Заохочення суспільно корисної мотивації посткримінальної поведінки

Заохочення суспільно корисної мотивації пост кримінальної поведінки

На сьогодні боротьба зі злочинністю є пріоритетним завданням Української держави. Заходи примусу не завжди можуть справляти стимулюючий вплив на осіб, які вчинюють злочини, що викликає необхідність перегляду певних напрямків у політиці боротьби зі злочинністю.

Особливе місце посідає необхідність стимулювання суспільно корисної мотивації осіб, які після вчинення злочину, добровільно, з метою викриття як власної протиправної діяльності, так і протиправної діяльності інших осіб, повідомляють компетентні органи для прийняття відповідних заходів реагування.

В юридичній літературі для позначення позитивної поведінки після вчинення злочину використовують різні терміни, зокрема можна зустріти «позитивні після злочинні дії» [12, с. 13], «пост кримінальна поведінка» [3, с. 77], «відмова від подальшої злочинної діяльності» [4, с. 56], «пост кримінальне діяння», «позитивна пост кримінальна поведінка» [11, с. 9], «позитивна спеціальна превенція» [1, с. 9] тощо.

Зауважимо, що не всі з перелічених понять відображають поведінку особи після вчинення злочину як таку, яка є підставою для застосування звільнення від кримінальної відповідальності.

В.О. Навроцький, оцінюючи поведінку особи після закінчення злочину, доходить висновку, що вона може бути різна за своїм правовим значенням:

- бути індиферентною для кримінального права;

- характеризувати вчинений раніше злочин — підтверджувати мету, свідчити про мотиви дій винного;

- вести до «перетворення» простого виду злочину в кваліфікований, простого чи кваліфікованого в особливо кваліфікований;

- становити собою склад іншого злочину;

- мати ознаки позитивної пост кримінальної поведінки [3, с.557].

У контексті нашого дослідження науковий інтерес представляє останній вид поведінки, яка характеризується суспільною корисністю і свідчить про зміни у мотиваційній сфері особи, яка вчинила злочин.

Достатньо глибоко пост кримінальна поведінка досліджена російським вченим Р.А. Сабітовим, який визначає її як передбачену законом незлочинну поведінку особи після вчинення злочину, призначення і відбування покарання. На його думку, цим поняттям охоплюється діяльність особи після вчинення злочину до моменту, коли припиняються кримінально-правові відносини, які породжені цим злочином. У цих межах і варто розглядати динамічну структуру пост кримінальної поведінки, яка охоплює:

- поведінку особи після вчинення злочину (ухилення від слідства та суду, з’явлення із зізнанням, відшкодування шкоди і т.д.);

- поведінку після засудження (злісне ухилення від відбування покарання, ухилення умовно звільненого від виконання покладених на нього судом обов’язків і т.д.);

- поведінку засудженого після відбуття покарання [11, с. 21].

В.В. Кузнецов та А.В. Савченко під позитивною посткримінальною поведінкою розуміють дійове каяття, яке може проявитися в таких діях: відвернення шкідливих наслідків вчиненого злочину, відшкодування завданого збитку чи усунення заподіяної шкоди, активне сприяння розкриттю злочину, з’явленні із зізнанням та інших подібних діях, які пом’якшують наслідки вчиненого злочину та відповідальність за нього [9, с. 111].

Як бачимо, автори під дійовим каяттям об’єднали практично всі умови позитивної пост кримінальної поведінки, які необхідні для визнання такою.

У контексті нашого дослідження ми будемо спиратись на визначення пост кримінальної поведінки, запропонованої Р.А. Сабітовим, оскільки вона найбільш повно відображає динамічну структуру поведінки після вчинення злочину.

Кримінальне законодавство передбачає загальні види звільнення від кримінальної відповідальності та спеціальні, які покликані стимулювати позитивну пост кримінальну поведінку особи, яка вчинила злочин, шляхом не притягнення її за певних умов до кримінальної відповідальності. Мова йде про позитивну поведінку після вчинення злочину, яка характеризує особу як таку, відносно якої застосовувати кримінальне покарання недоцільно.

