Структура провадження в адміністративному суді першої інстанції

адміністративний процес судовий провадження

Процесуальний порядок вирішення адміністративним судом адміністративної справи спрямований на виконання завдання адміністративного судочинства щодо захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України). Аналіз судової практики свідчить про існування проблем процесуального порядку розгляду адміністративних справ: наявність конкуруючої юрисдикції із господарськими судами, спірність норм, що визначають окремі процесуальні строки, необґрунтоване повернення позовної заяви, залишення її без руху чи без розгляду та відмова у відкритті провадження у справі тощо [4; 136].

Поняття адміністративного процесу розглядається в широкому та вузькому розумінні [7, с. 491–492]. Широкий зміст адміністративного процесу тлумачить його як встановлений законом порядок розгляду і вирішення індивідуально-конкретних (адміністративних) справ, що виникають у сфері державного управління, спеціально уповноваженими на те органами (посадовими особами) та, у відповідних випадках, загальними (звичайними) судами. Адміністративний процес у вузькому розумінні розглядається з позицій процесуального порядку розгляду справ про адміністративні правопорушення і застосування до правопорушників адміністративних стягнень.Близькою точкою зору щодо сприйняття адміністративного процесу у широкому розумінні є підхід, яким передбачено визначення сутності адміністративного процесу як виду юридичного процесу, що регламентує порядок розгляду та вирішення конкретних категорій адміністративних справ, як засновану на нормах адміністративно-процесуального права діяльність виконавчих органів держави, їх посадових осіб, а також інших уповноважених суб’єктів з реалізації норм матеріального адміністративного права, а в ряді випадків – і матеріальних норм інших галузей права. При цьому зазначається про адміністративний процес як оформлену у правовому відношенні специфічну частину управлінської діяльності [19, с. 14]. Такий підхід був обґрунтований у 2001 р, коли ще не було запроваджене адміністративне судочинство. Згодом була презентована точка зору про адміністративний процес як урегульовану адміністративно-процесуальними нормами діяльність уповноважених суб’єктів, спрямовану на реалізацію норм відповідних матеріальних галузей права у ході розгляду і вирішення індивідуально-конкретних справ [8, с. 126].Наявність різних наукових підходів щодо визначення сутності категорії «адміністративний процес» була обумовлена декількома чинниками, зокрема набуттям чинності Кодексом адміністративного судочинства України, яким встановлено принципово новий процесуальний порядок вирішення спорів у публічно-правовій сфері – шляхом здійснення позовного провадження. Зазначене провадження є не чим іншим як процесуальною формою відправлення правосуддя адміністративним судом – адміністративним судочинством. Крім того, існують і термінологічні проблеми, оскільки ст. 3 КАС України уведено дефініцію «адміністративний процес» як правовідносини, що складаються під час здійснення адміністративного судочинства. Зазначене, вбачається, й обумовило наявність точки зору про потребу застосування терміна «адміністративна процедура» стосовно діяльності суб’єктів публічної адміністрації. Так, адміністративною процедурою визначають встановлений законодавством порядок розгляду та вирішення адміністративних справ суб’єктами публічної адміністрації. Адміністративний процес пропонується визначати як урегульовані нормами адміністративного процесуального права правовідносини, що виникають між адміністративним судом, сторонами та іншими учасниками адміністративної справи, з приводу розгляду та вирішення цим судом публічно-правових спорів, учасниками яких є, по-перше, суб’єкти державно-владних повноважень, по-друге, фізичні та юридичні особи [9, с. 45–53].Отже, можна зазначити, що навіть широке розуміння адміністративного процесу не може охопити сутності процесуального порядку розгляду адміністративних справ спеціалізованими адміністративними судами. У сучасних теоретичних дослідженнях пропонується застосовувати термін «адміністративно-судовий процес» [7, с. 492]. В.С. Стефанюк, розглядаючи проблеми розвитку адміністративного процесуального права, зазначав, що основна функція норм і принципів адміністративного процесуального права полягає в тому, щоб юридично вірно здійснювати законні права, свободи та обов’язки, причому в атмосфері найбільшого сприяння безпосередньо заінтересованим учасникам судового адміністративного процесу. Судовий адміністративний процес – це система взаємопов’язаних правових форм діяльності уповноважених суб’єктів, що виявляється у здійсненні правосуддя в адміністративних справах, урегульована адміністративними процесуальними нормами [13, с. 36–39]. Вчений зазначав, що судовий адміністративний процес – це нормативний еталон, ідеальна модель, сукупність певних ознак, методів, видів, правил і, як і будь-яка ідея – принципів, що мають свою систему і структуру та інформаційну і нормативну природу [16, с. 41].

