Семантичні варіанти у говорах української мови

Міністерство освіти і науки
України

Державний вищий навчальний заклад

Запорізький національний
університет

Філологічний факультет

Заочне відділення

Кафедра української мови

РЕФЕРАТ

З додаткової спеціалізації

Семантичні варіанти у говорах
української мови

Виконала: студентка Vкурсу

групи 3515-6

Дмитрієнко Н.С.

Перевірила: доцент, к. ф. н.

Денисенко Лариса Петрівна

Запоріжжя 2009

ЗМІСТ

Вступ

1.  Центральний об’єкт діалектології

2.  Лексична диференціація говорів

3.  Семантичні варіанти слів

а) семантика в просторовій проекції

б) чинники й моделі семантичного
розвитку лексики говірок

Вступ

У кінці ХХ ст. у
слов’янському мовознавстві помітно
підвищилась увага до вивчення діалектології. Це зумовлено актуальністю питання
багатства лексики народних говорів, різноманітністю мотивів номінації,
збереженням у словниковому складі народної мови часово-віднесених одиниць. Ці
факти дали мотив мовознавцям досліджувати склад, закономірності системної
організації, особливостей функціонування лексики говорів на одному синхронному
зрізі і в часі.

Для з’ясування окремих проблем етнографії,
фольклористики, літературознавства зростає евристична цінність діалектних
даних. Навіть усі галузі наук, які безпосередньо пов’язуються з вивченням
історії, етносу, потребують свідчень діалектної лексики. На основі наукових
досліджень були підготовлені національні діалектологічні атласи [1-2], словники [7], монографії [5].

І все ж одним із
актуальних питань сучасного мовознавства залишається розширення джерельної бази
діалектологічних досліджень у зв’язку із постійним розвитком народної мови.

На прикладі
монографії «Ареальне варіювання лексики» П.Ю. Гриценка розглянемо дослідження
на фактичному матеріалі теоретичних проблем ареального варіювання української
мови на лексичному рівні. Автор визначає закономірності ареального розподілу
лексики в межах українського континуума, обґрунтовує положення про межі
варіативності лексики у зв’язку з проблемою лінгвістичного картографування,
розглядає семантичні варіанти у говорах української мови.

1.  Центральний об’єкт
діалектології

Розглянемо, що
саме П.Ю. Гриценко вважає центральним об’єктом діалектології.

Лексика порівняно
з іншими структурними рівнями говорів у східнослов’янській діалектології має
найтривалішу історію вивчення. Ще на початку відокремлення галузі лінгвістики
від етнографії, невеликі списки слів, додані до етнографічних праць, були
типовою формою систематизації діалектних лексичних даних. Особлива увага в
історії розвитку відводилась змінам поглядів на роль лексики у розв’язанні
центральних питань діалектології, а саме, у з’ясуванні діалектного розподілу, встановлення генези говорів.
Надалі більша увага приділялася вивченню діалектології на фонетичному рівні і
на тлі словозміни, бо лексику вважали менш інформативною. Це пояснюється
рухомістю її складу.

П.Ю. Гриценко не
поділяє цієї точки зору і вважає, що це «суперечить практиці
історико-семасіологічних та етимологічних досліджень, де центральним об’єктом є
саме багатий і різноманітний шар давньої лексики і семантики…» [5, 7].

У поняття
центрального об’єкту діалектології автор монографії вкладає особливості
ареальної відмінності.

«Поняття ареалу,
ареального варіювання часто виступає синонімом просторової локалізації,
розміщення досліджуваного явища у мовному просторі без вказівки і кваліфікації
можливих взаємозв’язків співвідносних мовних одиниць у різних говірка.» [ 5,
12]. П.Ю. Гриценко переконує, що як варіанти виступають лексеми, що
відрізняються структурою, генезисом, поширенням семантики. Наприклад, назва
приміщення для снопів, полови, соломи в українських говірках має таке втілення:
к'лун′а, тік, сто'дола, за'сік, су'сік,
за'сіки, 'засто'ронок, са'рай та ін.

Отже, автор
монографії обґрунтовано доводить, що основним об’єктом діалектології є ареальна
відмінність між лексемами.

2.  Лексична диференціація
говорів

П.Ю. Гриценко
вважає, що вивчення лексичної диференціації говорів має на меті пізнати склад,
закономірності територіального розміщення лексем, групування й напрямків
розташування ізоглос, їх співвідношення з межами поширення ареалогічно
релевантних явищ інших структурних рівнів діалектної мови. Після вирішення
даних питань, можна отримати відповідь на питання: як диференціюється діалектна
мова у галузі лексики, які відмінності лексики як лінгвістичного об’єкта
зумовлюють таку диференціацію. За свідченням практичних досліджень
переконуємось, що приблизитись до опису лексичної диференціації можна через
повне охоплення лексики. Автор називає основні праці, які доводять цей факт:
праці Г.П. Клепікової, Й.Ю. Пуйа – про скотарську лексику Карпат, Н.П.
Дейниченко – про зоологічну, Є.О. Черепанової – про географічну лексику
українських східнополіських говірок, Б. Фалінської – про ткацьку лексику, Я.
Басари – про лексику обробки дерева у польських говорах, Г.Ф. Вешторт – про
лексику їжі, Л.Т. Вигонної – про землеробську лексику, І.І. Лучиця-Федорця –
про будівельну лексику поліських говірок.

