Реферат по предмету "Иностранный язык"


Семантика і структура наддністрянських говорів на прикладі говірки села Конюхи Козівського району Тернопільської області

Виходячи з потреби мати національно свідомих, висококваліфікованих, інтелектуально розвинених громадян, держава ставить перед освітою конкретні завдання, з-поміж яких особливе місце належить формуванню комунікативних умінь і навичок вільного володіння всіма засобами літературної мови. Любов і пошана до живого народного слова, творче ставлення до процесу взаємодії літературної мови з регіональними, місцевими діалектами, прищеплені студентству у педагогічних навчальних закладах, є запорукою якісної підготовки вчителів як словесників. Вчителі-філологи повинні помічати діалектні помилки у мовленні учнів, тактовно, наполегливо їх усувати і водночас навчати школярів правильно й доцільно користуватися діалектною лексикою рідного краю.


Вважаємо, що тема є дуже актуальною на сьогодні, оскільки її вивчення допомагає долати мовленнєві помилки, зумовлені діалектним впливом рідних говірок, і водночас формувати правильне ставлення до лексичних діалектизмів як джерела збагачення літературної мови. Кожному, хто володіє літературною мовою, необхідне знання і народної мови, діалектів, особливо тих, що живлять літературну мову. Адже саме це знання допомагає шліфувати й збагачувати далі літературну мову.


Проблемі взаємодії діалектної та літературної мови і застосування діалектизмів у сучасній літературній мові присвятили свої праці такі відомі мовознавці, лінгводидакти і методисти, як: Ф. Жилко, С. Жовтобрюх, Б. Кобилянський, В. Мельничайко, А. Кримський, В. Ганцов, І. Зілинський, Б. Ларін, М. Толстой, П. Лисенко, Т. Назарова, Г. Олійник, М. Никончук, Н. Бабич та інші [3, с. 14].


В українській діалектології постійно актуальним залишається і питання дослідження та системного вивчення різних рівнів говорів (Й. Дзендзелівський, П. Гриценко, О. Горбач, Я. Закревська, А. Залеський та інші) [4, с. 29]. Особлива увага до діалектної лексики пояснюється багатьма чинниками. По-перше, вона є найчутливішою до змін у житті суспільства, порівняно легко адсорбує іншомовний лексичний склад; по-друге, увага до наддністрянської діалектної лексики викликана ще й тим, що деякі рівні його системи ще не достатньо опрацьовані.


Взагалі, обрана проблема легко поділяється на два аспекти: питання виділення в українській діалектології такого явища як наддністрянський діалект; саме вивчення наддністрянського говору, зокрема особливостей його фонетичної, лексичної, граматичної і словотвірної системи.


Проблему походження і виділення наддністрянського діалекту науково обґрунтовували та вивчали такі українські діалектологи, як: Б. Кобилянський, Г. Шило, Ф. Климчук, М. Лесів, О. Горбач. Першим виділив наддністрянські говірки Я. Головацький. Своє слово про наддністрянський говір потім сказали І.Зілинський, К. Дейна, М. Наконечний, Я. Рудницький, Ф. Жилко, Д. Бандрівський та інші [1, с. 117].


Певної корекції потребує сама назва «наддністрянський говір» у плані термінологічного окреслення. Треба зауважити, що первісною назвою досліджуваного діалекту була «опільський говір» (Я. Головацький, І. Зілинський, К. Дейна).


Український народ на час свого перетворення з народності в націю по суті не мав єдиної літературної мови. Перетворення українського народу в націю відбувалося дуже повільно і нерівномірно в зв’язку з розчленованістю нашого народу між різними державами, що позначилось на особливостях виникнення нової української літературної мови. Розчленованість і нерівномірність розвитку окремих територій українського народу обумовили те, що нова українська літературна мова виникає у вигляді кількох потоків (східноукраїнський, західноукраїнський, або галицький, закарпатський) на основі різних діалектів. З самого початку серед цих потоків виникнення нової української літературної мови один із них визначається головним – на основі середньонаддніпрянських говірок, що пізніше, в другій половині XIX і на початку XX ст., стає загальнонаціональною літературною мовою.


Ця нова українська літературна мова, основана на розмовній мові середньої Наддніпрянщини, має окремі елементи з інших українських діалектів, особливо ж південно-західних (найбільше в лексиці, частково в синтаксисі). Останнє пояснюється тим, що серед потоків становлення нової української літературної мови досить сильним був той, що основувався на наддністрянських говірках – галицький [3, с. 16–17].