Відзначають серйозні розбіжності і в оперуванні термінами «процес» і «процедура». Одні вчені впевнені в тому, що процес включає процедуру, другі, навпаки, переконують, що він є елементом процедури, треті взагалі вважають, що ці поняття не слід розрізняти [4, с. 27].

Отже, сучасний науковий пошук у напрямку визначення сутності і змісту категорій «адміністративний процес», «адміністративна процедура» характеризується відсутністю єдиного наукового підходу. Існуючі напрацювання можна вважати початком формування відповідного категоріально-понятійного апарату.

Вбачається, що науковий підхід до визначення сутності і змісту єдиної категорії щодо процесуального порядку розгляду адміністративних справ адміністративними судами, обґрунтований В.С. Стефанюком, дозволяє уникнути термінологічної плутанини і є доктринально обґрунтованим. Так, Ю.М. Грошевий зазначав, що нові кодекси України – Цивільний процесуальний, Кодекс адміністративного судочинства, Господарський процесуальний, розробка проекту Кримінально-процесуального кодексу свідчать, що норми, які їх складають, мають багато спільного. Це зумовлюється спільністю джерел правового регулювання, їх принципів, цілей, властивостей, які закладені не тільки в самій природі процесуального права, але й у природі суду як органу, наділеного від імені держави функцією здійснення правосуддя [40, с. 28]. Таким чином, доцільним є використання терміна «судовий адміністративний процес» стосовно процесуального порядку розгляду адміністративних справ адміністративними судами.

Судовий адміністративний процес є різновидом юридичного процесу, оскільки відповідає всім ознакам останнього. До ознак юридичного процесу належать: 1) вираження через здійснення операцій із нормами права у зв’язку з вирішенням певних юридичних справ; 2) здійснення уповноваженим органом держави на користь зацікавлених суб’єктів права; 3) закріплення у відповідних правових актах – офіційних документах; 4) регулювання процесуально-процедурними норами; 5) забезпечення відповідними способами юридичної техніки; 6) є юридичною формою діяльності відповідної гілки державної влади і повною мірою відображає особливості її функціонування; 7) є динамічним і характеризує досить складну діяльність відповідних органів державної влади; 8) є стадійним; 9) стадії є послідовними [6, с. 40–44].

Отже, судовий адміністративний процес спрямований на вирішення адміністративної справи і виражається через здійснення операцій з нормами адміністративного процесуального права. Компетенція у сфері захисту прав і свобод засобами адміністративної юстиції покладається на орган державної судової влади – адміністративний суд. Рішення адміністративних судів закріплюються в офіційних актах-документах – постановах, ухвалах, які складаються із дотриманням вимог юридичної техніки.

Однією зі складових комплексної проблеми підвищення ефективності судового захисту прав і свобод людини і громадянина у публічно-правових відносинах є проблема вдосконалення процесуального порядку розгляду справ адміністративними судами, вирішення якої неможливе без визначення структури судового адміністративного процесу.