Звільнення від кримінальної відповідальності не означає, що діяння особи визнаються правомірними, допустимими, схвальними або такими, які її виправдовують. Всі види звільнення від кримінальної відповідальності є проявом гуманності держави до особи, а не реабілітуючими обставинами, які свідчать про невинність особи [7, с. 272]. Дослідники сходяться на визначенні ознак аналізованого інституту кримінального права. Це, зокрема, такі:

- не здійснюється державний осуд особи, яка вчинила злочин;

- до винного не застосовується кримінальне покарання;

- внаслідок відсутності обвинувального вироку суду особа вважається такою, яка не має судимості [1].

П.В. Хряпінський, досліджуючи заохочувальні норми кримінального права, пише, що початком заохочувальних правовідносин є позитивна поведінка суб’єкта у вигляді дії або комплексу дій з припинення злочину або суспільно небезпечного діяння, з’явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди, усуненню суспільно небезпечних наслідків, примирення винного з потерпілим [9, с. 286].

В.О. Навроцький підкреслює, що на практиці питання застосування норм, які регламентують пост кримінальну поведінку, вирішуються неоднозначно, при цьому допускається немало помилок. Роз'яснення ж Пленуму Верховного Суду України існують лише щодо окремих питань (зокрема, звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з позитивною пост кримінальною поведінкою при даванні хабара). Разом з тим, відповідні положення в теорії кримінального права по суті не висвітлювалися [1, с.555].

Практично всі автори, які досліджували проблеми позитивної пост кримінальної поведінки, акцентували увагу на тому, що вона має носити характер суспільної корисності, при цьому вважаючи «суспільність» корисності як відшкодування заподіяної шкоди, примирення із потерпілою стороною, не вчинення нових злочинів. В цьому контексті наголосимо на тому, що практично не враховується мотивація зазначеної поведінки.

Вважаємо, що суспільна корисність пост кримінальної поведінки може носити тимчасовий характер, каяття не бути щирим, а лише показовим для призначення більш м’якого покарання або звільнення від кримінальної відповідальності взагалі за злочини невеликої тяжкості та в окремих випадках – злочини середньої тяжкості. Тому у кожному конкретному випадку варто встановлювати об’єктивні та суб’єктивні обставини для правильного застосування норм про звільнення від кримінальної відповідальності.

Підтримуємо думку О.О. Житного, який зазначає, що введення в законодавство норм про звільнення від кримінальної відповідальності обґрунтовується такими правовими й соціальними чинниками: а) потребою в удосконаленні засобів забезпечення відшкодування шкоди від злочинів й реалізації відновлювальної функції кримінального права; б) частковою нейтралізацією соціально корисними вчинками шкідливої значущості злочинного діяння й особи, що його вчинила; в) необхідністю перегляду цілей застосування звільнення від кримінальної відповідальності, звернення уваги на позитивну пост кримінальну поведінку й психологію розкаяння; г) позитивним впливом збільшення кількості випадків дійового каяття на поліпшення організації, планування й стану протидії злочинності; д) можливістю шляхом застосування цієї норми обмежити стигматизацію певної частини громадян, які вперше вчинили злочини невеликої тяжкості [8, с. 125].

Розширення переліку норм про звільнення від кримінальної відповідальності та виокремлення їх у самостійний розділ свідчить про те, що законодавець намагався максимально враховувати можливості позитивного впливу на осіб з метою формування у них суспільно корисної мотивації для відвернення негативних наслідків злочинних діянь.

Так, ст. 45 передбачає звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із дійовим каяттям за злочини невеликої тяжкості. Під каяттям розуміється те, що особа визнає свою провину за всіма пунктами висунутого проти неї обвинувачення, надає правдиві свідчення, щиро співчуває про вчинене, негативно оцінює злочин, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести покарання.

