Конституційне закріплення принципів правової держави

Конституційне закріплення принципів правової держави

Конституція як один з найголовніших чинників правової державності визначає принцип верховенства права (ст. 8). Однак вона не наводить поняття зазначеного принципу, як і не позначає всіх його елементів. Конституція не визначає співвідношення між принципом верховенства права і поняттям правової держави, закріпленим у ст. 1, не визначає місця принципу верховенства права у понятійному розумінні правової держави, а тому інтерпретація конституційного принципу верховенства права вимагає встановлення на понятійному і елементно-структурному рівні співвідношення між цими двома поняттями.

У ст. 8 Конституції, яка проголошує вказаний принцип, визнається верховенство Конституції та принцип прямої дії її норм. Зрозуміло, що вони не вичерпують принципу верховенства права і не є самодостатніми для його розуміння. Не менш важливими для тлумачення принципу верховенства права є як теоретичні уявлення про праворозуміння, про співвідношення права з іншими соціальними регуляторами (що дозволяє усвідомити достатність правового регулювання у суспільстві), про морально-етичну основу права, про вплив прав людини на державну владу, так і аналіз відповідних положень Конституції, які стосуються ідеологічного, політичного та економічного плюралізму (ст. 15), конституційних прав громадян і механізмів їх правового захисту (Розділ II), конституційно-правових механізмів здійснення державної влади, правової основи діяльності громадських організацій, політичних партій тощо.

У країнах континентального права в силу домінування юридичного позитивізму принцип верховенства права має здебільшого вираз верховенства закону, а, відтак, переважає принцип законності, який, однак, грунтується на розумінні справедливого закону.

У Німеччині принцип верховенства права, як вираз законності (Rechtsstaatlichkeit), з'явився з виникненням поняття правової держави, що вживається з XIX ст., на противагу поняттю поліцейської держави (Polizeis-taat). Нині цей принцип нерозривно пов'язаний з демократичним порядком та елементами природного права.

У Франції принцип законності вживається з часів Революції 1789 р. на противагу королівському свавіллю, як засіб обмеження адміністративної влади за допомогою закону.

У Великобританії принцип панування права (rule of law) пов'язаний з парламентським режимом, легітимною владою, справедливим законом, судовим контролем за діяльністю виконавчої влади. Він є, по суті, еквівалентом правової держави.

На підставі аналізу положень Конституції України можна виділити низку інших принципів, які, на наш погляд, мають бути віднесені до принципу верховенства права, у тому числі: принцип мінімальної достатності правового регулювання суспільних відносин та всезагальності права; принцип позапартійності права, його відносної самостійності щодо політичних сил і деідеологізованості; принцип відносної самостійності щодо судової та виконавчої влади; принцип верховенства Конституції та законів України.

Принцип мінімальної достатності правового регулювання суспільних відносин та всезагальності права

Право повинно діяти лише там, де інші регулятори є неефективними чи не здатні виконати позитивної ролі упорядкування відносин, де потрібне упорядкування суспільних відносин на основі владного впливу, правового захисту. Право не повинно витісняти інші соціальні регулятори і не мати переваги над ними.

Послаблення юридичного тиску на суспільні відносини потрібно пов'язати з переоцінкою ролі держави у здійсненні управління економікою і суспільними інститутами. Тотальне управління і надмірна управлінська ноша держави не тотожні ефективному управлінню, швидше, навпаки, вони знижують можливості контролю за управлінськими процесами. Держава має позбутися також патерналістських поглядів на права громадян. В умовах ринкових відносин основною функцією держави повинно бути не намагання забезпечити усіх рівними соціально-економічними правами (що неможливо без повернення до розподільчої системи і планової економіки), а захист прав громадян, розкріпачення приватної ініціативи. Тому такою важливою є практична реалізація щодо господарюючих суб'єктів і громадян принципу «дозволене все, що не заборонене законом».

Принцип позапартійності права, його відносної самостійності щодо політичних сил та ідеологізації права

Право в умовах плюралістичного суспільства, багатопартійності, проголошених Конституцією України (ст.15), позбавляється безпосереднього домінуючого впливу політики однієї чи декількох партій шляхом вимоги враховувати політичні настанови у нормотворчій діяльності органів державної влади, які перетворюються лише на політико-ідеологічні наміри партій. Засобом запобіганню відновлення партійності права в Україні стало також визнання її правовою державою, реальне впровадження принципів парламентаризму, запровадження принципу розподілу влад, позбавлення на практиці парламенту та органів виконавчої влади, які уповноважені приймати нормативно-правові акти, партійного керівництва. Тим самим право перестає бути корпусом правопорушуючих правил, набуває природних онтологічних властивостей і відновлює свою природу як феномен, набагато ближчий до моралі, економіки, соціальних відносин, ніж до політики, яка своїм впливом на право не повинна спотворювати сутність, першооснову правового регулювання суспільних відносин. Відтак, право набуває вищості щодо партійних норм та партійних директив, політики у цілому. Зазначене, звичайно, не означає повної відсутності будь-якого партійного впливу на нормотворчі органи, зокрема, на парламент, законодавчі рішення, рішення інших органів державної влади. Навпаки, в силу політичного характеру нині існуючої державної влади держава є головним засобом реалізації політики, а політичні мотиви виконуть важливі програмну і орієнтуючу функції при прийнятті рішень органами державної влади.