В цілому процес взаємодії літературної мови і територіальних діалектів є складним і тривалим. Народні говори повноцінно використовувалися населенням до XIX-го початку XX-го століття, проте і у наш час народні говори ще активно функціонують, але суспільно-економічними і культурними умовами життя вже не стимулюються, а навпаки, поволі нівелюються, певною мірою непомітно деформуються і поступово наближаються до літературної мови. Цьому сприяють сучасні форми виробництва, наявність в селах і містечках великої кількості інтелігенції, вплив школи, преси, художньої літератури, радіо, телебачення тощо.


Оскільки об’єктом дослідження в роботі є говірка села Конюхи Козівського району Тернопільської області, то в ході дослідження було з’ясовано, що так як даний район належить до ареалу наддністрянського діалекту, то можна зробити висновок, що в селі поширені діалекти, які належать до південно-західної групи наддністрянських говорів.


Наддністрянський говір, також опільський говір, галицький говір – один з архаїчних говорів галицько-буковинської групи південно-західного наріччя. Поширений у верхів’ї річки Дністер (Львівська, Івано-Франківська і Тернопільська області), окремі наддністрянські говірки функціонують на території сучасної Польщі. Значною мірою накладається на історичну територію Східної Галичини [2, с. 195]. Межа наддністрянських говірок проходить приблизно по лінії міст: Хирів–Болехів–Долина–Перегінське–Тлумач–Заліщики–Скала-Подільська–Тернопіль–Золочів–Рава-Руська–Яворів–Мостиська–Хирів. Ці говірки межують із надсянськими на заході, бойківськими й покутсько-буковинськими на півдні, подільськими на сході й південно-волинськими на півночі [1, с. 139].


Українські діалектологи наголошують на тому, що наддністрянський дуже вплинув на сусідні діалекти. Так, зокрема Михайло Лесів зазначає, «наддністрянські говірки, які інколи називалися опільськими, становлять головний, центральний масив південно-західного діалекту української мови». Наддністрянський говір ліг в основу південно-західного (галицького) варіанта української літературної мови, його риси широко відбиті у мові художньої літератури, фольклору [4, с. 31].


Проаналізувавши фонетичні особливості діалектизмів села Конюхи Козівського району Тернопільської області, можна зробити наступні висновки, а саме у говірці села спостерігаємо:


– перехід а (з *а, *к) після м’яких (чи колишніх м’яких) приголосних в е, і, и (гарьи́чий, дє́кувати, сажі). Слід зазначити, що в окремих наддністрянських говірках цей перехід здійснюється лише під наголосом.


– укання (коу

лиха́ти, бжу
ла́, ско́ру
);


– наявність протетичного приголосного в (ў) перед о, у та і (<*о) (ворнх, вогірук, віс);


– збереження м’якості шиплячих шь, чь і, відповідно, давнього е після них (ш’йстий, вечєрнти);


– на місці давніх сполук ки, хи в ненаголошеній позиції розвинулися сполуки кі, хі (глибукій «глибокий»), у наголошеній – кє, хє (лихє́й «лихий»);


– стягнення сполук ій > і (віт «війт»);


– неоднаковий розвиток сполук губний приголосний + j:


●збереження цієї сполуки (свйбто, цвйах);


●поява на місці j епентетичних ль, нь (здоровлє, памніть);


– функціональне посилення окремих фонем:


● дж, дз (сбджє «сажа», дзерну «зерно», дзеи
лений «зелений»);


● ф (фали́ти «хвалити», фурий «хворий», фнра «хвіра»);


– втрата довготи м’якими приголосними у формах іменників середнього роду (житє́ «життя», насннє «насіння»);


– втрата м’якості ць у кінці слова (хлупиц «хлопець», жнец «жнець»);


– нерегулярний розвиток окремих давніх голосних – *м > у (дюрб «діра»), *м > и (видру), звукосполуки лн в л:, н: (мйлник > мйл:ик, мйн:ик), рн в рл (терни́ця > терли́ця);


Наголос у говірці села динамічний. Особливістю є наявність парокситонового наголосу займенників (мо́го, тво́го), дієслів 1-ї особи II дієвідміни (хо́джу, про́шу, зрідка – си́джу, ле́чу), а також подвійного наголошування дієслів (пі́ду – піду́, піде – піде́, пі́демо – піде́мо та ін.).