З позиції стимулювання суспільно корисної мотивації ця норма заохочує формування як суспільно корисного мотиву, так і суспільно корисної мети, оскільки щире усвідомлення того, що протиправними діями були порушені соціальні цінності може активізувати особу до правомірної поведінки для відновлення порушеного стану суспільних відносин, що, безумовно, є корисним для усього суспільства.

Під суспільною корисністю дійового каяття варто розуміти здатність особи сприяти інтересам правосуддя й відновлювати права постраждалих від злочину.

Суспільна корисність дійового каяття у вигляді відшкодування шкоди чи іншим чином її усунення виявляється у можливості відновлення правовідносин, який було спричинено шкоду внаслідок вчинення злочину.

Суспільна корисність дійового каяття у вигляді з’явлення із зізнання й подальшого сприяння розкриттю злочинів полягає у наданні державі допомоги в реалізації правовідносин кримінальної відповідальності, а, отже, у здійсненні інтересів правосуддя.

Ступінь суспільної корисності дійового каяття оцінюється щодо кожного блоку дій у його рамках. З’явлення із зізнанням й сприяння розкриттю злочинів оцінюються, виходячи з важливості відомостей, отриманих внаслідок такого сприяння, їх вплив на процес розслідування злочину. Критерієм суспільної корисності відшкодування шкоди є обставини, які свідчать про повне відшкодування.

У судовій практиці дійове каяття заохочується таким чином:

Кримінальна справа по обвинуваченню І. за ст. ст.27 ч.5, 205 ч.1 КК України надійшла до Оболонського районного суду м. Києва 14.03.2007 року.

І. заявив клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності та закриття відносно нього кримінальної справи на підставі ст.45 КК України, ст.ст.7-1, 7-2 КПК України, посилаючись на те, що він вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, щиро сердечно кається, працює, має на утриманні мати похилого віку.

Відносно заявленого І. клопотання, суд вважає, що клопотання підлягає задоволенні за нижчевикладеними обставинами.

У відповідності до ст.45 КК України особа, яка вперше вчинила злочин невеликої, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялась, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Із матеріалів кримінальної справи вбачається, що І. активно сприяв розкриттю злочину, щиро покаявся, про що свідчить щиросердечне визнання вини, негативне ставлення до вчиненого, його пост кримінальна поведінка є позитивною і повністю відповідає змісту дійового каяття, він щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, позитивно характеризується.

На підставі викладеного суд встановив, що виправлення І. є можливим без фактичного застосування заходів кримінально-правової репресії [6].

Вимагає каяття від особи, яка вчинила злочин, як підставу для звільнення від кримінальної відповідальності і ст. 47 КК України, у якій йдеться про те, що особа, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості й щиро покаялась, може бути звільнена від кримінальної відповідальності із передачею на поруки колективу підприємства, установи чи організації. Таке звільнення є умовним, тобто протягом року особа має не ухилятися від заходів виховного впливу та не порушувати громадський порядок. На нашу думку, встановлення цього строку має стимулююче значення для укорінення правомірного способу життя та стимулювання суспільно корисного мотиву – вбачаючи благосклонність кримінального законодавства та надання шансу до повернення до нормального життя здатне викликати в особи стійкі спонукання не тільки не вчиняти нових злочинів, але й переорієнтувати її на активну правомірну поведінку.

Інші норми також заохочують суспільно корисну діяльність та мотивацію особи – примирення із потерпілим (ст. 46 КК України), зміну обстановки або втрату особою суспільної небезпечності (ст. 48 КК України), закінчення строків давності (ст. 49 КК України), проте вони сприяють досягненню суспільно корисної мети, як-то поновлення порушеного права потерпілого і компенсація йому усіх збитків, заподіяних злочином, опосередкована реалізація принципу невідворотності кримінального покарання тощо.

