -кл

¢
ас-, -кл

¢
а#-, -кл

¢
ан-, -кл

¢
ан

¢
-

; -пр

¢
ас-, -пр

¢
а#-, -пр

¢
ад-, -прад

¢
-

; -пйас-, -пйа#-, -п#н-, -п#н

¢
-

(119/52*).

Голосна /е/
у вихідній основоформі на другому ступені альтернує з /і/
, за рахунок чого число основоформ збільшується до п’яти у підтипах № 17 і № 18, що різняться між собою глибиною морфонологічних процесів. Якщо перед /і/ стоїть некорелятивна за м’якістю фонема, то зміна на цьому закінчується: -вес-, -ві

#

-, -ве#-, -вед-, -вед

¢
-

; -мес-, -мі#-, -ме#-, -мет-, -мет

¢
-

(підтип № 17, 34/17*). Якщо ж корелятивна, то вона чергується за м’якістю /л – л
¢
/
, /р – р
¢
/
: -плес-, -пл

¢
і#-, -пле#-, -плет-, -плет

¢
-

; -брес-, -бр

¢
і

#

-, -бре#-, -бред-, -бред

¢
-

(підтип № 18, 33/18*).

Усічення /с/
на другому ступені, чергування /і – а/, /с – д/
на третьому й м’якшення приголосної на четвертому ступені формують чотиваріантність основи 19 непостфіксальних основ підтипу № 16^а
: с

¢
іс-, с

¢
і

#

-, с

¢
ад-, с

¢
ад

¢
-

.

Підтипи № 15 і № 16 диференціюють основоформи наказового способу V і V-ся, які розподіляються по різних підпідтипах. У постфіксальних дієсловах в основоформі 2 ос. одн. наказового способу постфікс -с
¢
а
стоїть після нульової флексії, що має вияв лише , в мовленні поряд опиняються передньоязикова зімкнена й передньоязикова щілинна однофокусна, тому внаслідок асиміляції за місцем і способом творення відбувається чергування /д – дз
¢
/
:за-крадз

¢
-ø-с

¢
а

(підтип № 15^б
, 0/15*), роз-с

¢
адз

¢
-ø-с

¢
а

(підтип № 16^б
, 0/12*), яке морфонологічно маркує й виділяє ці основоформи.

В аспекті діахронії в основах відбулось усічення /с/
; у формах неминулого часу умов для усічення не було, й історично тут фіксується чергування /д – с/
, /т – с/
, /в – с/
як результат асимілятивно-дисимілятивних процесів: *плет-ти
®
плести, *вед-ти
®
вести
[2]
. У синхронії, встановлюючи напрям чергування від вихідної форми, у словах такого типу маємо зворотний напрям чергування /с – д/
, /с – т/
, /с – в/
: вес-ти – вед-у; плес-ти – плет-у; плис-ти – плив-у

.

Основи V і V-ся на -повіс-
і -йіс-
актуалізуються відповідно п’ятьма і шістьма основоформами, що розподіляються у межах підтипу № 19 на підпідтипи № 19^а
(32/0*) і № 19^б
(0/15*).

Варіативність основи зумовлюється специфічними флексіями, відмінними від тих, які реалізуються в переважній більшості словоформ. Усічена основоформа фіксується на другому ступені чергування в результаті елізії кінцевої /с/: йіс-ти –йі

#

-в-ø.

На третьому ступені виступає усічений варіант йі
- перед флексіями -м, -мо;
м’який варіант йіс
¢
-
– зумовлюється флексією -т
¢
; у 3 ос. мн. перед флексією -ат
¢
реалізується основоформа,в якій на місці /с/
виступає /д
¢
/: йід

¢
-ат

¢
.

Найстародавніший вид основи дієслова їсти
– йід
¢
-
. У 3 ос. одн. кінцева приголосна основи /д
¢
/
перед -т
¢
змінилася на /с
¢
/.
Так виникла основа йіс
¢
-
. У 1 ос. одн. і мн. фонема /д
¢
/
зникла. Так виникла основа йі
#
-[3]
. В синхронії напрям чергування не зберігається й визначається не від 3 ос. мн., а від вихідної основоформи інфінітива.

Цікавими є морфонологічні явища в основоформах наказового способу, де в основоформі виступає фонема /ж/
, яка походить із спільнослов’янського доісторичного сполучення /д + й/
®
/д
¢
й/
®
/д
¢
д
¢
/
®
/д
¢
ж
¢
/
®
/_ж
¢
/
®
/_ж/
. Враховуючи дані синхронічного й діахронічного аналізів, морфонологічні зміни розглядаються як усічення кінцевої /с/
і прирощення сегмента /ж/: йі

#

ж-ø

перед флексіями -ø, -мо, те
. Ще зовсім недавно нормативним вважався факт неутворення форм наказового способу дієслів з основою на -повіс-
[4]
, однак у сучасній мові почала впроваджуватися дещо призабута норма -повіж-
[5]
. Основоформа 2 ос. одн. V-ся є результатом фонетичного чергування за місцем і способом творення /ж – з
¢
/
, зумовленим морфонологічною позицією основоформи перед -ø-с
¢
а
і, значить, морфонологічним чергуванням: на-йіз

¢
-ø-с

¢
а

.

П’ятьма основоформами реалізуються основи фонемотипу П¢, П¢* підтипу № 20. В синхронії варіативність досягається прирощенням до вихідної форми різних сегментів: /шо/, /ш/ –
на другому ступені, /д/
– на третьому, що корелює з /д
¢
/
на четвертому ступені: -йшо-, -йш-

, -йд-, -йд

¢
-

(24/15*).

[1]
Через // подані основоформи, що залежно від вимови мають або не мають асимілятивне м’якшення у фіналі.

[2]
54, 40; Булах. Інф. 67.

[3]
15, 331.

[4]
Українська літературна вимова і наголос. – К., 1973. – С. 396, 574; Орфографічний словник української мови. – К., 1977. – С. 463, 664.

[5]
Синявський О. Норми української мови. – С.