Теоретичні основи рекреаційної географії

Теоретичні основи рекреаційної географії

Завдання рекреаційної географії

По-перше, це суто практичні завдання, пов'язані із розвитком рекреаційних потреб населення, підвищенням ефективності існуючих та створенням нових ТРС. При цьому суттєвим внеском рекреаційної географії є збір та обробка інформації по таким важливим аспектам вибору місць для організації нових ТРС та конструювання їх раціональної мережі, як регіональні відмінності у рекреаційних потребах (у т.ч. попиту на рекреацію у ТРС різного функціонального типу), оптимізація рекреаційних потоків, оцінка природних і культурно-історичних комплексів, соціально-економічних умов, визначення місткості рекреаційних територій та ін.

Серед інших завдань рекреаційної географії особлива роль належить вивченню окремих ТРС різних видів і рангів з метою обґрунтування їх спеціалізації та рівня концентрації, встановлення оптимальних взаємозв'язків між їх підсистемами в інтересах рекреантів.

Успішне вирішення практичних завдань неможливе без подальшого розвитку теорії та вдосконалення методів дослідження рекреаційної географії. Завдання розвитку теорії можна звести до двох провідних напрямків. Перший з них – це виявлення закономірностей територіальної організації рекреаційного обслуговування як галузі національної економіки. Другий напрямок – розвиток рекреаційної районології: дослідження умов, факторів, ознак районоутворення, обґрунтування таксономічної схеми рекреаційних утворень, типологія рекреаційних районів тощо.

Головні зусилля в сфері вдосконалення методів спрямовані на подальше розширення статистичного аналізу, математичного і картографічного моделювання, на комбінування методів та прийомів дослідження, як тих, що склалися в географічних, так й у негеографічних науках. Тільки на цій основі можна виробити оригінальні методики, необхідні для перетворення встановлених у процесі досліджень територіально-рекреаційних закономірностей у норми і стандарти.

Нарешті, важливим інформаційним завданням рекреаційної географії є задоволення пізнавальних запитів потенційних рекреантів. Для цього проблеми рекреаційної географії повинні активно висвітлюватися не тільки у спеціальних навчальних закладах, але й у шкільній програмі, науково-популярній літературі, у довідниках та краєзнавчих виданнях.

Рекреація як соціально-економічне явище

Рекреація – явище досить давнє. Історики свідчать про велику любов до подорожей у фінікійців та еллінів. Відомо, що кожного олімпійського року сотні суден відправлялися з портів багатьох міст-колоній Давньої Греції на узбережжі Середземного та Чорного морів, щоби прибути в Олімпію на відкриття Олімпійських Ігор та літературних фестивалів. Знатні римляни здійснювали поїздки для лікування на термальних джерелах. Відвідини завойованої Греції, яка вважалася центром світової культури, для знатних римлян також були обов'язковими. У середньовіччя набула поширення проща (паломництво) до святих місць. Наприкінці XVII століття представників заможних верств населення, які подорожували світом із цікавості, почали називати туристами.

Після промислової революції з появою залізниць і пароплавів великої популярності набувають європейські курорти – на морському узбережжі Італії та Франції, в горах Швейцарії, поблизу джерел мінеральних вод тощо. Всесвітньо відомими стають такі курорти як Ніцца і Віші у Франції, Монте-Карло у Монако, Баден-Баден у Німеччині, Карлсбад (або Карлові Вари) у Чехії, Капрі в Італії та інші. Відпочинок на цих курортах був привілеєм англійських лордів і банкірів, німецьких баронів і фабрикантів, російських дворян, індійських магараджів, американських плантаторів.

Подальший розвиток міжнародних економічних зв'язків (у першу чергу – торгівлі) призвів до збільшення рухливості населення. Ще більшим зростанням рухливості населення супроводжувалося зміцнення міжрайонних господарських і культурних зв'язків всередині окремих країн. Активізація як світових, так і внутрішньодержавних господарських зв'язків сприяла зародженню такої форми подорожей, яку вже після Другої світової війни почнуть називати масовим туризмом.