Деякі автори, такі як Ховард Зер, В.Землянська вбачають відновлюючи підхід як засіб примирення потерпілого і злочинця, що в результаті дозволяє потерпілому відчувати свою захищеність і можливість максимально захистити і відновити порушені права. Вони вбачають жертву не в державі, а саме в потерпілих. Злочином є насилля над особою і міжособистісними відносинами.

Саме Ховарда Зера прийнято вважати “батьком” відновлюючих підходів у кримінальному судочинстві та головним ідеологом відновлюючого правосуддя. Він розглядає злочин як спричинення шкоди, котру треба відшкодувати. Причинами багатьох злочинів є відсутність взаєморозуміння, черствість та невміння співпереживати, особиста не облаштованість та нездатність позбавитись самому тих чи інших залежностей. Конструктивне обговорення проблем правопорушника та допомога у їх вирішенні найближчого соціального оточення створюють умови для нормального повернення людини в суспільство [5, с.98].

Однією з найбільш важливих цілей примирення Х. Зер вбачав не тільки і не стільки відшкодування шкоди (для цього достатньо цивільного позову), скільки виправлення й моральне удосконалення особистостей як злочинця, так і жертви [6, с. 99].

Що стосується злочинця, то істинне примирення з потерпілим передбачає щире визнання своєї вини, не показне каяття, а голос совісті [8, с. 254].

Вважаємо, що застосування до особи, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 48 КК України внаслідок втрати цією особою суспільної небезпечності можливе за умови, якщо її поведінка є активною та суспільно корисною. Це означає, що, на нашу думку, недостатньо пасивного утримання від вчинення злочинів та позитивних характеристик.

Тому ми не можемо погодитись із думкою І.Г. Івасюка, який пише, що втрата порушником кримінального закону суспільної небезпечності внаслідок зміни обстановки означає, що в силу об’єктивних змін у зовнішніх умовах дійсності, які оточують особу, остання вже не створює загрозу суспільним відносинам та соціальним благам, які знаходяться під охороною кримінального закону і забезпечуються примусовою силою держави [6, с.8].

Проте сьогодні стають все більш відомими не зовнішні об’єктивні умови втрати суспільної небезпечності, а внутрішні – набуття особою релігійності, щире каяття, соціально корисна діяльність у вигляді допомоги сиротам, людям похилого віку, безпритульним тощо, яка здійснюється системно і протягом тривалого часу, що дає підстави вважати відповідну особу такою, що втратила суспільну небезпечність, адже стосовно неї досягнуто мету покарання без самого покарання – виправлення особи. При чому виправлення не зі злочинного на соціально прийнятний спосіб життя, а саме на соціально-корисне існування у суспільстві.

Наведемо також приклад судової практики, який, на нашу думку можна розцінювати як застосування ст. 48 КК України, яке суперечить її сутності.

Так, районний суд Кіровоградської області постановив звільнити Я. від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.296 КК України на підставі ст.48 КК України ( за зміною обстановки ).

Я. обвинувачений в тому, що 5 вересня 2007 року близько 21.15 в с. Плетений Кіровоградської області, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, прийшов в домоволодіння потерпілого Т. та вчинив хуліганство, грубо порушив громадський порядок, висловлюючи нецензурну лайку на адресу потерпілого та його дружини, наніс удар потерпілому, спричинивши фізичний біль, розбив вікно у веранді, проявивши особливу зухвалість.

В судовому засіданні встановлені підстави для закриття провадження у справі у зв'язку із зміною обстановки.

Так, підсудний вперше обвинувачується у скоєнні злочину невеликої тяжкості, проявив дійове каяття, відшкодувавши потерпілому заподіяну шкоду у повному обсязі, має сім'ю, двох неповнолітніх дітей, працює, тому за період, що минув від дня скоєння злочину особа підсудного перестала бути суспільно небезпечною [7].

Вказівка на те, що за період, що минув, особа перестала бути суспільно небезпечною видається сумнівною тезою. Очевидно, більш правильним у даному випадку було б застосування норми про примирення з потерпілою стороною за її згоди.