Стадійність визначається як загальна ознака юридичного процесу. У найпростішому вигляді стадію юридичного процесу представляють як сукупність однорідних процесуальних дій учасників процесуальних правовідносин, здійснюваних у відносно визначений період часу для досягнення єдиної конкретної процесуальної мети. Її визначають як динамічну, відносно замкнуту сукупність закріплених чинним законодавством способів, методів, форм, які виражають чи визначають чітке і неухильне здійснення процедурно-процесуальних вимог, що характеризують просторово-часові аспекти процесуальної діяльності і які забезпечують логіко-функціональну послідовність здійснення конкретних дій, спрямованих на досягнення остаточного, матеріально обумовленого правового процесуального результату [9, с. 44]. Ознаками стадій називають:

1) внутрішню структурованість,

2) єдність конструктивних елементів у рамках локальної мети провадження,

3) логічну та часову послідовність, 4) офіційне закріплення підсумкового результату у процесуальному документі [8, с. 326].

Отже, на підставі зазначених ознак стадій та враховуючи специфіку судового адміністративного процесу як різновиду юридичного процесу, можна сформулювати ознаки стадії судового адміністративного процесу:

є порівняно самостійною частиною судового адміністративного процесу;

спрямована на досягнення мети процесу – вирішення адміністративної справи по суті;

виконує власні завдання, але у межах загального завдання усього судового адміністративного процесу – захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин;

складається з певних елементів, які поєднані у межах локальної мети судового адміністративного процесу;

елементи послідовно розташовані за логікою процесуального порядку розгляду та в часі, оскільки кожна процесуальна дія не може розпочатися раніше, ніж закінчиться попередня;

підсумковий результат стадії процесу закріплюється офіційно у формі певного індивідуального процесуального акта-документа, який має правові наслідки.

На підставі сформульованих ознак можна визначити поняття стадії судового адміністративного процесу.

Стадією судового адміністративного процесу є порівняно самостійна частина процесу, яка має внутрішню структуру, елементи якої послідовно та логічно поєднані у часі, спрямована на досягнення мети та вирішення власних завдань, але у межах загальних завдань усього процесу, і підсумковий результат якої закріплюється у процесуальному документі, що має офіційний характер. Стадії судового адміністративного процесу послідовно розташовані і являють собою логічно побудовану систему операцій з нормами адміністративного процесуального права.

При дослідженні питання щодо змісту юридичної процесуальної форми, В.М. Горшеньов говорив про забезпечення процесуальними стадіями послідовності здійснення повноважень. При цьому така послідовність є відображенням специфіки організаційної діяльності. У процесуальному судочинстві здійснюється професійність розгляду, що, у свою чергу, відображує характеристику організаційної діяльності за предметною позначкою [19, с. 17].

Проблемі визначення стадій судового адміністративного процесу в наукових дослідженнях з адміністративного права та процесу приділялося недостатньо уваги.

Відсутність єдиного науково обґрунтованого підходу щодо виділення стадій судового адміністративного процесу позначається, зокрема, на наявності різних думок щодо структури, наприклад, провадження в адміністративному суді першої інстанції. Так, стадії провадження в адміністративному суді першої інстанції виділяються за ознакою систематизації відповідних процесуальних дій в окремих структурних складових КАС України: 1) підготовчий розгляд позовного звернення; 2) попередній розгляд справи; 3) остаточний розгляд справи та прийняття рішення [8, с. 325]. Аналогічними за змістом стадіями названі також: 1) звернення до адміністративного суду та відкриття провадження в адміністративній справі; 2) підготовче провадження; 3) судовий розгляд справи та прийняття рішення. Дії, пов’язані із зверненням до адміністративного суду та відкриттям провадження в адміністративній справі регламентовані нормами гл. 1 розд. ІІІ КАС України. Підготовче провадження визначене нормами гл. 2 розд.у ІІІ КАС України. Процесуальні дії, пов’язані із судовим розглядом справи, визначені у гл.гл. 3, 6 розд. ІІІ КАС України. Причому у гл. 6 розд. ІІІ КАС України визначено окремі особливості судового розгляду адміністративної справи. Процесуальним діям, пов’язаним із прийняттям рішення судом першої інстанції, присвячені норми гл.гл. 4, 5 розд. ІІІ КАС України [12, с. 124–125].