Історики туризму твердять, що перші туристичні подорожі організував англійський підприємець Томас Кук
(спочатку на території Великобританії, а потім і за її межами). Відома і точна дата проведення першої організованої міжнародної туристичної подорожі – у 1863 р. група британських туристів відвідала Швейцарію. Але в цей час закордонні поїздки через свою дорожнечу були доступними лише обраним верствам населення.

Поява автомобіля суттєво збільшує рухливість всього населення та «скорочує» відстані. Традиційні курорти у 20-х роках XX століття стають затісними для збільшених потоків рекреантів. З'являються нові курорти в Італії (Ріміні, Сан-Ремо), Франції (Сен-Тропез), США (Маямі) та інших країнах.

Якісні зрушення в характері рекреації відбуваються у період між Першою і Другою світовими війнами: поїздки починають здійснюватися не тільки заради розваг і лікування, але й з пізнавальною метою. Зростає привабливість безпосереднього знайомства з природними, культурно-історичними, архітектурними скарбами своєї країни та інших країн світу. До туризму долучаються широкі верстви інтелігенції. Туризм перестає бути справою індивідуальною, поступово набуваючи характер масового явища.

Після Другої світової війни починається сучасний етап
у розвитку внутрішнього та міжнародного туризму. Темпи його зростання стають настільки стрімкими, що науковці і громадські діячі починають говорити про туризм як феномен XX століття (чисельність іноземних туристів щорічно зростала на 10%). Виникає своєрідна паралель між зростанням туризму і темпами науково-технічної революції. Головним чинником такої позитивної динаміки туризму вважають зростання продуктивності праці у матеріальному виробництві, яке викликало підвищення рівня та якості життя населення.

Підвищення матеріального, а за ним і культурного рівня населення веде до суттєвих зрушень в структурі споживання, які знаходять свій вираз у тому, що швидше зростає попит на послуги, ніж на матеріальні блага. Це пов'язано з тим, що елементарні потреби людини (харчування, одяг, житло) мають певну межу насичення у порівнянні з потребами, які відносяться до інтелектуальних і духовних. Дійсно, самі по собі високі економічні показники не є метою розвитку суспільства, вони розглядаються лише як засіб задоволення людських потреб та підвищення якості життя населення.

Зростання продуктивності праці у сфері матеріального виробництва призвело до того, що на створення суспільного продукту витрачається все менше часу. Якщо весь час за рік заокруглено прийняти за 9000 годин, то у XIX столітті він розподілявся наступним чином: 5000 год. – робочий час, 3000 год. – сон, тільки 1000 год. – позаробочий час (без сну). Наприкінці XX століття співвідношення між цими трьома складовими наблизилося до паритетного (по 3000 год.). Збільшення масиву вільного часу
перетворилося на суттєвий фактор зростання масштабів рекреаційної діяльності. У майбутньому слід очікувати зміни співвідношення позаробочого і робочого часу на користь позаробочого.

Матеріальною передумовою масовості рекреації слугує прогрес на транспорті.
Справа при цьому не тільки у різкому збільшенні швидкостей, але й у значному зниженні транспортних тарифів, а також у наявності великої кількості особистих транспортних засобів. Звісно, приймається до уваги і значна транспортна інфраструктура. У географічному сенсі вона перетворюється у транспортну систему, яка з'єднує найвіддаленіші райони світу та населені пункти в межах країн. Важливе позитивне значення для туризму має координація між окремими видами транспорту в національному та міжнародному масштабах.