Існування норм про звільнення від кримінальної відповідальності обумовлено саме необхідністю стимулювання в особи як суспільно корисного мотиву, так і суспільно корисної мети та відповідних дій на цій основі. Поєднуючи ці два елементи, ми виходимо на стимулювання суспільно корисної мотивації в цілому, яке спрямоване на досягнення кінцевої мети - суспільно корисного результату.

Спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності, які містить Особлива частина КК України, покликані стимулювати суспільно корисну мотивацію осіб у частині добровільного припинення злочинної діяльності, добровільної видачі небезпечних для суспільства речовин та предметів, що має кінцевою метою досягнення користі для суспільства в цілому.

Проте зазначені види звільнення не отримали свого комплексного вивчення та комплексного впровадження у норми Особливої частини КК України, не досліджені тенденції щодо можливостей розширення кількості таких норм, її підстави та особливості застосування. Дослідження присвячені окремим аспектам багатогранної проблеми спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності, які є складовою частиною напрацювань і розробок певного автора із певної проблематики. Зазначимо, що такий стан не сприяє виробленню комплексної концепції стимулювання позитивної пост кримінальної поведінки.

В.І. Борисов відзначає, що за весь час дії нового Кримінального кодексу (далі – КК України) до нього була введена лише одна заохочувальна норма ч. 4 ст. 212¹
«Ухилення від сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» Але, на думку вченого, треба прогнозувати більш інтенсивне зростання таких норм, оскільки у законопроектах, що надходять до Верховної Ради, є чимало пропозицій щодо необхідності введення до КК разом із заборонними нормами також і заохочувальних [2, с. 17].

Так, А.М. Бабенко, досліджуючи запобігання незаконному культивуванню наркотиковмісних рослин, вказує на необхідність передбачити можливість звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення злочину невеликої тяжкості осіб, які до їх викриття добровільно знищили або здали наркотиковмісні чи психотроповмісні рослини та сприяли розкриттю злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів [6, с. 12] .

О.В. Наден ґрунтовно проаналізовано спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності за злочини в сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. На думку дослідниці, суттєво повинні бути розширені передумови та підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності за злочини у сфері обігу наркотичних засобів. Це стосується віднесення до передумов такого звільнення, принаймні, контрабанди наркотичних засобів (ст. 305 КК України), викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів чи заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем (ст. 308 КК України), посіву або вирощування снотворного маку чи конопель (ст. 310 КК України), викрадення, привласнення, вимагання прекурсорів чи заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем (ст. 312 КК України).

Крім того, немає підстав не визнавати передумовами даних видів звільнення від кримінальної відповідальності кваліфіковані склади злочинів, передбачені частинами другими та третіми статей 307, 309 та 311 КК України. Кримінально-правове заохочення у вигляді звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які добровільно здали наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги чи прекурсори, має на меті стимулювання виведення названих речовин з нелегального обігу та передачу їх під контроль публічної влади. Очевидно, що держава має бути зацікавлена у тому, щоб якнайбільше таких речовин було вилучено з нелегального обігу і вони, в решті решт, не дійшли до кінцевого споживача-наркомана [5, с. 13-14].

М.І. Мельник, досліджуючи проблеми протидії корупції, наголошує на необхідності уточнення законодавчого описання інституту звільнення від кримінальної відповідальності за давання хабара [107].

В.В. Голіна пропонує у якості компромісного шляху у боротьбі з бандитизмом використовувати норму заохочення і доповнити ст. 257 КК України спеціальною нормою «Звільняється від кримінальної відповідальності особа за вчинення злочину, якщо вона добровільно заявила про організацію банди, участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі (нападах) та активно сприяла її розкриттю». Запровадження такої норми, на думку вченого, викличе напругу і 2, с. 186].