Разом з тим, наведена вище точка зору не може бути визнана остаточною, оскільки ознака розміщення у певній структурній складовій КАС України ще не означає відповідності кожної з виділених вище стадій ознакам процесуальних стадій. Наприклад, першою стадією виділено підготовчий розгляд позовного звернення. Однак, існує думка про те, що підготовчі процесуальні дії, які передують ухвалі суду про прийняття заяви до попереднього розгляду, класифікуються як початковий етап стадії порушення адміністративної справи [10].

Невизначеність стадій судового адміністративного процесу в теоретичних дослідженнях означає, насамперед, недостатній ступінь формування теорії адміністративного процесу, оскільки категорія «стадія» є ключовою при вивченні проблем розвитку процесуальних відносин. Слід враховувати і таку обставину. Висновки, отримані у процесі здійснення теоретичних досліджень, можуть служити доктринальним підґрунтям удосконалення чинного адміністративного процесуального законодавства у частині нормативного забезпечення чіткості й однозначності процедур судового розгляду адміністративної справи в адміністративному суді.

При визначенні стадій судового адміністративного процесу доцільно звернутися до здобутків науки цивільного процесу. Можливість такого звернення обумовлена наявністю спільних за сутністю засад цивільного процесу та адміністративного процесу (адміністративного судочинства) – відповідних принципів. Так, обидва процеси – цивільний та адміністративний – засновані на таких принципах як змагальність сторін, диспозитивність, гласність та відкритість судового розгляду, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судових рішень.

У цивільному процесі виділяють шість стадій: 1) порушення справи; 2) підготовка справи до судового розгляду; 3) розгляд справи у суді першої інстанції; 4) оскарження рішень, які не вступили у законну силу (апеляційне провадження); 5) касаційне провадження; 6) провадження, що пов’язане із виконанням судових рішень [3, с. 32]. Така точка зору не є єдиною, оскільки виокремлюють й іншу кількість стадій – п’ять [14, с. 64–70], сім та вісім [7, с. 3]. Разом з тим, усі вчені-дослідники проблем цивільного процесу, виокремлювали стадії залежно від їх охоплення провадженнями у суді першої, апеляційної, касаційної інстанцій, а також у зв’язку з виконанням судових рішень. Так, М.Й. Штефан виділяє такі стадії цивільного судочинства:

1) відкриття провадження у справі в суді;

2) провадження по підготовці справи до судового розгляду;

3) судовий розгляд – розгляд і вирішення справи у судовому засіданні;

4) апеляційне оскарження і перевірка рішень, ухвал суду першої та апеляційної інстанцій;

5) провадження у справах у зв’язку із винятковими обставинами;

6) перегляд рішень, ухвал, що набрали законної сили, у зв’язку з нововиявленими обставинами;

7) звернення судового рішення до виконання. При цьому зазначено, що перші три стадії охоплюють провадження в суді першої інстанції, а кожна наступна – єдине провадження у вищестоящому суді або у зверненні до виконання. Однак, критично ставлячись до власної ж точки зору, М.Й. Штефан говорить про необхідність виділення таких стадій: 1) провадження в суді першої інстанції; 2) апеляційне оскарження; 3) касаційне оскарження; 4) перегляд судових рішень у зв’язку із винятковими обставинами; 5) перегляд судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами. При цьому у провадженні в суді першої інстанції виділяються такі стадії: а) відкриття справи у суді; б) підготовка справи до розгляду; в) судовий розгляд. Узагальнюючим є підхід, згідно з яким виокремлено три частини або стадії цивільного судочинства: 1) розгляд і вирішення справи по суті; 2) перевірка законності й обґрунтованості постановленого по ній рішення; 3) звернення рішення до виконання [19, с. 30–31].

Такий узагальнюючий підхід можна і доцільно підтримати, оскільки виокремлення відбувається за ознакою конкретного завдання, яке має бути вирішене на кожній стадії. Так, на першій стадії виконується завдання щодо реалізації мети цивільного судочинства – захист прав і охоронюваних законом інтересів шляхом постановлення у справі законного й обґрунтованого рішення. На другій стадії виконується завдання щодо процесуального забезпечення реалізації мети цивільного судочинства. Таке процесуальне забезпечення здійснюється шляхом апеляційного та касаційного оскарження, перегляду рішень у зв’язку з нововиявленими та винятковими обставинами. На третій стадії виконується завдання щодо гарантування реалізації судових рішень, повноти, своєчасності й реальності їх виконання.