Важливі фактори зростання рекреаційної активності – це негативні наслідки сучасних виробничих умов
та концентрація населення у великих індустріальних центрах.
З одного боку, механізація і автоматизація скорочують фізичне навантаження, але його відсутність й у позаробочий час веде до хвороби сучасної цивілізації – гіподинамії. В зв'язку з цим зростає роль активної рекреаційної діяльності, що хоча б частково компенсує нестачу руху. Гіподинамія супроводжується «емоційною втомою», яка викликана складністю сучасного виробництва та специфічністю позаробочої діяльності. Мова йде про швидку зміну зорових та звукових подразників, надмірну кількість інформації, забруднення довкілля тощо. Рекреація в таких умовах стає практично єдиним джерелом задоволення «біологічного» потягу людини до первинного природного середовища, іще не зміненого антропогенною діяльністю.

Соціально-економічна сутність та провідні функції рекреації

Неперервне зростання темпів і масштабів рекреації гостро ставить питання про сутність цього соціально-економічного явища та його основні функції.

Спочатку була сформульована концепція рекреаційного руху, заснована на так званій теорії інстинктів.
Представники цієї точки зору вважають, що людині властиве вроджене, апріорне бажання подорожувати. При цьому підході є небезпека надмірної біологізації мотивів поведінки людини.

Найбільш розробленими в теорії інстинктів виявилися мотиви «повернення». Дійсно, сучасне життя є переважно міським, робочий день проходить перед монітором комп'ютера, а вечір – перед екраном телевізора. Грошові розрахунки витісняють емоції та неформальне спілкування. Отже, люди свідомо і несвідомо намагаються хоча б тимчасово повернутися до того стану, коли всього цього не було.

Дещо пізніше на противагу поняттю інстинкту вводиться поняття потреби. На основі цього поняття вчення про мотивацію людської поведінки отримує нову постановку, оскільки потреба є соціально детермінованою
, тому вона набагато складніше за інстинкт. Отже, шукати відповідь на сутність рекреації необхідно в сутності людини, не протиставляючи при цьому біологічне і соціальне. Адже саме відповідний рівень виробничих сил та існування конкретних суспільних відносин знаходяться в основі розвитку умов та форм життєдіяльності людини, пояснюють темпи зростання і масовість рекреації, її зміст.

Більше 2 млрд. осіб переважно із країн «третього світу» досі ніколи не бували за межами свого населеного пункту. Однією з головних причин даного явища є низький рівень грошових доходів населення. Ці доходи становлять необхідну матеріальну основу існування вільного часу як такого та визначають характер його використання. У разі скорочення доходів нижче певного рівня, будь-який обсяг вільного часу втрачає сенс у зв'язку з відсутністю можливості його ефективного проведення.

Рекреація в сучасному світі відноситься до такого вибіркового виду діяльності, який є необхідною умовою нормального людського життя, засобом компенсації напруги та відновлення працездатності. Але не слід ототожнювати рекреаційну діяльність лише з розвагами, хоча останні й перетворилися у сучасному світі в надійне джерело прибутку.

Найбільш вживана класифікація суспільних функцій рекреації
передбачає їх поділ на 4 основні групи:

1) медико-біологічну
;

2) соціально-культурну
;

3) економічну
;

4) політичну.

Медико-біологічна функція
полягає у санаторно-курортному лікуванні та оздоровленні. Оздоровлення через туризм – один із шляхів вирішення проблеми зняття виробничої та психологічної втоми людини. Безумовно, це не єдиний шлях. Наприклад, ведуться пошуки оптимальної територіальної структури міст майбутнього, яка б урівноважувала взаємодію людини з навколишнім середовищем у міських умовах.

Соціально-культурна функція
–
це провідна функція рекреації. Духовно-культурні потреби – це потреби пізнання у самому широкому розумінні, пізнання оточуючого світу і свого місця в ньому, пізнання сенсу та призначення свого існування. Туризм відкриває значні можливості для духовного спілкування людини з природними, культурно-історичними та соціальними цінностями не тільки своєї країни, але й всього світу.

Серед економічних функцій
рекреації головне місце відводиться відтворенню робочої сили. Дякуючи рекреації підвищується продуктивність праці, збільшується тривалість періоду повноцінної працездатності та інше, що веде до збільшення фонду робочого часу внаслідок скорочення захворюваності, підвищення життєвого тонусу.