Г.О. Усатий при розгляді кримінально-правового забезпечення механізму податкової амністії пише, що з метою створення реальних стимулів до співпраці платника податків з державою і, відповідно, повернення не задекларованих доходів до легальної економіки, залучення додаткових інвестицій, збагачення української держави, автори законопроекту визначають організаційно-правові засади податкової амністії доходів, одержаних з порушенням визначених законами України правил оподаткування та валютного регулювання, а також порядок та умови звільнення від юридичної (у т.ч. кримінальної) відповідальності осіб, які легалізували такі доходи [16, с. 177-178].

Для протидії захоплення заручників (ст. 147 КК України) О. Готін вважає за доцільне застосування кримінально-правового компромісу, тобто замість загрози застосування карально-репресивних заходів за вчинене надати особі інший шлях – спокутувати вину без суворого покарання через пост кримінальну поведінку [4, с. 78].

Як бачимо, дослідники пропонують внесення окремих норм про спеціальне звільнення від кримінальної відповідальності, проте наразі не вироблено єдиного підходу щодо зазначеної проблематики. Запропоновані вище доповнення до чинного КК України мають велике значення у справі боротьби зі злочинністю, стимулюванні суспільно корисної мотивації особи, яка спрямована на відшкодування заподіяної власними діяннями шкоди, відновлення порушеного злочином стану тощо.

На нашу думку, проблема полягає не тільки і не стільки у необхідності розширення переліку спеціальних норм про звільнення, скільки у відсутності концептуального підходу до визначення порядку і підстав для доповнення норм Особливої частини КК України заохочувальними нормами. Єдине, на чому сходяться науковці – це необхідність стимулювання позитивної пост кримінальної поведінки особи, яка вчинила злочин.

Проте зазначений чинник не набув свого детального опрацювання з позиції єдності та загальності для усіх норм про звільнення, на що вказує В.О. Навроцький, що умови звільнення від кримінальної відповідальності при позитивній пост кримінальній поведінці вкрай «різношерсті», при їх викладенні законодавець не притримувався будь-якої системи, не використав можливості сформулювати загальні норми про звільнення при окремих типових проявах пост кримінальної поведінки (добровільна видача заборонених предметів, відмова від організованої співучасті, сплата обов’язкових платежів) [14, с. 109].

Варто також пам’ятати про специфічність спеціальних норм про звільнення. Їх цінність полягає у суворому дотриманні певних вимог та скоріше є виключенням із правила, ніж нормою, яка має застосовуватись у широкому колі випадків.

У зв’язку із цим в юридичній літературі існують дві протилежні позиції науковців. Так, одні дослідники наголошують на необхідності розширення переліку спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності за рахунок комплексного постатейного аналізу Особливої частини КК України та доповнення чинних норм чіткими нормами про звільнення [13, с. 5]. Інша точка зору полягає у виробленні загальної концепції визнання підстав звільнення від кримінальної відповідальності та закріплення їх у Загальній частині КК України [4, с. 15].

Вважаємо, що позиція вчених щодо створення окремої узагальнюючої норми у Загальній частині про звільнення за тяжкі та особливо тяжкі злочини є недостатньо виправданою. Соціальна цінність звільнення від кримінальної відповідальності за тяжкі та особливо тяжкі злочини полягає у тому, що її варто застосовувати у виключних випадках з метою стимулювання осіб до викриття власної протиправної діяльності та протиправної діяльності злочинних груп, які являють підвищену небезпеку для суспільства. КК України має каральний характер, а не заохочувальний, і не можна применшувати його соціального значення у стримуванні злочинності.

Протилежна точка зору набула свого визнання і потребує подальшого опрацювання та теоретичного обґрунтування. Підтримуючи таку позицію вважаємо, що чітке закріплення заохочувальної норми у Особливій частині стимулюватиме суспільно корисну мотивацію особи, яка вже стала на злочинний шлях, повернути до правомірного способу життя при дотриманні певних умов, які прописані у відповідній нормі.