Що стосується лексичних особливостей досліджуваної місцевості, то зауважимо, що місцеві слова часто своїм походженням сягають ще східнослов’янської мовної спільності і часто зустрічаються в діалектах сучасних слов’янських мов. Наприклад: гост'инець «шлях» (битий, мощений камінням), б'узьок «чорногуз» (відоме в багатьох південно-західних говорах); зел'о «бур’ян»; зб'итки «пустощі», звідси збит'ошний «пустотливий»; кон'овка «відро» (це слово відоме і в північних говорах); куча (кучі – приміщення для свиней).


Для говірки села досить характерними є численні лексичні синоніми (дублети). Так, наприклад, поряд із частіше вживаним рубель поширене й кувуз, а також павус; поряд з кбчур зрідка відоме й сйлик.


Лексика говірки села, як і взагалі наддністрянських говірок, має порівняно багато запозичень з інших мов. У ній, як і в інших наддністрянських говірках, зустрічаються або діалектні слова-запозичення з польської мови, або слова, спільні з польською мовою. Наприклад, вбрга (в'арґа) «губа» (польськ. warga), звідси варґатиĭ «губатий», герббта «чай» (з лат. herba «трава»); кубіта (кубґ'іта) «жінка» (kobieta); мидница (м'идницґа) «таз» (miednica); таний «дешевий» (tani) та ін.


Частина діалектних слів запозичена з німецької мови (а також з їдиш – єврейської мови). Це в основному лексика ремесла, торгівлі, колишня адміністративна, військова лексика та ін. Деякі слова запозичені через польську мову. Наведемо для прикладу такі запозичення: морд «убивство» (Mord, польськ. mord); рехт «правда» (Recht); фест «міцно», «сильно» (fest); урльуп «відпустка» (Urlaub, польськ. urlop) та ін.


Специфіку говору с. Конюхи у граматиці творить набір закінчень і засобів формотворення словозмінних частин мови, зокрема


– закінчення іменників:


● жіночого роду в орудному відмінку однини – оў, – еў (зеи
мле́ў
, душе́ў
, голово́ў
), в родовому відмінку однини – и (ріли́
, зеи
мли́
, но́
чи, любо́
ви), в родовому відмінку множини -іў (бабі́ў
, козі́ў
);


● чоловічого роду – в давальному відмінку однини з основами на твердий приголосний – ови (бра́тови
), з основами на м’який приголосний – еви (коне́ви
), в орудному відмінку однини – ом, рідше – ем (коно́
м, дошче́м
), в місцевому відмінку однини -і, – и (на ду́бі
, у кінци́
), у давальному відмінку множини – ом, – ем, -ім (коні́м
, коне́м
. коно́м
), в орудному відмінку множини – ема(гостє́ма
), у місцевому відмінку множини – ох (на зятьо́х
; так само і множинні іменники – на грудьо́х
, на дверо́х
);


● середнього роду колишніх іменників t-основи – у род. в. одн. – (ат’)і, – (ат’) а (тел’бт'і, тел’бт'а), у дав. в. одн. (ат’) у; в ор. в. одн. – (ат’) ом;


– у прикметниках наявність стягнених форм у називному відмінку однини чоловічого роду (до́бри), давального і місцевого відмінків однини жіночого роду (мо́лоді «молодій», так само – ад’єктивні займенники); асимілятивні зміни при творенні форм вищого ступеня порівняння прикметників (моло́ч:и);


– у числівниках – формальна структура числівників одйн, шти́ри, одинбйціть; форма орудного відмінка двума́; творення складених числівників за моделлю піўтретя́, піўчвертб, девйідесє́ть, дві́ста;


– у займенниках – збереження давніх енклітичних форм давального відмінка ми «мені», ти «тобі»; відмінкових форм – знахідного відмінка не́го «його», орудного відмінка неў, тоў «нею», «тією»; вказівного займенника тамто́й «той»;


– у дієвідмінюванні: інфінітив на – чи від дієслів з основою на задньоязиковий приголосний (пе́чи, стри́хчи); формі 1-ї і 2-ї особи однини теперішнього часу: лє́йу, лє́йіш, 3-ї особи однини і множини теперішнього часу з кінцевим т (худит – худят); паралельне вживання закінчень 1-ї особи множини теперішнього часу – мо і – м (несе́мо/несе́м, худимо/худим); нульове закінчення 2-ї особи однини теперішнього часу атематичних дієслів (дась, йісь «даси», «їси»); паралельне творення форм 1-ї особи однини майбутнього часу бу́ду бра́ти і бу́ду браў, 1-ї особи однини і множини минулого часу ходи́ў і ходи́ўйім, ходи́вем, роби́ли і роби́лисмо; форми умовного способу за моделлю даў бим, даў бис.


