Державний моніторинг навколишнього природного середовища

Реферат з екологічного права

Державний моніторинг навколишнього природного середовища

Київ 2010

План

Вступ

1. Поняття, завдання та види державного моніторингу довкілля

2. Методологічні та правові основи організації та функціонування державної системи моніторингу довкілля;

3. Проблеми здійснення державного моніторингу навколишнього природного середовища в Україні

Висновки

Список використаних джерел

довкілля екологія державний природний

Вступ

В своєму постійному намаганні економічного зростання і безоглядного матеріального споживання людство зіткнулось з цілою низкою екологічних проблем.

Важливим кроком до зміцнення природоохоронної сфери стало прийняття 28 червня 1996 року Конституції України, в якій стверджується, що забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України є обов’язком держави (стаття 16), кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля (стаття 50) і кожен зобов’язаний не завдавати шкоди природі та відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66) [1].

В останні десятиліття суспільство усе ширше використовує у своїй діяльності звіти про стан навколишнього природного середовища. Ця інформація потрібна в повсякденному житті людей, при веденні господарства, у будівництві, при надзвичайних обставинах – для оповіщення про небезпечні явища природи, що насуваються.

Обгрунтовуючи підходи щодо визначення техногенної безпеки держави через стан техногенного забруднення довкілля, виникла необхідність розробки сучасних, чутливих і селективних методів збирання, контролю та аналізу інформації про об’єкти навколишнього природного середовища.

Така інформація збирається та аналізується за допомогою державної системи моніторингу довкілля.

Отже, моніторинг навколишнього природного середовища або екологічний моніторинг природно-антропогенних геосистем – це система спостережень, збирання, оброблення, передавання та аналізу інформації про стан екологічних систем, що розвиваються природним шляхом, так і під впливом антропогенного (техногенного) навантаження.

1. Поняття, завдання та види державного моніторингу довкілля

У ХХ столітті в науці виник термін «моніторинг» (у перекладі з лат. – нагадування, попередження, зосередження) для визначення системи повторних цілеспрямованих спостережень за елементами навколишнього природного середовища в просторі і часі [12].

У відповідності з канонічним визначенням, державний моніторинг довкілля (екологічний моніторинг) – інформаційна система спостережень, оцінки і прогнозу змін у стані навколишнього середовища, створена з метою виділення антропогенної складових цих змін на тлі природних процесів.

Державний моніторинг довкілля є однією з функцій державного управління у відповідній сфері суспільних відносин.

Правові засади екологічного моніторингу в Україні закріплені Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», Земельним кодексом України, Водним кодексом України, Лісовим кодексом України, законами України «Про охорону атмосферного повітря», «Про рослинний світ», «Про природно-заповідний фонд України», «Про курорти», «Про тваринний світ», «Про відходи», «Про питну воду та питне водопостачання», «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та в деяких інших нормативно-правових актах, які регулюють порядок проведення моніторингу певних видів природних ресурсів [7].

Моніторинг довкілля повинен вирішувати такі завдання:

1) спостереження за станом біосфери, визначення змін, обумовлених діяльністю людини, і узагальнення результатів спостережень за геофізичними і фізико-географічними параметрами стану середовища; отримання геохімічних даних, що характеризують кругообіг речовин і енергії в природі, спостереження за реакцією біоти та ін.;

2) прогноз і визначення тенденцій у зміні біосфери, щоб за рекомендаціями, що на них ґрунтуються, можна було узгоджувати плани діяльності людського суспільства;

3) оцінка змін і тенденцій змін біосфери шляхом порівняння з деякими критеріями (ГДК), які вказують на межу екологічного навантаження на середовище [7].

Залежно від об'єктамоніторингу розрізняється: комплексний моніторинг навколишнього природного середовища; моніторинг земель (і їх складової – ґрунтів), моніторинг поверхневих та підземних вод, моніторинг лісів, моніторинг рослинного світу, моніторинг дикої фауни, моніторинг атмосферного повітря, моніторинг місць видалення відходів, моніторинг фізичних факторів (шум, електромагнітні поля, радіація, вібрація тощо), моніторинг територій та об'єктів природно-заповідного фонду, моніторинг курортів та деякі інші [7].