Спрямування кримінально-правового стимулювання має бути таким, щоб «зачепити» внутрішні ціннісні установки індивіда і зорієнтувати процес його мислення на адекватне, позитивне для суспільства прийняття загально соціальних цінностей, а потім перевести ці внутрішні переживання в необхідний суспільству поведінковий акт [3, с. 77].

Аналіз чинного КК України дозволяє стверджувати, що у ньому містяться такі норми, які у порівнянні з іншими подібними нормами, потребують відповідного положення про звільнення від кримінальної відповідальності.

Наприклад, ч.3 ст. 263 КК України передбачає звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами та вибуховими речовинами, якщо вона добровільно видала органам влади перелічені предмети. Ч.1 ст. 265 КК України «Незаконне поводження із радіоактивними матеріалами», виходячи із санкції статті, є аналогічною за ступенем суспільної небезпечності до ст. 263 КК України, проте заохочувальної норми щодо звільнення від кримінальної відповідальності не містить.

Безумовно, радіоактивні матеріали через власні особливості характеризуються тим, що здатні заподіювати шкоду й іншим право охоронюваним інтересам, навіть якщо знаходяться у статичному стані, що становить більшу суспільну небезпечність, ніж зброя, бойові припаси, вибухові речовини тощо, тому доцільно для стимулювання суспільно корисної мотивації з припинення протиправних дій та видачі радіоактивних матеріалів передбачити заохочувальну норму для запобігання настанню більш тяжкої шкоди для життя і здоров’я людей, а також навколишнього природного середовища.

Схожа ситуація складається і зі ст. 265¹
КК України_,
яка передбачає кримінальну відповідальність за незаконне виготовлення ядерного вибухового пристрою чи пристрою, що розсіює радіоактивний матеріал або випромінює радіацію. Вказаний склад злочину характеризується підвищеною суспільною небезпечністю через властивості його предмету. Ч.1 цієї статті є злочином із формальним складом і є закінченим з моменту вчинення однієї з альтернативних дій.

Це означає, що доцільно вести мову про можливість звільнення від відповідальності у разі видачі суспільно небезпечних предметів органам влади, що стимулюватиме до формування суспільно корисної мотивації особи та сприятиме здійсненню запобіжних заходів із поширення радіоактивних речовин.

З метою посилення боротьби з організованою злочинністю ч.2 ст. 255 КК України містить заохочувальну норму, у якій йдеться про безумовне звільнення від кримінальної відповідальності особи, крім організатора чи керівника злочинної організації, якщо вона добровільно повідомила про створення злочинної організації чи участь у ній і активно сприяла її викриттю.

В цьому контексті вважаємо, що заохочувальна норма має міститись і у ст. 257 КК України, у якій йдеться про відповідальність за бандитизм, щодо особи, яка є членом банди, проте не є організатором та особисто не вчинила тяжких злочинів і сприяла розкриттю злочинів ті викриттю банди. На нашу думку, законодавець має підтримувати суспільно корисну мотивацію особи з викриття таких злочинних організацій як загального характеру, так і тих, які мають «спеціалізацію» (банди, незаконні військові формування, сутенерство тощо).

Отже, для стимулювання такої мотивації доцільне запровадження аналогічних за змістом норм про звільнення від кримінальної відповідальності, що матиме логічний та завершений характер на теперішньому етапі розвитку вчення про спеціальні види звільнення.

Спеціальні види звільнення мають бути спрямовані на стимулювання суспільно корисної мотивації після вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, оскільки саме їх підвищена суспільна небезпека й вимагає вироблення заохочувальних норм, які б стимулювали осіб, які їх вчинюють, до викриття та повернення до правомірного способу життя. Зміщення акценту з карального впливу на психологію каяття має «підштовхнути» особу, яка вчинює чи вчинила злочин до суспільно корисної поведінки, що спонукатиме її до самовиховання [1, с. 82].