Якщо звернутися до дослідження проблем визначення структури судового адміністративного процесу, то можна зазначити про доцільність приєднання до сформульованого у навчальному посібнику «Основи адміністративного судочинства в Україні», підготовленому у 2008 р. колективом авторів [12, с. 19–21], підходу щодо виокремлення таких частин або стадій адміністративного судочинства: 1) розгляд і вирішення справи по суті;2) перевірка законності й обґрунтованості прийнятого рішення;3) звернення рішення до виконання.На першій стадії здійснюється правосуддя, реалізується завдання адміністративного судочинства шляхом прийняття в адміністративній справі законного й обґрунтованого рішення. Процесуальним способом реалізації стадії розгляду і вирішення справи по суті є провадження в суді першої інстанції. У межах провадження в суді першої інстанції виділене особливе провадження, предметом якого є розгляд окремих категорій справ щодо: а) оскарження нормативно-правових актів; б) оскарження у виборчому процесі чи процесі референдуму; в) дострокового припинення повноважень народного депутата України; г) рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби; д) обмежень щодо реалізації права на мирні зібрання. Автори цієї точки зору зазначали про недоцільність виділення провадження щодо розгляду цих категорій справ в окрему стадію судового адміністративного провадження, оскільки ці справи розглядаються у суді першої інстанції і їх метою є вирішення справи по суті шляхом прийняття судом законного й обґрунтованого рішення. Крім того, недоцільним є виділення цих категорій справ в окреме провадження, оскільки вони, у порівнянні з відповідними завданнями та метою провадження у суді першої інстанції не пов’язані з реалізацією нових завдань чи досягнення нової мети. Зазначені категорії справ виділені в окрему структурну складову КАС України – у гл. 6, на підставі існування окремих особливостей у процедурах судового розгляду.Друга стадія – перевірка законності й обґрунтованості рішення – є процесуальним засобом забезпечення законності прийняття рішення адміністративним судом першої інстанції. Мета і завдання цієї стадії реалізується чотирма процесуальними способами: апеляційним провадженням, касаційним провадженням, провадженням за винятковими обставинами, провадженням за нововиявленими обставинами. Третя стадія відправлення адміністративного судочинства пов’язана зі зверненням судового рішення до виконання. Її здійснення є гарантією реалізації рішення, прийнятого у процесі здійснення адміністративного судочинства, захисту прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб.Звернення до здобутків науки цивільного процесу [19, с. 32] дозволяє говорити про необхідність виділення у межах кожної із названих трьох стадій судового адміністративного процесу таких етапів: 1) відкриття провадження, 2) підготовка до розгляду справи, 3) вирішення по суті. Так, відкриття провадження являє собою систему процесуальних дій, які стосуються подання позовної заяви, розгляду її суддею та прийняття ухвали щодо прийняття до розгляду. Завдяки здійсненню процесуальних дій на цьому етапі реалізується право на звернення до адміністративного суду за захистом громадянином, юридичною особою своїх прав, законних інтересів, порушених у публічно-правових відносинах. Етап підготовки справи до розгляду призначений для того, щоб уточнити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, визначити закон, норми якого вирішують адміністративну справу, вирішити питання про склад осіб, які беруть участь у справі, а також про інших учасників процесу, вирішити питання про дослідження доказів. Вирішення справи по суті здійснюється як у суді першої інстанції, так і при перевірці законності й обґрунтованості судового рішення. Саме в процесі судового розгляду повною мірою проявляються всі принципи судового адміністративного процесу: верховенство права; законність; рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; гласність і відкритість процесу; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду; обов'язковість судових рішень. Процедури судового розгляду суворо формалізовані нормами КАС України, а супутній розгляду документообіг та інформаційне забезпечення конкретизовані підзаконними актами. Серед них доцільно зазначити, наприклад, Інструкцію з діловодства в апеляційних і місцевих адміністративних судах [8], Інструкцію про порядок фіксування судового процесу технічними засобами [5].Судовий розгляд закінчується вирішенням адміністративної справи по суті – постановленням судового рішення, яке приймається у двох формах: постанова й ухвала. Постановою є письмове рішення суду будь-якої інстанції в адміністративній справі, в якому вирішуються вимоги адміністративного позову. Постанова приймається іменем України негайно після закінчення судового розгляду (ч. 1 ст. 160 КАС України). Ухвалою є письмове або усне рішення суду будь-якої інстанції в адміністративній справі, яким вирішуються питання, пов'язані з процедурою розгляду адміністративної справи, та інші процесуальні питання. Наприклад, за наслідками підготовчого провадження суд постановляє ухвалу про:
1) залишення позовної заяви без розгляду;
2) зупинення провадження у справі;
3) закриття провадження у справі;
4) закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду. Ухвалами судів апеляційної та касаційної інстанцій також вирішуються вимоги апеляційної чи касаційної скарги. У деяких випадках судовий розгляд може закінчуватись і без постановлення судового рішення, якщо є підстави припинення провадження по справі або позовна заява залишається без розгляду.