З економічної точки зору важлива роль рекреації як форми споживання товарів і послуг, що веде до формування цілої сфери господарської діяльності, яка збільшує асортимент продукції традиційних галузей промисловості і сільського господарства.

В умовах товарно-грошових відносин рекреація виконує й низку інших функцій:

- швидкий розвиток господарської структури певної території;

- розширення сфери прикладання праці, тобто збільшення зайнятості населення за рахунок рекреаційного обслуговування та в галузях, що пов’язані з рекреацією опосередковано;

- суттєвий вплив на структуру балансу грошових доходів і витрат населення по території країни на користь рекреаційних районів;

- підвищення ефективності іноземного туризму як джерела надходження іноземної валюти.

Туризм також є важливим засобом ідейно-політичного і патріотичного виховання
населення. Власне зародження внутрішнього туризму в більшості країн світу, як правило, було пов'язане із патріотичним рухом, з вихованням любові до батьківщини на основі знайомства з унікальними природними комплексами, пам'ятками історичного минулого, місцями видатних подій та ін. Велику роль туризм може відігравати й у інтернаціональному вихованні народів, тому що він зміцнює міжнародні зв'язки, розвиває толерантні стосунки між людьми, зближує нації, долає ксенофобію.

Рекреаційні потреби

Більшість сучасних дослідників у галузі рекреаційної географії вважає, що просторово-часову динаміку і територіальну організацію рекреаційної діяльності визначають суспільні, групові
та індивідуальні
рекреаційні потреби.

Рекреаційні потреби, як і потреби людини в цілому, є суспільно-історичним продуктом, оскільки вони змінні в часі. їх просторово-часова динаміка відбивається на територіальних формах організації рекреаційної діяльності. Тому вивчення рекреаційних потреб вважається необхідним для дослідження форм територіальної організації рекреаційних районів всіх рангів, як тих, що склалися, так і перспективних: від загальнодержавної схеми розміщення сфери відпочинку і туризму до функціонального зонування окремих районів відпочинку та курортів.

Вибір того чи іншого виду відпочинку в конкретних природних комплексах та переваги, що надаються відпочивальниками окремим типам ландшафтів, варіюють у таких точно широких межах, як темпераменти і характери індивідів. Але жоден із цих запитів не може бути задоволеним без відведення певної земельної ділянки. Розподіл площі для організації відпочинку відбувається швидше у відповідності до потреб населення, ніж до наявності необхідних природно-географічних умов.

Вище було відзначено, що рекреаційні потреби проявляються на трьох рівнях організації людей: суспільство – група — індивід.

Суспільні
рекреаційні потреби є провідними. їх можна визначити насамперед як потреби суспільства у відновленні фізичних та психічних сил, всебічному розвитку всіх його членів тощо.

Групові
рекреаційні потреби відбивають зміст потреб певних соціальних та вікових груп населення.

Індивідуальні
рекреаційні потреби включають низку рекреаційних занять, які задовольняють бажання людини змінити звичну обстановку, відновити здоров'я, зняти втому, пізнати оточуючий світ, отримати естетичне задоволення, духовно збагатитися, втекти від повсякденності, перевірити свою здатність долати перешкоди тощо.

Індивідуальні рекреаційні потреби своїм постійним розвитком впливають на структуру і своєрідність рекреаційних потреб соціальної групи, до якої належать індивіди, а діяльність соціальних груп сприяє формуванню суспільних рекреаційних потреб. Але така дія індивідуальних та групових потреб на суспільні рекреаційні потреби є вторинною. Провідною та визначальною є зворотна дія. Відносини суспільних, групових та індивідуальних потреб є діалектичними, тобто такими, що взаємно впливають один на одного при визначальному значенні суспільних потреб.

Вивчення обсягів і структури рекреаційних потреб не є завданням географії. Але в умовах міждисциплінарної взаємодії та синтезу знань географія змушена не тільки використовувати досягнення інших наук, але й формулювати свої вимоги до них.