Залежно від функціонального призначення розрізняють 3 основні типи моніторингу:

· загальний (стандартний), що здійснюється систематично за стандартними параметрами на базовій мережі спостережень з метою виявлення фактичного екологічного стану, вироблення та прийняття ефективних управлінських рішень на всіх рівнях;

· оперативний (кризовий), тобто система додаткових спостережень у зонах підвищеного ризику, що здійснюється як через державну мережу пунктів спостережень, так і через тимчасову мережу, під час виникнення несанкціонованих чи аварійних забруднень і стихійного лиха, з метою оповіщення та розроблення оперативних заходів щодо ліквідації їх наслідків та захисту населення, екосистем і власності;

· фоновий (науковий), тобто система спостережень за природними ресурсами, природними об'єктами та природними системами, які не зазнають прямого антропогенного впливу, з метою одержання інформації для оцінок і прогнозування змін стану природних об'єктів внаслідок господарської діяльності (здійснюються через мережу біосферних і природних заповідників, спеціальних наукових станцій) [6].

2. Методологічні та правові основи організації та функціонування державної системи моніторингу довкілля

Концепція та організаційна структура державного моніторингу навколишнього природного середовища регулюється Розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2004 року № 992-р «Про схвалення Концепції Державної програми проведення моніторингу навколишнього природного середовища» та Постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 року №391 «Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля» (в редакції від 25.05.06 із наступними змінами) [3; 4].

Відповідно до зазначеного вище Положення, державна система моніторингу довкілля (ДСМД) – це система спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін і розроблення науково-обгрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки [3].

Об'єктами ДСМД є атмосферне повітря, води, біологічне різноманіття, ліси, землі, поводження з відходами, фізичні фактори впливу, геологічне середовище тощо [3].

Здійснення державного моніторингу довкілля сьогодні покладається на таких суб'єктів: Мінприроди, МНС, МОЗ, Мінагрополітики, Держкомлісгосп, Держводгосп, Держземагентство і Мінжитлокомунгосп, Національне космічне агентство України. При цьому координацію діяльності суб'єктів системи моніторингу здійснює міжвідомча комісія, склад якої затверджується Кабінетом Міністрів України [3]. Відповідно до функціональних завдань на рівні кожного окремого суб'єкта системи моніторингу створено власну структурно-організаційну, науково-методичну та технічну бази [13].

Крім того, згідно з Розпорядженням, підприємства, установи і організації незалежно від їх підпорядкування і форм власності, діяльність яких призводить чи може призвести до погіршення стану довкілля, зобов'язані здійснювати екологічний контроль за виробничими процесами та станом промислових зон, збирати, зберігати та безоплатно надавати дані і узагальнену інформацію в Мінприроди або його органи на місцях, інші органи державної влади [4].

Система моніторингу спрямована на:

· підвищення рівня вивчення і знань про екологічний стан довкілля;

· підвищення оперативності та якості інформаційного обслуговування користувачів на всіх рівнях;

· підвищення якості обгрунтування природоохоронних заходів та ефективності їх здійснення;

· сприяння розвитку міжнародного співробітництва у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки [3].

У Положенні визначені основні завдання суб’єктів ДСМД в Україні:

· довгострокові систематичні спостереження за станом довкілля;

· аналіз екологічного стану довкілля та прогнозування його змін;

· інформаційно-аналітична підтримка прийняття рішень у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки;

· інформаційне обслуговування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також забезпечення екологічною інформацією населення країни і міжнародних організацій.

Система моніторингу навколишнього природного середовища будується на принципах:

1) узгодженості нормативно-правового та організаційно-методичного забезпечення, сумісності технічного, інформаційного і програмного забезпечення її складових частин;

2) систематичності спостережень за станом довкілля та техногенними об'єктами, що впливають на нього;

3) своєчасності отримання, комплексності оброблення та використання екологічної інформації, що надходить і зберігається в системі моніторингу;

4) об'єктивності первинної, аналітичної і прогнозної екологічної інформації та оперативності її доведення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, засобів масової інформації, населення України, заінтересованих міжнародних установ та світового співтовариства [3].