Серед фактів
лексичної диференціації виділяються:

а) особливе
ставлення носіїв говірок до реалій,

б)
невизначеність, динамізм позначуваних лексемами реалій.

Діалектна
лексикологія має ряд актуальних проблем:

-  визначення тенденцій просторового
розміщення лексики (і компонентів семантичної структури);

-  визначення глибини ареального
протиставлення, вияв диференційних та інтегральних ознак опозитів, ареальної
взаємозалежності опозитів;

-  з′ясування залежності між
формальним і семантичним варіюванням вихідної одиниці і формуванням ареального
протиставлення;

-  окреслення напрямів і меж формального
і семантичного варіювання;

-  моделювання основних напрямів
розвитку лексики народних говорів [5, 17].

3.  Семантичні варіанти слів

а) Семантика в
просторовій проекції

У розділі п’ятому
монографії, досить широко розкрито питання семантики в просторовій лексиці.

Ми розуміємо, що
розвиток мови в однаковій мірі торкається як форми вираження, так і змістової
сторони мови, її семантики. Автор запевняє, що «динаміка змісту може
відбуватися у межах сталої форми, як і зміни форми можуть протікати при сталій
семантичній структурі» [5, 150].

Проникнення у
діалектну лексикологію і семасіологію ідей семантичного поля, прийомів його
конструювання, використання моделей семантичної структури лексеми як
інструмента дослідження було значною мірою зумовлене неможливістю всебічного
вивчення діалектної лексики і семантики традиційними методами.

На думку автора,
просторова проекція семантики розкриває етапи змін значення слова подібно до того, як зміни формальні
постають у певній послідовності завдяки їх розгляду в ареальному контексті. Для
вияву семантичної варіативності є необхідна умова – формальна цілісність
лексеми з тією допустимою варіативністю, яка не розбиває цієї цілісності.

Але є і умови,
які стримують вивчення варіативності – великі розходження у розв’язанні проблем
семасіологічних та діалектологічних.

Розрізняють два
аспекти у вивченні семантики діалектного слова: структура і генезис (синхронний
і діахронний аспекти дослідження).

Формою первісного
аналізу є упорядкування і репрезентація матеріалу. Генезис семантичної
структури лексеми, напрям семантичних змін у просторовій проекції не може
ґрунтуватися тільки на наддіалектній інваріантній моделі номінативного поля.
Номінативне поле як вихідна база дає можливість виокремити із усієї сукупності
значень цілісності меншого порядку, семантичні субкомплекси на основі семантичних
параметрів – диференційних ознак, спільних компонентів значення. Це дає
можливість окреслити напрями семантичних змін, які тільки в говірках
конкретизуються.

Розглянемо ряд
моделей семантичної структури та варіювання значень лексем у говірках,
пропонованих П.Ю. Гриценком.

Май'дан. В
українських говірках лексема має ряд значень: ′площа серед села, майдан′,
′ -//- на базарі′, ′-//- в лісі′, ′порожнє місце′,
′галявина в лісі′, ′вирубаний гай′, ′рівна
місцевість в горах, лісі′, ′сіножать′, ′неорана, не
засаджена низина′, ′низина, оточена лісом чи будовами′, ′озеро
в лісі′, ′вигін′;′місце, куди заганяють худобу перед
випасом′, ′перехрестя доріг′, ′великий кусок поля′,
′баштан′, ′зілля, висіяне біля хати′, ′подвір′я,
оточене будинками′, ′місце біля хліва, клуні′, ′загорода
для худоби′, '-//-свиней', 'кошара для худоби на полонині', 'примітивна
забудова', 'ганок на другому поверсі', 'пліт', 'стовпці, жердини, на які
вішають сушити тютюн' та ін. Деякі з наведених варіантів здаються дуже
віддаленими одне від одного, проте більшість з них поєднані локативним
значенням. На основі диференціації семантики поданих вище значень лексеми
май'дан можна побачити взаємозв’язок між ними.

Таке моделювання
урівнює усі семи між собою. Проте частота їх вияву в говірках, просторове співрозташування
вказують на наявність типових і оказіальних похідних сем. Їх географія
засвідчує чітке окреслення кількох типів ареалів. Можна зазначити, що складна
семантична структура лексеми май'дан на наддіалектному рівні у говірках інколи
виявляється багатозначною, останнє – розгалужена полісемія.

Отже, наявність
подібних чи близьких лексем в російських і білоруських говірках підтверджує
неоказіональний характер постання цих значень у різних говорах однієї чи
подібної мови. Тож, проаналізувавши дану лексему, автор монографії робить
висновок, що напрями семантичних змін зумовилися як потенційними можливостями
вихідного семантичного комплексу, так і діянням типових панлокальних моделей
семантичної деривації.