Обираючи вид рекреації і географічний район відпочинку, людина або група людей керуються певними цілями та установками. При цьому потреби індивідів і груп людей диференціюються по найрізноманітнішим ознакам, у тому числі й регіональним.

Систематичне вивчення реальних процесів, тенденцій, обсягів рекреаційних потреб проводиться в економічному, медико-біологічному, демографічному, соціологічному, соціально-психологічному та природознавчому аспектах.

Таке широке охоплення у дослідженнях об'єктивно випливає з того, що формування рекреаційних потреб відбувається під впливом комплексу факторів, які можуть бути згруповані наступним чином:

1. Соціально-економічні фактори:
рівень розвитку виробничих сил; рівень споживання, у тому числі послуг; рівень розвитку сфери відпочинку і туризму; реальні грошові доходи населення; роздрібні ціни на товари і послуги, у тому числі рекреаційні; рівень розвитку транспортної інфраструктури і транспортних засобів; тривалість відпусток; постановка реклами та інформації про рекреаційні райони і маршрути; соціальний і професійний склад населення; рівень культурного життя; рухливість населення; національні традиції.

2. Демографічні фактори:
співвідношення міського і сільського населення (ступінь урбанізації); статево-вікова структура населення; склад і розмір сімей; особливості розселення.

3. Соціально-психологічні фактори:
інтенсивність культурних і ділових зв'язків (комунікабельність); тип культурного життя; вплив моди; ціннісні орієнтації особистості.

4. Медико-біологічні фактори:
стан здоров'я населення.

5. Природні фактори:
природна зона, в якій проживає людина; особливості географічного положення по відношенню до морів, озер, річок, гірських хребтів та інших природних об'єктів.

Одним з найважливіших питань економічної оцінки рекреаційних потреб
є визначення ступеню задоволення потреб населення у рекреаційних послугах. Ця проблема залишається невирішеною. Більш вивченим економічною наукою є комплекс потреб у продуктах харчування, житлі та інших матеріальних благах. При цьому слід підкреслити, що мова йде не про платоспроможний попит, який характеризує фактичне споживання рекреаційних послуг, а про потреби.

Економічна оцінка рекреаційних потреб опосередковує інші аспекти оцінок (медико-біологічний, соціологічний, соціально-психологічний), тому що в ній знаходять своє відбиття економічні можливості суспільства та його членів, тобто враховуються кошти, які суспільство або його окремі члени можуть затратити на задоволення рекреаційних потреб. Розміри цих затрат залежать у першу чергу від обсягів валового національного продукту (ВНП) та пропорцій його розподілу. Останні визначаються головними економічними завданнями суспільства на кожному конкретному етапі його розвитку.

Медико-біологічний аспект
вивчення рекреаційних потреб полягає у визначенні обсягів і структури санаторно-курортного лікування. На основі регіональної медичної статистики курортологи розробляють зведені баланси потреб у санаторно-курортному лікуванні та можливостей їх задоволення.

Потреби у курортній мережі розраховуються, як правило, виходячи з національних нормативів, закріплених відповідними підзаконними актами.

Залишаються маловивченими з медико-біологічної точки зору потреби оздоровлення. У науковій літературі зустрічаються лише найзагальніші відомості про медико-біологічні функції рекреаційної діяльності. У першу чергу це активні види рекреаційної діяльності (м'язове навантаження) та різноманіття рекреаційної діяльності (переключення з одного виду діяльності на іншій). Ці механізми криються у особливостях центральної нервової системи людини: певні нервові центри «відпочивають» найбільш продуктивно не при повному гальмуванні, а при збудженні інших нервових центрів (відомий факт: навіть значні фізичні навантаження легко переносяться на хвилі емоційного підйому).

Слабо вивченим залишається і питання впливу місця і часу відпочинку людини в залежності від місця її проживання, віку, соціальної належності, типу нервової системи.