Організаційна інтеграція суб'єктів ДСМДна всіх рівнях здійснюється органами Мінприроди на основі:

· загальнодержавної і регіональних (місцевих) програм моніторингу довкілля, що складаються з програм відповідних рівнів, поданих суб'єктами системи моніторингу;

· укладених між усіма суб'єктами системи моніторингу угод про спільну діяльність під час здійснення моніторингу довкілля на відповідному рівні [4].

Методологічне забезпечення об'єднання складових частин і компонентів системи моніторингу здійснюється на основі:

· єдиної науково-методичної бази щодо вимірювання параметрів і визначення показників стану довкілля, біоти і джерел антропогенного впливу на них;

· впровадження уніфікованих методів аналізу і прогнозування властивостей довкілля, комп'ютеризації процесів діяльності та інформаційної комунікації;

· загальних правил створення і ведення розподілених баз та банків даних і знань, картування і картографування екологічної інформації, стандартних технологій з використанням географічних інформаційних систем [3].

До найважливіших методів дослідження екологічних проблем відносяться статистичний, картографічний, кліматичний, порівняльно-географічний, лабораторно-хімічний та інші. Найбільш перспективнішим і необхідним методом дослідження є польовий експедиційний метод, тобто метод площинного картографування всіх деградаційних процесів безпосередньо на дослідній території. Метод дозволяє досліджувати і картувати, детально описувати деграційні ознаки всіх компонентів ландшафтів (ерозія, дефляція, зовнішнє пошкодження рослинності, ґрунтового покриву, забруднення поверхневих вод тощо).

Всі вище згадані методи дають можливість чітко фіксувати розвиток негативних явищ та їх площинне поширення безпосередньо в межах природних об’єктів.

Методологічне забезпечення об'єднання складових частин і компонентів системи моніторингу покладається на Мінприроди із залученням суб'єктів цієї системи, а також Національної академії наук, Української аграрної академії наук, Держкомзв'язку та інших.

Метрологічне забезпечення об'єднання складових частин і компонентів ДСМДздійснюється на основі:

· єдиної науково-технічної політики щодо стандартизації, метрології та сертифікації вимірювального, комп'ютерного і комунікаційного обладнання;

· єдиної нормативно-методичної бази, що забезпечує достовірність і порівнянність вимірювань і результатів оброблення екологічної інформації в усіх складових частинах цієї системи [3].

Метрологічне забезпечення об'єднання складових частин і компонентів системи моніторингу покладається на Мінприроди із залученням суб'єктів цієї системи та органів Держстандарту.

В.А.Ковда та А.С.Керженцев у своїй праці «Екологический мониторинг: концепция, принципы организации» коротко розкривають своє бачення територіальної і функціональної структури екологічного моніторингу [8].

Первинним організаційним і функціональним ядром ДСМДвони визначають регіональну станцію, яка проводить регулярні спостереження на своїй сітці стаціонарних біосферних пікетів і маршрутів, оцінюючи стан природного середовища екологічного регіону, типового для даної фізико-географічної зони. Базова станція узагальнює інформацію, що поступає від підлеглих її регіональних станцій і оцінює стан середовища та території більшого регіону. Вона передає дані в національний центр моніторингу, де концентрується інформація всіх базових станцій, на основі якої дається оцінка стану середовища на території країни. Національні центри об’єднують одержані дані, а потім передають їх на вищий рівень ієрархії моніторингу, який повинен забезпечити зустрічний потік переробленої інформації у вигляді глобальних прогнозів зміни стану біосфери.

Далі ці ж вчені розкривають свої бачення просторової і функціональної структури регіонального моніторингу. В якості рівнів вони виділяють наступні територіальні одиниці: 1) екологічий регіон; 2)типові ландшафти регіону; 3)характерні біоценози. Кожному рівню відповідає свій масштаб спостереження і оцінки змін природного середовища по геофізичним, геохімічним, біологічним параметрам [10].

3. Проблеми здійснення державного моніторингу навколишнього природного середовища в Україні

Державна система моніторингу довкілля є складною системою, яка створена на базі існуючих підсистем та мереж відомчого підпорядкування. Відомства - суб'єкти ДСМД створювали свої системи без врахування вимог до єдиної системи. Тому просте поєднання таких систем не може утворити ефективної загальнодержавної системи, що функціонує за єдиними принципами та відповідає загальним вимогам, як до якості (точності, вірогідності й оперативності), так і за регламентом обміну даними [9]. Забезпечення функціонування існуючих фрагментів ДСМД, як єдиної системи, є складною організаційною та науково технічною проблемою, на розв’язання якої було створено Концепцію Державної програми проведення моніторингу навколишнього природного середовища, схвалену розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2004 року № 992-р.