Принцип відносної самостійності права щодо судової та виконавчої влади

Цей принцип полягає у тому, що органи виконавчої та судової влади визнають відносну самостійність права, що вони не формально застосовують закон, а у певних межах використовують правові ідеали та правові ідеї, які в силу існування відмінностей між поняттями «право» і «закон» надають праву самостійної регулятивної сили. Принцип верховенства права, закріплений у ст. 8 Конституції України, не означає лише верховенства його формальних джерел — Конституції та закону, а й визнання природного права як безпосереднього регулятора суспільних відносин. Природне право у вигляді правових ідей правди, справедливості, моралі, рівності тощо позначається на судовій практиці і здійсненні виконавчої влади через використання їх як додаткових критеріїв оцінки конкретних фактів і обставин.

Принцип верховенства Конституції та законів України

Цей принцип характеризує принцип верховенства права з точки зору верховенства його формальних джерел — Конституції та законів у системі нормативно-правових актів органів державної влади та місцевого самоврядування, актів, які приймаються парламентом, сформованим на основі загального, рівного і прямого виборчого права. Особливе місце парламенту в системі органів державної влади визначає особливий статус також його актів.

Даний принцип верховенства прямо закріплений у ст. 8 Конституції України, присвяченій принципу верховенства права. Згідно з ч. 2 цієї статті: «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй».

Проявом верховенства Конституції у системі законодавства України є принцип прямої дії норм Конституції, закріплений у ст. 8.

Принцип прямої дії Конституції. Він стосовно захисту прав і свобод громадянина полягає насамперед у тому, що суд не може відмовити йому в прийнятті позову щодо захисту прав останнього на тій підставі, що відсутній конкретизуючий те чи інше положення Конституції закон. Це підтвердив Пленум Верховного Суду України у постанові № 9 від 1 листопада «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», у якій зазначив, що суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі: 1) коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом; 2) коли закон, який був чинним до введення у дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй; 3) коли правовідносини, що розглядаються судом, не врегульовано законом, а нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою або Радою міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить Конституції України; 4) коли укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції України.

Ще одним принципом правової державності є принцип зв'язаності держави правами і свободами особи та громадянина.

Лише та держава може претендувати на правовий характер, яка не тільки визнала природні права особи, проголосила громадянські, соціальні та політичні права особи у своїй конституції чи законодавчих актах, а й забезпечила правовий режим неухильного дотримання прав і свобод особи та громадянина. Правова держава — та, в якій реально функціонує режим зв'язаності влади правами й свободами, та держава, яка юридично зобов'язана захищати і гарантувати ці права та свободи.

Принцип зв'язаності держави правами і свободами особи та громадянина є, таким чином, центральним сутнісним елементом у розумінні правової державності.

Зв'язаність держави правами і свободами означає не що інше, як обмеження держави цими правами та свободами, правову і юридичну детермінованість. Фундаментальним для розуміння сутності правової зв'язаності держави правами і свободами громадян є положення ч. 1 ст. 3 Конституції України, згідно з якою «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».

Принцип надання переваги суспільному і державному інтересу простежується у конституційно обмежуваних діях, спрямованих проти державності і суверенітету, національної безпеки, у наданні Конституцією можливостей обмеження окремих прав і свобод громадян для збереження та захисту правосуддя, забезпечення громадського порядку та охорони здоров'я всього населення. Однак і у цих сферах Конституція прагне до встановлення таких обмежень і вимог, які є мінімально необхідними для досягнення цілей ефективного розвитку суспільства та захисту держави. Прагнучи досягти, там де це необхідно, паритету інтересів суспільства і держави, вона надає поза цими межами безперечну перевагу особистим інтересам, правам і свободам особи. Тобто Конституція послідовно проводить ідею суспільного інтересу, намагаючись дотримуватись принципу пропорційності.

Принцип пропорційності проявляється не лише у наданні позитивних прав та встановленні мінімальних загальнозначимих обов'язків, а й у тому, як вирішуються питання суспільного інтересу в конкретних відносинах, коли інтерес особи не збігається з інтересами суспільства, а також у разі заподіяння шкоди суспільним інтересам і наступного її відшкодування. Концепція нової Конституції України зорієнтована у вирішенні цих питань на досягнення у остаточному підсумку паритету особистих і суспільних інтересів.