Отже, структуру судового адміністративного процесу становлять такі три стадії:

1) розгляд і вирішення справи по суті;

2) перевірка законності й обґрунтованості прийнятого рішення;

3) звернення рішення до виконання.

У межах кожної із стадій доцільно виділити такі три етапи:

1) відкриття провадження;

2) підготовки до розгляду справи;

3) вирішення справи.

Процесуальний порядок реалізації виокремлених етапів буде відрізнятися відповідно до конкретної стадії судового адміністративного процесу, оскільки здійснення кожної стадії спрямоване на вирішення певного завдання, але у межах виконання загального завдання всього процесу. Зазначений вище підхід є узагальненим і стосується структури всього судового адміністративного процесу, який складається з таких проваджень: провадження в адміністративному суді першої інстанції, апеляційне провадження, касаційне провадження, провадження за винятковими обставинами, провадження за нововиявленими обставинами. Провадження у адміністративному суді першої інстанції буде мати особливості структурної побудови, які проявляються у конкретизації відповідних процесуальних дій, що систематизуються у певні стадії.

Можна виокремити такі стадії провадження у суді першої інстанції:

1) звернення до адміністративного суду та відкриття провадження в адміністративній справі;

2) підготовче провадження;

3) судовий розгляд справи та прийняття рішення.

Процесуальні дії у межах кожної із цих стадій містяться в окремих структурних складових КАС України. Так, дії, пов’язані із зверненням до адміністративного суду та відкриттям провадження в адміністративній справі регламентовані нормами гл. 1 розд. ІІІ КАС України. Підготовче провадження визначене нормами гл. 2 розд. ІІІ КАС України. Процесуальні дії, пов’язані із судовим розглядом справи визначені у гл.гл. 3 та 6 розд. ІІІ КАС України. При чому у гл. 6 розд. ІІІ КАС України визначено окремі особливості судового розгляду адміністративної справи. Процесуальним діям, пов’язаним із прийняттям рішення судом першої інстанції, присвячені норми гл.гл. 4 та 5 розд. ІІІ КАС України.

ЛІТЕРАТУРА

1. Публічна служба. Зарубіжний досвід та пропозиції для України [за заг. ред. Тимощука В.П., Школика А.М.]. – К. : Конус – Ю, 2007. – 735 с.

2. Пушкар Е. Г. Конституционное право на судебную защиту / Пушкар Е. Г. – Львов : Изд-во при Львов. ун-те издат. Объед. «Вища школа», 1982.

3. Рабінович П. М. Права людини та їх юридичне забезпечення (основи загальної теорії держави і права) / Рабінович П. М. – К. : НМК ВО, 1992. – 100 с.