За цією концепцією неоптимальне функціонування системи моніторингу на сьогодні зумовлюється низьким рівнем уніфікації нормативно-методичної бази, технічного забезпечення та взаємодії її суб'єктів, а також недостатнім обсягом фінансування робіт [4].

Основними недоліками, що зумовлюють низьку ефективністьфункціонування системи моніторингу, є:

· відсутність єдиної мережі спостережень;

· застаріле технічне і методичне забезпечення спостережень;

· відсутність сучасного технічного оснащення центрів системи

моніторингу в більшості регіонів;

· неузгодженість окремих елементів інформаційних технологій, що

використовуються суб'єктами системи моніторингу;

· неповна відповідність нормативно-технічного танормативно-правового забезпечення системи моніторингу сучаснимвимогам [4].

Серед комплексу заходів, які визначають умови функціонування цієї системи, найголовнішим є технічне забезпечення, загальні принципи якого знайшли відображення в теорії складних систем і потребують подальшого розвитку.

Сучасна ДСМД потребує застосування комплексного підходу, обґрунтування шляхів переходу на сучасні інформаційні технології, нові аналітичні засоби вимірювання та системи оперативного зв’язку [13]. Впровадження такої стратегії сприятиме підвищенню рівня достовірності моніторингових даних, оперативності їх отримання та обробки, обґрунтованості заходів реагування при вирішенні задач екологічної безпеки в Україні.

Аналіз літератури, дозволив виявити інші недоліки технічного забезпечення ДСМД: відсутня єдина стратегія до комплексного розвитку системи; недосконалі принципи централізованого управління; не розвинені методи системного підходу до технічної експлуатації систем, в тому числі з питань оптимального підбору ЗВТ; значна розмаїтість елементної бази; недостатнього рівня стандартизації та уніфікації ЗВТ; відсутності єдиного підходу до метрологічного і методичного забезпечення; відсутні системи автоматизованого збору, аналізу і обробки інформації зі стану технічного забезпечення [11].

На підставі аналізу сучасного стану проблеми, а також вимог, які пред'являються до функціонування ДСМД, можна визначені наступні напрямки досліджень з вдосконалення її технічного забезпечення:

· розробка типової структури технічного забезпечення;

· визначення змісту видів технічного забезпечення, особливостей їхньої реалізації з урахуванням наявного стану ДСМД;

· визначення принципів і розробка оптимальної системи управління технічним забезпеченням;

· розробка баз даних щодо складу і стану існуючих мереж спостереження системи моніторингу навколишнього природного середовища;

· проведення аналізу технічного оснащення ДСМД і в першу чергу ЗВТ;

· оптимізація комплексів ЗВТ, що реалізують програми спостережень [10].

На підставі визначених завдань технічного забезпечення ДСМД, можна виділити наступні види технічного забезпечення: інженерно-технічне забезпечення експлуатації ЗВТ і устаткування; забезпечення засобами обчислювальної техніки, зв'язку та автоматизованих систем управління (АСУ); програмно-алгоритмічне забезпечення; методичне забезпечення; метрологічне забезпечення; нормативно-правове забезпечення [9].

Всі функціональні підрозділи структури, що забезпечують реалізацію технічного забезпечення ДСМД, можна умовно розділити на дві частини: перша – що реалізує загальносистемні завдання; друга – реалізує відомчі завдання [13].

Одним з основних завдань ДСМД є одержання найбільш достовірної і порівняльної інформації, у зв’язку з цим оснащеність аналітичних лабораторій однотипними і сучасними комплексами вимірювальних засобів з великою продуктивністю та мінімальними експлуатаційними витратами є найважливішим завданням технічного забезпечення.