Узгодження інтересів особи і суспільства із застосуванням принципу пропорційності можна простежити насамперед на прикладі відносин власності — центрального інституту громадянського суспільства. Конституція проголошує загальною нормою право на власність і недопустимість протиправного позбавлення права власності, обмежуючи використання власності незаподіянням шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, екології і природним якостям землі (статті 13, 41). Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і у порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається тільки в умовах воєнного чи надзвичайного стану. При цьому конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом (ст. 41).

Принцип гармонізації суспільних інтересів з інтересами особи на засадах пропорційності лежить також в основі обмеження права на свободу й особисту недоторканність. Згідно зі ст. 29 Конституції тримання під вартою може бути застосоване лише у разі нагальної необхідності запобігти злочину чи покласти йому край. Це стосується також інших особистих, громадянських, майнових та політичних прав, обмеження яких мінімізуються, виходячи лише з необхідності забезпечення ключових суспільних інтересів (як такі у більшості випадків Конституцією визнаються національна безпека, територіальна цілісність, громадський порядок, потреба запобіганню злочинам, захист прав і свобод інших громадян, охорона здоров'я населення та деякі інші).

Принцип зв'язаності держави правами і свободами громадян, а також їх інтересами, пронизує всю політико-правову надбудову держави. Він є критерієм для усвідомлення меж втручання держави у суспільне життя, правовою домінантою при визнанні права народу визначати конституційний лад у країні, при визначенні завдань держави у сфері захисту етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин, при визначенні обов'язків держави перед суспільством по захисту суб'єктів права власності, свободи політичної діяльності, особистої недоторканності, честі і гідності особи, гарантованості усіх інших прав та свобод особи і громадянина.

Третім принципом правової державності, який дозволяє активно виконувати функцію обмеження влади, є закріплений у Конституції України принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову (ст.6) з конституційно-правовими важелями стримувань і противаг. Поділ влади забезпечує оптимальну взаємодію окремих її гілок і обмежує державну владу та ставить її під контроль через взаємне стримування гілок влади. В умовах поділу влади жодна її гілка не лише зобов'язана дотримуватись конституційної тези про заборону узурпації влади (ч. 4 ст. 5 Конституції), здійснювати владу у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України (ст. 6), а її органи та посадові особи діяти тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією України, а й відчувати щодо дотримання Конституції і чинного законодавства обмежуючий та стримуючий вплив інших гілок влади.

В силу взаємного стримування і взаємного контролю окремі гілки влади не можуть узурпувати владу і тим самим відмовитись від демократичних підвалин держави та зруйнувати систему захисту прав громадян в силу протидії інших гілок влади.

Поділ між законодавчою і виконавчою гілками влади в Україні і особливості такого поділу, взаємовідносини між Верховною Радою України та Президентом України, Президентом України і Кабінетом Міністрів України визначаються запровадженою в Україні змішаною формою правління, досить близькою до французької моделі, однак з істотними відмінностями.

Четвертим принципом правової державності і засобом утримання влади слід назвати принцип юридичної форми діяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб.

Принцип юридичної форми діяльності органів державної влади та їх посадових осіб за своєю суттю іманентно належить до характеристики правової держави, оскільки юридична форма діяльності зазначених суб'єктів є не просто дуже важливим позитивним юридичним організаційно-правовим і процедурно-процесуальним засобом упорядкування та регулювання суспільних відносин влади, не тільки характеризує організацію і діяльність органів держави, державного механізму на засадах права, а також є засобом контролю за владою та її обмеження.

П'ятим принципом правової державності є інституціоналізація державної влади.

Правовий принцип інституціоналізованості державної влади і юридичне оформлення статусу, структури, повноважень органів державної влади відіграють велике значення у розумінні характеру правової державності.

Інституційні особливості органів державної влади тісно пов'язані з юридичними формами діяльності вказаних органів та їх посадових і службових осіб, оскільки характеризують органи державної влади з точки зору структури, статусу, повноважень посадових та службових осіб, їх сутнісної установчої природи. Кожний орган державної влади, кожна посада державного службовця запроваджуються у відповідному порядку, з дотриманням певних юридичних форм. У нормативно визначеному вигляді визначається правомочність названих суб'єктів. І у певному порядку ці органи і посадові особи мають скасовуватись. Інституційно-правові особливості органів державної влади є додатковим критерієм визначення правочинності дій і рішень органів державної влади, їх посадових і службових осіб.

У рамках названих принципів правової державності здійснюється обмеження державної влади та її контроль. Ці принципи визначають встановлені Конституцією і чинним законодавством форми та порядок здійснення влади, політичну відповідальність влади перед народом; у визначених ними формах здійснюється контроль за владою та професійним чиновництвом. Вони містять власні внутрішні закономірності, які вимагають від органів державної влади та їх посадових осіб здійснення певних конкретних дій з метою гарантування правової державності.