4. Регламент Конституційного Суду України : рішення Конституційного Суду України : за станом на 11.01.2008 р. – Режим доступу на 23.06.2009р. : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

5. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Солдатова Геннадія Івановича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України, статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про право вільного вибору захисника) : за станом на 16.11.2000 р. – Режим доступу на 23.06.2009 р.: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

6. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) : за станом на 01.12.2004 р. – Режим доступу на 23.06.2009 р. : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

7. Руденко А.В. Адміністративне судочинство: становлення та здійснення : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право / А.В. Руденко. – Х., 2006. – 20 с.

8. Руссо Ж.Ж. Трактаты / Руссо Ж. Ж. – М. : Наука, 1969. – 703 с.

9. Рябченко О.П. До питання про необхідність уточнення терміна «суб’єкт владних повноважень» / О.П. Рябченка // Актуальні проблеми застосування Цивільного процесуального Кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України : матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 25–26 січня 2007 р. : тези доп. [за заг. ред. проф. В.В. Комарова]. – Х. : Нац. юрид. академ. України, 2007. – С. 244–246.

10. Сахнова Т.В. Курс гражданского процесса: теоретические начала и основные институты / Сахнова Т. В. – М. : Волтерс Клувер, 2008. – 696 с.

11. Селіванов А.О. Адміністративний процес в Україні: реальність і перспективи розвитку правових доктрин : Наук. видання / Селіванов А.О. – К. : Видавн. Дім «Ін Юре», 2000. – 68 с.

12. Селіванов А.О. Верховенство права в Конституційному правосудді: Аналіз конституційної юрисдикції / Селиванов А. О. – К.; Х. : Акад. прав. наук України, 2006. – 400 с.

13. Сидоров Р. А. Представительство в гражданском процессе: дисс. … кандидата. юрид. наук : 12.00.15 / Сидоров Роман Анатольевич. – Тверь, 2002. – 165 с.

14. Халатов С.А. Проблемы представительства в гражданском судопроизводстве : дисс. … кандидата. юрид. наук : 12.00.03 / Халатов Сергей Александрович. – Екатеринбург, 2000. – 191 с.

15. Цалін С.Д. Принцип свободи волі в історії соціальної філософії та філософії права / Цалін С. Д. – Х. : Основи, 1998. – 329 с.

16. Цахло М. Судова система ФРН / М. Цахло // Юстініан. – 2004. – № 9. – Режим доступу до журн. : http://www.justinian.com.ua/ article. php?id = 1440.

17. Цивільний кодекс України : за станом на 21.05.2009 р. – Режим доступу на 23.06.2009 р. : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

18. Цивільний процесуальний кодекс України : за станом на 21.05.2009 р. – Режим доступу на 23.06.2009 р. : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

19. Цивільний процесуальний кодекс України : наук.-практ. коментар / [С. С. Бичкова, Ю.В. Білоусов, В. І. Бірюков та ін.] ; за заг. ред. С.С. Бичкової. – К. : Атіка, 2008. – 840 с.

20. Цыганова Е.М. Динамика развития публично-правового спора / Е. М. Цыганова // Современное право. – М. : Новый Індекс. – 2007. – № 10. – С. 71–72.

21. Червякова О. Б. Актуальні питання застосування законодавства про адміністративне судочинство / О. Б. Червякова // Захист права на інформацію в порядку адміністративного судочинства : матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 25–26 січня 2007 р. : тези доп. [за заг. ред. проф. В. В. Комарова]. – Х. : Нац. юрид. академ. України, 2007.

22. Черданцев А.Ф. Теория государства и права : учеб. для вузов / Черданцев А.Ф. – М. : Юрайт, 2000. – 422 с.

23. Чечот Д.М. Субъективное право и формы его защиты / Чечот Д.М. – Л. : Изд-во Ленинградского ун-та, 1968. – 72 с.

24. Швед Е. Ю. Поняття адміністративного позову та його ознаки / Е. Ю. Швед // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. праць. – Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2008. – № 1(33). – С. 171–176.