Специфіка говору досліджуваної місцевості у словотворенні зумовлена:


– наявністю локальних афіксів – мак (глушма́к
«глухий»), – кут (ліўку́т
«лівша»), – уйемци (покрадуйе́мци
«крадькома»);


– функціональним посиленням окремих афіксів – анк(а) (барабольа́нка
«листя картоплі»), -а́льник (копа́льник «копач»).


комунікативний уміння навичка літературний


Висновки


У рамках нашого дослідження, дослідивши народне мовлення Тернопільського регіону, можна зробити певні висновки як щодо особливостей наддністрянського говору в цілому, так і щодо особливостей різних рівнів діалектної системи села Конюхи зокрема. Отже, говірка досліджуваної місцевості входить до південно-західної групи наддністрянських говорів, тому для неї притаманні як спільні для всієї південно-західної групи риси, так і регіональні особливості. Зокрема, особливості фонетичної та морфологічної системи мови говірки села позначаються і на лексичному складі. Загальнолітературні норми, поєднуючись із діалектними особливостями, утворюють особливий колорит лексичного складу досліджуваної говірки. Так, у здійсненні системного аналізу лексики старожитнього наддністрянського діалекту й убачаємо перспективу подальшого дослідження. Оскільки опрацювання наукової літератури показало, що саме лексико-семантичний рівень наддністрянської діалектної лексики опрацьований набагато гірше ніж інші рівні його системи (морфологічний, дериватологічний, акцентологічний).


Література


1. Бевзенко С.П. Українська діалектологія. – К.: Вища школа, 1980. – 246 с.


2. Жилко Ф.Т. Нариси з діалектології української мови. – К.: Рад. школа, 1966. – 316 с.


3. Жовтобрюх М.А. Проблеми взаємодії української літературної мови і територіальних діалектів // Мовознавство. – 2003. – №1. – С. 13–18.


4. Матвіяс І.Г. Відображення особливостей говорів української мови // Мовознавство. – 2008. – №6. – С. 29–36.



Не сдавайте скачаную работу преподавателю!
Данный реферат Вы можете использовать для подготовки курсовых проектов.

Поделись с друзьями, за репост + 100 мильонов к студенческой карме :

Пишем реферат самостоятельно:
! Как писать рефераты
Практические рекомендации по написанию студенческих рефератов.
! План реферата Краткий список разделов, отражающий структура и порядок работы над будующим рефератом.
! Введение реферата Вводная часть работы, в которой отражается цель и обозначается список задач.
! Заключение реферата В заключении подводятся итоги, описывается была ли достигнута поставленная цель, каковы результаты.
! Оформление рефератов Методические рекомендации по грамотному оформлению работы по ГОСТ.

Читайте также:
Виды рефератов Какими бывают рефераты по своему назначению и структуре.

Сейчас смотрят :

Реферат Структура маркетинг плана брэнда
Реферат Контрольная работа по Товароведению и экспертизе вкусовых товаров
Реферат Трех- и четырехволновое рассеяние света на поляритонах в кристаллах ниобата лития с примесями.
Реферат Особенности вероятностного прогнозирования у детей младшего школьного возраста с тяжёлыми нарушениями речи
Реферат Теоретические основы формирования торговых марок в условиях переходной экономики
Реферат Freedom Essay Research Paper How can one
Реферат Порядок производства по делам об административных правонарушениях. Постановления по делам об административных правонарушениях
Реферат Терапия анемии тромбоцитопеническая пурпура гемофилия
Реферат Организация процесса конструирования программного обеспечения
Реферат Характеристика функций свойств и требований к одежде различного вида и назначения
Реферат Приморские курорты России перспективы развития, использование естественных факторов в современн
Реферат Характеристика современного ассортимента и требования нд к качеству шоколада
Реферат Корреляционный и регрессионный анализ
Реферат Инфляции, ее причины, источники, виды и последствия
Реферат Прояви етносоціальних трансформацій на великому кордоні в контексті міжспільнотних взаємин України та Кримського ханства XV–XVII ст.