Динаміка значень
лексеми становить безперервний процес, давніші й нові семи, базисні і похідні
значення співіснують не тільки у різних, часто віддалених говірках, а нерідко у
тій самій говірці як цілісній діалектній системі. Присутність ареалів свідчить
про різний ступінь збереження давніх значень, неоднакову силу імпульсів.

б) Чинники й
моделі семантичного розвитку лексики говірок

Для того, щоб
пізнати складний механізм мовного розвитку, який часто прихований у своїх
деталях спільністю формальної структури, необхідно виявити чинники, що
впливають на зміну семантики у говірках. Серед чинників розвитку семантичної
структури діалектного слова виявляються їх різновиди, що не замикаються тільки семантичним рівнем, а мають загальномовний
характер – це час і простір.

Щоб уявити зміни
семантики говірки, упродовж певного відрізка часу, необхідно провести
зіставлення діалектних даних різних хронологічних зрізів.

Фактор простору
також відіграє важливу роль в активізації іманентних процесів у говірках;
рельєфно його дія виявляється при зіставленні значення лексеми в ареалах
кількох відмінних типів: в зоні основного поширення явища і на периферії цієї
зони або ж у відриві від неї, коли лексема попадає в ареал іншої лексеми.

Просторове
розміщення виявляється релевантним серед факторів динаміки семантичної
структури лексеми [5, 181].

Велика частина
семантичних варіацій зумовлюється тими активними процесами, що проходять у
межах самої говірки як системи. Ці процеси подібні до змін у літературній мові,
хоча в говірці вони менш регламентовані через відсутність норм, тиску писемної
традиції. Так як норма у говірці більш рухома, відбувається активізація
семантичного і структурного вирівнювання за типовими для говірки моделями.
Також природніше протікає і динаміка лексичної сполучуваності, що відбивається
на семантичній структурі лексем. При цьому фактори простору і часу зовні ніби
виключені, безпосередньо не відбиваються на внутрішньоговіркових змінах, хоча
насправді вони постійно пронизують функціонування мовних елементів усіх
говірок. Цей взаємозв’язок виявляється у незмінній орієнтації на говіркову
норму чи норму над діалектного койне, які оцінюються як «своє» і
протиставляються за певними параметрами нормі «чужій».

Така орієнтація
урівноважує динаміку структури говірки і забезпечує її відносну стабільність
упродовж тривалого часу. Ще одним типовим виявом впливу простору на семантичну
структуру лексеми є між говіркова взаємодія на семантичному рівні.

Різноманітні
семантичні зміни у говірках об’єднуються навколо двох основних моделей змін:

а) в основі яких
лежить динаміка номінативного поля;

б) які
зумовлюються динамікою сполучуваності лексем у мовленні.

Зміни
номінативного поля можуть відбуватися як у межах відносно замкненого
семантичного простору, так і поза чітко окресленим цілісним семантичним
простором. У першому випадку відбувається перерозподіл семантичного простору
між конкуруючими лексемами, або ж зміни структури семантичного континуума –
поява нових семантичних опозицій, виокремлення нових сем, для репрезентації
яких виявляються потрібні нові засоби вираження. Проходять зміни складу лексем
та їх значення. Засобом вияву семантичних змін, результати яких можна
спостерігати, служить типологія реалізації однакового семантичного простору в
різних говірках, заступлення однієї лексеми іншою за умови строгих
парадигматичних відношень у межах лексичних мікрогруп.

Отже,
внутрішньоструктурні і зовнішні чинники у їх тісному взаємозв’язку спричиняють
постійний ріст значеннєвої структури лексики говірок, а також зумовлюють
диференціацію говірок на семантичному рівні. Не беручи до уваги специфіку вияву
семантики у просторовій проекції, а саме, несуцільне, острівне поширення,
значення лексеми виявляється аерологічно релевантним, оскільки дає змогу
виділити певні ареали, визначити центр і периферію поширення явища. При цьому
повторюваними виявляються окремі тенденції розміщення вихідних і похідних
значень, що дозволяє використовувати просторові характеристики окремих значень
для їх генетичного втілення.

ареальний варіювання
український лексика

Список
використаних джерел

1.  Атлас української мови. В з-х томах.
Т. 1. Полісся, середня Наддніпрянщина і суміжні землі. – К.: Наук. думка, 1984.
– 498 с.

2.  Атлас української мови. В з-х томах.
Т. 2. Волинь. Наддністрянщина. Закарпаття і суміжні землі. – К.: Наук. думка,
1988. – 520 с.

3.  Говірки Чорнобильської зони: Тексти/
Гриценко П.Ю. – К.: Довіра, 1996. – 358 с.

4.  Говори української мови/ Т.В.
Назарова – К.: Наук. думка, 1977 – 590с.

5.  Гриценко П.Ю. Ареальне варіювання лексики:
Монография – К.: Наук. думка, 1990 – 272с.

6.  Дослідження з української
діалектології: Зб. наук. праць: Мовознавство. – К.: Наук. думка, 1991. – 260 с.

7.  Словник лінгвістичних термінів/
Кроткевич Є.В. – К.: Академія Наук УРСР, 1957. – 235 с.