Згідно з Концепцією, виконання програми сприятиме сприятиме:

· належному забезпеченню органів державної влади та органів

місцевого самоврядування, громадських і міжнародних організацій

обґрунтованою, об'єктивною і достовірною інформацією про стан

навколишнього природного середовища;

· поліпшенню управління у сфері охорони навколишнього

природного середовища та забезпеченню раціонального

природокористування;

· оптимізації фінансових витрат на забезпечення функціонування

системи моніторингу за рахунок підвищення ефективності

використання наявних можливостей;

· оперативному реагуванню місцевих органів виконавчої влади та

органів місцевого самоврядування на виникнення або загрозу

виникнення надзвичайних ситуацій та належному контролю за їх

розвитком і ліквідацією наслідків;

· поліпшенню координації дій суб'єктів системи моніторингу під

час планування, організації та проведення спостережень і спільних

заходів[4].

Висновки

В ході проведеного дослідження встановлено, що державний моніторинг довкілля (екологічний моніторинг) – інформаційна система спостережень, оцінки і прогнозу змін у стані навколишнього середовища, створена з метою виділення антропогенної складових цих змін на тлі природних процесів і здійснюється в різних масштабах, у тому числі і в глобальному.

Екологічний моніторинг довкілля є сучасною формою реалізації процесів екологічної діяльності за допомогою засобів інформатизації і забезпечує регулярну оцінку і прогнозування стану середовища життєдіяльності суспільства та умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища та раціонального природокористування.

За оцінкою науковців Міжнародного інституту менеджменту навколишнього середовища (Швейцарія) щорічні втрати України від погіршення її екологічного стану є одними з найбільших у світі. Головною причиною цього є неналежна увага до проблем довкілля.

Провівши дослідження, я дійшла висновку, що Державна система моніторингу довкілля в Україні є недосконалою, що зумовлене, зокрема, низьким рівнем уніфікації нормативно-методичної бази, технічного забезпечення та взаємодії суб'єктів державної системи. Враховуючи те, що Державна система моніторингу довкілля ґрунтується на використанні існуючих організаційних структур суб'єктів моніторингу і функціонує на основі єдиного нормативного, організаційного, методологічного і метрологічного забезпечення, об'єднання складових частин та уніфікованих компонентів цієї системи, можна зрозуміти масштаб цієї проблеми.

Належне і ефективне функціонування Державної системи моніторингу довкілля має убезпечити Україну від таких втрат і скласти реальні передумови сталого розвитку України, забезпечивши основні компоненти її екологічної складової частини.

Список використаних джерел:

Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – ст. 141

Про охорону навколишнього природного середовища. Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 41. – ст. 546

Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля. Постанова Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 р., № 391 // Офіційний вісник України, 1998. – № 12. – ст. 91 (в ред. від 25.05 2006)

Про схвалення Концепції Державної програми проведення моніторингу навколишнього природного середовища. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2004 р., № 992-р // Офіційний вісник України, 2005. – № 1. – ст. 101

Дмитренко І.А. Екологічне право України: Підручник. - 2-е вид., переробл. та допов. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – с. 352

Екологічне право України: Підручник / За ред. А.П. Гетьмана, М.В. Шульги. - К.: Право, 2005. – с. 380

Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2008. – 720 с.

Ковда В.А., Керженцев А.С. Экологический мониторинг: концепция, принципы организации // Региональный экологический мониторинг. М., 1983. С. 8.

Варламов Є.М. Система технічного забезпечення моніторингу навколишнього середовища: Автореф. дис... канд. техн. наук. – Х., 2005. – с. 20

Варламов Е.Н. Решение задачи оптимизации комплекса измерительных средств для осуществления мониторинга и контроля окружающей природной среды // Коммунальное хозяйство городов. – К.: Техніка, 2004.- Вып. 55. – С. 73-80

Варламов Е.Н., Колотуша С.С., Шматков С.І. Концептуальні засади розробки концепції та державної програми моніторингу навколишнього природного середовища України// Тр. I міжнар. наук.- практ. конф. "На шляху до сталого розвитку регіонів. Екологічні та соціально-економічні аспекти".- Полтава: НТУ, 2004.- С. 171-177

Краснова М.В. Екологічний контроль як попереджувально-охоронна функція управління в системі запобігання та ліквідації екологічної шкоди // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2007. – № 11(73). – С. 44-55

Глива В.А., Левченко Л.О., Ярова М.В. Інноваційні методи забезпечення неперервного моніторингу параметрів довкілля – Проблеми науки (Міжгалузевий науково-практичний журнал) – 2008. – № 6. – С. 28-31