Підсумовуючи вищезазначене зауважимо, що доцільно зважено і всебічно провести дослідження щодо можливостей комплексного розширення спеціальних видів звільнення з метою викриття тяжких та особливо тяжких злочинів, припинення злочинної діяльності окремих категорій громадян для стимулювання суспільно корисної мотивації особи після вчинення нею злочину, надання шансу повернути з хибного шляху навіть пов’язаного із тяжкими злочинами.

Кінцевою метою такого стимулювання є поліпшення криміногенної ситуації, налагодження та убезпечення суспільних відносин, зняття напруги з приводу незаконного обігу зброї, наркотичних речовин, вибухових, радіоактивних та інших речовин, які становлять підвищену небезпеку для суспільства.

Першим кроком на шляху вироблення єдиної концепції із комплексного запровадження в Особливій частині КК України спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності, на нашу думку, має стати внесення відповідних норм до ст. 257, ст. 265, 265¹
КК України.

кримінальний право злочин відповідальність

Література

1. Ахтирська Н.М. Судово-психологічна експертиза та використання її висновків у кримінальному судочинстві // Вісник Верховного Суду України. – 2006. - № 8. – С. 19-23.

2. Бабенко А.М. Запобігання органами внутрішніх справ незаконному культивуванню наркотиковмісних рослин: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.08. «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / А.М. Бабенко. – К, 2007. – 21 с.

3. Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния / Баулин Ю.В. – X.: Основа, 1991.- 359 с.

4. Баулін Ю. Тенденції розвитку сучасного кримінального права України / Ю. Баулін // Юридичний вісник України. – 14-20 квітня 2007. - №15. – С.8-9.

5. Грошевий Ю.М. Органи судової влади в Україні / Грошевий Ю.М., Марочкін І.Є. – К., 1997. – 176 с.

6. Гущина Н.А. Правовое поощрение как неотъемлемый элемент свободного общества и стимул его развития / Н.А. Гущина // pravoznaves. com.ua/ contentо/ 011/ 0325.htm

7. Дагель П.С. Субъективная сторона преступления и её установление / П.С. Дагель, Д.П. Котов. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1974.– 243 с.

8. Дашковская Г.М. Криминологическая характеристика субъекта и мотивации налоговых преступлений / Г.М. Дашковская // Российский следователь. – 2002. - №3. – С. 20-23.

9. Денисова Т.А. Криза призначення, виконання, відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та шляхи її подолання / Т.А. Денисова // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: Щорічний бюлетень. – К.: КЮІ ХНУВС. – 2005. – Вип.10. – С. 324-332.

10. Житний О.О. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Національний університет внутрішніх справ. – Харків, 2003.

11. Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності» від 15 квітня 2008 року № 270-VI // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg

12. Зер X. Восстановительное правосудие: новый взгляд на преступление и наказание. — М., 1998. – 298 с.

13. Злочинність і влада в Україні в перехідний період: замкнене коло / Розовський Б.Г., Шепеленко Л.О. // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2006. - №1. – С. 208-214.

14. Игошев К.Е. Типология личности преступника и мотивация преступного поведения / Игошев К.Е. – Горький. 1974. – 168 с.

15. Исаев М.М. Понятие преступного и непреступного с точки зрения марксизма / М.М. Исаев // Советское право. – 1924. – №5.

16. Івасюк І.Г. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки. Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.09. – К. – 2002. – 26 с.

17. Кдлян Е.Л. Механизм воздействия законности на правовое поведение личности / Е.Л. Кдлян // Юрист-Правовед. – 2007. - №6. – С. 12-17.

18. Ковалев В.И. Мотивы поведения и деятельности / Ковалев В.И. – М.: Наука, 1988. – 192с.

19. Ковалева Е.Л. Современный взгляд на проблему понимания правомерного поведения / Е.Л. Ковалева // Право и политика. – 2001. – №7. – С. 15-25.

20. Коваль В. Актуальні проблеми функціонування судової системи України / В. Коваль // Право України. – 2003. - №12.